Chapter 3
Прокидатися було тяжче, ніж зазвичай. Гаррі розплющив очі, одразу ж забуваючи, що йому снилося. Його дихання було тяжким, а все тіло було в поту. Він не розумів де він зараз знаходився та що взагалі відбувається.
Ліва рука була повністю холодна. Він не міг поворухнути пальцями. З-під напіввідкритих очей він поглянув на руку і побачив, що вона перебинтована. І він лежав у ліжку Рона. Голий. Повністю.
Розплющивши очі від шоку, хлопець одразу ж почав панікувати.
Що в біса сталося?
Серце почало колотити з подвійною силою, звучачи у самих вухах. Рон та Герміона лежали по той бік достатньо далеко від нього, на скільки це дозволяло ліжко.
О Боже, ні.
Він намагався вилізти з-під ковдри й встати на ноги, але одразу завалився назад, бо слабкість повністю опанувала його тілом. Можливо саме ця спроба й спричинила шум, бо Рон сіпнувся та враз прокинувся.
Очі Гаррі заповнились слізьми.
Він бачить мене. Він бачить мене повністю. Він бачить мої шрами. Він бачить мої порізи. Він бачить моє потворство.
Гаррі не може стримуватись. Його тіло само починає тремтіти. Сльози течуть з його очей і він зажмурює їх так сильно, що різнокольорові плями танцюють перед ним.
Гаррі чекає удару, бо Рон побачив його огидне тіло. Він побачив справжнього Гаррі Поттера, без маски безтурботності на його обличчі. Хлопець знав, що він не зможе приховувати свою брехню довго. Він так хоче померти прямо зараз, щоб не відчувати сором, що протиснувся у кожен дюйм його мерзенного тіла.
Він чує, як Рон встає з ліжка, промовляючи його ім’я дуже тихо. Він чує, як той підходить до краю його ліжка, і присідає на коліна перед його обличчям. Гаррі просто натягує ковдру вище, до підборіддя, і стискає так, що кісточки на правій руці біліють, адже ліва все ще не хоче рухатись. Він чекає удару зі смиренністю.
Тим неочікуваніше було лагідне торкання долоні до його волосся. Не вірячи, Гаррі різко розплющує очі. Він не бачить нічого, окрім темряви, але через декілька секунд він може розгледіти Рона, що сидить прямо перед ним. Він дивиться сумним поглядом на хлопця та промовляє якісь слова, які Гаррі не може почути через білий шум у вухах.
— …аррі. Хей, друже, подивись на мене, хей, все добре, чуєш? Ти у повній безпеці та тебе ніхто не скривдить, чуєш? — Рон все ще гладить його волосся та говорить ці слова.
Це не правда. Боже, чорт забирай, я.. Я не можу. Він бачить мене. Він бачить мене. Як він може все ще знаходитись зі мною в одній кімнаті? Як він може сидіти тут, втішати мене, торкатися мене?
— Гаррі, подивись на мене. Подивись у мої очі та слухай мій голос. Ми впораємося з цим разом, добре? Ми завжди тут для тебе. Ти не один. Ти можеш покластися на нас. Ти можеш не нести цей тягар сам.
Хлопець не відповідав. Рон побачив, що Герміона теж прокинулась через їхні голоси та встала з ліжка. Вона підійшла до Гаррі, також присіла на навпочіпки та почала говорити:
— Гаррі, сонце, послухай. Ми разом з тобою. Ми завжди будемо допомагати тобі, скільки б часу це не зайняло. Ми любимо тебе.
Дихання хлопця було рваним та тяжким. Він гіпервентилював. Гаррі дивився на них вологими очима, в котрих плескались емоції страху та нерозуміння.
— Гаррі, я розумію, що тобі лячно, але дихай. Ти маєш дихати. Ми поруч, — Рон був тим, хто говорить. Він прибрав свою руку з волосся хлопця та поклав собі на груди. Він хотів перемістити її на груди Гаррі, але боявся, що той злякається ще більше. — Дивись, я дихаю. Моя рука підіймає та опускається з кожним вдихом та видихом. Будь ласка, повторюй за мною, добре? Вдих-видих. Давай, Гаррі, повторюй. Вдих. Так, молодець. Видих. Добре. Вдих-видих. В тебе добре виходить, друже, просто продовжуй так само, домовились? Добре, давай…
Ніхто не міг сказати скільки хвилин вони сиділи так. Все, що мало значення для Рона та Герміони - це допомога Гаррі.
Врешті-решт, Гаррі перестав плакати та його дихання, хоч все ще було тяжким, але прийшло в норму.
Ніхто не сказав ані слова. Гаррі було соромно. Соромно, що він лежить абсолютно голий перед друзями. Соромно, що вони побачили його жалюгідне тіло. Що вони побачили його зломлену душу. Йому було соромно, що вони дізнались про його секрет. Він не буде здивований, що вони просто розвернуться від нього та підуть. Але вони цього досі не зробили, тому крихітна надія поселилась в грудях Гаррі.
Перестань.
Тяжкий вантаж зневіри розчавив надію. Сподівання завжди призводять до розчарування та болю. Він сподівався до кінця, що Седрік все ж таки вижив. Він сподівався навіть тоді, коли плакав посеред трибун над його тілом, та поплатився за це. Його ніби схопили за волосся та вдарили об землю зі всієї сили, щоб він врешті прокинувся та зрозумів, що Седрік мертв. Гаррі знає, що надія - шкідлива. Він не припустить тієї ж помилки двічі.
— Гаррі.. — Рон почав говорити, але слова застрягли у нього посеред горла. Що він має сказати? «Мені шкода?». «Чому ти не сказав?». «Розкажи про все?». Герміона прийшла на допомогу вчасно.
— Гаррі, все добре. Тобі нічого соромитись. Те, про що ми говорили, - ми мали на увазі. Ми тут, щоб допомогти тобі впоратись зі всім разом. Ми нікуди не щезнемо. Ми тут для тебе.
Гаррі підвів очі, дивлячись насторожено. Він душить надію якомога сильніше, але все одно відчуває, що хоче сподіватись. Він хоче сподіватись, що ці слова правдиві. Що йому справді можуть допомогти. Це ж Рон та Герміона, правда ж? Вони були друзями п‘ять років. Вони пройшли багато через що разом, тож він може їм довіритись їм. Він хоче довіритись їм.
— Я.. дякую. Правда дякую, — очі хлопця знов стали вологими, але він не проронив жодної сльози. Якщо це все правда… Якщо вони справді хочуть допомогти йому… Він не впустить цей шанс.
Хвиля провини затопила Гаррі з головою. Вони були прекрасними друзями, а він відносився до них так погано. Він жахливий друг. Вони вважали для нього родиною, а він так недбало ставився до них. Може йому правда варто померти.
— Тож, щодо того, що передягнутись та прибратись тут трохи? — Рон, побачивши неприємні думки, що відобразились на обличчі хлопця, одразу ж перевів тему розмови. За його плечем кивнула у схваленні Герміона. Гаррі так і лежав, змучений.
Він почервонів, коли сенс слів дійшов до нього. Хлопець кинув швидкий погляд на Герміону й одразу ж опустив очі вниз, стискаючи рукою ковдру, намагаючись прикритись вище.
— Я приберу постільну білизну, — Герміона встала та повернулась обличчям до ліжка Гаррі, щоб не соромити його.
— Давай, друже, — сказав Рон та протягнув руки до нього, допомагаючи сісти. Він взяв одяг та зупинився на секунду. — Мені допомогти тобі?
Гаррі замотав різко головою.
— Не треба, я сам.
Передавши одяг, він повернувся до Герміони, котра знімала криваве простирадло з ліжка. Виходило не дуже, тому він підійшов допомогти їй. Все ще краєм ока спостерігаючи за Гаррі, він думав. У хлопця була великий синець біля паху, що не давало спокою. Він був свіжим. Гаррі тільки-но повернувся з дому Дурслів, тож відпадає думка, що це міг зробити хтось у Гоґвортсі.
Злість затопила його неочікувано.
Як ці свині посміли зробити йому боляче? Як вони посміли зробити це з ним?
Думаючи про це, Рон зрозумів, що нічого не знає про домашнє життя Гаррі до Гоґвортсу. Авжеж той говорив, що його родичі не дуже приємні люди, але Рон тільки співчутливо плескав його по плечу та жартував, що може їм підкинути блювотні батончики.
На заміну злості прийшла провина. Як, чорт забирай, він міг це ігнорувати? Чому він не спитав, чи потрібна Гаррі допомога?
Кинувши погляд, він подивився на хлопця, що намагався надягнути білизну одною рукою під ковдрою. Ці спроби викликали тільки бажання допомогти. Рон знав, що Гаррі буде ніяково, якщо він запропонує допогти з цим, але дивитись на це було вище його сил.
Він відвернувся, стягуючи наволочку з подушки й перевіряючи, як Герміона. Темні мішки під очима виділялись на її блідій шкірі ще більше, ніж зазвичай. Але, якщо тоді це було через недосипання від читання книг допізна, то зараз це через рятування життя від самогубства. Виглядала вона набагато зібраній, ніж вчора. Руки більше не подрагували, очі не сльозились. В цілом, він міг сказати, що вона в порядку, тільки втомилась. Але він знав її набагато краще, тому розгледів за строгим обличчям справжні емоції. Вона думала про те, що й він. Можливо навіть більше. Аналізувала кожне вчорашнє рішення, яке вона прийняла, причини та наслідки їх. По нахмуреним бровам він зрозумів, що їй не подобались її особисті думки.
— Міона, не думай, — шепотом проговорив він. Вона перевела свій погляд з кривавої плями на матраці на нього. Вона так глибоко замислилась, що здавалось, що вона дивилась на нього, та не бачила. — З ним все буде добре. Ми попіклуємось про це, — Рон намагався підбадьорити її. Не схоже, що їй було достатньо цих слів, але вона просто кивнула.
Кинувши погляд назад, Рон побачив, що Гаррі майже вдягнувся. Проблема була тільки з футболкою, котру він ніяк не міг вдягнути однією рукою.
Підійшовши ближче, він без слів, акуратно допоміг продіти ліву руку. Ніхто не говорив жодного слова. Вони всі розуміли, що треба поговорити, але як почати тяжку розмову не знав ніхто.
Коли з прибиранням було покінчено, наступила пауза. Гаррі вже сидів на ліжку, Рон та Герміона стояли навпроти.
— Дякую… — першим почав Гаррі. — Дякую, що допомогли.
— Нема за що, друже, — Рон відмахнувся від вдячності. Наступила ще одна пауза.
— Ми можемо спитати… Чому? — Не треба було озвучувати питання повністю, щоб зрозуміти, про що спитала Міона.
Гаррі нахмурився та згорбився нижче. Він не хотів пояснятися, але вони так багато зробили для нього, що заслуговують хоча б на пояснення.
— Це складно, — почав хлопець. — Просто дуже багато всього, я думаю? Смерть Седріка… була складною. Я не хочу насправді говорити про це, — нахмурившись більше, він замовк.
Рон та Міона переглянулися між собою. Вони не хотіли тиснути, але як вони можуть допомогти, якщо не дізнаються все?
— Тоді можеш, будь ласка, розказати про синець?
Гаррі завмер на секунду, напрягшись всім тілом.
— Який синець? — схвильовано спитав, потягнувшись рукою до паху, ніби намагався прикритись.
— Гаррі.. — Герміона почала тихо говорити. — Ми знаємо.
Хлопець здригнувся всім тілом на ліжку.
— Ви бачили, — це не звучало як питання. Він панічно поглянув їм у очі й одразу ж опустив їх, дивлячись собі під ноги. Сором пробирався у кожну клітину його тіла. Хотілось провалитись крізь землю. Хотілось просто померти.
— Так, — тихо відповіла дівчина й одразу продовжила. — Гаррі, все нормально, — вона осіклась, розуміючи, що нічого не нормально. — Тобі нічого соромитись. Ми просто хочемо знати чому? Ми хочемо допомогти. — Рон подумав, що це не ті слова, які можна було використати, але Герміона явно втрачала терпіливість.
Помовчавши декілька секунд, Гаррі вирішував. Хтось нарешті звернув увагу, що йому погано, і він повинен бути щасливим з цього приводу, але він не був. Він чортів егоїст.
— Це нічого, все нормально, — відвівши погляд, він намагався віджартуватися. — Я ж не помер, правда ж? Зі мною все добре, — він не вірив у те, що сам говорив.
Рон переглянувся із Герміоною. Очевидна брехня.
— Добре, тоді як щодо сніданку? Я можу принести у кімнату, — запропонував Рон. Він розумів, що краще не давити.
— Гарна ідея, — підтримала Міона. Хлопець вийшов з кімнати, залишивши їх на самоті. Здавалось, що повітря стало тяжчим від незручності. — Як твоя рука?
— Я не можу їй поворухнути, — відповів Гаррі після паузи. Насправді його рука була… ніяка. Він її просто не відчував.
Нахмурившись, Герміона обережно бере її у свої руки та розмотує бинти. Гаррі нарешті побачив що він наробив: шкіра біля долоні розділилась на дві частини, відкривши огляд на червоні мʼязи. На диво, крові не було. Абсолютно. Вона не циркулювала по венах, не заповнювала простір всередині. Якби він міг поворухнути рукою, то напіввідірваний мʼяз вивалився б за межі рани. По краях було червоне запалення, а сині гематоми окільцювали поріз. Огидно.
Поглянувши на Герміону, він побачив, що її обличчя побіліло. Намагаючись вирвати руку, він промовив:
— Не дивись, якщо тобі гидко.
— Ні, все нормально, — брехня зірвалась з її вуст швидко. Не важливо, що вона стримує себе з останніх сил, щоб не заплакати. Гаррі потрібна термінова допомога. Рана не мала добрий вигляд. Якщо Гаррі не міг поворухнути рукою, то все набагато гірше, ніж вона думала. Якщо не відвести його до лікарні, то некроз пошириться. Вона не може впоратись з цим сама.
Перебинтувавши руку в повній тиші, вони чекали Рона. На щастя, він прийшов швидко.
— Хей, я взяв трохи бутерів з водою, беріть. Уявляєте, Сіріус спить на дивані. Не знаю чому, але я застав його накритого ковдрою та з книгою в руках. Можливо Крічер збунтувався й не захотів пускати його у кімнату? — Рон ввійшов й намагався перевести тему на більш-менш стабільну. Спроба така собі, але краще, ніж нічого.
— А може вони посварилися через погано прибрану кімнату? — Герміона намагалась підтримати розмову жартом.
Посміхаючись, Рон знизує плечима та віддає їжу. Один тільки її вид змушує Гаррі почувати себе погано. Він пʼє воду в надії, що вона його змусить почуватись краще.
Сіріус.
Провина та сором перед ним змушує Гаррі здригнутись. Сіріус прийняв його у свою сімʼю. Він намагався створити сімʼю з Гаррі, і це те, чим він відплатив йому?
Запаморочення приходить за одну секунду - перед очима все пливе, а сльози та нудота душать його. Він не може більше нервувати Рона та Герміону. Вони так багато для нього зробили, що він просто більше не може.
— Мені потрібно в туалет, — тихо промовляє він.
Вкотре переглянувшись з Міоною, Рон каже:
— Так, друже, авжеж. Тобі потрібна допомога чи..?
— Ні, — різко відповідає він. — Просто дайте мені встати.
Діставшись до ванної кімнати на тремтячих ногах, він щільно зачиняє двері.
Він нарешті відпустив себе. В грудях було так тяжко, і не тільки через те, що він майже не мав змоги дихати через сльози. Липке й огидне відчуття болю осіло в його душі, стягуючи у вузол його нутрощі. Ноги не тримали та він впав на коліна, боляче ударяючись. Його трясло, ніби в кімнаті було мінус двадцять. Весь стрес останніх місяців нагнав його, перетворюючись у панічну атаку. Перед очима все пливло, а шлунок скрутився. Його зараз вирве.
Схопившись рукою за живіт, він намагався стримати себе, розуміючи, що все скінчено. Він більше так не може. Ніхто ніколи не зможе йому допомогти, але йому це і не потрібно. Правда була в тому, що він має допомогти собі сам. Але він не хоче.
Блювотний позив змусив його зігнутися навпіл. Вода, котру він випив нещодавно, впереміж зі шлунковим соком була виблювана. Випльовуючи слину, він розумів, що це ще не все. Він хотів ще блювати. Горло боліло так, ніби кішки роздирали його та він почав кашляти не зупиняючись. Через кашель блювотні маси виходили з нього через раз і він не міг зупинитися.
Гаррі не може більше виносити це. Йому було так погано. Кожен раз закриваючи очі він бачив, як зелене закляття врізається у груди Седріка. Як той падає на землю та дивиться мертвими очима перед собою. Як Гаррі насильно змусили брати участь у жахливому ритуалі. Як Темний Лорд воскрес та катував його. Як той прокляв його Круциатусом. Як кожна кістка в його тілі була зламана, а кожен нерв було перерізано. Як вони дізнались про його біль. Як йому було соромно за кожну секунду свого існування.
Його шлунок був абсолютно пустий, йому нічого було вибльовувати, але блювотні позиви все ще продовжувались. Гаррі впав на підлогу прямо у блювоту, бо ноги більше не тримали. Він корчився від болю, схопившись за живіт. Біль не послаблювалась не на секунду і він навіть не міг встати, щоб закінчити це все. Він кашляв і кашляв, не спиняючись. Горло боліло нещадно. Його шрам розколюватися, температура піднялась, але йому було так холодно. Він тремтів на підлозі, схопивши обома руками за свій живіт. Блювота у його волоссі була неприємною, але це була найменша з його проблем, йому було байдуже на це. Він просто хотів померти.
Будь ласка, дайте йому просто померти.