Chapter 4
Було холодно. Холод пробивався крізь шкіру й здавалось, якщо він зробить ще один вдих і його ребра тріснуть та розкришаться, як лід. Прирівнявши тіло на одній руці, він оглядів кімнату. Ванна не змінилась ні на йоту. Приблизно якихось 10 годин назад він заліз у цю саму ванну та розрізав вени. Точніше він навіть цього не зміг зробити. Чи то він не дуже намагався, чи то поттерівська удача так працювала, а може і все разом, але факт залишався фактом - він жив. Голова паморочилась, а права рука почала боліти та затікати, але Гаррі боявся навіть ворухнутись. Він нарешті знайшов позу, в якій його фізичний біль здавався меншим. Його все ще нудило, але він більше не блював. Можливо це хороший знак? Хоча, дивлячись на калюжу блювоти під собою, він не був такий впевнений. Гаррі кристально чисто розумів, що йому не вибратись з цієї ситуації самому. Він навіть сісти не може, не те що повбирати та піти назад у кімнату.
Різко захотілось спати. Сни про події минулого літа все ще жахали його, але він нічого не міг зробити з цим бажанням. Він так сильно втомився, що більше не може знаходитись у свідомості.
Відкинувши ці думки, він потряс головою, щоб якось прийти в себе. Це була погана ідея - його знов замутило. Лягти назад в особисте блювотиння не здавалось гарною ідеєю, але бачить Бог, він хотів зараз прилягти так сильно. Він хотів, що всі нарешті відстали від нього.
Жахливе відчуття особистого егоїзму знов повернулось. Думаючи про Рона та Герміону, він вражався наскільки безглуздим ідіотом він був. Вони допомогли йому, хоча могли цього не робити й просто не звертати уваги. Насправді він би зрозумів їх. Він би сам не захотів допомагати такому виродку, яким він є.
Але вони допомогли.
Гаррі так сильно душив внутрішню надію. Він правда хотів би, щоб все було гарно. Він хотів би бути, як всі. Не відчувати того болю в грудях та жити. Він хотів би вступити в Орден та допомагати хоч чимось у цій війні. Він хотів би допомоги.
Нахмурившись, від чого головний біль тільки зріз, він думав над тим, щоб задушити себе голими руками, аби не думати про це. На диво, ця думка не викликала жодний опір.
Відкинувши цю ідею, як недієздатну прямо зараз, він почав потихеньку вставати, хапаючись за все, що було поруч. Ледве дійшовши до крана, він вмив обличчя та подивився у дзеркало. З того боку на нього дивився хлопець, якому з натяжною могли дати років пʼятнадцять. Пригнічене обличчя з впалими щоками, темні круги під очима, разтріпане волосся в якому все ще була вже засохла блювота, змучений вираз обличчя та пусті, зелені очі. Гаррі Поттер, Хлопчик-котрий-вижив у всій красі.
Коліна підгинались. В нього не було сил стояти. Осівши назад він намагався зрозуміти що відбувається. Це все нереально. Це не може бути реальністю. Дивлячись на свої руки, він відчував, що він забутий в шкіру скелет. Це не він. Це не може бути він. Провівши рукою по запʼястку лівою руки він не відчув нічого. Не було болю, не було взагалі ніякого відчуття. Наче він торкається іншої людини.
Чому він просто не міг померти?
Стукіт у двері.
— Хто б тут не був, мені терміново треба у ванну! — голос Джинні почувся з тієї сторони.
За що він має почувати такій душевний біль?
Гаррі знав за що. День, коли Седрік помер. Він мав бути на його місці. Він мав врятувати його.
— Гей, я серйозно, давайте швидше, я більше не можу терпіти! — вона почала стукати у двері сильніше. Гаррі не чув, що відбувалось навколо нього. Він сидів на підлозі й затискав свою забинтовану руку, намагаючись відчути біль.
Будь ласка, мені потрібно відчути біль.
— Це єдина ванна на три поверхи, майте совість!
Нігті впились у руку там, де має бути поріз. Кров розтеклась червоною плямою на білій марлі. Дивно, що вчора, коли Сіріус схопив його, біль відчувалась, ніби найгірша тортура у Пеклі. Зараз же він не відчував нічого. Це не є правильним.
За дверима почулись кроки.
— Джинні, йди у ванну на першому поверсі, ця не працює, — голос Рона почувся за декілька секунд.
— Аргх, ладно, — судячи з шуму, Джинні майже побігла по сходах вниз. Коли звук її бігу стих, Рон тихо постукав у двері.
— Гаррі? Відчини двері, будь ласка, — промовив хлопець мʼяким голосом. Коли нічого не відбулося, він спробував ще. І ще. І ще. — Гаррі, клянусь Мерліном, якщо ти не відчиниш ці кляті двері, то я їх вибʼю, — він не кричав. Він навіть не злився. Він констатував факт.
Але Гаррі не чув його. Він був так глибоко у подіях тієї ночі, що не чув нічого. Спалах зеленого прокляття, котре врізається в груди Седріка, заволодів всією його увагою.
Колір Авади Кедаври. Колір його очей.
Він так ненавидить зелений.
Секундне нерозуміння, котре моментально стерлось шоком, застиглим назавжди. Карі очі, що дивляться на зіркове небо, більше ніколи не поглянуть на нього. Обличчя, котре ніколи більше не буде прикрашене тією солодкою, теплою посмішкою, котру він дарував кожен день. Руки, котрі більше ніколи не обіймуть. Тіло, котре більше ніколи не буде живе.
Почувся тріск.
Рон влетів в кімнату, швидко оглядаючись. Паличка в його руці була напоготові. Не помітити Гаррі було важко: він сидів біля раковини та схилився низько над своєю рукою. Якби не його дихання, то Рон подумав би, що він камʼяна статуя. Він взагалі не рухався, тільки стискав забинтовану руку.
Швидко підійшовши та сівши на коліна, Рон поклав свою руку на гарріне плече.
— Хей, приятель, подивись на мене.
Хлопець не відповів. Він все ще дивився перед собою.
Злий, клятий сміх заповнює все кладовище, відлунюючись від могил. Сміх, котрий буде звучати в його вухах ще довгий час, змушуючи Гаррі оглядатися назад, щоб впевнитись, що Волдеморт не стоїть прямо за ним. Фантомний сміх, котрий пробрався у саму темну частину розуму і катує його кожен день, кожну годину, кожну хвилину, кожну секунду, кожну мить.
Рон пробував говорити з Гаррі, благаючи його прийти в себе, але хлопець був так далеко у своїх спогадах, що не реагував ні на що.
Рон був у паніці. Всі події за минулу добу були надто важкі. Він так намагається бути сильним заради Гаррі та Герміони, але це занадто багато для нього. Дивитися і не знати, як допомогти. Він не розумів, як він може привести Гаррі до тями.
Тіло рухається без його дозволу. Статуя грішного янгола обійняла його кістлявими руками. Немов мотузка, вони душили його, перекриваючи кисень. Волдеморт наказує щось Петтігрю, але Гаррі не може сказати точно що саме. Він бачить, як губи Пітера рухаються, але сміх, цей сміх у його голові не дає йому почути слова. Він бачить, що Петтігрю розпочинає обряд і, в якийсь момент, рухається прямо на нього з паличкою в руці. Мукання - єдине, на що у Гаррі були сили. Раптовий біль від Секо і його кров відразу опиняється у котлі. У наступну мить Гаррі дивиться у червоні очі свого заклятого ворога.
— Гаррі, Гаррі, будь ласка, — гукав Рон у надії, що він зможе привести хлопця до тями. Це була марна трата часу і Рон розумів це.
— Гаррі Поттер. Хлопчик-котрий-вижив, — слова Волдеморта чулись, ніби крізь воду. Кров у його вухах шуміла й не давала зосередитись, і цей сміх. Цей сміх… Він заполонив все його тіло.
Неочікувано руки, що стискали його, відпустили. Він впав на землю. Ноги плутались, коли він намагався встати. Його паличка була відкинута у декількох метрах від нього. Намагаючись підбігти на хитких ногах, він зрозумів, що Волдеморт щось говорив.
Нарешті діставшись палички, він повернувся всім обличчям до цього монстра, бо дивитися на мертве тіло Седріка було гірше.
Мабуть, він пропустив доволі багато, бо за спиною Волдеморта стояли Смертежери. Людей вісім-девʼять, не менше. Сам Темний Лорд стояв поодаль, щось говорячи. З усіх сил Гаррі намагався почути, що він говорить, але в той час він закінчив це робити таповернувся до хлопця обличчям.
— Пок..л…нись м..ні, — Гаррі не зрозумів, що він сказав. Він спостерігав, як зміїний вираз обличчя перетворюється у лють, червоне прокляття злітає з палички, і хлопець падає на коліна.
Попри те, що Круціатус був забороненим прокляттям, Гаррі було цікаво, як воно відчувається. Він знав, що, в теорії, це булодуже боляче. Але це не було правдою. Зараз Гаррі знав, що це найгірше, що існує у цьому житті.
Він відчував, ніби у його живіт встромили великий гачок й підвісили за ребра. Він відчував, що його череп роздробили на мільйон маленьких шматочків, які впиваютьсяу мозок. Він відчував, що його ноги й руки тягнули у різні боки та вони відірвались від його тіла. Він відчував, як з нього зняли шкіру живцем і посипали сіллю.
Зараз Гаррі знає, як відчувається Круціатус.
Хлопець не міг визначити скільки часу це тривало. Мабуть, вічність. Але в один момент це все зупинилося. Він усвідомив себе лежачим на землі, з відкритим ротом. Він чув крик жаху і болі та не одразу зрозумів, що він належав йому.
Не було сил вставати. Хотілось не відчувати болю. Хотілось, щоб його нарешті вбили. Вбили також, як і Седріка.
А далі… А далі Волдеморт знов засміявся.
Він. Знов. Засміявся.
Гаррі закрив вуха руками, щоб не чути цей сміх, але він все ще звучав у його голові. Він поселився там назавжди.
Взявши паличку в руки та абияк вставши, він пообіцяв, що зробить це. Останній ривок. Заради Седріка.
Він підняв паличку водночас з Темним Лордом. Зелене та червоне прокляття сплелися між собою. У хлопця не було сил. Він розумів, що не переможе.
Здавалось, що час зупинився. Він не бачив нічого, окрім яскравого світла проклять. Він не бачив навіть обличчя ворога. Зелений промінь майже досяг його. Він програв…
Здавшись, він ухилився від Авади Кедаври в останній момент і побіг до тіла Седріка. Тисяча проклять летіло у його спину. Призвавши кубок за допомогою Акцио, вони трансгресували у Гоґвортс.
Він та труп Седріка Діґґорі.
Святкова музика приголомшила його.
І він закричав.
Гаррі кричав, сидячи на підлозі ванної кімнати на Гріммо-Плейс 12 в обіймах свого найкращого друга. Він кричав зі всім його болем. Він кричав, поки в нього не вистачило повітря.
З рештою, він не міг це винести.
Він знепритомнів, закриваючи вуха руками.
Він хотів би, щоб цей сміх припинився.