Chapter 2
Він спускався по сходах та йшов на кухню настільки швидко, настільки дозволяли його тремтячі ноги. Ліва рука німіла, він її майже не відчував. Він знав, що його рана закрилась тільки на деякий час. Він просто молився Богові, хоч і не вірить у нього, щоб він не стік кров‘ю посеред всіх.
Портрет Вальбурги Блек був завішаний тканиною. Ця жінка говорила всілякі прокляття будь-кому, хто попадався їй на очі. Сіріус каже, що вона була такою й у житті, тільки показувала це тільки Блекам. Гаррі розумів хресного, - його теж обзивали люди, які мали бути його сім‘єю. Проживаючи під постійними знущаннями своєї матері, не дивно, що Сіріус втік. Якби була нагода, то Гаррі зробив би так само з Дурслями.
Атмосфера у коридорах була гнітюча. Напівтемний дім давив на нього. Стіни ставали вузькими з кожним кроком. Люди на портретах замовкали, як тільки бачили його, та дивились засуджуючи. Хотілось розвернутись та піти геть. Повернутися у ванну кімнату і закінчити свою справу.
Треба попрощатися із Сіріусом. Це єдине, що зупиняло Гаррі на цей момент.
Голоси з першого поверху ставали гучнішими. Напевно, всі вже сиділи за столом.
Стоячи біля проходу до столової, Гаррі збирався з силами. Вдавати, що все гаразд ставало складнішим з кожним днем. Він так втомився натягувати на обличчя посмішку, намагатися жартувати (зазвичай це виходило кепсько), не помічати болю, що з‘їдає його і зовні, і всередині. Його душа боліла та гноїлась і Гаррі не розумів, чому ніхто цього не помічає. Чи проблема була у тому, що ніхто не хотів помічати?
Тихо відривши двері у їдальню, він хотів швидко проскочити поміж всіх і сісти на своє місце. Авжеж, цього не сталося.
— Гаррі, дорогий, ми вже зачекалися тебе! Ти сідай, сідай. Що ти будеш? — Місис Візлі почала голосити, як робила завжди. Він не думав, що було погано, ні. Просто іноді це дратувало. Наприклад зараз, коли всі повернулися до нього. Він знов у центрі уваги.
Гаррі усміхнувся, що, скоріш за все, виглядало вимучено, і почав йти до вільного стільця на тремтячих ногах.
— Дякую, місис Візлі, я не дуже голодний, — слабим голосом намагався заперечити він.
— Не кажи дурниць, любий, тобі потрібно поїсти. Ти занадто худий! — вона почала накладати все по трохи на його тарілку.
Це була правда. Він розумів, що він занадто худий для своїх п‘ятнадцяти років. Життя, наповнене щоденним недоїданням, зробило його таким. І Гаррі завжди, коли ставалася нагода, їв багато, бо не знав, коли зможе поїсти ще раз. Але зараз він відчував, що його знудить як тільки він з‘їсть хоча б щось.
За столом було багато людей - це не полегшувало життя Гаррі. Вдавати, що все добре, ставало складніше з кожною секундою. У очах темнішало, головний біль зростав, ліва рука німіла, а слабкість наповнювала все його тіло. Він хоче просто лягти у ліжко й притулитися до чогось холодного. Він просто хоче померти.
Тарілка з їжею опустилась перед ним. Від одного погляду в нього запаморочилася голова й шлунковий сік підскочив до горла, бажаючи вирватись назовні. Взявши правою рукою ніж, а лівою виделку, Гаррі почав розрізати м‘ясо на маленькі шматочки. Треба швидко відвернути від себе увагу. Треба показати, що все нормально.
Піднявши очі та подивившись навкруги, він намагався заспокоїти себе та усвідомити, що все, як завжди.
Ремус сидів поруч із Сіріусом, котрий говорив йому, судячи з почервонілого обличчя вовкулака, якісь дурниці. Вони ніколи не казали, що зустрічаються, але це і не треба було - всі й так здогадались.
Місис Візлі звітувала близнюкам, що вони знов аппарували прямо у їдальню, а не зайшли, як нормальні люди. Джинні підтакувала матері й додала, що ці мерзотники пролили на її сорочку апельсиновий газований сік, за що отримала по потилиці від Моллі за погане слово, але та почала ще більше звітувати Фреда й Джорджа. Містер Візлі на все це дивився й мовчки качав головою.
Дедалус Дінгл та Гестія Джонс тихо переговорюються між собою, сидячи з краю стола. Не зрозуміло про що вони говорять, але міс Джонс це було явно не до вподоби, адже вона намагається встановити хоча б видимість особистого простору, в той час, як Дінгл притуляється ще ближче, іноді поглядаючи на самого Гаррі.
Міс Венс прийшла їй на допомогу, відволікаючи напівгобліна розмовою про інфляцію. Містер Дінгл одразу ж перемикнувся на неї, жваво жаліясь на неймовірне зростання цін, чим привернув увагу Кінгслі Бруствера.
Німфадора перешіптувалися з Роном щодо її роботи аврором, розповідаючи смішний випадок, який стався буквально нещодавно. Хлопець зі всіх сил намагався не розреготатися, бо він і так вже отримав по голові від Герміони за пролитий на неї чай, коли він не помічав нічого через сміх.
Всі інші члени повинні прийти після вечері на збори Ордену. Гарний день він обрав, щоб померти.
Порізавши стейк на дрібні шматочки, він краєм вуха слухав Тонкс. Розмазавши їжу по всій тарілці й обережно перемішуючи її, щоб здавалося, що він їсть, Гаррі бере виделку, підносить її до рота, повертаючись корпусом до Німфадори, Рона та Герміони, що сиділи поруч із ним. Він слухає декілька секунд розповідь, відкриває рота, удає, що задумується, дивиться на виделку та опускає її на тарілку, знов змішуючи їжу та розмазуючи по краях.
Складно тримати всіх у полі зору і прикидатися водночас, але йому треба контролювати себе і всіх оточуючих.
Ніхто не має запідозрити, що щось не так. Ніхто не повинен знати про його біль. Будь ласка, дізнайтесь про мій біль. Будь ласка, допоможіть мені.
Вхідні двері лясають, а у кімнату входять пан Директор та Муді. Позаду йде Снейп. Гаррі ніколи так не був радий Снейпу, як зараз.
— Доброго всім вечора. Просимо вибачення, що так рано. Справи у Міністерстві, на диво, зайняли менше часу, ніж зазвичай, — почав Дамблдор, проходячи у кімнату. Всі повернули на них голови. Нарешті ніхто не дивиться на нього.
Ліва рука опустила виделку і Гаррі, перевіривши, що на нього точно не звертають уваги, підняв рукав гольфа. Рана запалилась, її хотілось почухати, але він не міг. Якщо він доторкнеться хоча б трохи, то поріз знов відкриється.
Ні.
Швидко опустивши рукав, він кусає губи і озирається знов.
Ніхто ніколи не дізнається про його слабкість.
— Альбусе! Не стійте так, сідайте до столу! Їжі вистачить на всіх. Треба тільки поставити ще тарілки, — знов голосить місис Візлі.
Северус скривився так, ніби Дамблдор насильно запхав у нього кілограм лимонних часточок разом. Як тільки директор хотів відповісти, він перебив майже одразу:
— Не думаю, що це доречно. Ми тут у справах.
— Так, на жаль, Северус прав. Хоча це можна було сказати іншим способом, — красномовно подивися на нього Дамблдор, на що отримав кам‘яне лице та ледве помітне закачування очей. Виродок.
— Ви нарешті наговорились? Так? Тоді геть звідси, діти! Наступна розмова не для ваших вух, і навіть не думайте підслуховувати, я слідкуватиму за вами, — гаркнув на всіх Муді, і пошкандибав до місця поруч з Кінґслі.
Сам того не розуміючи, Муді дав шанс Гаррі на втечу. Вони переглядаються з Роном та Герміоною та підіймаються зі своїх місць. Хлопець краєм вуха чує, що місис Візлі наполягає, щоб всі закінчили їсти, але директор запевняє її, що люб’язний Крічер зможе рознести їжу по кімнатах потім.
Намагаючись не триматися за стіл рукою, він проходить більшість шляху до дверей.
Залишилось ще трішки.
У вухах стояв тонкий дзвін, тому Гаррі не чув, що його окликають. Мабуть, саме це і стало важелем всіх подій, що сталися потім.
До дверей було всього декілька кроків, як сильна рука Сіріуса хапає його за руку. За ліву руку.
Перед очима все темнішає на одну секунду, щоб в іншу спалахнули тисячі іскор, ніби вибухнув салют. Біль був нестерпний. Його тіло враз слабшає. Він скрикує, його коліна згинаються, ніби він хоче сісти на підлогу, але він стримує себе і випрямляє їх. Сльози хочуть впасти з його вій, але хлопець не може. Він не може плакати. Хай краще він помре, аніж заплаче при всіх. Він відчуває, як пальці хресного давлять на рану і розкривають її. Він відчуває як волокна тканини рвуться і кров починає текти з порізу. Він так хоче померти прямо зараз.
— Оленятко? Все гаразд? — Сіріус дивиться на нього своїми щенячими очима і питає чи все гаразд.
— О так, Сіріусе, все просто чудово, — думає Гаррі зі злістю, за що одразу ж відчуває сором. — Він не знає, що у мене поріз. Він навіть не відчуває цього.
— Так, хресний, все гаразд, — тихим голосом говорить Гаррі та намагається вичавити з себе усмішку, але, Мерлін допоможи, йому так боляче зараз. Якщо він не вийде зараз з кімнати, він знепритомніє при всіх.
У наступну мить він відчуває, як його обережно обіймають за плечі й ведуть з кімнати.
— Все добре, Сіріус! Просто ми з Гаррі вчора занадто довго розмовляли перед сном, тому не виспались, — підроблено позіхаючи, пояснює за нього Рон, в той час, як Гермі тримає його і веде до сходів.
— Рон! Я просила не робити цього, Гаррі потрібно відпочивати більше! Не хвилюйся Сіріус, я простежу, щоб такого більше не було, — якби Гаррі міг зараз ясно мислити, то зрозумів би, що Герміона навмисно робить свій голос схожим на місис Візлі, що було доволі смішним. Але зараз Гаррі не до сміху. Зараз Гаррі хоче дістати лезо і розрізати собі вени; дивитись, як кров витікає з порізу розуміючи, що його стражданням залишилось так мало.
Коли двері їдальні зачинились за їхніми спинами, повітря стало ніби у декілька разів чистішим. Йому так хочеться лягти у ліжко, - стояти ставало так тяжко.
— Гаррі? — тихо питає Герміона. Так, Герміона і Рон. Вони тільки що врятували його. Він намагається вийняти зі своєї душі почуття вдячності, але він так втомився. Він такий егоїст.
Очі самі заплющуються. Він осідає на руках Герміони, почуваючи, що кров стікає з передпліччя на долонь.
— Гаррі! — тепер вже два голоси вигукують його ім’я одночасно. Рон підтримує його за один бік, Гермі під інший.
— О Боже, це кров? Треба піднятися наверх, у мене є кровоспинне, — одразу прийняла рішення Герміона. — Рон, допоможи мені.
Гаррі майже повність повис на своїх друзях. Він мало запам’ятав, як вони добирались до кімнати. Тільки лагідний голос Герміони, що не зупинявся не на секунду, та підтримка Рона тримали його у свідомості.
— Давай, Гаррі, ще трохи. Отак, крок за кроком, ми вже на місці. Підіймай ногу, тут сходинка, так, добре, ти молодець, — і подібні вирази сходили з її вуст щосекунди.
Нарешті дібравшись і, на диво, не зустрівши близнюків та Джинні, вони ввалилися у їхню з Роном кімнату. Його одразу ж поклали на ліжко, а Герміона швидко побігла за своєю сумочкою з ліками.
Кров все ще капала з його порізу, але йому було вже байдуже. Він просто хотів померти. Будь ласка, дайте мені померти.
***
Гаррі лежав на спині, розкинувши руки у різні боки так, що одна звисала з краю ліжка. Будь-хто міг подумати, що він спить, якби не придивлявся.
Але Герміона бачила. Хлопець був смертельно блідий, піт просочився у його одяг, а з руки капала кров.
Здригнувшись, вона сказала собі, що паніка почекає, зараз вона має допомогти своєму другові. Переглянувши з Роном, що розгублено сидів з правого боку ліжка поруч з Гаррі, вона засунула руку у бездонну сумку і підійшла ближче.
— Рон, закрий двері, — тихим голосом сказала вона. Хлопець одразу ж це зробив.
Обережно взявши руку Гаррі, вона підняла рукава светра і гольфа.
О Боже.
Вона різко видихнула. Сльози, які вона весь цей час стримувала, зараз текли по її щоках.
Боже мій, ні.
Поріз починався майже з початку долоні й спускався на сантиметрів чотири донизу і був занадто глибокий. Шкіра розходилась у різні сторони, кров заповнювала майже весь поріз, і стікала вниз. Герміона закладалася, що бачить кістку за шаром крові.
Вона не могла припинити плакати, істерика нагнала її. Вона розуміла, що має допомогти й першим поривом було закричати по дорослого, але ні. Дорослі ніколи не допомагають. Це те, що вона засвоїла ще рік тому.
Тремтячими руками вона намагалася дістати зілля, але нічого не виходило, вона притиснула одну руку до рота, щоб не схлипнути занадто гучно; вона не хотіла, щоб їх чули.
Сильні руки охопили її плечі та відсунули від Гаррі. Рон посадив її на ліжко поруч.
— Герміоно, мені потрібно, щоб ти дихала. Зроби глибокий вдих і видих та скажи мені, що ти хотіла дістати з сумки, — твердий голос Рона змусив відірвати очі від порізаної руки її найліпшого друга та повернутися до нього. Серйозні очі навпроти привели її до тями.
— Я… Так, так, треба... Треба кровоспинне, зілля «Sanguisorba», — ледве вимовила вона.
Рон взяв бездонну сумку та засунув руку по лікоть. Він витягнув маленький скляний флакон, прочитав етикетку і відклав сумку.
— Так, це воно. Що мені робити далі?
— Треба випити, повністю.
Він висмикнув пробку та обережно відкрив рот Гаррі.
— Чекай, я допоможу, — Герміона нарешті прийшла у себе.
Вона підійшла з правої сторони й підняла голову і тулуб хлопця у напівсидяче положення.
— Давай.
Рон приставив флакон до губ та повільно влив вміст. Герміона тим часом почала масажувати горло хлопця, щоб той проковтнув зілля. Коли справу було зроблено, вона поклала його назад у ліжко і підійшла до своєї сумки.
— Що далі? — Рон питає.
— Зачекати двадцять секунд, поки не почне діяти, і обробити рану, — сказала Герміона й раптово усвідомила:
— Чекай, в нього можуть бути ще порізи. Його треба роздягнути, — подивившись у якому положенні лежав Гаррі, вона зітхнула. — Спочатку ця рана.
Ця рана.
Здригнувшись, вона відчула, що приглушені сльози знов повертаються. Напевно, Рон помітив, яким тоном вона це промовила, тому почав говорити:
— Герміона…
— Ні. Ні, будь ласка, ні. Не зараз.
Рон німо подивився на неї та просто кивнув.
Чому вона не помітила? Чому вона так зациклена на собі, що не помітила, що коїться з її другом?
Кров перестала текти, тож вона взяла чисту хустину й обережно забрала залишки, щоб мати змогу подивитися детальніше. Кістки вона не бачила, хвала Мерліну. М’язи були розірвані, але вени не зачеплено. Скоріш за все, Гаррі пошкодив головний долонний м‘яз посередині.
Він розрізав собі руку пів години тому, а я і гадки не мала про це. Він хотів померти в той час, як я сміялась внизу зі всіма за столом. Я не помітила, що з ним щось не так. Я знаю його стільки років й не помітила, що він хотів померти. Я мерзенна.
— Герміона, дихай. Я знаю про що ти думаєш. Я теж про це думаю. І ми поговоримо про це потім, але зараз нам потрібно допомогти Гаррі.
Так. Треба допомогти Гаррі.
Чорт забирай, я не знаю що робити.
— Я не знаю, що робити. Я.. Я ніколи з таким не стикалася. Рон, я..
— Герміоно, глибокий вдих. Подумаю, що може допомогти йому чи хоча б не зашкодити. Подумай, що твої батьки робили, коли ти ушкоджувалась, — він говорив твердим голосом, що давало їй уявну впевненість, що все під контролем.
Вона засунула руку в сумку. На думку спадала лише перекис водню. Добре, що вона зібрала все, що могла у сумку перед тим, як покинути дім. Вона дістала її та одразу ж відкрила.
Взявши руку Гаррі у свою, Герміона різко вилила перекис на рану. Та різко зашипіла та стала білою. Хлопець скривився та жалібно заскулив.
— Чш, тихо, приятель, зараз все буде добре. Ти будеш у порядку, біль скоро пройде, — Рон почав втішати його, перебираючи однією рукою волосся. Бачити та чути, як його друг страждає, було нестерпно.
Між тим, Герміона промокнула хустинкою поріз та додавала перекис доти, доки рана не стала чистою.
— Я думаю, що треба перев‘язати руку, але це тільки тимчасове рішення. Я не знаю, що ми можемо ще зробити - у лікарню Святого Мунго нас не пустять, а довіритись якомусь дорослому… — не договорила вона, але і не треба було, Рон зрозумів. Дорослим начхати на них, навіть якщо йде мова про здоров‘я. Вони не можуть нікому зараз довіритись. Навіть Сіріусу. Навіть Дамблдору.
— Показуй, що робити. Ми розберемось з іншим потім, — була його відповідь.
— Добре, допоможи мені. Потримай бинт тут, поки я почну обмотували.
Рон виконував все, що Герміона говорила йому робити по ходу. Вони працювали в абсолютній тиші. Ніхто не хотів її порушувати, хоча вона ставала нестерпною, але поговорити про спробу суїциду їх найближчого друга, про яку вони навіть не здогадувались, не хотів жоден з них.
Герміона наклала останній моток і, перевіривши, що рука зафіксована в одному положенні, тихо промовила:
— Треба роздягнути його. Можливо є ще порізи.
— Добре, — відповів Рон і встав з ліжка.
Він стягнув светр з правої руки та тулуба й обережно вийняв через ліву руку, намагаючись не торкатися її зовсім. Але він боявся, що, знімаючи гольф, він зачепить можливі рани на тілі.
— Не вийде зняти гольф, занадто ризиковано.
Герміона змовчала з секунду й сказала:
— Тоді розріжемо його.
Рон кивнув та дістав ножиці зі своєї тумби, поки Герміона діставала різні ліки з сумки. Підійшовши назад до Гаррі, він відчув, що внутрішня паніка, яку він так довго тримав в собі, зараз вирветься.
Зберись, трясця твоїй матері. Ти потрібен Гаррі та Герміоні прямо зараз.
Стиснувши щелепу, він подивився на друга. Той виглядав як ніколи погано: змучений, з кругами під очима й з тяжким диханням, він лежав на ліжку, просоченим особистою кров‘ю.
Схопивши край гольфа, Рон почав різати вздовж, доки не дійшов до горловини. Він розрізав рукава теж вздовж, щоб було зручніше. Знявши штани Гаррі разом із взуттям, він спинився на секунду.
— Білизну теж знімати?
Відповідь назад не прийшла й він обернувся на Герміону. Вона стояла за п‘ять кроків від нього і з жахом дивилась на тіло хлопця. Шрами покривали все його тіло. Були криві, деякі від полум‘я, але більшість були рівні, їх явно наносили ножем самому собі. На гомілках було найбільше. Починаючи з місця під коліном і аж до кінця, ноги були у порізах. Деякі були свіжими.
Чорт забирай… Як я міг не помітити цього? Мене зараз знудить.
Шкіра була порізана поперек і зрослась не так, як потрібно. Рубці знаходились один на одному, перетворюючи його гомілки на м‘ясисте місиво, ніби його ноги подрібнили через млин. Шкіра стягувалась і мала жахливий вигляд.
— Рон… Як? Як ми могли це не побачити? — тихим шепотом спитала Герміона. Сльози падали з її очей.
Зітхнувши й втомлено прикривши очі, він повторив своє питання про білизну і, отримавши відповідь, почав стягувати її. Відчуття відторгнення і дивини заволоділо їм, але він той час його скинув.
Для благополуччя Гаррі він зробить все, що завгодно.
Все стало набагато гірше. Як вони і думали, тут було дещо. Синець знаходився на внутрішній частині стегна, з права від його члена. Виглядало так, ніби його вдарили багато разів у те саме місце, тому він мав фіолетовий колір. Рон навіть уявити не міг хто і чому так зробив з ним. Чи то він зробив собі сам..?
Він повернувся до Герміони. Вона вже протягувала йому мазь від синців. Кивнувши їй, він присів на ліжко і відкрутив кришку. Він повинен це зробити заради Гаррі. Рон почав намазувати мазь на синець у той час, як Міона змочила нову хустинку перекисом і промивала порізи на гомілках.
Максимально обережно він почав наносити мазь на місце біля пеніса, щоб ненароком не зробити боляче. Кинувши погляд вверх, він перевірив, чи все нормально із забинтованою рукою. Він закінчив мазати та закрутив кришку. Герміона теж закінчила обробляти рани на одній нозі. Він хотів допомогти їй забінтувати, як..
Стукіт у двері.
— Гаррі, оленятко, можна увійти? — голосно спитав Сіріус. — Збори Ордену вже закінчились, я вирішив тебе перевірити та принести поїсти.
Трясця твоїй матері, Сіріусе.
Чесно кажучи, Рон панікував у своїй голові. Все це ставало занадто для одного дня, але він не міг це показати при Герміоні. Тому, переглянувшись із нею, він вгамував тремтіння у голосі та відповів:
— Пробач, Сіріусе, Гаррі вже спить, але він в порядку.
— Точно? Він виглядав так, ніби ось-ось звалиться з ніг. Все точно нормально? Може я увійду?
— Ні! — швидко прокричали Рон і Герміона в один голос. Дівчина одразу ж боязливо зажала рот рукою, усвідомлюючи, що вона тільки що сказала.
— Герміоно? Чому ти там? Що відбувається?
— Все добре, Сіріус, я просто… — вона з панікою поглянула в очі Рона, намагаючись знайти хоч одну підказку, що їй казати. — Я..
— Вона допомагає мені із зіллєварінням, — виручив її хлопець.
— Ах, ну так. У вечір п‘ятниці ви захотіли вчити зіллєваріння. Добре, не буду заважати, — чутно, як Сіріус віддаляється від дверей. Він явно додумав собі, що вони захотіли усамітнитися, а він їх перервав. Мерлін, краще б це було правдою, аніж загоювання ран його друга після спроби суїциду. Він би переспав із Герміоною, хоч вона йому як сестра, аби з Гаррі було все добре.
Переглянувшись ще раз, він зрозумів, що Герміона думала у тому ж напрямку. Ніхто не сказав ані слова. Вони продовжили обробляти рани мовчки, лише Рон іноді питав що і як йому зробити.
Була вже ніч, коли вони закінчили.
— Треба прибратись, — промовила Герміона. Це здавалось логічною ідеєю, але його руки майже не працювали. Його сил не вистачить на прибирання.
— Може зранку? — спробував він.
Герміона стомлено озирнулась і кивнула. Видно, що вона теж працює на межах своїх сил.
— Але ми не можемо лишити Гаррі лежати на кривавих простирадлах. Треба перенести його.
— Я розумію, але ми можемо зробити ще гірше, якщо пересунемо його. Що, якщо кровотеча знов піде?
Герміона подумала з хвилину і помотала головою.
— Ні, потрібно перенести його.
— Добре, як ти скажеш, — зітхнувши, він намагався збагнути, як йому перенести Гаррі та не задіти рани.
Підійшовши до середини ліжка, він просунув одну руку під його плечі, а іншу під коліна так, щоб не зачепити оброблені порізи. Якомога плавніше він підняв хлопця, що важив, як здавалося, кілограмів 50. Рон бачив, що ребра Гаррі випирають, але все одно здивувався.
Переклавши його на лівий край свого ліжка і накривши ковдрою, Рон повернувся до Герміони. Та закінчила збирати ліки у сумку та стояла, тривожно перебираючи у руках кінець своєї сорочки. Місцями, її руки та одяг були у крові, власне, як і його теж.
— Я… — почали вони водночас.
— Пробач, давай спочатку ти, — одразу ж сказав Рон.
Герміона прикусила губу та опустила очі.
— Я не хочу уходити. Якщо я вийду, я буду так багато думати, я.. Мені так шкода, Рон, я навіть не здогадувалась, я навіть не могла подумати, що щось не так, а Гаррі… Він же.. Як я не могла розкрити очі та побачити, що він страждає? Я була такою егоїсткою, я..
— Хей, хей, іди сюди. Хей, не проси вибачення, я теж не помітив, — Рон підійшов до Герміони та обійняв її. Вона почала плакати, а він просто гладив її волосся. Насправді Рон розумів. Він розумів, що вона зараз відчуває. Він відчуває теж саме.
Вони осіли на підлогу разом. Рон продовжував гладити її волосся і тримати у своїх руках, хоча він сам теж плакав. Герміона хапалася за нього, як за рятівника, але насправді він не розуміє, що йому робити зі всім цим. Здавалося, ніби сьогоднішній ранок та ніч - це два окремі світи. Зранку життя здавалось таким нормальним, а зараз вони обидва сидять біля Гаррі, не знаючи, як підтримати його і забрати весь той біль, що є у нього, собі. Якби вони могли - вони б це зробили.
— Нам треба відпочити, — поцілувавши голову Герміони, він все ще тримав її у своїх обіймах.
Вона промичала щось у його плече. Рон допоміг їй піднятися та посадив на своє ліжко.
— Давай, сонечко, треба перевдягнутися, — відверто кажучи, Рону було вже до байдуже на їх кривавий одяг, він хотів просто лягти спати, але він не міг допустити, щоб вони лежали на одному єдиному чистому ліжку біля Гаррі у брудному одязі.
Передавши чисті штани та футболку Герміоні, він відвернувся та швидко перевдягнувши свій одяг, підвів напівсонну дівчину до ліжка.
— Ось так, сонечко, — вона лежала по праву від Гаррі сторону, посередині, та тримала його не порізану руку своєю. Іншою вона взяла руку Рона та стиснула.
Вони більше не зроблять цю помилку ще раз.
Вони будуть завжди поруч для Гаррі.
Вони будуть допомагати йому, скільки б часу це не зайняло.
Вони будуть в порядку.
Принаймні, вони правда на це сподівались.