Chapter 6
Вони приїхали додому. Погода зіпсувалась і була дуже похмурою, здавалось от-от піде дощ. Погода немов показувала усе, що відчувала Чю. Вони мовчки піднялись до квартири і дівчина попрямувала до кімнати
Верлен: чекай. Не збирай багато, це максимум місяць, повір мені
Чюя: та... зачекай на кухні, я швидко
Верлен: я заварю чаю нам
Чюя: так.
Руда зайшла до своєї кімнати. Її гітара вже лежала спакована у авто, то ж з речей лишилось особисте, одяг та декілька аксусеарів і можливо запасні струни та пара інструментів для гітари. Вона дістала валізу з-під ліжка, відкрила її та поклал серед кімнати. Після чого відкрила шафу наскрізь та почала обирати речі, які візьме із собою. Купа кофтин, футболок, штанів та іншого одягу обережно лежала або висіла на вішалах. Чюя взяла декілька футболок, толстовку, худі, дві пари штанів та декілька шкарпеток і білизну. Вона почала складати увесь обраний одяг. Дівчина монотонно перекладала речі з ліжка до валізи, після чого пішла до ванни зібрати усе необхідне там. Коли ж вона була впевнена що зібрала усі необхідні їй речі - зачинила валізу та потянула її у коридор. Поставивши ту біля дверей вона пішла на кухню випити чаю. Їй здавалось, що це була остання філіжанка чаю в цій квартирі, здавалось, що вона ніколи не повернеться у це місто, здавалось, що ніколи більше не зможе жити звичайним життям. Вона сіла за стіл та по троху почала пити
Верлен: чекай, ти ж як п'єш? З цукром чи без?
Чюя: з варенням і тостами
Верлен: оу..а де дістати, давай я зараз зроблю все
Чюя: ні, ні, не варто.
Верлен: давай я все ждістану
Чюя: не треба. Давай вже допивати і їхати.
Верлен подився злегка засмученим та здивованим водночас поглядом, після чого погодився з дівчиною та мовчки продовжив допивати чай. Коли вони допили чай, вони вийшли з будинку та попрямували до машини. Не дивлячісь на усі дорікання Чюї, Верлен відмовив їй і сам ніс її валізу. Спакувавши авто та себе у нього вони взяли напрям на виїзд з міста. В салоні грало улюблене радіо Чюї. Дівчина слухала музику і то вона дивилась у вікно, то писала смс, які точно були адресовані Осаму. Звісно блондин тримав тишу і нічого не питав у дівчини, він прекрасно розумів, що зараз його спроби розмов тіки зіпсують усе. Вони повільно, але впевненно наближались до виїзду з міста. І з кожним метром ставало все сумніше і сумніше, а погода тільки псувалась і псувалась