Знову мультивсесвіти?!

Його очі осліпило холодне світло. Відкривши очі він швидко закрив їх назад. В перші секунди після пробудження хлопець закашляв, по відчуттях в його роті була пустеля де хтось помер. Спробу Пітера сісти швидко було зупинено рукою що обережно штовхнула його назад в ліжко. Сил і так було замало тому він піддався.
Через декілька секунд він знову спробував відкрити очі, цього разу це було не так боляче. Світло здалося менш яскравим, за що він був вдячним. Цього разу після спроби піднятися, він відчув як спинка його ліжка піднімається в наполовину сидяче положення. Озирнувшись він побачив, печеру та Тіма поруч, він дивися на нього. Біля Тіма лежала купа паперів, та ноутбук.
-Ти прокинувся –видихнув хлопець з полегшенням.
-Так.
Пітер тихо посміявся, але сухе горло не цінило тому це швидко перетворилося на кашель. Тім, ангел яким він є подав стакан води.
-Тримай води, я думав що ти захочеш пити після пробудження.
-Дякую.
Жадібно випивши всю воду, він нарешті помітив що в печері були не тільки вони в двох а також Спойлер, точніше Стеф. Вона сиділа і спостерігала за ними двома з величезною усмішкою. З тією самою хитрою посмішкою вона підійшла до двох хлопців зручно вмостившись в ногах Пітерового ліжка.
-Мм привіт, як патруль?
-Був добре навіть чудово, доки мені не потрібно було бігти рятувати твою дупу без свідомості.
-Вибач.
-Чим ти думав? Ти взагалі думав?
-Тобі ж неважливо що я скажу?
-Так бо ти ідіот.
-Дуже дякую. Скільки я був без свідомості?
-Близько 7 годин.
-О, це менше ніж я думав. Схоже мій фактор зцілення покращився.
Після того як Пітер розсміявся на два розгублених та дещо стривожених погляди, він заспокоївся та все ж відповів.
-Ну зазвичай, для загоєння кульового мені потрібно +-14 годин, цього разу вистачило 7.
-Ти хочеш сказати що всі твої кульові поранення вилікувані?
-Так, враховуючи що я нормально харчувався і додати стрес шо це все трохи сповільняє в нормі було б годин так 20 для повного одужання.
-Вау, це швидко. Не так швидко спідстери або супери але все ж.
-Дякую? Це дійсно допомагало коли Тітка не знала про це все.
-Проясниш?
-Еее я чую засудження в цьому питанні, і відчуваю що ти не тей хто має мене за це засуджувати.
-Так Тіммі, ти немаєш тут голосу, як і я.
-Гей! Я не збирався і взагалі-
Його перебив палець Стеф на його губах.
-Тссссс, мовчи.
Пітер спостерігав як Тім переможено видихнув, піднявши руки в капітуляції. Спокійна взаємодія повернула його до питання яке його хвилювало з моменту пробудження .
-А, ем що трапилося після того як я втратив свідомість?
-Так як ти розібрався з Дволиким та Страшилом, Спойлер та Чорний Кажан безпечно дісталися до місця подій. Вони знайшли тебе а також Бетмена та Найтвінга. Вони потім викликали Супермена щоб він витягнув з ящика в якому ти їх закрив.
-До речі, це було до біса кріпово.
-Що?
Павучок дуже розгубився на коментар Стеф. Йому казали що він іноді страшний але це переважно було від Флеша поки тей все ще був мудаком.
-Ну знаєш побачити тебе, без свідомості в сльозах з кульовими пораненнями які попри те що вже перестали кровоточити, залишили вражаючу калюжу на землі. А також те що ти зміг розібратися з лиходіями після того як тебе вразило новим сильнішим токсином страху, взагалі не напружуючись.
-Хе-хе, вибач? Я не хотів щоб так вийшло, Стеф.
-Не вибачайся за це, ти мені краще скажи якого біса ти так відразу не зробив.
-Ееее ну ти бачиш Тім тут така справа, що..
Пітер шукав шляхи втечі оглядаючи кімнату. В хлопця дійсно не було жодного виправдання чому він так зробив, окрім можливо деяких самоненависних думок які кричали йому що він заслуговує потрапити під кулю. Та цього Тіму знати не варто.
-Дай вгадаю. Ти не маєш виправдання?
-Ні, ні звісно я маю, це просто що..
-Не напружуй себе знаходячи те чого немає. Я так і знав не варто було тобі йти туди.
Це було, боляче. Можливо Тім не знав наскільки сильно це вдарило Пітера, але від цього легше не було. Він знав що зараз є лише тягарем, але не міг піти поки не врятував своїх друзів. Хлопчину пронизало відчуття огиди до себе, зараз не був час для своїх егоїстичних думок. Він не повинен був піддаватися своєму жалюгідному бажанню пошкодувати себе, поринути в ненависть до себе. Таких привілеїв він не мав і в своєму світі, тож чому він повинен був мати їх тут? А тим паче зараз?
-Так, вибач за це. Такого більше не трапиться.
Далі хлопець був занадто поглинений в власні думки щоб помітити обмін навкруги його. Стеф копнула Тіма ногою в бік, змушуючи його підняти погляд на неї, а тоді на сумнішу постать Пітера. Німий діалог очима швидко закінчився, тим що Тім відклав свій ноутбук і піднявся зі стільця поруч.
-Кхм я піду повідомлю Альфреда що ти прокинувся.
Розвернувшись на п’ятці він швидко пішов з печери.
-Що з ним?
-Совість.
-???
-І сором з дурістю.
-????
Ще більш розгубленого Пітера було проігноровано. Стефані встала з ліжка та сіла там де раніше сидів Тім.
-Як почуття?
-В цілому все добре, трохи втомлений але в порядку.
-Ну і добре як щодо того щоб ми порівняли поп культуру наших світів?
-Звучить гарно але ми можемо зробити це потім мені потрібно працювати над створенням порталу.
-Так, ні. Тебе зараз не випустять з ліжка принаймні ще декілька годин, щоб провести всі тести.
-Це обов’язково?
-Так. Брюс параноїк, тай всі ми переймаємось за тебе.
З вуст підлітка злетів втомлений видих. Він не хотів марнувати час тут на лікарняному ліжку, але який в нього був вибір? Змирившись зі своєю долею, його думки були спрямовані на чудову тему поп культури.
-Тож хто у вас найпопулярніша багата родина? В нас Кардаш’яни.
-О вони в нас теж є, але найпопулярнішими є Вейни.
-Ніколи про них не чув. Хто це?
-Ооооо, це чудово!
-???
-Це просто прекрасно. В мене для тебе є стільки всього розповісти!
.
Через годину Тім спускається в печеру з великим підносом їжі. Його увагу привернув, шум схожий на сварку. Переймаючись за їжу, він обережно поспішив на шум, там була Стеф що показувала якусь схему взаємин Пітерові.
-Вона його дитина, як не глянь!
-НІ, вона не!
-Як ні, коли ТАК!
-Це було б дивно, вона зустрічалася з його сином!
-Та чхати! Вона стала його донькою, і вони не кровно пов’язані.
-НІ, це всеодно було б дивно, вона тут як друг сім’ї. Як наприклад Гордон.
-ДОСИТЬ, ВОНА ЙОГО ДИТИНА І КРАПКА!
-НІ ВОНА НЕ ЙОГО ДИТИНА, ТИ НІЧОГО НЕ РОЗУМІЄШ!
-ЧОМУ ТИ НА МЕНЕ КРИЧИШ?!
-А ЧОМУ ТИ КРИЧШ НА МЕНЕ?!
Далі те що бачив Тім можна було описати лише як дуже жорстоке(ні) побиття одне одного подушками.
-Кхем-кхем
Обидві голови негайно повернулися в сторону Тіма, двоє підлітків застигло ніби олені в світлі фар.
-О привіт, Тім.
-Що відбувається?
-Нічого..
-Ми просто обговорюємо знаменитостей Готема.
-Дай вгадаю, Вейнів?
-Так. Як ти дізнався.
-Нуу вони дуже популярні.
І вже вкотре за сьогодні Пітер розгублено спостерігав. Тім кинув на Стеф дивний погляд на його вона лише знизала плечами.
-Я досі тут.
-Так, я пам’ятаю, Пітер. Ось твій обід, я допомагав Альфреду готувати.
-Брехууууун.
-Стеф чому?
-Тобі заборонено бути на кухні, через твої неймовірні кулінарні навички.
-Пітер прошу їж, і не звертай на неї увагу.
Хлопець поставив тацю з їжею на коліна до Пітера. Поки він і дівчина перекидувалися вогняними поглядами.
-Якщо це реально він готував, я б не ризикувала це їсти.
Фраза та манера її говоріння мали на увазі сказати це тихо, але Стеф сказала це навмисно голосно.
-Закрий рот, ти любила як я готував.
-Ні, буквально ніколи. Дік готує краще тебе!
-Ах!
Тім поклав руку на серце, та впав на стілець як зразкова вікторіанська леді.
-Як ти після цього смієш назтиватись моєю подругою?
-На правду не ображаються.
Під театральну сварку двох друзів Пітер почав їсти. На підносі стояла тарілка з курячим супом, а збоку лежало кілька шматків хлібу. Це було дуже смачно, тому культурно проігнорувавши решту людей навколо нього він поринув в їжу. Все ж він не їв довго, особливо з його метаболізмом. В мить супу що й не було.
-Ну попри все це було смачно!
-Га? Ти швидкий.
-Ну коли їжа смачна і в тебе суперметаболізм по іншому не виходить.
-Я передам Альфреду, може потрібно добавки?
-Так, я був би вдячний. Тім ти мій рятівник.
-Не перебільшуй.
Тім знову покинув печеру швидким темпом але тепер з легким рум’янцем на щоках та вухах.
-Що з ним?
-Цього разу це просто ти.
-??? Я маю перед ним вибачитись? Я зробив щось не так?
-О боже ні! Спокійно –Блондинка глянула на збентеженого та зляканого Пітера втомлено посміхнулася та встала зі столу. На якому вона зручно сиділа весь цей час.
-Ви такі розумні, але коли справа заходить до почуттів, ви такі в біса дурні.
-Що?
Стеф легким ходом пішла до виходу з печери.
-Гей! Не йди і поясни про що ти говориш!
-Бувай Пітере~~~