Chapter 11
-То ж про що ви з Стеф говорили?
Запитав знову Тім, чекаючи трохи більше контексту ніж раніше. Він поставив підніс з другою(більшою) порцією супу на коліна Пітера.
-Про те що Стефані є донькою Брюс Вейна. Вона не погоджувалася, не розумію чому.
Хлопець говорив паралельно поглинаючи свій суп.
-Ну Стефані зустрічалася з його сином.
-Так але хіба на партнерів своїх дітей кажуть що вони теж їх діти. Тому навіть якщо вони розійшлися то в чому проблема?
-Ну не знаю, хіба це не дивно?
-Ну трохи, але-
-Тож це все ж дивно.
Він відмахнувся рукою не бажаючи продовжувати. Йому не хотілося кричати на Тіма, не те щоб це було щиро і вимагалося, але до цього швидко можна було дійти . Все ж Пітер досі відчував сором перед Тімом за те як провалився.
-Як там дослідження? Я можу повернутись до нього?
-З ним все добре. Костянтин і Затана приходили зранку але пішли. Я трохи працював над технічною складовою але далеко не пішов, твої записи це щось.
-Так, мої записи трохи безладні.
-Трохи? Це таке применшення.
-Звісно, ти ще не бачив записів Асмадея або Нови. Мої записи це прописи в порівнянні.
-Певно вони так само розумні як і ти?
-Асмадей так, Нова дурний як пень.
Тім тихо засміявся, від цього серце Пітера пропустило удар. Від звуку Тімового сміху, було тепло, метелики в його животі заворушилися вихором. Щоб приховати це він почав активніше їсти свій суп, коли він закінчив його їсти він повернувся до розмови.
-Я б хотів продовжити працювати над проєктом.
-Спершу я проведу кілька тестів. І якщо вони вийдуть задовільними то я дозволю тобі працювати.
-О Тіме, мій пане, чи тепер потрібен мені твій дозвіл на дихання?
-? Можливо.
-Як жорстоко!
-Я ще не починав.
-Не можу дочекатись.
Пітер глянув на Тіма своїм найкращим щенячим поглядом. І навіть якщо в тей момент у Тіма на обличчі з’явився червоний відтінок то Пітер цього не помітив, радий що це викликало сміх у хлопця.
-Тож що це будуть за тести?
-Кров, тиск, реакції і я поставлю тобі крапельницю відносно результатів.
-О, класика.
-Пхпх можна і так сказати.
Пітер уважно спестерігав за діями Тіма, як він забрав вже пустий підніс з його колін, відклавши його подалі. Його погляд вивчав як хлопець шукав тонометр, як він одягав пристрій на його руку. Він на секунду затримав дихання коли руки хлопця обхопили його біцепс. Його мозок перестав працювати. Подальші тести пройшли в тумані.
-Ну з того що я бачу ти майже повністю здоровий, дивовижно.
-Тоді, я вимагаю нормального одягу та повернутись до роботи.
-Добре, але коли переодягнешся я дам тобі крапельницю з глюкозою а потім з вітамінами.
-Це обов’язково?
-Так –Прозвучав британський голос, з входу до печери.
Хлопці звернули увагу на чоловіка та слухняно чекали поки старший чоловік спуститься до них. Пітер помітив що у руках у дворецького був набір одягу.
Коли Альфред підійшов до них Пітер зрозумів що він тримає абсолютно новий набір одягу, все ще відчувався запах магазину.
-Пітере, я приніс для тебе одяг.
-Дякую –Мило посміхнувшись він оглянув що йому приніс старий.
Чорна футболка з вовками та написом «людина за випадком, альфа за вибором». Звичайні темні джинси, шкарпетки з математичними рівняннями, кросівки(які виглядають дорого та якісно). Синя кофта на застібці , яка виглядала такою теплою, але Пітера трохи засмутило що це не Тімова кофта.
Вставши з ліжка, хлопець відчув знайомий ниючий біль у всіх м’язах. Він повернувся спиною до обох та швидко переодягнувся в наданий одяг, який відчувався набагато приємніше ніж лікарняний.
Обернувшись він помітив хіхікаючого Тіма.
-Щось не так?
-Ні, ні, просто пхахаха, я не очікував що ти дійсно це одягнеш.
-То це ти обрав цей шедевр?
Запитав Пітер вказуючи на пік людського розвитку в моді, який він носив як футболку.
-Так, насправді, я обрав весь цей одяг, сподіваюсь тобі сподобалося. Вибач за футболку, але це занадто смішно.
-О, та ні дякую.
Тільки тепер Пітер помітив що Тім стояв в такій же зіпці що й він лише що Тімова була червона. Від цього йому стало тепло на душі.
-Можеш закатати один рукав? Мені все ще потрібно поставити твою крапельницю.
Тяжко зітхнувши Піт зробив як його просили при цьому драматично сівши на ліжко в очікуванні за що отримав погляд від Альфреда. Від чого він виразу вирівняв поставу.
Посміхнувшись собі на цю взаємодію Тім, обробив шкіру хлопця та підготував крапельниці.
-Пітере.
-Так?
-В тебе гарні очі.
Поки Пітер був розгублений він швидко поставив катетер за що отримав шипіння.
-Ау, знаєш тобі не варто було цього робити. В мене було гірше.
-У всіх нас. Але ти виглядаєш як той тип хто боїться голок.
Що ж це була правда але цього він не знав. Пітер просто відвернувся не бажаючи викривати що це правда.
Тім під’єднав крапельницю до катетера, дивлячись як розчин вливається в вени хлопця. Він запевнився що Пітерові нічого не заважає, за винятком стійки на якій висів розчин, і яку потрібно було тягати за собою.
-Тепер я можу повернутися до роботи? З невеликим роздратуванням в тоні запитав Пітер.
-Так, тепер можеш. Я повідомлю Затану.
-О добре.
Поки Тім писав повідомлення на мобільному, Пітер пішов до частини печери в якій вони займатися проєктом. Оглянувши стіл він помітив зміни та допрацювання зроблені Брюсом та Тімом. Вони були хорошими, але роботи все ще було багато. А він змарнував час, не взявшись за лиходії серйозно. Він не мав права більше марнувати час, він не міг змушувати їх чекати довше. Вилаявшись собі під ніс він вивчив всі зміни та почав додавати нові. Знайшовши підходящий по розміру лист паперу він почав елементарні креслення, запчастин які йому потрібно було створити та пристрою загалом. Маючи вигляд божевільного вчерного він продовжував математичні рівняння та креслення, відволікаючись лише щоб почитати магічні звіти Затани(Затана переписувала Костянтинові бо він писав як чорт).
-ПІТЕР!
-А, га?
-Боже ти безнадійний. Затана прибула, вона хоче поговорити з тобою про дещо, Костянтин прийде пізніше.
Ніяково засміявшись Піт звернувсь всій погляд до Затани та піднявся з підлоги на якій зручно розмістив свій хаос. Жінка виглядала не такою втомленою як минулого разу коли він її бачив, але вона все ще не була цілком здоровою від битви.
-Привіт, про шо ти хотіла поговорити?
-Привіт, Пітере. Я хотіла з тобою поговорити про значення твого всесвіту в твоєму Мультиверсі.
-Га? Що з цим?
-Скажи, чи це правда що твій всесвіт це центр твого мультиверсу?(нагадування в мультфільмі це канон)
-А так, пам’ятаю щось таке було. Завдяки цьому я зміг врятувати весь мультивсесвіт. Якось моя зла версія з іншого всесвіту хотіла захопити всіх, чи щось таке. Вау відчуття ніби це було вічність тому.
-…
Затана зробила глибокий вдих перед тим як продовжити.
-Боже, це одночасно і гарна і погана новина. Чорт.
-Можете пояснити?
-Це значно полегшить пошук координат твого всесвіту, але..
-Але що?
-Якби це був звичайний всесвіт то ти зміг би від сили знаходитися в ньому близько дня, але в центричному. В центричному ти зможеш протриматися лише близько половини часу…
Лице Пітера було важко прочитати на ньому було багато складних емоцій. Він мовчав а брови були насуплені, губи стиснуті в тонку лінію. Погляд був одночасні ніби в нікуди і в саму душу Затани. Але за мить цього ніби не стало, обличчя хлопця розслабилося, губи відкрилися вимушеній усмішці.
-Мені просто буде потрібне побити того покидька якнайшвидше. Я радий що зможу повернутися в коротший час. Його посмішка стала дещо щирішою але в його очах не було радості.
Затана не змогла змусити себе сказати що він навряд чи зможе після цього коли-небудь навідатися до свого рідного всесвіту, навіть на декілька годин. Цей хлопчик і так через багато проходить зараз, подумала вона собі.
Саме тоді Тім поклав руку на плече Пітера.
-Не переймайся, ми тут щоб допомогти.
-Дякую я ціную це.
Пітер так само посміхнувся Тіму перед тим як повернутися до своїх креслень. Цього разу він не виглядав як божевільний вчений, але запалу було більше ніж до тепер. В нього не було часу марнувати ні тепер ні потім.
Пітер продовжував свої дослідження поки Тім та Затана перезирнулися, жінка видихнула та вирішила продовжити дослідження які залишила цього ранку.
Зосередившись на фізиці голова хлопця боліла. Фізика не його сильна сторона, звісно він непогано розбирається в ній але це не його стихія. Частина з квантової фізики над якою він зараз працював, вбивала все його невелике бажання існувати. Проте він не мав часу щоб жаліти себе тому він занурився в дослідження.
Можливо це було б весело, насправді він хотів вивчати більше фізики але не мав часу. Пітер мав вибір між хім-біо і фіз-матом і обрав перше. Займатися обома профілями затягнуло б його у могилу від виснаження.
Минуло декілька годин він знову висів догори ногами зі стелі. Купа книжок що оточувала хлопця виросла разом з купою креслень та рівнянь які він «обережно» розкидав в радіусі 2м від себе.
Тім насправді не мав змоги допомогти адже не спав всю ніч. Затана продовжувала старанно працювати на одинці, але її прогрес та пристрасть не була і близько до Пітерової.
В печері час від часу з’являвся Альфред який приносив невеликі перекуси та воду гостям. Чоловік точно знав зо в нього не вийде переконати хлопця на повноцінну їду, тому він кидав йому невеликі снеки щоб тей не був голодним. Чоловік спілкувався з Затаною, за що вона була вдячна. Вона досі не відновилася тому праця без перерв поза розглядом.
Так минуло ще декілька годин, кажани прийшли до печери щоб підготуватися на патруль. Вони оглянули Пітера з боку та переконавшись що, так він в порядку рушили на свої патруль. На тей момент Затана пішла додому, виснаження дісталося її.
Весь цей час Пітер був сконцентрований на своїй частині, він не помічав нічого навкруги, навіть закуски які їв. Тому логічно що хлопець не помітив коли до печери зайшов Джейсон підчас відсутності інших. Проте Джейсон точно помітив його, висячого догори ногами зі стелі в купі книжок та паперів.
Візуально оцінивши стан речей навколо хлопця він вирішив не відволікати хлопця а просто пройти повз. Все ж він не один день знав Брюса та Тіма, якщо ці двоє на чомусь зосередженні вони не помітять нічого навкруги, навіть повз їдучий танк, він перевіряв.
Тому замість того щоб відволікати хлопця безпосередньо він сів трохи далі від нього. Все ж якщо в нього такі гострі відчуття як він здогадується, хлопчину почне турбувати погляд. Він був правий. За двадцять хвилин голова Пітера обернулася на Джейсона, з палаючим поглядом, який відразу заспокоївся коли Піт впізнав його.
Пітер мило посміхнувся поки Джейсон кричав в своїй голові.
-Чувак що з тобою не так!?
-Що?
-Твоя шия!
-А? Ааааа що?
На обличчі Пітера з’явився дзеркальний Джейсонові шок. Він швидко торкнувся руками своєї шиї та ніби жахнувшись ще раз.
-Що за ХУЙНЯ?!
Вилаявшись Пітер випрясмв свою шию та зліз зі стелі. Він доторкунвся до шиї кінчиками пальців, ніби баячись її зламати. Далі він вже в повну торкався своєї шиї та крутив її в різні боки ніби вивчаючи межі.
В наслідок цього відносно травматичного досвіду для Джейсона було виявлено що шия Пітера тепер крутиться на 180 градусів.
-Ну це було дивно.
-Ти кажеш це мені?
-О вибач Джей.
-Так, ні це нормально.
-Просто відтоді як я сюди потрапив схоже мої мутації посилюються… Насправді це трохи лякає. Ніби я знову повернувся в тей момент коли тільки починав. Чорт це було так давно.
-Так, час в цій справі насправді минає ніби пісок з рук.
-Коли ти почав?
-О біс, в 13. Я тоді був на вулицях, зробив помилку намагаючись викрасити шини з Бетмобілю.
Джейсон випустив сухий сміх, його очі дивилися в темну не освітлену частину печери.
-Що? Навіщо?
-Хотів їх продати.
-Ну це була дурна ідея, хто б їх купив?
Цього разу сміх Джейсона був живішим, ніби коментар Пітера дійсно його розсмішив. Чоловік підняв руку над головую підлітка та розтріпав його волосся, чим викликав несхвальне бурмотіння. Руки хлопця схопили Джейсонову руку але він не доклав справжніх зусиль щоб прибрати її. Пітер не відчував такого вияву прихильності з моменту як Бен помер.
-Звертайся якщо тобі коли небудь знадобиться допомога.
З цими словами він пішов, якби Пітер прослідкував за ним, хлопець зміг би дізнатися хто краде запаси Бетмена. Проте хлопець обрав за краще повернутись до роботи.
Кажани повернулися з патрулю а Павук досі працював. Хлопця не намагалися затягнути відпочити, вже занадто звиклі до власного ігнорування сну. Йому кинули лише декілька тривожних поглядів та слів перед ти як самим піти відпочивати.
Пітер залишився повністю сам в печері за винятком кажанів які шуміли в нього над голову. Це відволікало, але певним чином заспокоювало. Пітер не був впевнений якщо він був в повній тиші чи залишився при розумі. Насправді за години проведені в печері шум кажанів почав йому подобатися. Ці малі тваринки що постійно махали своїми крилами не давали йому думати про те який він насправді тут один. Можливо кажани підтримують його зараз, але це тому що вони герої і не можуть ігнорувати коли хтось в біді. А що станеться коли він нарешті врятує своїх друзів і застрягне тут на віки? Чи зможе він досі чекати їх допомого? Ні він не може змусити їх робити більше ніж вони вже для нього роблять. Він повинен якнайшвидше врятувати свої друзів та перестати надокучати героям тут.
-Чорт. Паркер досить з емоційним лайном, в тебе немає на це часу.
Пітер заховав обличчя в долонях перед тим як виправити помилку на початку рівняння яку він щойно помітив. Виправивши помилку Пітер боровся з бажанням розбити голову об стіну, але раціональні(не дуже) думки перемогли і він продовжив працювали. Лише набагато пізніше він пішов з печери щоб прийняти душ та перекусити.
Якщо хлопець і знав щось про те як залишатися без сну більше ніж потрібно, то тут треба робити ілюзію сну. Технічно він не був всю ніч в печері і він не в тому самому одязі що на передодні, він мав свіжішій вигляд та вже поїв тому є логічний висновок що він спав. Задоволений собою він виліз з печери та пішов до йо- виділеною йому кімнати. Він виправив себе, він тут ненадовго. Виглянувши в одне з великих вікон маєтку хлопець побачив один з найбільш похмурих але досі найкрасивіших світанків в його житті.