Знову мультивсесвіти?!

Приїхавши в доки Пітер очікував, ну не цього.
Замість бою, або хоча б чогось він побачив як Дволикий і Страшило сваряться, як діти. Але перш ніж лізти в вогонь з головою він оглянув доки, шукаючи будь які сліди Бетмена та Найтвінга.
Поки лиходії активно не вирували, пріоритетом були ці двоє. Він не може підвести свою команду, знову.. Крадучись доками, Пітер зміг визначити місцезнаходження двох. Перед тим як зайти до Бетмена та ураженого токсином страху він попередив їх по комунікаціях.
-Бетмен, я над вами, наскільки безпечно спуститися до вас?
-Підходь обережно, раптова поява погана ідея.
-Такк сер –тон був веселим але відчувалася напруга в голосі.
Він спустився з іншої сторони, двоє месників(не ті шо МЕСНИКИ а ті шо vigilanti) сиділи в одному з відкритих контейнерів що стояв біля доків, достатньо тихо щоб його не почули лиходії але в тей же час достатньо чутно для Бетмена від зайшов в до них.
-Чорт, що тут в біса сталося? Оракул обновила мене але це..
Брюс був поранений і побитий тоді як Дік тремтів сидячи поруч, він був поранений а погляд роз фокусований.
-Ми прийшли сюди очікуючи побачити Дволикого, але тут був Страшило з новим штампом отрути. Ми вдало уникнули газу але потім з’явився Дволикий, з його людьми і все стало складніше. Ми були вимушені відступити, але ми не встигли вчасно, в шквалі куль ми були поранені, а протигаз Найтвінга зламаний.
-Зрозуміло. З хороших новин коли я прибув сюди ті двоє сварилися, вони досі сваряться –Пітер нахилив голову прислухаючись. Ммм вони сваряться що ти прибув невчасно.. Що ти зриваєш їх договір, щось про продаж токсину. Схоже Дволикий хотів купити нову партію, але ти зірвав подію. Страшило злий адже ти мав бути зайнятий іншими, а не ними.
-Ти чуєш все це?
-Так, з поганих новин ..
Його обірвав хрипкий сміх Найтвінга.
-Звісно завжди є погані новини.
-Ти вже в нормі?
Найтвінг не підняв погляду від точки на стіні до якої був прикутий його погляд. Він похитав головою.
-Антидот допоміг справитися з слуховими галюцинаціями, решта досі присутня.
-Тобто, єдине що розділяє тебе та повністю поринути під дію токсину, це твій слух?
-Так, щось типу того.
-Добре, до біса. Повернімося до поганих новин.
-Так?
-Я не бачив нікого окрім тих двох, проте я чую як їх люди зараз обшукують доки, у них багато зброї.
-Вони шукають нас.
-А ти дійсно найкращий в світі детектив.
-Не дай маленькому Червоному це почути, він образиться.
-Приму до уваги. Ви двоє можете рухатися?
-Не зовсім, з зламаною ногою не побігаєш. А в кажана тут зламані ребра, і вогнепальне.
-Я все ще можу рухатися.
-Так, ні. Я зараз, закриваю цей контейнер з вами у середині, поки ви надаєте своє місце знаходження Ораклу та іншим, та чекатимете поки хтось не повернеться. А я тим часом відволічу їх увагу та розфасую всіх по відповідних закладах.
-Ти не можеш піти проти двох суперлиходіїв сам.
-Там Павуче я погоджуюсь з ним –голос Діка був слабким, протилежним від того яким Пітер знав за останні декілька днів .
-Ні. Ви поранені і якщо Бетмен ти думаєш я не бачу що ти теж під дією токсину то помиляєшся. Ви не боєздатні, а чекати на підкріплення надто довго. Тож я роблю як сказав.
-Це надто небезпечно.
-Були ситуації і по гірше.
-Брюс? Ти під токсном? –з комунікацій почувся голос Оракула.
-Мгнм
-О до біса тебе старий, хлопче мені не подобається що ти йдеш один, але я не зможу тобі допомогти а тим більше зупинити… Тож, будь обережним. Допомога на шляху.
-Звісно, буду.
Хлопець м’яко посміхнувся під маскою, хоча цього не було видно. Він вийшов з контейнера та зачинив його. Далі він побіг в іншу сторону від месників, маючи задовільну для себе відстань від них, Пітер перекинув деякі контейнери та побіг до двох лиходіїв, які зручно стояли на відкритій місцевості біля причалу.
Він почув як озброєні люди, почали бігти за ним та стріляти по ньому. Давно в нього не стріляти не супер лиходії, давало якусь гірку ностальгію про часи коли в нього стріляли грабіжники а він приходив додому та витягував кулі в ванній.
Вони бігали таким темпом ще декілька хвилин поки йому не набридло.
-Хлопці вам потрібно краще практикуватися. Дійсно скільки ви випустили куль в мене? 20? 30? Ви намагаєтеся застрелити мене, чи повітря поруч?
Звісно в відповідь на його коментар була тиша. Розчаровано похитавши головою та ухилившись від ще купи куль він нарешті майже дістався до головних двох. Оглянувши бандюків позаду Піт вистрелив в них павутинням, приклеюючи нападників до стіни контейнерів. Додатковими вистрілами він вибив зброю з їх рух.
-Що ж хлопчики було весело з вами пограти, але мені час зайнятися вашими татусями.
Він не слухав що вони мали сказати у відповідь, натомість він вийшов на сцену до лиходіїв.
-Привітик~ ви не знудилися тут чекати на мене?
-Хто ти в біса?
Прошипів Дволики, Страшило уважно вивчав Пітера поглядом.
-О ви мене не знаєте? Ну що ж можна сказати що я тут новенький, ваш любий старий друг Людина-Павук.
-Хто? Невже кажан знайшов ще одну дитину в свою армію?
-Ти мене засмучуєш. Це я знайшов кажана, і я не його підлеглий.
-О справді тож чому ти тут, Павучок?
-Все просто Страшило. Я тут щоб надерти ваші дупи.
-Ти думаєш що зможеш зробити це, коли великий і страшний кажан не зміг?
-Так, дивись я не Бетмен. Я-
Пітера перебила вистріл який цілився прямо в його голову з-за спини. Хлопець без зусиль ухилився, навіть не озирнувшись.
-Що ж, це було грубо –він обернувся на Страшило який тримав пістолет націлений на його голову. Хіба мама не вчила тебе що перебивати це грубо?
Його зустріла тиша, та дивний погляд від Страшила. Пітера зацікавив його вибір маски, чому мішок на голові?
-А хіба тебе не вчили, не відвертатись від свого ворога?
Одночасно з цими словами Дволикий випустив шквал куль прямо по Пітерові та Страшилі що стояв за ним. Підчепивши лиходія павутинням та кинувши його в іншого дивака, стрибнувши він ухилився майже від усіх куль. Одна потрапила в його бік, але не зачепила жодні важливі органи. Приземлившись на ноги позаду чоловіків, він крикнув як засмучена дитина.
-Гей, так не чесно. Я не думав що ти стрілятимеш по своєму другу.
-Він мені не друг.
-Ми тимчасові партнери.
-Як не весело.
-Знаєш що буде весело?
-Мм –Пітер почухав підборіддя –зв’язати та кинути вас обох до Архему?
-Ні. Показати тобі реальності цього міста, це буде весело. Світ не такий простий як ти думаєш.
-Так, і тому ти вирішив носити мішок на голові?
-Що!? Ні!
Дволикий посміхнувся, тоді як Людина-Павук уникав злих пострілів від Страшили. Хлопець звернув увагу що в нього стріляли не з звичайного пістолету. Від цього смерділо хімікатами, схожими на ті якими пахнуло від Найтвінга та Бетмена.
-Не ображайся, твій друг мене розуміє. Почекай! Чи це тому що ти страшний під цим мішком? Тому ти Страшило? Бо в тебе настільки потворне лице що воно лякає людей?
Страшило зупинився від злості уважно глянувши на Павука а тоді на Дволикого який неприховано сміявся. Тоді він витягнув бомбоподібну річ та кинув її під ноги Пітера.
-Скуштуй це!
-Ой це погано.
-Людино-Павук! Уникай цього газу, попри те що в тебе є фільтр в масці він не всесильний.
Голос Тіма в комунікаціях підтвердив те що йому кричали його чуття. Він швидко відстрибнув він зеленого газу, який розповсюджувався.
-КРЕЙН, ЯКОГО БІСА!?
-Натягни чортовий протигаз та не влаштовуй істерику.
Дволикий роздратовано та швидко надягнув протигаз поки газ не дійшов до нього. Обидва чоловіки озиралися причалом шукаючи Людину-Павука. Пітера розважала їх поведінка він посміявся а тоді замовк.
-Червоний Робін
-Так?
-Як ти дізнався про газ?
-О, так ми встановили камери в твої лінзи, вони є у всіх нас.
-Що? Я відчуваю що це порушує мою приватність.
-Ну це допомагає з патрулями та місіями.
-Так, але все ж.
Вони не встигли продовжити розмову через втручання. Дволикий знайшов його та вистрелив, Пітер без складності ухилився.
-Гей! Чорт я ж казав перебивати це грубо.
-Уникати бійки теж!
Хлопець зістрибнув з даху сусіднього контейнера на якому сидів та вистрелив в Дволикого павутинням. Людина-Павук зміг вирвати пістолет з його рук, але точно не для того щоб тей дістав автомат з за спини.
-Чувак! Він був там весь час?
-Так.
З цим по ньому почався новий шквал куль. Пітеру це починало набридати, того він вистрелив павутинням та заблокував дуло автомата, не те до чого він прагнув. Його штучне павутиння не могло блокувати кулі, як би він цього не хотів, тому було б краще вибити зброю з рук, а не намагатися зламати. Дволикий цього не помітив тому, чоловік продовжував стріляти але кулі не виходили, зброя не витримала та вибухнула.
Від ударної хвилі чоловік впав, на щастя чи на жаль всі пальці залишилися на обпечених руках. Від здивування Пітер зупинився та глянув на чоловіка який страждав від болю. Лінзи його маски розкрилися, він точно не хотів калічити чоловіка, хоча не міг змусити себе шкодувати про вдіяне. Згадуючи що він посеред бою з двома супер лиходіями він рушив з місця але було надто пізно. Страшило встиг вистрілити в нього отруйним наркотиком. Його чуття павука закричало в момент з’єднання дротику отрути з його тілом.
-Блять!
-Ха! Я нарешті потрапив по тобі!
У Пітера підкосилися коліна але він не впав. Він стояв хитаючись, в його очах двоїлося, а місце влучання боліло гірше ніж кульове поранення в його боку.
-Знаєш ти більше схожий на щура ніж на павука з тим як ти бігав. Можливо тобі було варто назвати себе Людина-Щур.
Страшило сміявся насолоджуючись агонією Пітера. Пітер вважав би жарт образливим якби міг його почути, в його вухах був лише білий шум, він чув лише обривки слів та голосів, які кричали на нього з комунікацій. Лиходій почав підходити то хлопця, тому тей з залишками самовладання вистрілив павутинням.
Страшило прикуло до мокрого та холодного асфальту причалу, павутиння не дало йому зрушити з місця. Поки Людина-Павук витягав дротик з токсином, Дволикий піднявся з землі. Чоловік потягнувся до ще одного пістолету схованого на його тілі, попри обпечені руки він зміг дістатися до нього. Поставивши Людин-Павука на приціл, він вистрілив.
Борючись зі своїми почуттями які кричали що небезпека всюди, Пітер не помітив що Дволикий піднявся аж доки куля не пронизала його плече. Вилаявшись, він вистрелив павутинням в чоловіка, і впав на коліна. Тепер обидва лиходія були нерухомо прикуті до долу.
-Дістали –Пітер спробував підвестися але не зміг. Його переповнювали почуття, шум голосів в його комунікаціях, відчуття липкої крові на його тілі, біль з кульових ран що дратував його мозок та біль від дротика що кидав в агонію, це все було занадто. Відчуття небезпеки що огортало з усіх боків, викликало нудоту та тривогу.
Зібравшись з силами Пітер встав, та пішов. Його ноги рухалися не рівно та слабко, змушуючи його хитатись. Він йшов, його крок був необережним але швидким, хлопець мчав подалі від усіх. Почуття кричали про небезпеку. Коли він був достатньо далеко від злочинців та коли голоси було неможливо витримати, Пітер зірвав та викинув маску.
Полегшення від холодного повітря що вдарило його в обличчя було швидко відведене на задній план через, схвильовані голоси в комунікаціях. Попри те що він викинув маску та залишив її декілька метрів позаду, їх досі було чути, тепер їх було більше різноманіття.
-Пітер! Пітер дочекайся підкріплення!
-Тім -віддалено подумав хлопець, коли почув знайомий голос знову. Його мозок не зміг зареєструвати що йому говорили, але голос заспокоював. Какофонія різних голосів з комунікації замовкла, хоча шум моря та електрики все ще боліли в голові.
-Так, це я Пітер, будь ласка не йди нікуди. Зачекай підкріплення близько.
Якась частина мозку кричала йому піти, сховатися десь та перечекати поки інша молила його залишитися та прислухатись до Тіма.
-Занадто голосно
-Що? Так, добре ми мовчатимемо але залишайся на місці.
-Ні –Пітер похитав головою ніби його хтось бачив –все надто голосно, не тільки ви.
Пітерові ноги нарешті підвели його, і він впав на землю, його голова вдарилася об вологий асфальт. Темрява поступово захоплювала погляд, місячне світло що відбивалося від води різало чутливі очі.
До відчуття небезпеки зусюди, додалося відчуття тривоги і страху. Це більше не було просто про відчуття що хтось збирається завдати болю, тепер це був нераціональний страх усього. Очі сльозилися а нутрощі збивалися вузлом. Все його тіло затремтіло, а з очей полились сльози.
-Т..ттім?
-Так? Я тут.
-Будь ласка продовжуй говорити. Мені страшно…
Голос Пітера тремтів між риданнями. Слова були хриплими та слабкими.
-Будь ласка?
-Так, так я тут, Пітер.
Відповіді не було лише швидке дихання та слабке ридання по тобі бік комунікації. Які на жаль технології не могли зачепити. Зляканий тишею Тім почав говорити.
-Пітер ти тут? Будь ласка скажи щось?
-Я тут
Слабкий голос було ледве чути але підтвердження дало Червоному Робіну певний спокій.
-Що б ти не робив, не засинай. Допомога близько.
Голос месника через комунікації знову зустріла тиша, він тихо вилаявся і продовжив говорити.
-Я відключив решту від вашої комунікації, щоб вони не перенапружували тебе, з ними спілкується Оракул, поки я з тобою.
Знову тиша.
-Всі рухаються до тебе, але Спойлер та Чорний Кажан прибудуть першими.
Пітер слухав як Тім розповідав про маршрут месників, але насправді не чув ні слова. Все що він чув це був голос Тіма, який заспокоював в цій спіралі страху. Цієї миті його живіт не витримав, і він вирвав все що було в його шлунку. В більшості це була лише кислота, більшість їжі переварюється дуже швидко. Від цього блювання ставало ще нестерпнішим. Кислота обпікала горло та рот, смакові рецептори перенасичувалися огидним смаком, а покращений ніс хотілося відірвати з обличчя.
-Пітер?
Голос Тіма звучав більш стурбованим ніж раніше, і Пітера накрило новим страхом що можливо щось трапилося з ним. Його мозок не міг обробити інформацію що страх в голосі Тіма був щодо нього. Він хотів щось відповісти, але паралізований страхом та втомою не зміг. Відкривши рот він бажав сказати хоч слова, та вирвався лише хворий кашель.
-Пітер, будь ласка залишайся при тямі.
Пітер би засміявся з іронії якби знав що втратив свідомість одночасно з цим проханням. Але він не знав, його очі заплющилися спрямовані на небо, на місці де мав бути місяць, були лише хмари.