Павучий пубертат
Бетмена покинув печеру щоб знайти решту матеріалів і поспати, Затана та Костянтин працювали над магічною частиною тоді як Піт працював над науковою частиною. Через декілька годин в печері з’явився Сигнал, втомлений від патрулю. Підліток був відверто здивований побачити в печері Костянтина працюючиого над чимось разом з Затаною і Пітера який теж чимось займався, з за його спини він побачив складні математичні рівняння. Зрозумівши з них рівно нічого він вирішив підійти до Пітера.
-Гей, що ти пишеш.
-Ммм просте рівняння мені потрібно визначити просторову щільність цього виміру.
-Удачі з цим простим рівнянням, радий що тобі стало краще. Якщо потрібно я буду на горі.
Сигнал відсалютував він рушив до роздягальні. Не звернувши увагу на взаємодію Пітер продовжив жувати олівець дивлячись на рівняння. Зайшовши в тупик, хлопець встав зі свого місця та почав ходити колами навколо дошки. За декілька хвилин він опинився на стелі печери.
Все ще ходячи колами він бурмотів можливі рішення але ніщо не здавалося правильним. Він по звичці спустився павутиною до низу, дивлячись на рівняння. І ніби ліхтарик запалився над(читай під) його головою, Пітер почав писати в шаленому темпі досі будучи догори дриґом. Позиція виявилася ідеальною для хлопця тому він продовжив писати та малювати в скаженому темпі.
-Еее Павуче?
-Що?
Пітер розвернувся на павутинні тепер дивлячись на здивовану Затану та Костянтина.
-Що ти робиш?
-Пишу рішення –хлопець нахмурився та звучав дуже розгублено.
-Так, але чому в біса ти робиш це до гори ногами?
-Це зручно.
-Добре, це не дивно але це павутиння воно виходить з тебе?
-Що? Ні в мене є вебшутери вони –Пітер глянув на свої руки зрозумівши що на них не було жодних пристроїв і павутина виходила з його зап’ястя. Він впав. Сівши на підлозі Піт почав роздивлятися свої руки.
-Цього раніше не було. Це круто, але якось гидко.
-Я тут погоджуся це гидко.
-Дякую, Костянтин це дуже мило з твого боку.
-Костянтин, тобто демони це не гидко але хлопчик-павук так?
-Демони теж гидкі на те вони і демони.
-Кхе-кхе раз ви вже тут мені треба трохи вашої уваги.
*одне жахливо довге та нудне фізичне пояснення пізніше*
-Так от як ви думаєте об’єднати цю технологію з магією можливо?
-Ні, тут є не допрацювання, якщо використати це і додати заклинання виникне купа енергії з якої ти використаєш навіть не десяту частину.
-Мммм добре, я бачу. Мені потрібно знати трохи теорії заклинань для кращої роботи.
-Я поясню тобі ази та більш детально щодо заклинань які ми використаємо.
-Дякую, пані Затано.
-Малий чого вона пані а я ні?
-Бо її я поважаю – Пітер наголосив на «її»
-Малий гівнюк.
Костянтин відійшов до підбору та редакції потрібного заклинання, ця робота була досить складною, враховуючи обсяг енергії потрібної для можливості подорожей між всесвітами. Пітер та Затана переглядали основи магії, поки хлопець не вирішив знову піднятися на стелю та висіти як павук. На пропозицію Затани спустися він відреагував образившись, але пізніше пояснив що йому так зручніше.
Сказати що Спойлер не очікував побачити як Людина-Павук до низу головою вивчає магію висячи на павутині яка виходить З ЙОГО рук, це нічого не сказати.
-Що в біса?
-О Сигнал привіт –Пітер помахав рукою в якій була книга що мала б впасти з інтенсивністю та способом тримання. За секунду до молодика дійшло що так, Пітер має павучі здібності.
Книга впала на підлогу печери щойно Піт зрозумів що Сигнал без маски.
-А де твоє доміно?
-Я вирішив зробити як Тім. Пітер ти вартий довіри.
-Дякую, але щось мені говорить це не вся причина.
-А ще я хочу подіяти на нерви Бетмена з його постійною параноєю.
-Більш схоже на правду.
-Я Дюк -хлопець простягнув руку для рукостискання. Пітеру знадобилася секунда для того щоб перевернути руку правильним чином щоб потиснути Дюкову.
-Пітер.
-Приємно познайомитися.
-Так.
Дюк ледве не осліп від сліпучо-світлої посмішки Піта, навіть Затана примружилася.
-Я піду на гору, я можу покликати Тіма він мав вже прокинутися.
-О буду вдячним.
Дюк розвернувся до виходу помітивши фігуру Тіма що спускалася до печери, посміхнувшись хлопець покинув Пітера. Проходячи повз іншого молодика він бовкнув коментар який не мав досягти Пітерових вух, але все ж досяг. Про коли подумати раніше б не сталося, схоже в нього покращився слух.
-Твоя маленька павуча закоханість, більш павук ніж ми думали.
За це він отримав вбивчий погляд від збентеженого та рожевого Тіма. Не чекаючи на решту реакції Дюк дуже швидко зникнув з печери. Впоравшись з роздратуванням та збентеженням Тім підійшов до Пітера в якого були червоні вуха.
-Що ти робиш?
Оговтавшись Піт притягнув книжку з підлоги павутинням, та очистив її від неіснуючого пилу(дякую Альфред).
-Вивчаю базові принципи магії для того щоб краще збудувати копію міжпросторового променю якою мене закинули сюди.
-Ого, невже магія сама по собі не змогла перенести тебе до твого всесвіту?
-Ні, на жаль ні. Щось про те що наші світи існують в різних площинах і вони фундаментально різні. Тобто я не з паралельного всесвіту, а з абсолютно іншого. Вони різні ще з точок початку існування.
-Що? Але тоді як?
-Так як магія або наука не впорається самостійно з подорожжю так як це можливо в паралельних всесвітах, ми об’єднаємо їх. Технологія не буде ідеальна через короткі терміни, але буде достатньою для короткої подорожі.
-Короткої?
-Мм так, я зможу потрапити додому лише на декілька годин.
-О
-Так, допоможеш?
-Ще питаєш, звісно –посміхнувшись хлопець сів переглядати вже готові частини та план.
Через декілька годин Тім також читав книги магії, наздоганяючи Пітера. Читаючи обидва робили нотатки, кількість Пітера була в рази більше і детальніше. Затана повернулася до Костянтина, вони в двох і надалі займалися модернізацією заклинання.
В печері було тихо, ну для звичайних вух. Для Павука в печері існував комфортний рівень шуму від перегортання сторінок, шуму комп’ютера, тихих матюків Костянтина та коментарів Затани. Але схоже для звичайних вух тиші було забагато тому Тім заговорив.
-Піт, ти раніше зачепив книгу своїм павутинням, так?
-Мм так –відповів хлопець не відводячи погляд від своєї книги.
-На тобі немає твоїх браслетів.
-А так –старший хлопець ніяково засміявся- схоже це реакція мого організму на цей всесвіт, мутація продовжується. Я думав що закінчив з другим пубертатом, проте схоже що ні.
-О.
-Так, сподіваюся в мене не виростуть додаткові руки.
-Як на мене це було б круто.
-Ти уявляєш яким би дорогим був одяг?
-Гроші не проблема.
-Я забув з ким говорю, вибач. Ці багачі і жодного такту.
-Я думав я твій єдиний багач –Тім вдавано образився, поклавши руку на серце.
-Ти мій єдиний, якщо тільки..
-Якщо що?
-Якщо не рахувати решту твоєї сім’ї, до того ж в мене вдома є Гаррі.
-Хто такий Гаррі?
-Гаррі Озборн, мій найкращий друг по сумісництву наслідник величезної компанії та син реабілітованого лиходія.
-Я навіть не твій перший –вдавана образа тільки збільшувалася з драматичністю його реакції.
-Так, яка трагедія.
-Ти такий жорстокий.
-О ні мені так шкода.
-До речі ти зараз висиш за допомогою власної павутини?
-Так.
-Це якось навіть круто, цікаво наскільки вона міцна?
-Не знаю, моя штучна може витримувати навантаження 120-150 тон. Якось Нік вирішив це перевірити після того як я тримав цілу будівлю що розвалювалася.
-Це, неймовірно. Ти справді сам вивів формулу коли навчався в школі?
-Так, мої матеріали були обмежені, тому я зібрав всю свою фантазію і шкільні хімікати щоб створити її.
-Знаєш, я зрозумів особу Бетмена коли мені було 9, але це, це інший рівень геніальності.
-Я думаю в тебе це теж вийшло б. Тим паче хіб-біо це моя спеціальність, я не такий хороший з комп’ютерами як ти або Асмодей.
-Це було б просто не чесно якби ти був генієм у всьому.
-Ха-ха можливо
Після цього між ними завирувала комфортна тиша та обидва продовжили свої дослідження. За декілька годин на Бет-комп’єтері було відкрито мільйон вкладок з книжками про фізику та магію, а четверо людей сперечалися про те чи інше поєднання. Визначившись на одному з способів вони приступили до роботи, досі вони не просунулися далі теорії. Ще через декілька годин в печері було ще більше креслень, рівнянь та заклинань ніж раніше. Пітер був знервований, тому що постійно знаходив помилки в своїй частині. Костянтин пив алкоголь зі своєї фляги, Затана теж зробила ковток. А Тім.. Тім задрімав.
Бетмен та інші почали збиратися в печері для патрулю. Чесно кажучи чоловік був здивований побачивши прогрес чотирьох за день. Це було набагато більше ніж він думав можливо було визначити за декілька годин. Решта родини також була здивована, ще зранку в печері не було нічого, зараз же там був науковий хаос.
З цікавості Спойлер підійшла до Пітера з-за спини. Вона чула що трапилося але останній раз бачила його на вечері кіно. Вона не здивувалася коли Пітер обернувся і був без маски, але його погляд, він був таким втомленим і це її здивувало. Такий радісний та добрий хлопчина зараз мав погляд схожий до мертвої рибини але з дивним майже маніакальним блиском. Цей погляд нагадав їй Тіма. Хлопець який знав що вона там але очевидно не очікував її так близько та без маски здивувався майже впустивши папери, проте вчасно їх зловивши.
-Боже, Спойлер. Чому ти тут і без маски?
-Вирушаю на патруль. А без маски тому що я теж хочу поділитися своєю особою з тобою Піті.
-Тож твоє ім’я?
-Стефані, але клич мене Стеф.
-Пітер –він простягнув руку для рукостискання на що Стеф відкинула її та обійняла його.
-Думаю тобі більше потрібні обійми.
Зніяковіло посміявшись підлітки розійшлися і Пітер нарешті оглянув всіх людей в печері і на диво усі вони були без масок.
-Ееее?
Першим заговорив Бетмен? Ну Пітер думає що це Бетмен, хоча статура схожа з Червоним Каптуром голос точно був Бетмена.
-Ми вирішили що в цій ситуації буде краще не зберігати наші особистості як секрет.
З протилежного боку комп’ютера від Пітера почувся свист.
-Ого Батсі так швидко відкриваєш свої карти, з Лігою тобі на це знадобилися роки.
-Костянтин, замовкни.
-Як скажеш татку.
Бетмен не витримав та закотив очі тоді як вище згаданий маг зробив кофток з фляги.
-Як я і казав, ми вирішили довірити тобі наші особи. Я Брюс.
-О приємно познайомитись –в хлопця на обличчі з’явилася невелика але щира посмішка.
-Далі я! Привіт Пітер я Дік.
-Оу…
-Це скорочення від Річарда, Я Джейсон.
-Приємно познайомитися з вами.
Пітер видихнув з полегшенням на секунду він подумав що Найтвінга дійсно звати Дік. Попри те що чоловік представився як Дік, Пітер має намір не використовувати цю форму його імені.
-Я Кассандра, але клич мене Касс.
Піт міг покластися що дівчина з’явилася нізвідки. Тоді до нього підійшов Робін теж без маски та представився.
-Я Деміан, єдиний кровний син Бетмена.
-Мені теж приємно познайомитися з тобою, Деміане. Я Пітер, проте думаю ви й так знали моє ім’я.
-Так, ми знали. Також є Барбара, вона ж Оракул наша технічна підтримка і королева, але на жаль вона зараз зайнята дечим тому не може бути тут алеее
На комп’ютері з’явилося обличчя рудоволосої жінки, яка посміхалася в камеру.
-Дякую, Стеф, але я можу представити себе сама. Привіт Пітер Я Барбара, можеш звати мене Бабс.
-Ого це так круто, приємно познайомитися Барбаро.
Від шуму Тім прокинувся та озирнувся печерою.
-О в нас тут велике викриття. Ха я все одно зробив це першим.
-Взагалі то це не правда, першим викрив себе Альфред після того як випадково побачив мене без маски.
-Бля, але я перший з решти.
-Тут ти правий.
-Тім, якого біса я думала що була першою.
-Ти була повільною.
-Ти це ще згадаєш.
Між Тімом та Стефані росла напруга поглядів. Вони дивилися одне одному в вічі з такою напругою що Пітер почав перейматися але тоді вони просто почали сміятися. Збиваючи Пітера ще більше з пантелику.
-Пітере, ти залишишся тут чи вирушив на патруль з нами?
-Я маю поспішити з цим променем.
-Добре. Тім так як ти на лаві залишишся з ним щоб допомогти, Оракул зможе сьогодні зайнятися комунікаціями.
-Окей.
Вони всі швидко розійшлися готуючись до патрулю, залишилася лише Стеф яка спостерігала за роботою Пітера з-за його плеча.
-Стеф, ти щось хотіла?
-Ммм ні просто цікаво над чим ти працюєш.
-В двох словах як працюю над поїдкою додому.
-Поїздкою?
-Так..
Пітер вирішив не уточнювати що поїздка буде одноразовою, він взагалі намагався про це не думати. Спойлер також вирішила відпустити цю тему, вона ще трохи поспостерігала за його роботою та пішла.
Тоді його відволікти вирішив Бетмен цього разу вже в костюмі та зі всім спорядженням.
-Пітере.
-Так?
Хлопець навіть не підняв голови від блокноту в якому писав. Почувши кашель за спиною він все ж підняв свій погляд на чоловіка.
-Я знайшов решту матеріалів вони тут будуть до завтрашнього вечора.
-О дякую.
-Також, хлопче ми тут якщо тобі потрібно з кимось поговорити.
-Мм так, дякую.
Вони ніяково дивилися одне на одного адже один був незграбним підлітком з вагоном та ще трохи псих. проблем а інший чоловік з такою ж кількістю проблем і емоційним запором. За хвилину вони продовжили займатися своїми справами. За півгодини печера знову була пуста за виключенням чотирьох.
Попри бажання сконцентруватися на роботі Пітер не міг не звернути увагу на те що Костянтин та Затана виглядали до біса втомлено і від них пахнуло кров’ю. Спершу через роботу він не звернув на це увагу але зараз, він помітив те що від них йшов запах битви.
-Пані Затано.
-Так, Пітер? І будь ласка клич мене просто Затана.
-Ви тут після битви?
-Так, ми прибули сюди відразу після закінчення битви.
-Ви певно втомилися йдіть відпочиньте.
-Ні ще багато роботи, ми не можемо.
-Буде краще якщо ви працюватимете після відпочинку.
-Тобі теж варто відпочити.
-Не потрібно, я можу йти без сну довше ніж декілька годин, до того ж ви поранені, а Костянтин активно кровоточить.
-Що?
-Мм хлопець правий, віскі розрідило мою кров тому думаю одна чи дві рани відкрилося.
-Чому ти нічого не сказав?
-Не думав що потрібно.
-Я покличу Альфреда, і ми підемо відпочити.
-Добре побачимося завтра.
Затана та Костянтин піднялися нагору, де їх залатав Альфред. Пітер і Тім продовжували працювати. Час від часу обидва порушували тишу щоб обговорити думки щодо пристрою але переважно працювали над своїми дослідженнями.
Коли на годиннику пробила 1:00 їм подзвонила Барбара.
-Хлопці!
-Так Оракул.
-Знову сталася втеча з Архему, на полі потрібна підмога.
-Яка ситуація?
-Червоний Каптур і Робін справляються з Чорною Маскою біля алеї Злочинів. Шаленим Капелюшником зайнялася Чорний Кажан разом з Спойлер у центрі міста. Бетмен і Найтвінг зараз борються з Дволиким та Страшилом у доках. Усі справляються з ситуацією, але Найтвінга було уражено токсином страху. Це нова версія тому антидот не працює. Вони потребують підмоги.
-На цьому.
-Насправді ти залишайся в печері. В тебе досі не зажила рана.
-Ал..
-Без жодних але, я бачила звіт про твій стан. Людина-Павук ти можеш вирушити?
-Так звісно.
-Добре я надсилаю точну локацію на Бет-комп’ютер, Червоний Робін надай йому комунікацію та оновлений костюм.
-Так, мем.
-Не називай мене так.
-Добре.
Тім показав Пітеру де костюм і цього разу він на нього глянув, він трохи відрізнявся від минулого разу на ньому було більше деталей, та розглядати його не було часу. Він швидко одягнув його та комунікацію, і лише тоді зрозумів що в нього немає браслетів. Ну що ж цього разу він і перевірить власну павутину.
-Пітер, ти вмієш їздити на мотоциклі?
-Так, але мій останній мотоцикл конфіскував Ф’юрі.
-Добре, так як ти йдеш один тебе ніхто не підвезе тому візьми цю кралю і їдь туди куди тебе відправить Оракул.
Тім вказав на неймовірно гарний мотоцикл. Посміхнувшись на всі зуби, чого не було видно, хлопчина сів за нього та рушив. Це нагадало йому як він вперше сів за свій мотоцикл, і відповідне фіаско. Цього разу він їхав як профі. Швидкість дурманила але голос Оракула заземлював. Окрім напрямку вона коротко описувала лиходіїв, їх звички та засоби. Піт уважно слухав. Він не вперше стикається з психопатами але токсин страху? Це буде щось нове.