сон/ідея
Вони ще довго залишалися на кухні говорячи ні про що, і це тривало б довше якби втома не наздогнала Пітера. Зазвичай таке фізичне навантаження не вплинуло на його продуктивність, але вперемішку з емоційним ударом що він пережив за короткий час -це було смертельно виснажуючи. Завдяки Альфреду йому ненадовго вдалося трохи відволіктися від ситуації.
Він пішов до кімнати яка була його і негайно впав на ліжко. Щойно його голова торкнулася м’яких подушок, він почав провалюватись у сон.
Перед очима хлопця була цегляна стіна, брудна та з графіті. Стіна була на диво знайома, від цього хотілося блювати. Він озирнувся і помітив купи сміття, які розташувалися під стінами вузького провулку. Пусті пляшки, шприці, залишки їжі й мішок. Чомусь очі хлопчини були прикуті до мішка який не вписувався в провулок. З нього текла кров, багато крові. Раптом замість мішка з’явилося тіло лише на секунду. Його погляд був прикутий до лякаючого мішка. Раптом там знову з’явилося тіло. Тіло старшого чоловіка з якого тривожно швидко текла кров. Ноги хлопчини підкосилися коли він побіг до тіла. Чоловік вже не дихав.
-БЕН! БЕН! Дядько Бен будь ласка.
Благав Пітер тримаючи бездиханне тіло дядька. Він ридав, настільки сильно що стало важко дихати. Тоді він поглянув на свої руки, занадто малі від тих що він пам’ятав. Тоді тіло чоловіка змінилося на мішок. Кривавий мішок забруднив і так червоні руки Пітера. Набравшись сміливості хлопець відкрив мішок звідки на нього дивилися мертві обличчя його друзів. Він впустив мішок та швидко відповз назад.
З мішку викотилася голова Флеша. Вона дивилася прямо на Пітера, від цього погляду до рота підступила жовч. Все його тіло тремтіло, таким самим тремтячим голосом він почав вибачатися.
-Вибач.. вибач. Вибач. Вибач. Вибач. Вибач. Вибач. Вибач! Вибач! Вибач!
Він не зміг відвести погляду від мертвого обличчя друга. З очей Флеша полилася кров, як і з сумки. Тепер крові була всюди. Пітер сидів в калюжі крові що простягалася всім провулком. Тоді її ставало більше і більше аж поки вона не досягла його шиї і він почав тонути. З під його ніг зникла земля, як і його змога плавати. Він борсався намагаючись залишатися на поверхні але щось його тягнуло до низу. Це щось затягнуло його під поверхню, він намагався побачити що це та все що він бачив це червоне.
Але він почув голоси, голоси своїх друзів. Він зрадів почувши їх, але тоді він почув їх слова.
«-Це ТИ винен! Це ТВОЯ провина! Це все ТИ!»
Голоси ставали все гучніше та гучніше, а тонути почувалося все гірше і гірше. Його ніби з середини роздирала зграя диких кішок. Він хотів знову кричати, благати про вибачення, але все що міг видати його рот це хрипкий звук замінений звуком булькання. В його рот, по горлу в нутрощі Пітера затекла густа кров, огидно тепла та в’язка. Він не міг дихати його душив тиск з середини та зовні. Він мав би втратити свідомість але замість цього його просто душило, голоси тепер кричали а тепла кров перетворилася киплячу що обпікала шкіру.
Тоді через крик та воду він почув ніжний але тривожний голос, він вхопився за нього. Голос ставав все голосніше та голосніше, аж поки Пітер не прокинувся в холодному поту.
-Пітере, ти в порядку?
Хлопець озирнувся кімнатою побачивши занепокоєне обличчя Альфреда. Тоді він відчув різкий холод що пройшовся його шкірою викликавши тремтіння.
-Так, я нормально.
Пітер досі важко дихав ніби задихаючись а його руки тряслися як і голос. Дворецький лише похитав головою на непереконливу брехню. Він сів на ліжко поруч з хлопцем. Вага руки опинилася на плечі хлопця, вона заземляла його думки так само як і обійми Мей.
-Кошмари?
-Так.
Пітер ніколи раніше не розповідав що йому сняться кошмари. Він не вважав це слабкістю, звісно ні. Не від всіх травматичних подій можна втекти, для цього потрібен час та лікування, але він.. Він герой, він веде за собою людей, він не може собі дозволити переживати через щось не реальне як кошмари.
Просте визнання до когось що в нього є кошмари було достатнім щоб схопитися за сорочку Альфреда та почати ридати в неї знову, в менш ніж 12 годин.
-Все добре, хлопче. Ти тут зі мною.
Рука чоловіка ніжно гладила його по спині, поки хлопець ридав.
-Розкажеш мені про нього?
Прохання чоловіка зустріла тиха та тихі схлипування хлопця. Дивовижно наскільки тихо він навчився плакати живучи разом з іншими підлітками героями. За декілька хвилин схлипування припинилося.
-Всі були мертвими, і це моя вина. Мій дядько, його застрелили через мене, а тоді його тіло змінилося тим мішком.. І там.. там були голови всіх моїх друзів. Всі мертві, навіть Майлз та Амадей. Їм всього лише по 14.
Пітер знову почав плакати в сорочку старшого чоловіка. Тей ніби не заперечуючи продовжував гладити його по спині. Трохи заспокоївшись Пітер продовжив.
-Я впустив мішок і з нього викотилася голова Флеша і боже.. він дивився прямо на мене. Тоді крові ставало все більше і більше аж поки я не почав тонути.
Чоловік обійняв Пітера.
-Хлопче щоб ти не думав це не твоя провина.
-Але..
-Ні. Ми вже говорили про це. Не ти це зробив.
-Так, але я їх не захистив. Я не зміг. Я не…
-Не смій закінчувати те речення. Ти не винен, ти не можеш врятувати усіх.
-Так -Пітер знову почав схлипувати – це найгірша частина цієї роботи.
-Я знаю хлопче, я знаю.
Чоловік міцніше обійняв молодого героя.
-Майстер Бетмен хотів бачити вас в печері, але спершу вам потрібно поснідати.
-Ні я в порядку, мені варто йти –Пітер віддалився з обіймів.
-Я наполягаю на сніданку.
Зваживши всі за і проти в своїй голові, шлунок Піта забурчав а серце наповнилося провиною.
-Так.
-Прекрасно, тоді слідуй за мною на кухню.
І Пітер пішов, цього разу ангельська кухня Альфреда ледве викликала в нього апетит. Змусивши себе поїсти, хлопець відразу пішов до печери не маючи терпіння чекати.
В печері було троє людей Бетмен, жінка в костюмі фокусниці та чоловік в плаці від якого тхне алкоголем. Вони ніби не помічали присутність хлопця активно щось обговорюючи. Його покращений слух допоміг почути розмову щойно він вступив до печери.
-Ні! Я не матиму справ з тим всесвітом і їх зарозумілим Доктором Стренжом.
-Костянтине, ти тут найбільш зарозумілий.
-Так, але він досі мудак. До того ж в тому всесвіті всі божевільні.
-Костянтин, мені потрібна твоя допомога.
-Вау неймовірному Бетмену потрібна моя допомога.
-Костянтин.
-Добре, Затано. То де ж цей Людина-Павук?
Тоді Піт вирішив вийти з тіні. Світло від беткомп’ютера освітлювало всіх легким блакитним світлом. Його погляд зустрівся з поглядом Бетмена. В звичайний день погляд Чоловіка заліз би йому під шкіру, та не цього разу.
-Куди ти в біса дивишся? –роздратований чоловік в плащі обернувся на Пітера, та підняв брову.
-Це він? Ти не казав що це дитина.
-Мені 18. Ти казав що знаєш Стренджа?
-Припустим.
-Поверни мене додому.
-Хлопче я тобі що таксі?
-Таксі має бути зручним. Слухай чоловіче, на вагах життя людей і я не можу тут стирчати, ти можеш допомогти?
-Слухай сюди малий –
-Костянтин.
-Так, люба?
-Ти йому допоможеш.
-Так ти знаєш спосіб повернутися до мого світу?
-І так і ні. Це складно.
-Що це має значити?
-Це означає що це складно. Наш світ існує в одній просторовій площині поки ваш існує в абсолютно іншій, вони не мають пересікатися. Наші світи не були однією варіаціє ніколи. Паралельні світи це коли-. Чорт чого я тобі це пояснюю це ти маєш знати. Наші світи не паралельні як в теорії паралельних світів а різні з самого їх створення. Такі світи не пересікаються. І все ж ти тут. За допомогою це майже неможливо але ти павучку потрапив сюди за допомогою науки, це неможливо.
-Тож або він зробив неможливе або це була магія замаскована під технологію.
-Або це обидва.
Всі глянули на Пітера, так ніби він сказав найбільш абсурдну річ в історії. Помітивши погляди він почав жестикулювати та пояснювати.
-Слухайте може це звучить абсурдно-
-Що так і є
-Не перебивай. Так от попри те що це звучить абсурдно але магію і технологію в теорії можна поєднати. Я не багато знаю про магію, але от в фізиці можна БЛА БЛА БЛА БЛА БЛА БЛА БЛА БЛА БЛА(я не знаю фізику а тим більш розвинену тому тут це), і в цьому рівнянні не вистачає одного елементу контролю за допомогою якого можна було взяти це все під контроль. Того якщо –Він підійшов до столу та взявши чистий лист паперу та ручку почав писати якусь формулу й схему, тепер він бурмотів якийсь науковий нонсенс який навіть Бетмен заледве розумів.
Костянтин вирішив підійти і подивитися на цей нонсенс який писав Пітер, і те що він побачив його здивувало. Можливо чоловік не розбирався в фізиці але формула та малюнок що створив Пітер дивним чином мав сенс для нього.
-Що це?
-Це те що я називаю наукою. Ось тут йде-.
Вони говорили про цю формулу. Коли Пітер пояснив значення всіх цих формул обличчя Костянтина одночасно посвітлішало і спохмурніло.
-Боже. Ти створив половину шляху в інший вимір, якщо додати заклинання в певні моменти- Костянтин глянув на обличчя Пітера. Ти зможеш потрапити в свій дім, але не зможеш залишитися в ньому. Твоє фізичне тіло і магічний слід від магії нашого світу не дасть тобі перебувати там, довше ніж декілька днів…
-І що потім?
-Потім ти почнеш розпадатися і якщо не повернешся назад вчасно ти загинеш від того що шматок твого тіла в нашому світі а шматок там.
-Тоді чому я ще не розлетівся на шматки? Я оригінально не звідси.
-Хлопче, я не знаю. Ймовірно ми змогли б досягти цього результату якби витратили більше часу. Але навіть-
-Але навіть для створення цього пристрою займе близько тижня, якщо не спати і не їсти.
-Ти вгадав Павуче.
-Ми змогли б створити спершу цей, а потім удосконалити його.
-Ні. Можливо фізична частина тебе зможе бути там але твоя душа через магічний слід цього світу розірветься між світами.
-Тож або я рятую своїх друзів і не можу повернутися до свого світу довше ніж на декілька днів, або я витрачаю свій час тут і мої друзі помирають але зможу знову жити в рідному світі.
-Тобі потрібен час щоб обдумати це рішення –Сказав Бетмен вперше від тоді як Пітер впав в бурмотіння про науку.
-Ні, я вирішив. Як на мене це рішення очевидне.
Пітер міг посперечатися що він нахмурився хоча під маскою це було важко сказати.
-І яке ж твоє рішення?
-Я буду зараз же цей пристрій. Пані, я не можу дозволити їм померти.
-Ти смілива дитина.
-Не дитина. Мені потрібен ваш найміцніший метал –хлопець почав швидко писати на листику- ці хімікати, деталі для електросхеми, магніти та це, це і це.
Бетмен уважно вислухав Пітера, частина матеріалів була в печері, решту він пообіцяв знайти до завтра. Він надав підлітку частковий доступ до комп’ютера та дошку для написання формул та малюнків, чернеток. Хлопець відразу взявся за роботу.