Новини з дому
Він прокинувся від пронизливого звуку будильника, звук був голосним та дратуючим. Дякую Ф’юрі за те що він так доброзичливо створив звук на частоті яку може чути Пітер а не звичайні люди, звук був настільки неприємним що хлопець вставав відразу. Вимкнувши будильник, він подякував богу що поставив його лише як нагадування, а не формальний будильник, бо в цьому випадку він продовжував би дзвеніти поки Пітер повноцінно прокинеться.
Павук хотів спати. Його тіло нарешті вилікувалося до кінця і через це шести годин сну було недостатньо. Він провів рукою по своєму волоссю, його пальці застрягли на половині. Прохрипіши лайку собі під ніс він витягнув руку з волосся шкодуючи що не висушив його перед сном. Досі втомлений Пітер перевернувся з однією сторони ліжка на іншу, бурмочучи щось про ще п’ять хвилин. Хлопець забув навіщо поставив будильник, і заснув.
Пітера розбудив чіткий стук в двері. Він пробурчав щось та підтягнув ковдру на плечі. Тоді почувся голос.
-Людино-Павук, зараз сніданок. Так як ви не знайомі з маєтком, я вас на нього проведу. Якщо я не матиму відповіді, я зайду через двері за п’ять хвилин.
Занадто сонний щоб обробити інформацію, Пітер просто підтягнув ковдру до вуха. За п’ять хвилин або за мить для Піта, дворецький пройшов крізь двері. Підійшовши до ліжка на якому досі спав хлопець чоловік спробував розбудити павука.
-Мм Мей ще п’ять хвилин.
-Сер мушу повідомити я не Мей. Вам потрібно встати.
Усвідомлення про присутність іншої людини в кімнаті вразило Пітера як відро з холодною водою. Він зіскочив з ліжка та опинився на стіні. Тепер він переглядався з агентом А зі стіни. Чоловік досі мав стоїчний вираз обличчя, що нагадало йому Ф’юрі, цікаво як він там? Але його погляд став трохи м’якшим коли він роздивився обличчя Пітера.
-Ви ще дитина.
-Ее ні. Я легально дорослий мені 18. Скоро 19.
-Досі дитина. Людино-Павук я зачекаю поки ви підготуєтеся і проведу вас на сніданок.
-А, о так. Добре.
Пітер почав злізати зі стіни. Це було до біса так ніяково. Злізши зі стіни він пішов взяти маску. Тримаючи в її руках, щоб одягнути він почув кашель зі спини.
-Можливо ви побажаєте одягти цей варіант?
В руках дворецького була червона маска доміно з чорною павутинкою. Пітер всміхнувся дивлячись на маску в руках чоловіка.
-Дякую, агенте А, але я йду за класикою.
Тоді він натягнув маску на голову, перед виходом з кімнати він взяв свої рукавиці поклавши їх в кишені штанів, та кофту Червоного Робіна. Він ще не визначив одягти її, чи віддати власнику. Ну він вирішить це по дорозі на сніданок.
Чоловік пішов з кімнати а Пітер слідував за ним. Він досі дивувався маєтку але не так сильно, як вчора. Поки вони йшли агент А мовчав, він теж адже його голова досі була важкою через невеликий брак сну, а в голові з’явилася думка. Чи варто йому досі носити маску? Тут не існує Людини-Павука як і решти месників тож чи є сенс носити маску, тут в маєтку? Поки він думав вони дійшли до кухні. І цей запах він був прекрасним. Іноді, як тоді коли він опинявся в каналізації Пітер ненавидів свій посилений нюх, але зараз? Зараз він дякував всім, і тому павуку що його вкусив за це. Запах їжі приготованої агентом А, був вартий всіх тих огидних запахів, які він чув до цього. Пролетівши до столу за яким сидів Червоний Робін і просто Робін, він усівся біля першого. Дитина його лякала.
-Боже агенте А, це так прекрасно пахне.
-Я радий це чути, і будь ласка просто Альфред.
Чоловік поставив перед Пітером золотий омлет з беконом та овочами збоку тарілки, також був гарячий чай. Хлопець втратив дар мови не тільки від вигляду їжі а й від одкровення. Він мовчики дився на Альфреда, помічаючи але ігноруючи подібні погляди Робінів.
-О сер це нормально?
-Так, я вважаю це доречним після того як побачив вас без маски.
-Але Альфред, сер. Це була моя помилка і не обережність. Не варто було.
-Так Пеніворд я теж вважаю що тобі не варто було розповідати йому своє ім’я він не вартий цього!
-Молодий майстре Робін, це мій вибір. До того ж я не бачу в цьому шкоди, адже наш гість з іншого всесвіту і має намір повернутися.
-Так але –Робіна перебив кашель Червоного Робіна.
-Я думаю це нормально. Ми вже довели що йому можна довіряти.
За Червоний Робін попивав свою каву поки Робін кидав в нього смертоносні погляди. Пітер вдячно та розгублено глянув на Альфреда та почав снідати, голод підлітка павука це вам не жарти. Як тільки омлет потрапив на його язик він втратив будь який контакт зі світом. Це були лише він та омлет. Нічого іншого не було важливо, лише цей золотий смак і його роті. За декілька хвилин на тарілці лишилося нічого. Хлопець не надто любив овочі, але й ті з’їв. Закінчивши їсти він підняв погляд на агента А, ні Альфреда.
-Дякую за їжу, сер. І дякую що ви сказали своє ім’я, я дійсно ціную це.
-Немає за що, Людино-Павук.
-Червоний Робін, чи можу я скористатися вашою лабораторією?
-Так, тільки під наглядом. А для чого вона тобі?
-Ну пам’ятаєш я казав що створюю свої нитки, так от рідина для них закінчилася і маю створити нову.
-О, так добре, без проблем. Розкажеш мені про них більше.
-Домовилися –Пітер посміхнувся одягаючи маску назад. Він насправді був радий, поговорити з кимось про свої винаходи, адже єдина людина з якою він міг про це поговорити, був в іншому всесвіті та час від часу ящіркою. Хлопець був схвильований ідеєю говорити про науку з однолітком. Звісно він знав Амадея(Залізний павук), але йому було 13 і вони не говорили про науку разом.
-Я б хотів перед тим як ви підете поставити декілька запитань Павуку.
-Окей Де-Робін питай.
-Мені не потрібен твій дозвіл Дрейк.
-Що завгодно.
-Тож Людино-Павук, що саме за павук тебе вкусив?
-Я насправді не знаю, виглядав як звичайний павук, може лише трохи більший. Я спершу не придав цьому уваги, коли в мене почалася гарячка від укусу. Загалом звичайний радіоактивний павук.
-Де ти був що тебе вкусив радіоактивний павук?
-Це була екскурсія в Оскорп, там вивчали генетику павуків, вплив радіації на них. Вони вивчали загалом багато чого.
Пітер скривився від спогадів про Оскорп, про Зеленого Гобліна, про Коннорса який до Щ.И.Т. працював там. Це було позаду тому було не так гірко, як раніше.
-Вони опромінювали радіацією живих істот?
-Так, я думаю. Ніколи насправді не вивчав ці дослідження. Не те що був час з цією геройською справою та школою.
-Що? Ти ще в школі?
-Ні, я закінчив –Декілька місяців тому, але їм цього знати не треба- та мене вкусили коли мені було десь 14, з того часу я Людина-Павук.
-Я теж, почав рано. В справі з 13, але до того часу часто бігав Готемом за Бетменом і Робіном. Насправді я дізнався їх особи коли мені було 9.
-Ха я Робін з 10.
-Блін це так молодо. Я починаю переживати за всю цю справу.
-Не варто у нас всіх була відповідна підготовка. Хоча я теж підтримую ідею дітей воїнів, це насправді найкращий варіант розвитку подій. І повір мені я бачив інші розвитки майбутнього.
-Ну що ж не мені судити в мене самого команда з підлітків.
-Я маю ще одне питання і ти вільний.
-Добре.
-Що ще ти можеш як павук окрім лазити по стінах і бути недієздатним в холоді?
-Я можу говорити з павуками.
-Дійсно??
Так –Пітер ніколи не був більш вдячний своїй здатності говорити повну фігню з серйозним тоном. Це був його улюблений жарт, він якось запинив пограбування просто сказавши що викликає армію павуків. Після того з’явилася абсурдна стаття в Дейлі Бьюґл, з теорією що він насправді павук що мутував в людину та їсть злочинців.
-Вони виконують твої накази?
-Робін це вже два питання, але мені теж цікаво.
-Ха-ха так, я можу викликати армію павуків.
-Звучить абсурдно нереалістично.
У відповідь Павук знизав плечами та піднявся з за столу.
-Ходімо? До речі чому тут тільки ви та Альфред?
-Це просто вони зайняті. Попри те що сьогодні неділя у всіх багато справ.
Відповідь не задовольнила цікавість Пітера, але він не міг і далі розпитувати це було б підозріло та грубо. Тітка Мей виховала його, краще за це. Перед тим як піти до печери Піт згадав що там досить прохолодно і одягнув кофту. Робін кинув на нього цікавий погляд.
В печері Пітер нарешті побачив лабораторію зблизька. І вона була прекрасна. Не така як в Щ.И.Т. але йому не давали вільно працювати в їх лабораторії, і все через один вибух. Тому ця лабораторія була фаворитом. Він швидко запитав де знаходяться хімікати і почав вибирати потрібні. Коли вперше було створено павутину, вона була зроблена в шкільній лабораторії тому матеріали поширені. Знайшовши потрібні хімікати, Пітер перейшов до обладнання. Він не використовував ніякого вимірювання, окрім як свого ока, він вже близько чотирьох років створює цю речовину. Хлопець би зміг зробити її з закритими очима.
Він дістав рукавиці з кишень а тоді голосно простогнав. Він забув повернути електричну частину. Тільки тоді він зрозумів що Червоний Робін весь час спостерігав з цікавістю за ним а зараз стояв трохи занепокоєний.
-Ти в порядку?
-Так, просто забув Веб-шутери в кімнаті. Вони були в рукавицях але я дістав їх щоб попрати. Ми можемо повернутися в кімнату в якій я залишався?
-Так, або ми можемо попросити Альфреда їх принести, поки ти мені розкажеш як ти прийшов до цієї формули павутини.
-Все добре я не хочу турбувати його, та й я можу розказати по дорозі.
Залишивши лабораторію, біля виходу з печери вони побачили Бетмена за комп’ютером, він теж їх помітив.
-Червоний Робін, Людино-Павук я думаю вам треба це побачити.
Вони підійшли і те що вони побачили на екрані, змусило кров холонути.
Це був мішок з якого натекла калюжа крові, а в середині лежало три руки, всі праві. Вони були побиті, ніби після бійки а в місці розриву був необережний розріз ніби бензопилою або чимось зубчастим. Найжахливішим те що Пітер впізнав ці руки. Це була рука Флеша і Бена, а третя була помітно меншою. Це була рука Амадея, йому лише 14. Йому стало погано. Ноги підкосилися, а руки почали тремтіти. Він знав що вони накликають себе на небезпеку виступаючи героями, але від цьому не стало легше. Він їх лідер, він мав їх захистити їх, не допустити такого, він мав бути там. Він мав бути там замість них не дивитися кіно і відпочивати.
-Гей! Гей! Дихай!
Що це за голос? Лунає ніби з під води. Чий він? Він звучить знайомо, може це голос Бена? Ні, його голос інший. Як він? А йому відрізали руку як Флешу і Амадею. Це ЙОГО провина.
Сльози текли по його обличчю, його ноги ослабли, він впав на коліна. У грудях боліло, схопившись за кофту над серцем, він зігнувся не в силі нормально дихати. Пітер панічно вдихав та видихав, але повітря ніби не було. Світ навколо крутився, відчуття нудоти хлинуло на нього. Голову заполонив страх та відчуття нереальності. Це тривало ніби вічність. Раптово він відчув теплу руку на своїй спині та спокійний голос.
-Дихай повільніше. Вдих, видих, вдих, видих.
Під спокійну команду він почав дихати, повільніше. Все інше досі було погано але він принаймні не задихався.
-Опиши мені зараз, п’ять речей що бачиш.
-Ох, ем я бачу підлогу, свої ноги, комп’ютер..
-Це три, назви ще дві.
-Ее я бачу тебе Бетмен і Червоного Робіна.
-Молодець, тепер чотири речі до яких ти можеш доторкнутися.
Ох тепер він зрозумів, в нього панічна атака, а Бетмен намагається його заспокоїти. Коли він встиг опинитися з цього кінця ситуації?
-Я можу відчути рукавиці свого костюму, підлогу, свою маску, твою руку.
-Гарна робота, тепер три речі які можеш почути.
-Твій голос, дихання Червоного Робіна, шум комп’ютера.
-Дві речі які ти можеш понюхати.
-Ох, каву на столі та те що вам варто в душ.
-Мгм, назви одну річ яку можеш скуштувати.
-Мої сльози.
Пітер ніколи не був з іншого кінця панічної атаки, він не знав наскільки дієвим є цей метод. Попри те, що застосовував його на цивільних, не один десяток разів.
-Дякую.
-Не має за що, а тепер ти можеш сказати що спричинило цю реакцію?
-Так. Це руки.. в..вони.
-Вони що?
-Я знаю кому вони належать.
-Що?
Пітер вперше підняв погляд на чоловіка поруч, тремтячим голосом він промовив.
-Це руки моїх товаришів. Одному з них було 14.
Бетмен залишився стоїчним єдине що видавало лють яка вирувала всередині нього, була щелепа та кулаки які були стиснуті до краю.
-Схоже це справа рук того хто закинув тебе сюди –його голос був спокійним, але було чути ненависть яку він мав до цього чоловіка. Але навіщо йому це?
-Хто знає, мене ненавидить багато хворих на голову. Можливо його мета перетворити моє життя на пекло більше ніж воно вже є.
З його губ зірвався тихий сміх, це не було смішно але він не міг втриматися від іронії. Все що він коли небудь робив це рятував життя та допомагав, а що він отримує в замін? Покидьків єдина мета яких це перетворити його життя на пекло.
-Це моя провина. Я як лідер мав зрозуміти що цей промінь не смертельний, я не мав потрапити сюди, я не мав покинути та підвести свою команду.
Він стиснув кулаки, нігті впилися в плоть аж до крові. ВІН був винен в тому що його товариші постраждали і в кращому випадку залишися інвалідами до кінця життя, а в гіршому і більш ймовірною з його вдачею загинули страждаючи.
-Ти не винен, ти не міг знати що робив цей промінь. Це не твоя провина. Ти мене чуєш? Людино-Павук ти не винен.
-Ні, я винен. Я їх лідер. І через мою некомпетентність вони постраждали. Це моя провина що я недооцінив ворога.
-Людино-Павук..
Червоний Робін заговорив вперше від того як він побачив екран, голос хлопця був на диво ніжним.
-Так, вибач. Ми можемо піти туди?
-Не вибачайся. І ми підемо в патруль пізніше. Зараз патрулює Сигнал і це він знайшов цю сумку.
-Я не правильно сформулював свої слова. Я йду туди просто зараз, і ви можете або допомогти мені туди дістатися або не заважати мені.
Важко видихнувши Бетмен заговорив.
-Ми тобі допоможемо.