Chapter 6
— Я не дуже люблю яйця.
— А я чхати хотів на твої вподобання. Отже, ми квити, так?
— А в тебе гострий язик. Ти це знаєш, Поттер?
— Тoбi ж це пoдoбaєтьcя.
— Так, подобається.
Троє мешканців будинку переглядалися з широко розплющеними очима, слухаючи відвертий флірт, що відбувався за розчахнутими кухонними дверима. Невіл відкрив було рота, щоб щось сказати, але Герміона і Рон різкими жестами змусили його замовкнути, пильно дивлячись на нього. Щоки Невіла почервоніли, він опустив очі, і його рот закрився з тихим клацанням.
— Подаруй нам поцілунок, серденько.
— Ти придурок.
— Але тобі це подобається.
— Від’їбись.
Герміона закусила нижню губу, стримуючи вереск.
— Що? — прошипів Рон.
— Вони такі милі, — пробурмотіла у відповідь Герміона.
Невіл подивився на неї, трохи приголомшений.
— Вони просто ображають один одного?
— Це мило, — Герміона пробурчала собі під ніс, перш ніж випросталася, розправила джемпер і цілеспрямовано штовхнула двері. Рон і Невіл підвелися зі своїх місць, маючи намір зробити вигляд, що вони не підслуховували останні десять хвилин.
Гаррі підвів погляд від плити, на його обличчі з'явилася легка усмішка. Редл притулився до прилавка, проводячи рукою по злегка скуйовдженому волоссю. Герміона припустила, що вони щойно цілувалися.
— Привіт, — сказала Герміона, додаючи невимушеності до голосу.
— Доброго ранку, — сказав Гаррі з легкою посмішкою.
Редл лише кивнув їм, трохи розплющивши очі, спантеличений їхньою присутністю. Троє сусідів побігли до кухонного столу і почали щось бурмотіти одне одному, хоча й не спускали очей з пари біля плити.
— О, ми повинні залишитися у твоїй квартирі на ніч, — сказав Гаррі, закінчуючи готувати яєчню і розділяючи її: маленькі порції на дві різні тарілки, а решту на третю окрему, що стояла високо на столі. — Герміоно, бери яйця.
Герміона підхопилася, вихопивши велику тарілку з яєчнею і тостами, подякувавши йому гучним, гидким поцілунком у щоку. Гаррі зіщулився, витираючи слину. Він помітив веселий погляд Тома й висунув язика.
— Ти хочеш залишитися в моїй квартирі? — спитав Редл. — Хм.
—Що? У тебе її немає? У тебе є будинок, Томе? З кухнею та шафкою? — піддражнив Гаррі. Вони почали їсти свої яйця за прилавком, не бажаючи відходити один від одного.
— Мені подобається спати в домі Сіріуса Блека. Мені стає добре на душі щоразу, коли він приходить до Святого Мунґо, щоб бути скалкою у моїй дупі, — протягнув Редл.
— Ну, пройшов місяць, а я так і не бачив твою квартиру. Знаєш, ти живеш тут і нічого не робиш, — різко відрізав Гаррі.
Редл пирхнув.
— Вони платять оренду? — сказав він, показуючи виделкою на зацікавлену публіку. Троє молодих людей підскочили, оглядаючись навколо дикими очима, перш ніж знову опустили погляд на їжу.
— Ні. Вони виконують роботу по дому та допомагають заплатити за продукти. Більше, ніж я можу сказати за вас, сер. Ти приходиш сюди трахатися та їсти, — різко сказав Гаррі, і Редл закотив очі через його слова, насміхаючи собі під ніс. Гаррі стиснув губи й звів одну брову. Він різко відкусив свій тост, не відриваючи погляду від старшого чоловіка.
— Тобі подобається мати свої речі поруч і спати у своєму ліжку. Це те, що ти сказав, — відповів Редл, і Гаррі пирхнув, хоча й не став заперечувати слова Редла.
Звичайно, він скаржився на все це, коли Редл вперше запросив Гаррі до себе на ніч. Але тепер цікавість Гаррі підняла свою потворну голову, а Редл вдруге не пропонував.
— Так, я це сказав, але...
— То чому ми досі сперечаємося про це? — відповів Редл. Він нахилився вперед і поцілував надутого Гаррі, затиснувши щелепу юнака великою рукою з павукоподібними пальцями. Він опустив свою тарілку, повністю огорнувши долонями його обличчя. Він повільно відсторонився, його губи скривилися в задоволеній посмішці, коли вії Гаррі затріпотіли.
— Ви сказали, що не любите яйця, але їли їх протягом останніх семи днів.
Гаррі та Редл відсахнулися, ніби щойно усвідомивши, що вони не самі. Невіл здригнувся, коли зрозумів, що сказав це вголос, а його щоки почервоніли.
— Що? Це неправда, — спантеличено сказав Редл.
— Правда, — вставив Рон.
Герміона пирхнула.
— Чудово. Просто розкажіть їм, як ми підслуховували.
— Я насправді цього не усвідомлював, Герміоно, але дякую, що повідомила. Я обов’язково накладу закляття на двері своєї кухні, — злісно сказав Гаррі. Герміона фальшиво посміхнулася йому й повернулася до їжі. Гаррі озирнувся на Редла. — Бачиш. Вони помітили. Це дивно. Ти тут тиждень. А ми зустрічаємося місяць, і я не бачив, де ти живеш.
Гаррі пильно дивився на свого нібито-типу-можливо хлопця. Редл дивився у відповідь, мовчки їв яєчню, а в його бордових очах з'явилася роздратована нотка. Гаррі не міг вгамувати хвилювання, що пронизувало його. Редл був не на жарт стурбований усвідомленням того, що він був на площі Ґримо. Можливо, це означало запрошення. Гаррі поки що не затримував дихання, але знав, що ще кілька влучних шпильок зроблять свою справу.
— Знаєш, говорячи про мою квартиру, я маю йти…
Загадку перервав жахливий блювотний звук. Обоє підняли очі, коли Герміона стрибнула зі свого стільця так швидко, що він перекинувся і почала блювати у раковину, прямо біля Гаррі. Гаррі відскочив від блювоти, що забила злив, і натомість обережно відтягнув волосся Герміони від її обличчя, коли запах шлункового соку почав обпікати йому ніс. Він безпорадно подивився на Редла, але той уже відставив тарілку і повільно відходив до дверей кухні.
— Томе, — зітхнув Гаррі.
— Мені потрібно піти переодягнутися. Побачимося в лікарні, Гаррі, — сказав Редл перед тим, як зникнути за дверима.
Гаррі пирхнув, хитаючи головою. Він уже хотів було відсторонитися, коли Герміона смикнулася, нестримно виблювавши рештки свого сніданку, а, можливо, навіть частину вчорашньої вечері.
— Яйця були в кращому випадку не дуже, але... точно не настільки, щоб виблювати їх, — сказав Рон, зморщивши ніс. Герміона смикнулася, задихаючись і зригнувши від смаку в роті.
— Мої яйця не були не дуже! — запротестував Гаррі.
Невіл пробурчав, єдиний, на кого не вплинула раптова поява блювотних мас і запаху нудоти.
— Вони були трохи не того кольору. Підгорілі і, можливо, занадто жирні. Звичайно, ми не звинувачуємо тебе. Ти був трохи... розсіяний, — сказав Невіл, і в його світлих очах з'явилася радість. Рон і Невіл захихикали і почали штовхатися ліктями, тоді як Гаррі насмішкувато скривився.
— Паличку, — простогнала Герміона, притиснувшись обличчям до прохолодної стільниці біля раковини. Гаррі схопив її чарівну паличку з кухонного столу й слухняно сунув їй її у руку. Герміона випросталася. — Еванеско.
Блювота зникла, хоча запах залишився. Герміона застогнала, знову підвівшись, провівши пальцями крізь своє кучеряве волосся.
— З тобою все добре? Серйозно, Герміоно, — злегка стурбовано запитав Гаррі.
— Зі мною все гаразд. Я думаю, що це були яйця. Просто... дивно. Я більше не відчуваю нудоту. Я в порядку, — сказала Герміона. Її губи скривилися. — Але зараз у мене в роті смак гнилі. Я приведу себе до ладу. Вирушимо до лікарні приблизно о пів на другу?
— Звучить добре, — сказав Рон з повним ротом, з якого вилітали крихти.
Герміона посміхнулася.
— Ти свиня.
— Рибак рибака, — негайно відповів Рон.
— Чи можете ви хоча б раз не конфліктувати одне з одним? — запитав Невіл, сьорбаючи чай, злегка забавляючись та поглядаючи між ними.
— Запитай у рота-смітника, — усміхнувся Рон. Герміона пройшла повз нього, дихнувши кислим запахом блювоти йому в обличчя. Рон вдавився від цього, відсахнувшись від неї. — Ти можеш бути довбаною курвою, Герміоно.
— Рибак рибака! — крикнула вона через плече.
Настала довга мить мовчання, поки Гаррі дивився на двох інших чоловіків у домі. Рон повільно посміхнувся йому.
— Отже... у вас із Редлом все добре? — запитав Рон.
Гаррі закусив нижню губу, щоб не посміхнутися.
— Припускаю, що так.
— Розумієш, зараз доволі важко сказати. Ти нарешті дізнався, що таке чари заглушки. Ми більше не вимушені терпіти твої стогони, — тихо засміявся Невіл.
Гаррі пирхнув.
— О, неважливо. Усе добре. Він добрий.
— Тоді я радий, що він добре ставиться до тебе, — сказав Рон з легкою посмішкою.
Гаррі кивнув і відвернувся, раптово відчуваючи дискомфорт від такої прихильності. Він удав, що прибирає за собою, увесь час стримуючи усмішку.
Гаррі теж був радий.
…
— Приємно зустріти тебе тут, — сказав Том, спираючись на стіну поруч із зоною Явлень.
Губи Гаррі здригнулися.
— Приємно, — привітався він, ковзнувши очима по тілу старшого чоловіка. Гаррі мимоволі облизав губи — Том виглядав до біса гарно у своїй смарагдовій мантії.
— Ви змушуєте мене хотіти блювати. Знову, — протягнула Герміона, проходячи повз Гаррі. Рон і Невіл пирхнули. Герміона обернулася, відійшовши назад до вестибюлю. — Не зволікайте. Макґонеґел і так ненавидить саму думку про вас двох. Не давай їй більше приводів злитися на вас.
— Так, мамо, — зневажливо сказав Гаррі.
— Відвали, — огризнулася Герміона, так само швидко продовжуючи йти до кімнати стажистів-цілителів. Гаррі насмішкувато поглянув на трьох друзів, не в силах стримати посмішку. Він повернувся обличчям до Тома, і той лише на мить виглядав неймовірно захопленим, перш ніж сховати щирі емоції за маскою зарозумілості та стервозності.
— Знаєш, я майже нічого не знаю про тебе, — почав Гаррі.
Том пирхнув.
— Знову це? — запитав він.
— Так, знову це, — різко сказав Гаррі, коли вони разом йшли до головної лікарні, обираючи довгий шлях. Вони крокували довгими коридорами, щоб дістатися до головного вестибюля та кімнати стажистів.
— Ти знаєш, що я з Лондона. Мені подобається магія, і я вважаю, що твої яйця жахливі, — передражнив Том.
— Тьфу, досить про яйця. До мене вже дійшло. Я не найкращий кухар, — непримиримо сказав Гаррі. — А як щодо твоїх друзів?
— Я цілитель. У мене немає друзів.
Гаррі закотив очі.
— У кожного є друзі.
— У тебе не було ще два місяці тому, — заперечив Том.
— Добре, це спірне питання, — визнав Гаррі. — Я маю на увазі, з ким ти тусуєшся? Що ти робиш на вихідних?
— Ти думаєш, я беру вихідні? — запитав Том, повертаючи за ріг.
— Це важливі запитання! — сказав Гаррі, не в змозі боротися з посмішкою, незважаючи на гнів, який він намагався влити в голос. Том пирхнув, хитаючи головою.
— Важливі для кого?
— Для мене, ти, гімнюк. Ми трахаємося щоночі. Я думаю, що я заслуговую деяких деталей. І, можливо, я маю більше деталей, ніж більшість, але насправді, Томе. Я... я знаю лише твоє ім’я та твою професію, — сказав Гаррі, його голос став м’якшим, і він здригнувся. Том подивився на нього, не вірячи, що у голосі Гаррі прозвучала вразливість. Гаррі похитав головою, відганяючи все це. — І поки я не отримаю жодних подробиць, мої труси залишаються на місці.
Том завмер, дивлячись на Гаррі широко розплющеними очима.
— Або ти можеш просто змиритися з цим? Будь гнучким. Я знаю, що ти можеш бути гнучким, — сказав Том, підносячи руку до щоки Гаррі.
Гаррі вмить витягнув чарівну паличку, і наслав жалячі чари на тильну сторону руки Тома. Том зашипів, смикаючись від болю.
— Ні. Ми на роботі, — прошипів Гаррі. — І я не збираюся бути гнучким. Я не гнучкий.
Том насмішкувато буркнув.
— Я чітко пам'ятаю, що минулої ночі твої ноги були по обидва боки твоєї голови.
Гаррі у відповідь ткнув йому два середніх пальці, входячи до головного вестибюлю й поспішаючи до кімнату стажистів.
— Ти сьогодні у мене працюєш, нахабо! — Том крикнув йому вслід.
Гаррі вдав, що не чує його, і на бігу попрямував до кімнати для стажистів. Він вилаявся собі під ніс, коли побачив, що деякі інші стажисти вже одягнені і виходять слідом за своїми керівниками. Макґонеґел чекала в кутку, нетерпляче постукуючи ногою.
— Рада, що ти приєднався до нас, Поттере, — різко сказала Макґонеґел.
— Радий бути тут, цілителько Макґонеґел! — сказав Гаррі якомога веселіше, стягуючи через голову свій джемпер і кидаючи його до шафи, витягаючи звідти свою темно-зелену мантію. Герміона вже була одягнена, старанно зібравши розпушене волосся в пучок.
Рон намагався вичистити пляму від їжі зі своєї мантії, а Невіл повзав по підлозі, шукаючи загублений ґудзик.
Принаймні, Гаррі був не єдиним, у кого все було наперекосяк.
— Поки ви четверо намагаєтесь зібратися, я розповім вам про ваш день, — кинула Макґонеґел. — У мене є процедура...
— Я! Я! — сказав Невіл, вистрибуючи з-під лавки. При цьому він вдарився головою об край і застогнав. Його руки злетіли до потилиці, потираючи те, що могло стати неприємною шишкою.
— Не. Ти, — крізь зуби процідила Макґонеґел. — Не хтось із вас. Як я вже казав, у мене сьогодні процедура — на цілий день. Я не маю часу няньчитися з вами та вашими сексуальними проблемами та медичними невдачами. Отже, Лонґботом і Візлі, вас викликав головний цілитель. Йдіть.
— О, так, — прошипів задоволений Рон і поплескав Невіла по плечу. — Ходімо, Неве. Зробимо важливі справи. Повеселіться з рукотворними, ви двоє.
Гаррі закотив очі, коли Рон і Невіл побігли геть.
— У мене все ще болить голова, — пробурмотів Невіл, коли вони пішли.
Останнє, що Гаррі чув від них, було, коли Рон сказав: «Не хвилюйся. Ми зупинимося в аптеці за пастою для загоєння синців, а потім...»
Двері зачинилися.
— А ми, цілителько? — запитав Гаррі.
— Ви двоє підете зі мною. Ти сьогодні на службі цілителя Редла, — сказала Макґонеґел і скривилася, як завжди, коли їй нагадували про «стосунки» Гаррі й Тома, — але його кабінет неподалік від сьогоднішнього пацієнта. Я буду працювати одночасно з іншою шанованою цілителькою через вік пацієнтки.
— Вік пацієнтки? — запитала Герміона, тремтячи від цікавості й нетерпіння. Макґонеґел проігнорувала її й вийшла з кімнати.
Гаррі взяв Герміону під руку і потягнув її за собою, супроводжуючи наставницю з широко розплющеними очима. Вони підійшли до ліфта і зайшли в нього, оточені трьома цілителями, які шанобливо кивнули грізній Мінерві Макґонеґел.
— Хіба ви двоє не ті стажисти, які кілька тижнів тому організували ту ульотну вечірку? — запитав один із цілителів.
Вони переглянулися й усміхнулися.
— Це були ми, — посміхнулась Герміона.
Макґонеґел закотила очі й вийшла з ліфта, багатозначно дивлячись на стажистів, які йшли слідом за нею, як загублені каченята. Гаррі спохмурнів, коли побачив, що вони в дитячій палаті.
— Дитина? — пробурмотів Гаррі.
Герміона скривилася.
— Я погано ладнаю з дітьми.
— Що ж, сьогодні тобі доведеться навчитися, — огризнулася Макґонеґел, коли вони зайшли до наглядової кімнати. — Це головна цілителька у цій справі.
Цілителька була молодою. Вона виглядала молодшою за Гаррі та Герміону, хоча, звісно, це було неможливо. У неї було довге розпатлане русяве волосся, що спадало до пояса. Брови були надзвичайно бліді, а сріблясті очі майже завеликі для її обличчя. Вона була досить невисока, навіть нижча за Герміону, а з її вух звисали керовані сливи.
— Я Луна Лавґуд, керівниця дитячого відділення. І я була у тебе вдома на тій крутій вечірці. Це не моя сфера — я спеціалізуюся на магічних захворюваннях і жуках, — але я не могла пропустити це! — радісно сказала Луна. Вона зробила крок уперед. — Герміоно, я рада тебе знову бачити!
— Також рада вас бачити, цілителько Лавґуд, — сказала Герміона, трохи збентежена мрійливим підбадьоренням Луни.
— О, ні! — Луна засміялася. — Нічого подібного! Ти можеш працювати на мене сьогодні, але «Луна» цілком підійде. Я попросила всіх називати мене Луною. Навіть нашу пацієнтку. Знайомтеся, Шивон Темплтон.
Двоє стажистів повернулися до дівчинки на ліжку, а двоє її знервованих батьків, що стояли в кутку кімнати, тихо розмовляли між собою, обережно поглядали на Луну.
— Ти рейвенкловка, чи не так? — запитала Герміона.
Шивон усміхнулася.
— Так.
— Хм. Це видно, — тихо промовив Гаррі.
Він дивився на два роги, що стирчали з її маківки, наче гілки дерева, притулені до стіни. Гаррі знав, що це було. Дівчина намагалася стати анімагинею і тепер застрягла на стадії часткового перетворення.
— Ти заздриш, чи не так? — Герміона промимрила кутиком рота.
Гаррі кивнув.
— Дуже, дуже заздрю.
…
— Головний цілителю, для мене велика честь працювати з вами, — сказав Невіл, входячи до палати розуму, і побачив, що головний цілитель лікарні Святого Мунґо захоплений маленьким сріблястим пристроєм, схожим на запальничку, хоча й не міг бути нею. — Ваш вклад в галузь зцілення розуму абсолютно безпрецедентний, і хоча це не моя сфера, я просто повинен сказати...
— Розслабся, Неве. Не підлизуй мужику, — пробурмотів Рон кутиком рота.
Невіл, затинаючись, замовк, його щоки почервоніли. Рон виграшно посміхнувся Дамблдору, а старший чоловік відповів їм обом доброзичливою посмішкою.
— Ах, так. Двоє з моїх улюблених стажистів! —вигукнув Дамблдор.
—Ваших улюблених? — пискнув Невіл, а його почервоніння стало тьмяно-червоним від збентеження й задоволення.
— Ви двоє влаштували просто таки грандіозну вечірку, — сказав Дамблдор, поблискуючи очима.
Рон почервонів, похмуро пригадуючи яскраві спогади тієї ночі. Це було в рівній мірі і божевілля, і щось неймовірне, але він вирішив, що більше ніколи не влаштовуватиме таких вечірок. Вона була такою шаленою, що навіть Джіні чула, як про неї шепотілися в Гоґвортсі. Очевидно, молодша сестра Гаррі пронюхала, що Ромільду Вейн та її маленьких підлесниць вигнали з його будинку, і влаштувала дівчатам скандал через це. За словами Джіні, яка ніколи не цікавилася драматичними подіями, це була простотаки грандіозна сцена.
— Отже, ви просили нас сьогодні? — спитав Рон, нетерпляче нахилившись уперед.
— Ах, так, — сказав Дамблдор, ховаючи прилад до кишені й радісно плескаючи в долоні. — Ну, я думав, що сьогодні працюватимуть три особи. Сьогоднішній пацієнт досить... некерований.
Він повів їх до дверей.
Вони могли почути її раніше, ніж побачити.
— Гряде той, у кого вистачить могутності перемогти Темного Лорда ... народжений тими, хто тричі кидав йому виклик, породжений на кінець сьомого місяця ... і Темний…
— Так, Сивилл! Ми зрозуміли! Він буде відзначений як рівний йому. Мерліне!
Двері з грюкотом розчинилися. Заклопотана матрона відкинула волосся з чола, тремтячи від розчарування, коричнева пляма розтеклася по передній частині її зазвичай бездоганної білої мантії. Вона глянула на Дамблдора широко розплющеними очима.
— Головний цілителю, я просто... не можу. Вона така нестерпна! Ми пили чай, а потім вона вихопила чашку з моїх рук, вмлила чай на мою мантію і сказала, що я відзначена Гримом. А потім вона знову почала повторювати це дурнувате пророцтво! Я не можу! — скрикнула матрона, пролітаючи повз Дамблдора, в досить розлюченому стані.
Невіл і Рон здригнулися. Вони знали, що зі Снейпом щось подібне не вийшло б. Ніхто б ніколи не наважився кричати на Снейпа. Їх цікавила реакція Дамблдора.
Замість того, щоб впасти в лють, Дамблдор витягнув з кишені лимонний щербет і поклав його собі до рота. Він увійшов до кімнати, його очі були досить веселими, хоча він зберігав урочистий вираз обличчя.
— Ах, Сивилл. Як ти сьогодні? — запитав Дамблдор, входячи до кімнати і обережно сідаючи на край ліжка, уникаючи чаю, що просочувався в м'який матрац.
«Сивилл» була худорлявою жінкою, закутаною в прозорі шалі. Її очі були схожі на очі жука, які виглядали ще більшими через величезну оправу окулярів, а сама вона сяяла, вся в стразах і блискітках. Рон заплющив очі, щоб захистити їх від цього сліпучого видовища.
— Ласкаво прошу, — видихнула Сивилл, її голос був низьким і важким від серйозності. — Як приємно нарешті зустріти вас у фізичному світі. Мене звати професор Сивилл Трелоні. Я ненавиджу бути тут. Це затуманює моє Внутрішнє Око.
— Внутрішнє Око? — запитав Невіл, скрививши губи.
Дамблдорові очі блиснули.
— Сивилл, моя люба, це двоє стажистів, які хочуть розкрити твоє Внутрішнє Око, Рональд Візлі та Невіл Лонґботом.
— Я знаю, хто вони! — скрикнула Трелоні. І Рон, і Невіл підстрибнули від цього звуку, хоча Дамблдор поводився так, наче його не хвилювало те, як її високий голос різав слух. — Ви обоє ходили до Гоґвортсу. Гафелпафці.
— Ні. Ґрифіндорці. Ми просто... обрали зцілення замість прорікань. Ви ж викладаєте прорікання, чи не так? — спитав Рон, якого ця жінка водночас і розвеселила, і збентежила.
— Звичайно. Здається, у вас також є натяк на Внутрішнє Око, — сказала Трелоні.
Рон усміхнувся. Ні, він просто не був повним дебілом.
— Професорка Трелоні тут через сильний тремор, в який у неї з'являється, коли вона... робить пророцтва. Ця жінка перед вами — провидиця, -— сказав Дамблдор, підморгуючи їм обом.
Сивилл Трелоні, давалося, не звертала уваги на нього, натомість бурмотіла щось собі під ніс і стискала чашку між довгими пальцями, розгойдуючись вперед-назад.
— Про… видиця, — сказав Рон, дивлячись на божевільну жінку. Він глянув на Дамблдора, який виглядав задоволеним її присутністю.
— Ось чому вона тут, — сказав Дамблдор, знову сплеснувши руками. Він усміхнувся ще ширше. — Це буде весело, чи не так?
— Весело, — сказав Невіл, звучачи майже розгублено.
А потім Сивилл Трелоні почала кричати з піною з рота про щось, що називається руйносмиком.
…
— А ви не пробували їх збрити? — запитала Герміона.
Луна хихикнула, притулившись до стіни і дивлячись на Шівон Темплтон з дивним виразом обличчя. Батьки Темплтон виглядали досить знервованими, але Шівон посміхалася до двох цілителів з тріумфом в очах.
— Це перше, що я спробувала, — сказала Луна високим і повним сміху голосом. — Але вони продовжують відростати. До речі, міс Шівон, це дуже вражає.
— У неї відросли роги, - сказала Герміона рівним голосом.
Луна насупилася, дивлячись на Герміону.
— Може, й не роги. І так, вона практично повноцінна анімагиня. Думаю, це привід для похвали.
— Не думай, що її батьки сприймають це таким чином, — пробурмотіла Герміона собі під ніс. Вона проігнорувала роздратований погляд, який Луна кинула на неї, коли та говорила про Шівон.
Юна рейвенкловка виглядала дуже самовдоволеною. Герміона й гадки не мала, як вона може бути такою самовдоволеною через таку дурницю. Вона ж могла поранитися, а тут ще й Луна сипала похвалами, заохочуючи дівчину до девіантної поведінки. Герміона думала, чи не залишиться вона після уроків для відпрацювання і чи не знизять їй бали, коли вона повернеться. Герміона не порушила жодного правила в Гоґвортсі, і тут ця дівчина хизувалася цим.
Зовсім не справжня рейвенкловка.
— Як нам діяти, цілителько Лавґуд? — запитала Герміона.
— Я ще не впевнений. Містере та місіс Темплтон, у мене є до вас запитання, — сказала Луна, знову посміхаючись.
Містер Темплтон здригнувся й кивнув.
— Що завгодно, цілителько. Це... небезпечно? Її роги?
—О!— Луна була здивована запитанням. — Ні. Зовсім ні. Звичайно, це просто роги. Я просто... знаєте, минуло стільки часу з тих пір, як анімагічною формою була магічна істота, і з дозволу вас обох і вашої дочки, я впевнена, що преса була б у повному захваті.
— Магічна істота? — спантеличено запитала Герміона.
Очевидно, це була пара оленячих рогів.
— Так. Зім'яторогий хропач! — Луна захихотіла.
Усмішка Шівон зникла. Вона недовірливо подивилася на Луну.
— Почекай, ні. Цілителько, я буду північним оленем.
— Це ще не доведено, Шівон. І я думаю, що можу мати рацію. З вашого дозволу, я б хотіла зв'язатися з «Базікалом», — сказала Луна, уже витягаючи перо й щось пишучи на руці. Герміона придивилася ближче. На руках у жінки були нашкрябані нотатки, частина чорнил була настільки розмазана, що Герміона не могла їх прочитати.
— Ми... ми намагаємося не приймати рішень за Шівон. Їй майже п’ятнадцять, — сказала місіс Темплтон.
Шівон все ще виглядала збентеженою, але знизала плечима.
— Якщо я потраплю до газети, то все гаразд.
— Це абсурд! — випалила Герміона.
Усі присутні в кімнаті обернулися до неї.
— Абсурд? — незворушно запитала Луна.
—По-перше, це явно роги оленя, — сказала Герміона. Перш ніж Луна встигла її перебити, вона продовжила: — По-друге, «Базікало» — це маячня. Всі це знають.
Посмішка Луни стала більш вимушеною.
— Перепрошую, але мій батько — редактор.
Герміона стала яскраво-червоною. Шівон захлиналася сміхом за стиснутим кулаком.
— Я... Пробачте, цілителько Лавґуд, — промовила Герміона.
Її шлунок знову скрутило, і Герміона похитнулася, рука підлетіла до рота, коли її живіт почав бунтувати, і вона відчула смак шлункового соку на спинці язика.
— Пробачте цілительку Ґрейнджер, Темплтони, — вибачливо сказала Луна. — Цілителька Ґрейнджер, ідіть і досліджуйте часткові перетворення анімагів. Я не впевнена для цього потрібне закляття чи зілля. Мені потрібна відповідь через три години. Не показуйтеся на очі, поки не отримаєте її.
Герміона кивнула, проковтуючи жовч. Вона ненавиділа себе. Бажання блювати лише зростало.
— Так, цілителько Лавґуд, — задихаючись, промовила Герміона, вибігаючи з кімнати, і практично кинулася до туалету в кінці коридору. Вона швидко спустошила вміст свого шлунка у відро для сміття. Потім витерла рот і прополоскала його водою з раковини.
Вона кляла себе. Нерви і збентеження ніколи раніше не викликали у неї нудоту, але це було принизливо. Луна виглядала молодою, але Герміона мусила нагадувати собі, що ця жінка, на відміну від Герміони, була повноцінною цілителькою.
Але Лавґуд була нестерпна. Зім’яторогий хропач. Зім’яторогий хуяч, блять.
Юна стажистка вилетіла з туалету і піднялася сходами на пошуки своїх товаришів. Вона піднялася на поверх відділення менталістів, і їй не довелося довго шукати. Рон і Невіл сиділи біля однієї з численних наукових бібліотек, тримаючи в обох руках стоси книг. Вони тихо перемовлялися між собою. Першим її помітив Невіл.
— Агов, Герміоно! — весело гукнув він, піднімаючи руку. Герміона здригнулася, одразу ж витягуючи паличку, коли книги почали падати з його рук.
— Арресто Моментум, — вигукнула вона, і книги сповільнилися, падаючи з м'яким, майже безшумним ударом. Невіл знічено подивився на неї і кивнув на знак подяки. Рон закотив очі.
— Що ти тут робиш? — запитав Рон.
Герміона почервоніла. Вона все ще відчувала смак жовчі на язиці і шкодувала, що не начаклувала зубну пасту чи щось подібне.
— Луна Лавґуд... відіслала мене.
Рон продовжив.
— Чому?
— Я... образила «Базікало». І так сталося, що її батько... редактор, — сказала Герміона. Вона пирхнула, хитаючи головою. — Але вона просто смішна. Вона продовжує стверджувати, що ця частково трансформована дівчина-анімагиня — це зім’яторогий хропач, і вона не має уявлення, що робить. До того ж, її спеціальність — магічні інфекції та захворювання, тож вона не повинна працювати з наслідками від заклинань. Вона школярка.
Невіл закусив нижню губу.
— Ну... має бути причина, чому її доручили цю справу, так? — запитав Невіл.
Герміона похитала головою.
— Неможливо. Де цілитель Дамблдор? Я хочу висловити йому свою стурбованість.
Рон пирхнув. Очі Герміони звузилися.
— Що?
— Ти біжиш до Дамблдора лише тому, що зганьбилася через свою дурнувату поведінку. Лавґуд, може, й божевільна, але вона хороша цілителька. Припини вдавати, що ти знаєш більше, тільки тому, що вона трохи дивакувата, і зроби те, про що вона тебе просить, — багатозначно сказав Рон.
—Я не…
— Ти — так, — перебив її Рон. Невіл подивився на обох широко розплющеними очима. Рон подивився на Герміону зверхньо і всезнаюче. Герміона сяяла у відповідь, її чарівна паличка була стиснута в маленькому кулаку занадто міцно. — Ти всезнайка, Герміоно, ти іноді все знаєш, але, можливо... і це може стати шоком... хтось знає більше , ніж ти. Ти не краща за неї, тому що ти трохи більш прямолінійна. Ти не краща за неї, тому що так сталося, що вона школярка. Вона завідує дитячим відділенням.
Герміона проковтнула гордість.
— То що ти хочеш сказати? — запитала вона, майже не дихаючи від люті.
Рон подарував їй напрочуд чарівну посмішку.
— Я кажу... переступи через себе, навіжена карга, і роби свою роботу. У тебе це до біса добре виходить.
Герміона боролася з посмішкою, яка повільно розпливалася по її обличчю.
— Від’їбись, — засміялася Герміона, проштовхнувшись повз них у дослідницьку бібліотеку.
Рон кивнув.
— З радістю!
…
— Герміона і Лавґуд застрягли з дівчиною в частковому перетворенні на анімагиню, а у нас тут чоловік, якого просто паралізувало без жодної причини, — застогнав Гаррі, дивлячись на паралізованого пацієнта. Він ще раз змахнув чарівною паличкою, накладаючи діагностичні чари. Нічого не сталося.
На їхнє щастя, це був якийсь дурень, що постраждав від рукотворного предмету.
— Вони не дарма назвали це «наслідки від чар», — хмикнув Том, дивлячись на чоловіка з допитливим виразом обличчя. Він постукав кінчиком палички по тонкій нижній губі. Гаррі глитнув.
Йому захотілося присмоктатися до цієї нижньої губи. Том подивився на нього краєм ока, наче чув кожну Гарріну думку. Гаррі так само швидко відвів погляд, але не настільки швидко, щоб не помітити гівнюкову посмішку Тома.
— Що це на твою думку? — запитав Гаррі.
Том знизав плечима.
—Не маю уявлення. Думаю, це щось внутрішнє, — сказав Том. Перш ніж Гаррі встиг відповісти, Том уже помахав рукою молодій матроні. — Мені потрібна підготовлена магічна операційна за годину.
Гаррі прохрипів.
— Що?
— Так, сер, — сказала матрона, перш ніж піти, щоб виконати наказ Тома.
Гаррі обернувся до нього.
— Ти навіть не знаєш, що з ним не так.
— У мене є гіпотеза. Грибок сріблотухи, — сказав Том, коли до нього підійшла пара матрон, які саме почали готуватись відвести пацієнта до магічної операційної, про яку просив Том. Том повернувся до них. — Мені потрібні всі необхідні інструменти для внутрішньої процедури.
— Схвалення головного цілителя? — нервово запитала одна з матрон.
— Ця людина помре протягом... скажімо, наступних двадцяти трьох хвилин, — сказав Том, дістаючи кишеньковий годинник. Чоловік-матрона смикнувся, його очі широко розплющилися. — Гадаю, що головний цілитель або дуже зайнятий, або пішов до Медових руць, бо вже майже полудень. Отже, чи хочете ви сказати родині пацієнта, що нам довелося чекати схвалення, чи мені це зробити?
— Вже йду, сер, — пробурмотіла матрона, змахнувши чарівною паличкою. Ліжко пацієнта перетворилося на плаваючу каталку, і Гаррі з Томом пішли за нею.
Гаррі моргнув.
— Звідки ти знаєш, що це грибок сріблотухи? — запитав Гаррі.
— У нього на шиї збоку грибок, — відповів Том. — Він поширився так далеко, що паралізував його, бо дістався до мозку. Або, принаймні, піднявся вгору по хребту до мозку.
— А чому ми цим займаємося? Ти фахівець з наслідків, — різко сказав Гаррі.
Том кивнув, насупивши брови.
— Ну, так. Але це не робить мене некомпетентним у будь-якій іншій сфері. Мені просто подобаються наслідки від чарів, і це здається цікавим. Лавґуд мала б цим займатися, але, як ти вже сказав, вона зайнята анімагічною дитиною.
Гаррі йшов слідом, спантеличений тим, як Том діяв. Том ризикував життями людей. Він процвітав у операційній, тому Гаррі вірив, що він зможе зробити те, що обіцяє. Але Гаррі завжди вважав, що дотримання протоколу — одна з найважливіших речей у Святому Мунґо. Зрештою, недотримання протоколу ледь не призвело до загибелі людини в перший же день роботи Гаррі. І тут був Том, який використовував протокол лише для того, щоб послати його на три букви.
— Тож ти плануєш його розрізати? — запитав Гаррі, вирішивши, що буде вчитися у божевільного.
Том посміхнувся. Його очі заблищали.
— Знаєш, я не мав нагоди розрізати когось протягом двох років, доки не з'явився ти. А тепер я оперую вже вдруге за два місяці. Ти мій талісман? — піддражнив Том.
Гаррі засміявся. Він підморгнув.
— Може бути.
Вони піднялися ліфтом на поверх з операційними. Гаррі відчув прилив сил, йдучи коридором, у який він потрапив лише на другий день свого стажування. З кожним кроком він відчував, що його живіт розпирає. Він не був впевнений, яка саме це була емоція — тривога чи захоплення. Коли Том увійшов, одна з матрон зробила крок вперед, підносячи до нього тацю.
— Сер, ваші інструменти, — сказала вона.
Том засукав рукави і кивнув. Гаррі зробив крок уперед. Пацієнт лежав на спині, його обличчя було втиснуте в спеціальну подушку, яка дозволяла йому спокійно спати. Його мантія була відгорнута, відкриваючи його досить в'ялу дупу і волохату спину.
— Чудовий день, щоб перемогти смерть, — оголосив Том. Гаррі моргнув, широко розплющивши очі. — Нумо розважимося.
— Ми не повинні це робити, — пробурмотів Гаррі.
Очі Тома звузилися.
— Нумо розважимося, — повторив він застережливо. — Тепер ми відкриємо його спину. Я хочу поглянути на його спинний мозок. Ти готовий викачати кров, щоб дати мені можливість гарненько все оглянути?
Гаррі зітхнув, кивнувши, підносячи тацю з інструментами ближче. Він дивився насторожено.
— Ти ріжеш наосліп. Без жодної причини. Не зашкодь, — процитував його Гаррі. Том проігнорував його, вже дістаючи свою паличку і приставляючи її до основи шиї пацієнта. — Що б не сталося з твоїм прагматизмом.
Гаррі нахилився вперед, коли Том провів паличкою по спині чоловіка від основи шиї до середини. Том змахнув чарівною паличкою, і сріблястий інструмент полетів уперед, розриваючи шкіру та м'язи, і ось воно. Всередині, вздовж вогких кісток, росли маленькі яскраві неоново-фіолетові гриби, вкриті червоним і сріблястим кольором. Гаррі судорожно глитнув, коли впізнав кістки.
— Вау. Хребет, — видихнув Гаррі.
Хоча для когось це виглядало б жахливо, для нього це було просто прекрасним видовищем. Було щось моторошно гарне в тому, щоб буквально бачити хребет живої істоти - істоти, яка все ще дихала. Він був інфікований і хворий, але від цього все одно перехоплювало подих. І ось Гаррі був тут, готуючись знищити грибок за допомогою настійок і магії.
Це смиряло. Це підбадьорювало.
Том посміхнувся.
— У практиці не буває «вау».
…
Герміона закусила нижню губу, притискаючи папери з дослідженнями до грудей. Вона ще раз глибоко вдихнула, перш ніж підняти кулак і постукати в двері. Вона чекала.
— Заходьте.
Герміона відчинила двері і зайшла до кабінету Луни. Він їй підходив, було першою думкою Герміони.
По всій кімнаті були розкидані дрібнички — речі, які Герміона вважала б сміттям, але до яких Луна ставилася як до скарбу. На шиї Луни було намисто з кришечок від маслопива, яких у неї до цього не було. У пустій пляшці з-під вогневіскі зберігалися пера, а на стінах висіли намистини та блискітки, що доповнювали картини із зображенням істот, яких Герміона ніколи раніше не бачила. На дальній стіні висіли, здається, газети в рамці. Луна не обирала лише одну. На стіні були і «Щоденний віщун», і «Базікало», і «Відьмацький тижневик», але в кожній з них, здавалося, згадувалося про спалах якоїсь магічної хвороби або про інфекції.
Луна підвела очі, на носі в неї були рожеві окуляри з яскраво-жовтими скельцями. Вона виглядала особливо витрішкуватою, кліпаючи на Герміону.
— О, Герміоно. У тебе є якась інформація? — тихо запитала Луна.
Герміона кивнула, закусивши нижню губу. Вона зробила крок вперед, поклавши документи на стіл. Луна жестом вказала на оббитий електрично синьою шкірою стілець. Герміона сіла, здригнувшись, коли шкіра заскрипіла від тертя.
— Цілителько я зібрала все, що змогла, про часткові перетворення анімагів. Я принесла першоджерела, але також зробила нотатки, щоб ви могли посилатися на них на ваш власний розсуд. Все правильно процитовано, — механічно сказала Герміона. Луна глянула на неї з легкою усмішкою.
— Дякую, — пробурмотіла вона.
Герміона ніяково прокашлялася.
— Я... також намагалася знайти інформацію про існування анімагів з формою магічної істоти. Я зробила нотатки про це і принесла джерела. Я не змогла знайти багато інформації про зім'яторогих хропачів — більшість з них були вашими дослідженнями, але я знайшла одну-дві статті іншого авторства.
Вона не згадала про те, що також зробила велике дослідження щодо північних оленів.
Маленька посмішка Луни розширилася й потеплішала. Герміона відчула приплив задоволення, коли її знову обдарували схваленням.
— Я дуже ціную це, Герміоно, — пробурмотіла Луна. — І, справді, називай мене Луною. Я дійсно не набагато старша за тебе. Мені ледве виповнилося 20.
— І ви вже завідуєте дитячим відділенням? — випалила Герміона. — Як?
Луна знизала плечима.
— Довга історія. Інша історія. Зовсім інша історія, — сказала Луна. Вона нахилилася вперед, її очі блищали. — Ти не звикла вибачатися. Або бути неправою. Чи не так?
— Е-е. Ні. Насправді, ні.
— Помилятися — це важлива частина навчання, - сказала Луна, звучачи набагато мудріше за свої роки. Герміона витріщилася на неї широко розплющеними очима. — Це моя робота — вчити тебе. А щодо зцілення... ти, можливо, знаєш відповідь. З книжок. Але завжди є ймовірність, що визначення з підручника невірне. І нехтувати цією можливістю шкідливо для здоров'я пацієнта.
Герміона глитнула, раптово принижена. Вона повільно кивнула.
— Гаразд, — прошепотіла вона.
Луна кивнула. Її усмішка повернулася.
— Я начаклувала для тебе смітник. На твій розсуд. Не хочу, щоб ти заблювала весь мій стіл, — засміялася Луна. — Чому ти не випила перцевого зілля?
— Це не спрацювало, — пробурмотіла Герміона.
Луна захихотіла.
— Це пояснює твій поганий настрій. Перцеве зілля не допомагає лише при сильному похміллі або ранковій нудоті. Ви четверо ще ті веселуни, чи не так?
Герміона завмерла.
Ранкова нудота.
Вона рахувала дні. У неї була затримка. Ледь-ледь. На півтора дня. Але Герміона була педантичною. Вона пишалася своєю педантичністю. Вона слідкувала за своїм циклом, і він були регулярним з чотирнадцяти років. Герміона потребувала розклад і стабільність, і її тіло та розум підкорялися їй. За винятком того, що цього разу вони не підкорилися.
Ранкова нудота.
Вона була виснажена. У стресі. Тривожна. Ранкова нудота.
— Блядь, — прошипіла вона.
Вона була такою дурепою. Протизаплідні закляття були ефективні лише на 99,9%. Герміона була винятковою. Не дивно, що її яйцеклітини теж були винятковими.
Луна насупила брови.
— Герміоно?
— Нічого, — негайно відповіла Герміона.
Вона зробила паузу. Вона повинна написати Маклаґену. Хоча, ні. Вона не розмовляла з ним тижнями, і її не цікавила його реакція чи опінія. Герміона знала, що робитиме. Вона знала це ще до того, як почала думати про це.
— Ти впевнена, Герміоно? — запитала Луна.
Герміона підвела очі, примушуючи себе рішуче поглянути їй у вічі.
— Все добре. Я думаю про можливі способи усунення оленячих рогів.
Луна кивнула на знак згоди.
— Я теж! Я думала, що ми можемо лікувати це як звичайну рану. Ми збриємо їх, а потім можемо припекти. Ніби це рана.
Герміона примусила себе посміхнутися, доки Луна продовжувала пояснювати свою ідею. Герміона робила нотатки, бо вона була Герміоною Ґрейнджер. Вона додавала свої власні ідеї, тому що вона була Герміоною Ґрейнджер. Вона сяяла від задоволення, коли Луна хвалила її, бо вона була Герміоною Ґрейнджер. І вона відчула надзвичайне почуття вдоволення і тріумфу, коли забрала собі один з тих клятих рогів як трофей за свою важку працю, після того, як зголила їх і припекла.
Вона була сраною Герміоною Ґрейнджер, і ніяка срана зигота не могла її зупинити.
…
Гаррі насупився, коли побачив, що ніхто з його сусідів по кімнаті ще не переодягався. Він швидко скинув свою мантію і подивився на Падму.
— Гей, Патіл. Ти не знаєш, де моя команда? — кликнув він.
Падма поправила джинси на своїх досить точених стегнах і озирнулася через плече.
— Герміоні стало погано в туалеті, і вона сказала, що хоче додому і що її нудить від запаху тренувального залу. Рон і Невіл пішли з нею. Гадаю, вони чекають на тебе у зоні Явлень, — сказала Падма, ледве встигнувши обдумати повідомлення, яке вона ледь не забула передати.
Гаррі кивнув на знак подяки, швидко одягнувся і вилетів з кімнати для тренувань, прямуючи короткою дорогою до зони Явлень. Він усміхнувся, побачивши своїх сусідів по кімнаті, прихилених до стіни.
— Як вам відділення менталістів? — привітався Гаррі.
Невіл і Рон обернулися до нього.
— У нас була провидиця. Або якась божевільна летюча миша, яка думала, що вона провидиця. Ми завтра у Дамблдора знову, — зітхнув Рон.
— Звучить і приголомшливо, і жахливо, — сказав Гаррі.
— Приблизно так і є, — тихо пирхнув Невіл.
Гаррі повернувся до Герміони.
— Ти підозріло мовчазна.
Герміона подивилася на нього втомленими очима. У них щось затаїлося. Гаррі занотував собі, що запитає її про це того ж вечора, наодинці.
— Луна Лавгуд одночасно і божевільна, і геніальна. Це все, — сказала Герміона, тихо посміхнувшись.
Невіл нахилився вперед з зацікавленою посмішкою.
— Що змінило твою думку?
Герміона почала довгу розповідь про свій день, яку Гаррі не дуже уважно слухав, просто киваючи головою. Щось було не так з його подругою. Здавалося, вона була на межі, хоча це могло бути пов'язано з тим, що її кілька разів сильно нудило цього дня. Гаррі знав, що це не могло бути лише через його яєчню.
Може, вона з'їла ту прогірклу їжу на виніс як опівнічний перекус.
— Гаррі.
Гаррі озирнувся через плече, відволікаючись від розмови. Він подивився на Тома широко розплющеними очима, його губи скривилися в однобокій посмішці.
— Цілителю? — запитав Гаррі.
Том ущипнув себе за перенісся, розчаровано заплющивши очі. Гаррі засяяв. Том простягнув другу руку, багатостраждальний й роздратований.
— Ну ж бо. Буде легше, якщо ми скористаємося парним явленням, — пробурмотів Том.
Герміона нарешті по-справжньому посміхнулася.
— Тебе чекати вдома сьогодні ввечері? — запитала Герміона.
— Мабуть, ні, — вирішив Гаррі. — Я знаю, що сьогодні моя черга готувати, але чи можу я з тобою помінятися, Роне?
Рон закотив очі.
— Гаразд, як скажеш. Принаймні ти не горлатимеш у моєму домі, нагадуючи мені, що тобі щось перепало, а мені — ні.
— Зелений — не твій колір, Роне, — кепкувала Герміона.
Гаррі засміявся і потягнувся до Тома, хапаючись за його руку. Том пригорнув його до себе, і вони зникли. Гаррі ненавидів являтися, він відчував себе так, ніби його стискають і просовують крізь вузьку соломинку, щоб потім виплюнути з іншого боку. Він би спіткнувся, якби Томові руки не міцно обхопили його, підтримуючи, перш ніж він встиг би оступитися.
Гаррі звівся навшпиньки, притиснувшись губами до вуст Тома. Чоловік відповів на поцілунок, майже неусвідомлено. Гаррі тихенько відсторонився, сміючись. Він оглянув квартиру. Вона здавалася не дуже великою, але чистою і світлою.
— Ось де ти живеш, — видихнув Гаррі, широко розплющивши очі.
Все було саме так, як він собі уявляв, і одночасно абсолютно не так, як він собі це уявляв. Все було чистим, білим і виблискуючим. Тут не було тієї старої, давньої атмосфери, яка пронизувала стіни площі Ґримо. Жодної історії. У повітрі відчувалася магія, але не та магія, котра створюється століттями.
Гаррі пройшовся кухнею, проводячи пальцями по холодній мармуровій стільниці, хромованій плиті. Навіть холодильник був холодний, як справжній маґлівський холодильник. Він озирнувся на Тома, прикусивши нижню губу.
— Так, — сказав Том холодним голосом.
Він виглядав невпевнено, вперше за весь час з моменту їхнього знайомства.
— Чому ти не хотів, щоб я це бачив? — запитав Гаррі. — І не бреши мені.
Том довго дивився на Гаррі, а потім відвів погляд.
— Мій батько був заможним маґлом, а мати — бідною дівкою, яка давала йому амуртенцію, бо була потворною, бідною і практично сквібом. І вони обоє померли. Покинули мене в маґлівському притулку, — сказав Том, і в його голосі з'явився холод, коли він говорив про своїх батьків. Гаррі відчув, як його обличчя спохмурніло. — У мене немає того, що є в тебе. У мене немає чарівного дому від моїх пращурів, немає спадщини, якою я можу пишатися. Я ледве можу простежити свій родовід та й не дуже хочу. Моя предки були або маґлами, або збіговиськом практично позбавлених магії злидарів. У мене є це. Те, що я збудував і зробив власними руками. І я не віддам це так просто, Гаррі.
Гаррі зробив крок до нього, ніби той був наляканою твариною. Проте Том не дивився на нього. Гаррі простягнув руку, взяв обличчя чоловіка в долоні і повернув його до себе, щоб поглянути йому в очі. Гаррі не думав, що Том коли-небудь казав йому правду. Не про все. Але це... це було правдою.
— Послухай мене, Томе, — прошепотів Гаррі. — Це не має значення. Не для мене.
— Я видерся нагору з глибин пекла, — прошепотів Том, наче зізнаючись у скоєнні злочину. — І мені ще потрібно так багато зробити.
Гаррі кивнув.
— Гаразд. І дійсно ще є куди піднятися. Я не сумнiваюся. Але йдеться про тебе. І про мене. Дозволь мені підійнятися з тобою. Дозволь мені бути всім, про що ти тільки мріяв.
І, можливо, це було дивним проханням. Можливо, це було занадто сміливо, для людини, яку ти знаєш лише кілька місяців. Але Гаррі пішов би за ним куди завгодно. За цим високим, талановитим, амбітним чоловіком.
Руки Тома обхопили його за талію, піднімаючи на стільницю і притискаючи до себе. Вони потерлися носами, їхні губи були на відстані подиху. Вони дихали одним повітрям, насолоджуючись своєю близькістю. Гаррі закинув руки на Томові плечі, масажуючи кінчиками пальців потилицю, знімаючи з неї напругу. Том мугикнув. Гаррі відчув вібрацію на своїх губах.
— Трахни мене, — видихнув Гаррі.
А потім рот Тома опинився на його шиї, а Гаррі почав смикати його за передню частину смарагдової мантії Тома, незграбно намагаючись розстібнути її, раз на раз пропускаючи по декілька ґудзиків. Том спробував підняти його і притягнути ближче, але Гаррі чинив опір, захопивши його рот своїми губами. Вони цілувалися жадібно, з голодом, буквально поглинаючи один одного.
— На цій стільниці я точно не зможу тебе трахнути. Ти ж не любиш чаклунські штучки, — прошепотів Том, притулившись до його губ.
— Не можу поворухнутися. Подрочи мені, — простогнав Гаррі.
Том тихо засміявся, його руки наче обпалювали, коли він стягував джемпер Гаррі через голову. Гаррі ахнув, коли Том поцілував його в шию, а його пальці намацали чутливі соски Гаррі. Том лизнув маленькі пухирці, змусивши стегна Гаррі смикнутися вперед у пошуках тертя. Гаррі підняв ноги, спустивши джинси до колін, витягнув свій член і почав плавно смикати його. Гаррі зашипів, коли Том облизав свою руку, а потім його пальці обхопили пальці Гаррі. Повільно вони дрочили Гаррі разом, і, можливо, Гаррі був жадібним, але йому це було потрібно.
Їм це було потрібно.
Том відірвався від шиї, залишивши яскраво-фіолетовий засос. Їхні носи зустрілися знову.
— Ти до біса божевільний.
— Я божевільний, — засміявся Гаррі. Він поцілував шкіру між верхньою губою і носом Тома. — Ти зарозумілий гівнюк.
— Ти йобнутий, — відповів Том, цілуючи Гаррі в ніжне місце під вухом.
— Ти теж йобнутий. Будемо йобнутими разом, — пробурмотів Гаррі, облизуючи Томів кінчик носа.
Том відкинув голову назад і зареготав. Це було дивно, щось таке, що Гаррі неодмінно буде використовувати проти нього пізніше. Це не було його низьке, привабливе хихотіння. Воно було натренованим звуком. Цей сміх означав, що Том був застигнутий зненацька. Цей сміх був високим, холодним і до біса дивним, і Гаррі обожнював його.
— Серденько, це вже забагато, — пробурмотів Том, коли заспокоївся.
Гаррі лагідно засміявся, його очі сяяли від радості. Гаррі так багато хотів сказати: ти змушуєш мене танути, ти змушуєш мене хотіти, ти змушуєш мене хотіти більшого — я кохаю — але це було забагато. Цього було забагато, як і казав Том. Натомість він залишить це на потім.
— Тебе вже забагато, — засміявся Гаррі, стогнучи Томові в рот, поки той дрочив йому.
Він кінчив зі сміхом в очах.