Діагноз

Вони гучні.

Вони до чорта гучні.

Гаррі застогнав, крутячись та перевертаючись у ліжку, опускаючи подушку на свою голову. Навіть знаходячись поверхом вище, він міг чути дзвін посуду та його трьох сусідів до дому, що сміялися та жартували на кухні. Гаррі міцно заплющив очі та застогнав, намагаючись примусити себе заснути знову.

Почувся звук розбитого посуду і одразу ж послідував гучний зойк.

Що ж, тоді сон був тим, чому не судилося статися.

Гаррі намацав столик у пошуках окулярів та палички, одягнув знахідку та ліниво кинув заклинання: «Темпус».

Коли Гаррі побачив час, він відчув як його серце зупинилося. Він одразу ж виштовхнув себе з ліжка, падаючи з гучним стуком. Він заскиглив та підстрибнув, підбігаючи до шафи та шукаючи відповідний одяг. Він витягнув джемпер великого розміру — старе надбання з Гоґвортсу — і натягнув на себе пару джинсів. Вони були діряві та ледь не розпадалися, але мали б підійти.

Босоніж він вибіг зі спальні, прокотився сходами та влетів у кімнату.

Його сусіди дивилися на нього совиними очима. На кухонному столі лежав сніданок. Тости з джемом і маслом, пухка яєчня — єдине, що міг приготувати Рон, — і кекси, мабуть, завдяки Герміоні. Невіл повільно відкусив свій тост, розгублено схиливши голову.

— Тобі теж доброго ранку, — сказала Герміона.

— Я спізнився, — сказав замість вітання Гаррі, дістаючи шматочок тосту з Невілової тарілки.

— Приготуй свою їжу! — запротестував Невіл.

Гаррі закотив очі.

— Ти не чув, як я сказав, що спізнююся? Хоча б раз, дякую Мерліну, за ваші безцеремонні крики.

— Уже майже полудень, — відповів Рон.

Гаррі вдав, що не чує чоловіка, натомість жуючи тост. У горлі пересохло, і він легенько кашлянув. Він провальсував по кухні, нишпорячи по шафах у пошуках кухля.

— Є чай, якщо хочеш, — покликала Герміона.

Гаррі скривив губи. Для чаю ще зарано. Чай не розбудив би його і не дав би йому бажання жити. Кава, потрібна була кава.

— Ні, дякую, — сказав Гаррі. — Через що ви кричали сьогодні вранці?

Він не бачив, як вони всі перезирнулися. Невіл тицьнув Рона в плече й помахав на Гаррі рукою. Гаррі проковтнув повний рот яєць і прочистив горло.

— Ми думали влаштувати вечірку на честь новосілля! — заявив Рон.

Невіл, Рон і Герміона почали говорити одне поперед одного, з ентузіазмом висловлюючи підтримку цієї ідеї. Гаррі закотив очі, стукаючи по чарівній кавоварці, намагаючись змусити її працювати. Він полегшено зітхнув, коли вона почала випльовувати чорний мул, якого він потребував, щоб пережити цей день.

— Це не новосілля, якщо я вже тут жив, — сухо сказав Гаррі. Він підняв свій напій і випив його та здригнувся, коли той ошпарив йому язика, було таке відчуття, наче Гаррі засунув того у вогонь. І потім враз його рот онімів.

Що ж, його смакові рецептори відмерли.

— Ми не жили тут. Усі повинні побачити наше нове місце, — сказала Герміона.

Гаррі зневажливо пирхнув.

— Це місце темне, сумне й брудне.

— Як і твоя душа, — пробурмотів собі під ніс Невіл.

Гаррі витягнув чарівну паличку, направивши її на Невіла.

— Що ти сказав, Невіле?

— Я маю на увазі... ти не єдина темна і вовкувата людина в домі. Я міг би говорити про будь-кого, — сказав Невіл, повільно підводячи погляд на Герміону. Герміона насмішкувато закотила очі.

— Я не…

— Так, ти, — разом сказали Рон і Невіл.

Гаррі стиснув губи.

— Дивіться. Хочете влаштувати вечірку? Добре. Просто... не будьте такими засранцями. Я мушу йти.

—  Куди ти йдеш? Ми працюємо цієї ночі! — гукнула Герміона, коли Гаррі кинув кухоль у раковину, схопив сумку й перекинув її через плече.

—  Я знаю це. Я обідаю з моїм хрещеним — власником цієї місцини — і моїм батьком, — сказав Гаррі, зморщившись, коли подумав про свого тата.

— Ти... ти буквально ніколи не говорив про свого тата, — пробурмотіла Герміона.

—  Так, ти знаєш, що я не дуже люблю свою маму? З батьком ми теж не дохуя дружні. Але я буду дорослим. Подивіться... ми вже дорослі! — крикнув Гаррі, сповнений фальшивого ентузіазму, відкидаючи атмосферу. Він проігнорував їхні широко розплющені від нервозності очі. — Коли це сталося?

Усі троє спостерігали, як Гаррі зник із кухні, а через кілька хвилин — із дому. Вони переглянулися.

— Мерліне, він тоне у проблемах з мамою та татком, — сказав Рон.

Герміона вдарила його по голові «Щоденним віщуном».

— Краще б він цього не чув, — попередила вона. — А тепер, кого ми запрошуємо на цю вечірку?

— Я думав про молодших матрон, — відповів Рон, піднімаючи брови до Невіла. Невіл почервонів, хоча його губи скривилися в легкій усмішці. — Дякую Мерліну, що Гаррі погодився. Я розповідав людям про це тиждень, і є одна струнка медсестра блондинка, з якою я хотів би… поговорити.

Герміона заклякла.

— Огидно, — пробурмотіла Герміона. Вона струснула його й подивилася на всіх. — Тільки качки. Тобто закляття, Д&С¹, менталісти та істоти.

— Ми не можемо просто проігнорувати ЗТР²! — Невіл прохрипів. Він раптом замовк і подивився вниз. — І...  я, можливо, запросив завідувачку дитячого відділення. Вона дивакувата, але крута.

— Ти запросив школяриків? — запитала Герміона. Вона застогнала, вщипнувши перенісся. — Знаєте що… ми просто запустимо черезтинне радіо. Спробуйте отримати більше алкоголю. Зараз ми не маємо багато часу. У нас сьогодні шестигодинна зміна. Зробимо це лайно разом.

…

Гаррі зупинився біля кафе й глибоко вдихнув. Він поправив джемпер і піджак у відображенні вікна кафе, а потім кивнув. Він глянув на відкритий майданчик й побачив, як вони тихо розмовляли між собою. Гаррі натягнув усмішку і кивнув хазяйці, коли підійшов до маленького садового столу.

Аврори Сіріус Блек і Джеймс Поттер підняли очі, яскраві посмішки розпливлися по їхніх обличчях, коли Гаррі вмостився в кріслі навпроти них.

— Гаррі! Як справи? — запитав Сіріус, простягаючи руку через стіл, щоб поплескати Гаррі по плечу. Він стиснув його, м’яко усміхнувшись.

Гаррі опанував себе.

— У мене все добре! Радий бачити… — усміхнувся він. Потім його погляд пом’якшився, коли він глянув на свого батька вперше протягом кількох місяців, — бачити вас обох.

— Я скучив за тобою, Гаррі, — урочисто сказав Джеймс.

Посмішка Гаррі трохи розширилася, і прилив тепла розповсюдився по всьому його тілу. Замість того, щоб зрозуміти, як відреагує емоційно зріла людина, він ніяково розглядав меню, шукаючи щось дешеве та ситне. Він зупинився, щоб подумати над сосисками та пюре. Він здригнувся, коли відчув, що хтось спостерігає за ним, і повільно підвів очі. Вони обоє вдивлялися нього з ентузіазмом, широко усміхаючись.

— Що? — буркнув Гаррі.

— Просто... ти цілитель, — сказав Джеймс, дивлячись на сина з благоговінням. — Я так пишаюся тобою, Гаррі!

— Дякую, — сказав Гаррі. — Хоча я ще не цілитель. Я просто стажист.

— Ти вже асистував на операції! Я знаю, що ти допомагав у внутрішній операції Редла у свій перший день. Це величезне досягнення! — Сіріус підбадьорював, а Гаррі ковтнув слину при згадці про Редла.

— Так, асистував. Але це теж могла бути моя подруга Герміона.

Джеймс і Сіріус обмінялися довгими поглядами.

— У тебе є друзі? — тихо запитав Джеймс. — Розкажи нам про них.

— Ну... вони теж мої сусіди по дому, — погодився Гаррі.

Сіріусові очі розширилися.

— Отже, ти живеш не сам у тій старій дирі? Це чудово! Це справді добре, Гаррі. Розкажи про своїх друзів.

— Вони моя команда. Герміона Ґрейнджер. Вона маґлонароджена. Вона неймовірна. Справді розумна і талановита. Іноді буває дурною, але всі розумні люди такі. Вона хоче бути спеціалісткою із наслідків від чар. Як я. А ще є Рон Візлі… — сказав Гаррі.

— Я знаю Візлів! Його тато працює в міністерстві? — запитав Джеймс.

Гаррі здивовано подивився на нього й повільно кивнув.

— Так, працює. Рон хоче теж хоче до НВЗ, але я не знаю, чи це справді так. У нього також багато талантів, але я не думаю, що йому насправді подобаються наслідки від чар. Я думаю, що він хоче слави. Гламурно. А ще є Невіл Лонґботом. Ви точно знаєте його батьків.

— Так. Аліса та Френк, — твердо сказав Сіріус. Гаррі кивнув на підтвердження. — Аліса — бойовичка, а Френк — аврор. Обидва дійсно талановиті. Я здивований, що він не пішов по сімейних стопах.

Гаррі незручно ворухнувся.

— Я думаю, що він буде чудовим у своїй сфері. Він отримав Вище Чудового з гербології на НОЧІ, — сказав Гаррі з гордою посмішкою, хоча на той час він навіть не знав Невіла. І Джеймс, і Сіріус були справді вражені. — Він збирається до зіллів та отруєнь рослинами.

  — Під керівництвом Слинявуса?— запитав Джеймс, його губи скривилися від огиди.

Гаррі справді розсміявся з цього жахливого прізвиська.

— Так. Ти мав рацію. Він покидьок. Мерліне, я його ненавиджу. Я насправді не так багато з ним працюю, дякую Мерліну. Але Невілу доводиться. У перший день він поводився з ним як справжній мудак.

— Не дивно. Снейп — найнеприємніший осел, якого я тільки зустрічав у своєму житті. Не можу зрозуміти, як він дружить із Лілі, — пробурмотів собі під ніс Сіріус.

Якщо Джеймс чи Сіріус помітили, що Гаррі здригнувся, почувши ім’я матері, вони були достатньо люб’язні, щоб про це не згадувати. Гаррі ніяково прокашлявся.

— Твоя сестра згадувала, що ти їй відповів, — сказав Джеймс, і губи Гаррі здригнулися, утворивши посмішку, коли він подумав про свою маленьку пліткарку. Вона теж уже не була такою маленькою, але все ж.

— Так. Я скучаю за нею, — тихо сказав Гаррі.

Джеймс гмикнув.

— Тоді тобі варто повернутися додому на Різдво. Ти не був вдома на Різдво... роками, здається, — сказав Джеймс, і його голос прозвучав сумно. Сумніше, ніж Гаррі очікував від нього з цього приводу

— Я... ще тільки жовтень. Я подумаю про це. Я подивлюся, що збираються робити мої сусіди, — дозволив Гаррі.

— Це все, що я прошу, — пробурмотів Джеймс. — Готовий зробити замовлення?

Ще запитуючи, він рукою підізвав офіціантку. Вона занотувала їхні замовлення пером і кинулася геть. Гаррі хитався вперед-назад на своєму сидінні, не знаючи, куди було б безпечно дивитися. Він ніколи раніше не відчував такої неймовірної нервозності перед своєю родиною.

— Як тобі робота з Редлом? — запитав Сіріус.

Гаррі щосили боровся, щоб все його обличчя не горіло червоним.

— Е-е... він нормальний. Зарозумілий. Огидний. Наполегливий, — пробурмотів Гаррі, дедалі більше дратуючись, коли думав про Тома Редла. Він збентежено підняв очі, коли побачив, як це потішило його тата й хрещеного батька. — Але насправді я не так часто з ним працюю. Я стажист Макґонеґел.

— Мінерва! Мерліне, Мінерва теж навчала Снейпа та Лілі, чи не так? — запитав Сіріус, знову не звертаючи уваги на здригання Гаррі. Цього разу Гаррі не думав, що він був добрим. Він просто не помічав. — Вони розповідають історії про них двох? Мені цікаво.

— Ми не дуже багато говоримо про маму на роботі, — сказав Гаррі холодним голосом.

Очі Сіріуса розширилися, і він глитнув, нарешті помітивши.

— Ти знаєш, твоя мама писала тобі. Ти збираєшся їй відповісти? — тихо запитав Джеймс.

І ось воно.

— Дивіться. Я, в біса, не знаю, гаразд?— гаркнув Гаррі, дивлячись на них обох. — Мені нема чого їй сказати.

Між ними трьома була довга мить, перервана раптовою появою їжі. Гаррі з апетитом накинувся на сосиски та пюре, розриваючи їх виделкою та ножем. Він робив це методично, як під час операції з чарівною паличкою та атамом. Він удав, що не відчуває на собі їхніх очей.

— Вона хоче тебе знати. Про тебе. Твоє життя, — нерішуче сказав Джеймс.

Він не торкнувся свого бутерброда. Гаррі грюкнув ножем і виделкою.

— Не вдавай… не вдавай, що у мене немає причини. Не хотіти з нею говорити, — сказав Гаррі. Він не став перевіряти час. — Я мушу йти. Я маю роботу.

…

Гаррі вдягнувся в свою мисливсько-зелену мантію і практично кинувся до ніг Макґонеґел, як тільки-но прибув до лікарні.

— Поттере, — протягнула вона.

— Готовий до виконання обов’язків, цілителько Макґонеґел! — сказав Гаррі, вітаючи її. Макґонеґел закотила очі, але не сказала нічого особливо різкого, тому він сприйняв це як перемогу. — Що я роблю сьогодні? Зіллєваріння? Аптека? Паперова робота?

— Нічого з цього. Тебе попросив цілитель, — зітхнула Макґонеґел.

Серце Гаррі впало в живіт.

— Цілите... не Редл? Будь ласка, не Редл, — прошепотів Гаррі собі під носа, і очі Макґонеґел звузилися з підозрою.

— Я думала, тобі сподобається працювати з цілителем Редлом, оскільки твоє знайомство з програмою розпочалося з його внутрішньої операції. Є проблема? — запитала Макґонеґел, підходячи ближче. Гаррі здригнувся під її поглядом; вона ніби могла зазирнути йому в душу, а його душа не була предметом для публічного показу.

— Гм. Ні. Мені просто... не хочеться сьогодні працювати над НВЧ, — пискнув Гаррі.

Макґонеґел витріщилася на нього й закотила очі. Гаррі знав, що його брехня слабка, але він не збирався посвячувати у це лайно свою ж викладачку.

— Чудово. Тому що тебе попросили до відділення зцілення розуму. Йди до головного цілителя. Він має для тебе роботу, — сказала Макґонеґел перед тим, як піти, явний сигнал того, щоб він може йти.

Гаррі витріщився на неї, нижня щелепа на підлозі.

Албус Дамблдор попросив працювати з ним.

Головний цілитель святого Мунго був легендарним у своїй галузі. Зцілення розуму було однією з найзагадковіших частин мистецтва лікування. Це було, як відомо, важко, оскільки вимагало врівноваженого розуму та контролю, яким мало хто володів. Треба було добре знати як блокологію, так і виманологію, і завжди були вищевказані риси, якими потрібно було володіти.

Звісно, це означало, що Гаррі зовсім не був створений для цієї сфери.

Він був би катастрофою.

— В-ви впевнені? — гукнув їй услід Гаррі.

Макґонеґел замовкла, дивлячись через плече.

— Поттере, мені потрібно перевірити пацієнтів. Так, я впевнена, — гаркнула вона.

Гаррі глибоко видихнув, навіть не помітивши те, що він затримав дихання. Він повернув до ліфтів і завмер, коли побачив знайому пару плечей. Редл розмовляв з кимось — дівчиною, яка була майже на два фути нижчою, з довгим світлим волоссям, яке спадало їй до пояса. Її лаймово-зелені мантії були досить шокуючими в порівнянні з неоново-фіолетовими шпильками у її волоссі.

Ніби відчувши його, Редл почав відвертатися від його співрозмовниці. Гаррі миттєво розвернувся на каблуках і знав, що краще вже підніметься сходами аж до поверху «зцілення розуму», ніж знову чекатиме в ліфті з Редлом.

До моменту, коли він досяг поверху, Гаррі захекався, а все його обличчя було червоним. Він захрипів, його груди бунтували проти нього. Гаррі зігнувся, намагаючись перевести подих, перш ніж зібратися й підвестися. Він розгладив мантію руками, пройшов передпокій й зайшов до кабінету головного цілителя.

— Цілителю Дамблдоре, ви просили мене? — запитав Гаррі.

Кабінет Албуса Дамблдора був таким же ексцентричним і екстравагантним, як і сам чоловік. Там стояли полиці за полицями, деякі зігнуті, завалені маленькими срібними інструментами та дрібничками. На підлозі валялися книжки, які впали з набитих книжкових полиць. Пахло лимонним щербетом та свіжозавареним чаєм, і Гаррі важко було втриматися від усмішки.

— А, заходь, мій хлопчику, — весело сказав Дамблдор. — Бажаєш чашку чаю?

Гаррі зітнувся від запитання, повільно кивнув та сів у м’яке крісло перед столом, на ньому було багато різних дрібничок. Гаррі практично потонув у ньому.

— Звичайно. Але я думав, що ми сьогодні проводимо зцілення розуму? – запитав Гаррі. Він нахилився вперед на своєму сидінні.  — Трохи молока, без цукру.

Усмішка Дамблдора розширилася, і він помахав чарівною паличкою. Брови Гаррі піднялися, коли чайник і молоко виконали Дамблдорову волю, а потім повернулися на свої місця. Чашка підскочила до Гаррі, перш ніж опуститися. Гаррі зробив ковток і задоволено посміхнувся.

— Сьогодні буде день спостереження та навчання, — сказав Дамблдор. — Я боюся, що я не можу дозволити тобі брати участь у будь-якому зціленні з будь-яким із пацієнтів, доки я не оціню ваші навички магії розуму.

Гаррі ковтнув.

— Гадаю, найкраще сказати вам зараз, що я не дуже добре розбираюся у блокології чи виманології. Мій тато намагався навчити мене блокології, але я надто... запальний, — зізнався Гаррі, і посмішка Дамблдора розширилася, наче його заворожила ця новина.

— Як і вся молодь. Але це така ж навичка, як і будь-яка інша навичка, яку людина набуває під час навчання цілительству. Ми виправимо цей твій недолік, це я обіцяю. Скажи мені, мій хлопчику, тобі подобається програма? — запитав Дамблдор.

І Гаррі було цікаво, чому цей чоловік запитує. Здавалося, він не намагався запитати інших стажистів. Отже, це означало, що це точно мало відношення до Лілі. Його настрій почав псуватися.

— Це важливо? — миттєво спитав Гаррі. Він зіщулився. — Мені шкода. Я... я занадто обороняюся.

Дамблдор не здавався засмученим.

— Це цілком зрозуміло, знаючи, хто твоя мати.

Гаррі зробив паузу.

— Вибачте? — запитав він.

— Я впевнений, тобі цікаво, чому я запитую це саме у тебе. І я б збрехав, якби не сказав, що запитую тебе, бо ти син Лілі. Але я не думаю, що ти повністю розумієш мої думки. Твоя мати є видатною фігурою в цій лікарні та світі зцілення загалом. Я запитую твою думку про програму, тому що я ненавидів би, якби її тінь заважала цілителям побачити тебе, — негайно сказав Дамблдор.

Гаррі ковтнув, борючись із посмішкою, яка намагалася пробратися на його обличчі. Він зробив ковток чаю. Зрозумівши, що він збирався сказати, він випив чай, обпаливши язик.

— Це… все йде добре, — погодився Гаррі. Дамблдор подивився на нього так, що губи Гаррі скривилися в широкій усмішці. — Це краще, ніж добре. Це дивовижно, сер. Я… свого першого дня я брав участь у внутрішній операції. І я відчув…

— Зцілення — це магія, яка перевершує всі інші, — погодився Дамблдор.

Гаррі помітив, що нетерпляче киває.

— Справді так, — тихо сказав Гаррі.

Дамблдор наспівував.

— Добре. Тепер, коли ми провели цю чудову розмову, я боюся, що пора працювати, особливо якщо ми збираємося святкувати, — весело сказав Дамблдор.

Гаррі кліпав очима.

— Що?

Дамблдор, здавалося, не почув його, натомість почавши метушитися по кабінету, хапаючи, здавалося, випадкові шматки пергаменту, складаючи їх докупи. Гаррі швидко кліпав очима, дивлячись на яскраво-жовті шовкові тапочки, що визирали з-під подолу мантії чоловіка. Дамблдор точно божевільний.

— Ходімо, молодий Гаррі. Ми зробимо обхід, — сказав Дамблдор, передаючи йому стос пергаментів і прямуючи до дверей. Гаррі завмер на своєму сидінні лише на секунду, а потім поспішив за чоловіком, міцно притискаючи пергамент до грудей. — Будь пильним. Роби нотатки. Я чітко поясню, як лікувати кожного з них. Минулого разу, коли ми розмовляли, ти, здається, був досить добре обізнаний щодо психічних розладів.

— Так. Принаймні, настільки, наскільки це можливо. Ми дещо вивчали про це в школі, — затинаючись, промовив Гаррі.

Дамблдор озирнувся, дивлячись на нього поверх своїх півмісячних лінз.

— Добре. Я б порадив тобі відновити навчання. Я хотів би залишити тебе на моїй службі ще протягом двох тижнів. Ми доведемо вашу блокологію до прийнятного рівня. Це корисний інструмент для всіх чаклунів.

— Так, сер, — сказав Гаррі, йдучи за чоловіком до відділення Януса Тікі.

Гаррі ніколи не думав про зцілення розуму, та й не збирався — справді ні. Але його навчав Албус Дамблдор.

— А після обходу ти мені знадобишся на поверсі Д&С, щоб знайти можливих пацієнтів для відділення розуму.

Радість Гаррі вщухла. Отже, Дамблдору знадобився рядовий. Чудово.

…

Гаррі захрипів, уже виснажений, а минула ледве поливна зміни. Він переглянув наступну картку пацієнта. Цей виглядав багатообіцяюче. Денніс Алдермастон, 24 роки, здавалося, страждає від досить стійкого заклинання Конфундуса.

Денніс Алдермастон, безсумнівно, був через щось спантеличений, тиняючись палатою, натикаючись на випадкові ліжка та матрон. Молода матрона намагалася затягнути його назад у ліжко, але він, здавалося, сперечався з нею, переконаний, що насправді він відомий гравець у квідич.

Губи Гаррі здригнулися, коли чоловік прогарчав:

— Та ти знаєш, хто я?

Матрона сплеснула руками, явно роздратована. Вона відступила назад, похитавши головою.

— Що мені взагалі з ним робити? Він займається цим уже двадцять хвилин, — зітхнула вона, на її обличчі відбилася втома.

— Привіт, матроно. Я розберуся з цим. Я його заспокою. Відволічіть його. Я збираюся накласти на нього діагностичне заклинання, подивимося, що я зможу дізнатися. Потім ти накладеш чари стазису, і тоді ми зможемо перенести його нагору. Цілитель Дамблдор шукав пацієнтів для відділення зцілення розуму, і, здається, я знайшов одного цікавого, — сказав Гаррі, спостерігаючи за своїми картами та паперами, одночасно з цим дивлячись на пацієнта.

Чари Конфундуса не працювали як звичайні чари Конфундуса. Здавалося, він був щиро переконаний, що він гравець у квідич.

— Авжеж, — зітхнула матрона, витягаючи чарівну паличку.

— Привіт, містере Алдермастон. Надзвичайно радий знайомству з вами, — сказав Гаррі з благоговійним виглядом. Його голос став вищим, і чоловік обернувся до нього, раптом виглядаючи ще більш ошелешеним, ніж раніше.

— Ну, тільки поглянь на себе, — протягнув Алдермастон. Він кислим поглядом обвів матрону. — Хоча б хтось знає, хто я.

— Звичайно, містере Алдермастон, — пробурмотіла матрона.

Роблячи крок уперед, Гаррі проковтнув своє хихікання.

— Звичайно, я знаю, хто ви. Я цілитель Поттер, а ви в Святому Мунґо. Схоже, вас вдарили бладжером по голові, сер. Будьте так ласкаві, присядьте, — сказав Гаррі якомога приємніше.

— Я зроблю все, що ти від мене хочеш, — протягнув Алдермастон. Гаррі втримався від бажання закотити очі. Алдермастон сів на каталку, а потм ліг на неї спиною, витягнувши руки над головою. Він скривився, нахмуривши лоба. — Ти можеш поправити мою подушку? Мені незручно.

Гаррі зціпив зуби й озирнувся на матрону. Матрона закотила очі.

— Звичайно, містере Алдермастон, — сказав Гаррі якомога приємніше. Він рушив уперед, нахилившись, щоб поправити подушку чоловіка, коли раптом той притиснув руку до його потилиці та поцілував.

Гаррі захрипів, коли відчув, як слинявий язик доторкнувся до його зубів, і відсахнувся, спотикаючись. Алдермастон усміхнувся йому, підморгнувши.

Матрона роззявила рота.

— Що за—

— До дідька це все, — прогарчав Гаррі, витягаючи чарівну паличку. — Акінісія.

Очі Алдермастона закотилися на потилицю, коли Гаррі ввів його в досить сильний стазис.

— Я... перенесу його нагору, — вирішила матрона, змахнувши чарівною паличкою, змусивши каталку попливти.

Гаррі закляк, витираючи рот тильною стороною долоні, і мовчки розмірковував над перевагами кидання Аґуаменті прямо собі в рот. Йобані люди не знали, що таке йобані кордони. Ну, що за мудак.

І тоді він відчув його. Навислого.

Гаррі простогнав, повертаючись обличчям до Редла.

— Ти зараз цілуєш пацієнтів? — запитав Редл, на його обличчі відбувалася боротьба між роздратуванням та сміхом.

Гаррі почервонів, але успішно подолав це, закотивши очі.

— Що таке? Ревнуєш? — Гаррі озвався, відвертаючись від нього і записуючи пацієнта на огляд до цілителя розуму. На нього явно наклали закляття Конфундусу, інакше він не зробив би щось подібне.

Гаррі призупинився. Подумав ще раз.

Що ж, деякі люди могли б таке зробити. Він насправді не знав цього чоловіка.

— Я не ревную, — запротестував Редл.

Губи Гаррі здригнулися. Чоловік звучав ревниво.

— У нас був секс. Один раз.

— І ми цілувалися в ліфті, — відказав Редл.

Гаррі захрипів, закочуючи очі, міцно притиснувши пергамент і перо до грудей, та глянув на чоловіка, примруживши очі.

— Знаєш, це було не так вже й добре, — пробурмотів Гаррі.

Брехун.

— Тоді дозволь мені довести, що може бути краще. Повечеряй зі мною. Або випий. Ходімо вип’ємо разом, Гаррі, — сказав Редл, підходячи ближче. У Гаррі перехопило подих, коли Редл раптово височів над ним, дивлячись на нього цими чарівними бордовими очима.

— Я… ні. Ти мій бос, — безпорадно сказав Гаррі.

Редл звів брову.

— Я маю надійне джерело, яке знає, що тобі подобається, коли у твоєму ліжку хтось владний.

Гаррі ковтнув слину й знову повернувся, притискаючи пергамент до обличчя, намагаючись приховати бурхливий прилив крові до щік. Редл тихо засміявся, і навіть від його сміху по спині Гаррі промайнула дрож збудження разом зі здоровим почуттям роздратування. Гаррі обернувся, його зелені очі звузилися.

— Ти думаєш, що ти чарівний, — різко сказав Гаррі.

— О, серденько, я знаю, що я чарівний, — відповів Редл.

Гаррі глитнув. Серденько. О, йому сподобалося, як це прозвучало. Це було поблажливо і так по-свинськи з його боку, але Гаррі це сподобалося.

Серденько.

— Знаєш, ти ні, — сказав Гаррі якомога впевненіше, намагаючись позбутися свого сорому. — Ти так думаєш, але це не так. Ти думаєш, що зможеш мене зламати, тому що ти, що? Почнеш переслідувати мене? Ви любите грати в ігри, цілителю Редл?

Редл звів брову, і його посмішка повільно зникла. Він зробив крок ближче, нависаючи над Гаррі. Гаррі вже майже не заперечував, коли він це робив.

— Я не граю в ігри, Гаррі Поттере. І справа не у переслідуванні. Ти мені подобаєшся, — тихо сказав Реддл, простягаючи руку й дозволяючи їй зависнути в повітрі. — Ти гарний, ти грубий і ти талановитий.

— О, я талановитий? — запитав Гаррі.

Трясця, він фліртував у відповідь.

— Талант мене збуджує, — протягнув Редл. — Це теж тебе збуджує. Я це бачу.

— Так, — допустив Гаррі. Він зробив крок назад, його очі звузилися. — Але я все одно не збираюся на побачення з тобою.

Редл опустив руку, і його губи скривилися в посмішці.

— Ти кажеш це зараз.

Він пішов так, ніби їхнього спілкування ніколи і не було. Гаррі закусив нижню губу, борючись з власною усмішкою.

Він все одно усміхнувся.

…

— Гаразд. Скільки людей у списку? — запитала Герміона, дивлячись через плече Рона. Її очі звузилися, побачивши Ронові каракулі, і вона насмішкувато гмикнула. — Як ти можеш оформлювати поопераційні папери Макґонеґел таким почерком?

— Спочатку я на чернетці пишу. Очевидно ж, — сказав Рон, висунувши язика, покритого картопляним пюре. Герміона від огиди видала гортанний звук, схопивши пергамент і перо, та почала переглядати список.

— Гаразд. Ти запросив половину лікарні. Серйозно, Роне? Серйозно? — запитала Герміона.

Рон знизав плечима.

— Люди постійно підходили до мене і запитували. І не те, щоб площа Ґримо маленька. У нас теж є той палісадник, — зауважив Рон. Він простягнув руку, щоб взяти картоплю фрі Герміони, але вона наслала швидке жалюче заклинання, яке змусило його скрикнути та скривитися.

Герміона закотила очі й продовжила переглядати список. Рон запросив майже всі відділи, за винятком травм від рукотворних предметів, але це не дивно. Рона вже кілька разів змушували працювати з ними, і він казав, що всі вони диваки.

— У нас не вистачить алкоголю на таку кількість людей, — сказав Невіл, підходячи та зазираючи через плече Герміони. Він обійшов стіл і поставив піднос із їжею, дивлячись на двох своїх сусідів. — У нас вдома лише три ящики вершкового пива.

— У Гаррі є пляшка вогневіскі, — безтурботно додав Рон.

— Ну… пів пляшки вогневіскі, — виправила Герміона. Троє обмінялися довгими багатозначними поглядами. Ніхто з них не хотів цього казати, але всі розуміли.

Гаррі аж ніяк не був алкоголіком, але він трохи був прихильником вогневіскі.

— Добре. А що, якщо я скажу іншим принести свій алкоголь? — запитав Невіл. Він нахилився вперед, на його обличчі з'явився допитливий вираз. — Матрони можуть принести хиходи³. НВЗ принесуть вогневіскі. Усі інші принесуть більше вершкового пива і, можливо, трохи чарівного варива.

— Звучить як план. Попросимо, щоб запрошені поширили це між собою, — вирішила Герміона.

Невіл вагався.

— Чи знає Гаррі, наскільки масштабною буде вечірка?

— Я маю на увазі... якщо ти хочеш сказати йому, — сказав Рон, безпомічно вказуючи на чоловіка, який наближався.

Здавалося, що Гаррі перебуває між запамороченням і обуренням. Він упав на сидіння біля Невіла, спустивши голову на плече чоловіка. Щоки Невіла порожевіли, але Гаррі, здавалося, навіть не помітив цього. Він нахилився через стіл, схопивши половину бутерброда Герміони.

— Як справи? — з цікавістю запитала Герміона.

— Гей! Чому він може з’їсти половину твого бутерброда, а я не можу з’їсти одненьку картоплю фрі? — запитав Рон.

Герміона закотила очі.

— Тому що він мені подобається, — сказала Герміона. Вона повернулася до Гаррі, піднявши одну брову.

— Добре, я прийшов на роботу пізно…

— О, так, як пройшов обід з твоїми хрещеними та татом? — з цікавістю запитав Невіл.

Гаррі закотив очі.

— Вони намагаються. Я пообіцяв, що подумаю про те, щоб провести з ними Різдво. Але я не про це. Як я вже казав, я прийшов на роботу пізно, тому не міг вам усе розповісти, але сьогодні я працював з Албусом Дамблдором!

У Герміони відвисла щелепа, а рот Рона розкрився, показуючи шматочки їжі всередині. Гаррі зморщив ніс. Рон проковтнув їжу, швидко запиваючи її гарбузовим соком.

— Ти жартуєш! Як це було? Що ти робив? — запитав Рон.

— Небагато, добре? Я маю на увазі… ти знаєшся на виманології чи блокології? Магія розуму — це надзвичайно тонке мистецтво. На це потрібні роки, — пробурмотіла Герміона, її очі сяяли від обмірковування усіх можливостей. Вона зачесала густий локон волосся, прибираючи його назад у пучок.

— Ну, справді, я зробив нотатки. Я буду працювати з ним наступні два тижні! Він хоче навчити мене прийнятному рівню блокології. Він такий крутий. Безумовно, божевільний, але також дуже крутий, — сказав Гаррі з усмішкою.

— Однак це не може бути причиною того, що ти такий щасливий. Ти в захваті від вечірки? — запитав Рон.

Гаррі закотив очі.

— На новосілля? Не зовсім.

Троє співмешканців обмінялися знервованими поглядами.

— Ну, щодо цього, Гаррі, — сказала Герміона, штовхаючи свою недоїдену тарілку з картоплею фрі до Гаррі. Вона не звернула уваги на тужливий погляд Рона.

Гаррі закусив нижню губу.

— Не реагуй…

— Що цього разу, Гаррі? — запитала Герміона, її очі раптово спалахнули.

— Я сказав не реагувати! — Гаррі заскиглив.

— Не реагувати на що? — з цікавістю запитав Невіл.

Герміона похитала головою, дивлячись лише на Гаррі.

— Що ти зробив?

— Я нічого не зробив. Просто… просто він чарівний. Неймовірно чарівний, — зітхнув Гаррі, його погляд спрямований у далечінь. Невіл відвів очі, незручно ворухнувшись на місці.

— Ви збираєтеся поділитися з класом? — різко огризнувся Рон, якому це трішки набридло.

Здавалося, Герміона й Гаррі тільки зараз збагнули, де вони.

— Е-е… пізніше, Герміоно, — пробурмотів Гаррі. Герміона кивнула, хоча все ще виглядала незадоволеною. Рон і Невіл роздратовано стиснули губи. — А тепер розкажіть мені, що ви робили сьогодні.

…

Герміона бурмотіла собі під ніс, знову переглядаючи свої записи. Вона повернулася до зілля й насупилася, поступово додаючи останній інгредієнт: аконіт. Герміона прикрила очі рукою, махаючи чарівною паличкою. Вона приготувалася до вибуху й видихнула з полегшенням, коли із зілля виплив слабкий блакитний димок.

Вона протяжно зітхнула й похитала головою.

— Темпус, — пробурмотіла вона.

Була лише дев'ята. Звісно, вона запізнилася б на власну вечірку, але була достатньо впевнена, що Рон і Невіл справляться й без неї. Герміона зібрала свої книги та залишила лабораторію після того, як наклала чари стазису на своє зілля. Піднімаючись сходами, вона переглядала всі свої нотатки, двічі перевіряючи свою роботу.

Коли вона увійшла до ординаторської, вона усміхнулася.

— Ти чекав на мене? — запитала Герміона, все ще усміхаючись Гаррі.

Гаррі закотив очі, дивлячись убік.

— Ні. Я просто… ще не хотів йти, — пробурчав Гаррі.

Герміона пирхнула.

— Ти не такий вже й скупердяй, яким прикидаєшся, Гаррі Поттере. А тепер розкажи мені про те, на що я не повинна реагувати, — сказала вона, поклавши книжки в шафу, починаючи розстібати мантії та скидати їх, залишившись лише в вузьких штанях і ліфі.

Вона зупинилася, дивлячись на себе в дзеркало, вщипнувши дещо м'яке місце посередині живота. Герміона закотила очі й повернулася до своєї шафи.

— Він знову запросив мене на побачення. І він сказав, що це не гра. Герміоно, я… я хотів би йому вірити, — нерішуче сказав Гаррі.

Герміона миттєво повернулася до свого друга, її очі спалахнули, коли вона натягла футболку через голову.

— Ні, Гаррі. Він чарівний, але ти повинен мислити масштабніше. Це може зруйнувати твою кар’єру, — наполегливо сказала Герміона. Вона замовкла, витягла волосся з пучка й струснула головою, дозволяючи волоссю дико розпушитися, кучері підстрибували в усі боки. Вона знову глянула в дзеркало й схвально кивнула.

— Мені ще так багато треба довести, — пробурмотів Гаррі собі під ніс. Він похитнувся, озирнувся на Герміону, схрестивши руки. — Ти добре виглядаєш для новосілля.

— Ти теж, —  Герміона відповіла, вказуючи на його надто тісні джинси з дірками на стегнах і колінах та великий светр, який він любив одягати, щоб показати свої ключиці.

— Чи варто нам перекусити перед тим, як ми підемо додому? Як ти думаєш, Рон і Невіл купили закуски? — запитав він, коли вони разом йшли до місця Явлення. Герміонине чоло повільно насупилося.

— Гаррі... скільки ти знаєш про цю вечірку? — вона запитала.

— Стажисти, правильно? Зачекайте… ви, народ, не запросили Сміта, чи не так? Я ненавиджу цього хлопця, — пробурчав Гаррі.

Герміона ковтнула.

— Гар—

Але він зник з тріском. Герміона вилаялася собі під ніс і пішла за ним. Вона роз’явилася і здригнулася, відчувши, ніби її засовують у соломинку, а потім знову виштовхують назад на передню сходинку площі Ґримо.

Двері були відчинені, і на вулицю долунали звуки гучної, гуркотливої музики.

Герміона вибігла сходами вгору й увійшла, зачинивши за собою двері. Вона глитнула, стоячи біля Гаррі, спостерігаючи за монстром, якого допомогла створити.

Скрізь були люди. Вгорі по сходах, в коридорах, що ведуть до кухні, до двох кімнат і вітальні. Усі перекрикували одне одного, майже не чуючи музики. Було дві матрони, які хрипло реготали, випиваючи свою хиховоду, і протистояли флірту з боку спеціаліста НВЗ, який, Герміона впевнена, не був стажистом.

— Герміоно. Хто всі ці люди в моєму домі? —  Гаррі заревів, але його голос загубився в цьому шумі. Здавалося, він кричав ще щось, мабуть, прокляття, але Герміоні довелося напружитися, щоб почути його. — Знаєш, що! Забудь! Де вогневіскі?

Він кинувся геть, його щоки почервоніли від люті.

Герміона ликнула, а потім вирішила, що відчувати сором вона буде пізніше. Краще благати про прощення, ніж просити дозволу. Це було те, чому вона швидко вчилася, особливо якщо хотіла виграти у грі Святого Мунґо.

— Привіт, не хотіла б пляшку вершкового пива?

Герміона кліпнула очима на милу молоду жінку. Вона була невисокого зросту з довгим білявим волоссям, яке хвилями спадало їй до талії. Очі більші, ніж у неї Герміона бачила лише у домашніх ельфів, а на шиї у неї був ланцюжок з ковпачків від вершкового пива. Вона простягла пляшку з надією на обличчі.

— Гм. звичайно Це мій дім, — сказала Герміона, беручи відкриту пляшку. Вона не пила. — Я Герміона Ґрейнджер, цілителька-стажистка. Я не бачила тебе в ординаторській.

— Це тому, що я не стажистка, дурненька, — засміялася дівчина, зробивши великий ковток пива. Вона трохи відригнула, але не зробила щось, щоб вибачитися. — Я Луна Лавґуд, завідувачка дитячого відділенням! Я спеціалізуюся на магічних жуках і недомаганнях.

Очі Герміони розширилися, і вона зробила великий ковток свого вершкового пива.

— Ти виглядаєш на дванадцять, — випалила вона, а потім почервоніла. — Почекай, ні. Вибачте мені. Невдовзі я буду працювати з вами, і я не хочу, щоб ви мали про мене таке враження.

Усмішка Луни Лавґуд стала такою широкою, що Герміона незручно поворухнулася.

— Усе гаразд, — замріяно сказала Луна. — Я насправді не набагато старша за тебе. Але це вже інша історія. Я повинна піти знайти Албуса.

Герміона кліпнула очима.

— Почекай. Дамблдор тут? — запитала Герміона.

Луна нетерпляче кивнула.

— І всі інші голови відділів. Ми б не пропустили вечірку! — Луна захихотіла й пішла, зникнувши в натовпі.

Герміона здригнулася від найдивнішої зустрічі в її житті. І тоді її вразило. Її начальники були в неї вдома. На її пройняло. Вони бачили, як весь їхній персонал ошаленів так, наче вони були школярами чи хтивими підлітками. Герміона ликнула, коли пара влетіла в стіну поруч з нею, несамовито цілуючись та намагаючись роздягнути одне одного просто на очах у всіх. Герміона повільно змінила хиходу дівчини на своє вершкове пиво. Пара не помітила.

Герміоні точно потрібно було щось міцніше.

Вона проштовхнулася крізь натовп, ковтнувши медоточивої рідини. Потім вона пригубила її, проштовхуючись до кухні. Вона спіткнувшись зайшла на кухню й поставила майже порожню пляшку на стіл. На кухні була набагато менша група, усі досить голосно розмовляли між собою.

Вона зробила паузу.

— Стоп. Ви не цілителі, — звинуватила вона, піднявши палець.

Група підняла очі й глянула на неї. Вони дивилися на неї осудливо. Одна з них холодно засміялася.

— Так. Це тому, що ми молодші аврори. Пхе, — протягнула вона, перш ніж повернутися до своєї маленької групи.

Герміона вщипнула себе за перенісся. Що за хуйня.

Вона одним махом допила свою хиходу, ковтнувши її, та одразу видала протяжний сміх. Один із молодших аврорів зацікавлено підвів очі. Вона ледве помітила, як він підійшов до неї, коли вона все ще сміялася, гикаючи наприкінці.

— Ти справді мило смієшся, — сказав чоловік.

Герміона підстрибнула, її очі широко розплющені.

— Гм. Я? — вона запитала.

Усмішка чоловіка розширилася.

— Так, ти.

Губи Герміони скривилися в усмішці, і вона подивилася на нього. Він був досить високого зросту з пишним світлим волоссям на голові, ідеально зачесаним. У нього була ця усмішка, яка кричала, що «я знаю, що я маю чудову усмішку». Герміона подумки назвала це «зарозумілою аврорською усмішкою». Хоча вона пробула в Святому Мунґо лише місяць, вона вже знала, як деякі аврори можуть бути настільки зацикленими на своїй роботі, що починають вести себе мудакувато щодо її.

— Я Герміона Ґрейнджер, — сказала вона з посмішкою, простягаючи руку. — Я живу тут.

Чоловік узяв її руку й підніс до своїх губ. Другою рукою Герміона заглушила пирхання.

— Я Кормак Маклаґен. Мені приємно познайомитися з вами, міс Ґрейнджер.

…

Рон не очікував цього. Аж ніяк.

Він думав, що кілька людей з'являтимуться то тут, то там, просто заглянувши перед тим, як піти до генделиків. Зрештою, це був вечір суботи, але завтра у багатьох людей буде зміна. От тільки здавалося, що всі, хто працював у лікарні, були у нього вдома. Куди б він не повернувся, Рон бачив працівників Святого Мунґо, молодших аврорів і безліч стажистів Міністерства, і Рон навіть уявлення не мав, звідки вони тут взялися.

— Невіле... це пиздець якийсь. Це блядський пиздець. Гаррі збирається вдарити нас битою відбивача, — прошипів Рон. Він обернувся, шукаючи Невіла, і пирхнув, коли побачив, що іншого чоловіка притиснула в кут досить наполеглива Анна Ебот.

Вони не обжималися, але це тільки поки що. Анна щось схвильовано говорила йому, а Невіл виглядав приголомшеним, безпорадно дивлячись поверх голови на Рона. Рон відсалютував йому, зітхнув, повернувся й міцніше притиснув до грудей своє чарівне вариво. Хоча б хтось має щось отримати, він вирішив, навіть якщо це буде не він.

Рон вилаявся собі під ніс, коли почав обходити дім, махаючи чарівною паличкою, щоб тримати певні двері на замку. Гаррі не хотів би, щоб, повернувшись додому, він побачив двох людей, що займаються сексом у його ліжку. Це просто не могло статися, і Рон не дуже хотів, щоб його виселяли, коли він тільки-но переїхав із дому своїх батьків. Він не міг більше терпіти мамину метушню.

Рон розвернувся, коли повз них промчало тріо дівчат, регочучи й міцно стискаючи між собою пляшку чарівного варива. Рон витягнув чарівну паличку.

— Акціо пляшка! — гаркнув Рон. Ель вирвався з їхніх рук і незграбно впав у його вільну руку. Він звернувся до трьох дівчат. — Гей, скільки вам трьом років?

— Сімнадцять, — огризнулася найсміливіша з них. — Я Ромільда Вейн.

Ронові очі звузилися.

— Звідки ти?

Ромільда Вейн запнулася.

— П-перепрошую?

— Який відділ? — вимагав Рон, підступаючи до них на крок ближче. Інші дві дівчини билися, щоб сховатися за спиною Ромільди, несамовито перешіптуючись між собою.

— Гм-м… Рукотворні предмети? — повільно сказала Ромільда.

Рон глузливо пирхнув.

— Ха! Ви учні Гоґвортсу, чи не так? Ми взагалі не запрошували Інциденти, тому що вони двинуті. Отже, скажіть мені… мені подзвонити директору чи ви троє підете геть з мого дому за власним бажанням? — вимогливо запитав Рон.

Ромільда звузила очі.

— Принаймні поверни мені моє вариво, — Ромільда вимагала у відповідь.

Рон пирхнув.

— Так звичайно. Я не даю неповнолітній дівчині алкоголь. А тепер забирайся, поки я не накажу кільком молодшим аврорам заарештувати тебе за неповнолітнє явлення або будь-який інший спосіб, яким ви сюди дісталися. Ти знаєш, де двері, — категорично сказав Рон. Його очі звузилися.

— Ти чув його.

Очі Рона розширилися, і він глянув на жінку, яка приєдналася до нього. Це була вродлива жінка з коротким темним волоссям і круглим обличчям. Її руки були схрещені під досить пишними грудьми. Рон повільно оглянув її з ніг до голови. Що ж, чорт забирай.

— Так, так, ми йдемо, — пробурмотіла Ромільда, кидаючи на Рона злий погляд. Вона висолопила язика і показала йому палець.

Рон від всього серця повернув жест і ковтнув її варива просто, щоб бути засранцем.

Жінка, що приєдналася до нього, дико розсміялася. Рон обернувся до неї, трохи ошелешений, наче його вдарили по голові.

— Привіт. Я Рон Візлі, — усміхнувся Рон.

Жінка подивилася на нього блискучими очима.

— Я Еммелін Венс. Поранення від істот. Класно розрулив. Дуже відповідально.

— Дякую. Я намагаюся подати хороший приклад нашому майбутньому, — сказав Рон з усмішкою.

— Молодець. Я збираюся отримати більше хиходи. Ти повинен знайти мене пізніше, — сказала вона. Еммелін підморгнула йому й зникла в коридорі, перш ніж Рон встиг вимовити бодай слово.

Рон відкривав і закривав рота, як риба, ошелешений. Він спостерігав, як її стегна коливаються під час руху. Ну що за жінка.

— Візлі!

Від знайомого голосу Рон зблід. Він повільно повернувся обличчям до своїх начальників.

Дамблдор усміхнувся йому, радісно махаючи руками, стоячи між Макґонеґел і Снейпом. Снейпові губи скривились у насмішці, коли він допив келих того, що здавалося було маґлівським бурбоном.

— Гм... так... сер?— пискнув Рон.

— У тебе є ще бурбон? І хто ці хулігани в будинку? — запитав Снейп, примруживши очі.

— Я насправді не…

— Ця вечірка чудова, містере Візлі! — весело сказав Дамблдор. Як за командою, хтось закричав, і почувся звук розбитого скла, а потім гучний сміх. — Дійсно доволі потішна. Не думаю, що я так веселився протягом десятиліть.

— Я радий це чути, цілителю Дамблдоре. Я просто… я збираюся… Рон повернувся на п’ятках, готовий тікати. Він завмер, коли його зустрів набагато нижчий — хоча й лютіший — чоловік із пляшкою вогневіскі, міцно стиснутою в кулаці. — Гаррі!

— Хто в біса всі ці люди в моєму домі, Роне? — гаркнув Гаррі.

— Мова, — буркнула Макґонеґел.

Очі Гаррі розширилися, коли він зрозумів, хто саме ця трійка людей, що стояли за Роном. Він ущипнув своє перенісся і підняв руку.

— Знаєш що... я не буду з цим розбиратися. Просто ні. Рон, ти вимітаєш звідси всіх. Я хочу, щоб вони всі пішли протягом наступних двадцяти хвилин чи близько того, або допоможи мені, Мерліне, я тебе вб’ю, — погрожував Гаррі. Він знову глянув на трьох своїх начальників, відкрив рота, а потім закрив його, коли не міг придумати, що сказати.

Натомість він зробив ще один ковток свого вогневіскі й кинувся вниз сходами.

— Гей!

— Забирайся! — заревів Гаррі на чоловіка, якого щойно штовхнув, збігаючи сходами, й повернув в один з безлюдних коридорів. Він проштовхнувся крізь задні двері в промерзлий задній палісадник.

Гаррі не ненавидів вечірки. Насправді він радше насолоджувався ними. Це давало йому привід пити і танцювати як навіжений. Йому не подобалося, щоб у його власному домі влаштовували вечірку. Йому не подобалося після довгого робочого дня влаштовувати у себе вдома величезну вечірку, на якій здебільшого були незнайомі люди. Він також не хотів тусити з людьми, на яких працював. Раптом Гаррі згадав фразу Дамблдора про «святкування».

Вау. До біса його сусідів.

Гаррі зітхнув, заплющивши очі, коли надворі долинула музика, і він зробив ще один ковток свого вогневіскі. Він повільно рухав стегнами під звуки музики, обертаючись під важкий бас. Він тихенько засміявся, низько нахилившись, крутячи стегнами в такт. Він зробив ще один ковток зі своєї пляшки.

— Трясця, Гаррі. Якби я знав, що ти можеш так рухатися… ну, я б поставив тебе в більш складну позу минулого разу.

Гаррі розплющив очі. Він витріщився на чоловіка, що сперся на паркан, порожня пляшка вогневіскі звисала з його руки. Редл виглядав несправедливо привабливо в чорних штанях, які облягали його довгі м’язисті ноги, і у сорочці, яка вигідно виділяла його довгу шию та верхню частину грудей. Гаррі хотів його вилизати.

— Як ти тут? Чому? — Гаррі заскиглив, піднявши руку вгору. Він зупинився у своєму гніві, щоб зробити ковток свого вогневіскі.

— Усі в лікарні говорили про це, — протягнув Редл, вириваючи пляшку з руки Гаррі. Він упав на маленьку садову лавку, відкинувшись на спинку, зробив довгий ковток, а потім передав його молодшому чоловікові. — До речі, дякую, що не запросив мене. Мені було приємно.

— Вони сказали, що це буде просто вечірка на новосілля! Я думав, що це будуть просто інші стажисти, але я побачив Дамблдора, Макґонеґел і Снейпа. Якби мій хрещений батько дізнався, у нього сталася б аневризма, — заскиглив Гаррі, відкидаючись головою на спинку лавки. Він повільно схилився, і його голова впала на плече Редла.

Редл підняв руку, втиснув пальці у волосся Гаррі, неквапливот масажуючи його шкіру голови. Гаррі тихо застогнав.

— Ну… ти знаєш, як це виправити, — сказав Редл. Він пирхнув, коли вони озирнулися на шалену вечірку. Вони могли бачити крізь вікна масу людей, чути гуркіт каструль, тарілок і крикливий сміх. — Я не можу повірити, що ти відмовив мені через це. Це і пляшку вогневіскі.

Гаррі повільно відставив свій вогневіскі вбік, піднявши голову, щоб подивитися на Редла. Редл дивився на нього своїми темно-бордовими очима. Гаррі тихенько заскиглив, коли Редл пальцями стиснув його волосся, злегка потягнувши.

— Я б хотів не зробити цього, — прошепотів Гаррі, ковтаючи, щоб подолати раптовий клубок у горлі.

— Гм, ти б хотів не зробити— ? — Редл засичав, опускаючи обличчя до Гаррі, поки їхні губи не опинилися за кілька сантиметрів одне від одного.

— Ти сказав, що не буде ніяких ігор... Томе, — пробурмотів Гаррі, піднявши руку, щоб стиснути щелепу Редла. — Я не люблю ігри.

— Добре.

А потім рука Редла впала на Гарріне стегно, і він потягнув його, доки Гаррі не сів йому на коліна. Гаррі перекинув одну руку через плече Редла й застогнав, коли чоловікові руки пробігли по задній частині його стегон, щоб вхопитися за сідниці, смикнувши його вниз, аж поки їхні пахи не притиснулися один до одного. Вони не розривали зорового контакту, коли Гаррі повільно почав розгойдуватися на колінах Редла під стукіт бас-гітари.

Гаррі притиснувся лобом до лоба Редла і здригнувся, коли їхні члени притиснулися один до одного. Він дозволив своїй голові впасти на плече Редла й вчепився пальцями у спину Редла якомога сильніше. Руки Редла міцніше стиснули його сідниці, повільно розгойдуючи його вперед і назад.

— Блять, ти такий сексуальний. Мерліне… — прошепотів Редл. Він простягнув руку і смикнув голову Гаррі назад за волосся, облизуючи лінію від оголеної ключиці Гаррі до його щелепи. Він нахилився вперед, сильно вкусивши нижню губу Гаррі, та потягнув, спостерігаючи, як вона почервоніла.

Його член здригнувся біля члена Гаррі, і Гаррі знову заскиглив.

— Я хочу, щоб ти трахнув мене. Мені потрібно, щоб ти трахнув мене біля стіни, — видихнув Гаррі. Редл застогнав, вчепившись у шию Гаррі, залишаючи слід на м'якій блідій шкірі. — Притисни мене до матраца і трахни так сильно, щоб я не зміг ходити. Хіба ти мене не хочеш?

—Трясця, я хочу тебе. Ти хочеш показати мені, наскільки ти можеш бути хорошим? — Редл прошипів, коли фіолетовий колір набув форми його рота. Гаррі тихо скрикнув, коли Редл притиснув великий палець до свіжого засосу. — Я хочу змусити тебе кричати.

— Як вульгарно.

Двоє завмерли. Від цього голосу обличчя Гаррі стало попелястим. Він повільно відсунувся вбік і обернувся, щоб поглянути на Мінерву Макґонеґел.

Її губи були міцно стиснуті, бліді від люті. Вона глянула на Редла з таким гнівом, що Гаррі злякався, що вона збиралася негайно наставити и на нього чарівну паличку. Але так само швидко, як і з’явилася її лють зникла, змінившись суворим несхваленням зі здоровою дозою апатії.

— Мінерво, — протягнув Редл, ніби зараз не натягував свої штани.

— Ц-цілителько Макґонеґел, це не… я… — затинаючись, промовив Гаррі, дивлячись на свій член. Він був такий твердий, що ще кілька хвилин тому йому було боляче. Тепер, здавалося, вся кров прилила до його серця, змушуючи його битися вдвічі швидше.

— Не зважай на мене. Не схоже, що у твоєму домі зараз немає сотні людей, Поттер, які чекають, щоб підслухати. Якщо ви мені пробачите, — прошипіла Макґонеґел.

Вона роз’явилася на місці, і Гаррі видихнув, не підозрюючи, що затримав подих.

— Гаррі.

— Що? — прошепотів Гаррі, все ще дивлячись на місце, де була Макґонеґел.

— Я все ще хочу трахнути тебе. Дозволь мені допомогти тобі забути, — промурчав Редл, облизуючи раковину його вуха. Гаррі тремтів під його ґречними словами, але все ж не відводив погляду.

— Забути що?

— Все.

Гаррі різко скрикнув і повільно кивнув.

— Допоможи мені забути.