Діагноз

Гаррі пильно дивився на дошку оголошень. Він поворухнувся, щоб повісити простий аркуш пергаменту, але знову відступив. Він написав це своїм найкращим почерком, навіть чернеткою скористався. І все-таки він вагався. Щоразу, коли він думав про те, щоб повісити пергамент з написом «ШУКАЮ СУСІДІВ ПО КІМНАТІ», він вигадував тисячу причин, чому сусіди по кімнаті були щиро небажані.

Йому не потрібні були сусіди по кімнаті.

Він жив без оренди і ходив по дому в одних трусах. Це було дивовижно. Це була свобода.

Це також було неймовірно самотньо після того, як портрет Вальбурги нарешті назавжди замовк. Будинок 12 на площі Ґримо в Лондоні був темним, самотнім та тихим і кожного разу, коли він повертався додому, він нагадував йому про нескінченний стос листів без відповіді на кухонному столі. Він навіть не відповів своїй сестрі, а у нього з сестрою взагалі не було суперечок. Але її лист лежав під листом Лілі.

— Що робиш?

Гаррі підстрибнув, розвернувся та глянув на Рона широко розплющеними очима. Рудоволосий юнак дивився на нього, ліниво гризучи вже, точно, третій злаковий батончик за цей ранок. Гаррі гмикнув.

— Шукаю сусідів по кімнаті, — твердо вирішив Гаррі та розвернувся, прикріплюючи пергамент. Він обернувся й підстрибнув, коли побачив, що решта його команди стоїть обабіч Рона, усі три пари очей вдивляються у дошку.

— Де, ти кажеш, ти живеш? — з цікавістю запитала Герміона, а її голос прозвучав оманливо ніжно.

Гаррі стиснув губи.

— Центр Лондону. Іслінґтон, — він повільно відповів.

— М-м-м. Серйозно? — запитав Невіл, підвищивши тон, все ще читаючи дрібний шрифт під пергаментом. — І це дім чарівників?

— Це родинний будинок Блеків. Дім мого хрещеного. Він великий і там надто важко прибирати самостійно, — рішуче сказав Гаррі. — І я не можу купляти продукти за свою, в біса, мізерну зарплатню стажиста-цілителя.

Звісно, була і нестерпно-болюча самотність, але Гаррі знав цих людей лише місяць. Він не збирається показувати наскільки він насправді похмурий та вовкуватий.

— Цікаво, — пробурмотів Рон. Він зробив крок уперед, усміхнувшись ротом, повним кривих зубів. Гаррі встигнув шкодувати про все. — Ти хочеш сусідів по кімнаті. Я буду твоїм сусідом по кімнаті.

— Ні, — твердо сказав Гаррі.

— Чому ні? — запитала Герміона, схрестивши руки. — Навіщо ти розмістив оголошення, якщо не хочеш сусідів по кімнаті?

— Я хочу сусідів по кімнаті. Я просто не хочу, щоб це були ви, — сказав Гаррі, проштовхнувшись повз них і зітхнувши, коли вони пішли за ним, наче енергійні маленькі цуценята. Або енергійні маленькі подруги його сестри, які не розуміли слів «Я гомосексуал».

— Моя мама досі пере мої мантії, Гаррі. І цілує мене в щоку кожен день! Це принизливо! — Рон заскиглив, а Гаррі пирхнув, дивлячись через плече, поки вони йшли до Макґонеґел.

— Так, це дуже принизливо, — визнав Гаррі. — Але я не хочу бути поруч з вами всіма. Я бачу вас кожного кривавого дня протягом годин. Ви хочете бути ще й сусідами?

— Я живу зі своєю ба, Гаррі. Вона очікує, що я буду масажувати їй ноги, тому що я «цілитель». Змилосердься, — сказав Невіл якомога відвертіше. Гаррі розреготався, закинувши голову назад і хихикаючи. Він не помітив, як Невілові щоки порожевіли.

— Я не думаю, що це гарна ідея, — зітхнув Гаррі, похитавши головою.

— Я вмію пекти.

Усі троє чоловіків з недовірою обернулися на Герміону. Герміона дивилася у відповідь, непохитно й серйозно. 

— Я печу, щоб зняти стрес, добре організована і не смічу.

—Я можу прибирати! Моя мама домогосподарка. Я знаю заклинання для прибирання. Я добре вмію прибирати, — сказав Рон, штовхаючи Герміону, щоб опинитися перед обличчям Гаррі. Герміона роздратовано скривила губи й штовхнула Рона назад.

— Я просто... Гаррі, я більше не можу жити зі своєю ба. Це просто... Гаррі, — скиглив Невіл.

Гаррі простогнав, хитаючи головою. 

— Мені просто потрібні незнайомці, з якими мені не потрібно розмовляти чи бути добрим. О, подивіться, хто це. Це ж цілителька Макґонеґел. Як у вас справи цього ранку, цілителько? — запитав Гаррі, підходячи до їхньої наглядачки. Вона озирнулася на нього, така ж незадоволена, якою здавалася завжди. Гаррі бачив її рівно один раз з того часу, як зустрів її; вона тоді розмовляла з Дамблдором.

— Добре, Поттере, — категорично сказала вона. Вона звернулася до стажистів. — Лонґботоме, тебе попрохала Спраут. Іди допоможи їй у теплицях. Візьми навушники. Ви матимете справу з мандрагорами. Візлі, практика у невідкладній допомозі та медичному сортуванні. Ґрейнджер, ти отримуєш результати обстежень пацієнтів і працюєш за столом аптеки до закриття. Поттере, ти сьогодні вариш зілля зі Слаґгорном. Спочатку пообідай, а потім зустрінься з ним через годину.

Обличчя Лонґботома відразу проясніло. Рон і Гаррі обмінялися радісними поглядами, хихикаючи через обурення на обличчі Герміони. Макґонеґел сунула Гаррі в руки маленький сувій, і Гаррі глянув на нього: костеріст, багатозільна настійка, заспокійлива настоянка, снодійне.

— Борода Мерліна, хуйово для тебе, Герміоно, чи не так? — Рон засміявся, хоча його змусив замовкнути один-єдиний погляд Макґонеґел. Губи Герміони зморщилися, наче вона щойно з’їла лимонного щербету.

— Я не ставлю себе вище паперової роботи, — сказала Герміона, збрехавши крізь зуби. — Усе є навчальним досвідом.

— Мені приємно, що ти це розумієш, — невиразно сказала Макґонеґел. — Чому ви все ще тут стоїте?

Четверо почали рухатися, і Гаррі підтюпцем побіг до ліфта. Він добре розумівся на зіллях. Він отримав «Д», тож принаймні не зіпсував би їх так жахливо, як Невіл. Сміт і його друзі все ще іноді називали його товстопузом. Гаррі переступив і став чекати перед ліфтом, нетерпляче постукуючи ногою.

— Доброго ранку.

Гаррі напружився. Він би впізнав цей голос будь-де. Він не обернувся або ж відповів, натомість втупившись у список зіллів, які мав зварити сьогодні.

— Ви знаєте, мене, як англійця, зазвичай відштовхує грубість, — Гаррі міг почути розвагу в словах Редла, наче той сам не дуже вірив у те, що говорив. — Але у тобі це сексуально.

Щоки Гаррі почервоніли. Він глибоко видихнув, зайшовши у ліфт, задоволений, що він той був заповнений людьми. Доти поки всі ці люди не линули з ліфта, виходячи на перший поверх. Він відсахнувся до стіни, коли Редл увійшов, очі того звузилися, а губи розтягнулися в тонкій посмішці.

Гаррі важко глитнув, притулившись до стіни ліфта й дивлячись перед собою. Нелегко було вдавати, що він не відчуває, як ці бордові очі пронизують його наскрізь.

Двері ліфта зачинилися, і Редл обернувся, дивлячись на них.

— Я не піду з тобою на побачення, — сказав Гаррі, намагаючись стримати усмішку.

— Я просив тебе піти зі мною на побачення? — спитав Редл. А потім замовк, озирнувшись через плече. — Ти хочеш піти зі мною на побачення?

— Припини, — заскиглив Гаррі. — Я не зустрічатимусь з тобою і точно не спатиму. Колись знову. Ти мій начальник.

— Не безпосередньо. Поки що. Ти думаєш про відділення наслідків від чар? Гадаю, ти добре впорався б, — сказав Редл, притуляючись до стіни, щоб як слід поглянути на Гаррі. Гаррі ликнув, коли Редл блукав очима вгору-вниз. Гаррі виглядав по-дурному у своїй мисливсько-зеленій мантії, але Редла у смарагдовому хотілося з’їсти.

І будь він проклятий. Він зрозумів, що Гаррі слабкий до похвали його здібностей. Проклятий Том Редл.

— Ти мій учитель, — слабко сказав Гаррі.

Усмішка Редла перетворилася на посмішку.

— Це збуджує тебе, хіба ні?

— Ти мене сексуально домагаєшся, — одразу сказав Гаррі.

Очі Редла розширилися від фальшивої невинності.

—  Я їду ліфтом! — запротестував він.

—  Я тут проводжу межу. Межу проведено. Ніхто її не перетинає. Ти не перетинаєш її. Я її не перетинаю. Тут є межа, — пролепетав Гаррі, нервово перебираючи маленький пергаментний згорток у руках. Він запхав його до кишені, важко ковтаючи.

— Отже, ти теж під загрозою перетину цієї уявної межі? — запитав Редл.

Гаррі розглядав Редла. Редл розглядав його у відповідь.

— Трясця, — видихнув Гаррі.

А потім він кинувся на Редла, притиснувши вищого чоловіка до стіни ліфта, і напружив шию, стиснувши їхні губи. Редл негайно обхопив його руками, підтягнувши догори. Гаррі заскиглив, проводячи руками по цьому чудово вкладеному волоссю, облизуючи й посмоктуючи тонкі губи.

Він палав ще більше, ніж будь-коли, його тіло горіло всюди, куди б не торкався Редл. Гаррі притиснувся до нього сильніше, міцно тримаючись, проводячи однією рукою по його волоссю, шиї та вниз по грудях. Гаррі тихо заскиглив, коли відчув, як велика рука схопила його за сідницю й пробігла пальцями по стегну. Редл підтягнув його ближче, втиснувшись у простір між ногами.

Гаррі прошипів.

Його член був твердим.

Ліфт зупинився, і Гаррі відкинувся назад, витираючи рота, дихаючи так важко, як ніколи не дихав навіть під час гіпервентиляції. Двоє чоловіків перезирнулися, і Редл провів руками по волоссю.

— Ні, — прошепотів Гаррі, повільно відступаючи, не відводячи погляду.

Редл усміхнувся.

— То як виглядає ця межа, Гаррі?

— Ти осел, — крикнув Гаррі за спиною, пробігаючи коридором до лабораторій для зіллів. Він ковтнув, коли почув, що двері ліфта знову зачинилися, і впав на стіну, відкинувши голову назад.

Чому він робив це все, не замислюючись про наслідки?

…

Герміона побарабанила пальцями по стільниці, зітхаючи, коли слова почали змішуватися. Вона знову переглянула звіти, двічі їх прочитала, перш ніж вирішила прописати міс Марієтті Еджкомб буботрусів для боротьби, згідно її опису, зі «злісним акне».

— Потрібні три антидоти проти звичайних отрут, дві заспокійливі настоянки та паста для загоєння опіків. Статум¹.

Герміона повільно підвела очі, щоб поглянути на широку усмішку Рона. Її очі звузилися.

—  Вибач, ти забув, як сказати «будь ласка»? — сказала вона, її голос був настільки холодним, наскільки це було можливо. Посмішка Рона ледь помітно згасла, але він продовжував усміхатися їй, розправляючи плечі.

Герміона ненавиділа таких високих чоловіків, як Рон. Вони любили нависати. Герміона ненавиділа, коли над нею нависають.

— Ой, годі тобі, Герміоно. Не сердься. Я не винен, що ти сидиш в аптеці, а я займаюся надзвичайними випадками, — сказав Рон, склавши руки. Герміона закотила очі й зітхнула. Вона пішла взяти зілля, про яке попросив Рон, і поклала його в один із кошиків, вистелених тканиною для того, щоб флакони не розбилися.

— Знаєш що, ти мудак. Не дивно, що Гаррі не дозволяє тобі заїхати, — роздратовано гаркнула Герміона, а Рон насмішкувато пирхнув.

— Він не дозволить нікому з нас заїхати, Герміоно. Чому ти все-таки так хочеш переїхати? — запитав Рон, і Герміона закотила очі, схрестивши руки.

— Я теж живу з батьками. Мої батьки-маґли, яким не дуже до вподоби, що я можу будь-коли прийти і піти. Вони насправді... не розуміють, — сказала Герміона, спрощуючи свої особисті проблеми. Дійсно, її батьки були в захваті від того, що вона стала «лікаркою», як вони її називали, але вони не дуже розуміли, чому вона повинна бути лікаркою у чарівному світі.

Вони скаржилися, що вона віддаляється все далі і далі, і постійно запитували, чому вона не може бути дантисткою, як вони. Або чарівною стоматологинею. Або кимось подібним.

— Ну, Гаррі явно начхати на всі наші проблеми, оскільки він поводиться як засранець, не дозволяючи нам переїхати до нього. Ти знаєш, що його хрещений — Сіріус Блек? Ми могли б жити в родинному домі Блеків. Він величезний. Жити на великій площі... по суті, без орендної плати, оскільки нам доведеться лише прибирати та допомагати з продуктами, — зітхнув Рон, дивлячись широко розплющеними очима вдалину.

Герміона пирхнула:

— Так, і ми повинні зекономити всі ґалеони, які зможемо. Можна вважати, що безкоштовно.

— Коли ми станемо спеціалістами, ми зможемо плавати в ґалеонах, — сумно сказав Рон, і Герміона кивнула на знак згоди.

— Ти можеш вийти з моєї аптеки? У мене є робота, і я хочу закінчити її до обіду, — зітхнула Герміона. —  Вочевидь, мені потрібно зайнятися пошуком квартири.

— Я готовий помінятися з тобою на день, — запропонував Рон.

Герміона пожвавішала.

— Справді?

Рон усміхнувся.

— Ні.

— Геть звідси, Рональде.

—  Ви можете взяти моє завдання, якщо хочете, матроно Ґрейнджер. І мені потрібен костеріст, — протягнув Сміт, підійшовши до стійки. Він вдарив по дзвіночку чисто для того, щоб роздратувати її, і посміхнувся через стійку.

— Що ти щойно сказав? Ти щойно назвав мене «матроною»? — прошипіла Герміона.

Сміт зазубоскалив.

— Ти жінка, ти сидиш в аптеці, займаючись паперами, і ти владна. Все сходиться, – сказав Сміт. Він нахилився вперед, підморгуючи їй. — Тепер, якщо тобі потрібне справжнє завдання, ти можеш взяти моє. У мене в дитячому відділенні дві зламані ноги. Ти, здається, підійшла б краще. Материнський інстинкт та таке інше.

Рон зробив крок назад, міцно притиснувши кошик до грудей, переводячи погляд то на Герміону, то на дурного ідіота, який вирішив посваритися з Герміоною.

— Ти щойно натякнув, що я маю бути в дитячому відділенні, тому що в мене матка? — Герміона прогарчала тихим голосом. Сміт усміхнувся, підморгнувши їй, підійшовши до столу аптеки та ковзнувши до бланку заповнення. Рон виглядав вкрай ображеним, що Герміона високо оцінила.

— Можливо, ти краще порозумієшся з тією божевільною сучкою, яка є голою відділу. Їй на вигляд дванадцять, у неї ріпа звисає з вух і ковпаки від масляного пива на шиї. Тепер мені потрібен той костеріст. Хутчіш рухайся, матроно Ґрейнджер, — сказав Сміт, плескаючи їй.

Герміона завмерла й повільно витягла чарівну паличку.

— Авіс, — прошипіла вона, і Сміт насміявся, коли вона викликала маленьких жовтих пташок у повітрі. Вони кружляли над її головою, голосно цвірінькаючи.

— Це найкраще, що ти можеш…

— Оппуґно.

Сміт заверещав, коли жовті птахи метнулися до нього, наче стріли, перетворюючись на маленькі кульки яскраво-жовтої люті. Губи Герміони скривилися в праведній посмішці, а Сміт закричав від болю, відганяючи птахів, змушуючи їх вибухати маленькими жовтими пір’їнками. Рон роззявив рота, коли Сміт побіг назад коридором до ліфтів.

— Я пришлю Рона з твоїм костеростом! Дякую за твоє покровительство! —радісно сказала Герміона. Самовдоволено вона відкинулася на спинку крісла й подивилася на Рона. — Ще щось, Роне?

— Ти... така... страшна, — прошепотів Рон.

Герміонині губи скривилися в усмішці.

— Дякую. А тепер візьми свої зілля і йди нахуй звідси.

…

Гаррі постукав у дверну раму, зазираючи в лабораторію.

— Хвилинку, — покликав Горацій Слаґгорн, заглядаючи у свій котел. Гаррі на мить зупинився, щоб роздивитися старшого чоловіка.

Горацій Слаґгорн був величезним старим чоловіком з круглою лисою головою та блискучими очима. Його живіт був такий великий і круглий, що його мантії натягувалися навколо нього. Його очі кольору аґрусу виглядали маленькими на його круглому, сплющеному обличчі, на якому здебільшого виділялися густі, схожі на моржові, вуса. Гаррі прочистив горло.

— Гаррі Поттер, готовий до виконання обов’язків, — гукнув Гаррі.

Слаґгорн глянув уверх, широко розплющивши очі.

— Отакої! Гаррі Поттер, очам своїм не вірю. Заходь, любий хлопче, — сказав Слаґгорн, і його очі впилися в Гаррі. Гаррі зіщулився під оцінювальним поглядом. Він знав цей вираз очей.

Хіть ніколи не виглядала добре, коли вона не була взаємною.

— Вітаю, цілителю Слаґгорн. Дуже радий познайомитися, — сказав Гаррі, крокуючи вперед і простягаючи руку над казаном. Слаґгорн схопив її, качаючи вгору-вниз, і досить сильно стиснув. Коли він нарешті відпустив Гарріні пальці, Гаррі зігнув та розігнув долоню, намагаючись відновити чутливість.

— Я бачив список того, що ми сьогодні варимо. Має бути легко?

— Я радий це чути, — весело сказав Слаґгорн. Він жестом запросив Гаррі до себе, додаткового казана і пальника. Він лукаво глянув на Гаррі.  — Я майже закінчив снодійне і багатозільну настоянку. Ти мені знадобишся для зілля від чиряків та костеросту. Я б зробив це сам, але...

— Дійсно просто, — сказав Гаррі, сповнений фальшивого підбадьорення. Він вагався. — Тоді чому ви просили мене? Якщо можете зробити це самостійно?

Слаґгорн перебільшено видихнув, притискаючи руку до круглих грудей.

— Звичайно, щоб познайомитися з тобою.

— Познайомитися зі мною? — запитав Гаррі, раптово непевно, коли почав готувати інгредієнт для зілля від чиряків. Він повернувся до шаф з інгредієнтами і схопив маленький дерев’яний кошик, щоб завантажити їх туди.

Сушена кропива, зміїні ікла, рогаті слимаки, перо дикобраза. Він обережно виклав їх перед тим, як повернутися на своє місце.

— Я знаю твою матір, — радісно сказав Слаґгорн. Розсудливий настрій Гаррі різко впав. — Лілі Еванс. Одна із найталановитіших, з тих, кого я навчав. Життєрадісна, знаєш. Чарівна жінка.

Гаррі глитнув, висмикнув шість зміїних іклів і вкинув у ступку. Досить агресивно він почав подрібнювати їх товкачиком, намагаючись заглушити роздратування, яке назрівало в його животі.

— Я впевнений, — погодився Гаррі. Він додав чотири порції подрібнених іклів у золотий казан, дбайливо підтримуючи його на повільному вогні. Принаймні, оскільки він використовував золотий казан, він міг би зварити все це втричі швидше і не мучився б.

Мабуть, Слаґгорн був одним із таких — тим типом людей, які люблять звеличувати та улещувати його дорогу матір.

Слаґгорн ніби не помітив.

— Твоя мати, звичайно, маґлонароджена. Я не міг у це повірити, коли дізнався. Я думав, що вона чистокровна, настільки вона хороша, — сказав Слаґгорн і зухвало подивився на Гаррі. — Я впевнений, що ти повинен мати частину її вродженого таланту.

Гаррі стримав пирхання, дивлячись на свій казан.

— Я дуже сподіваюся на це, — пробурмотів він.

Слаґгорн не відчув його сарказму. Вони продовжували працювати мовчки, поки Гаррі дозволив зіллю кипіти. Гаррі почав працювати над костеростом в олов’яному казані. Він дістав скарабеїв і скелезубів і взявся до роботи, ріжучи й перемелюючи їх.

— Вона змінить світ, Гаррі, запам’ятай мої слова. Її робота зробить революцію у всьому. Коли люди думатимуть про медицину, вони думатимуть про Еванс, — твердо сказав Слаґгорн, ніби він ніколи не припиняв говорити. — І так і має бути. Вона так багато зробила. Сподіваюся, вам вдасться наздогнати, — він зауважив, підморгнувши.

І Гаррі не знав, що в цих словах його найбільше турбувало. Він чув, як багато людей говорять про його матір. Він чув, як люди співали їй оди або проклинали її ім’я. Навіть його друзі звеличували її, поки погляди Гаррі не придушили це в зародку. Але в цьому чоловікові з його шаленою поблажливістю було щось таке, що змусило Гаррі огризнутися.

— Я не збираюся наздоганяти, — промовив Гаррі. Слаґгорн здивовано подивився на нього, коли Гаррі вкинув чотирьох рогатих слимаків. Він зняв казан з вогню, додав перо дикобраза й почав помішувати за годинниковою стрілкою. Він помахав чарівною паличкою над зіллям для лікування чиряків, завершивши його за рекордно короткий час. Він подивився на Слаґгорна. — Я не збираюся просто наздоганяти. Цілителю Слаґгорне, я Гаррі Поттер.

Сказавши це, він почав розливати зілля в порожні флакони, що стояли на прилавку.

— Я-я знаю, любий хлопчичку, — запнувся Слаґгорн.

— Я так не думаю, — твердо сказав Гаррі. — Я Гаррі Поттер, і я не збираюся просто наздоганяти. Я збираюся стати найкращим цілителем, якого коли-небудь бачила ця лікарня. Якого тільки бачив цей світ. Колись дитина, що навчається у Гоґвортсі, Бобатоні чи Ілверморні, на факультативі «зцілення» на сьомому курсі побачить моє ім’я на початку навчального плану. Моє ім’я згадуватимуть знову й знову. Моя мати — легенда. Тоді я буду богом.

Він зібрав наповнені флакони в маленький кошик та проігнорував бурчання Слаґгорна.

— Я віднесу це в аптеку. Я вам потрібен ще для чогось, цілителю? — закінчив Гаррі.

Слаґгорн глитнув і повільно похитав головою. Гаррі кивнув у відповідь і вилетів з кімнати до ліфта, керований своїм роздратуванням. Кожен крок, який він робив усе далі й далі від дратівливого маленького чоловічка, дещо зменшував палку лють Гаррі. Він подивився на оголошення на стіні, яке висіло навпроти кожного ліфта на кожному поверсі, і його очі загорілися цікавістю.

Отже, вони не слідкували за Макґонеґел, тому що вона оперувала. Прокляття.

Гаррі відчув, як його роздратування зникло, коли він зайшов до ліфту, піднявся на наступний поверх і пішов просто до аптеки. Він пирхнув, коли побачив, як Герміона повільно засинає біля стійки.

— Отже, не ставиш себе вище паперів? — Гаррі вигукнув.

Герміона смикнулася, її голова мало не зісковзнула з руки і вона ледве на вдарилася підборіддям. Вона захрипіла, закотивши очі, коли Гаррі впустив кошик з зіллями на прилавок, і взяла його, збираючись розставити їх на полицях, до яких вони належали.

—  Я закінчила всі документи. Гаррі, я помру тут, — простогнала Герміона. — Мені потрібно займатися магією. Зціленням людей. Не... цим.

— Це звучить дуже близько до скигління, Ґрейнджер, — зауважив Гаррі.

Герміона закотила очі.

— Неважливо. Що ти тут робиш?

—  Слаґгорн — лизоблюд Еванс. Я закінчив зілля і втік, — сказав Гаррі.

Герміона тихо засміялася, коли закінчила розкладати зілля, і повернулася до Гаррі, її губи були стиснуті.

— Що ж, не соромся зайняти моє місце в аптеці.

— Вона все одно скоро зачиняється, — одразу сказав Гаррі. — Ти справді збираєшся шукати квартиру після зміни?

— Ну, оскільки мій друг не хоче, щоб я переїхала до…

— Ні-ні. Не називай мене так! — Гаррі заскиглив, затискаючи вуха руками. Герміона знову вибухнула сміхом, дивлячись на нього, абсолютно недовірливо.

— Не називати тебе «друг». Ти такий травмований, — захихотіла Герміона.

Гаррі показав їй язика.

—  Нумо. Макґонеґел лікує пацієнтку з хронічним вірусом Галатеї, — сказав Гаррі, витягуючи її з-за стійки аптеки. Герміона насупилася, глянувши на годинник.

Наближався час закриття.

 —  Ти сказав «хронічний» вірус Галатеї»? — запитала Герміона. Навіть запитуючи, вона заходилася закривати аптеку, скидаючи магічні заклинання захисту та встановлюючи заклинання сигналізації. Гаррі посміхнувся їй, похитуючись вперед-назад. —  Макґонеґел — спеціалістка з наслідків від чар. Чому вона лікує хвору на магічну хворобу?

—  Їм бракує персоналу. Це завжди був маленький відділ, — сказав Гаррі. —  Вони зараз навіть не мають належного голови. Просто якась дивна дівчина. У всякому разі, це хронічне. Це означає, що вона буде поголена. Подивимося, чи зможемо ми отримати шматок цієї сцени.

— Це трохи бридко, — сказала Герміона, пройшовши в двері й зачинивши їх як слід. Гаррі штовхнув її у бік, коли вони йшли до ліфтів.

— Але це ж до чортиків круто, чи не так? — підкреслено запитав Гаррі. Губи Герміони здригнулися в усмішці. Гаррі підскочив до ліфта й натиснув кнопку другого поверху. Він подивився на Герміону широко розплющеними очима, бешкетливо поводячи бровами. — Це буде дивовижно.

— Ти вважаєш, що кожна операція дивовижна, — лагідно докорила Герміона.

— Ти теж, — звинуватив він, коли вони вийшли з ліфта, прямуючи коридорами до операційних у відділені магічних хвороб. Гаррі вказав на перші двері, і вони повільно увійшли до залу. Він був приємно здивований, виявивши, що він порожній.

Операційна була меншою.

Дівчині на столі не могло бути більше шістнадцяти. Його сестра була, мабуть, трохи старша.

Її обличчя було вкрите кристалами. Вони були приголомшливі — льодовикова суміш фіолетових і блакитних сталактитів, що випиналися з її обличчя у різних напрямках. В одній руці Макґонеґел тримала чарівну паличку, а в іншій — атам. Вона повільно вирізала сталактити, а потім припікала їх магією, відкриваючи красиву атласно-коричневу шкіру.

— Ти сказав, що він хронічний? — здивовано запитала Герміона, коли вони зайняли свої місця в передній частині залу, нахилившись уперед.

Макґонеґел зупинилась у своїй роботі, щоб подивитись на галерею. Вона звузила очі на Герміону й Гаррі й відкрила рота, щоб щось сказати, перш ніж похитати головою, ніби подумавши над цим. Це була найближча до схвалення річ, яку можна було отримати.

— Це те, що було на дошці. Ліків від віруса ще немає. Виглядає досить серйозно, — сказав Гаррі, трохи нажаханий. Якби вірус не був таким моторошно незручним, Гаррі подумав би, що він насправді доволі милий. Інші учні Гоґвортсу не подумали б так, оскільки діти були злими, але Гаррі міг оцінити хороший магічний вірус.

— Але, це, безумовно, можна подолати. Вона, ймовірно, кожні кілька місяців приходить на лікування у вихідні і потім виглядає як новенька. І хіба у вірусу Галатеї немає стадій спокою? — запитала Герміона.

— Ага, я так думаю, але я не знаю, як у неї. Це може бути сезонним. Яке б ви прописали лікування, цілителько Ґрейнджер? — запитав Гаррі зі злою посмішкою на обличчі, коли він повернувся, щоб поглянути на неї.

Герміона стиснула губи, щоб приховати потіху.

— Щорічні візити до Святого Мунґо. Регулярні заклинання зволоження, щоб збалансувати кількість солі та води в її тілі. Дієта з низьким вмістом натрію. Звісно ж. Просто, — сказала Герміона своїм найкращим голосом цілительки.

Гаррі пирхнув.

— Ти процитувала книгу.

— Не означає, що це неправильно, — насмішкувато сказала  Герміона.

Гаррі закотив очі й знову поглянув на операційну. Він здригнувся, встановивши контакт з парою бордових очей. Губи Редла скривилися у неквапливу посмішку, коли він розслабився біля дальньої стіни, приділяючи більше уваги Гаррі, ніж процедурі, у якій він мав би брати участь.

— Що він тут робить? Він з наслідків від чар, — прошипів собі під ніс Гаррі.

—Ти був тим, хто сказав, що у чарівних хвороб бракує персоналу. Може, він на підхваті? Не те, щоб Макґонеґел потребувала підтримки, — протягнула Герміона. Вона зробила паузу. — Можливо, через юридичні вимоги. Вона неповнолітня.

Гаррі ликнув, коли Редл підморгнув йому, і він нарешті відірвав погляд, щоб поглянути на Макґонеґел. Герміона звузила на нього очі.

— Не реагуй, — сказав Гаррі, не відриваючи очей від Макґонеґел, коли вона оперувала бідолашну дівчину, прикидаючись, що він не відчуває цих очей.

— Ох... Гаррі, не знову, — сказала Герміона.

— Що? Ти навіть не здогадуєшся, що я збирався сказати, — заскиглив Гаррі.

Герміона пирхнула.

— Справді? Я ні? Ти кажеш це кожного разу, коли розповідаєш мені про щось, що зробив Редл. І не вдавай, що це не через Редла. Ти почав поводитися дивно лише тоді, коли побачив його.

— Що ти маєш на увазі, що я кажу… — заперечив Гаррі.

— «Не реагуй. Редл запросив мене на побачення. Але я сказав йому «ні». Ти повинна пишатися». «Не реагуй. Мені приснився вологий сон про Редла». «Не реагуй, але я думаю, що Редл намагається запросити мене випити». «Не реагуй…» — глузувала Герміона тихим тонким, скимлячим тоном.

— Заткнися! Я не так балакаю, — відказав Гаррі.

Герміона дивилася на нього, неймовірно схожа на Макґонеґел.

— Ти завжди так звучиш. На що я не повинна реагувати сьогодні, Гаррі?

— Я... поцілувала його. У ліфті. Це було справді приємно, — прошепотів Гаррі.

Герміон ахнула.

— Гаррі!

— Мені шкода. Ми не були одні... а потім ми були, а потім він був таким гарячим і чарівним і... чорт забирай, я слабкий, — сказав Гаррі, ховаючи обличчя руками.

Герміона похитала головою, дивлячись на чоловіка, який швидко став одним із її найближчих друзів. Вона відкинулася на спинку крісла й спостерігала, як Макґонеґел робить ще одне заклинання зволоження. Кристали, що стирчали з її обличчя, були здебільшого утворені сіллю, хоча вони виглядали фіолетовими.

— Чому ти його поцілував? — здалася Герміона.

Гаррі важко ковтнув.

— Він просто такий... Герміоно, він просто такий до біса привабливий. І він такий хороший цілитель. Герміоно... коли я був у тій чарівній операційній. Якби я не був таким захопленим, я б збудився, — твердо сказав Гаррі, не звертаючи уваги на вереск огиди від Герміони та те, як її щоки порожевіли. Вона повільно повернулася до нього, хитаючи головою.

— Гаррі. Більше ніяких поцілунків з босом у ліфтах. Це не гарна ідея, – попередила вона.

Гаррі впав у крісло.

— Я знаю.

— Тебе звільнять, — прошипіла вона.

Гаррі повернувся до неї з сяючими очима.

— Я знаю, Герміоно.

— Я так не думаю, — відповіла Герміона. — Ти збираєшся стати одним із найвидатніших цілителів в історії. Не зіпсуй усе через чоловіка.

Гаррі нервово глитнув.

— Ти справді так думаєш? Що я буду видатним?

Очі Герміони пом'якшилися.

— Звичайно, так. Ти талановитий. Ти станеш найвидатнішим. Після мене, звісно, — додала Герміона, трішки подумавши.

Гаррі пирхнув.

— Замовкни, Ґрейнджер.

…

— Чудесна операція, Мінерво, — сказав Албус, поки тріо спостерігало, як матрона супроводжувала молоду ученицю Гоґвортсу з операційної. Редл пішов слідом за нею, викрикуючи післяопераційні розпорядження молодій матроні.

— Дякую. Хоча вона повернеться, — сказала Мінерва з жалем у голосі.

Албус пробурчав, киваючи.

— Ліків все ще немає.

— Ймовірно, ліків не буде ніколи, — сказав Северус собі під ніс, не звертаючи уваги на погляди обох своїх старших колег. Він перевів погляд на двох стажистів: Ґрейнджер і Поттера. Його губи скривилися від роздратування, коли вони шепотілися між собою, очі не відривалися від пацієнтки, яку переносили з операційної.

— Їм немає чим зайнятися?

— Вони стажисти. Вони вчаться. Мінерво, я радий бачити, що твої стажисти так цікавляться одним із наших менших відділів, — сказав Албус із веселою усмішкою.

Мінерва тонко посміхнулася.

— Вибач, Албусе, але ці двоє… Наслідки від чар. Запам’ятай мої слова.

— Поттер? Наслідки від чар? Я б сказав травми від рукотворних предметів, — уїдливо сказав Северус, і очі Албуса звузилися, хоча він ще не дійшов до межі роздратування.

Головний цілитель спокійно сказав:

— Немає менш важливих відділів.

Северус насмішкувато відмахнувся, не відповідаючи.

— Гаррі Поттера і мертвим не затягнули б у травми від рукотворних предметів, — підійшовши сказав Редл, спостерігаючи, як двоє стажистів йдуть геть, та примружив очі, дивлячись на їхні спини. — Він буде спеціалістом з наслідків від чар. Дивовижним.

— Велика похвала від тебе, Томе. Нам доведеться звернути увагу на них обох, — сказав Албус із різкою маленькою усмішкою. Він глянув на молодшого чоловіка, єдиного, хто був одного з ним зросту. — Дякую, Томе.

— За що? — Северус усміхнувся, дивлячись на свого професійного суперника. Редл лише подивився на нього у відповідь. У його бордових очах завжди був той погордливий погляд, наче він вважав себе в чомусь кращим за Северуса.

— Албус попросив мене взяти участь у сьогоднішній операції для спостережень. Він зустрічався з деякими політиками з міністерства, і оскільки це потенційно могло бути пов'язано із заборгованістю, хтось повинен був виконувати обов'язки голови тут, — протягнув Редл. Він знову повернувся до Мінерви й Албуса, зробивши на своєму обличчі приємніший вираз. — Мінерво, я поміщу її в дитяче відділення, коли вона прийде до тями. Албусе, я передам тобі чернетку моєї ідеї за кілька тижнів.

— Звичайно, — сказав Албус із доброю усмішкою. Троє цілителів спостерігали, як Редл пішов геть, нестерпно самовдоволений.

Северус майже одразу звернувся до Албуса.

— Коли ти почав розглядати Редла як свого наступника? — сказав Северус крізь зціплені зуби, дивлячись на старшого. Албус просто глянув на нього зверху вниз.

— Я роблю для цієї лікарні більше, ніж будь-який інший цілитель.

— Северусе, я знаю, що тобі не подобається Том. Але ти робиш рівно стільки, скільки необхідно. Ти ніколи не робиш зайвих зусиль, ти ніколи не приділяєш зайвої хвилини. Ти самовпевнений, а іноді навіть занадто зарозумілий. На мене це справляє не надто гарне враження, — сказав Албус голосом, який був настільки ж приязним, наскільки й глибоко ріжучим. Северус здригнувся під цими гострими блакитними очима.

— А Редл не зарозумілий? — Северус глузливо посміхнувся.

Албус мугикнув.

— Я ніколи цього не казав. Але Том продовжує хотіти вчитися заради навчання. Він... жадає наступного відкриття. Ти продовжив свою роботу лише заради зарплати, — твердо сказав Албус, і Северус здригнувся від різкої оцінки

І все ж він знав, що Албус був добрим. Він був досить люб’язний, щоб не згадувати, що Северус ніколи не хотів бути цілителем, дійсно ні, і це відчувалося. Він не згадував, що прийшов до Святого Мунґо, аби провести деякі свої дослідження та тому що послідував би за Лілі, своїм маяком, куди завгодно. Одного разу, коли вони обоє були п’яні після щорічного бенефісу святого Мунґо, Албус поставив йому те жахливе запитання: «Після всього цього часу?»

І Северус сказав: «Завжди».

— Я можу провести дослідження, якщо ти цього хочеш. Я міг би зробити грандіозні відкриття, як Том і Лілі, і… —  сердито прогарчав Северус.

— Тоді зроби це, — перебив його Албус. —  Досліджуй, присвячуйте свій час своїм пацієнтам та учням, доведи, що ти цього хочеш. Тоді я знову розгляну твою кандидатуру. Якщо ви пробачите мені.

Албус знову кивнув Мінерві й, востаннє задумливо поглянувши на Северуса, пішов геть, ніби він щойно не зруйнував картину майбутнього Северуса.

Северус завжди був настільки впевнений, що зрештою стане головним цілителем. Це не було щось, що Лілі завжди хотіла. Їй було начхати на бюрократів і проблеми зі звітністю. Вона хотіла лише виконувати свою роботу. Северус думав, що Редл такий самий, але тепер, здавалося, чоловік подумав, що може і рибку з’їсти, і кісточкою не вдавитися. Северус не допустив би цього.

Северус глянув на Мінерву, яка спостерігала за ним із дивною зацікавленістю.

— Ти…? — Северус замовк, скривившись від жахливо дитячого запитання, яке він збирався поставити. Мінерва дивилася на нього з очікуванням і нудьгою. Северус зітхнув із розчаруванням, похитавши головою. — Ти думаєш, що я самовпевнений?

— Мені здається, ти нахабний. Зарозумілий. У тебе комплекс Бога. І тобі потрібно навчати, Северусе, замість того, щоб хвилюватися про себе та Лілі Еванс, — категорично сказала Мінерва, за секунди відкидаючи всю маячню Северуса. Майже так само добре, як Лілі.

Северус вражено подивився на неї.

— Я не…

— Северусе, я була твоєю наставницею багато років тому. Я знаю, на що ти здатний. І ти не повністю реалізуєш свій потенціал. Том і Лілі? Ну, вони прагнуть величі. Чи заради знань, чи заради величі, це не має значення, тому що вони розвиваються, — сказала Мінерва, дивлячись на одного зі своїх найкращих і улюблених учнів. Її очі пом’якшилися, коли вона глянула на чоловіка.

— І оскільки вони займаються своїми маленькими проєктами, це робить їх більш кваліфікованими для посади головного цілителя? — запитав Северус.

Мінерва похитала головою. — Ні, вони більш кваліфіковані, тому що їм не байдуже. Почни і ти бути не байдужим.

— Я не ба…

— Не бреши мені, — різко сказала Мінерва. Вона тарабанила пальцями по перилу, коли вони стояли на містку, який виходив на весь передпокій. Вона зітхнула, коли відчула, як її чарівна паличка завібрувала і з неї вирвався фонтан жовтих іскор.

Не терміново, але однозначно важливо. Її пацієнтці, хворій на вірус Галатеї, знову потрібна гідратація і, безсумнівно, молода матрона не знала, як це зробити.

— Я не брешу, — уперто сказав Северус.

Мінерва зітхнула.

— Подумай про це, Северусе. Подумай, чому ти став цілителем. Ні, ми всі знаємо, чому ти став цілителем. Подумай про те, чому навіть зараз, коли вона пішла і вийшла заміж, і у неї двоє дітей — один із яких цілитель-стажист — ти все ще цілитель. Чому ти все ще цілитель? Тоді ти дізнаєшся, чи тобі не все одно.

…

— Чим займатимешся після цього? — запитала Герміона, коли вони намагалися закінчити черговий цикл оформлення документів на виписку в центрі невідкладної допомоги та медичного сортування. — Зміна майже завершена.

Гаррі гмикнув.

— Напевно, замовлю доставку. У мене немає продуктів, — зітхнув Гаррі, а Герміона кивнула. Він чекав, поки вона буде наполягати на тому, як вона може допомагати купити продукти, якщо переїде, але вона нічого не сказала.

— Батьки ведуть мене на вечерю, — сказала вона. — Ми святкуємо мій перший місяць тренувань на виживання.

Гаррі змусив себе видавити усмішку, підписуючи нижню частину виписок і закривав їх. Йому було цікаво, що сказали б його батьки, якби вони всі пішли на вечерю. Ну, по-перше, він був би шокований, побачивши їх в одній країні. Його батьки шалено кохали одне одного, але вони також обожнювали свою роботу, мабуть, трохи занадто. Коли Гаррі був дитиною, його батько та хрещений були бойовиками, які роз’їжджали Великою Британією та Європою, щоб захистити населення від темних сил.

Коли і Гаррі, і його сестра пішли до Гоґвортсу, вони помінялися ролями, і Лілі почала більше відвідувати конференції, а Джеймс почав працювати у лондонському офісі аврорів. Жоден ніколи не ображався на іншого, воліючи більше радіти робочими досягненнями одне одного, але Гаррі та його сестра точно ображалися на них.

— Це чудово. Вау, я не можу повірити, що минув цілий місяць, — тихо сказав Гаррі. Герміона ледь помітно посміхнулася, кивнувши на знак згоди. Гаррі подивився на власні папери, слова зливалися. Гаррі підвів очі.

— Ти все ще хочеш переїхати, чи не так?

Герміона кивнула.

— Так.

— Чому? — гаркнув Гаррі.

— Ти не повинен бути сам, — щиро сказала Герміона. — Я знаю, що ти був би щасливий побути наодинці. Але ти не мусиш.

Гаррі насмішкувато опустив очі на свої папери. Герміона не знала його і наполовину так добре, як думала, але, мабуть, вона була людиною, яка все ж знала його найкраще. Він не був упевнений, сумно це чи ні, що людиною, яка знає його найкраще, була дівчина, яку він буквально зустрів місяць тому. У нього не було друзів у Гоґвортсі. Йому ніколи не вдавалося легко їх заводити.

Його найкращими друзями були троє дурнів, які намагалися переїхати до його довбаного мерлінового будинку.

Я знаю, що ти був би щасливий побути наодинці. Але ти не мусиш.

Гаррі зітхнув, ущипнувши перенісся. Він міг підтвердити це, але не тому, що думав, що буде щасливий на самоті. А тому, що він вважав, що якщо він когось полюбить, а потім все зіпсується, то він не витримає. На самоті було б легше. Він не хотів, щоб вони були йому потрібні. Якби вони йому були потрібні, то що було б, якби він їх втратив?

Втрата людей була як магічне пошкодження ядра. Це було схоже на вмирання, але вмирання врешті-решт теж мало свій кінець.

— Тобі дуже не похуй на когось, хто стверджує, що йому похуй, — сказав натомість Гаррі.

Герміона звузила очі.

— Хто сказав, що мені похуй? — гаркнула вона.

— Я… не очікував, що тобі буде не похуй, — зізнався Гаррі.

— Ну, їбать, звикай до цього, — Герміона сердито огризнулася. Вона сунула йому решту виписок. — А за те, що ти такий засранець, можеш закінчити мої виписки. Ти не мусиш бути один, Гаррі. Ти це вибрав, тож перестань бути таким мерзотником, і дай мені можливість показати, що мені не похуй.

Гаррі важко глитнув, дивлячись, як вона несеться геть, а її слова відлунювали в його вухах.

Дай мені можливість показати, що мені не похуй.

…

Нарешті, закінчивши, Гаррі важко зітхнув і посунув папери матрони, яка нетерпляче чекала на цей момент. Гаррі кивнув їй і підвівся, потягнувшись, щоб поставити хребет на місце. Він рушив, нарешті закінчивши свій довгий день, і задоволено наспівував.

— Привіт, Гаррі.

Гаррі стояв біля ліфта, кусаючи нижню губу, вдаючи, що не помічає чоловіка, який наближається до нього.

— Як минув твій день? — запитав Редл.

Гаррі закусив нижню губу.

— Я варив зілля з Горацієм Слаґгорном, — зізнався Гаррі майже шепотом, і Редл насмішкувато пирхнув. Гаррі глянув на вищого чоловіка краєм ока. — Що?

— Я впевнений, що він проводив з тобою свій час, або пристаючи до тебе, або співаючи оди твоїй матері. Він сумний, старий чоловік. Але він дружить з Албусом, — сказав Редл, наче це все пояснювало.

Гаррі здригнувся від того, наскільки точні слова цього чоловіка.

— Гм, так, — прошепотів Гаррі, обережно, щоб не дивитися йому у вічі.

Розмова переросла у важку, хоча й не незручну, тишу.

— Ти хочеш знати, що я думаю? — запитав Редл, стоячи пліч-о-пліч біля нього. Вони були надто близько, тильні сторони долонь торкалися одна одної. Гаррі не міг знайти в собі сили відійти. Він дивився прямо перед собою, чекаючи, поки двері відчиняться.

— Що ви думаєте, цілителю? — запитав Гаррі.

— Я думаю, що ти хочеш мене, і ти занадто боїшся зізнатися в цьому. Тобі не подобається визнавати власну неправоту, — насміхався Редл.

Гаррі гмикнув.

— Ти маєш право на свою неправильну думку, — вирішив він. Його губи скривилися в легкій усмішці, і він почув різкий вибух сміху, який вирвався з рота Редла, перш ніж чоловік проковтнув решту своєї розваги. — Я йду сходами.

Гаррі відвернувся й пішов до сходів. Він почув слова:

—  Ніякого самовладання! — лунало йому вслід, а він лише усміхався ще ширше.

Збігаючи сходами вниз, по дві сходинки за раз, він відчув, як напруга цього дня покидає його. Він пройшов через передпокій і зайшов до роздягальні для стажистів, де побачив кількох з них, у тому числі Сміта й Патіл, які юрмилися біля його пергаментного оголошення. Гаррі повільно просунувся до передньої частини дошки оголошень і потягнув його вниз. Він проігнорував усі стогони роздратування.

— Минув лише день! — поскаржився Патіл.

Гаррі знизав плечима.

— Вибачте, я знайшов сусідів по кімнаті, — сказав він як пояснення.

Він почув Роновий крик.

— Що ти маєш на увазі? Вже? — запитав Рон.

Герміона надулася, натягуючи сорочку через голову й притуляючись до шаф.

— У мене навіть не було можливості представити тобі свій план із десяти кроків. Гаррі, я справді вважаю, що тобі варто подумати...

— Гадаю, він має на увазі нас, — перебив Невіл. Рон і Герміона глянули на Невіла, але на Невіловому обличчі повільно розпливалася сором’язлива усмішка. — Ти маєш на увазі нас, чи не так?

Гаррі захрипів.

— Так, мабуть. Але я не допомагаю тобі переносити твоє лайно, — сказав він. Не встиг він навіть закінчити, як Рон кинувся на Гаррі, обіймаючи його довгими руками з нищівною ніжністю. Гаррі заскиглив, намагаючись відсахнутися, а Рон скуйовдив йому волосся. —  Відчепись від мене!

—  Це буде так круто! Ми зможемо проводити ще більше часу разом. Почекай, я отримаю власну кімнату, так? — запитав Рон, хоча його руки обхопили Гаррі за шию та душили його. Гаррі грубо відштовхнув його, хитаючись і тручи потилицю.

— Ти дитина! Так, у тебе є своя кімната. Переїжджайте у суботу, — очі Гаррі звузилися. — На той час я вже підготую графік виконання обов'язків.

Невіл простогнав.

— В якому стані знаходиться площа Ґримо? — запитав Невіл.

Гаррі зареготав.

 — Я перша людина за десять років, яка живе там. Готуйтеся прибирати, гівнюки.

Гаррі швидко переодягнувся, відійшов від своїх друзів, навіть коли вони йому щиро дякували, говорячи все більше й більше абсурдних речей, чим довше він їм дозволяв. Коли він нарешті втік від них, він поплентався до області явлень і роз’явився на місці, перенісшись до порога. Гаррі витягнув ключ із кишені джинсів і повільно увійшов до порожнього темного вестибюлю.

Він безтурботно скинув черевики біля сходів і пройшов повз них до кухні. Він прослизнув усередину і подивився на купу листів, яка чекала на нього. Він сів перед ними, відклавши ті, що від Лілі вбік, сховавши їх під старим примірником «Щоденного віщуна». Він зітхнув, дивлячись на листи свого тата, розірвав їх, швидко читаючи.

Анекдоти про офіс аврора. Обіди з Ґультяєм і Муні. Питання про те, чи йому подобалося Святим Мунґо, чи він вже ненавидів Снівелуса та чи зустрічав він Албуса. Усі вони змусили Гаррі посміхнутися. Він пообіцяв, що відповість пізніше.

Він подивився на лист своєї сестри. Він швидко відкрив її й усміхнувся, коли побачив її звичне привітання: «Гей, бра-бра». Це був довгий список поточних пліток у Гоґвортсі. Гаррі міг певною мірою впізнати деякі імена, але здебільшого його цікавили лише веселі коментарі його сестри. Після короткої згадки про її заняття залишився лише список запитань. Вона хотіла знати, чи це було так дивовижно, як він сподівався, чи він знайшов друзів та чи він достатньо харчувався.

— Aкціо пергамент і перо, —  промовив Гаррі, махаючи чарівною паличкою.

Він спостерігав, як шматок пергаменту та чорнильне перо наблизилося до нього, м’яко підлетівши до кухонного столу. Він підняв його і усміхнувся.

Гей, сестро,

Ти щойно повернулася до Гоґвортсу, а вже пишеш мені? Ти напевно дуже скучаєш за мною. Я скучаю за тобою. Останнім часом я був засранцем, чи не так? Я не відповів на жоден із ваших листів цього літа, але я збираюся відповісти на цей. Тому що я не можу бути паскудним старшим братом. Це повністю зруйнувало б мій крутий імідж в очах твоїх маленьких божевільних подруг.

Гаразд, отже, Святий Мунґо навіть кращий, ніж описувала мама. Це... ну, фантастично...