Chapter 1
Зрада, зрада, зрада, зрада, аргх, за що?!
Я не розумію де я, напевне це і є смерть - самотність і небуття.
І все ж - чому?, Навіщо?, За що ? чи …
через що?
Виходить, ми все життя були пішаками!?
Усвідомлення прийшло неочікувано, а з ним гіркота й розчарування.
Він міг віддати мене будь-якій магічній сім'ї, " героя " кожен хотів би прихистити або тому ж Сіріусу якби провів над ним суд , але ні, натомість він віддав мене людям які мене ненавидять і ніякого кровного захисту не дають, бо для нього потрібні любов і бажання захистити.
Він покривав всі наші витівки, незважаючи на те що ми були на волосині від смерті, навпаки заохочував них, незважаючи на небезпеку. І ми йшли, йшли туди куди нас вів ВІН слухняно, наче вівці.
Ці думки змусили відкрити куди болючіші спогади…
останні години в світі живих...
_________________________________________________
Я, Гермі, Рон і Джинні зібрались після роботи в
кафе.
Що виходить у нас дуже рідко. Оскільки Міона працює в міністерстві у відділі з захисту магічного права.
Джинні професійний гравець і успішна капітанка команди національної збірної України з квідичу. Три роки тому вона поїхала туди по обміну і там залишилась, лише час від часу приїжджаючи в Британію на кілька днів, пояснивши такі різкі зміни тим, що там інакші чари і вільніша країна, у них менше заборон і освіта в Темноліссі якісніша.
В Україні вона перепроходила сьомий курс.
Ми з Роном стали аврорами. Я підігнав оцінки, практично знову пройшов всю навчальну програму. Під час цього я зрозумів що мені подобається вчитися, особливо коли в країні нарешті спокій.
Натомість Рон не пройшов по балам, але через те що він "герой війни" його взяли.
Ми сиділи й розмовляли доки чекали замовлення, Рон вийшов в туалет, але повернувся не сам, а з аврорами - нашими старшими колегами, через захист Джинні та Міо вони схопили всіх трьох.
- Роне поясни ! - я вимагав відповіді.
На це він лише мерзенно посміхнувся, аврори дивилися на нього з огидою, а на мене з жалем.
- Нам наказано схопити лише
Гаррі Поттера.
- Причина? - пролунав голос Герміони, яка як тільки її відпустили взяла себе в руки.
- Причину повідомлять в міністерстві, вас відпустять якщо ви не заважатимете процесу затримання - звернувся до дівчат Фіналі.
- Добре, та ми підемо з вами в міністерство і я якщо до цього дійде, буду адвокаткою Гаррі. - впевнено промовила Міо.
Джинні стиснула моє плече в знак підтримки.
А Рон? Рон просто стояв і дивився зі злорадством та очікуванням.
Ми апарували і одразу ж пішли в зал суду де сиділи лише Фадж і...
Дамблдор!?
Але ж це неможливо, я на власні очі бачив його смерть!
- Гаррі, хлопчику мій вибач, та це необхідно. - лунає спокійний голос професора, Корнеліус лише застиг біля нього, наче статуя.
- Що саме?
- Розумієш, ти є неврахованим горокраксом Воландеморта.
- Що !? - ми з дівчатами закричали.
- Ну тихо, тихо, так от якщо ми не хочемо його повернення, то ти маєш померти.
Але оскільки Авадою тебе не вб'єш, то ми з міністром - помах руки на Фаджа - вирішили кинути тебе в Арку Смерті - і все це сказано таким добрим тоном, що аж бридко.
- Як ви вижили? - тон запитання був різким, та він на це лише подивився розуміючим і переможним поглядом.
- Горокракс - промайнуло в думках.
- Ні ! - прозвучали з твердістю два жіночі голоси.
- Ви не маєте на це права! - промовила Джинні.
До того як ми стали обурюватись, Альбус використав заклинання мовчання, намагаючись втекти і не поранити при цьому аврорів, ми вступили в битву під час якої наші рухи синхронізувались .
Поворот - Ґлаціус - Протеґо - Перекид, зміна місць з Герміоною - Експекто Патронум - Протеґо тоталум - Ще один поворот і зміна місць з Джинні, яка користується невідомими невербальними, яких навчилась в Темноліссі - Ріктусемпра - Вадівазі - Депусто - Заклятус - Волате Аскендере - Каве Інікум - Зв'язатус - Імпедімента.
В такому темпі ми, згадуючи усі відомі світлі і не дуже заклинання, протрималися 2 години проти восьми аврорів, якби не Дамблдор про якого ми допустивши цим помилку забули, то нам би вдалось утекти, але що ж поробиш фортуна обернулася до нас іншим боком.
На нас одягли протимагічні кайдани. І навіть не замовкли, здається зрозуміли, що воно на нас не діє, бо ми змогли виробити до нього імунітет ще під час битв з Темним Лордом.
- Що ж оскільки ви двоє цього так не залишите, то підете в Арку всі разом - з легкістю промовив Дамблдор.
Після чого сам директор нас відлевітував і просто штовхнув за завісу. Під час переміщення я відчув лише холод і все, лише в наступну мить відкривши очі я вже був в небутті.
Зрада професора ще не так зачепила, але Рон...
Лише тепер я зрозумів, він завжди був вірним ягням Альбуса, а не нашим другом...