Гість,якого не чекали
Галас здійнявся згодом,але найпершою з усіх була професорка пророцтв,її руки тряслися ,а очі скриті за окулярами закотилися до верху:
-Це поганий знак, дуже поганий-! скрикнула професока Трелоні зіскочивши різко з табуретки ,а учні жваво повскакали з своїх місць у паніці. Ще ніхто з учнів не ставав свідком здійснення пророцтва..Деяких, особливо першокурсників вона не на жарт перелякала своїм виглядом-така схожа на зомбі професорка була для студентів ,що опинилися поруч з нею . Потім вона злегка заспоїлася і мимрила щось собі під носа -Почалось-почалось- .
Тільки професор Флітвік одернув її за тканину лляної мантії:
- Спокійно, люба Трелоні вам допоможуть- А Мадам Помфрі враз опинилася поруч і піднесла кубка наповненого заспокійливим до рота професорки.
Старшокурсники шепотілися між собою,окрім Гаррі ,який сидів ,наче води у рота набрав . У думках йому крутилося :"Як там Хайді?Чи встигла вона долетіти до батьків з черговим листом у дзьобі" Ан точно! Він же може переміститися у схованок і запитати батьків сам. Чи не для цього хіба було зроблене укриття."Та чи варто користовуватися заклинанням отут при всіх?" .
Гаррі встав зі столу та кивнув Забіні та Дафні ,що сиділи поруч такі ж ошелешені як і усі інші.
-Я до спальні йду, обіцяю нікого не калічити -сказав Гаррі до старости,що супроводжував його підозрілим поглядом .
-Ну йди,Поттере ,та не заблукай дорогою-той гигочить йому в спину.
Гаррі пройшовся вздовж рядів Великої зали ,схвильовані Рон та Герміона дивилися йому услід Хлопчик знайшов колонну на 2 поверсі, де не так вже й людно і згадуючи прошепотів слова
-Лакуем домус !
Срібляста стрічка огорнула його з голови до п'ят як кокон і потягнула чи то вниз, чи то вглиб простору ,який вона приховувала. Гарріним очам відкрилася та сама квартира ,якщо точніше, він опинився у вітальні.
Батьків було не видно. На стільниці горіла одна єдина лампа раз по раз блимаючи . Певно кімнату не використовували довгий час,адже ,коли хлопчик чхнув,-піднялася хмарка пилу,- і утер носа рукавом шкільної мантії ,в яку він був вдягнений.
-Ну йди,Поттере ,та не заблукай дорогою-чогось ці самі слова переслідували його донині. Здається, Гаррі по-перше доведеться їх знайти,а по-друге не загубитися самому ,тому що його окружила темрява і чи не єдиний предмет на разі доступний це його магічна паличка . Гаррі спробував накласти заклинання:
- Люмос!-але чомусь воно виходидило слабке і недолуге,хоча в школі він показував відмінні результати. Може це через несправну лампу? Електрика заважає йому чаклувати? Але ж тоді він лишиться у цілковитій темряві ! Тоді хлопець підійшов до вікон, торкнувся сатинової штори і смикнув убік ,сподіваючись побачити світло. За шторами ,які Гаррі поспіхом відкрив все було в чорних і темно-сірих тонах . Порослий травою сад і плющ ,який перекривав піввікна трапилися хлопчикові на очі,та матері і батька не видно.
-Мамо! -Тату!- покликав він їх обох, сподіваючись ,що вони прийдуть до нього,що він почує їхні кроки, розмови абощо,проте ніяких звуків не було чути. Вітерець сильно дмухнув у спину.
У-У-У ! Гаррі стало мерзлякувато. Він пошатнувся у бік,обійнявши себе за плечі. Щойно його зір адаптувався до навколишньої темряви -він пішов до дверей вітальні, прочинив їх і опинився у вузькому коридорі. Хлопчик піднявся сходами до спальні і помітив світло крізь щілину під дверима -там,у кімнаті явно хтось був. Голос мугикав якусь мелодію,але вона була незнайомою хлопцеві. Гаррі вирішив увійти ступаючи тихесенько як мишка. Це взагалі його сховок! Чому хтось має там бути?! Його зустріла, якщо можна так сказати- тінь,вища за хлопчика. Гаррі міг би уявити ,що то такий самий учень Гоґвортсу як і він сам.
-Довго ж ти не помічав мене, Гаррі!звернулася Тінь до нього з ноткою докору.-тим часом продовжуючи:
-Ну-мо сідай , побалакаємо .
Темний згусток матерії зісковзнув зі стіни на ліжко хлопця і похлопав долонею по покривалу . Гаррі як не старався - нічого ,окрім обрисів так і не розгледів. І невідомий якщо й не налякав ,то змушував хлопця нервувати.
-Я не розмовляю з незнайомцями!
-Добре твоя взяла ,Поттер. Я -Том Редл. Твоя мати люто ненавидить мене ,тому я сховався тут ,не заперечуєш?
-Ти вже сидиш на моєму ліжку-буркнув Гаррі.
-От і чудово. Непогано ти тут облаштувався. Тінь озирнулася і мабуть насмішливо посміхнулася,- принаймні Гаррі невідомим чином відчув це. Йому раптом захотілося виштовхати цю примару ,бодай що воно таке. Нехай він секунду побуде в темряві. Гаррі клацнув вимикачем у сподіванні, що тінь зникне з його очей. Та ні ,той інший хлопчик лишився сидіти на ліжку. А битися з тінню Гаррі не хотілося . Він прийшов до свого сховку передусім,щоб віднайти спокій.
-Як невічливо ,Гаррі- поцокав язиком згусток темряви витягнувся в зрості ставши значно довшим і моторошним:
-Де мої батьки ? Цікавиться Гаррі стискуючи руки в кулаки. Він почав неабияк хвилюватися і приріс ногами до підлоги. Серце його закалатало як у зайця під поглядом удава.
Том пирхнув:
-Навіть якщо я скажу-ти не повіриш мені. Можливо пізніше,коли я зберу нам армію з дітей,яких вона вбила ,і ми помстимося...
Уявний хлопчик чи себто вже чоловік нахмурився:
-У мене не так багато часу ,адже я ледь достукався до тебе.
-Ти мені води у вуха не лий Томе ,а спробуй вже пояснити навіщо з'явився?!-затребував Гаррі піддбурюючи іншого до дій. Та інший хлопчик залишився незворушним.
-Попередити ,дурненький.
Було сказано сухим тоном:
-Скоро все зміниться.Ти вже це спостерігаєш.
Гаррі усвідомив, що досі стоїть коло одвірка,тож підійшов і сів на стілець. І цьому Редлу довіряти хлопчик не поспішав. Адже інформація ,яка звалилася Поттерові на голову була доволі серйозною . "Вірити йому чи ні" Гаррі злегка склонив голову набік, увімкнувши всі органи чуття,щоб вчасно розпізнати брехню. Тінь Тома зробила те саме і випросталася на ліжку по-королівськи зайнявши простір між подушками .
-Вони полюють на твої кошмари . І вона вважає мене одним із них. Гаррі невільно відкрив рота:
-То це не ти намагався придушити мене увісні?
-Ні ,що ти ,ні !Редл різко помотав головою:
-Я хотів ,щоб ти прокинувся,але я робив це іншими способами. До речі твій кузен ще ледь живий, але ним володіє твоя мати. Ти можеш врятувати його ,якщо хочеш,та я особисто не радив би це робити.
Том закинув руки за голову .
Бо від Дурсля-молодшого там майже нічого не залишилося-тільки налякане іще живе в'ялене м'ясо на широких кістках.
Скільки б зла при житті не заподіяв Дадлі іншим ,він не заслуговує на повільну смерть,що буквально роздирає того хлопця на шматки. Може так Гаррі здихається хоч одного привида у своєму житті. До того ж хлопцеві зовсім не хотілося думати про армію мстивих духів,під керівництвом цього загадкового Тома.
-Та ну, думаєш це того варте?
Гаррі склав руки на грудях.
- Ти мені скажи.-Відповідають йому:
-Ти хочеш цього?
Він раптом замовк і прошепотів Гаррі так ,щоб той почув:
-Мені пора-тінь Тома спливла, плавно спливла під ліжко. Гаррі не хотів би заглядати під нього.
Вони йдуть...-тихо прошепотіли йому на вухо.