10 Днів народжень або подорожі світами
Відьма сприйняла благодушно,те, що у її хлопчика просвистів зі швидкістю світла множинний спектр емоцій на обличчі,- якщо не брати до уваги періоди смутку, оскільки Гаррі продовжував ставитися до неї-своєї матері-з підозрою. Як це можливо? Не після старань - між іншим справжніх,турботи не заради забаганки переконати усіх і вся в ідеальній материнській ролі .
Жоден з дітей раніше не збагнув подвійного наміру Бельдам, вина тому відсутність у них магії,сильної інтуіції або причина в наявності підселенця всередині цієї чудової душі. Але виходить так, що будь-який навіть сон Гаррі тут був відображенням подій, що відбуваються просто поза часом, і в іншому просторі. Все як малий Гаррі хотів, і Мати цілком впевнена , ще хоче втілювати в життя. Хлопчик зумів перестрибнути у схожий на її світ, потроху, поки що чисто інтуїтивно синочок підлаштувався ,розшукав затишний куточок. І поза сумнівом подібні блукання залишають сліди, можливо для малюка вони незначні ледь помітні зараз, але далі прогресуватимуть. Бельдам не було страшно, той не зможе сховатися від неї. Вона його знайде за потребою, адже її досвід набагато більше випереджає
Мій любий як я рада, що в безпеці
Будуєш бачу, затишну фортецю
Не розіб'єшься у височині,
скелет міцний собі здобуде
На відміну від наших з тобою гостей
Та обпіктися промінням запросто буде
Плоть горітиме наче в Інферно полоні ,
вивертатиме тіло від болю назовні
Не підходь близько до вогню при місячній повні
Поки хлопчик подорожував відлуння слів клубилися в червоточині підсвідомості в тому світі, де інші Джеймс і Лілі чекали на пробудження сина після невдалої виховної процедури. Зараз же після декількох днів, але щоправда з добрий десяток, дорогоцінний скарб нарешті знову з'явився перед ними. У невідомий спросіб потік часу змінив напрямок підкинувши свідомість хлопця до тихої гавані. Батьки сиділи за столом навпроти свого чада обдаровуючи усмішками, солодощами - безліччю того, чим раніше Гаррі був обділений. "Їж у волю радуйся життю і чини згідно з бажаннями. Тільки не забудь про правила". Лишень за велику магію треба дорого заплатити. Все, кожна деталь просочувала відьомський світ, доносила цю думку до розуму малого в нестандартній формі. І хлопчик не особливо дбає про це, поки у нього є достатня мотивація для досягнення цілей. Таких хитких і розпливчастих здебільшого, проте досить значних. Гаррі застиг за мить після перших плескань в долоні, розплющуючи очі і випрямляючись на стільці. Свічки погашені, а дорослі енергійніше аплодують йому,лагідна посмішка матері яскравіше виділяється за святковий одяг; тато потішено освистує;крис вклоняється, гордовито сіпнувши вусиками і зістрибує зі столу.Гаррі втягує повітря,що не сильно допомагає йому треба відволіктися.Тільки но він береться за столові прибори, мама кладе частинку ласощів до його тарілки перш ніж отримати власну і татову порцію. Хвилинку другу в їдальні панувала тиша сповнена дзенькотом посуду і вдоволеного мугикання.
"Я не стану пручатися своєму щастю ,воно варте того, щоб боротися . Залишуся там, де мене комфортніше або знайду для себе це місце." - м'який шепіт думок огортає розум, коли Гаррі надкушує черговий шматочок солодкого бісквіту з вилки.
-Смачно дякую, це надзвичайний торт, Лілі . Я наче уперше в житті куштую таке диво-хвалить Джеймс кулінарні навички своєї жінки,що зарділася від його компліментів за дівочим звичаєм чинно ласувала тортом,немов пташечка дзьобаючи з тарілки.Руде пасмо волосся впало на щоку,а старший Поттер прибрав його, кінчиками пальців пробіжавшись світлою шкірою жінки. Її рум'янець став яскравішим,таким гарним. Чоловіку дійсно до вподоби бачити свою жінку такою. Він відволікся замріяно роздивляючись її м'які риси ,поки вона продовжує їсти,піднятими кутиками губ видаючи посмішку. Раз у раз ловлячи очі один одного дорослі обмінялися теплою іскрою найскладнішої хімії. У ту ж секунду як Лілі відсунула тарілку від себе, Джеймс нахилився ,захопив дівоче обличчя долонями й втягнув у справді солодкий поцілунок.
-Дуже смачний десерт мамо,спасибі- кивнув головою Гаррі ,заторможено дожувавши краєчок солодкої маси.І все споглядав на ніжності між татом і мамою,сіпнувшись незручно на сидінні."Навіщо все псувати залиши як є. Забудь про щастя, і любов насправді тільки марення; вони не для тебе" - щось моторошно неприємне сховалося в внутрішньому голосі,який звернувся до хлопчика, ззовні змушуючи трохи закашлятися крихтами, що потрапили в не те горло. Батько роззирнувсь і потягнувся до Гаррі, щоб дбайливо постукати по спині, проте хлопчик відсторонився. Допомога зайва, ні Гаррі в пору було б почути як дорослі зауваження мовляв чого ти тут рота роззяв нечемний ! Поїв? Іди гуляй . Малого охопило секундне бажання стати і піти до власної кімнати.І річ не тільки в сором'язливості через підглядання за проявами романтики між батьками. Просто здалося це не його життя, а когось іншого. Щось настільки чудове,здається докази його найсміливіших мрій,частина його сприймає як нереальне. Брикається і плюється отрутою,не вірить,що може бути частиною сім'ї . Абсурдно так.
"Ніби хтось намагається скористатися моїм тілом, поки я блукаю десь ще. Досі не вдома"
Хотілося самому собі відповісти в колкій сатиричній манері про нас двоє і нам тісно. Тільки дверей на вихід немає, тому водить той хто виграє битву, Але навряд чи зміг підбадьоритися таким. Як тепер зрозуміти і вірити міркуванням? Хлопчик зітхнув, на що дорослі миттю відреагували. Їхні щасливі аури зблідли,а карі очі тата переглянулися з материними зеленими в мовчазній домовленності,поки малий задумливо втупився у порожню тарілку. Принаймні відьма знала як покращити настрій синові.
-Синку дорогенький ,ось це тобі - мама жестом фокусника ніби з нізвідки дістає пару пакунків, загорнутих у блискучий папір,і попередньо забравши тарілку,ставить їх перед очима Гаррі.
- Все, що бачиш - спантеличений поведінкою сина Джеймс, пожвавішав, його посмішка немов у вовка-сіроманця -широка, зубами напоказ. Він дістав частину подарунків хлопчику на огляд,будуючи таку собі башту.- Любий сохатику
Погляд малого зацікавлено блимнув "Невже мої перші справжні подарунки" знизу доверху роздивляючись, а дихання трохи збилося і защипало в носі аж ніяк не від тьмяних емоцій. Опісля хлопчик хитнув головою вбік зиркнувши на батьків. Слова вивітрилися з голови були тільки почутя хотілося пригорнутися в обійми .
-Мамо_ тату я..-ніжки стльця шарпнули о підлогу,коли хлопець вставав напівзігнушись уперед . Гаррі пройшов пару кроків опинився між батьками. Останні розвернулися до нього,схопили руками поперек плечей притискаючи ближче. Татові пальці зарилися в волосся синочка, проводячи вздовж голови ,розбурхуючи більше чорняву копицю ,та малий не проти як і цього ,так і долоні матері,що гладила щоку,зволожнілу від непроханих сліз. Гаррі засоромився почервонівши і ледь закусив губу. Добре, що батьки тактовно не стали акцентувати увагу на подібні вибрики. "Мама й тато надто чудово розуміють почуття, інколи навіть краще за мене" Це допомогло йому швидше заспокоїтись і врешті перерервати мовчанку.
-Я справді вас люблю ,я радий, що ви моя сім'я і не в подарунках річ-зауважив він переводячи погляд між матір'ю і батьком. - Попри довгу розлуку ви до смішного багато знаєте дрібниць про мене,а я про вас так мало. І я навіть не знаю радіти чи боятися цього.-
Боязкий, з гіркотою смутку сміх зірвався з рота дитини, батьки ж у свою чергу розсміялися відкрито ніби почувши кумедний жарт, і незабаром уже сам Гаррі почав вірити, що саме так і висловився раніше. Він перейняв настрій дорослих, що оточили його.
Вібрація веселощів кожного осіла в грудній клітині підстрибуючи догори . Обійми стають щільнішими, а напруга,яка була присутня до того в тілі хлопця, поступово тане без сліду.
-Ще дізнаєшся малий, ми виправимо це упущення.
Дійсно важливішим дарунком буде почути їхню історію до вбивства. Як вони потрапили в цю пастку. Де був їхній дім раніше, поки темний чаклун усе не зруйнував? Гаррі смикнув плечима пригадавши обмовку тата, але подробиць про ту страшну для них усіх ніч так і не наважився спитати,до того ж тоді переслідували зовсім інші монструозні питання. І зараз не впевнений точно,чи варто чіпати цю тему. Більше того Гаррі здається, що мозок трохи пливе від прожитих подій.
Хвилинку,може саме в ньому й знаходиться та причина? Адже батьки жодним чином не нагадують йому про всю ту моторошну містерію,що трапилася сьогодні і вчора. Він сам Гаррі Джеймс Поттер - альтер его або що плутає і залякує себе,адже привидів не існує вірно ?
Розпитувати батьків поки було ніяково з цього питання ,наче його б не могли сприйняти за божевільного. "Тільки не вони ,та спершу треба спробувати дізнатись самому".
-Розгорнеш подарунки зараз чи пізніше ?- поцікавилася мати.
-Мм?-Гаррі хитнув головою,виринаючи з думок.
-Хоч так хоч інак, давай віднесем їх до кімнати.
Тато бере до рук паличку,що залишив на столі і зачаровує купу боксів, які згодом пливуть похитуючись у повітрі до кімнати хлопчика.
-У нас є ще трохи особистих справ,та ми приєднаємось до тебе неодмінно.-запевняє Ллі , підходячи до малого ,щоб вчерговий раз обійняти. Гаррі з радістю відповідає, на що мати не втримавшись залишає йому швидкий "цьом" на кінчику носа .
-Не сумуй, ми обіцяємо підготувати тобі сюрприз до чергового Дня народження!-Тато підкрався до Гаррі ззаду і почав лоскотати, мама теж попалася під його руки ,хлопчик ледь не луснув зі сміху гиготівши без зупину.
-Ой , я не можу .Ха-ха годі тату !
-Джеймсе хх ходімо -мелодійний передзвін сміху припинився ,коли жінка вирвалася з хватки вжалівши тим самим методом,щоправда не так вдало.
-Так моя королево!- Поттер-старший пустотливо підморгує Лілі,примружуючи свої очі ,ті немов гарячий шоколад, передавали жінці відчуття ситості й тепла. Ах цей солодкий смак любові.
Малий же був щиро радий,адже починати день з безглуздої брехні батькам він не хотів би.
Доля подарувала йому можливість побути на самоті,навіть не треба було нічого мудрувати.
Хлопчик вирішує постати віч-на-віч з ворогом-власним протиріччям. І в цьому Гаррі добре допоможе величезне дзеркало у ванній. Він перед ним і спостерігає за власним відображенням. Лише ненадовго замислюється над планом, а раптом воно дізнається? Інтенсивно повертаючись, позуючи не відводячи погляду, щоб вчасно помітити будь-які невідповідності своїх дій із зображенням. Через приблизно хвилин п'ять коли малий вже готовий був здатися , зітхнути так само ,як і від втоми, так і полегшення. У той момент одна маленька деталь привернула його увагу: очі неприродно яскраво заблищали як скло у ґудзиків. Гладка поверхня відзеркалювала світло по краях, у центрі ж замість зіниці чорніла шовкова нитка. Остання незручно чіплялася за шкіру повік, які тонким півколом нависли над ґудзиком на зразок широко розкритого чи то здивованого чи від жаху погляду.
Гаррі нервово проковтнув, підніс руку до очей обережно торкнувшись поверхні. Відчуття легкої вологості слізної плівки на кінчиках пальців відразу заспокоїло його.
"Фух, все в порядку"- очні яблука в цілості ніяких ниток, що стягують шкіру і пласких кругляшок, що приховують порожнечу. Він проморгався для надання більшої впевненості, повіки звично закривали огляд, а коли знову заглянув у дзеркало звичайні очі витріщилися у відповідь. Неприємність відкриття вразила хлопчика потрібно було терміново відволікти себе чимось корисним: лист та точно ось уже з кілька годин як Гаррі надана можливість зайнятися чимось особистим. Чи має він дивуватися таким жестам з боку батьків? Ну як би там не було подяку за розуміння хлопчик відчуває. Він повертається в кімнату і сідає на ліжко, оточене блискучими обгортками. Чи Надмірна цікавість Гаррі могла б перемогти якби сталося інакше? Так. Пакунок за пакунком,які малий відкриває,той відчував щоразу стрибок рівня щастя у крові. Мітла та весь захисний комплект одягу для квідичу, пара наборів для вишивки та компакт-диски з магнітолою, скейтборд. Зізнатися Гаррі не користивувся нічим з цього окрім першого.
Основне, що його зараз хвилювало лист і для цього хлопчині потрібно пройти через дверцята. Так же?
Отже він підвівся й збіг сходами вниз до вітальні й присів у стіни напроти маленьких дверцят. Хлопчик схопивсь за ручку й натиснув різко потягнувши на себе - замкнено .Що?
Він так і не зрозумів знайшли батьки ключ або ні ,хоч хлопець і погодився віддати відмикач їм ,та не зміг пригадати ,коли саме встиг передати. Ще одна таємнича дрібниця,адже мати казала, що без ключа вони не можуть бути вільні. Тобто, як зрозумів Гаррі ,вони не можуть вийти за межі бар'єру.
Ого ,а чи не сталося раптом так, що ловушка спрацювала замкнувши його,їх тут. "Ні-ні такого б не сталося"-принаймні він не готовий в це повірити .
-Ну давай же ,відчиняйся- Гаррі смикав за двірну ручку,потім пішов перевірити звичні місця де можливо міг би бути захований відмикач. Перевертаючи нашвидкоруч вміст шуфлядки,полиць,порпаючись в кишенях верхнього одягу й зазирнувши під килимок в вестибюлі. Не знайшов. Шкірою поповзли мурашки страху, шум крові у вухах малого поступово зростав. Гаррі похитав головою в запереченні :
-Ні, ми ж не замкнуті тут, може ключ у батьків?
Хлопчик видихнув,заспокоюючи сполохане биття свого серця: що ж поволі навіть та підозріла до всього половина його особистості звикне до того,що більше він не сам, у нього є сім'я, з якою врешті- решт є нормальним вирішувати проблемні завдання не боючись осуду й ґвалту за подібне. Він з усіх ніг помчав до головної спальні.
-Мамо -Гаррі стукає до кімнати ,та йому ніхто не відповів він чемно вичікав хвилинку-другу. Потім приклада вухо до дверей намагаючись дізнатися чи є хтось усередини й слухає. Тиша. Малий ризикнув увійти,на всяк провсяк спрямувавши погляд на підлогу.
- Мамо, тату ми ж підемо за листом так? Гаррі гадав, що батьки у спальні, проте там порожньо. Ліжко застелене,вікно відчинене, з вулиці доноситься цвірінькання пташок, і вітерець змушує мереживну фіранку тріпотіти. Взагалі скрізь, де хлопчик ходив не було нікого ,якщо не враховувати як інколи Поттер мигцем бачив рожевий щурячий хвіст і чув цокіт маленьких кігтів Реджі й мабуть його інших друзів,що дуже швидко гасали коридорами. "Може батьки надворі?"
Хлопець вибіг у сад і примруживши очі від сліпучого сонця ,навмання блукав околицями ,розшукував маму й тата. Здається він оминув батьків кілька разів ,чи йому просто ввижалися постаті між деревами,адже варто було щойно погукати їх ,і в наступну мить вони розтавали у повітрі. Це що за гра така? -дивувався хлопчик.
Гаррі натрапив на колодязь у якому раніше ледь не потонув,що був закритий тепер дерев'яною дошкою. Так як хлопчик був допитливий,то вирішив перевірити глибину колодязя,малий трохи посунув кришку обома руками. Знайшов у траві перший-ліпший камінчик , сівши навпочіпки коло відкритого краю криниці, й жбурнув у темне провалля. Камінець стукався об стінки ,проте дна так і не досяг -можливо воно було надто глибоким - з усіх сил Гаррі намагався вловити "Плюх" ще кілька хвилин, тільки згаявши час.
Зрештою ,коли малий взявся закривати яму, він почув щось, та аж ніяк це не схоже на плескіт води. Чиїсь глухі ридання? Придушені завивання?
-Агов?- кричить Гаррі зазираючи у темряву -немає відповіді,окрім луни власного голосу. Звук переривався,як втрачений сигнал радіоканалу під час поїздки в авто.
-Я можу допомогти?-питається хлопчик у того,хто б то не був.
-Іди звідси хлопчисько!
Ультразвуковий вереск змусив хлопця відсахнутися ,підстрибнувши від страху,який заграв на нервах.
Йому знайомий цей голос ,Поттер вже колись дуже часто стикався з ним.
-Тітко Петуніє ! -впізнає малий. Проте так і не наважується говорити далі ,та і тітонька більше не реагує на нього. Все скандуючи : Вернон ,Дадлі,Вернон,Дадлі мій Даддікінс. Де ви?
"О Боже" Поттер стенає плечима й задкує з острахом спостерігаючи за обрисами колодязя,наче вірить ось-ось той відкриється й затягне у глибини або випустить якесь чудовисько віддалено схоже на його тітку й станеться рівно те саме.
Зненацька ззаду його хапають чиїсь покриті слизом і брудом кістляві руки . Гаррі скрикує:
-ААа!
Малого розвертають на 180 градусів так швидко не встиг Поттер і кліпнути ,чи тим паче зробити щось аби втекти. Чужі кінцівки сильно стиснули його плечі,знерухомивши,тіль. Чудовисько зазирає в перелякане обличчя. Скальп рідкого, колись світлого волосся, гнила сірувата шкіра і синювато-бордові залишки м'язів все ще тримаються на черепі. Очі-гудзики здається просвердлюють саму душу завмерлого від жаху хлопчика, згодом кругляшки перетворюються на порожні очниці,що відкривають хлопчикові безодню, з якої більше він не вибереться. Там Гаррі лежав нерухомо на постілі наче мертвий. Чи у комі "Тебе розірвуть на частини й покладуть у коробочку про запас".- нелюдський голос хрипло вібрував, коли Монстр скривив пошматованого рота в хижій гримасі ,погрозливо розімкнувши щелепи. Купа намистинок з встромленими в них голками замість зубів тьмяно заблищала сріблом,ті можуть щосекунди вгризтися в шию хлопчика. Він відчув запах прілого листя й нудотний-солодкий присмак у піднебіннні. Чудовисько вже так близько.
Гаррі закриває очі й міцно зажмурюється . "Тебе немає- ти лише плід моєї уяви!"
-Гей сохатику. Що сталося?- заціпеніле тіло легенько струшують ,хлопчик приходить до тями. Так вийшло, що видіння ,яке нещодавно турбувало йго ,заховалося у пам'яті. Лишень спогади про переляк завданий привидом з криниці та батьком,що застав малого зненацька.
Тато дивиться на нього з тривожним виразом обличчя кусаючи губи.
-Вибач синку, я налякав тебе ,не треба було підкрадатись
Пробач мене.
-Все-е я у порядку. Буває-насилу промовив Гаррі для певності кивнув головою. Батько не був переконаний, та все ж прийняв відповідь малого.
-Чого ти тут?
-Вас шукав і до речі я хотів спитати про ключ ,ми не замкнені тут навіки ?-випалив одним духом хлопчик.
-О любий авжеж ні, ми вільні. Ключ у матері скоро ми можемо оселитися на тому боці- варто зовсім трохи почекати.
-Це втішає -Гаррі полегшено зітхнув. Зі поспіхом складеного списку викреслена одна проблема.
- Ти встиг дивився свої подарунки?- поцікавився Поттер старший його очі хитро примружилися.
- Аякже вони просто супер. Дякую тату!-це дійсно так хоч і Гаррі не роздивлявся їх ретельніше - було дуже приємно отримати дарунки .
-Я теж не втримався би підгледіти ,коли мені хто дозволив лишитись з подарунками на самоті.-поділився дорослий багатозначна усмішка набік прикрасила його лице.
- Проте мені цікаво ще дещо..Гаррі скосив погляд на батька:
-Я хотів би знати про життя до всього цього як ви опинилися тут . Я не прошу поки розповідати про день нашої розлуки.
-Безсумнівно. Мама буде рада приєднатись, нам є про що тобі розповісти.-вигукнув весело чоловік й повів сина до будинку.
Лілі поралася на кухні,наспівуючи лагідний мотив . Вона різко озирнулася на хлопців,які увійшли, її очі сяяли нергією.
-О ,ви якраз вчасно, я уже закінчую. Нові страви готові до вживання.
Хочете їсти?
Гаррі похитав головою :
-Ні , мамо, дякую.
-Квіточко, у нас час історій ,приєднуйся - чоловік підійшов до жінки й обійняв ту за талію.
-Як цікаво.. І про що історіїї ?- погляд Лілі був зосереджений на синові.
-Спогади з нашого життя до трагедії,коли ми були разом.-пояснив хлопчик.
-А мій хороший. розсміялася жінка Пам'ятаю багато чого,тільки вони й тримали нас з татком при тямі .
Сім'я розмістилася на дивані у вітальні . Гаррі був затиснутий між дорослими,які обвили його руками напівбіймаючи. Він обернувся в увагу,почувши материн голос.
-Почну мабуть того як ти народився на світ, і я вперше пригорнула тебе до себе в обійми. Це одна найчудовіших миттєвостей мого життя. Нашого життя звісно ,твій батько тоді потайки зайшов у палату всупереч настановам цілителів і влаштував для нас ціле шоу співочих жаб.
-Задля того мені треба було перевдягнутись в цілительську мантію і вкрасти значок ,щоб дістатися вас. Тоді вся кімната була в конфеті й надувних кульках.У тебе все ліжко всипане квітами. -каже він до Гаррі,карі очі дорослого відзеркалювали посмішку ,він перевів погляд на Лілі. Я пам'ятав, як ти хотіла потрапити в новий магічний ботанічний сад, і тоді я приніс тобі потайки усі екземпляри,тіж самі що й там.
- Ага , ще я кричала на тебе що ти незаконно придбав ці рослини.-фиркнула Лілі.
- Я лишень їх у Френкового дядька позичив. Елджі тоді був зовсім не проти -батько не погоджуючись хитнув головою.
- Авжеж чого б тоді він жалівся мені ,що ти напоїв його, і тому програв тобі партію в покер ,а заодно і рослини ,які поставив на кон?
- Він міг відмовитись - стенув плечима Джеймс і зазначив,тицьнувши жінку ліктем у передпліччя. - Тим паче ти сама потім падала з крісла від сміху, почувши згадку про це.
- Що правда, то правда - сором'язливий рум'янець зафарбував щоки Лілі,посперечавсь за яскравість з рудим волоссям жінки. Вона гигикнула й повернулася до Гаррі,щоб пояснити -Справа в тому, що Елджі - власник цього ботанічного саду і звіринцю надто прискіпливий й педантичний. Утнути щось на кшталт подібного.. о, ця подія перевернула характер бідолашного чоловіка з ніг на голову.
- Я не жартую: він виявляється ще той авантюрист. Навіть допоміг мені з транспортуванням рослин,коли я розповів задля чого все це затіяв.-здається за ходом розповіді неприборкана зачіска чоловіка наелектрезувалася. Захоплення історією досягло максимуму й тепер наче батарейка заряджало тих, кого Джеймс обіймав.
- Тоді я справді як у саду погуляла - погляд жінки ринув у спогади, де різнобарвні рослини зачаровували своєю красою і ароматом, маленький став з ліліями і лататтям,на якому сиділи співочі жаби.
-Чари незмірного розширення наше все-Сіріус..- побачивши запитальний погляд хлопчика Джеймс пояснив -твій хрещений батько, тоді запізнився не зміг прийти бо ж працював в Аврораті -це ніби поліція. Ми раніше працювали там разом,-батько відкашлявся повертаючи русло до основної історії:
-Та на наступний тиждень коли вас виписали ми пішли в той сад погуляти наживо. І добре повеселилися.
Лілі спохмурнішала,хоч і досі всміхалася:
- Сірі запустив фейерверк коло альтанки з квітучою пасткою диявола. Нещасна згоріла,а нам виписали штраф і заборонили рік там з'являтися.
- Ну мила це ж не навіки ,і взагалі квітуча пастка диявола ледь відрізняється від Напівмісяцевої повзуниці! -захищається Джеймс.-До того ж він просто був надто радий потримати Гаррі на руках,якось приглядатися до рослин не було часу.
-Все одно мені соромно-пробурмотіла Лілі й вирішила згадати про інше.
- Ви потім цілий тиждень вечорами сиділи біля Гаррі й поважно гадали, що малий готовий приєднатися в команду з квідичу, бо той навчився сидіти й хапати рукою все до чого дотягується.
- Так -це ознака того,що у Гаррі прокидається талант квідичного гравця. -Джеймс повчально підняв вказівний палець вгору. -Важливо: чим раніше в небі, тим краще чарівник у будь-якій справі.
Лілі закотила очі на його завуальоване самовихваляння. А малий потішено захихотів.
- А твій перший рік народження от тоді ти вперше сів на мітлу ,коли дядько Сіріус надто був нетерплячий та що там мені теж кортиіло ,щоби ти навчився літати на мітлі чи не раніше ніж ходити. Ви ще потім влаштували гонки й розбили ту моторошну вазу у вітальні. Щоправда кішка Скітлз була не в захваті від ваших витівок, ти ледь не збив її ,гасаючи з кімнати в кімнату. Добре, що Сірі перехопив тебе завчасно.Ну майже
- Ого, дійсно так- Гаррі задумливо скуйовдив волосся на потилиці. Нещасна киця ледь не постраждала за нього, чи дійсно йому пороблено час від часу втрапляти в неприємності.
- Мама співала тобі колискові ,часто ми читали на ніч казки..
- Начакловували тобі снитчі і бульбашки й ти ловив їх .
Джеймс змахнув паличкою і в яскравому спалаху світла вилетіли золоті й райдужні кульки звиваючись над головою наче дражнились щоб підбурити хлопчика на переслідування.
Гарріна рука несвідомо потягнулася за найближчим м'ячем хутко стиснувши на ньому пальці.
Той хлюпнув розсипавшись блискучим пилком,що декілька митттєвостей тримався на долоні немов пудра для повік,а згодом зникла без сліду.
- Саме так тебе можна було відволікти,щоб був на видноті. Адже ти любив гратися у хованки так майстерно, що ми шукали тебе годинами. Приємно бачити, що це досі спрацьовує-підморгнув тато хлопчикові,а мати засміялася і обійняла малого,поцілувавши в маківку.
- Ой та годі вам-Гаррі став пунцовий.- Я не мала дитина, мені майже одиннадцять.
- Авжеж сонечко, як ти дивишся на те ,щоб сходити за листом? Мати нахиляється до нього,зазираючи в обличчя.
Гаррі тільки но збирався з силами спитати про це, та йому дійсно було цікаво слухати історії з їхнього життя.
- Я був би дуже радий.
- Так камера на всяк про всяк готова, можемо вирушати-тато похляпав долонею по кишені легенької куртки в яку був вдітий.
-Чудово -Лілі сплеснула в долоні,ключ від маленьких дверцят був затиснутий в її пальцях. Вона підійшла й присіла навколішки біля проходу,вставила ключ у щілину й повернула відмикаючи двері.- Ходіть сюди, краще роз'явитися по той бік. Попереджаю Гаррі, переміщення в просторі дещо незвичні,але згодом ти до цього звикнеш. Вдихни глибше,хапайся міцніше і все буде добре.
Гаррі послухався взявши матір за руку ,другою долонею ж тримався за тата і набрав у легені побільше повітря.
Миттю потому здавалося весь всесвіт стиснувся в малий отвір й хлопчика з силою тягнули крізь нього. Секунда й Гаррі стоїть схилившись утриманий руками дорослих від падіння й захекано дихає.В грудях було надто тісно,а шлунок від часу здригався. Ох ні, роз'являтися не для нього.
-Дихай любий. Глибокий вдих і видих кілька разів ну ж бо.
Гаррі так і зробив і йому стало легше.Він озирнувся та ж кімната з якої вони пішли,проте з маленькими відмінностями. Малий раптом згадав дещо .
"Лялька ,вона залишилась нагорі"
-Я зараз -кинув він батькам і побіг сходами до свого горища. Хлопець помітив маленького Гаррі на старечому кріслі й підібрав ляльку притискаючи ту до грудей. Ця іграшка тепер багато для нього значила, як пам'ять про те ким він був і його шлях до мрії.
-Гаррі!
-Можемо йти - малий,йдучи на голоси дорослих помічає ,що тепер чекають на нього в передпокої. Вони покликали його, коли почули як хлопчик спускається сходами на перший поверх.
-Ти готовий ?-питає батько пропускаючи малого вперед.
Мати також кидає на сина допитливі й чуйні погляди." Не поспішай . В разі чого ми готові почекати".
-Цілком- Гаррі сповнений рішучості і сподівань відчиняє двері й робить крок за поріг.
Вже заходило сонце - його помаранчеві промені торкалися темного волосся хлопчика й відбивали світло у лінзах окулярів.Прохолодний вітерець ліз під рубашку змушуючи незручно повести плечима. Гаррі спустився сходами униз і подивився на синьо-рожеве небо вишукуючи серед хмаринок сову з очікуваним листом. Сім'я прочекала до самих сутінків перемовляючись про все і ні про що. Радше тато згадував всякі кумедні дрібниці, які трапилися в шкільні часи, на кшталт літаючих під стелею столів і лавок на Святковому бенкеті, коли всі присутні були змушені вечеряти зовсім близько до зачарованого неба.
-Отже іншим разом- зітхає Гаррі роззирнувся до батьків
Раптом з даху темна тінь спорхнула й приземлилася йому на плече,воркочучи і клекочучи дзьобом. Пазурі міцно стиснули м'яз аби привернути до себе увагу.
-Ось ти де.- темно-коричневий пугач з жовтими очима-ліхтариками запитально подивився на хлопчика,мовляв чи тобі потрібна посилка? Розмотуй давай.
-Почекай ,треба налаштувати спалах, зараз ледь видно хто є хто.-розпорядився батько:
-Отак завмри Гаррі ,а потім повільно тягнися до лапи сови й обережно відв'язуй посилку.Дивися за дзьобом .Пугачі надто примхливі і гордовиті монстри, якщо їм бодай щось не сподобається , тобі відгризуть пальці.
-Джеймсе!
-Ну що?
-Те, що Хельга дзьобнула тебе пару разів було заслужено,бо ти був надто зарозумілим.
Клак пш -клак пш, замість суперечок чоловік зробив пару фото,проігнорувавши сказане. Роздратований пугач миттю розчеперив пір'я і з криком кинувся до джерела неподобства,оголивши кігті.
-Ах ти наволоч !- птах вирвав камеру з рук батька ,залишивши тому глибокі борозни ран на кистях,що моментально почали стікати кров'ю.- От бачиш ,що я казав же -шипів Джеймс,поки мати чаклувала над пораненями невдоволено цокаючи язиком.
-Гей, віддай мій лист і не чіпай мого тата! прикрикнув Гаррі на сову змахуючи руками. Птах був не в захваті від манер хлопчини й хоч не кинувся йому в обличчя ,та все ж злетів у небо і полетів у напрямку дерев,неподалік тенісного корту. Гаррі погнався за пугачем орієнтуючись на темний силует вгорі і шурхіт крил. Темна тінь птаха заховалася в гілках дерева.
-Ну віддай,будь ласка ,мені потрібен той лист-хлопчик нетерпляче ходив туди-сюди ,очікуючи коли ображена сова з'явиться . Та зрештою Гаррі вирішив залізти на дерево.
-Гаррі? голоси батька й матері були чутні вдалечині.
-Гаррі ти де?
Малий не озивався, бо побоявся злякати своїм криком пташку. З усіх сил чіпляючись за стовбур дерева хлопчик поволі дряпався вгору.
"Ну давай же, ходи сюди пернатий. Дерево було високим і розлогим, дуже скоро Гаррі опинився серед листя ,з усіх сторін шурхотіло й скрипіло гіляччя. Хоч зір адаптувався до темряви все одно навкруги було важко орієнтуватись, лише окремі гілки хлопчик міг розгледіти . Та пташку ніяк.
Не лізь, іди звідси малий, ти покалічишся- шепочуть йому в вуха голоси.
-Ти пам'ятаєш що з тобою трапилось минулого разу -ти лежав у комі- наче хтось ділиться секретом,притискаючи холодні губи до вушної раковини малого.
"Я всього лише проспав день - це нічого не значить" відмахнувся подумки Гаррі
-Ти знаєш що ні - засміялися йому у відповідь тихо Гаррі твердо проковтнув, темрява взяла його в кільце й шепотіла, тепер наче знущалася над хлопчиком його безпорадністю .неможливістю захиститися
Раптом під ним заходилося дряпатись невідоме створіння. Гаррі відчув як прогнувся стовбур, зміщуючи центр ваги убік. Воно важко дихало й розривало пазурями кору дерева наче рубанок. Фшикр Фшикр
Тікай -малий скільки міг просунувся угору усвідомлюючи що далі вже нікуди,гілки стали надто тонкими аби по них лазити. Чи зможе він перестрибнути на сусіднє дерево? Поборовшись з гіляччям Гаррі визирнув швидко оцінюючи обстановку ,сусіднє дерево росло приблизно в двох метрах від нього.
-Гар-рі-рикнуло чудовисько,хлопчик глянув униз помітивши величезну тінь. Малий недовго думаючи зробив пару кроків уперед і відштовхнувся стрибаючи .Тільки б не впасти я хочу бути на тому дереві. Він не знав як працює магія, та дуже бажав ,щоб вона спрацювала. На щастя ця сила допомогла йому опинитися на дереві . Лишень з тою рзницею, що то було те саме дерево, з якого він щойно зістрибнув.
І він опинився у лапах чудовиська – воно тиснуло йому на шию чорнильними кістлявими пальцями, перекриваючи доступ до повітря. Ні, пусти! Хлопчик забився у відчайдушній спробі звільнитися та марно.
Трісь - гілка не витримала навантаження і зламалася під Гаррі, він летить вниз. Тьмяне світло місяця потрапило на постать хлопця.
Малий боляче впав на спину і рвучко вдихнув кисень у палаючі легені, запаморочення повільно відступало,дзенькіт у вухах принаймні стих. Гаррі спостерігав, як щось заворушилося в листі і шулікою кинулося униз до нього, малий різко виставив перед собою руки, щоб зупинити нападника. Виявилося, що сова розправивши крила нарешті вирішила спуститися до хлопчика, і той ненароком вдарив її. Пугач заверещав і незграбно приземлився поруч грудкою пір'я, на крик збіглися дорослі.
-Гаррі-мати була в явній паніці, вона замахала над ним руками, активно бурмочучи щось собі під ніс.
-О, Мерлін, що трапилося?!-Тато наблизився до дитини й виводив паличкою якійсь фігури .
- Я.. ой - хлопчику здається, ніби на тіло розпеченим маслом капають. Тільки потім він зрозумів, що батьки продіагностували його травми.
- Потерпи може пекти, у тебе розтягнення та забиття, але на щастя нічого не зламано. Зілля з цим швидко впорається. Треба дістатися дому. Вона повернулася до пташки аби оглянути ту, водночас дала розпорядження чоловікові:
- Джеймсе, обережно візьми Гаррі. Я займусь птахом.
Малого підняли м'яко утримуючи під спину, його ноги безвольно висіли в повітрі.
Лілі йшла за хлопцями з філіном у руках. Зрештою, вони опинилися всередині будинку. Гаррі поклали на ліжко, мати знаходить зілля, люб'язно принесене щуром Реджі.
- Нічого, будете як нові копієчки - каже жінка ласкаво, притискаючи фіал з ліками до губ дитини, з часом відчуття холоду спрямувалося до тих місць, що "палають" у тілі. І Гаррі зміг говорити не стискавши щелепи для того, щоб заглушити крики болю.
- Пугач у порядку?
- У нього вивих крила - це не так страшно, як нам здалося спочатку. Видужає.
Треба визнати Гаррі почувається винним, адже саме через нього постраждав птах. Хоча одна його частина також була переконана, що пугач отримав заслужене покарання,тож не варто себе картати.
Мама відв'язала від лапки сови листа і поклала його на тумбочку, що поруч із ліжком.
-Ти все ще хочеш його відкрити? Рудоволоса помітила погляд хлопчика спрямований на конверт,й розмістилася поруч з малим на ковдрі.
- Угу-хлопчику ж треба знати, через що мало не розбився в коржик.
- Ось це я розумію упертість, я теж таким був і залишився незважаючи ні на що -батько сидів з краю ліжка дозволив собі підбадьорливо посміхнутися:
- Давай -він киває у бік конверта.- Нам теж цікаво.
Гаррі помітив, що камера знову в тата в руках. Хлопчина тягнеться до довгоочікуваної посилки, влаштовуючись у положенні сидячи ,спершись на узголів'я ліжка.
Конверт, важкий і товстий, був зроблений з жовтуватого пергаменту, а адреса була написана смарагдово-зеленим чорнилом. Марка на конверті була відсутня. Зате адресу було вказано, до того ж точну
Лондонський Боро. Кройдон. Маєток Рожевий палац. Кімната на горищі.
Гаррі перевернув конверт і побачив, що він запечатаний пурпурною восковою печаткою, прикрашеною гербом, на гербі були зображені лев, орел, борсук і змія, а в середині велика буква «Г».
Хлопчик зачитав листа уголос, фоном почувши клацання фотоапарату :
ШКОЛА ЧАРІВНИЦТВА ТА ЧАРІВНИЦТВА «ГОҐВОРТС»
Директор: Альбус Дамблдор
(Кавалер ордена Мерліна І ступеня, Великий чарівник, Верховний чарівник, Президент Міжнародної конфедерації магів)
Дорогий містере Поттер!
Ми раді поінформувати Вас, що Вам надано місце у Школі чарівництва та чаклунства «Гоґвортс». Будь ласка, ознайомтеся із доданим до цього листа списком необхідних книг та предметів.
Заняття розпочинаються 1 вересня. Чекаємо на вашу сову не пізніше 31 липня.
Щиро Ваша,
Мінерва МакГонагалл,
заступник директора!
Хлопчик перервався розглянувши шкільний герб, як Гаррі зрозумів через розповідь батьків вони вчилися на Гриффіндорі-левовому факультеті сміливців, але про решту малий нічого не знав.
Присівши до нього ближче й тицьнувши пальцем у невідомі символи ,тато роз'яснив синові,:
- Орел -Рейвенкло-книжковий хробак,енцеклопедія на ніжках, Хаффлпафф-барсук-відмінний друг,душа компанії, змія -Слізерин-ворог номер один для Грифіндору,хитрий повзучий гад.
- А якщо серйозно Гаррі , не замислюйся багато про приналежність до певного факультету, адже кожен має свою позитивну сторону. Ми не тиснутимемо на тебе і не вимагатимемо, щоб ти йшов нашими стежками.
-Не згоден. Слизерин точно не такий. -Але під пильним поглядом рудої відьми Джеймс знітився. - І е звичайно сохатик, вибір за тобою, ну і за Сортувальним капелюхом авжеж.
- Доведеться почекати з відправкою зворотного листа, благо ще є час. Можемо сходити закупитися днями, коли тобі стане легше.
-Мені вже-заїкнувся було Гаррі.
-Ні, синку ,у тебе попереду день постільного режиму . Адже ти не використовував свої подарунки так? О так у жінки були свої власні плани, які надто хотілося втілити
Хлопчик кивнув головою, і вона промовила широко всміхнувшись йому :
-Так от, завтра буде чим тобі зайнятися, а тепер вечеря і спати мій дорогоцінний. Що ти хочеш?
-Не знаю-зітхнув Гаррі.
-Кусочок торта? передбачила жінка.
-Добре -погодився хлопчик.
-І какао?
-Чай напевно-знизала плечима дитина. Тихий сміх матері і її власні думки: "навіть в дрібницях любий синочок встановлює свої правила,так ненав'язливо,дуже мило".
-Як скажеш. Побудемо тут чи до їдальні?
-У їдальню -Гаррі хотів переконатися, що кінцівки працюють як треба. Він завозився на ліжку приміряючись з якої ноги краще встати.
-Ми тебе підхопимо якщо що, не бійся. На щастя, ноги його втримали, при перших кроках він відчув ніби пружини всередині кінцівок розпрямилися і стиснулися знову.
-Я принесу пугач щось поїсти теж - вирішив хлопчик, адже птах досить настраждався і напевне зголоднів.
-Не поспішай -мама помітила ,як дитину заносить убік, коли той спробував рухатися швидше, і пригальмувала його утримуючи за руку.
-Гаразд-так вони опинилися на кухні ,подумати тільки нещодавно тут хазяйнували Дурслі,а тепер родина Поттерів. Гаррі ледве міг уявити ту реальність, де вони б поладнали іж собою. І ось будь ласка дім сповнений темних секретів,які малому варто ретельно охороняти. Він зрозумів , що по іншому не складеться навіть якщо привиди родичів переслідуватимуть ще бозна скільки часу. Проте йому є про кого піклуватись -сова,що поселилася на комоді у спальні . Хлопчик приніс пташці вівсяне печиво на знак вибачення. І про мати з батьком він би теж піклувався,хоча зараз виходило навпаки .
Однак трохи хлопчик на відпочинок заслужив,кошмари у вигляді привидів Дурслів його не турбували ні під час їди ,ні під час підготовки до сну. Побажавши надобраніч батьки загасили світло в кімнаті хлопчика та залишилися сидіти коло його ліжка до поки той не заснув.
Гаррі ходив будинком сірим від пилу й запустілим . Виходи були заклеєні полосатою жовто-чорною стрічкою,яка пересікала їх хрест-навхрест.
За тобою не станем горювати Попелом голову присипати допоможемо
Стривай - це не все, що ми можемо - маленька чорна тінь весело затанцювала на стіні,а малий занедужав, так ніби щось висмоктувало з нього енергію.
"Де мої небо і хмари ?" Гаррі знесилено опускається на коліна здіймаючи навколо себе завісу пороху та заплющив очі.
У наступну мить він чує свист вітру і віддалений плескіст хвиль. Коли Гаррі наважується поглянути знову ,то помічає: він на скелі,десь унизу море або океан. Хвиля розбивається о виступи,краплі солоної води осіли на губах і обличчі хлопчика віднесені сильним повітряним потоком. Дуже закортіло стрибнути з краю, і Гаррі не вагався довго. "Це ж весело! Вітер мене утримає, я не впаду!" Так і є . Гаррі завис у просторі над водою,що хлюпала й пінилася унизу.
Малий зачаровано дивився, як білі баранці хвиль блищали у сонячних променях, що визирнули з-за хмар.
-Пора у колиску-каже лагідний голос, Гаррі падає униз в обійми піни й води не взмозі вчепитися за щось. Промінці сонця нагадують тепер яскраві нитки,які тягнуться, сплітаються з спіненою водою у широке полотно,що загортає хлопчика всередину наче кокон повнстю знерухомлюючи, занурюючи у пітьму .
Гаррі прокидається,біль у голові на відміну від останнього разу не тривожить,не заколює нерви шпичаками. Тільки ходити стало важкувато,ноги його не дуже слухались. Він спотикався на здавалось би рівній поверхні. Та що ж це таке? "Мабуть падіння з дерев двічі менш ніж за тиждень далося в знаки"-пригадав хлопчик. "Мати права :сьогодні довгі прогулянки мені не по силах".
В двері легенько постукали:
-Синку, ти вже прокинувся?
-Так- відгукнувся без настрою Гаррі ,знову вмостившись на ліжку.
У кімнату зайшли мама й тато-вони не жартували з приводу кількох святкувань-на підносі красувався великий іменинний торт,більший за перший з темною шоколадною глазур'ю увінчаний свічками-фонтанами, які загорілися щойно батьки ступили за поріг .
-З Днем народження сонечко! З Днем народження! співають вони хором й зупиняються коло ліжка. Раптом звідкись перед очима Гаррі вигулькнула мала фігурка Реджі й стала танцювати перед завмерлим хлопчиком. На цей раз крис був вдягнений у картатий картуз і яскраво-червону футболку, замість кружлянь з тростинкою у лапах,той підкидав й ловив свого капелюха.
-Не забудь про бажання!-підморгує тато. Щур зістрибнув убік даючи можливість дорослим розташувати торт перед хлопчиком й сісти обабіч нього.
-Сьогодні диво-день ,-сміється мама,примружуючи очі -все ,що не скажеш,проте хочеш миттю збудеться
Гаррі охопило сильне відчуття дежавю,він струснув головою і загасив свічки як минулого разу.
-Ти бачу не проти сніданку тут - ну ми погодилися з тим, що в тебе сьогодні здебільшого постільний режим . Лілі побачивши спохмурнілий вигляд дитини,скорегувала ситуацію надійним способом. Жінка відрізала шматок торта кладучи синові на тарілку і заспокійливо всміхається:
-Проте завтра гадаю можна сходити у гості до сусідів,у яких є діти . А також прогулятися Косою алеєю.
-Як тобі такий план? Розважимося,сохатику? Джеймс був принаймні дуже зацікавленим і своїм прикладом дуже допоміг хлопчикові розслабитися.
Гаррі в мить повеселішав,його очі мерехтіли за склом окулярів. Він так і не зміг потоваришувати з кимось,не тому що не хотів,бо його оминали після цькувань кузена. Взагалі через недбалий вигляд малого та дивні випадки на додачу було важко знайти хоч співрозмовника. Чесно кажучи він був на порозі зневіри,що коли-небудь в нього з'являться друзі. І авжеж хлопець навіть не уявляв,що справді матиме можливість побувати в магічному світі.
-Згода. Чудова ідея - кивнув хлопчик ,дожувавши шматок торта.
-О,ледь не забули твої нові подарунки ! Лілі сплеснула у долоні,і святковий торт замінився на подарунки .
- Мамо -вона дуже старається для нього,але хлопчику було незручно отримувати стільки уваги,бути центром усього виявилося нелегким пізнанням для його раніше самотньої натури-Дякую,та чи це не забагато?
-Дурниці,для тебе хочеться дарувати світ і його буде безкінечно мало,любий мій.
-Так , ти гідний більшого за більшість.
Не впевнений у висловленні почуттів Гаррі простяг руки до батьків,обіймаючи їх. Ті були раді посунутися ближче і відповісти взаємністю.
-Гей ,зазирнемо у подарунки? Що ж там є?
Малий розгортає обтягнуті блискучим папером згортки: відеопрогравач, невеличкий телевізор,бейсболка і нові окуляри-здається останні нагадували формою його власні проте дужки не затерті й не заклеєні на переніссі скотчем,ба більше якщо придивитись можна було побачити розпис на оправі,чи то павутинку або ж стрільчасті сніжинки .
-Овва,це дуже гарно.- Гаррі вдягнув нові окуляри з задоволенням відмітивши як чітко і яскраво можна без зусиль розгледіти найменші деталі навколо себе:пилинки у свілі сонячних променів,грудку закошлатої тканини на ковдрі, якою вкривався. Про що він повідомив дорослих
-Нарешті,ти справді бачиш-очі батьків світилися не меншою радістю.
-О ,ну що ж чим не час розглянути інші подарунки? Впевнена, ти ще не зрозумів для чого тобі два набори для вишивання,міг би сказати,що це дещо жіноча справа. Проте ти помиляєшься дорогенький,бо то теж свого роду магія і не гріх нею користуватися й розвивати.
-Я допоможу тобі навчитися. Мати бере до рук перший набір і дістає звідкись голку з вже вдягнутою ниткою, притискає до тканини холста,вістря опиняється з іншого боку,жінка нанизує одну яскраву намистину ,і і продягає заселяючи голку в полотно трохи далі, сшиває їх разом аби червоно-жовта бісеринка закріпилася на місці,далі знов продягає голку з ниткою крізь полотно й так само нанизує ще одну кругляшку,трохи відступаючи від місця розташування попередньої. Гаррі якийсь час жодного уявлення не мав,що саме буде вишито на полотні,просто закорлючки ,алее поволі процес затягнув, і фантазія підказала,"то червона квітка з історії про хлопчика на ім'я Мауглі". - Хочеш сам спробувати?Дивись, якщо нитки закінчаться і вдягатимеш нитку в голку з'єднай два кінці петелькою,щоб не роз'єдналися.
***
-Ти певна ,що йому буде цікаво люба -вони з Джеймсом обговорювали цю тему до того як дарувати. Проте відьма наполягала в нобхідності данної навички. Настирливі родичі Гаррі турбують незрілу свідомість.
-Йому варто власноруч закрити їхні роти. Нехай він забуде їх,останні спогади поховає у минулому, щоб тлінні залишки тіл у нього в руках повністю переворилися на звичайний предмет інтер'єру.
***
Хлопчик приймає з рук матері полотно і інші атрибути,деталь за деталлю вишиває на ньому;малий так і не зрозумів, коли мама перестала допомагати йому спрямовуючи рух голки вправними пальцями, і він зовсім забувається про плин часу так наче впав у транс,бульбашку в якій можуть існувати лише Гаррі його творіння. Маленький хлопчик на центральному плані тримає червону квітку над головою,позаду нього стоять вовки, ведмідь Балу і пантера Багіра. Попереду ж хлопця він вишиває тигра -Шер-хана з люто розкритою пащекою, змія Каа згорнутому в кільця на гілці дерева,залишок простору був заповнений Бандар-логами.
Вони ніби готувалися до битви, але було не зрозуміти хто першим піде в атаку.
З останньою бісеринкою в наборі Гаррі приходить до тями помічаючи як болять і тремтять пальці руки, але відчуває задоволення від погляду на результат. Він здригнувся, почувши голоси поруч із собою, перевів увагу на них.
- Яка краса милий! -похвалила відьма сина сплеснувши руками, анітрохи не збрехавши. Дійсно картина відрізнялася жвавістю сюжету, якщо врахувати, що хлопчик вперше зайнявся справою, що вимагає великої посидючості. Вражаючий результат. Її маленький здібний учень швидко вивчив урок.
- Нічого собі, талант. - Джеймс підняв великий палець вгору, оцінюючи роботу хлопчика.
Гаррі потягся, хрускаючи хребцями, розминаючи спину, що затекла, до того ж він встиг неабияк зголодніти немов минули і втомитися за скільки взагалі було часу?
-Ну так. Завтра прогулянка так само?
Батьки помітили розгубленість в очах дитини
-Ти був так сильно захоплений роботою, що ми не змогли відволікти тебе. Вже вечір.
Вечеря пройшла в їдальні, під час якої батьки всіляко частували малюка смакотою та роздаровували компліменти його здібностям до вишивання.
-Відпочинь, мій золотий-мама поцілувала його в маківку.
-Тобі будуть необхідні сили, щасливих снів-додав тато
Хлопчика ніби огорнули в шаль крізь яку навряд чи можна було щось побачити лише окремі плями світла і добре хоч сьогодні тіні-прилипали не знущаються з нього.
Наступний ранок зустрів його сонцем, новим тортом-чизкейком, усміхненими батьками, що стояли біля ліжка співаючи пісню на новий лад. Але що важливіше - Гаррі відчував себе відпочиваючим і сповненим енергії.
І все до певного моменту повторилося тільки коли хлопчик за власним бажанням допомагав мамі прибирати на кухні, Лілі запитала.
- Ти хочеш спершу погуляти Алеєю Діагон чи познайомитись із сусідами?
- Я виберу, погуляти Алеєю.
- Вирішено, як зберешся приходь у велику вітальню, ми спробуємо інший спосіб переміщення. Не забудь список нагадала йому мати,коли Гаррі підіймався сходами до кімнати.
Виявилося, що батькам нічого не варто підлаштувати свої плани під бажання дитини. Побачивши, як під час першої роз'явлення хлопчику стало погано, вони змогли налаштувати камін-портал і дістати летючий порох. Добре, що під час подорожі у справах до Годрікової западини, завбачлива відьма придбала трохи потрібних компонентів.
Тепер не пригнічені перебуванням у підвалі будинку Поттери зібралися на прогулянку. Батьки вирядилися у плащі,накинуті поверх звичайного одягу. Гаррі ж не заморочувався обравши собі нову пару темно-синіх джинсів і футболку,які знайшов у власній шафі.
-Гаррі ,ось візьми жменю пороху кинь у камін і чітко промов "Алея Діаґон".
-Дивися, як твій батько робить.
Гаррі спостерігав, як тато став перед каміном. Потім чоловік згорбившись ступив у камін зола посипалася на одяг і скло окулярів, судячи з усього, вогонь не обпалював. Тому що Джеймс чітко не кривлячись від болю вимовив
-Діаґон алея!-І зник у стовпі полум'я.
-Давай сонечко в тебе вийде-мама підбадьорливо усміхнулася Гаррі, простягаючи йому мішечок. Хлопчик взявши трохи пороху, хоробро ступив до каміна, зробивши так само, як і батько раніше. Справді, вогонь не завдавав ніякого дискомфорту.
- Діаґон а'плея! Вигукнув він,чхнувши від попелу, який потрапив у ніздрі, і закрутившись у димарі, Гаррі помчав до місця призначення. Не знаючи коли саме він повинен там опинитися, хлопчик зробив крок бажаючи опинитися на твердій землі без прорізів і труб, що миготять перед очима. Він вивалився з каміна незграбно розпластавшись на підлозі. З охканням хлопчик піднявся на ноги,струшуючи попіл з окулярів ,на щастя ті залишилися цілі. Гаррі озернувся ,розглядаючи місце, в якому опинився,напевно якоїсь великої тьмяно освітленої чаклунської крамниці, але там були речі, які навряд чи могли б потрапити до гоґвортського шкільного списку.
Неподалік під скляним ковпаком лежала засохла рука на подушечці, закривавлена колода карт і вирячене скляне око. Зі стін позирали зловісні маски, на прилавку були розкидані людські кістки, а зі стелі звисали якісь іржаві загострені знаряддя. А найгірше те, що темна, вузенька вуличка, яку Гаррі міг бачити крізь брудне крамничне вікно, не була алеєю Діаґон. Принаймні він не уявляв головну магічну вуличку такою моторошною. Що швидше він звідси вибереться, то краще. Йому ще варто розшукати когось з батьків. Хлопчик певний: вони за нього хвилюються.
Дзенькнув дзвінок,який висів на дверях,Гаррі швидко сховався за прилавком,розсудивши що жодна людина,яка могла б сюди зайти не може бути доброю. Старий чолов'яга з прилизаним на голові увійшов до лавки бурмочучи собі під ніс про " кляті міністерські перевірки й нахабні конкуренти". Малий не став чекати поки двері зачиняться, тишком-нишком пробігся до виходу і вискочив з крамниці. Та, з якої він щойно вийшов, "Борджин і Беркс", видавалася найбільшою, навпроти неї була якась огидна вітрина зі зморщеними головами, а трохи далі — велика клітка з живими величезними чорними павуками. Двійко обдертих чаклунів, перемовляючись у затінку дверей, пильно приглядалися до нього. Відчувши нервове збудження, Гаррі рушив уперед, без надіїї сподівався знайти вихід. Стара дерев'яна табличка над крамницею, де торгували отруйними свічками, свідчила, що він опинився на алеї Ноктерн. Це мало допомогло, бо Гаррі ніколи не чув про таку алею.
Він наштовхнувся випадково на стару відьму у гостро верхому капелюсі,що неприємно вишкірила на нього пожовклі зуби. Боже ,що у неї на підносі,зуби й людські нігті,яка бридота!
-Загубився хлопчику?-хрипкий голос змусив малого здригнутися. Показати тобі шлях додому?
-Ні ,на мене чекають, дякую . промимрив Гаррі і позадкував.
-Вірно-роздратовано шипить хтось ,чужа долоня міцно стискає плече хлопця й тягне за собою. У Гаррі серце у п'яти впало допоки він не озирнувся й побачив руде волосся.
"Мама ,вона знайшла мене ",позаду у натовпі Гаррі помітив батька,який слідував за ними.
-Дорогенький,що я тобі казала?- м'яко і при цьому з усією властивою строгістю, якою можна було порізатися ,сказала Лілі. Гаррі вирішив помовчати,щоб не вскочити у більшу халепу.
-Якби ти дослухався до мене ти б уникнув цієї нотації,проте любчику я тобі скажу наслідки. Місцевий народ так і чекає на те, щоб розібрати тебе на органи і вигідніше продати,чи поласувати . Її посмішка здалася хлопцеві якоюсь гротескною,ікластою. Укупі зі промовою це нагнало на малого страху.
-Та я не віддам їм тебе розумієш,не поділюся ні з ким! Жінка відвернулась від нього, струсивши волоссям, приховала нелюдський широкий оскал,що досягав її вух.
-Вони людожери- тільки пробелькотів Гаррі,з важкістю проковтнувши слину.
-Ще й які ,але їм потрібно боятися мене -сказала мати спокійно, зелені очі мерехтіли від люті,хтось насмілився спокуситись на її скарб . Комусь сьогодні не жити.
-Пробач, що змусив похвилюватися. Вони різко звернули на просторий шлях, Гаррі затнувся.
-Добре, нам потрібно в банк Грінґотс, що нагорі вулицею.
-Алея Діаґон-скільки часу вже тут не був. Ось це твій світ сохатику! До малого підскочив Джеймс,плескаючи по спині- І не біда ти не перший хто губиться в мережі флу
Тепер вони йшли поруч: мати й батько ,а між ними Гаррі - брукованою дорогою далі до центру,де височіла мармурова велична будівля під нахилом . На цій вулиці, яскраві вивіски магазинів ,в які хотілося зайти і подивитися все-все. Вони пройшли повз кафетерій з виставленими надворі барними столиками і стільчиками. Доносився приємний запах ванілі і фруктів.
-Можемо попоїсти морозива після відвідин банку!-старший Поттер кивнув у бік закладу.
-Отак суперова ідея,тату! відгукнувся хлопчик. Мати промовчала занурившись у думки взяти грошей,закупитися,відвести Гаррі й піти на охоту,ті щури на Ноктерн алеї самі стануть поживою.
Далі натовп дітлахів перед спортивною крамницею дещо заблокував родині хід, і Гаррі якого з'їдала живцем цікавість продерся до вітрини і відзначив ,що ця "Німбус-2000" — нова й найшвидша",саме та подарована йому мітла.
Потім оминули крамниці з мантіями, магазини, де продавали телескопи й чудернацькі срібні інструменти, яких Гаррі ніколи й не бачив, вітрини, заставлені діжками кажанячої селезінки та вугрячих очей, хиткими стосами книжок із замовляннями, гусячими перами й сувоями пергаменту, пляшечками з зіллям, місячними глобусами.
Й так поки ноги не почали підніматися сходами до входу у банк.
Біля блискучих мідних дверей у багряно-золотому мундирі стояв.. Гаррі смикнув батька за рукав,зазираючи у вічі з німим питанням.
-Малий це- ґоблін. Ці створіння керують банком чарівників-тихо пояснив дорослий,безрезультатно пригладжуючи своє розпатлане волосся,щоб виглядати солідно.
Ґоблін був майже на голову нижчий від Гаррі. Він мав смагляве кмітливе обличчя, гостру борідку і, як помітив Гаррі, довжелезні пальці та ступні.
Коли вони заходили, він уклонився. Тепер вони опинилися перед другими дверима, цього разу срібними, на яких було викарбувано:
Заходь, чужинцю, та — вважай: гріху жадоби не сприяй. Хто візьме незароблене, тому відплатять ґобліни. Бо як шукатимеш у нас багатств, яких ти не припас, тоді, злочинцю, не забудь, що не лише скарби є тут.
Охоронці провели новоприбулих до мармурової зали. Близько сотні ґоблінів сиділи на високих стільчиках за довгою стійкою, щось пишучи в товстелезних гросбухах, зважуючи на латунних терезах монети, розглядаючи через лінзи коштовне каміння. Годі було полічити двері, що виходили з зали, і біля кожних дверей теж стояли ґобліни, впускаючи та випускаючи відвідувачів.
Родина Поттерів підійшла до найближчої вільної стійки,на них ледь звернули увагу.
-Вітаємо вас. Нам потрібно зняти кошти з нашого сейфу Поттерів. -гоблін підняв на рудоволосу жінку гострий оцінюючий погляд з-під окулярів, його шкіра зблідла на кілька тонів до оливково сірого-кольору
-Так-так вважалося,що ми мертві,проте це не так як бачите -всміхається старший Поттер розводячи руками в сторони.
-Не може того бути пройдіть до кабінету для перевірки-проскрипіло створіння змахнувши рукою у бік дверей непомітних за лінією стійок.
-Що сталося?-Гаррі спантеличено переводячи погляд між батьком і матір'ю- Яка перевірка?
-Стандартна процедура любий, коли хтось не вірить що ти, є ти. - вона стиснула його долоню у заспокійливому жесті. Тобі не варто хвилюватися.
Їх привели до невеличкого офісу з великим дубовим столом ,двома кріслами поруч і шкіряним диваном,притиснутим до стіни.
-Сідайте коло столу -звелів гоблін,дістаючи щось із шафки. Гаррі пригледівся у пазурях створіння були чаша з дивним різьбленням і кинджал,які той кладе на стіл перед батьками. Також співробітник банку дістає з шухляди сувій чистого пергаменту і додає до них:
-Почергово розріжте долоні кинджалом і наповніть кров'ю чашу,а коли руни засвітяться, вилийте вміст на пергамент-гоблін насторожено слідкував за ними.
Спочатку Лілі, а потім Джеймс виконали процедуру. Звичайна кров текла по їхніх руках, допоки чоловік не наклав цілющого закляття. На листі було написано якоюсь незрозумілою мовою. Гоблін миттю вчепився у лист і пробігся очима по результатам перевірки. Його брови кумедно піднялися зливаючись з лінією росту волосся,проте його голос був спокійний:
-Дуже добре містер і місіс Поттер,а.
-Гаррі ,будь ласка підійми чуба ,нехай вельмишановний впевниться, що ти не лялька-сказав старший Поттер,
-І тобі не будуть різати руки- додала жінка.
Гаррі виконав прохання і зрештою уникнув перевірки кров'ю.
- Тоді це все-щось віддалено схоже на посмішку промайнуло на обличчі створіння.
-Нажаль містере..Джеймс затнувся не знаючи імені співробітника
-Бургок-підказав гоблін,його ніс сіпнувся.
-Нажаль містере Бургок ми втратили свого ключа чи можна замовити новий?
-За ваш сейф відповідальний Грипхук-відрізав гоблін і провів їх до головної зали,покликавши колегу.
-Ці люди втратили ключа їм потрібний новий-пояснив Бургок іншому гоблінові і пішов до своєї стійки. Грипхук назвав ціну:
-З вас 100 ґалеонів
-Ні, так не піде 75.
-А буде сімдесят!
Насамкінець узгодилися на 50 і купівлі зачарованого гаманця за туж суму, хоча батько бурмотів, що сума зависока заради всього цього .
Ґрипхук відчинив перед ними двері, і Гаррі, який сподівався побачити ще більше мармуру, був здивований. Вони опинилися у вузькому кам'яному коридорі, освітленому сяйвом смолоскипів. Коридор круто збігав униз, а на долівці видніли невеличкі рейки. Ґрипхук свиснув — і знизу До них приторохкотів рейками візочок. Усі сіли на нього і поїхали.
Спочатку вони просто мчали лабіринтом звивистих переходів. Гаррі намагався запам'ятати шлях: ліворуч — праворуч — праворуч — ліворуч — середнє відгалуження — праворуч — ліворуч, — але це була неможлива річ. Здавалося, ніби гуркітливий візок сам знав дорогу, бо Ґрипхук ним не керував. Пориви холодного повітря обпікали Гаррі очі, але він однаково не примружував їх. Це була захоплююча поїздка,схожа на круті гірки, які хлопчик тільки мріяв відвідати. Одного разу йому здалося, ніби він помітив у кінці коридору вогненний спалах. Гаррі повернувся, щоб глянути, чи то, бува, не дракон, але запізно — візок поринув ще глибше, проминувши підземне озеро, де зі стелі й долівки росли величезні сталактити і сталагміти.
Ґрипхук відімкнув двері. Звідти знялася ціла хмара зеленого диму, а коли дим розвіявся, Гаррі аж задихнувся. Всередині лежали гори золотих монет. Височіли цілі срібні колони. Купи маленьких мідних кнатів.
-В одному ґалеоні сімнадцять срібних серпиків, а в серпику — двадцять дев'ять кнатів,-пояснював тато враженому хлопчикові. -Думаю на теперішні закупи 100 ґалеонів вистачить
Гаррі з допомогою батька спромігся відрахувати подрібну кількість різними номіналами і наповнив їми новий гаманець.
-Ну ходім достатньо фінансового стресу на сьогодні,за морозивом-батько потягнув родину до кафе Фортеск'ю,повз яке проходили раніше.
Вони розмістилися у затишному увитому квітами куточку за столиком з піалками морозива у руках. Гаррі обрав шокладно ванільне з карамельним додатком,татові дісталося шоколадне з горіхами,а матері - мікс лісових ягід. Воно було чудове і їли кожен з превеликим задоволенням свою порцію.
-Варто інколи відпочивати від куховарства люба - зауважив чоловік- Щоразу ти готуєш нам святкове застілля.
-Так користуйся можливістю,мамо - не те, щоб йому не подобалося як мама готує просто він не хоче нагадувати сам собі ненажеру Дадлі.
-Нічого солоденькі,мені не важко-відказала рудоволоса,кладучи десертну ложку в пустий фіал. Хоча так я зможу бльше проводити з вами часу, вона підняла очі на Гаррі.
-Тобі дуже смачно було адже і носа свого щедро нагодував-жінка всміхнулася, її палець постукав по кінчику власного носа,а Гаррі зніяковівши хутко затулився,витираючи пляму від морозива серветкою.
-По який предмет зі списку ми підемо спершу?-поцікавилася мати поклавши підборіддя на зімкнуті руки.
Гаррі діставши листок зі списком ,пробігся по ньому очима.
-Я б хотів сходити за чарівною паличкою.
-Ну звісно-шляхом до крамниці батько й мати переповідали власний досвід отримання чарівних паличок:
-І немає нічого поганого в тому,що тобі довго підбирається паличка. Це знак індивідуальності і наявності особливої іскри.
-О так, паличка неодмінно вибере тебе за господаря.
Гаррі розгледів крамницю до якої вони наближалися й був здивований її занедбаним виглядом :здавалося б тут продавали найголовніший інстумент для чарівників про що свідчив муляж? чарівної палички покладений на затерту фіолетову тканину тьмяно освітленої вітрини, та й блуплені золоті літери над дверима проголошували: "ОЛІВАНДЕР. Виготовляємо чарівні палички з 382 року до н.е."
Поттери зайшли всередину,почувши як задзеленчав дзвіночок у глибині торгівельної лавки. У напівтемряві Гаррі побачив багато поличок з витягнутими коробками, що височили високими баштами,займаючи більшу частину простору невеликого приміщення,окрім них тут були вузька стільниця й хиткий стілець,на який малого посадили батьки.
Сивочолий чоловік розкладав товар на полички,притримуючись за опору портативних сходів обернувся на новоприбулих. В нього були ясні сріблясті очі,якими він почергово просканував присутніх.
-Добридень-він звернувся до всіх і раптом зблід,коли його погляд зіткнувся з поглядами дорослих,розширившись. На додачу до цього старий затнувся б сходинку,з якої злізав. Його губи нерішуче тремтіли.
- Ви..
-Так нас уже записали в мертві,знаємо. Одинадцять дюймів. Сердечні струни дракона. Червоне дерево. Гнучка. Досі чудово ладнає зі мною! Батько покрутив зазначену паличку в своїх руках.
-На жаль моїй паличці не так пощастило як Джеймсовій, хоча я досі пам'ятаю як користувалася нею востаннє. Вона була елегантною, вербовою,десять із чвертю дюймів волосся єдинорога -додала мати
-Чи можу я поцікавитись, що саме сталося з вами трапилося у ту ніч?
-Нашу смерть було підлаштовано,а нас самих проклято й закрито у підвалі. Якби не Гаррі ми б -зітхнула рудоволоса жінка,її очі блищали від сліз. Старший Поттер обійняв її за плечі.
-Перепрошую за доставлену незручність-старий схиляє голову у вибаченні . -Прикро казати, але це я продав ту паличку, що заподіяла цю рану, — вимовив він стиха. — Тринадцять з половиною дюймів. Тисова. Могутня паличка, дуже могутня, але в лихих руках… Ох, якби ж я знав, що вона накоїть у світі…
Олівандер переводить увагу на хлопчика:
-Перший курс містере Поттер, зізнатись я очікував вас цього року!
Він витяг з кишені довгу вимірювальну стрічку із срібними позначками. — Якою рукою триматимете паличку?
- Е-е… взагалі я роблю все правою, — сказав Гаррі.
- Випростайте руку. Ось так. — Старий зміряв Гаррі від плеча до пальців, тоді від зап'ястка до ліктя, від плеча до підлоги, від коліна до пахви, а потім його голову. Міряючи, він пояснював:
- Містере Поттер, кожна чарівна паличка Олівандера містить у собі потужну магічну субстанцію. Ми використовуємо волосся єдинорогів, пір'їни феніксових хвостів і драконячі серцеві струни. Кожна паличка Олівандера унікальна й не тотожна ніякій іншій, так само як немає однакових єдинорогів, драконів чи феніксів. А взявши паличку іншого чарівника, звісно, ніколи не досягнете пристойних результатів.
Коли з мірками було покінчено,майстер запропонував випробувати кілька десят паличок. Та після кожної траплялося лихо то розіб'ється кухоль ,то закружляє вихор з предметів . Гори коробок накопичилися біля хлопця:
-Непростий покупець, га? Не журіться, ми таки підберемо найкращий варіант… А що, як… авжеж, чом би й ні… незвична комбінація… гостролист і феніксова пір'їна, одинадцять дюймів, гарна й пружна.
Гаррі взяв паличку і раптом відчув у пальцях тепло. Він підняв паличку над головою, махнув нею донизу в запилюженому повітрі, і з її кінця зірвався, немов феєрверк, струмінь червоних і золотистих іскор, відкидаючи на стіни мерехтливі відблиски.
-Мій син отримав паличку!- батько й мати нагородили малого гучними оплесками.
-Браво! Так, справді, дуже добре! Ну-ну-ну… як дивно… але ж як дивно…
Він поклав Гарріну паличку назад до коробки й загорнув її в брунатний папір, не перестаючи бурмотіти.
-Чому ?Що здається вам дивним?- Тут уже було цікаво знати не тільки малому,а й дорослим.
-Містере Поттер, я пам'ятаю кожну паличку, яку продав коли-небудь. Кожнісіньку. Так сталося, що той фенікс, чия пір'їна з хвоста міститься у вашій паличці, лишив мені ще й другу пір'їну — одну-однісіньку. А дивне тут те, що вам судилася паличка, рідна сестра якої… авжеж, її сестра позначила вас цим шрамом.
Неприємно знати ,проте корисно згідно теперішніх ознак можна було впевнено стверджувати,що уламок душі схований у Гаррі комфортно прижився. Тільки відьму це не надто тішило аж ніяк,бо викорінити слимака ,вийде тільки якщо розбити мушлю. А відьма не впевнена,що зможе склеїти його назад.
-Тепер ваша черга місіс Поттер-старий запросив відьму сісти на стілець зняв мірки і передав підходящі на його думку варіанти паличок. Але з останніми коїлося щось-негаразд ,вони відскакували не даючи до себе доторкнутися, а одна і зовсім згоріла.
-А ви дуже змінилися, схоже нам потрібно відшукати щось інше .
І це "щось" затягнулось на такий же довгий час пошуків
Проте жінка відчула свій інструмент,водячи долонею над запропонованими деревинками - темна,майже чорна паличка заіскрилася у відповідь ,приємно лягаючи у руку .
-Бузина й перо Фенікса дванадцять і три чверті дюйма, хльостка- дійсно вона має протилежні характеристики з вашою попередньою паличкою. Старий задумливо розтер підборіддя.
Проте це не так шокує, зважаючи на долю ,що випала вам і вашим близьким. І може ще доведеться..
Можу тільки сказати, що вам необхідно виявити терпіння, дати часу вилікувати вас від болю минулого.
Щиро радий побачитися з вами знову і дізнатися про ваше чудове повернення.
- Дякуємо вам, містер Олівандер-розплатившись за палички родина Поттерів пішла.
Далі за покупками в рандомному порядку, що найближче було. Тато купив хлопчику містку валізу і шкільну сумку.
-Ось ця синьо-чорна ,красива та міцна. Плюс до всього обидві речі мають чари полегшеної ваги і туди можна буде скласти всі покупки.
-Беремо!
Мама закупила дитині все необхідне для зіллєваріння.
"Яка гидота" - думав Гаррі зиркнувши на заспиртовані очі тритону і засушених скарабеїв.
Потім Гаррі з цікавістю розглядав невеличкий телескоп на вітрині, який сам і придбав, і поклав у куплену валізу. Потім хлопчик вибрав набір пір'я та чорнила.
Коли проходили повз магазин "Мадам Малкін. Мантії на всі випадки життя", місіс Поттер сплеснула руками, ентузіазм блищав в очах рудоволосої відьми:
-О я сама хочу пошити тобі мантію, любий! Мені лише знадобляться нові тканини - і зайшла в крамницю.
Власниця магазину виявилася жінкою вразливою, та втратила свідомість побачивши Лілі, що йде до неї з гігантським стосом різних матеріалів. Молода дівчина - ассистент прийняла клієнтку згодом реанімувавши свого босса.
Одним з останніх був книгарня "Флоріш та Блоттс". Гаррі такої кількості книг ще не бачив у своєму житті, а які чудернацьки були талмуди! Деякі пурхали наче птахи з полиці на полицю, були такі, що кусалися і плювалися в обличчя водою. Він ненароком врізався в когось на повному ходу, збивши стос книжок ,які ніс перед собою і в сусіда.
-Ой, вибач я не хотів -гаряче вибачається хлопчик.
-Нічого страшного, але наступного разу будь уважніше-відповів дівочий голос, прихований за похиленою вежею книг, які за мить впали дощем вниз.
Гаррі допоміг пишноволосій кароокій дівчинці зібрати підручники, що розсипалися по підлозі.
-Ти теж першокурсник, так?
-Ага-Кивнув Гаррі.
-Ой, як цікаво! Можливо ми будемо на одному факультеті? Я б хотіла потрапити в Рейвенкло або Грифіндор, а ще я планую прочитати всі книги нашого курсу до кінця літа і дізнатися все про чарівний світ, навіть взяла додаткової літератури.Ще вчора я не знала, що він взагалі існує - протараторила дівчинка.
Хлопчик зам'явся:
-Ти е.. м.
-Я Герміона Грейнджер-посміхнулася дівчинка, її передні зуби були довшими за належне.
-А я Гаррі Поттер-і поспішно додав-приємно познайомитися.
-Давай я допоможу донести їх до каси.- Хлопчик поклав частину книжок на собі стопку й покрокував з наміром зайняти вигіднішу позицію у черзі .
- Дякую за допомогу Гаррі! Взаємно.
Хоч Герміона дуже балакуча і зважаючи на все затята фанатка читання-вона все одно досить мила.
- Еге куди ж ви стільки всього тягнете? - Джеймс перехоплює у хлопчика естафету носіння книг напівшляху.
-От дорогий, я підібрала тобі книжку думаю тобі сподобається- Лілі сонячно посміхалася простягуючи книгу синові.
-Звичайно, цю і я теж читав із захопленням "Квідич крізь віки"-відмітив батько.
-Побачимося пізніше. Не забудь підготуватися до школи хоч трохи – заявила дівчинка прощаючись. Вони стояли біля виходу з крамниці.
За недовгий час Гаррі дізнався, що Герміона живе в Лондоні та її батьки-стоматологи мають клініку. І що дівчинка теж планувала піти їх стопами.
Гаррі розповів про себе більш коротку історію.
-Ще побачимося – молодший Поттер махнув дівчинці рукою.
-Що перша знайома? Вже непогано-батько легенько штовхнув хлопчика в плече-Я ось маму твою в Гоґвортському експресі зустрів. І це було кохання з першого погляду.
- Говори за себе ,коханий, на той момент і наступні шість курсів я вважала тебе жахливою скалкою в боці і закінченим грубіяном.
-Ну я сумніваюся- Гаррі засунув руки в кишені джинсів, на його щоках розцвів збентежений рум'янець. Яке кохання в нього може бути зараз, ніяке.
Останнім на сьогодні магазином був "Совиний торговий центр", в якому мама купила їжу для сови . Поки вона розмовляла з продавцем, хлопчик з цікавістю оглядав клітки з птахами сипухи, пугачі, сичики,- і навіть полярна сова, на якій його погляд затримався найдовше, а рукою хотілося торкнутися білого пір'я. Чи такі вони м'які як здаються, холодні або теплі на дотик.
-Пішли, Гаррі-вигук тата повернув хлопчика в реальність.
Був вечірній час сім'я Поттерів прогулялася в Уондл-парку, який знаходився за трохи більше десяти миль від Рожевого палацу. Вони годували лебедів на озері хлібними крихтами. Гаррі наважився наблизитися до одного з птахів, щоб погодувати з руки і погладити. Як раптом чує за своєю спиною хлоп'ячий злісний регіт, і одразу ж чиїсь руки сильно штовхають Поттера. Зляканий птах летить геть, а Гаррі падає з дерев'яного помосту у водойму. Дитина ледве встигла набрати в легені повітря, частина прісної глистої води потрапила всередину, змушуючи хлопчика закашлятися. Хтось стрибнув слідом за ним і обхопив упоперек грудей, тягнучи вгору. Гаррі зморгнув зморгуючи краплі води з вій, він побачив батька, що схилився над ним. Хлопчик перекинувся на живіт спльовуючи те, чим встиг наковтатися, здавалося йому напхали усі нутрощі брудом. Мутний густий потік лився не перестаючи, вирував здавалося в самій крові, випливав тепер і через ніс.
-Лілі, у тебе є з собою зілля?! Анапнео не працює!-фоном метушилися,клопотали дорослі, але Гаррі ледве вслухався, задихаючись.
Він хрипко дихає, майже на межі відключення, повертає голову вбік, притуляється холодною щокою до шорсткої деревини помосту. Останнє, що хлопчик помічає собі: гладка постать кузена посміхається йому блищачи очима-ґудзиками у світлі вуличного ліхтаря.
-Як тобі спиться паршивий, уродський Поттер?!-вигукує Дадлі.
Гаррі провалюється в кошмар, в якому довгий монстр-тінь вилазить з-під ліжка і душить його - щуплого і сліпого Гаррі. Він не може позбутися смертоносної хватки, його долоні проходять крізь чорнильну пітьму, залишається тільки відчувати наростаючий тиск і пульсацію крові в голові від нестачі кисню, - поряд немає нікого хто б міг допомогти, - потім слідує глухий тріск, і жах повторюється знову - здається цьому не буде кінця.