Знайомство з родиною.
Холодний старий підвал, до якого вже більше 50 років не входила жодна жива людина. Чи може хтось проіснувати довгий період часу не збожеволівши від голоду холоду й самотності ? Навряд ,та для того, хто не вважає себе людиною принаймні перші 2 проблеми нічого не важили ,третя не суттєва. На щастя залишки енергії від випитих душ підтримували достатньо ,аби зберегти стан "в нормі"." Милі діточки дають мамі промінці життя". Бельдам терпляче вичікувала, бо знала ,що завжди знайдеться " допитлива недолюблена малеча. Котрим так чогось бракує: іграшок, улюбленої їжі і вседозволеності- найчастіше. З дітьми легше побудувати довірливі стосунки тільки дай їм щось, чого вони бажають, і голуб'ятка самі просяться до рук." Відьма зазирала в майбутнє і бачила обличчя своєї жертви, тобто своєї дитини ,вже могла скласти здогадки щодо необхідних витрат. "О, які вони милі янголятка особливо остання -Кармен. Мрійлива, закохана у казку створену спеціально для неї до останньої миті навіть заслужено отримала найкращий подарунок. Мама пришила на лопатки своїй дитині справжні крильця, щоб дівчинка могла політати по-справжньому." Це дійсно дуже кропітка ,але гарна робота." Шкода, що мала не оцінила старання," захлинаючись кровавими слізьми, що витікали з сяючих блакитних кнопок. З-поміж попередніх ця дівчинка була її улюбленицею, навіть досі, коли маленька перлинка трапляється матері на очі-ґудзики. То викликає в жінки посмішку до вух ,і блиск обожнювання теплим густим мастилом перетікає в те, що лишилося від серця і душі відьми. Відверни Бельдам погляд - знов всередині панує порожнеча, чорна безодня. Нічого- нічого- все зміниться як тільки прийде час й Бельдам знайде та забере собі дитину ,що навіки зцілить нутро, вже незліченну кількість разів залатане. Стіжки розсипаються-це неймовірно бісить, викликає нестерпний зуд, від якого хочеться розідрати все на шмаття. Буває себе також оскаженіло дряпала нігтями, проте інстинкт виживання врешті перемагав даючи зрозуміти ,що велика калюжа з чорної смоли не те чим хочеться залишитись . Завдяки запасу ниток власної магії і вмілих рухів рук відьма вирішує незручність розрізаної наче лезом м'ясницького ножа блідої плоті . Клапті з мерзенним чавканням збираються воєдино-вже без недоречних реакцій. Лише темні плями на швах нагадували про скоєне. "Скільки разів подібне можна терпіти? "Але ось настав той день, і чи то рано, чи пізно в зовнішньому світі щось змінилося . Бельдам почула тихий дзвін у своєму розумі . Павутиння розкидане по кутках будинку зреагувало на людей, які увійшли до передпокою . Майже побачила їх фігури четверо і двоє з них- діти. "Один важкий і неповороткий, інший - пряма протилежність. Дивно, чому жодна малеча не викарбувалася в підсвідомості напередодні приїзду", аби жінка змогла показати як належне свою гостинність . Але відьма відкинула ці думки наче застаріле пожовкле листя,яке інколи протягом заносить до підвалу. Саме час братися до роботи: її криси-шпигуни давно вже сидять без діла-треба негайно виправити. Ото завзяття прокидається, тільки-но мета почала сигналити на горизонті. Всередині аж затремтіло від захоплення, але, якщо прислухатися уважно було ще дещо, невеличкий вогник незрозумілої природи. Крихітна надія на перевтілення в усіх сенсах цього слова, просто аби цикл перервався, і врешті жити по справжньому з емоціями, серцем, душею і силою, якої жінка не мала раніше. А може й були колись, щоправда пам'ять довжиною в 900 років мало згадувала про такі моменти. Відьма змусила недалеких розумом, але зґуртованих жадібних до їжі створінь виконати всі недоступні поки для самої жінки завдання-принаймні до настання темряви.
-Ви непомітно прослідкуєте за новими мешканцями в квартирі ,дізнайтесь ,де ці люди сплять, що їдять і роблять повсякчас. А натомість матимете щось поїсти окрім звичного сміття. Ви виконаєте.
Інтонація тверда мов метал навіть не натякала на відмову або прохання. Та крисам все одно :за можливість наповнити шлунки чимось більш смачним гризуни раді виконати все можливе.
-Так-так-так -пропищали вони, киваючи голівками і збуджено підмітаючи підлогу своїми хробакоподібними хвостами, розбіглися по щілинах кістяку будівлі. Віддавши наказ поплічникам Бельдам розчистила простір для творіння нового Всесвіту. "Як чудово аж хочеться співати"- скрегіт її сухого голосу розноситься по усюдах зливаючись зі звуками самого дому.
Я тобі, любий, подаруночок несу,
Знаю: хочеш дізнатись про його суть
але, що в ньому заховаю,- поки не скажу.
Моє цінне чадо .
Адже надмірна цікавість лиш до лиха ведуть..
У-У-У-вітер прориваючись із дірок у фундаменті несамовито свистів.
-Настав час перебудовувати наш будиночок-відьма ляснула в долоні ,підкоряючи собі всю навколишню розруху і в'янення. Перекроюючи на свій лад, ніби серветку шиє так само легко і витончено варто тільки придумати потрібний інтер'єр. Деталі в кімнати можна додати пізніше, коли слухняні звірятка повернуться з інформацією і боязко наполягатимуть на своїй нагороді.
Ті не забарилися, одже нарешті можна привітатися з дорогоцінністю. Так як прохід досі замкнений ,відьма може відпустити власну тінь на прогулянку і частково взаємодіяти з зовнішнім світом.
Передчуття, що доводило майже до серцевого нападу якось чудернацько уживалося з холодним розрахунком її розуму.
Відокремлюючи тінь від тіла здавалося, що відьма прибуває в двох місцях одночасно, зі збереженням більшості функцій: слуху, зору, доторку, нюху.
"Я йду до тебе, мій дорогенький" -її Альтер-Его прослизнуло крізь бар'єри без зусиль й рушило будинком на пошуки " маленьких янголяток ,судячи з усього найменшого хлопця буде легко отримати, адже йому діставалося від родичів. Ті намовляли до нього, змушували працювати, коли інший хлопчик з задоволенням грався у новій кімнаті та їв, що душа забажає. Так Дадлі тут-улюбленець родини, а Гаррі -паршива вівця у стаді. Непотрібний, як би не намагався тягнутися до ідеалу ,щоб врешті його помітили і прийняли. Достатньо ледь помітного поштовху, і малий зовсім відокремиться від них".
Вона потерла руки в нетерпінні. Хлопчина не спав, тиняючись по будинку, поки всі сплять-голодний і обережний. Він мало не розкрив її місцезнаходження, часто обертаючись. Поки Бельдам дивилася на нього щось знайоме в аурі хлопчика неймовірне, але пригнічене з якоїсь причини. "Що там могло ховатися? "Їй треба дізнатися про це. Тому почала спостерігати за ним далі. У якийсь момент відьма зважилася показатися йому з інтересу подальшої реакції та почуттям дивної чесності. Справедливо, якщо хлопчина розгляне її фігуру. Так само як і вона вивчає його зараз. Неважливо, що тінь є лише частиною справжньої особистості. Який сміливий - не видав жодного звуку злякавшись, тільки затримав подих. Наче вичікував чиїхось криків. Їй до вподоби його хоробрість. Вона помахала йому, щоб продемонструвати свою привітність. Гаррі наївно думав, що вона стоїть за вікном,той дивився відвернувши голову. Бельдам припускала, що він негайно кинеться навтьоки. Але коли дитина знову глянула на неї страх був тільки за його власну розсудливість. І Гаррі відмовлявся прийняти шаленство, повторюючи запевняючи себе ледь чутним пошепки. Жінка почула думки, що скривалися у широко розкритих очах навпроти. "Який раніше у малюка був привід бути ненормальним для своєї родини? Підступно." Лише пізніше хлопчика схвилювала фізична безпека, начебто знав, що навіть у такій формі відьма зможе вплинути на нього. Він вирушив у протилежний бік. Туди, де вона його чекатиме. Тінь не повернулася до господині, вирішивши обстежити кімнату хлопчика, поки його там немає. Тоді як сама Бельдам, ховаючись у темряві проходу, присунулась до дверей на своєму боці зіпхнувши з шляху набридливого щура.
-Ну ж бо, підійди ближче, подивися-зверталася вона пошепки до хлопчика. Відьма відчула дотик пальців малюка з іншого боку. Вона нетерпляче притулилася долонею до дерев'яної поверхні, сподіваючись увібрати тепло. О, як хотілося їй зловити його в свої руки!
Хлопчик незабаром йде, аби тінь встигла втекти. Вона вловила цікавість, що засяяла всередині хлопця. Він любить розгадувати таємниці і підходить до цього досить продумано незважаючи на юний вік. Світло в кімнаті так і залишилося включеним, зрозуміло, що малюк схвилюється побачивши сторонніх. Її тінь зникла в темряві між старими тумбочками і платтяною шафою тишком-нишком спостерігаючи.
-Я нормальний, я просто Гаррі - дитина неспокійно блукала по кімнаті шепочучи запевнення самому собі. Яка досада Бельдам думала, що спросоння хлопчик не помітить такої деталі як освітлена кімната. Зігравши на почуттях голоду та діях скоєних на автоматі, яких люди мало запам'ятовують. На ділі малюка це налякало більше, ніж тінь, яку бачив раніше. Відьма відчула сплеск чужої енергії, що змусив лампочку під стелею заблимати. Так ось у чому справа - Гаррі має магію. Прекрасно! Чарівна дитина, мій, мій. Мій. Такий красунь, ці зелені очі - там стільки впертості своїх-чужих переконань, що він абсолютно простий.
"Як буде приємно довести малюкові Гаррі зворотне, зламати цю непотрібну перешкоду. А тепер належить зробити якийсь подарунок." Стільки натхнення та почуттів не викликала жодна дитина раніше. Її фізичне тіло зайнялося пошиттям іграшки для дорогого хлопчика. Наспівуючи, відьма наповнила витканий з велюрової тканини корпус плюшем ,додаючи всередину різнокольорових каменів ,що засяяли у світлі лампи немов коштовності. Зазвичай жінка додає такі на одяг. Вона робить ляльці волосся і одяг з шовку. А ґудзики для очей обирає найяскравіші зі своєї колекції. І на скромну думку відьми, ті не настільки красиві як чарівна зелень справжніх очей малюка, тому в хід йде крапелька магії. Хотілося вкласти якнайбільше в роботу, незважаючи на первинну думку жінки " діяти за стандартами без безмірної прихильності-поки це не буде по-справжньому необхідно вкласти при безпосередній зустрічі. Але Гаррі - особливий випадок. "Навіть сьогодні вся істота хотіла, щоб малюк перейнявся симпатією і більшим інтересом, ніж хтось із дітей у минулому. Поки він спить, тінь іншої матері нависла над ліжком хлопчика, перебираючи пасма волосся на його чолі. Чудовий шрам-блискавку вона побачила у тьмяному світлі. Звичайна людина мало що могла розгледіти в ньому, але Бельдам вловила відлуння іншої магії, темної. "Гаррі-Гаррі які сюрпризи ти піднесеш цього разу? "Відьмі захотілося закопатися глибше скористатися вразливістю, щоб з'ясувати відповіді. Вона вбирала кожен спогад відзначаючи, що буде використовувати у майбутньому. Переглянула найболючіший ,той, де справжні батьки хлопчика вмирають - кілька разів щоб ретельно у всьому розібратися ммм і хлопчик із захистом, досить сильним, але не проти неї . А темна магія в шрамі ніщо інше як наслідок зазвичай незворотнього вбивчого прокляття , що залишило малу частину чужої душі замкненою у суті хлопчика. Так як у малюка і до цього дня сильний зв'язок з мамою -Бельдам стане нею в найближчому майбутньому. Можливо пізніше відкриє правду себе, як тільки переконається у його любові. Відьма має намір отримати хлопчика, і стати йому сім'єю, яку той так відчайдушно шукає. Зараз він сторониться, того чого не розуміє, опирається, та з часом все зміниться. Бельдам допоможе малому прийняти магічну суть. Ніхто не надасть сили відьмі більше, ніж ця дитина. Її неприродно тонкий сталевий кіготь, схожий на павучу лапку, торкнувся місця під вухом хлопчика і натиснув, пускаючи кров. Бельдам потрібно зовсім небагато, щоб все пройшло як по маслу. Не більше п'яти, ну може десяти крапель на уламок тріснутого ручного дзеркала.
Родичі Гаррі - не завада, жінка позбудеться їх так, щоб малюк відчував себе комфортно і вільно-пізнавши нарешті, що ніколи більше не доведеться терпіти їхню гнітючу присутність на цьому світі і в іншому теж. Відьма навіть думає залучити хлопчика до діла. Вона згадує власну матір, яка озброїлася на неї, як і інші дурні люди бажаючи спалити на багатті в помсту через магію або вкласти в труну з колом у серці. І яка була радість закопати цю жінку живцем, Бельдам від душі повеселіла завзятість, з якою так звана мати намагалася вибратися: дико розкидала засипану землю і кричала доньці прокляття. Та тільки розсміялася - така нікчемність перед нею серйозно вважає, що вбити власну дитину - добра справа. А потім ще й погрожувати подібно до того, на кого полюєш. Щоправда, тоді навіть стало цікавіше, тому відьма пронизала жінці серце дерев'яним обрубком, який раніше хотіла використати для надгробка. І вштовхнула мертве тіло назад в діру, запечатуючи могилу навіки. Кров на її руках розтікалася немов п'янке вино, залишаючи на губах солоний присмак. Тільки відчуття швидко змінилися, обхопивши шкіру тісними червоними рукавичками. Відьма поклялася стати кращою матір'ю для своїх дітей, ніж те, що приховує високий темний горбок у глухому лісі.
Так, все може бути..-посміхається Бельдам. Принесену Тінню кров частково витратила створюючи ключ до серця хлопчика - образ батька, якщо для себе було достатньо застосувати трансфігурацію, то чоловічу фігуру потрібно майструвати відьмі власноруч. Закінчивши з роботою вона доручила Альтер-Его, що з'явилася на поклик, доставити іграшку. А потім запозичити трохи їжі із запасів захованих у нових мешканців у холодильнику для щурів. Врешті жінка виконує свої обіцянки . Вона вже не сумнівалася: "у хлопчика більш ніж достатньо мотивації з'явитися найближчими днями." Чула як голосно Дурслі сварили Гаррі. Нічого, незабаром "відьма втішить своє дитя. Чекати лишилося зовсім трохи. "Реалістично уявляє як вітає свого сина з поверненням додому, яка це щаслива мить ,котра от-от здійсниться.
***
Гаррі дивиться на жінку перед собою, вирячивши очі в здивуванні. "Бути такого не може, батьки вже майже з 10 років як померли й навряд можуть існувати інші версії. Такого не буває. "Проте він уві сні, чого там не може трапитись . Наприклад, чогось подібного тема родини його турбувала повсякчас і тут не вважала за потрібне відпускати. Гаррі часто уявляв зовнішність власних батьків, але ті були зазвичай розмитими плямами для його очей. Адже не мав фото. Він думав, що у його матері руде волосся, яке пахне сонцем, ніжні турботливі руки . Можливо саме так його мама би насправді виглядала, окрім ґудзиків замість очей звісно . Немов прочитавши думки хлопця та продовжує:
-Шокуюче чи не так ? Але будь певний, Гаррі . Все, що ти бачиш зараз- не сон. Я дійсно твоя інша мати і планую піклуватися про тебе. Яка радість-мій синочок нарешті вдома!- Вона радісно плеснула в долоні.-Проходь та сідай до столу, любий . Вечеря вже готова.
У Гаррі забилося серце, а в голові панував шалений хаос. Він зробив обережний крок уперед і зупинився, все ще збитий з пантелику ситуацією. Щось відвернуло увагу хлопця частково вертаючи до реальності, мабуть. Відчув руку на плечі з довгими пофарбованими у червоний колір нігтями,що м'яко гладила заспокоюючи. Гаррі тільки зараз помітив як швидко жінка наблизилася до нього. Це змусило щоки хлопця почервоніти.
-Не соромся . Я розумію. -жінка стала поруч з ним і, напівобійнявши однією рукою м'яко повела за собою до їдальні.
Проте звиклий до меншої взаємодії з кимось іншим, хлопець відсторонився трохи в бік. Вертаючи проникливий погляд на мати поруч. Він ще не був переконаний у правдивості того ,що відбувається. Огороджував себе від емоцій, щоб потім на ранок не вити у подушку через втрату такого дивного, але прекрасного сну.
- Дякую - він перервався секунду вагаючись видихнув незвичне вустам слово- мамо. Жінка задоволено засяяла від звертання .
- Ну ж бо сідай, впевнена, ти хочеш поїсти. Чи будуть особливі переваги?-Вона махнула рукою у бік столу запрошуючи.
Гаррі перевів погляд на їжу, виставлену на столі. Чого тут тільки не було, здавалося б зараз свята Різдва, Дня Подяки та Дня народження, які відразу треба відзначити. Індичка, різноманітні пироги, морозиво соки та содова. Були й дивовижні - живі страви: стрибаючі жаби, казанки, з яких валила солодка пара. І іриски, що майже вхопили за пальці немов краб клешнею, коли дитина з цікавості потягнулася до них рукою.
-Неймовірно, як довго все це готувалось і хіба можна стільки з'їсти?- присідаючи на стілець поцікавився хлопчик. Інша мати сіла поруч з Гаррі, поклала лікті на стол і положила підборіддя на розкриті долоні.
-Не зважай ,коли маєш чари у розпорядженні, готування приносить задоволення. Незабаром прийде твій тато- запевняю, що їжа не пропаде.
- Мій інший тато? - Підняв брови Гаррі.
- Твій найкращий тато Джеймс, сину- хоч і вираз очей матері не змінився, та хлопцю здалося ніби вона йому підморгнула. Не минуло й хвилини як насвистуючи задерикуватий мотивчик до їдальні входить ще хтось. Хлопчик обертається, придивляючись до незнайомця. Чоловік чимось схожий на Гаррі, тільки доросліший і замість очей у нього сяяли коричневі гудзики.
-Кого я бачу, невже сохатик повернувся! Джеймс наближається до дитини з пустотливою усмішкою. Потім тягнеться рукою до маківки сина і розпатлав чорну копицю волосся до невимовного неподобства. І засміявся. -Нарешті, знав би ти як нам було жахливо нудно!
Втім, замість того, щоб образитися подібному відношенню, Гаррі весело пирснув.
- Ой ей -для вигляду відмахуючись руками, але сміх зрадливо зривався з губ.
-Хлопці ,-дзвінке постукування ложки об келих перервало забаву, коли жінка м'яко мовила далі -послухайте - вона уважно подивилася на них, чекаючи поки всі фігури опиняться на місцях. Джеймс сів з іншого боку від Гаррі.
-Сьогодні чудовий вечір ,коли вся родина возз'єдналася-продовжила Лілі урочисто здіймаючи кубка.
-Вип'ємо ж за це! - піднімає вже наповнений келих чоловік.
-Гаррі, ми дуже раді, що ти тепер з нами і тепер тобі не доведеться повертатися до Дурслів - губи іншої матері здригнулися ніби їй хотілося сказати щось, але вона стрималася.-"Дійсно, ні до чого згадувати тварюк, які незабаром залишаться порожніми черепцями, перетвореними на предмет інтер'єру". Вона робить ковток напою, споглядаючи як дитина вагається з вибором страви ,щоб згодом почати їсти.
- Дуже смачно, дякую.-відгукнувся хлопчик дожувавши пиріг з патокою. Мрія Гаррі висловлена раніше на емоціях якимось незбагненним чином почала збуватися. Він їсть смачну їжу серед тих, кому до душі його компанія. Він тільки зараз усвідомив останню частину сказаного.
- Це правда? - Хлопчик опустив руки до низу і нервово смикав край яскраво-жовтої скатертини, чекаючи на відповідь. Він намагався надати своєму обличчю більш незворушного вигляду. Щоб буря, що кипить усередині, його грудей не накрила з головою.
-Так і є ,любий. Ми хочемо, щоб ти залишився - закивали дорослі.
Гаррі проковтнув грудку, що застрягла в горлі, чи справді він міг ось так піти нікому нічого не сказавши. Може, Дурслі і не найкращі опікуни, які в нього були. Але він не хотів бути просто зниклою в нікуди дитиною.
-Чи можна попрощатися з дядьком і тіткою наостанок, я скажу їм вранці за сніданком, що йду.
-Знаєш, було б непогано зустрітися і поговорити нам усім разом-протягнула мама.
-Так. Нам дуже цікаво знати, як тобі жилося раніше-інший батько ледь помітно нахилив голову вбік.
-Запроси їх завтра на сімейні посиденьки. Ігри-відточені нігті глухо застукали по поверхні столу. - Так навіть краще.
-Домовилися.-погодився Гаррі. Хоч він якщо чесно сумнівався, що його послухають. Згодом він не втримався від запитань адже побачив стільки дивовижних речей про які з Дурслями не поговориш, у них на все подібне страшна алергія.
-Я не міг не помітити те як тут незвично, магічно- і моя лялька це ж ви мені її подарували. Чому саме виглядає настільки дивно??
-Гаррі, -мати відсунула столові прибори від себе помахом руки відправляючи брудний посуд митися.
-Ти чарівник ,малий, як і ми ! У руках іншого батька з'являться паличка, і той різким помахом викликає різнобарвні кульки ,які згодом відрощують крильця і ставши золотими кружляють навколо хлопця.
Щось глибоко в ньому зраділо цій картинці , Гаррі майже був певний: колись це було насправді багато років тому (тоді він намагався упіймати вертляві кульки ). Він слідкував прикипівши поглядом за м'ячиками. Проте надто вже це схоже на казку.
-Невже ?- хлопчик хитнув головою сумніваючись. Всі звикли казати Гаррі про надто бурхливу фантазію, хто з посмішкою, але частіше з підібганими неприязно губами й репетуванням.
-Можливо, ти помічав щось незрозуміле за собою, коли боявся чи злився?
Дорослі зацікавлено подалися вперед і вдивлялися на нього готуючись слухати історії-ще одна характерна відмінність від родичів. Дурслі зазвичай мали такий знудьгований та втомлений вигляд, тільки- но Гаррі наважується розповісти їм про події, які сталися.
- Ну одного разу я опинився на даху шкільної їдальні, коли втікав від банди Дадлі. І волосся вчительки змінило колір- пригадав Гаррі скуйовдивши в роздумах волосся на потилиці. А ще я розмовляв зі змією у зоопарку.
-Ну от бачиш, так проявляється твоя магія- задоволено підвела підсумки жінка.
-Але -перебуваючи в здивованому стані хлопчик намагався зрозуміти. Чому нікому раніше не було до нього справи. Адже він майже був певний, що тітка Петунія знає щось про це і не тільки, просто із роздратованості відсилає подалі. Проте наступні слова жінки перервали хід думок, викликаючи інші питання. Мати поцокала язиком :
-Мій милий Гаррі -стільки років вони приховували це від тебе-незадоволено покачала головою ,пасма рудого волосся сколихнулися хвилею- не з'явись ти тут дізнався би тільки з листа.
-Що?
-Школа котра навчає дітей магії -Гоґвортс . Лист-запрошення зазвичай надходить на одинадцятеріччя совою.-повідомила жінка.
- Зовсім трохи лишилося ти вже будеш чаклувати. В тебе буде власна паличка і чекатимуть багато різних пригод-додав Джеймс з захопленням і зітхнув більш пригнічено - Стільки часу проводитимеш без нас.
-Проте, якщо ти віддаси нам того ключа, то ми можемо супроводжувати тебе усюди, де забажаєш.-каже інша мати лагідно посміхаючись.
-Він також незвичайний і не давав вам вийти звідси раніше-спробував здогадатися хлопчик .
-Точно, сила в нього така давня і могутня, що тримала нас тут всі ці роки як бранців-поскаржився інший батько, киваючи головою.
- Тепер ні. Я не хочу , щоб ви тут були замкнені.-твердо мовив Гаррі відчував, що це місце було трохи кращою версією комори під сходами. Знав про те .як важко і самотньо перебувати в подібному місці довгий період. Добре, хоч з кимось люблячим поруч, та все одно свобода дійсно важлива. Хлопчик теж прагне бути вільним.
- О Гаррі, ми знали, що ти зрозумієш.
Хлопчик просто мовчки кивнув, йому досі не хотілося згадувати про своє життя у Дурслів . Він не готовий до такої відвертості як і до реакції інших батьків.
Раптом у малого сильно розболілася голова, а тіло наче обв'язала туга мотузка і здавлювала.
-Тобі зле я принесу ліки -інша мати помітила його знерухомлений та напружений стан. Вона клацнула пальцями - на столі з'явилися різноманітні склянки .
-От я допоможу-обраний флакончик торкається губ Гаррі.-Не бійся , все буде добре.
Тепла долоня ніжно гладить щоку хлопчика.
М'який турботливий голос проникає під шкіру ,і Гаррі поволі відкриває рота. Згодом відразливо зморщив носа від гіркого присмаку маслянистого зілля.
-Розумію на смак не дуже, але тобі стане краще от побачиш-заспокійливо звернувся Джеймс.
-Як полегшає -заварю чашечку какао і забудеш про неприємне-обіцяє Лілі зазираючи у вічі синові.
-Дякую -потім Гаррі помітив як швидко вплинув ефект зілля на організм. Біль знизився до мінімуму не минуло й 2 хвилин. Хлопчик видихнув розслабляючи плечі, відкинувся на спинку стільця.
Не минуло і хвилини як долинув чарівний аромат свіжого шоколадно-молочного напою.
-Готово - Інша мати поставила кружку на поверхню стола-і кивнула головою підбадьорюючи.
- Пий обережно-це смачно ,але дуже гаряче.
Подолавши зніяковілість Гаррі, простягає руки до чашки і вдячно посміхається до жінки.
-Мабуть мені досить на сьогодні. Ви дуже добрі
-Дурниці, піклуватися про тебе повсякчас- інша мати вловила збентеженість хлопця щодо уваги, якої той не мав раніше: - Головна мета, щоб ти був щасливий. Наша радість залежить від того, наскільки тобі зручно з нами поруч. Бо ми -сім'я .
- Чи можна мені піти до кімнати, я втомився. Гарячий напій здається заспокоїв кожний нерв у тілі і думках. Відчувалося ніби ось-ось малий легко злетить у хмари. А вірніше засне .." чи можна спати у своєму сні?" Мимоволі він позіхнув .
-Дійдеш сам чи тебе донести? - батько криво посміхнувся.
-Я на своїх двох дійду, дякую- чого хлопець не дозволить аби його вважали за слабкого малого . Він точно не такий.
-Слідуй за нами . Гукнули дорослі встаючи з насиджених місць.
Шлях до кімнати вів так само до дверей горища, але місцерозташування єдине , що збігалося з його кімнатою . По-перше сходи були новіші. Двері також замінені і пофарбовані у ніжний кремовий відтінок. Всередині взагалі все інакше, наприклад ,тут присутнє велике вікно, з якого видно лужок в оточенні дерев. Стеля вища і кімната трохи ширша та не захаращена зламаними меблями: широке ліжко, невеличка тумбочка коло нього, навпроти розташована шафа для одягу і письмовий стіл зі стільцями. Над столом поличка з книгами й м'якими іграшками. І дуже багато вільного простору застелено пухким килимом схожим на траву на весняній галявині. Все було в світлих приємних очам кольорах. Золотий, бронзовий та білий змішуючись створювали на стінах дивовижні малюнки.
-Тобі подобається ?- цікавиться мати.
-Це дуже гарно-хлопчик підійшов до ліжка і присів на м'яке покривало, проводячи рукою по тканині кольору стиглої вишні. Створюючи недбалі хвилеподібні складки на ковдрі прихованій під нею.
-Йой!-Гаррі зойкнув з несподіванки, коли побачив як повз нього пробігло щось, вистріливши кулею на вихід з кімнати. Здається хлопець побачив лисий хвіст ." Чи не щур це раптом" . Гаррі нічого не мав проти тварин просто не очікував, що пацюк так швидко пересуватиметься.
-О вибач, нам слід було перевірити кімнату . Реджі може соромитись незнайомців.- Інший батько походив простором спальні, озираючи закутки .
-Але впевнена. Ви з ним поладнаєте- додає оптимістично Лілі.
-Сподіваюсь.- Гаррі зніяковів подумки даючи собі прочуханки за дитячий лепет, який вирвався раніше. Він не хотів здатися боягузом.
-Посидіти з тобою, поки ти не заснеш?-Змінила тему мама. Втім, схоже, вона все одно вже нікуди не піде, бо зайняла місце поряд із сином.
- Думаю, що чекати вам вже не довго-у Гаррі вирвалося ще одне більш тривале позіхання.
-Можна скористатися одягом? - Він окинувши себе поглядом відчув незручність, що перебуваючи в такій розкішній кімнаті виглядав як бомж зі смітника.
-Звісно, все тут у твоєму розпорядженні-це ж твоя кімната-помітив інший тато. Кивнувши Гаррі знайшов піжаму в шафу не став зациклюватися на тому, що та дивовижно відповідає розмірам і, безперечно, красива.
- Ванна праворуч коридором-підказала мама.
- Ага - він вийшов на пошуки ванної кімнати, втім з підказкою знайти потрібну кімнату не важко. Вода полилася з крана одразу чиста як сльоза і тепла, як парне молоко. Від неї хлопчика розморило ще більше. Він одягнувся і підійшов до великого дзеркала, яке стояло поруч із ванною, щоб оглянути себе. З рожевими щоками в новій атласній світло-зеленого кольору піжамі і скуйовдженою копицею мокрого чорного волосся. Хлопчик хотів було піти, але раптом помітив щось у відображенні. Він спочатку подумав ,що це туман, що утворився від води або запотіле скло. Але коли хлопчик провів по ньому рукою, нічого не змінилося. Навпаки хмара стала густішою. Він знову глянув на дзеркало, ей що за.. буквально на секунди йому здалося, що там стояв хтось ще. Гаррі побачив силует людини.
- Просто мені час відпочити. -Вирішив хлопчик. Раптом пролунав шум, можливо він не закрутив кран повністю. Хлопчик наблизився до ванної, з якої нещодавно виліз та вивернув вентиль убік. Не допомогло: шум посилився і дивно став схожий на чиїсь здавлені ридання. Хтось у спробах заспокоїться часто і глибоко дихав, різко видихаючи повітря.
Проміняли, залишили,
Непотрібні, забуті, сліпі - туди ж і тобі була дорога,
Доля твоя буде набагато страшніша.
Нічого вже не змінити.
Гаррі похитав головою - почулося чи ні - в кімнаті з ним нікого немає, а інші батьки були в спальні. Але він чув це так виразно, ніби йому говорили просто у вухо.
У хлопчика застигло все всередині, ні, кошмари в своїй мрії він не стерпить- не стане піддаватися переляку . Та фізично йому нічого не загрожує, нащо боятися якогось безтелесого сповненого образи й туги голосу, або декількох. Тони кожен раз змінювалися з хлопчачого на дівочий.
-Замовкни й провалися-твердо відгукнувся він пошепки й пішов з ванної . Інші батьки так само чекали на нього у спальні. Мати на краєчку ліжка ,а батько на стільці поруч. Тільки побачивши його вони ожили, яскраво посміхалися хлопчикові і блищали очима -ґудзиками з задоволенням оглядаючи свій скарб .
-Ти в порядку, Гаррі?-питає інша мати.
- Так, авжеж -киває хлопчик, влаштовуючись на зручному ліжку.
-Добре і востаннє, щоб ти не сумнівався в реальності того, що відбувається тут, я хочу залишити тобі дещо - Інша мама дістає з кишені маленьку старовинну монету і простягає хлопчикові. - Це допоможе повернутися сюди, не використовуючи прохід. Тільки достатньо згадки наших імен вголос.- жінка потягнулася до нього і огорнула довгими пальцями долоні малого. Руки чоловіка також накрили їх, коли той підсів ближче.
- Не забудеш про нас?
-Сумніваюся. Надто яскравий сон-посміхнувся Гаррі " як би там далі не склалося. Фантазія просто неперевершена." Він вперше був з рідними ,про його здоров'я та щастя дійсно піклувалися "Відчувати це не звично, але дуже приємно." Хоч тут врятується від реальності, яка на нього чекає. - Дякую мамо і тату.
Гаррі вперше наважується їх обійняти. Ті линуть ближче до малого, і він відчуває енергію, яка проходить крізь нього гарячим потоком, що підносить і знесилює водночас Хлопчик кладе голову на подушку споглядаючи на батьків і поволі провалюється в темряву .
Вранці просинатися було важко, проте необхідно. Гаррі почув як стукають у двері і волає голос тітки Петунії.
-А ну вставай зараз же !
"Ну що знов трапилось??"
Уже йду.-він встає зі свого ліжка . Як у принципі хлопчик і неохоче очікував, нічого не змінилося. Він у старому одязі серед непотрібних запорошених речей у напівтемряві горища. Гаррі дозволив собі випустити страдальницьке зітхання, як він сумує за дивним сном. Він поплентався на вихід, не особливо дбаючи про свій зовнішній вигляд. Тітка чекала на нього біля сходів.
-Спускайся та жвавіше - вона всупереч звичаю зайвий раз не торкатися племінника хапає його за зап'ястя, до болю стискуючи і майже тягне за собою. Щось було невтямки Гаррі, чому та така розлючена з самого ранку. Пізніше він розуміє в чому справа: його ведуть у вітальню з потаємними дверима. Шпалери відшарувалися від поверхні і частина дерев'яних панелей була на видноті.
-Дивися, що ти накоїв негідник!-вся сім'я вже в зборі готові його карати в черговий раз. Дядько люто горлає племінникові в обличчя.
Не вигадуючи Гаррі випалює так само гучно:
-Ви не дозволяєте мені виходити з дому від нудьги, я готовий на стіну лізти!
Червоніше за буряк обличчя Вернона заходило жоваками:
-Так займемо тебе роботою не турбуйся, вимиєш до блиску весь будинок і тоді отримаєш їжу, зрозумів?!-схопивши малого за відвороти футболки і з силою підштовхнув до учиненого катастрофічного безладу як виразилася тітка Петунія. Ушкоджене вчора плече запульсувало болем.
-Але я й так заледве щось їв!-запротестував хлопчик.
- А не треба було чуже майно псувати недоумок!- вклала своє пенні тітка .
-О чули б мої батьки, впевнений, вони б не допустили подібного до мене ставлення!-прошипів Гаррі.
-Отримуєш те, що заслужив, а батьків-нікчем твоїх вже черв'яки давно з'їли -корчить огидну пику молодший Дурсль. Гаррі кинувся з кулаками на Дадлі, наплювавши на різницю в силі
-Як ти смієш про них таке казати . Вони набагато кращі за вас вас усіх мізерних, вузьколобих..
Удар м'язистої руки по щоці перервав висловлення:
-Скажеш ще одне слово, і я обставлю все так ,щоб тебе у колонію для неповнолітніх посадили за вторгнення.- прогарчав дядько, не думаючи зупиняти бійку .
-Верноне..-Петунія виразно подивилася на чоловіка. Хоч вона також злилася на племінника, та щось змусило її мимоволі стурбуватися тим, що відбувається. Гаррі схрестив руки на грудях, захищаючи ребра від серії ударів Дадлі і помутнілим поглядом вперто продовжував:
- Життя з вами нічим від тюрми не відрізняється-несвідомо він притиснув руки щільніше до тіла . Намагаючись принаймні залишитися на ногах й маневрувати без шансів завдати відповідного удару. В пальці врізалося щось округлої форми. Хлопчик мабуть і не помітив би цього зайнятий обороною від родичів. Проте його увагу перемкнуло на предмет знайдений навпомацки ,якого точно раніше не було в кишені. Малому ніколи не давали грошей та й звички зберігати у цьому мотлоху подібне за ним не водилося, що би не думали Дурслі про тягу Гаррі до крадіжок. Спогад спалахнув на мить" монета зі сну",яку інша мати дала. Він витягує зі складок тканини маленьку, але важливу дрібничку. І міцно стискає:
-А ви знайте, мені вже час іти: на мене вже чекають..
-Про що ти базікаєш ,нікуди ти не підеш, поки не закінчиш роботу!-гримнув дядько знов .
-Піду до своїх батьків! Лілі та Джеймса Поттерів- наполягає Гаррі.
-З ґлузду остаточно з'їхав- виплюнув Дадлі, наситившись чужими стражданнями , відійшов аби перевести дихання.
-Принаймні мені не буде потрібно принижуватися перед вами. Чарівні у вас ідеали еге ж як для "нормальної сім'ї" Гаррі виділив слова, зігнувши обидва пальці, аби навіть до такого як Дадлі дійшло . Де ж оті чари, що допоможуть малому зникнути від Дурслів назавжди. Чи він так досконало все вигадав і мізки його підводять?
-Ах ти, ж паскудь мала!-Вернон не контролюючи себе кинувся на племінника, аби очистити від нахабних думок трохи втовкмачити потиличників, а за ним підтягнувся і Дадлі. Петунія кліщем вчепилася в Гаррі з боку.
-Що за маячню ти верзеш?!
Гаррі захололо в грудях наче стрибнув у льодяну воду. Він почувався приреченим надто тісно оточили його і фізичний біль змінився душевним. "Забої не так печуть як порожнеча. Поруч нікого хто би підтримав ,один проти усіх. Самотній. " Він загубився десь на шляху, йому все одно ,що станеться потім, аби його забрали до себе ті уявні батьки Джеймс та Лілі Поттери. Адже він відчув трохи любові, хоч і уві сні, але . Це манило хлопчика ,наче метелика до світла лампи. Не стримається навіть, якщо потім втрапить у сітку павука. Він буде ухилятися, може спробує сам плести свою. За перебуванням у прострації хлопець не помітив, як змінилася обстановка навколо. Тільки зараз, коли Дурслі заклякли на місці озирнувшись до виходу з кімнати. Звідки пролунав мелодійний голос.
-Достатньо чвар, ми ж родина, а не запеклі вороги чи не так? Гаррі нічого поганого не скоїв і не думав вам брехати чи вигадувати- інша мати стояла поруч, зверхньо споглядаючи сцену перед нею з оманливо дружелюбною посмішкою на губах. Її відчужені очі-ґудзики поглинають світло, занурюючи на мить Дурслів в чорну діру. "Огидні люди плюндрують її скарб -неподобство вищої категорії. Вони заплатять їй своїм життям за гріхи, але зараз потрібно зіграти".