Раз,два,три- тепер ти у грі
Напружене мовчання повисло в кімнаті. Гаррі глибоко дихав, намагаючись заспокоїти серце, що сповнювало нещодавно адреналіном, і багатьма іншими неприємними почуттями дивився на іншу маму вичікувально; невже йому все-таки не здалося? "Не може бути колективної галюцинації." Як завжди пояснює дивні речі дядько, ну або нездорової фантазії. У такому разі, як би абсурдно не звучало-хлопчик може заспокоїтися. Адже він не один із такою проблемою.
Дурслі так само споглядали в той же час були надто сполохані тим, що незнайомка надто вільно почувалася в чужих апартаментах і побачила їхню сім'ю з неприглядного боку. Гнів та жах змішалися в єдине ціле. Викривлені злобні гримаси чоловіків злагоджено струснуло нервовим тиком. А Петунія вкрилася мерзенними червоними плямами. Вернон загорлав:
- Звідки ви тут узялися?! Це наше житло !
- Нема потреби так кричати - продовжила рудоволоса жінка спокійно й доброзичливо- і до вашого відома ви на моїй власності. Але ми з Гаррі планували запросити вас у гості на сімейні посиденьки. Тож вітаю вас тут!
Згодом вона рвучко підходить до хлопчика і беручи за руку відводить на свою частину кімнати, наче вони були тут господарями- разом сідають на диван. Малий досі мовчить оглядаючи сусідку з якимось незрозумілим виразом обличчя. Насправді всередині колапс пояснюється різким поверненням надії ,заледве стримуючи від зриву, адже його прийняли за божевільного і погрожували ув'язненням. Занадто багато змін у ситуації ,тож для дитячої свідомості потрібен час,щоб відновитись.
Петунія же здається єдина, хто звернув увагу на деталі. Дійсно нехай квартира ідентична за більшістю речей та відмінностям мали місце. Не було ні подертих шпалер на стіні те місце займали дверцята,ні предметів на підлозі біля них. "Але як таке можливо, що в біса сталося?? "Стоп ,її мозок опрацював слова, які були сказані.
Дядько проте не помічав нічого за власним обуренням ,вже хотів знов здійняти галас ,та був на мить зупинений рукою жінки,яка потягнулася до нього і стиснула передпліччя поглядом вказуючи на обстановку. Той шумно видихнув піджилки мимоволі затряслися. Дадлі розгублено мотиляв головою зі сторони в сторону .
-Ми надишалися отруйним повітрям, і ви нас викрали ? Й тепер говорите якусь нісенітницю про родину,хоча я вас в очі ніколи не бачив?! Ще хлопця підмовили-виплюнув Вернон.
Жінка покачала головою. Її очі якось незвично блимнули. І це не було грою світла як спочатку здалося. О Господи, чіпкий зір головної пліткарки на вулиці місіс Дурсль розгледіли ґудзики на обличчі співрозмовниці. Зараз не особливо релігійній Петунії захотілося перехреститися та прочитати молитву.
Істота перед нею лише грала людину, але очі чи точніше їх заміна, говорили самі за себе. Дивна жінка невдоволено поцокала язиком:
- Нечемно так ставитися до своячки,Верноне. Лілі Поттер- відрекомендовується руда прикладаючи руку до серця.
Огрядний чоловік спантеличено завис. Нехай вони бачилися особисто не більше двох разів проте очевидне перед ним:
-Не може цього бути. З мертвих ніхто не повертається!
Петунія захлинулася повітрям голос її був сиплий від остраху. Адже ця дама,котра гордовито всілася і власницько тримала Поттера за руку ,точно не була молодшою сестрою. Та не була такою високою, не мала чорних кнопок замість зелених очей, ба більше ніколи не навіювала погрозу кожним своїм словом нехай і вміло скритим за вічливістю.
-Ти брешеш..
-А про що брешеш ти ,Петунія? Розкажи мені цікаво, нам всім насправді- перебила її Лілі схиляючи голову набік. Вона випрямляється і кличе:
Джеймсе, у нас гості любий !
Через хвилину до них приєднується інший дивний чоловік схожий на зятя тільки замість очей - гудзики, той тихенько насвистував мелодію,стоючи неподалік входу.
- Доброго ранку!
Петунія відчула холодок на шкірі. Щось усередині намагалося попередити про небезпеку. Лише чоловік, який впевнено тримає браваду, збивав почуття страху,стоючи перед дружиною та сином зі стиснутими кулаками. Нехай ця готовність відобразити ворогів була напускною: лискуче волосся намокло від поту. Ці дивні люди невимовно змушували відступити подалі втекти без оглядки, як від найгіршого кошмару. Хотілося миттю прокинутися, але не виходило. Щипки крадькома аж ніяк не допомагали. Залишалося тільки чекати із завмиранням серця. Дурслі промовчали на вітання чоловіка, не наважуючись підходити ближче. Той, не зважаючи на мовчазність гостей, бадьоро пройшов до диван і сів поруч з Гаррі. Який радий був відповісти взаємністю щиро привітався з обома батьками, нарешті прийшовши до тями від ступору.
-Доброго ранку тато і мама! Такий милий і світлий відгук згасив убивчу спрагу, викликавши справжню добру посмішку здебільшого адресовану хлопчику.
-Ви не проти чаю?У нас зібрана велика колекція – усміхається відьма:
-Ми рекомендуємо асамський.
-Ерл -Грей більше підійде-хоча всередині все горіло від неприязні і страху глава сім'ї Дурсль вирішив,що буде краще, якщо вичекають коли ненормальна відвернеться-,вони можуть вибратися з цього чортового будинку.
-Гарний вибір -посміхнувся той який аля-Джеймс.
Він дістає паличку і легенько змахує нею матеріалізуючи на столику чашки на всіх і два чайні заварники з цукорницею і молочником, що додається. Обличчя Дурслів зблідли.
-Гаррі, синку, що ти будеш?
Хлопчик, затиснутий між батьками пожвавився питаючи. Очі його щасливо сяяли.
-Можна асамський?
-Звичайно, дорогий-Лілі змахує рукою, і заварник нахиляється над чашкою наливаючи яскраво-червоної ароматної рідини всередину.
-Не соромтеся, сідайте - старший Поттер киває гостям на стільці, які закликав зі їдальні. -Адже чай захолоне.
Як господарка будинку відьма завчасно подбала наповнити горнятка чаєм замовленим її гостями," давайте, розділіть останню трапезу: більше такої можливості у вас не буде." Чемна усмішка не сходила з її обличчя намертво причепившись. Приховуючи темні думки.
-Так-так сідайте зручніше. Хиткою ходою Дурслі наблизилися до столика зі складнощами не оглядаючись на рятувальний вихід. Зрештою, нічого не залишилося іншого, як сісти на запропоновані місця. Стільці під Верноном і Дадлі жалібно заскреготіли. Гаррі пошкодував нещасні меблі.
-Може щось хочете поїсти?-Поцікавилася відьма. Лілі ляснувши в долоні змінює чайний набір на тарілки з різноманітною їжею від яєчні з беконом та млинцями до круасанів та булочок весь список для сніданку, промайнув перед очима за пів хвилини.
-Гаррі, вибереш, що подобається? Хлопчик подумки перебрав усі варіанти і вибрав найбільш цінне та раніше недоступне.
-Можна я спробую круасан і булочку?
- Смачного! - ніжно побажала мама, пересунула тарілку з запашною і свіжою випічкою до Гаррі.
- Дякую велике, мам-просяяв хлопчик, надкушуючи від ароматної булки.
- Ні, дякую-одночасно буркнули дорослі Дурслі, правда завжди охочий до їжі Дадлі пробелькотів невпевнено:
-Чи можна мені те саме, що й йому?
-Тримай - на окремих тарілках виявилися бажані закуски. Раптом дорослі теж надумають приєднатися.
-Отже, на чому ми зупинилися задумливо притиснувши палець до губ тихо мовила Лілі і голосніше продовжила:
-Ах, точно розкажи, сестро, що за правду ви приховали, нам дуже цікаво дізнатися - Руда жінка криво усміхнулася і дивилася прямо в очі Петунії, роблячи маленький ковток напою з чашки. Вираз іншої Лілі скопіював і чоловік у окулярах:
-Як і те яким було життя нашого сина у вашій родині. Гаррі нервово заворушився на місці невідомо, які наслідки матиме ця розмова. Але зрозуміло болісна тема приносить чимало гіркоти у роті. Йому вже ставало незручно, і щоб хоч якось відволіктися, зробив маленький ковток чаю і надкусив круасан, дивлячись на тітку. Вона не в змозі почати оповідання оніміло відкривала і закривала рота. Під столом її рука тяглася до долоні чоловіка за підтримкою.
- Чого це раптом ми повинні щось говорити, ну жили собі нормально - огризнувся замість дружини Вернон. Однак різко замовк, коли очі ґудзики іншої матері зупинилися на ньому, а брови насупилися, даючи побачити - відповідь незадовільна.
- Петунія, я хочу тебе почути-нагадала інша Лілі, постукуючи довгими нігтями по поверхні столу." Терпіння ось-ось лусне вилившись у щось дуже брудне".
- Ми оберігали його з тієї ночі, як вас не стало - почала білявка обережно.
- Що ви розповіли про нас Гаррі? - каверзне питання лише два шляхи мовчати чи говорити брехню, яка одразу розкриється самою дитиною. Хлопчик Дуже образиться. Довге мовчання надійшло після запитання.
- Гаррі, - батько перевів ніжний і сповнений підтримки погляд на сина. Так і повідомляючи, "розповідай як є, не боячись наслідків" : - що тобі розповідали дядько і тітка про нас?
- Майже нічого, казали, що ви загинули в автомобільній аварії. Гаррі перервав себе, не знаючи, як продовжити. Батько зараз з ним усміхався і дбав про нього зовсім не схожий за описом родичів на затятого ледаря чи п'яницю. - нещасний випадок.
- По-перше я ніколи не водив машини, що за нісенітниця! - обізвався Джеймс, повернувши обурений погляд на подружжя Дурслів-По-друге. Нічого з того не було. А ось вбивство так. Нас убили! Темний чарівник проти якого ми билися на війні! І виграли ціною власних життів!
-Що?! Гаррі підскочив на місці. Волосся стало дибки наелектрезувавшись від емоцій. Так виходить йому по великому збрехали. Його батьки насправді герої у війні, проте досі він і не здогадувався про це. Його змушували почуватися ніким все життя, вселяючи переконання, що він народжений від нікчемних людей, які і згадки не заслуговують. Але Гаррі все одно, хто вони тільки любили. Це для нього головне. Їдка кислота роз'дала легені, тому ставало важко дихати. Злість і образа хлюпала в його очах.
-О, вибач, сонечко розумію це страшно несподівано, але все в минулому, ми разом і розберемося з цим. Руки батьків дбайливо згрібли в обійми, саджаючи назад на диван. Після їх лагідних дотиків стало легше, ніби губкою руйнівна речовина ввібралася кудись ззовні.
- А як жилося йому у вас? - Інша мати перевела акцент в інше русло. Її обличчя було порожнім. Емоції хлопчика вплинули на неї сильніше, ніж очікувалося.
-Та чого ви прив'язалися .. - Клац! Ніжки стільця, на якому сидів дядько надломилися як підпиляні, і чоловік опинився на підлозі тяжко та болісно охаючи. Частина дерев'янок вп'ялася в стегна і руки розриваючи шкіру і покриваючи розсипом червоних саден. Забитий куприк неприємно пульсував, розносячи біль вище по хребту, майже повністю позбавляючи можливості піднятися." Може якби не надмірна вага все обійшлося, мабуть".
-Верноне! - Пропищала Петунія, встаючи на виручку, відразу як побачила катастрофу.
- Тату! -заголосив наляканий Дадлі,проливаючи чай на себе ,боляче обпікся окропом. Руки почервоніли, погрожуючи покритися пухирями.
Чоловік забарахтався в уламках і за допомогою дружини знайшов сили підвестися.
-Напевно так само важко як і вам сиділося на цьому стільці-відзначила інша Лілі, опустивши кутки губ.
-Та що ви собі дозволяєте?!-вигукнула в серцях блондинка, оглядаючись на чудовиськ перед собою розширеними від страху очима.
-Бути батьками – різка відповідь від іншого тата. Він перевів увагу на молодшого Дурсля звертаючись трохи м'якше:
- Дадлі, як у тебе стосунки з Гаррі, у вас одна кімната на двох?
-Потрібен він мені там, у нього свою комірка є! - хлопчик підзавис не відразу розуміючи чому відразу обидва його батьки поперхнулися повітрям.
- Малий так жартує просто, ми готуємо кімнату для Гаррі - скоромовкою пролепетала Петунія.
- А я про це і не знав - хмикнув хлопчик у окулярах.
-Гаррі, ти спав у комірчині весь час?-інша мама вже спланувала кожен свій крок.
І постарається дотримуватись сценарію. Вона знала як поводилися з дитиною і її це страшенно обурило." Але чи малюк стане скаржитися на родичів. Чи кинеться мстити своїми руками за завданий біль. Якою буде його реакція на смерть. Зізнатися, побувавши у хлопця в голові могло статися все, що завгодно." Щоправда, нічого такого з чим би вона не впоралася. "Місток довіри кволий, варто додати до нього підпір. А отже потрібна участь. Істина рано чи пізно розкриється, так що частину демонів можна випустити на прогулянку вже зараз. Нехай хлопчик звиклий ділити на два полюси біле та чорне, навчиться бачити інші відтінки, щоб пізніше створювати дивовижне похмуре мистецтво. Так простіше, так краще. Бельдам знає це зі свого досвіду."
-Ну моя теперішня кімната на горищі більш простора і світла. - Гаррі відводить погляд ,бо не хоче, щоб батьки побачили як часом страшно залишатися в повній темряві комори. Коли дядько, дуже злий через чергові дивацтва, замикає дитину там на пару днів. Він давно не маленький, щоб плакатися. Це прерогатива Дадлі випалювати все, чим йому досадили інші. Не те щоб Гаррі збирається довго крутитись і відмовчуватися, просто поки він вважав, що в змозі впоратися сам. І звик обходитися власними силами. Тим більше хлопчик відчував: тут його місце, до Дурслів він ніколи не повернеться, не після того, що сталося. Чесно, йому все одно як далі розгорнуться події: ці інші батьки-відповідь на довгоочікувані прохання хлопчика бути коханим. І він відчуває їхню прихильність, хоч після знайомства не минуло й дня.
-Прокляті виродки -звіся підвиваючи Вернон,коли трохи прийшов до тями. Все так і спираючись на жінку. Іншого стільця йому більше не запропонували.
-Ну що ж ви так на особистості переходите, може, вам потрібно прогулятися .. - з м'яким докором сказала інша Лілі. Проте погляд був сповнений холодної люті.
-Давайте, у нас чудовий сад могли б побавитися провітрити голову-підначив Джеймс, встаючи.
- Ходімо Гаррі озирнешся, адже ти теж там не був.
-Ага, із задоволенням- кивнула дитина, ця бесіда вичавила з нього всі сили, слідуючи за батьком. Добре, що батьки максимально постаралися згладити кути на відміну родичів. Останні ніби напрошувалися на грубість у відповідь. Втім, Дурслі, незважаючи на жах, який скував їх від нелюдського скляного погляду, сподівалися на те, що їм вдасться втекти.
- Мабуть, ми приймемо пропозицію - насилу розімкнувши щелепи погодився дядько.
-Дадлі, золотце ходімо-покликала Петунія-згріба долоню сина в свою. Іншою ж рукою вчепившись у чоловіка, що накульгує. Тремтіння було як не намагалася жінка її вгамувати. Інтуїція казала їй, що нічим добрим це не скінчиться, залишись вони з цими чудовиськами хоч на хвилину. Але і в будинку сиділося як в мишоловці - дуже не комфортно, таке враження, що вони під наглядом безлічі очей і абсолютно ніде сховатися. Дадлі теж був наляканий і не розумів,що відбувається. Його руки досі підпікали, але прохолодні пальці матері заспокоювали. Дивне місце, дивакуваті, лякаючі люди як же хочеться опинитися вдома і забути про все це жахіття. Нехай паршивий Поттер котиться до бісів, яких знайшов, а їхню родину не чіпає.
- Пройдемося, так - інша Лілі була останньою хто виходив, щоб прибрати зі столу і проконтролювати, що всі фігури вийшли. А також захопити з собою необхідні атрибути: циганську голку, котушку з нитками та кілька пар гудзиків, які лежать у круглій коробці на полиці. Сховала їх у потайній кишені домашньої сукні.
Великий сад і лужок відповідали тим, що були нагорі, час доби також збігався із зовнішнім світом. Зелена пахуча рослинність, запахи квітів, далекий щебет птахів - у цій зоні все як справжнє. Прекрасний літній ранок. Це завдяки її синові,сполучній ниточці, що утворилася зовсім недавно. Щойно він визнав у ній свою матір- дав доступ до енергії. У володіннях Бельдам досить багато місця для того, щоб зловити будь-кого.
-Ти любиш бігати, Гаррі? цікавиться інша мама, бачачи як дитина, що сміється, носиться по кам'яному саду наввипередки з татом.Так мало потрібно для щастя і стільки теплої цілющої сили вона відчуває від хлопчика- Як щодо гри?
-Давайте пограємо в "зелене світло ,червоне світло"-пропонує Гаррі, коли він скуйовджений,з рум'янцем на щоках і щасливий підбігає до матері. Хлопчикові хотілося б, щоб гра менш була схожа на звичні наздоганяння, які зазвичай закінчувалися на ревучому від невдоволення Дадлі, якщо тільки той зі своїми дружками не зміг хитромудро підстерігти Гаррі і відразу побити напередодні.
-Добре. Я думаю, наші гості не відмовляться зіграти, адже так?- Вона відчуває їхнє бажання втекти, але виходу немає. Їй навіть захотілося побачити жахливо шоковані обличчя Дурслі, коли вони перетнуть кордон її чар і попадуть назад прямо в руки, що очікують розправи.
-Чур, я буду ведучою-зголосилася інша мама променисто посміхаючись. - А ви повеселіться.
-Добре, мам, як скажеш - знизав плечима Гаррі.
-Твоя мама не дуже любить спорт, але на мітлі літає красиво - посміхається тато, сяючи окулярами.
- У вас і мітли є? - нетерпляче запитує хлопчик.
-Звичайно, ми ж чарівники-досить сказав батько. Захоплення в очах дитини відчувалося солодкою ватою на губах інших батьків. "Малюк обов'язково навчиться літати, та трохи пізніше". -Але ,щоб не бентежити гостей ,давай спробуємо в інший раз, домовилися?
- Я згоден, - кивнув Гаррі.
-Всі знають правила? Нагадаю, поки я дивлюся на вас ви замираєте, коли відвернуся-біжіть.- Багатозначна посмішка відьми була адресована сім'ї Дурслів:
-Якщо зауважу хоч один рух-це буде не дуже приємний сюрприз. Не люблю шахрайства.
-Площа до якої потрібно добігти отой кам'яний круг на галявині-підказав інший Джеймс.
-Що за маячня, я не стану в цьому брати участь!-закотив істерику Дадлі - на довгі дистанції для нього втомливо бігти, а програти щуплому кузену ще й образливо.
- Ми не хочемо апріорі тут знаходитися.
-Вернон .. - Прошепотівши, Петунія смикнула чоловіка за край сорочки, поглядом вказуючи на комору. Той зовсім неподалік ігрової зони так що вони встигнуть дістатися машини і поїхати сюди подалі. Начхати на речі нехай ці страшні створіння ними подавляться." Чи забирати Гаррі, ні, навіщо йому явно добре серед цих виродків." У домовині вона бачила того листа з проханням про опіку і заради дурного хлопчика своїм ментальним та фізичним здоров'ям ризикувати не збирається. Вернон і Дадлі тим більше солідарні з цією думкою. Гаррі вже вибрав свою долю, та й не був частиною їхньої родини насправді. Варто подивитися на його безтурботний вигляд у присутності цих створінь Дурслям стає нудотно. Божевільні та потвори притягують собі подібних.
- Ну і коли починаємо? - сповненим нудьги тоном запитала Петунія. Втім, пальці рук, що посмикувалися раз у раз, видавали нервозність.
- Зараз-широко посміхнулася відьма блиснувши чорним обідком гудзиків. Скомандувала вона твердим тоном. Пройшовши до дерева, що росте неподалік від паркану, веліла голосніше. Контролюючи поглядом кожного учасника, переважно гостей.
-На позиції. Приготувались.
Гаррі та інший батько стали поруч пліч-о-пліч.
-Закладаємося, я швидше-весело вигукнув Джеймс, грайливо зачіпаючи плече хлопчика. Той повернувся до нього, відповідаючи в схожій манері:
-Хе, ну потім побачимо -дружня посмішка і кивок: виклик прийнятий.
Нарешті, у дитини змагання не заради виживання, а просто заради веселощів. Цей сорт адреналіну йому більше до вподоби. Дурслі розташувалися поруч, трохи осторонь Гаррі. Від уважного погляду рудої жінки ставало не по собі. Стояти на місці було важко, раз у раз переминалися з ноги на ногу.
-Один два три. Граємо -Бельдам відвернулася, наспівуючи стару як світ кельтську пісеньку:
Немає більше в мене сил,
Не можу я тікати,
Не можу я стрибнути
Недалеко бачу я нині.
П'ятдесят років уже я король.
Жінка замовкає і різко обертається, спостерігаючи, як далеко просунулися гравці. Очікувано,що Гаррі та Джеймс були попереду всіх, завмерши в дзеркальних позах: злегка піднесені для балансу руки, а ноги зрушені нарізно. У Дурслів справи були трохи інакше, замість того, щоб зупинитися їх кінцівки норовили зрушити з місця. "Непорядок". З-під землі виліз корінь і охопив шипастою частиною за кісточки, обприскуючи смердючим соком.
-Іу - до позиції Гаррі долетів жахливий гнильний запах рослини. Проте родичі самі винні. Хлопчик анітрохи не відчував жалю щодо них.
-А!! Фу, відчепися від мене погань - намагаючись віддерти тугу лозу - тітка і дядько тільки подряпували собі руки в кров.
-Мама! Воно мене вкусило-голосно захникав Дадлі. Його нога розпухла, вкрившись потворними фіолетовими плямами.
-Зараз, дитинко, я допоможу тобі.-худа Петунія швидше звільнилася від повзучого бур'яну, розлючено ламаючи вусики ступнею. Відьма відвернулася знову наспівуючи мотив, почавши від себе відлік.
-Біжімо Гаррі, хто швидше?
-Я ..- Бельдам відчула шкірою приплив повітря, що сигналізує, що малюк і її творіння разом перетнули кордон, зупинившись десь неподалік від кам'яного кола. Жінка обернулася, побачивши, як Дурслі з усіх ніг мчать до старого амбара,що знаходився з іншого боку поблизу ігрового простору. Вона попрямувала за ними. Цю сімейку чекає щось неприємніше, ніж флора, що ожила.
Відьма впевнена: Джеймс зможе затримати дитину, поки не настане час.
Вернон озирався в пошуку машини з жахом усвідомлюючи тяжкість становища. Транспорту не було на залишеному місці, "як нам тепер втекти?" Він озирається на дружину і дитину, що стоять обіймаючи один одного неподалік нього, Вони кидали на чоловіка злякані погляди нужденні в надії та підтримці. Намагаючись подолати паніку в голосі той говорить:
-Машини немає – підемо пішки та попросимо допомоги у сусідів. Любі, не бійтеся ми виберемося. А цей гадюшник згорить вщент!
-Кудись зібралися? - чужий нелюдський голос поцікавився. Відьма, яка сперлася на підпірку біля входу спостерігаючи з напівтемряви, повільно наблизилася до сімейки, що збилася один до одного.
- Відпустіть нас додому - пробелькотів Дадлі плаксиво, як зазвичай просив свою маму.
-Навіщо? Бельдам нахилила голову, волосся зміями ворухнулося торкаючись блідого обличчя. - Ви вже вдома.
Перелякані зітхання на межі істерики вирвалися з ротів жертв. Відьма посміхнулася: варіться в окропі, їжа має бути багатою." Хоча ці люди гарантовано віддаватимуть кислим та гірким смаком. Необхідно трохи гостроти для балансу".
-Ти божевільна, поверни нас назад, ми не хочемо тут бути! - заревів дядько.
-Мамо, що відбувається? -В амбар заглядає чорнява маківка Гаррі, і бачачи напружену сцену ,дитина вирішує залишитися і взяти участь. Хлопчик підходить до матері і бере за руку . Відчуваючи холод і твердість шкіри, від несподіванки він розтис долоню, але довгі пальці охоплюють її міцніше.
-Чи бачиш, дитино, наші гості втомилися і не хочуть більше проводити з нами час – зітхає інша Лілі.
-То ми їх відпустимо? Навіщо витрачати на них стільки сил, щоб сподобатися, якщо вони так грубо поводяться - насупився Гаррі.
-Ти вірно помітив, сохатик-інший Джеймс підходить до Гаррі кладучи руки на його плечі.
-Нам треба навчити їх манерам. - прошелестів позбавлений емоцій голос. Жорсткий погляд темних гудзиків уперся в огидну родину. Дурсль-старший затулив дружину і сина широким тілом, приймаючи на себе потік чужої, що нагрівається, градус за градусом люті:
-Та пішли ви всі до біса, безумці. Горіть в пеклі!
Обурене зітхання долинуло з боку Гаррі.
Інша мама посміхається, багатообіцяюче блискаючи очима-ґудзиками на Дурсля- о , скоро ти з ним особисто познайомишся майже вголос висловлена думка; рухалися лише губи.
Правильно, ці комахи були настільки налякані, але до останнього готові відстоювати своє життя, кинувшись на вихід.
Неспішно інша мама розвернулась до Гаррі і потріпавши по голові, заглянула в обличчя перед цим подбавши про те, щоб маска чесноти була одягнена.
-Дорогий синку, щоб ти зараз далі не побачив чи почув. Знай, ми робимо так тільки з любові до тебе. Ти віриш, що все буде добре, і ми будемо разом?
- Що? Про що ти ?
Гарі похитав головою крутячи слова і так і так, щоб зрозуміти їхній зміст.
-Ніхто ідеальний, мій дорогенький, за нами всіма водяться гріхи. Ми їх ненавидимо. Дуже сильно, але так само не можемо пройти повз. Чи варто згадати як чинили з тобою родичі: брехали тобі, піднімали руку, всіляко відігравалися, намагаючись здаватися вищими, чим є насправді. Гординя і гнів вже їх згубив, я просто хочу позбавити їх такого існування. Ми любимо грішників і ненавидимо гріх. -Рука відьми погладила щоку хлопчика.
-Мамо, ти ж не серйозно-Гаррі не подобалося, до чого вів цей дивний монолог.
Інший тато висловився:
-Вони заслужили на те, що станеться. Покарання має відбутися.
-Ви їх покалічите, вб'єте? - Гаррі задихнувся власними словами. Серце підскочило до горла. Йому стало страшно нехай Дурслі - гірша родина, яка може бути, але від самої думки про це,змушувало здригнутися.
-Не бійся твої руки залишаться чистими, обіцяю-інша мати піднесла долоню хлопчика до губ і поцілувала.
-Ні, я не .. - Він обірвав себе відчувши відчайдушну хватку, ніби потрапив у лещата.
-Все буде добре - батьки обступили його обіймаючи з двох сторін- Це для твого щастя: Дурслі ніколи не повернуться і не зруйнують твоє життя. Я знаю, що вони хотіли позбутися нас. Від тебе . І це анітрохи їх не бентежило.
Та все, чого він міг боятися, знову опинитися під опікою Дурслів, не з'явися на порозі за допомогою мідної монетки. Два варіанти було: дядько з тіткою запроторили б його до псих-лікарні або до в'язниці. Донедавна. І якщо його родичів не стане – одного тягаря для світу поменшає. "Так краще, так простіше"; але душа все одно злякано завмирає, незважаючи на ті, що втішають голоси, що оточили його.
***
Коли чудовиська відволіклися на розмови з хлопчиком, Дурслі скористалися можливістю втекти, ступили за межу кованих воріт. "Чому дорога виглядає такою занедбаною?"
Ніхто їм не зустрівся, а далі все заволокло густим туманом, від якого неприємно поколювало в очах. Щоб не загубитися йшли пліч-о-пліч і повільніше. Ниючі після отриманих травм кінцівки до пробіжки не мали сили. Варто було проморгатися як білий світ змінився пейзажем: не можливо, вони стояли біля лужка того чортового будинку. Обличчя всіх витяглися так сильно до спазму в щелепах.
-З поверненням! Досить прогулялися ммм? - почувся голос із тіні. Довготелеса постать Бельдам визирнула з найближчого дерева.
-АААААА! пролунали крики, розганяючи тишу, і як тільки Дурслі раніше не помітили відсутності характерних звуків природи.
-Дадлі, синочок біжи ми затримаємо цю тварюку! -" Проклята поїздка, дзвінок і племінник. Все це". Звучало в думках чоловіка та дружини.
- Біжи, біжи! Я знайду тебе пізніше - холодно сміється відьма, накидаючись на Вернона та Петунію. Вона вирішує завдати удару першому: жінка чіпляється тому в шию гострими видозміненими нігтями розриваючи сонну артерію. Викручуючи занесений кулак товстуна під неприродним кутом, Бельдам зламала чоловікові руку. Відьма відчужено спостерігає, як той судорожно хапається за рвані рани і падає на землю важким тягарем.
Тим часом гілки дерева, що ожили, зупиняють місіс Дурсль надійно прикували ту до стовбура, допомагаючи своїй творчині.
-Ні-ні-Петунію нудило жовчю від кількості крові, що стікає на землю дуже близько до кінчиків її туфель.
-Насолоджуйся видом, дорогенька-відьма фоном чує ридання і крики, збожеволілої жінки.
Хрипи стікаючого кров'ю чоловіка починають діяти рудій на нерви, зазвичай Бельдам не спотворює їжу, але цього разу все трохи інакше, проте наступного моменту відьма зупиняє потік червоної рідини, не даючи жертві померти так легко:
-Ох, такий неохайний - поцокала язиком руда, витираючи пальці об змоклу від крові сорочку Дурсля. Біліше ніж крейда одутле обличчя втупилося маленькими чорними від тваринного страху очима на чудовисько перед ним. Невиразне булькання вирвалося з щойно відновленого горла. Бельдам гостро дивиться на нього, промовивши крижаним тоном:
-Думаю, від тебе буде користь, коли помреш.
Відьма дістає голку звучить низький пронизливий голос, що віддає металевим дзвоном на срібному кінці голки:
-Спочатку мені потрібні очі.
Вернон смикається намагаючись відповзти подалі, але більше нагадує хробака на вимощеній бруківкою дорозі. Не може втекти, залишаючись по суті на одному місці. Жінка сідає на коліна паралізуючи жертву закляттям. Вістря голки повільно наближається до очного яблука, граючи, перевіряючи на міцність нерви містера Дурсля. Як швидко той втратить свідомість? Чоловік засипів не в змозі щось змінити, намагався знайти поглядом дружину, але та залишалася прихованою від нього високою фігурою монстра. Тоді він поспішно і міцно заплющив очі.
-З тебе достатньо. Відьма магією змусила повіки чоловіка піднятися.
Не зволікаючи Бельдам протикає слізний канал, поглиблюючи голку всередину очниці. Обережно, не підчіпаючи очей, щоб не пошкодити оболонку, перерізає нерв.
Чвірк! Тоненька червона цівка полилася з отвору наче сльоза, а частина бризнула жінці на обличчя:
-Ну що ж, усі ми з темряви приходимо, туди і повертаємося. Підмуркуючи собі під ніс колискову, відьма дістає свій приз з кайданів:
Тилі-тилі бом,
Ти чуєш хтось поряд,
Причаївся за рогом,
І пронизує тебе той погляд.
Перше очне яблуко відправляється всередину коробки.
Вдягнувши нитку в голку, приміряє гудзик, розглядаючи чи підходить розмір і приймається за шиття. Не більше чотирьох стібків - блискуча сіра кнопка красується на місці темного провалу. Навіть краплі крові не спотворюють її роботу навпаки, на думку відьми - це своєрідна прикраса. Тієї ж процедури філігранним рухом жінка повторює з іншим оком містера Дурсля. Останній уже примудрився відключитися не витримавши, але серце ще загнано тріпотіло. І тут Бельдам не знала, що думати розчаруватися чи зловтішатися.
-Дивися, сестрице, яка я майстриня! -регоче відьма й відсувається, даючи Петунії оцінити роботу.
Місіс Дурсль перебуває в апатії після довгих криків і марних спроб вирватися. Але білявка,мигцем побачивши понівечене тіло чоловіка, знесилено повисла в обіймах проклятого дерева. Її мозок не витримав, вирішивши, що зомліти - найкращий вихід з кошмару.
Хмикнувши відьма наклала чари, що зберігають, на видалені очі. Сріблясто-білі ненажерливі нитки виростають із тулуба жінки і сповиввють чоловіка з ніг до голови. Стримуюче закляття вже не потребно. Власна магія Бельдам почала висмоктувати життя з тіла Вернона. Щупальця обмотують щільніше, забираючи все більше і більше. Поступово на коконі залишилася лише шкіра та кістки жертви. Крихкі. з жовтуватим відтінком, порожні. Відьма вже проковтнула душу, плюючись від огидного смаку. А тінь чоловіка залишилася замкненою у ґудзиках - забутих, похованих під шарами землі.
"Ну може залишки краще послужать, "жінка змахнула рукою перетворюючи шкіру і хребет на полотно закріплене на підрамник, а череп, зуби і все інше - на набір різнокольорових намистин. Прекрасне джерело для творчості; інша мати збирається пізніше прищепити Гаррі любов до вишивання.
-Ну-ж приступимо, недобре змушувати дитину довго чекати. Бельдам не була впевнена, звичайно, що Гаррі так відразу її прийме. "Але час і любов вилікують усі непорозуміння." Тим більше, що частину своїх намірів жінка вже пояснила. Підводячись з колін вона в один крок наблизилася до полонянки.
Відьма розбудила Петунію, звільнивши з лап дерева. Блондинка кулем охаючи та ікаючи повалилася на траву, що побуріла від застиглої крові. Довгі гучні стогнання сама Бельдам уже не витримала б. Просто відірвала б місіс Дурсль мову з коренем.
-І не соромно тобі сестро з племінником так вчиняти - тихо звернулася відьма, буравячи співрозмовницю очима гудзиками, що були чорніші за безодню:
-Нехтувати і стояти осторонь, спостерігаючи за насильством. Знаєш, твоя бездіяльність мене навіть більше злить. Чим поведінка твого чоловіка та сина. Вдаєш із себе ангела, коли ти найчистішої води демон.
-Гговори за себе чудовисько-заплітаючись в словах вимовила Петунія.
- Ну я не збираюся від Гаррі ховатися вічно, відсилаючи його куди подалі. -Відьма похитала головою:
- Ні, я чесніша, ніж ти колись, Туні.
Блондинка здригнулася, відвертаючи голову. Погляд затуманився, загрузнувши у спогадах. Усередині зграя кішок шкрябалася. Хотілося ірраціонально кинутися в ноги та почати вибачатися. Їй здалося, що жінка перед нею- її покійна сестра, білявка зашепотіла.
-Лілі пробач мені, вибач..
- Вже надто пізно, твоєї сестри тут немає - я за неї.
Бельдам різко повернула обличчя Петунії до сильного хрускоту шийних хребців. Лише дивом залишаючи жінці право пожити ще трохи.
Скувавши паралічем жертву,Бельдам неспішно береться до роботи під сумніший мотив, лише мелодія без слів. Сіро-зелені очі жертви сльозяться без зупинки змушуючи відьму роздратовано скрипіти зубами.
Нитки розповзаються набухаючи від надмірної кількості вологи.
- Мене ти цим не проймеш ,навіть не сподівайся.
Голка звично встромляється в очі витягуючи яблука з полону. Бельдам не могла позбутися дратівливих думок у голові, що риєм бджіл носилися туди-сюди "чи все відбувається так як вона задумала? Нічого ж не може піти іншим шляхом?"
Ще одна чудова пара очей і набір для вишивки незабаром опинилися в її руках.
А чужа душа осідала попелом на язиці. Темно-сині гудзики, які залишилися після Петунії, відьма скинула в колодязь. І рушила до будинку. Згідно з тим, що доповів щур, молодший Дурсль попрямував туди.
***
Дадлі заверещав і ковтаючи сльози, кинувся куди очі дивляться,оминаючи кам'яний сад до входу в будинок. Якщо він замкнеться в одній з численних кімнат, це допоможе.
Носився від дверей до дверей, але жодна з них не замикалася на клямку.
-Гей! Що ти тут робиш, Де?-Пролунав знайомий вигук і тепер він боявся того, як вогню. Гаррі - "жахливий кузен, який привів сім'ю до загибелі." Дадлі почав бігти далі або швидше кульгати безперервна задишка і ниючі кінцівки позбавили можливості подальшого пересування. Він зігнувся, привалюючись боком до стіни.
Чиїсь кроки стрімко наближалися до нього.
-Не чіпай мене чудовисько! - заревів Дадлі, наосліп б'ючи кулаками перед собою.
-Та пішов ти! Я думав допомогти, але мабуть не потрібно - сплюнувши кров із розбитої губи, сказав Гаррі: - Якщо так хочеш померти, то будь ласка. Не зупинятиму.
Він повернувся .йдучи назад до кімнати: інший батько може сполошитися, якщо помітить довгу відсутність хлопчика, умовив чоловіка тим, що пішов прогулятися за перекусом.
-Я не хочу вмирати! -Заридав Дадлі.
-Чорт-Гаррі вилаявся: -Не треба було лізти до мене. І цього ніколи б не сталося. Мої батьки добрі та дуже дбайливі. Просто сидячи тут під замком вони забули себе. Знаєш, зі мною майже те саме сталося через вас. Але я не хочу, щоб ти помер. Йди за мною.
Чорноволосий хлопчик привів кузена до вітальні:
-Бачиш ті маленькі двері, за ними прохід - так ти виберешся. За умови, що я тебе ніколи не побачу.
Дадлі енергійно закивав головою та зрештою поліз всередину.
-Добре, удачі. - Гаррі зазначив, що "двоюрідний брат справді зараз схожий на пошарпаного Вінні-Пуха". Смішок, позбавлений веселощів, зірвався з губ. Хлопчик побрів у бік кухні, хоча всередині шлунок зводило судомою від однієї думки про їжу і палило горлянку.
***
Бельдам прискорилася щойно відчула, що жертва вислизає тунелем. Гнучке довге тіло пірнуло в прохід, наздоганяючи неповоротку дитину.
-Ось ти де! - Прошипіла розлючено відьма, той вже був майже біля виходу. Вона тягне хлопчика,який панічно верещить, за ноги назад до обителі "туди, де йому місце".
Перед тим як приступити до роботи відьма заткнула рота Дадлі ірисками, не витримавши репетування, що віддавав молотком по вухах.
- У уу-не в змозі кричати мукав хлопчик, тремтячи немов осиновий лист. Побачивши голку Дадлі, що наближається до очей, не уникнув від страху мокрих штанів - долинув смердючий запах сечі.
-Не бійся, буде не боляче - якомога м'якше посміхається Бельдам, її ніс зморщився в огиді. Вона очищає хлопчика і робить вже знайому процедуру. Третя пара очей опиняються в коробці, а горіхового кольору ґудзики у провалах очних ямок. Стібки цього разу виходять бездоганні. На цей раз відьма не випиває жертву насухо ,залишивши про невеликий запас в'яле тільце.
Інша мама перетворює свою жертву на скарбничку-маленьку свиню з отвором для монет зверху і ставить на камінну полицю.
Жінка оглядає себе і гидливо кривиться, для початку їй потрібно прибрати все це безладдя перш ніж піти до сина. Добре, що сукня була темного відтінку і приховала частину крові, твердим коржем застигши на тканині. Яскраві плями відчувалися дубовою корою на шкірі з різким металевим запахом у носі. Ось- підлога інша справа, безліч бурих і червоних слідів по будинку. Відьмі ліньки було прибиратися в будинку самій, тому вкотре попросила щурів про послугу.
Сита і втомлена. Така їжа для неї важка; очистившись від крові ,жінка ненадовго сідає на диван, щоб зібратися з думками.
Добре, Гаррі не втік - вона відчуває його присутність у кімнаті вгорі. Він зрозумів і вирішив залишитись. Післясмак не найкращих душ повільно стирається медовим сиропом з ароматом гвоздики – сутність її дитини. Шалене щастя заповнює маму до країв.
Вони разом – одна щаслива родина, назавжди.