За все потрібно платити

Лорд Гарольд

Я радий, що я не магл, інакше б я збожеволів від втоми і перельотів з однієї країни в іншу. Хоча, якщо так вдуматися, то у всьому потрібно звинувачувати предків, що скрізь лізли й мали право голосу в різних країнах і міністерствах магії. Або ж звинувачувати Річарда, улюбленця батьків, що настільки нездара і нечупара, що навіть не може впоратися з роботою посудомийника в кафе.

Мерлін, я й уявити не міг, що Лілі та Джеймс не зможуть виплатити борг, маючи роботу, на якій, по суті, не потрібні ніякі особливі знання або вміння. У підсумку вони тільки приносять збитки, при чому і мені й роботодавцям. Хоча я цілком можу уявити, що ті спеціально дають їм «нездійсненні» завдання. Ще з дитинства я пам’ятаю, як Лілі та Джеймс поводилися з людьми, яких не вважали рівнею собі. Так що тепер їм мстять всі, і я навіть, як людина, можу це зрозуміти.

Але ось як кредитор я не задоволений, і сьогодні моє невдоволення досягло крайньої точки. Оскільки Лілі, Джеймс і Річард просто на просто не вийшли на роботу, нікого не попередивши, їх, звичайно ж, звільнили. Восьмий раз за місяць! Восьмий, дракл тебе дери!

Прочитавши лист від директора магазину іграшок, куди я влаштував цих боржників, я встав з крісла і пішов до каміна, маючи намір побачити своїх колись батьків і брата.

Вийшов я з каміна в будинку сім'ї Візлі, що всі звуть «діра» — думаю, немає нічого дивного в тому, що маги ставляться до них зневажливо. Хоча, всередині будинок дуже навіть милий.
Всі присутні відразу схрестили на мені погляди, а саме Лілі, Джеймс, Річард, Сіріус — хрещений первістка роду, Моллі Візлі і її дочка, якщо не помиляюся, більше нікого в цій кімнаті я не побачив.

— Гаррі, ти так змінився за час, що ми не бачив…

— І ще стільки ж не побачилися б з радістю для всіх тут присутніх, якби дехто виконував свою частину вмовляння, — перервав я цього недокрестного або недолюбовника, чи то хто він їм там, знати не знаю і не бажаю знати.

Я дивився на Джеймса, що був неприродно блідим, а в його очах виднілися паніка і злість.

— Лорд Поттер, вам чаю ч…

— Ні, дякую, я по справі. Сподіваюся, що ненадовго  — після такої відповіді Моллі помітно напружилась.

— Ну, брат, там неможливо працювати: бруд і сморід, а ще ці люди не знають елементарних правил… — я ніяк не відреагував на звернення Річарда, його страдницьке обличчя. Знаю я про його успіхи в акторській майстерності.

— Та що ти кажеш? Серйозно? А коли ти приходив в цей магазин і розкидав іграшки, працівники були ввічливі? — він замовк і змінився: тепер він зробив жалісливу мордочку. — Тобі ніколи не приходило в голову, як ти виглядаєш в очах тих працівників, яких ти принижував? Ну, а ви, дорогі дорослі? Вам то що не так?

— Гаррі, ця робота не відповідає нашому статусу, ми… — я розсміявся від почутого, через що всі глянули на мене з переляком.

— Що, вибачте? Статусу? Лілі, ти серйозно? — запитав я, відсміявшись. Моллі дивилася на Лілі не дуже то доброзичливо, Сіріус кидав погляди на мене, Річард дивився на Джеймса, Джіні просто спостерігала за всім, що відбувається. — Ви троє - вигнанці роду, магічно ви навіть слабкіше маглонародженого чарівника. Ви знаходитесь в самому низу, повторюю в самому низу. І поясніть мені: про який статус ти говориш? Та те, куди я вас влаштовую, вже для вас вершина. Вам трьом саме місце в Лютному провулку.

— Та як ти смієш таке мені говорити я… кхе… кхе… — Джеймс закашлявся, і кожен раз, коли він мав намір щось сказати, це повторювалося. Сіріус підійшов і подав йому води.

— «Виходець стародавнього і благородного роду» - це ти намагаєшся сказати, вірно? Ну, як бачиш, це не так, — кашляючи, він кивнув. Я посміхнувся і підійшов до столу, за яким вони сиділи. Джині боязно дивилась на мене, Річард закусив губи. — Я не розумію, як ви самі собі не огидні? Робите з себе не знати кого, дивитися бридко. Оскільки всі знають, хто ви насправді, — я подивився в очі Лілі. — Зазнавшася маглонароджена чарівниця, що нічого не знає про правила і закони магії, і тільки те й вміє, що грубіянити всім. Зараз же просто хамка, до того ж злісна, — я перевів погляд на Джеймса.
— Виходець стародавнього і благородного роду, але не більше. У школі був нездара — ні розуму, ні сили, лише гарненька мордочка, — від цих слів він стиснув кулаки та піднявся, я ж лише виставив руку в протестуючому жесті, і за допомогою моєї магії він сів на місце. Від цього Річард пискнув, подивився на мене і сутулився, побачивши мій погляд. — Дурник, який навіть не може слюні витерти без матері.

— Але це не так я… я… я… — я не став далі слухати ці мекання і продовжив.

— Про який статус може йти мова, ви за все своє життя не зробили нічого хорошого. За все потрібно платити, і ось ваша розплата. Я цілий місяць терпів ваші витівки, і бачить Мерлін, я давав вам більше, ніж потрібно, але раз вам так на це плювати, я поступлю так, як це відповідає вашому статусу. Адже ви не вмієте цінувати доброту, — після цього я повернувся і пішов до каміна.

— Що це означає? — я не обертався і не збирався відповідати на це питання.

Повернувшись на Гріммо, я написав три листи своїм знайомим. Одне з проханням взяти Лілі офіціанткою в бар в Лютному. Інше з проханням взяти Джеймса охоронцем в бордель. А Річарда помічником в магазин старовинних артефактів. І ні, мені не було їх шкода.

Раніше я влаштовував їх на роботу на Алеї, нехай і посади були найнижчими, але, на жаль, це краще, на що вони могли розраховувати. Але, раз вони цього не цінують, значить нехай отримують все, що заслужили.

Після я відправився в Міністерство магії на перше засідання з новим міністром. Воно, як все тутешнє, було жахливо сумне і нудне.

Після я пішов додому, де провів час, відпочиваючи від усього і всіх. Мерлін, як же це все складно. А якщо у мене ще був би аристократичний шлюб, ох… Я б уже в петлю ліз, чесне слово, я б не витримав такої напруги 24/7, на роботі та вдома. Співчуваю всім, хто так живе.

Мої думки перервала Белль, що увійшла в кабінет після мого дозволу.

— Якщо ти не проти, то я б хотіла дещо про що поговорити, — я кивнув, і жінка пройшла і сіла на крісло навпроти мене. Я тримав книгу в руку лише для видимості.

— Про що йтиметься?

— Я б хотіла, поговорити про мій повторний шлюб, — Я не був здивований почутим, оскільки бачив, що у неї з Віктором добре виходить знайти спільну мову.

— Так, звичайно, я слухаю.

— Я хочу скласти шлюбний контракт с… — «Оууу, Віктору можна позаздрити й поспівчувати одночасно» подумав я, дізнавшись всі вимоги.

***

Всі дні стали одноманітними для мене, поки одного разу після засідання я не зустрів на своєму шлях Лорда Слизерина. Цікаво, що йому треба від мене?

— Я сподіваюся, ви пам’ятаєте про майбутнє весілля спадкоємця Мелфой? А то деякі наші спільні родичі переживають про це, — я посміхнувся від цих слів, що прозвучали після вітання.

— Мені про цей не дадуть забути ні за яких обставин, так що ні ви, ні Мелфой про це можете не переживати.

— Радий чути, Лорд Певерелл. — Я ввічливо посміхнувся і збирався піти, але мені не дали цього зробити, продовживши говорити: —  якщо ви не проти, я б хотів зустрітися з вами в більш неформальній обстановці, нам є що з вами обговорити.
— Цікаво, що? Не пам’ятаю, щоб мав з вами якихось важливих справ. — Вибачте, але… — мене ніби по голові вдарили, у мене, як сирена в голові, з’явилося відчуття небезпеки. Я кинув швидкий погляд на ліфт, що був на цьому поверсі.

— З вами все гаразд? — я подивився на Слизерина, що дивився на мене з занепокоєнням.

— Ні, думаю, найближчим часом в порядку тут мало що буде.

У школі на другому курсі був такий урок, на якому за допомогою спеціальних вправ можна було відкрити собі здатність бачити майбутнє. Я був поміж тих, хто дуже хотів відкрити в собі цю здатність, але, на жаль, у мене це ніяк не виходило, що б я не робив.

Але зате, як дізнався пізніше, я міг за кілька секунд або хвилин відчути небезпеку. Це було рідко, навіть занадто рідко, я навіть міг забути про цю свою особливість.

Спочатку я кожен раз намагався зробити так, щоб цього уникнути або мінімізувати шкоди, але, на жаль, я зазнавав невдачі кожен раз. Після того випадку, коли це мало не коштувало життя Віктору, я перестав робити що - небудь, я навіть не виставляв ніякого захисного закляття для себе.

У ті моменти я став як ніколи бажати смерті, якщо я не можу ніяк допомогти цим людям, навіщо мені потрібно відчувати небезпеку.

Навіщо мені це знати? Навіщо мені жити,  якщо навіть рідні мені люди, батько, мати й брат не звертають на мене уваги.

Зараз я просто стою і чекаю чогось без будь-яких думок. Я зрозумів, що відчувати «цю небезпеку» — це плата за моє бажання бачити майбутнє. Я хотів того, що мені не призначено, і ось розплачуюся.

Зараз, згадуючи про це, я радію, що нічого не вийшло. Якби я зміг бачити майбутнє, я б психічно цього не витримав.

Бачити те, що не можеш змінити, або ж бачити смерть інших, неважливо кого — це те ще випробування. Так і звихнутися недовго.

— Я щось не особливо розумію, про що ти… — я подивився на Темного Лорда, але швидко повернувся до ліфта, що зупинився на цьому поверсі. Він відкрився, і з нього вирвався вогонь, а після він вибухнув. Я підняв руку перед собою, в спробі закритися від вогню й осколків…

Лорд Слизерин

Я знову зайнявся тим, що копався в документах Міністерства разом з Ясклі. Ми перевіряли всі справи Нотта. Нічого того, чого я б не знав, мені не вдалося знайти.

Вдень-засідання, вночі-документи, зілля бадьорості, 3 години сну. Такий режим явно не для мого віку, це я зрозумів, коли Люціус знову пристав до мене з весіллям, що повинна була статися ось уже через тиждень. Те, що я не маю ні подарунка, ні загального поняття, що дарувати, я говорити не став так само як і те, що я геть думати забув про це весілля в принципі.

Побачивши як Гарольд, покидає засідання Візенгамота, я вирішив з ним поговорити, благо привід у мене був та й мета теж. Все йшло прекрасно рівно до того моменту, поки Певерелл не змінився в особі й не втупився кудись позаду мене.

Я вирішив дізнатися, що це з ним сталося, і отримав вельми інтригуючою відповідь, що можна вважати загрозою. Наступний своє питання я навіть не встиг озвучити, як ззаду мене почувся крик. Гарольд підняв руку перед собою, далі я почув вибух і встиг дістати паличку і створити захисні закляття.

Завдяки цьому я не втратив свідомості, хоч і не особливо зрозумів, що сталося. Були лише крики людей навколо, звук вибуху і відчуття ніби падаєш, потім біль і щось важке на собі. З хвилину я нічого не чув, а коли зміг відчувати своє тіло, я відкрив очі.

Крім темряви, нічого не було. Я підняв руки й відштовхнув від себе шматок дерева, який колись був дверима. Я побачив стовп диму навколо, подекуди були вогонь і крики людей.

Через хвилину я зміг встати, хоч у мене паморочилася голова і боліла нога, здається, вона була зламана, оскільки біль був просто жахливий.

— Хрещений, Слава Мерліну, що тут сталося? — я відкрив очі й побачив Драко. Він був схвильований і наляканий. У мене ж перед очима все пливло і кружляло.

— Вибух був, поклич інших спадкоємців, потрібно якомога швидше витягнути інших, — я озирнувся.

Гарольд… він був біля мене. Де він зараз? Я похитнувся, Драко схопив мене за руку і викликав патронус.

Далі зібралося багато магів. Мені надали медичну допомогу і зростили ногу. Мерлін, як же це боляче. Ламати не так боляче.

Випивши зілля, я приєднався до спадкоємців, що працювали над тим, щоб знайти й витягнути людей.

Велика частина присутніх були Лорди, і всі вони були в залі, де і я, багато кого знайшли лише без свідомості й без пошкоджень такими були Люціус Мелфой і Ясклі.

Були й ті, хто отримав серйозні пошкодження, серед таких був і Гарольд. Він був недалеко від того місця, де я прокинувся. Але дісталося йому добре: зламані ребра, струси мозку і відкриті рани на спині від деревини, втрата крові. Я зітхнув з полегшенням — він живий, решта неважливо, мені аж від серця відлягло.

Белатриса з’явилася через хвилину після Драко, вона активно допомагала розбирати завали. Так само як і деякі Леді, як, наприклад, Леді Грінгольс.

Ближче до четвертої години ранку знайшли останню живу людину, і на цьому роботу припинили. Оскільки те, що потрібно було врятувати, врятували.

Мертвих мали шукати вже вдень, після відпочинку. Решта — лише матеріали й документи. Що тепер не настільки важливо. Я особисто навів на всі чари збереження і захисту і разом з усіма відправився в менор відпочивати.

У ванній перед тим, як прийняти душ, я помітив синяк на всю спину, що був яскраво-фіолетово кольору. Та й біль давала про себе знати. Я не говорив про це лікаря під час огляду. Біль можна було терпіти, а решта не мала значення, були важливіші справи. Перед тим, як лягти в ліжко, я наніс мазь і відразу ж заснув.

***

Вранці, о дев’ятій годині, я був уже в лікарні і йшов дізнатися як там справи у тих, хто отримав серйозні пошкодження після вчорашнього погрому.

Я побачив Крама з Белатрисою, що жваво про щось говорили. Я вирішив привітатися, але не встиг я і слова сказати, як з’явилася Фелісіти Мендекс і, судячи з вигляду, зла.

— Віктор Крам, де твій капітан? — Віктор аж підскочив від цього голосу і швидко повернувся до дівчини, що вже стояла біля нього.

— У нього зараз лікар, почекай трохи, — Він посміхнувся в кінці в усі тридцять два.

— Ти чесно говориш чи брешеш, Віктор? — вона навіть примружилася, але тут двері палати відкрилися, і вийшов лікар.

Фелісіті швидко відреагував і увійшла до палати до того, як лікар зачинив двері. І відразу почувся крик, чи то іспанською, чи то французькою.

— Це що, дружина? — запитав лікар, дивлячись на двері в палату, за якими було чути крик.

— Ні, — відповіла Белатриса відразу.

— Вибачте, як там стан Лорда Певерелла? — запитав я, вступаючи в розмову, а то стою тут ніби підслуховую.

— Організм молодий, швидко відновлюється, вже сьогодні після обіду зможе піти додому, — Белатриса ще запитала щодо зілля, і лікар пішов. Крики в палаті припинилися.

Зате з’явилися Леді Мелфой і Драко. Вони то й увійшли в потрібну палату перші, я за ними.

Гарольд лежав в одномісній палаті. Зараз він сидів у ліжку, підпершись подушкою.

Фелісіті стояла над ним і щось говорила незнайомою мені мовою.

— Фелісіті, вистачить вже тобі, з ним же все гаразд, — сказав Віктор і отримав від вищезгаданої дівчини злісний погляд.

— Тобі не здається, що ти зловживаєш цими словами? Впав з мітли під час матчу — по шматочках збирали. Ти говорив те ж саме. Зламав плече, і половину ребер під час прогулянки у маглів — «та що ти, все в порядку», — в кінці вона навіть його передражнила, а я ось отримав багато цікавої інформації.

— Ну, не сидіти ж нам і серветки вишивати?

— Це вже точно, а то ще голкою очі виколеш, —  від цього Гарольд посміхнувся, це побачила і невістка Мелфой і продовжила: — тебе це теж стосується.

Відповідь була іншою мовою, і я нічого не зрозумів. Після, обмінявшись парою фраз, Мелфої пішли разом з Фелісіті, Белатриса зголосилася проводити Крама, і ми з Гарольдом залишилися одні.

— Я б хотів отримати відповіді на кілька питань, якщо вас не утруднить, Лорд Певерелл, — на що Гарольд невесело посміхнувся.

— Не впевнений, що вони вам сподобаються, але я постараюся відповісти, — я пройшов і сів на крісло біля ліжка, оскільки біль в нозі піднялася з новою силою.

— Відмінно. Що з тобою було за хвилину до вибуху, або ти знав з самого початку?

— Ні, не знав. На другому курсі в школі був урок, присвячений розвитку дару передбачення майбутнього. На жаль, мені це не далося, проте завдяки вправам я пробудив щось на зразок восьмого почуття, спрацьовує лише за хвилину до чогось небезпечного. Я ж казав, вам не сподобається відповідь, — я посміхнувся від цього, голос звучав легко.

— Швидше дивно. І багато на вашому курсі учнів змогли пробудити здатність передбачення майбутнього.

—  Більша частина.

— Цікаво. Я радий, що вже сьогодні у вас виписка, —  я вже хотів піти, коли прозвучало питання.

— Ви ж розумієте, що за законом не зможете притягнути Дамблдора до відповідальності? — я повернувся до Гарольда і зустрів серйозний погляд зелених очей.

— Саме, тому доведеться діяти по-іншому, — після цього я вийшов з палати.

Не встиг я зробити й пари кроків, як переді мною з’явилася Белатриса, знову.

— Лорд Слизерин, ви вже йдете?

— Так, є важливі справи, — я обійшов її, коли почув.

— Якщо не зміните свої пріоритети в найближчому майбутньому, то так і залишитеся один, — я повернувся до неї й уточнив.

— До чого ти це кажеш? — Блек посміхнулася і схилила голову на бік.

— Навколо вигідного нареченого завжди повно кандидатів. Якщо будете довго чекати, його хтось відведе. Зобов’язання перед стількома родами — не порожній звук — після вона пішла.

Цю жінку ніщо не змінить. Як була, так і залишилася нав’язливою.

З такими думками я йшов на збори своїх однодумців. Всі вони вже були в призначеному мною місці.

— Вдалося щось дізнатися? — запитав я, увійшовши в зал. Спина знову давала про себе знати. Я ігнорував це, як міг. Сідаючи на своє місце во глові круглого стола.

— Так, мій Лорд. Судячи з усього, це зробила Боунс, вона в дивно собі вела весь день. І вона кілька разів поспіль піднімалася і спускалася ліфтом.

— Скільки було бомб?

— Три: одна вибухнула просто на поверсі з залом Візенгамота, є померлі, їх знайшли сьогодні, — ось це вже щось, але, на жаль, проти Дамблдора нічого. Боунс з відданості йому може зізнатися у скоєному і взяти провину на себе.

— Де Дамблдор зараз?

— У Хогсмиде. У свого брата в барі — я закрив очі.

Прокляття, там повно жителі, я не збираюся як і цей маразматик наражати на небезпеку простих людей.

— Знайдіть спосіб витягнути його звідти куди-небудь, де менше людей, — після цього я закінчив збори й пішов до себе додому.

Нога боліла від навантаження, нехай і все зрослося, але все ж це не те. Моментами при ходьбі біль була особливо гостра, так що вирішив поки походити з тростиною.

Увечері, коли я вже збирався випити зілля і лягти спати, з’явився ельф Мелфой і повідомив, що Дамблдор помічений в Лютному провулку.

Я посміхнувся. Здається сама доля хоче від тебе вже позбутися, Альбус-сто-імен-Дамблдор. В такому випадку я із задоволенням виконаю це побажання.