Chapter 14
Лорд Гарольд
Я спускався в їдальню на Гріммо і думав про плани на день. Ніяких справ, крім перевірки декількох документів, у мене не було, і я трохи засумутився.
Сніданок проходив у спокійній атмосфері. Белла говорила про бал Мандаксов. Я ж про себе посміхнувся: «Ну, що ж, якщо Мелфой дійсно попросять руки Фелісіті, то я тільки зрадію, втім не тільки я».
Спочатку я нічого подібного не збирався робити, але Лорд Мелфой сам завів цю розмову, і я на ходу вирішив звести цих двох молодих людей. Думаю, це буде добре для всіх. З того, що я бачив учора, Фелісіті спадкоємець Мелфой сподобався, залишилася справа за Драко і його батьками.
Приблизно через пів години, коли ми вже закінчили сніданок і перейшли до вітальні, камін спрацював, і я побачив того, кого я вже не очікував побачити, Альбус Дамблдор. Власною персоною в яскравому вбранні як завжди. Від його зовнішнього вигляду я мимоволі зморщився.
— В англійській в’язниці є можливість виходити на прогулянки? — запитав я не особливо радісно. В очах гостя на мить щось блиснуло, але він негайно взяв себе в руки й посміхнувся.
— Гарольде, я хотів би поговорити з тобою наодинці.
— Не знав, що у нас є тема для розмови, — мені це не подобалося від слова зовсім.
Але, на жаль, від нього так просто не здихаєшся, раз він навіть сюди до мене притягнувся. Я ледь помітно повів головою, й місис Блек з Белатрисою спішно покинули нас.
Я кивнув Дамблдору на крісло навпроти мене, і він поспішив його зайняти.
— У вас п’ять хвилин. Говоріть чого прийшли. У мене є ще справи на сьогодні, — я приготувався слухати, але вже не очікував нічого для себе корисного.
— Гарольд, я розумію твої почуття. Ти ображений на батьків, але вони люблять тебе і хочуть для тебе тільки кращого. Час пройде, і ти зрозумієш, що…
— Якщо ви прийшли для того, щоб налагодити мої стосунки з Лілі та Джеймсом, то можете йти. Минулого не змінити так само, як і мого рішення, — для мене це була закрита тема. Хм, цікаво, для чого йому це? Від моїх слів Дамблдор змінився в особі.
— Як ти, напевно, знаєш, Джеймс висунув свою кандидатуру на пост міністра магії. І я думаю, ти поділяєш його бачення майбутнього МагАнглії. Тому я хотів би тебе попросити… — промова колишнього директора була перервана моїм сміхом.
— Містер Дамблдор, я був про вас іншої думки, але, мабуть, я помилився. Ви й справді думаєте, що я підтримаю Джеймса, що по суті означає підтримати вас? — я не приховував іронію, а з обличчя директора в секунду зникла маска добродушного старця.
— Коли я побачив тебе, Гаррі, то я відразу відчув, що з тобою будуть проблеми, але знай я, що вони будуть настільки великі, я б наполіг, щоб ти вчився тут, в Англії, а я допустився…
— Мій дідусь розірвав контракт зі школою. Він був Лордом роду, на відміну від Джеймса, і тому для цього ваш дозвіл не був потрібен. Так що не потрібно мені брехати, так ви ще більше падаєте в мої очах, — я не міг слухати цю маячню. Я піднявся з крісла з наміром припинити цю розмову.
— Коли Слизерин від тебе втомиться і викине на вулицю, можеш прийти до мене, я допоможу. Але ти мені заплатиш за все! — після останньої фрази Дамблдор різко встав і, розвернувшись покинув хол.
І чого це: «Слизерин від мене втомиться і куди викине?» Ми що, коханці? Здається, всі так і думають… Цікаво, чому? Плітки — це таке болото, що навіть слухати страшно, не те, що розбиратися в них.
***
Через тиждень було голосування. Я вибрав Якслі, без роздумів. Я сидів у головному залі засідань Візенгамота, чекаючи результатів. Біля мене розташувався Лорд Мелфой, і ми вели світську розмову, не акцентуючи уваги на чомусь конкретному.
Я, раз у раз, відчував на себе погляди. Б’юся об заклад, Лілі та Джеймса. З ними були Візлі та Дамблдор. Як виявилося, останнього випустили до з’ясування всіх обставин справ, так як виявлось що Великий Маг в цей час перебував у школі.
Лорд Слизерин розмовляв з нейтралами. Як я зрозумів, вони уклали певні угоди.
Після того, що я бачив закордоном, факт угод і хабарів був для мене трохи неприємний, але водночас я розумію, що тут це в межах норм.
А в чужий монастир зі своїм укладом не йдуть, тому я нічого не говорив про ти цього.
Коли настав момент оголошення результатів, я знав, що побачу, і тому був абсолютно спокійний.
Я мимоволі посміхнувся: п’ять голосів проти трьохсот з невеликим. Мерлін мій, це просто жахливо принизливо. Хоча, здавалося б, куди більше… Після оголошення підсумків Дамблдор і його світа спішно покинули зал під глузливі погляди більшості присутніх. Коли я вже зібрався йти, до мене підійшов Лорд Слизерин.
— Як вам голосування, Гарольд? Наскільки мені відомо, закордоном процедура трохи інша.
— Так, це так. В цілому, все добре. Не боїтеся отримати «удар» за подібне? — я поставив питання безпосередньо, на що Лорд Слизерин посміхнувся.
— Не думаю, що вони на це здатні, тим більше, це не моя вина, що маги забули про те, що означає вигнання з роду.
— Тепер, здається, винен я, — я посміхнувся. Підтримай я Джеймса, суспільство б вирішило, що я їх пробачив і, можливо, увійду назад в рід.
Напевно живи я тут під крилом Дамболдора я б так і вчинив, ось це то позор.
— Слідувати законам хіба це злочин? — Лорд награно підняв брову, дивуючись абсурдності ситуації. Я знову посміхнувся.
— Якби тут за цим стежили, так само як і за голосуванням, то подібні питання не були б під сумнівом. Але, так чи інакше, кожен сам робить свій вибір і несе відповідальність за нього і його наслідки, — на цій приємній ноті я попрощався з Лордом і попрямував до виходу, відчуваючи посмішку Лорда і його погляд на собі.
***
Я зайнявся справами: став збирати один цікавий артефакт для того, щоб отримати майстерність в Артефактології.
Я вирішив створити щось схоже на магловскую відеокамеру. Маги закордоном нехай і мають більше уявлення про прогрес маглів, але, на жаль, не можуть доопрацювати прилади належним чином.
Магія і маглівська техніка не можуть довго і коректно працювати разом, оскільки магія й електромагнітний фон руйнують один одного. Тому я вирішив зробити щось подібне, але, переглянувши інструкції по збірці маглівської камери, я зрозумів, що мені доведеться заново придумати все самому.
Перші спроби були не зовсім вдалі, але прогрес все ж був. Після виборів минуло кілька днів. Більшу частину часу я присвятив роботі над артефактом, а вечорами переносився за кордон і проводив час з друзями.
Також я ігнорував Андромеду Тонкс, я не бачив сенсу в наших зустрічах. Її пропозиція про шлюб мене не цікавить взагалі, з цього приводу я навіть написав листа Рімусом, де запевнив його, що не збираюся одружуватися з Німфідорою.
Отримавши запрошення на вечерю від Мелфой, я з радістю погодився, попутно розмірковуючи над тим, про що вони хочуть зі мною поговорити. День пройшов спокійно, а у ввечері я разом з Белатрисою і Вальбургою відправився на вечерю до Мелфоїв.
Ледве з’явившись в холі, я помітив того, кого не планував зустрічати цього вечора, Лорда Слизерин. Ну, ось без нього тут і справді ніяк. Цікаво, що це тут за збори намічається? Як виявилося, все банально: Лорд Мелфой зважився на заручини з Мандаксами й зібрав близьких родичів, щоб повідомити про це та обговорити перспективи.
В цілому, все пройшло непогано. Заручини відбулися, і я мав рацію: спадкоємець Мелфой і Фелісіті Мандекс чудово виглядають разом. А також з подивом я помітив, як ці двоє поглядають один на одного. Союз обіцяв бути міцним.
Через кілька днів я склав іспит і отримав звання майстра Артефакторики, але замість радості я відчув тугу.
Я відвідав могили бабусь і дідусів. Саме вони змушували мене вчитися, підбадьорювали у важкі моменти. Все, що я робив, я робив для них. Щоб їм не було соромно за мене, а мені не було соромно дивитися їм в очі. Нехай їх і було мало в моєму житті, але вони зробили для мене більше, ніж Джеймс і Лілі.
Зараз я розумію, що вчини я інакше, був би зараз таким же, як Річард, дурним, слабким посміховиськом. Постоявши деякий час біля могил, я відправився додому, де разом з жінками роду Блек відсвяткував ще одне своє досягнення.
Лорд Слизерин
Я з радістю дивився на результати голосування. Навіть вихід Дамблдора з в’язниці не зміг на них вплинути. Маги не дурні, не без моєї допомоги звичайно, але все ж це не моя заслуга.
Я подивився на Гарольда.
Якби не він, я б навряд чи переміг на цих виборах вдруге поспіль. Після всіх необхідних процедур прийняття поста міністра Якслі, я підходив до всіх впливових осіб цієї сцени, і Гарольд не був винятком. За його відповідями я зрозумів, що він все розуміє, але і говорити про це не збирається.
Коли він пішов, я серйозно задумався над тим, щоб дізнатися його ближче. Хотілося дізнатися його мотиви. Але, на жаль, я не зміг зайнятися цим негайно, оскільки Люціус у всю готувався до заручин і, йому потрібна була моя допомога.
Я переглянув всю інформацію про Мандаксах ще раз. Мерлін мій, таке відчуття, що я сам одружуся, а не мій хрещеник. Зате я був на сьомому небі від щастя, коли заручини відбулися.
Я від щирого серця сподівався, що тепер мені дадуть спокій хоч ненадовго. Гарольд теж був присутній і, судячи з його поглядів на пару, він теж радий. Не здивуюся, якщо він звів їх спеціально. Після виборів його ніде не було видно: ні на прийомах, ні в Міністерстві, ні на інших церемоніальних обрядах. Під час званої сімейної вечері я не зміг з ним толком поговорити, а потім я просто захотів відпочити.
Я провів кілька днів, відвідуючи лише Міністерство. А ввечері був у Менорі, якщо пощастить, то з келихом віскі, якщо ні — з документами чорної бухгалтерії, що залишилася після Нотта. Він з самого першого дня обрання на пост міністра акуратно відмивав великі суми з основного бюджету.
Одного такого вечора, коли я просто сидів біля каміна, слухаючи тріск дерева і дивлячись на вогонь у каміні, насолоджуючись витриманим віскі, з’явився сяючий Лорд Мелфой. На цей раз я вирішив для себе: якщо він знову заговорить про Драко і його майбутню дружину, я кину в нього парочкою заборонених.
— Я до вас у справі, Лорд Слизерин, — сказав Мелфой, а я морально приготувався до того, щоб накинути на нього невербальне Сіленціо. — Коли я шукав кандидатів для дружини для Драко, то запросив у гоблінів один артефакт, щоб знайти гідного кандидата. Але артефакт прийшов тільки зараз. Оскільки мені він не потрібен, а гроші мені все одно довелося заплатити, я вирішив, що, можливо, він приходить вам, — після цього на столі переді мною з’явився цікавий артефакт, чимось схожий на пісочний годинник.
— І що, Мандекси такі гарні, що ти відмовишся від додаткової перевірки — я знав, що це за артефакт, так само як і знав його ціну.
— Ну, Драко задоволений, ми з Нарцисою теж, а вам що Фелісіті не подобається? — я трохи очі не закотив від такого. Ну знову це!
— Вона, найкращий варіант з усіх, що були, — запевнив я Мелфой-старшого і він, попрощавшись покинув Менор.
Я ж став розглядати артефакт. Я багато про нього чув під час своєї подорожі. Інформації мало, але суть ясна. За допомогою нього можна знайти ідеального партнера по магії. Але ось, що стосується всього до решти, то все складно. І саме це мене і напружує.
Якось не хочеться дізнатися, що мій ідеальний партнер, наприклад, хтось із Візлі. Але, в принципі, я не зобов’язаний одружуватися, я просто буду знати, хто мені рівня. Навіть в думках це вимовити складно.
Я, звичайно, розумію, що я, людина складна, і що тривалий час мене мало хто витримає на постійній основі. Але ж, так чи інакше, я все одно хочу одружитися, так що раптом це позбавить мене від тривалого пошуку, як з Драко.
Але якщо це варіант все ж таки мені не підійде, по моїм параментрам… В думках одразу всплив образ, Гарольда. Можливо хоч в чомусь мені таки пощастить?