Chapter 13
Лорд Гарольд
Траур по міністру Нотту траурним майже й не був. Ну, або я просто маю завищені вимоги до подібних заходів.
Але хоч би що там було, це не заважало Лорду Слизерину почати нову передвиборчу кампанію з Ясклі на чолі.
Зі зрозумілих причин
Дамблдор не міг виставити кандидата від себе. Однак, як я розумію, ясновельможний знайшов спосіб зв’язатися зі своїми спільниками тому, як через кілька днів від світлих висунули Джеймса Поттера.
Дізнавшись про це, я довго сміявся. Мерлін, хто в здоровому розумі буде за нього голосувати? Я ж правда замість привітання відправив їм лист, де вказав їм їх нові місця роботи. Сподіваюся, вони не думали, що я забув про їхні борги…
На цьому моя участь у житті Міністерства Англії закінчилася. Я не бажав висуватися сам, як і в принципі впливати на процес. Там і без мене було кому цим зайнятися. Єдине, що мене дійсно хвилювало — Дамблдор і його затримання. Я знав, що незабаром це закінчиться.
Прямих доказів проти нього не було, а того, що відкопали було мало. І як я розумію, Лорд Слизерин не планував посадити Дамблдора, а лише так, усунути на час. Але ось для чого? Вибори?
Сумніватися. Але нічого, я не поспішаю і можу почекати. Втручатися не збираюся.
Вже краще почекати переможця в цьому поєдинку й битися з тим, хто залишиться. Я сумніваюся, що це буде Дамблдор. Старість та кількість ворогів не на його боці. Але якщо раптом так і трапиться, що він виживе, то я знаю, як я з ним розправитися.
Якщо переможе Лорд Слизерин, тоді я з ним і домовлюся на взаємовигідних умовах. І ні, це не шлюб, як можна було б подумати. Лорд Слизерин — небезпечний противник, і у мене немає бажання псувати час і сили на протистояння з ним. Вже краще відразу домовитися про мир. До того ж я знаю, що можу йому запропонувати. І припускаю, що він може запропонує мені.
З такими думками я копався в артефакті для гоблінів. Що я з ним тільки не робив, але нічого не допомагало. Навіть рукописи Слизерина не допомагали.
Зрештою, я прийняв рішення «зазирнути в пам’ять» цього творіння. Про це я дізнався з тих же рукописів Салазара Слизерина, так що все ж вони виправдали себе і допомогли мені. Довелося правда трохи підкориктувати закляття.
Сподіваюся від цього все не полетить дереклу під хвіст.
Я накреслив пентаграму, розставив свічки різних кольорів згідно з перерахованими умов, перевірив все ще раз і почав читати катрен.
Закляття спрацювало, і я побачив історію цього артефакту. Він насправді був дуже старий і цінний. Його створили з метою знайти ідеального партнера для того чи іншого мага.
Працював він на крові мага, тому артефакт повинен знаходитися в родовому будинку того, хто «шукає пару». Але на жаль, артефакт перестав працювати, і вся річ у тім, що пари, що знаходяться їм, з тих чи інших причин не сходилися, або їх не брали через низьке походженням, або через те що без родний, або поряду інших причини.
Артефакт, що живився магією і кров’ю, був майже живим хоч і без душі. Переставши отримувати віддачу, він зачах… І для того, щоб його запустити, потрібні двоє магів, які перебували в будь-яких близьких або навіть інтимних відносинах.
Чудесно. Цікаво, гоблін, що давав мені цей артефакт, про це знав? Або це мені натяк на ще один шлюб? Драклл їх дері. Стільки часу даремно витратив.
З такими думками я нарешті пішов спати, як годиться ввечері без перемотування часу маховиком.
Наступного дня я поїхав до Іспанії на конференцію майстрів. Для мене це вперше у званні майстра. А взагалі я спокійно відвідую подібні заходи з четвертого курсу школи. Тож це не проблема.
Я спокійно собі сидів, слухав про нові зілля, закляття. Зустрів кілька знайомих зі школи. Я якраз говорив з одним з них, коли побачив Лорда Слизерина власною персоною. «Ну це ж треба?» — подумав я скрушно. Так, як він тут опинився? Він же з Англії, здається, нікуди не виїжджає? Або це я просто допустив промашку у своїх висновках?
Я не горів особливим бажанням з ним спілкуватися, я не став привертати до себе його увагу. Спокійно продовжував діалог зі своїми знайомими та не тільки.
Вже під кінець вечора, коли я спокійно сидів за столом і обговорював нове закляття, до столу підійшов Лорд Слизерин з посмішкою в усі тридцять два.
— Гарольд, яка приємна зустріч. — Ну, я б так не сказав, скоріше несподівана.
— І то вірно, як я розумію ви тут у справах? — після я зробив ковток вина.
— Вірно, ти як я розумію теж? — сказавши це, він побіжно оглянув моїх товаришів.
— Та, ні, я так просто прийшов, з друзями зустрітися.
— Ось як. Молодість, вона така швидка, тому насолоджуйтесь нею, поки можете.
— Молодість душі вічна, тому я не поспішатиму. А що до решти, то це вже залежить від того, як жити, — здається моя відповідь Темному Лорду не подобається.
— Ти маєш рацію, гарного вечора, і до зустрічі в Англії, — він пішов, а я то думав він буде до кінця вечора біля мене.
Цікаво, цікаво, чи не сталося чого? Це мало схоже на його звичайну поведінку. Але ці думки швидко мене залишили. Вино і хороша компанія цьому сприяли.
Коли прийшов час розходитися, я відмовився від ночі з молодою людиною. Я цього не шукав. Секс не розв’язання всіх проблем.
Я вирішив прогулятися містом, свіже повітря отверзляло.
Я милувався нічним містом, і вирішив зупинитися на набережній. Я дивився вдалину: водна глядь і зоряне небо такі різні, але такі красиві разом.
Біля мене почулися кроки, я вирішив, що це жебрак або ще якийсь ідіот.
— Що, під кінець дня від натовпу друзів не залишилося і сліду? — я закотив очі. Невже він переслідує мене?
— Наявність друзів не завжди може гарантувати що-небудь, чи вам не знати? — скосивши погляд, я побачив, як Лорд Слизерин посміхнувся та опустив голову.
— Що вірно, то вірно, — здається, він п’яний. Тільки цього мені й не вистачало. Мерлін мій, я встиг десь згрішити, не виходячи з дому? Рекорд.
— Здається, ви любите гострі відчуття? — я знову скосив погляд на свого співрозмовника.
— Припустимо, а ви для чого питаєте? — чого це він задумав? Хоча, яка мені до цього справа?
— Яку мету ти переслідував, Гарольд, коли сказав мені про змову? Розрахунок на рукописи Слизерина занадто хиткий, якщо ти не провидець, звичайно.
— Я то думав, про це ніхто не знає, — сказав я з посмішкою, після чого озирнувся, не дуже мені хотілося мати свідків подальших моїх дій. — Хоч би що там було, Лорд Слизерин, але зараз не час і місце для подібної розмови по душам, — після цього я зробив відрепетирований помах рукою, і родове сонне полетіло в Лорда
Слизерина.
І він почав осідати на землю. Я покликав Клічера щоб він переніс Темного Лорда всієї Британії до нього додому. А то до себе мені його тягнути не особливо хотілося. Він ще надумає собі Мордер знає що, та й врешті-решт у мене в планах немає з ним близьких відносин.
І справа не в тому, що Лорд Слизерин мені не подобається або ще щось таке, немає він дуже навіть не поганий собою: красивий, розумний чарівний, харизматичний…
Щось мене не туди понесло. Я не хочу відносин на час, я хочу стабільність і як мінімум до смерті. А те, що пропонує він: ліжко, вечеря раз на пів року.
Навіщо проводити час в ліжку з тим, кого цікавить лише твоє тіло? Мені таке не потрібно. Якщо у Лорда настрій стане серйозніше, тоді вже можна буде подумати про нього, як про партнера в тривалій перспективі, а так нехай шукає кого іншого.
Після шлюбу з Аделін я зрозумів, що мені важливо, яка людина буде пов’язана зі мною шлюбом. Як-не-як, але ми ж разом. І ця людина повинна щось для мене означати, так само, як і я для нього, інакше можна вважати, що ти дав обітницю безшлюбності. І добровільної згоди на тортури в особі свого чоловіка, який лише одним своєю присутністю буде тріпати тебе нерви. Те ще задоволення, скажу я вам.
Після шлюбу з Аделін, я зрозумів що не зможу укласти шлюб лише з вигоди. Не така я людина, що зможу спокійно жити з тим, хто мені ні краплі не цікавий або навіть противний.
Може людям і здається по-іншому, але я хочу нормальних подружніх відносин. Я думаю, що після дитинства, що у мене було, я прошу не надто багато. З такими думками я перенісся на Гріммо дванадцять і ліг спати.
Проспав майже півдня. Після привів собі в порядок і відправився повертати рукопис Салазора чинному Лорду Слизерину. Все, що хотів, я від них отримав, та й до того ж час вже підтискав.
Лорд Слизерин
Час жалоби за Ноттом я використав продуктивно, і в підсумку мені вдалося утримати владу у своїх руках.
Відсутність Дамблдора теж була на мою руку. Цього разу я вибрав Якслі. Йому я особливо не довіряв, оскільки вважаю, що моментами він приймає занадто радикальні й жорсткі заходи. Але його відданість мені не залишає сумнівів, тому я висунув його в міністри.
Відповідні дії Ордена мене потішили, не більше. Висунути Джеймса Поттера, серйозно? Та хто при здоровому глузді проголосує за нього? Всі ж знають, що він-дурник, та ще й вигнаний з роду. Ось воно, що буває, коли ти живеш лише за вказівкою когось, а не своєю головою думаєш.
З такими думками я спостерігав за тим, що відбувалося в Міністерстві. Дивився і не бачив Гарольда Певерелла. Не те щоб я чекав від нього якихось дій, але і не було натяку навіть на номінальну присутність.
Скільки б я не думав і не аналізував його дії, я ніяк не міг передбачити його наступних дій. Гарольд Певерелл залишався для мене загадкою, яку я ніяк не міг розгадати. Моментами мені здавалося, що я знаю про нього все, але, на жаль, я помилявся знову і знову. І це знову і знову ставило мене в глухий кут. Чи то Гарольд має якусь стратегію, чи то я просто вже старий і не розумію того, що бачу.
Отримавши чергове запрошення на конференцію майстрів, я вирішив прийняти його. Планував розвіятися.
Тим більше я вже давно ніде не був далі Англії. Моментами здається, що я тут як в ув’язненні. Одне і те ж, проблеми, проблеми, кінця і краю їм немає.
З такими думками я вирушав на конференцію в Іспанію. Крім прекрасної погоди, мене порадували виступи деяких молодих майстрів і їх винаходи. Також я побачив деяких старих знайомих, деякі з них навіть мали сміливість заявити, що думали, що я мертвий, тому, що давно мене не бачили. На що я лише розсміялася. Поховати мене рано.
Я, звичайно, не посперечаюся, мені вже не двадцять років, але і не триста, щоб мене поминати.
Ці думки досить швидко привели мене до бару. Випивши достатньо, я помітив знайомий профіль Гарольда Певерелла. А я то і забув, що він тут може бути, враховуючи його любов до закордонного життя.
Я вирішив підійти й привітатися. Згадуючи про молодість, я думав про те, щоб і він не угробив життя в гонитві за наукою, залишившись під кінець один, як я.
Я ганявся за вічною молодістю, владою… але не любов’ю. Хоча я мав популярність серед жінок і чоловіків будь-якого віку.
Навіть Белатриса Блек була безума від мене, о… І набридала вона мені своєю любов’ю. Куди я не ходив, вона там була, хоч і, чого гріха таїти, мені це лестило, але, на жаль, я не мав до неї нічого крім симпатії. Ось коли вона заявилася до мене з проханням одружитися, я вже зрозумів що, припустився помилки. У мене навіть в думках не було одружитися з нею. Вона, звичайно, красива і розумна, але чоловіки мені більше до душі.
Після завершення конференції я пішов, куди ноги вели. І я не думав про те, куди йду і навіщо. Я думав про те, що тепер у мене в житті є, і чого я хотів давним-давно. Половини з того, що я не бажав і не хотів, а тому, чого я хотів у років шістнадцять, я не надавав великого значення.
Адже я не думав, що сімейне життя і людина поруч може мати таку цінність. І не замислювався про те, як складно цього досягти.
Он подивитися на тих же Мелфой, не знаю як там було на момент шлюбу, але зараз вони явно відчувають один до одного теплі почуття. І це помітно, нехай вони й дотримуються всіх цих правил на людях, але погляди то не стримаєш…
Я побачив перед собою Гарольда Певерелла. Він стояв один на березі. Якби не випите, я б таке не запитав, але і подальші дії мене вразили. Я, якщо чесно, думав, що це паралізує закляття.
Як я зрозумів на ранок, це було сонне. Насамперед я озирнувся і побачив, що я у себе в кімнаті в Слизерин-Менорі.
Голова боліла, тяжкість — всі радості похмілля не обійшли мене стороною, але навіть вони не змогли вберегти мене від шоку. Серйозно?!
Тобто мало того, що він такий весь загадковий, він ще й джентльмен? Та будь-який інший на його місці… Ну або навіть я б… Мерлін, що з цим хлопцем не так? Він же таке упустив?
— Депсі, — ельф з’явився через пару секунд з характерним шумом, від чого голова захворіла більше колишнього.
— Господар, ваше зілля, — я взяв склянку з таці.
— Як я вчора повернувся додому? — запитав я після того, як проковтнув неприємну рідину, і голова почала прояснюватися.
— Вас доставив додому ельф роду Блек, господар — я дивився на ельфа і думав, а як це розуміти? Я не дуже-то добре пам’ятаю останні події перед тим, як мене… приспали?
Мерлін, ось же звезло мені. Мало мені проблем, так і ще й сам собі їх влаштував і знову з Певереллом. Що ж мені так з ним не щастить? Не одне, так інше. Може мене зурочили? Це цілком можливо, останнім часом так точно.
А все почалося після цього знайомства з Поттерами або, якщо бути точним, після того, як Малфої розірвали з ними всі стосунки…
Лілі або Річард… Хто з них міг це зробити? Не здивуюся якщо Лілі, нехай вона і маглонароджена і великою частину часу просто веде собі як курка без мізків, але вона то має магію і може її використовувати як їй заманеться.
Так що не здивуюся, якщо це її рук справа. Я, як тільки з нею поспілкувався, зрозумів, що вона злопам’ятна жінка, і я їй явно не подобаюся.
Рідкість для мене, але все ж буває, хоча в цьому наші почуття були взаємні.
Я спустився в ритуальний зал і провів очищає ритуал, а то мені ці проблеми вже поперек горла. Потрібно було раніше про це подумати, може проблем було менше.
Проблеми як би дріб’язкові, але їх багато, в у мене і без них справ задосить.
Сподіваюся, що ритуал допоможе, а то якось мені не подобається це все.
Я якраз закінчив пізній сніданок, коли до мене прийшов Люціус Мелфой. Ми розташувалися у вітальні й обговорювали варіанти чоловіка для Драко закордоном. З’ясувалося, що в Англії немає нікого підходящого.
Мерлін, мені б твою проблему Люціус. І чого тобі так потрібно одружити його прямо зараз? В цьому році? Дай ти йому можливість погуляти.
Тут знову спрацював камін, і я з цікавістю чекав, кого це до мене ще принесло. Нарцису з ідеальним варіантом для Драко?
Але на моє здивування з каміна вийшов Гарольд Певерелл. Я щось не пам’ятаю, щоб давав йому пропуск сюди. Хоча, після вчорашнього… Можливо я його і запросив, потрібно подивитися у омуті, що я там вчора наговорив йому. І як це так вийшло, що він мене додому відправив. Може я ляпнув що? По п’яні це було на раз два.
— Я прийшов повернути вам рукопис, Лорд Слизерин, — сказав Гарольд після обміну привітаннями та поклав на стіл перед мною рукопис Салазара Слизерина.
Але ж термін вже закінчується, а я і забув про це. Хоча сумніваюся, що він там щось зумів прочитати.
Парселтанг — це тобі не латинь або давньогрецький.
— Ах, точно, я вже й забув про неї. Сподіваюся вона була вам корисна? — я сховав посмішку за чашкою кави, в той час, як Гарольд посміхнувся з якимось глузуванням.
— Ну, це як подивитися, Лорд Слизерин. Знання автора вражають, але ось їх застосування в сучасності залишає бажати кращого, — ось тут я не зрозумів, він що це все прочитав? Як?
— Ооо, Гарольд, раз ти тут, міг би ти допомогти в одному питанні?
— Якщо це буде в моїх силах, Лорд Мелфой, — я ж дивився на рукописи, що лежали перед мною.
За весь той час, що вони були у мене, я прочитав їх стільки разів, що встиг вивчити напам’ять. І міг погодитися з Певереллом: знання там дійсно вражають. Це просто скарб.
— Можеш порадити кого не будь, хто вільний для шлюбу, — почувши питання Малфоя, я кинув на нього швидкий погляд.
— Це складне питання, тому, що деякі з тих, хто я знаю уклали заручини ще в дитинстві, а ті, хто залишилися, навряд чи погодяться бути молодшим в парі, оскільки виховання у них інше. А що до дівчат, то вони або з характером, або із завищеними вимогами до майбутнього чоловіка.
— Ось як. І що ж це за вимоги? — запитав Лорд Мелфой з цікавістю в голосі, я ж закотив очі. Ну все це надовго.
— Це довго розповідати, тому прочитайте самі, — після цього Гарольд покликав ельфа і через хвилину перед Люціусом лежала ціла стопка паперів.
Поки він буде читати це все, я можу займатися іншими справами, а то сиджу тут, як ніби, собі чоловіка вибираю, чесне слово.
— А якщо вас цікавить суто моя особиста думка, то я б радив вам звернути увагу на Фелісіті Мендакс. Вона є третьою дочкою в сім'ї, має прекрасну освіту так само як і здібності до різних напрямків магії. І у неї всього три вимоги, — я з цікавістю дивився на Певерелла, який говорив все це спокійно і явно зі знанням справи.
— І чому ж ви рекомендуєте її? — ось тут я був з Мелфоєм згоден. Чому це Гарольд рекомендує цю Мендакс.
— Я вчився разом з нею на одному факультеті, і я вважаю, що спадкоємець Мелфой цілком в її смаку, тим більше ви самі запитали, — адже посмішку Певерелла в кінці я сам посміхнувся.
— Думаю, я придивлюся до Фелісіті Мендекса, — відповів Мелфой слащаво. — Ви ж зрештою родич, і не думаю, що можете порадити погане.
— Можу, якщо мені це вигідно, — після цього Мелфой, здається, забув, як дихати, і зосередився на Гарольді від такого одкровення. — Але, оскільки ми з вами в хороших відносинах, то мені це невигідно, так що нічого поганого в Фелісіті Мендакс немає. Ви й самі можете в цьому переконатися. У Мендаксов завтра прийом на честь дня народження спадкоємця. Ось вам і запрошення, — Гарольд поклав перед Мелфоєм запрошення.
— І звідки воно у вас?
— Чесно кажучи, у мене цих запрошень стільки, що можна всю зиму ними топити в каміні й ще залишиться. Я ж кажу, ми вчилися на одному факультеті.
— Ах так, я забувся трохи. Марволо, я сподіваюся у тебе на завтрашній вечір справ немає? — а якби і були, тобі це зупинить?
Зараз же відразу почнеш нити: «Драко — твій хрещеник. Тобі що, все одно, хто буде його дружиною, хто народить йому спадкоємця…». Якщо чесно, то так мені все одно, оскільки я ні жити, ні спати з ним/нею не буду. Лише бачитися на прийомах і думаю, зможу витерпіти кілька годин. Але тебе ж це не хвилює, тому я посміхнувся і відповів.
— Ні, звичайно, — прощай спокійний вечір вдома, спокійна вечеря без усмішок і світської болтовні, ні про що. Прощай можливість продумати стратегію або почитати книгу. Мерлін, чому коли Абрахсас прийшов до мене з проханням бути хрещеним його онукові, я погодився? Ось уже це була помилка, краще б я сказав «ні».
Не мав би зараз мороки з цими претендентами. Ось вже дійсно та ще проблема. Куди там міністерство і Дамблдор…
— А ти Гарольд?
— У мене немає права відмовитися, так що я буду там завтра.
***
А Люціус то добре підготувався: подаруночок, інформацію зібрав, он як говорить з господарями.
Невже і справді прийме рекомендацію Гарольда? Про що я і запитав у нього, коли ми з подружжям Мелфой відійшли трохи далі від галасливого натовпу.
— Не тільки тому, це дуже вигідна партія. Ти хоч знаєш, хто ці люди? А їх дохід? А зв’язки? Марволо, та про таке тільки мріяти можна. А якщо нам пощастить? Так це ж…
— Тим більше Белатриса говорила, що дівчина дуже хороша, — я глянув на нарцису.
— Белатриса? А вона звідки знає?
— Вона зустрічалася з нею, коли їздила з Гарольдом закордон. Вона навіть думала, що вони пара, адже у них дуже теплі стосунки. — Ось воно що. А ви не думаєте, що вам це спеціально говорять?
Що, по суті, не ви вибираєте, а Вас вибрали?
Я озирнувся в пошуках Гарольда. І знайшов того біля господарів, він стояв і говорив з ними з посмішкою на обличчі. Біля нього стояла дівчина. Вона була гарна собою. Блондинка, в червоній сукні з відкритими плечима…
— Здрастуйте, Лорд Слизерин, затек, сестра, — Мерлін мій, а вона то тут що робить?
— Белатриса, здрастуй, не думав тобі тут зустріти, — відповів Люціус з посмішкою, я ж лише кивнув їй і повернувся до Гарольда, але, на жаль, його вже там не було.
— Я прийшла разом з Гарольдом, мовляв, до нього будуть менше приставати, якщо він буде не один, — я оглянув Белатрису. Вона була в чорному переливається сукні в підлогу, з відкритими руками, і глибоким вирізом декольте. Волосся були зібрані ззаду, залишаючи спереду кілька пасом, що обрамляли її обличчя. В руках був келих шампанського.
— Я думав, він хоче тебе заміж видати, — я посміхнувся з репліки Мелфоя і зробив ковток.
— Від тебе я не очікувала почути іншого, зять, але мені приємно, що ти так переживаєш про моє благополуччя. Так що прийми до відома, Люціус, якщо я і вийду вдруге заміж, то тільки за того, кого сама виберу і з тим шлюбним контрактом, яким я захочу, — далі цю прекрасну дискусію продовжувати ніхто не став.
Чесно кажучи, цей прийом мені сподобався більше, ніж в Англії. Все-таки зміна людей і обставини йдуть на користь.
Через кілька хвилин до нас підійшов Гарольд з Фелісіті Мендакс. Він познайомив її з Драко, і вони пішли танцювати.
— Гарольд, а що Віктора Крама тут не буде? — запитала Белатриса з цікавістю.
— Буде, він повинен бути тут так само як і я, — цікаво чому це «повинен»?
І чого це Белатриса про Крама запитує? Заміж за нього зібралася чи що? Чи не занадто він для тебе молодий…
Я зупинив погляд на Гарольді, який в цей час говорив щось Нарцисі щодо оформлення свята. Ну, в принципі нічого поганого в тому, що партнер молодше немає.
В цілому, вечір був цікавим. Крім претендентки для хрещеника, я ще дивився на Гарольда, який, здається, знав тут всіх, від А до Я. В основному молодь, але якщо так подумати, то все молодь це спадкоємці або спадкоємиці своїх родів.
І в майбутньому це може бути не поганою підтримкою й опорою. Як сказав один розумний чоловік: за ким Молодь, за тим і майбутнє.
А Певерелл не дурень, він вже заздалегідь до чогось готувався. Або він заздалегідь знав, що його брат не зможе стати Лордом, або ж він мав якісь плани. Багато питань, але відповідь знає тільки Гарольд.