Chapter 12
Лорд Гарольд
Я в перше за багато років повертався в Англію, з нетерпінням і очікуванням чогось приємного.
Оскільки про рукопис Салазарна Слизерина чого тільки не говорили, вони були легендою. І коли я просив чинного Лорда Слизерина про них, я не думав отримати ствердну відповідь. Але отримавши її, я був нескінченно радий, що запитав про це. Оскільки це може не тільки допомогти мені з артефактом, над яким я зараз працюю, але ще стати прекрасним помічником в майбутньому.
Не те щоб я вірив усьому що говорять, але я не думаю, що Салазорн після себе не залишив нічого такого, що могло б передати знання.
Школа — це не те, а ось рукопис це вже щось, якщо ти можеш правильно це зрозуміти й застосувати.
З такими думками я приземлився на Гріммо дванадцять у п’ятницю пізно вдень.
Дами пішли розбирати речі, я ж пішов ознайомлюватися з рукописом, за який добра частина магміра готова віддати всі свої статки разом з душею.
Побачивши рукопис на своєму столі в кабінеті Лорда, я зрозумів що мене чекає захопливий вечір і можливо навіть ніч. Кажуть, що цей рукопис Салазорн писав в останні моменти життя, і зараз дивлячись на товщину, я можу сказати що це применшення, якщо і писав, то останньої рік по кілька сторінок на добу, оскільки я бачив перед собою п’ятсот сторінок як мінімум.
Я вивчив рукопис дуже уважно, буквально вгризаючись в слова, написані на пергаменті перселтангом. Якщо чесно, я думав вони написані на загальнодоступною мовою, але тепер то я зрозумів чому Лорд Слизерин настільки легко дав їх мені, він то напевно розраховував, що я не зможу їх прочитати.
Розумно, дуже розумно, Салазорн так точно, та й теперішній Лорд Слизерин теж, а я то думав чого він погодився так легко. Ну нічого, нехай і далі думає, що зміг мене провести.
Я переконався, що не помилився у своїх здогадах, думаючи що Салазорн передав знання подібним чином, чого тут тільки не було: зілля, ритуали, чари, артефактологія, бойова магія, більшу частину закляття я навіть не чув. За такі знання можна і життя віддати, не те що гроші. Думав я під час прочитання.
За вечерею я думав про те, як мені застосувати отримані знання з рукописів Салазорно. Адже з них можна витягти дуже і дуже багато — якщо ще їм правильно скористатися, результат буде просто колосальний…
— Андромеда, надіслала згоду на вечерю. — це відірвало мене від моїх роздумів.
— Добре, підготуйте Блек-Хол до гостей.
— Ти будеш приймати їх тут? — Запитала Белатриса з цікавістю.
— Так, Белль, я прийму колишнього члена роду Блек і його сім’ю, в будинку роду Блек.
— Добре, ми все підготуємо.
— Прекрасно. — На цьому вечеря була закінчена.
Я провів всю ніч за рукописами Салазорно, і зрештою прийшов до висновку, що багато що тут має відношення до родової магії, і мені по не приналежності до роду Слизерин цим не скористатися, але ось те що я Лорд Первелл, явно Салазорн Слизерин не врахував, оскільки це робить мене далеким родичем, але все ж родичем і я можу певною мірою застосувати ці знання.
Вдень я відсипався після ночі вивчення, в той час, як жінки готувалися до зустрічі гостей. Я попередив їх що можливо спізнюся на вечерю, тому, що маю деякі справи.
До вечері я провів у кабінеті, займався документами з банку.
Я спеціально спустився вниз пізніше призначеного часу і ще кілька хвилин провів біля дверей, слухаючи про що це йде розмова. Я знаю, що це непристойно і не етично, але я хочу знати що і як вони обговорюють без мене.
До цього я не зустрічався з Андромедою і не знаю про неї практично нічого. Лише те що чув від дорослих, і то в дитинстві. Зараз я не знаю чи правдиві ті слова про Антромеду, оскільки з віком люди змінюються.
Також я не знаю що від неї чекати, не вірю я, що вона така ж невинна як Сіріус Блек, вона вчилася на Рейвенкло і це наштовхує на думку, що вона не так вже й проста, а враховуючи той факт, що як тільки вона дізналася що у роду Блек є глава, вона відразу ж зв’язалася з членом роду. Дає підстави вважати, що у неї є свої мотиви й плани, але ось що це? І для чого?
На ці питання, я хочу знати чесну відповідь. Я увійшов в кімнату, й оглянув гостей.
Нехай Андромеда і вийшла заміж за маглонародженого проти волі сім'ї, але ось шлюб їх магічний. Я хмикнув від цього. А ви не так-то й прості, Андромеда Тонкс, уроджена Блек. Тед Тонкс ввічливо підтримував розмову, а Німфідора Тонкс, вважала за краще мовчати, я відразу помітив, що їм двом ніяково, Андромеда ж виглядала спокійно, але все ж видно що вона готова в любу хвилину до захисту.
Після моєї появи всі гості так чи інакше напружилися, а я ж не звертав на це уваги й завів світську бесіду. Після вечері всі перейшли до вітальні, де Антромеда приступила до справи.
— Лорд Блек, вибачте, але мені хотілося дізнатися ваші плани на найближче майбутнє. — я відпив вина перш ніж відповісти.
— Вибачте, міс Тонкс, а ви в якому напрямку питайте і з якою метою? Як мені відомо, ви вигнані з роду Блек, і щоб і як би я не зробив на вас це ніяк не відіб'ється. — Місис Блек, розпустила віяло, за яким сховала свою посмішку на губах, Белла посміхнулася відкрито. Тед Тонкс глянув на свою дружину з благанням, Німфідора опустила очі, я ж подивився на Антромеду в очікуванні відповіді.
— Ви праві, не відіб'ється, але відіб'ється на роді що мені не чужий, на роді якого я ношу його крові й магію, не менше вас. — Сказавши це вона оглянула мене, Вальбургу й Белатрису. — І хочу, щоб цей рід жив і процвітав далі, не гірше як раніше, а тільки краще. — ось тут я прямо нутром відчув, що зараз буде щось…
— І що ж це ти вважаєш найкращим для роду Блек? — запитала місис Блек з цікавістю, я ж зосередився на Андромеді Тонкс.
— Шлюб, згідно з традиціями роду Блек, шлюб з моєю дочкою…
— Дивно чути це від тебе, Андромеда, адже це ти перша порушила їх, ти вийшла за маглонародженого. — перервала її Белатриса, той час як Тонкс і Німфідора перебували в шоці від почутого, й дивилися на свою жінку й матір з шоком й недовірою.
«Чистота крові на віка» такий девіз роду Блек, але ось тут я згоден з Белль. Тут відмер Тед Тонкс і почав висловити все, що думає про свою дружину, я ж пив вино і спостерігав до чого це все призведе так само як і інші члени роду.
Зрештою, ТедТонкс забрав свою дочку, залишивши дружину перетравлювати його слова, а точніше його думки про всю цю ідею.
Чесно кажучи, я подібного не люблю, (слухати чужі сімейні скандали), але на жаль іноді доводиться.
— Здається ти, Меді, вибрала дуже цікавий спосіб повернуться в рід. — сказала Белль з посмішкою.
— А колись я тобі казала, що рано чи пізно ти повернешся і будеш проситися назад. — продовжила Вальбурга Блек, дивлячись на племінницю з усмішкою.
— Як на мене, це ідеальний варіант, а що до повернення в рід, то мені це не потрібно, я… — я розсміявся з цих слів.
— Будь це так, ви б сюди сьогодні не прийшли й не висунули таку пропозицію з шлюбом на вашій дочці. — сказав я, після чого поставив келих з вином в сторону. — Якщо ви хочете повернутися в рід, то я можу вас прийняти. — після цих слів я відчув на собі всі три погляди присутніх жінок, здивований, злий і зацікавлений. — Але на своїх умовах, в яких немає шлюбу з вашою дочкою. А тепер вибачте, але вже пізно і вам пора додому. — після цього Андромеда пішла не попрощавшись.
— І що це за умови, Лорд Первелл? — запитала Белль з посмішкою.
— Якщо вона погодиться, тоді дізнаєшся.
Після вечері я приступив до роботи над артефактом. Готуючись до роботи, я думав про те, що ніхто не може знати ні помислів, ні мотивів іншої людини крім нього самого.
Я не був упевнений в тому, що правильно розумію Антромеду, також як і те, що вона хоче повернуться в рід. Її спосіб був незвичайний, і може бути навіть в деякому сенсі прекрасний, але не для мене.
Я не хочу шлюбу зараз, але так чи інакше, у мене є зобов’язання перед родом. І я виконаю їх.
Наступний тиждень, я спостерігав як Лорд Слизерин розбирається зі своїми проблемами.
Те що він не залишить Нотта в живих було сама собою зрозуміле. Але ось інше, як то починаєш розуміти чому його багато хто звуть Темним Лордом.
Лорд Слизерин
Я стояв біля стіни під чарими приховування і відведення очей, в очікування того хто хоче мене «змістити» скажімо так. Нехай, Гарольд, і дав мені наведення, і я вжив усіх запобіжних заходів, але я все ж хочу вірити що все не так як здається.
Побачивши Нотта, що пройшов озираючись, я зрозумів що мої бажання — це не закон для всіх і вся.
Далі я спостерігав за тим, як він особисто зриває «бомбардою» двері в таємний архів Міністерства. Я зітхнув, від цього, й пішов за ним в архів. Де на жаль ах, нічого не було, мої ельфи перемістили весь архів в надійне місце на деякий час.
— Ти щось загубив тут в таку рань, міністр? — запитав я, скинувши приховуючи чари, в той час, як Нотт завмер і напружився.
Як я міг зрозуміти по його спині й тому що знаю про нього. Хоча це вже не має значення, оскільки я як виявилось його зовсім не знаю.
— Це секретний архів і вам не можна тут перебувати, мій Лорд. — після тієї відповіді, особливо після звернення я посміхнувся.
— Все, що ти маєш зараз дав тобі я, і ти не смієш вирішувати що мені можна, а що ні. Але як я розумію, у тебе інша думка з цього приводу, може поясниш чим я тебе образив? — Нотт, нарешті повернувся до мене, в руках він тримав паличку, що відразу націлив на мене, а сам він всім своїм виглядом висловлював злість і ненависть.
— Мені набридло що ти все вирішуєш за мене. Я міністр! Я! А не ти…
— Лише тому що я, й тільки я і ніхто інший дозволив тобі їм бути. Якби не я, хтось тебе тут слухав? Ні. Коли я висував тебе на вибори, я відразу тобі пояснив в присутності всіх наших колег, чому я це роблю, так само як і сказав що ти будеш робити й як діяти в наших інтересах. Ти міг відмовитися, але ти дав згоду, а значить прийняв все те…
— Так більше не буде, мені це набридло. Я не хочу бути твоєю лялькою, Редлл, я можу і сам керувати магміром, виходячи зі справ та інтересів нашої спільноти. Без твого контролю і натиску, тим більше ти всього лише півкров… — я зробив змах рукою, і Нотт, не встиг поставити щит і його відкинуло до стіни, я підійшов до нього і відкинув паличку від нього, оскільки він її впустив при падінні.
Терпіти не можу коли мене називають цим маглівським прізвиськом, тим більше напівкровкою. Ось вони, чистокровні замашки, з якими я сподівався, що більше не буду зустрічатися.
— Я вважав твого батька своїм кращим другом, і я думав що ти будеш не гірше нього, але на жаль, я помилився. А значить нам з тобою потрібно попрощатися, але перед цим я дізнаюся все те, що ти встиг накоїти. — промовив я, після присів на карточки, перед Ноттом що встиг сісти, спершись спиною на стіну.
Після цього я застосував «Легментес» і переглянув всі спогади Нотта, і як виявилося там було на що дивитися.
Ось уже пів року, як він розробляв план як від мене позбутися, він навіть до Дамблдора звертався за цим, але на жаль, вони не змогли домовитися. Тому Нотт став шукати допомоги закордоном, і Лорд Шевельструс погодився йому допомогти.
Думали вони над планом кілька місяців, і прийшли до згоди, правда Нотт не збирався виконувати свої обіцянки, оскільки не хотів, щоб в Англію влізли іноземці.
Мерлін, Нотт, що ти за ідіот?
Подумав я коли, вибрався з його голови, з його очей пішла кров, я піднявся й викликав «Тампус», і зрозумів що все йде так як я розраховував.
— Нам пора прощатися Нотт, але і мені в правду шкода що я помилився в тобі.
Після я за допомогою палички імітував вибухи, але вже більше і по самому архіву, і випустив «Пекельний вогонь». Стер всі сліди свого перебування, підкинув зачіпки на моїх дорогих доброзичливців і пішов.
Що ж, Гарольд мав рацію, засідання сьогодні не буде, є справи важливіші.
Я пішов в кабінет міністра, і орієнтуючись на те що «побачив» в пам’яті Нотта, дістав документи та інше компромати й докази та пішов геть.
Я приєднався до тих хто зібрався біля архіву, вдаючи вигляд, що нічого не знаю.
Відсутності міністра виявили відразу, так само як і те, що загиблим під час пожежі був він, його заступник Ервін, за моєю вказівкою зробив все як мені потрібно. Все під моїм контролем.
Я побачив Дамблдора, й підійшов до нього з посмішкою на обличчі.
— А скажи мені, шановний директор, чи не боїшся ти згоріти в «Пекельному вогні», як і Нотт, сьогодні? — Запитав я тихо після вітання, по тому як блиснули очі Дамблдора, я здогадався, що він зрозумів мій натяк.
— Він молодий і недосвідчений, я не настільки…
— Ну так, ну, так це точно. Як на мене, це скоріше мінус, ніж плюс, подумай чи потрібна тобі така старість або може ти хочеш провести останнім роки десь якомога далі від шуму, суєти й політики, я б ще сказав з онуками, але на жаль, у тебе ні дітей, ні дружини немає. Так що може подумати про це, поки можеш.
— Останні слова я сказав вже жорсткіше, ніж на початку, то як він стиснув губи при згадці того чого у нього немає, його явно зачепило.
— Ти теж не особливо то молодий, хоч і зовнішність говорить протилежне. І у тебе теж немає нікого, тож поки що…
— Ось саме, Дамблдор, поки. Ти прости у мене справи, а ти подумай над моїм словами про відпочинок. — перервав я директора і пішов у справах.
Коли все було готово я зібрав своїх однодумців і ми обговорили план дій на майбутнє після того, що сталося пожежі.
Відділ таємниць зайнявся розслідуванням, я ж став чекати результату. Так само переглянув компромат, що забрав у Нотта і зрозумів що це мало, цим він би не зміг нічого домогтися. Але я міг цим скористатися по своєму, і з'єднати з тим, що мав і ось це буде мати дуже непоганий результат не тільки для мене.
Цим я і зайнявся наступні дні, в той час, як всі сумували про жахливу втрату. Якби вони тільки знали що я втратив, життя це безперечно важливо, але потрібно ще й вміти жити.
Через тиждень оголосили результат перевірки, і навіть підозрюваних, яких відразу затримали: серед них був і Дамблдор та Лорд Балівар Шевельструс.
Обидва дуже цьому здивувалися, я ж був задоволений. Після до мене підійшов Гарольд, з легкою посмішкою на губах.
— А Ви, однак, спритна людина, Лорд Слизерин. — Сказав він після привітання.
— Не без вашої допомоги, Лорд Первелл.
— Вибачте, але моєї заслуги в цьому немає, ви зробили все самі. Як я тепер вважаю, школу чекають зміни?
— Чекають, але не тільки її. — відповів я з посмішкою.
Що ж, Гарольд, ти не перестаєш мене дивувати. Мені здається або ти зараз попросиш у мене ще щось в рахунок тієї інформації.
— Давно пора, як на мене. Сподіваюся це буде без смертей?
— Такий мій план спочатку, але життя любить вносити свої корективи. — На це, Гарольд, посміхнувся.
— Я вас прекрасно розумію, сподіваюся що в цьому не буде необхідності.
Після він попрощався і пішов, я так і не зрозумів. Чому я ніяк не можу зрозуміти його цілей. Начебто все ж просто, і логічно. Може Дамблдор має рацію? Я старий і зовсім не розумію сучасних людей і їх дій.
Або вся річ у тім, що Гарольд виховувався закордоном де якщо не все, то багато що по іншому ніж в Англії. Якщо один помах метелика може змінити хід всієї історії, то чому Гарольда не може змінити зовсім інше життя закордоном? А відповідь проста: Таки може і вже зробив. Гарольд не схожий на тих, кого я знав раніше. У ньому є таємниця, чи то справа в його очах кольору Авади, що ясніші ніж в його брата. Чи то в тому, що він ніколи не показує своїх емоцій, посмішки, усмішки все це лише маска, я зрозумів це аналізуючи все що бачив особисто при зустрічах з ним й численних знімків.
Емоції це півдорохи до пізнання людини, і я не зможу його пізнати поки не дізнаюся його справжні емоції та думки.
Завдяки моєму сприянню, і компромату, що був у мене і Нотта, Лорда Шевельструса звинуватили й провели суд над ним і посадили, а ось з Дамблдором повозилися, але на жаль не посадили. Але 2/3 займаних посад втратив не без моєї допомоги, залишилося позбавити його місця голови Візенгома і все.
Я поставив на місце директора школи Флінта, той був радий і приступив до справи. Довелося правда звільнити майже весь склад вчителів, але воно й на краще. Менше буде проблем в майбутньому, я більш менш вирішив проблеми, що утворилися через Нотта. І став думати про Гарольда і згадав про те, що я таки не поговорив з ним про те що сталося у Лестранжа.
Мерлін мій, від одного ідіота до іншого.
Белатриса, мабуть вже встигла наговорити, Гарольду, все що знала і ще свої домисли щодо всієї моєї діяльності.
Мерлін, гірше жінки може бути відкинута вами закохана жінка. Особливо з роду Блек.
Мерлін, щось у мене останнім часом одні проблеми. Потрібно якось з цим закінчувати вже.