Chapter 8
Лорд Гарольд
Я збирався на засідання в Міністерство, чесно, я не горів бажанням туди йти. Проте…
По-перше, у мене не питали, а якби й запитали то, це нічого б не змінило, адже це мій обов’язок як Лорда.
По-друге, я впевнений, що до мене буде підвищена увага тому, що для багатьох. Я темна конячка, до мене будуть придивлятися, оцінювати.
Це я зрозумів ще на балу у Мелфой, багато хто вже вирішили, що мною вони можуть легко маніпулювати, адже я такий молодий, недосвідчений, та й життя не бачив.
Якби вони знали як помиляються! На щастя в моїй школі не було ніяких забобонів з приводу маглів і ми могли вільно отримувати у них знання.
В останній рік я ходив на курси психологи, там ми проходили читання міміки, як в тій чи іншій ситуації людина буде реагувати, до яких маніпуляцій людина слабка.
Завдяки цьому я прекрасно навчився маніпулювати своїми емоціями й так само навчився читати людей. Так я сам особливо не емоційний, але через це у мене бувають зриви. З такими думками я ступив у камін і перенісся до Міністерства.
Я спеціально прийшов із запізненням, щоб не вести ніяких розмову з кимось. Але деякі могли подумати, що я запізнився через те, що хвилювався.
Судячи з усмішок і поглядів деяких Лордів так і є. Ну що ж це ваші думки й Ваші проблеми. Тут двері в зал відкрилися, я увійшов не поспішаючи.
Оглядаючись, я помітив, що це місце значно відрізняється від того, що я бачив в інших країнах. Тут все таке застаріле, ніби з минулого століття.
У залі засідань я сів на місце найстарішого роду Перевелл. Як мені говорили гобліни з моменту побудови цього залу ніхто не сідав на місце роду Перевелл. До того моменту про рід Перевелл багато хто забув, і ніхто не вважав за потрібне виділяти місце для роду, про якого знають тільки з казки. Але гобліни як забудовники не були з ними згодні й внесли рід Перевелл.
Місце цього роду знаходилося біля глави Візінгома і міністра магії. Я навів чари відводу очей, тому, що погляди, що на мене кидали мені не подобалися. Знову згадав, що за кордоном такого немає, там поводяться більш стримано.
Раптом я помітив погляд Лорда Слизерина, що ж доведеться погодитися з місис Блек в тому, що, на жаль, Лорда Слизерина я зацікавив ще більше, ніж відштовхнув. Вчора я ще сумнівався, але сьогодні впевнений. Що ж подивимося, що Ви Лорд Слизерин будете робити далі?
Побачивши Дамблдора і його яскраве вбрання мене перекосило, Мерлін, звідки такий смак, явно не для цих місць. Зал був темнуватий, світла мало, хоч тут і були свічки, але все одно.
Наряд Дамблдора в цій атмосфері був як місяць в темряві, засліплював всіх по близькості. Початок засідання був таким нудним, що хотілося заснути, і щоб цього не сталося я оглядав зал на предмет захисту або будь-яких контрзаходів і нічого такого не знайшов!
Тільки банальні чари. Та навіть моя кімната на першому курсі була краще захищена, ніж це місце. І хоч в Англії й заборонені багато видів магії, але захистити це місце можна було краще. Справді застій ні в назад, ні в вперед.
Зі своїми думками я пропустив закінчення вступу. Почали висувати законопроєкт. Я не брав участь у голосуванні, тому, що законопроєкт, що висувалися були сміхотворні.
Від них не було ніякої користі, суцільне непорозуміння.
Коли оголосили законопроєкт, про який приходив просити Лорд Слизерин, і побачивши, хто виходить його представляти, я хмикнув. Лорд Лестранж, я з ним в деякому спорідненні через шлюб його сина і тітки Белатриси Лестранж уродженої Блек.
Під час його виступу я помітив, як світлі й деякі нейтрали хмуряться і починають нервувати. Хм…
Такого раніше не було, я подивився на Лорда Слизерина, що теж спостерігав за реакцією залу. «Кращий лідер, той хто не видно» так здається говориться в якійсь вірі. Після закінчення виступу, Дамблдор сказав кілька слів.
Потім почалося голосування. Що мені сподобалося в голосуванні тут, так це те, що тут, коли показують кінцевий результат так само показують тих, хто проголосував «за» або «проти» і тих, хто утримався.
Показують герби родів, один герб — один голос. Я проголосував «за» як й сказав Лорду Слизерину, так само помітив як Дамблдор спостерігає за нейтралами, так само як й Лорд Слизерин, я не розумів, що це означає й до чого це все. Коли оголосили результат, то я помітив як Дамблдор здивувався.
— З результатом 258 «за» закон схвалений і набрати чинності через два тижні. — тут всі прикипіли до списку голосування.
Як я зрозумів після перегляду перших кількох законів показують послідовність голосування. Я проголосував під кінець відведеного часу, щоб не бути першим, але й не останнім. І ось я спостерігав як всі дивуються тому, що бачать й переводять погляд на мене, а я ж зберігав чемне обличчя без якихось зайвих емоцій. Помітив як Дамблдор окинув мене поглядом й продовжив далі вести засідання. Решта законів були нічим не примітні, я ще два рази проголосував.
Після закінчення я вирішив почекати, коли більша частина людей покине зал, щоб не штовхатися на виході.
Поки чекав до мене, підійшов Дамблдор зі щасливою посмішкою від якої не потрібно чекати нічого доброго.
— Гарольд, не очікував тебе побачити тут, — в голосі не було нічого, що могло б сказати, що він говорить з подивом, швидше ввічливість і та напускна.
— Чому ні?
— Ти ще молодий, я думав ти займешся справами роду… родів вірніше їх у тебе не мало тай їх репутація не дуже добра, — побачивши як він озирається кажучи про репутацію, я зрозумів про що він, але мені було чим відповісти.
— Ви маєте рацію, містер Дамблдор, справи роду Поттер, особливо борги, Лілі та Джеймса це велика шкода репутації роду Поттер. Дізнавшись про це я вперше зрадів, що мій дід Флімонт Поттер мертвий, а то він такої ганьби б не пережив, — я побачив як погляд став жорстокий, а губи сжались, я ж піднявся з місця, оскільки прохід був вільний.
— Ти ще молодий і не розумієш багатьох речей, і те, що ти жив за кордоном не йде тобі на користь в ситуації, що склалася. Моя тобі порада: звернися за порадою до тих, хто розбираються в подібних справах. — я посміхнувся з цих слів і інтонацією в голосі.
— Щодо мого проживання за кордоном скажіть спасибі Лілі та Джеймсу, але, що до решти, то я сам можу розібратися в ситуації і якщо мені знадобиться допомога я шукатиму її у рідних, думаю Лорд Мелфой, й Лорд Лестранж з радістю мені допоможуть, ми ж не чужі люди, — сказавши це я повернувся й пішов до дверей.
Я не мав бажання слухати Дамблдора і його маячні про «мої помилки», а вірніше про його проблеми й провал.
Той закон, за який просив Лорд Слизерин, дуже погано може обійтися Дамблдору. Зараз Дамблдор якщо можна так висловитися сів на порохову бочку, всі його зусилля можуть впасти в одну мить.
Суть закону, як я розумію придумав Лорд Слизерин, переглядаючи всі закони, що були прийняті в останні кілька років і скасувати ті, що втратили свою актуальність, стосовно тих чи інших сфер діяльність.
Якщо зараз піднімуть і висунуть на голосуванні, і голос буде менше або ж цей закон взагалі хочуть скасувати з ряду причин, то всі праці Дамблдора за останні років десять або навіть більше підуть під укіс.
Ще за кордоном після слів повіреного Герніксона, я дістав весь свій архів «Щоденного пророка», що я зберігав, це було пов’язано з домом, так я виявляв свою тугу за ним. Там була колонка, де згадувалися прийняті закони в Міністерстві, через вік я ними не цікавився. Але зараз саме те раз вже я прийняв справи роду.
Я провів один вечір і півночі, переглядаючи всі закони, виписував ті, що не розумів, а таких було забагато.
Приїхавши до Англії й готуючись до сьогоднішнього засідання я поговорив з місис Блек про них, і з повіреними своїх родів. Ніхто з них не бачив в цих законах ніяких потреба крім однієї: перерізати можливість до традицій магії й прогресу в цілому.
На виході я зустрів Лорда Лестранжа, що запросив мене з місіс Блек на вечерю ввечері, я відповів згодою. З рідними потрібно тримати зв’язку, як-не-як рідня, хоч і далека.
Під час цієї короткої розмови я відчував на собі погляд і мені не потрібно було дивитися, щоб знати кому він належить.
І чим же я вас так зачепив, Лорд Слизерин? Мерлін, а я ж навіть не старався…
Я пішов відразу до каміна, не бажаючи витрачати час на всі ці світські мережива і незрозумілі висловлювання щодо тієї чи іншої ситуації, де потрібно сушити мозок, щоб зрозуміти, що це означає.
Колись я спостерігав за цим, слухав, вчився цьому і сам робив. З часом я відійшов від цього, перестав робити або спостерігати за подібним.
Оскільки в цьому відпала потреба, я маю доступ до відразу готової інформації, і все, що мені потрібно це просто навчитися її користуватися у своїх цілях.
Ось як з голосування, або грою квідич чекати до останнього і робити свій хід.
В цьому свої плюси.
Перше, мене ніхто не чекає. Друге, я роблю те, що від мене не чекають, відхиляються або завдаю удару.
Третє, щоб я не зробив це руйнує плани всіх учасників, хто не зі мною. Однак в ситуації, що склалася я не розумію до кого мені приєднається до нейтралів або до Лорда Слизерина.
Лорд Слізарін
Гарольд, як і говорив, проголосував «за», чим багатьох здивував як я бачу, по обличчях аристократів.
Особливо Дамблдора, я так само був радий, що нейтрали стримали своє слово. Коли всі побачили герби Первелл, Гріффіндор, Блек і Поттер, то почали кидати на Гарольда погляди, в цей момент я побачив у ньому самого себе в його роки.
Я теж був таким же самотнім, молодим, в чомусь дурний, але найголовніше я знав чого хотів, так само як і те, що мені не добитися цього без статусу, зв’язків й впливу. У Гарольда є статус, зв’язки, гроші вже в такому віці він розуміє багато речей, що колись не розумів я сам. Ті речі, що мало не стояли мені життя й всього того, що є у мене зараз.
Я спостерігав за Гарольдом й бачив як він не поспішав залишати зал і як до нього підійшов Дамблдор, так само від мене не сховалося як Лорди: Вуд, Боунс, Белл, Грінгольс стояли разом і кинули підслуховування до них. Я зробив те ж саме і почуте мене не здивувало, а ось інших дуже судячи з шепотіння.
Потім я бачив як Гарольд перекинувся парою слів з Лестранжем і пішов до каміна, зник в зеленому полум'ї. До мене підійшов Люціус.
— Ви знали, що Гарольд проголосує «за»? — пряме запитання без передмов, що означає сильну цікавість у Мелфой, а погляд говорить ще й нетерпіння.
— Так, знав я, ходив до нього вчора і говорив про це з ним, — до нас підійшов Лестранж.
— Що, вирішили познайомитися з Лордом Блеком? — запитав Мелфой після привітання.
Хоч вони й мають родинний зв’язок, їх відносини не можна назвати дружніми, швидше ввічливі.
— Так, з родичами потрібно жити дружно, чи тобі не знати. До того ж я багато про нього чув, — останні слова мого однокурсника мене зацікавили.
— Де й коли ти встиг про нього почути? Він же нещодавно повернувся до Англії. — сказав я чемно, дивлячись як Дамблдор підходить до своїх дармоїдів.
— Лорд Гарольд, інвестував одну експедицію за кордоном, багато хто говорив, що ця справа провальна. Однак ці слова були помилкові, експедиція мала великий успіх.
— Що це за експедиція? — запитав Мелфой через те, що я давно його знаю, то можу з упевненістю сказати говорить він з цікавістю.
— Експедиція на північну частину Атлантичного моря, більше це місце відоме як вхід в Морію, — я зацікавлено глянув на Лестранж.
— І що ж там знайшли? — я не чув, щоб у цьому місці проводилися якісь роботи.
Хоча я давно не спілкувався із закордонними знайомими.
— Лорд Гарольд, відкопав цілий тунель, знайшли золото, стародавні артефакти, книги дуже старі й цінні. Ще щось, що відразу ж було передано гоблінам. Ні інвестор, ні гобліни нічого не говорять, що це було, — я подивився на Мелфой і посміхнувся, ось звідки та книга, що Гарольд подарував Драко, і ставленні гоблінів до Гарольда все тут. Видно тоді в банку Директор теж згадував про якийсь експедицію. Потрібно дізнатися більше про це.
— І що зараз з цими знахідками? Золотом? Книгами? — запитав Мелфой з цікавістю.
— Ооо… — Лестрейндж посміхнувся. — Не знаю.
— Як це? Повинен же бути опис, здача звіт інвестора… — Мелфой різко замовк.
— Ось саме Люціус, інвесторам! Інвестор всього один, він же і проводив експедицію. Все, що знайшли належить Лорду Гарольду, — після ніхто нічого не говорив.
До нас підійшов Ервін й Розей, ми призначили місце нашого зібрання.
Повернувшись до себе я став прокручувати всі зустрічі з Гарольдом, шукаючи відповідь на питання: «Чим ще ти можеш здивувати, Лорд Гарольд?» Думаю про те, що я б зробив у віці Гарольда, маючи його можливість я згадую себе…
Флешбек
Я закінчив школу на відмінно, і вже у віці сімнадцять років мав за спиною такі вчинки, що багато хто дізнайся про них втече від мене або здасть в Авротат, а від туди я потраплю в Азкабан. Дамблдор міг мені точно це забезпечити, як дізнався про них. І чим я йому так не догодив за стільки років я так і не зміг зрозуміти цього.
Лише про один зі своїх вчинків я все-таки шкодую, а як там кажуть магли «Жаль — це шлях каяття і прощення».
Я шкодую про смерть Міртал я не хотів її вбивати не те щоб вона мені подобалася, хоч вона і була бруднокровкою, але на відміну від інших вона не лізла куди не просять й не псувала мені настрій своєю нав’язливістю, як інші дівчата. Це єдине вбивство про яке я шкодую, про вбивство батька маггла, бабусі й дідусі, дядька і дідуся з боку матері я не шкодую, вони заслужили це.
Це моя помста їм за дитинство в притулку, вони повинні мені бути вдячні за те, що позбавив їх від такого жалюгідного життя, що вони жили.
Як згадаю стану будинку так відразу мене перекошує як так можна жити в такому, безладді, бруду бррр.
У притулку чистіше було в найгірші дні війни не те що в них…
Відразу після школи я поїхав подорожувати за ті гроші, що накопичив за роки навчання. Там було багато цікавого я довго залишався на одному місці, вивчав все, що було мені цікаво.
Доводилося правда підробляти, щоб прожити, але це було мені на користь я вчив мову, нові закляття.
Так минуло кілька років, цей час я вважаю кращими у своєму житті. У порівняння з притулком рай, я був серед своїх мене не боялися, ні тикали пальцем, мене не називали «виродком». Я міг зітхнути спокійно і не чекати удару в спину.
Я насолоджувався почуттям свободи й вседозволеності. Так само я вже думав над тим, щоб створити ще один крестраж. Щоденник був захований в надійному місці в Англії, мені чомусь здавалося що цього мало.
Потрібно ще хоч і це було боляче для душі, але жити я хотів сильніше ніж померти потерпіти пару хвилин болю, в порівнянні зі смертю я вважав нікчемною платою за безсмертя.
Тому коли мені випала можливість потрапити в популярну магічну бібліотеку не без маніпуляцій звичайно.
Я відразу ж підійшов до полиці з темними ритуалами, але там не було того, що я шукав, зате було на сусідній я не читав назви тому, що побачив назви книги «Крестражі».
Я відразу взяв її в руки й почав читати змісту, і знайшов те що я шукав. Повернувшись в напрямку читального залу, я глянув на назви розділу де взяв книгу, «Некромантія» я здивувався, і подумав що це помилка. Але на жаль помилявся я.
Прочитавши книгу я зрозумів що, створив, по цей час пам’ятаю рядки з тієї книги:
«Створив крестраж позбавляється значної частини не тільки душі, але й аспектів магії й що не мало важливо життя. Спочатку немає нічого не зазвичай, але з часом, почуття і бажання змінюються в гіршу сторону, хочеться крові, біль, мук, смерть оточення. Перестаєш відчувати позитивні почуття, прагнеш заподіяти іншим біль. Останні стадія божевілля…»
І це тільки перший, а я ж хочу… а я цього хочу? Може вплив крестража? Такі думки прийшли мені в голову і я кинувся шукати спосіб виправити це. І знайшов, повернувся в Англію, виправив і боляче ж було. Але після цього я зрозумів чого позбувся. Я втратив більшу частину емоцій, і так само своє прагнення.
Зрозумівши це я почав відновлювати свої зв’язки з одно факультетниками. Почав дізнаватися про ситуацію в Англії. В силу свого маггловского виховання я не пішов в банк на перевірку крові ні в чотирнадцять років, ні на повноліття. Я пройшов перевірку крові, коли хотів відкрити свій власний рахунок в банку в той момент я вже мав непогану суму, що заробив під час подорожей до того ж я став майстром темних мистецтв.
Коли до мене прийшов повірений роду матері, я вислухав його і зважився на перевірку тому, що розумів що це дасть мені як мінімум доступ до сімейних реліквій якщо вони там ще є. Це з діда і дядька не стало б пропити все це. Ще Лордство дало б мені місце в Везенгомі що було простіше ніж домогтися його самому через те, що правило жорстокі та й половина з них виконати під забороною. Коли ж я отримав перевірку крові, то мені коштувало величезних праць стриматися і не рознести кабінет повіреного.
Потім я ще від гоблінів послухав про крестражі й то як вони відгукувалися і що говорили багато значило. Я прийняв роду, але не поспішав про це говорити кому-небудь. Тому, що я не розумів як книга про крестражі могла потрапити в бібліотеку Хогвартса, де її міг взяти будь-який учень.
Коли з’явилися випадки нападу «Лицарі смертей» і чутки про Темного Лорда й активні дії Дамблдора проти цього (організації Ордена Фенікса) ну і назва, я то думав що «Лицарі смерть» це вершина фантазії Дамблдора, але я помилився.
Я зрозумів задум, але мотиви, але кінцевий результат я не міг зрозуміти.
До того ж кому це потрібно Дамблдору або тому хто за ним стоїть і чи варто? Багато питань, а відповідей немає! Що дивно, він у своєму оточенні говорив, що Темний Лорд — це я, а багато моїх однокурсників — це мої слуги, «Лицарі смерті», про це я дізнався від Мелфой.
Я тоді вже більш менш розумів ситуацію, але для чого це все? Я вирішив нічого не робити, і не реагувати. А мої друзі мали докази своєї непричетності.
На третій рік після прийняття роду я зайняв своє місце у Візенгомі чим знатно здивував Дамблдора.
Пам’ятаю його фізіономію в той момент, тоді він втратив своє обличчя, ні доброти, ні добродушності, ні всі вибачення, тільки злість, презирства і ненависть.
Після цього було ще кілька випадків нападу, але я і так знав хто за цим стоїть.
Я зайнявся політикою, мені допомогли мої однокурсники й однофакультетники.
Завдяки моїй репутації в школі мені не склало труднощів знайти з ними спільну мову так ми стали домовляється про те як і за що будемо голосувати й що висуватися…
Кінець флешбеку
Навіть не віриться, що з того моменту пройшло стільки років. Хоч я і виглядаю молодо в порівнянні зі своїми однокурсниками, за стільки років я так і не зрозумів в чому причина, чи то того ритуали з крестражами або іншими своїми експериментами з безсмертям.
З часом я перестав цікавитися безсмертям, і все більше хотів спокою. Але на жаль потрібно довести розпочате до кінця.
З такими думками я відправився в гості до одного свого закордонного знайомого. Раз вже в Англії про Гарольда нічого не вдається дізнатися, може за кордоном вийде.
Я вийшов з каміна в лавці в Болгарії, і відразу побачив того до кого прийшов. Александер Альбертович Іванов майстер темних мистецтв, як і я.
Ми познайомилися на моїй першій конференції тоді ми обидва були учнями. З тої пори ми підтримуємо зв’язок.
— Марволо, що тебе привело до мене? — запитав Александер після привітання, ми пройшли в його кабінет і приступили до чаювання.
— А що до тебе просто так прийти не можна?
— Я давно тебе знаю, ти просто так не приходиш! Так що давай відразу до справи, а то твоє англійське красномовство мене заколисує, — сказавши це він з посмішкою. — Ну що? Нове закляття? Ні почекай зілля? Ні, ні, ти хочеш нарешті стати магістром? — я посміхнувся з його припущень.
— Ти дуже добре мене знаєш, але на жаль сьогодні я прийшов до тебе зовсім з іншого приводу.
— Це вже цікаво, я тебе слухаю. — він і справді мав вигляд щирої зацікавленості.
— Ти нічого не чув про Гарольда Поттера? — я не став говорити про його титули тому, що не думаю, що про це знають закордоном.
— Чув, це ж відомий чемпіон, хоча я знаю його по іншій справі.
— Буду дуже вдячний, якщо ти розкажеш про цю «іншу справу», — мене окинули уважним поглядом.
— А тебі воно навіщо, Марволо?
— Гарольд Поттер, повернувся до Англії й про нього мало, що відомо, я хочу знати, що від нього чекати, раптом що. — майже не збрехав.
— Повернувся? Не знав, що він англієць, — сказав Александер і відпив чаю. — Я познайомився з ним рік тому коли нашуміла ця його експедиції з Морії, — так так ось це вже щось. — До мене він звернувся сам, йому потрібна була допомоги зі зняттям закляття з артефакту. На свій вік він дуже добре навчений, і багато в чому розбирається.
— Це все? — Якось я очікував чогось більшого.
— Ні. Він потайний, але з ним, як і з тобою напевно це у вас англійців спільне можна домовиться якщо запропонувати щось по-справжньому варте, — тепер заінтригований був я.
— І що ж ти йому запропонував і в обмін на що? — Александер посміхнувся.
— У тій експедиції містер Гарольд розкопав дивовижні й унікальні речі, вистави він їх на аукціон і міг би отримати такі гроші, що б вистачило йому і його спадкоємцям на тисячу років. — Ну книга, що він презентував Драко і справді коштує дуже солідну суму.
Александер встав з місця і пішов у сусідню кімнату і повернувся через кілька хвилин з великою коробкою.
— Це обійшлося мені в зняття закляття з усіх предметів, що Гарольд знайшов і обітницю мовчання про все, що я бачив. — Александер відкрив коробку і повернув її до мене і я здивовано завмер дивлячись на це не моргаючи.
Це був старий артефакт про який мало що відомо з цього все ставить факт його існування під сумніви.
— Кхм… там роботи було багато або ти не все можеш сказати щодо того у скільки тобі це обійшлося? — запитав я відірвавшись від розглядання!
— Багато роботи, Марволо, дуже багато не тільки в силі, але і в масштабі. — «відкопав цілий тунель…» та вже можна сколотити такий спадок, що на тисячу років вистачить раз Гарольд дав такий артефакт за роботу.