Chapter 1
Я не горів бажанням повертатися в той будинок або в ту ідеальну сім'ю, в якій мені немає місця…
Пам'ятаю, як батьки ставилися до мене і до мого старшого брата, Річарда. Хоч ми й близнюки, але різні зовні. Я схожий на батька: у мене таке ж чорне волосся. Тільки очі у мене матері, зелені, як листя трави на сонці, яскраві, як колір закляття Авади Кадаври.
Річард схожий на матір: руде волосся, очі великі й темно-зелені, навіть більше болотного відтінку. Ми різні не тільки зовнішнє, але і в іншому теж: він первісток, спадкоємець роду. А я молодший в сім'ї, і не маю ніякого статусу або значення для батьків. За одинадцять років проживання з ними під одним дахом я зрозумів це для себе чітко.
Мені не приділяли багато уваги, про мої бажання не питали. Я був сам по собі більшу частину часу.
У той час як батьки займалися Річардом. Що він хоче: новий одяг, нову мітлу, нову іграшку?
Не те щоб у мене цього не було. Було, але це скоріше тому, що так треба, а не тому, що я цього хочу.
А Річард, бачивши таке ставлення батьків, брав з них приклад: дистанція, ввічливості не більше.
Було боляче, але потім я поїхав на навчання за кордон. Спочатку я писав додому багато листів, але не отримав відповіді, якої чекав. Тоді перестав писати, тільки обмін подарунками та листівками, і все. Я намагався вчитися на відмінно, щоб хоч так привернути увагу батьків, але безрезультатно.
Річард пішов в Хогвартс, він не вчився, судячи з його оцінок. Але це не заважало йому жити як раніше. Він навіть не напружувався з цього приводу, став ловцем команди з квідичу збірної свого факультету, і решта не мала значення для нього.
Було боляче відчувати себе сиротою при живих батьках, але я звик. Вони дали мені життя, і я їм вдячний за це. Що до ставлення і виховання, то я не хочу їх судити, я ні суддя, ні Мерлін…
Після Різдва на другому курсі я перестав приїжджати до батьків. Я гостював у друзів або подорожував по світу за рахунок тих грошей, що мені виділяються з родового банківського рахунку згідно із заповітом мого діда — останнього Лорда Поттера.
Мій батько не зміг стати Лордом, тому, що був позбавлений статусу спадкоємця ще в школі.
Я не дуже добре пам'ятаю дідуся і бабусю, але єдине, що я пам'ятаю чітко — це їх тепле ставлення до мене.
Дідусь розповідав мені історії зі свого дитинства. Ще пам'ятаю, якось раз він взяв мене з собою в банк. Я тоді вперше побачив гоблінів. Це було незабутньо.
Мій брат зараз є спадкоємцем роду Поттер, але я не впевнений, що він зможе стати гідним Лордом. Аж надто він розпущений і ледачий, на мій погляд. З останньої нашої зустрічі пройшло вже шість з половиною років. Напевно, він змінився.
З такими думками я ступив в камін і назвав адресу будинку, де провів своє дитинство.
Вийшов з нього я оглянувся.
Що ж, все так, як я пам'ятаю. Оздоблення вітальні таке ж, як і в момент останнього мого перебування тут. Хіба що тут більше людей, ніж я очікував побачити в перший день мого прибуття "додому".
Фальшиві вітання матері, батька і брата. Чому фальшиві? Ніколи вони мене не обіймали й не посміхалися мені ось так! Навіть при проявах магії в дитинстві.
— Гаррі, познайомся з нашими гостями. Лорд Люциус Мелфой, Леді Нарциса Мелфой і їх син Драко, — хто вони, я зрозумів відразу, род Мелфой славиться своїми блондинистим волоссям. Мене більше цікавить навіщо вони тут?
— Радий знайомству, Лорд і Леді Мелфой, — сказав я, згідно з правилами. Як я бачу по очах, їх це здивувало, цікаво, чому?
— А де твої речі?
— Я прийшов тільки на вечерю, батьку. Після нього я повернуся до школи. У мене там є ще не закінчені справи, — я-то думав, що вони мене покликали, щоб сказати, що у роду Поттер є Лорд. Тому не став брати речей. Та й не хочу я тут перебувати довше, ніж потрібно. Але як я тепер бачу тут щось не те, І я не зрозумію що!? Як я зрозумів по обличчю батька, йому це не подобається, що ж, його проблеми. Потрібно було уточнити.
— Що ж, раз все в зборі, вважаю, ми можемо перейти в ст... — тут спрацював камін.
Так-так, а це ще цікавіше.
З каміна вийшов чоловік років так тридцяти, здається. Я побачив, як мої батьки напружились. Чорнявий, блакитноокий він з цікавістю на мене глянув. Я теж оглянув його. Що ж, він явно хтось важливий, раз батьки так напружилися. Та й зовнішній вигляд не простий.
— Добрий вечір.
— Добрий, Лорд Слизерин, — відповів Лорд Мелфой з посмішкою, батьки привіталися стримано.
Що ж, я зрозумів хто перед мною, але що він тут робить? Мої батьки що вирішили залишити ясне світло Дамблдора? Здається, це буде незабутня вечеря.
— Лорд Слизерин хрещений Драко... — почувши це, я зрозумів, що правду про Малфоєв кажуть: вони «свого не упустять». Цікаво, як вони вмовили Лорда Слизерина стати хрещеним? Багато питань, сподіваюся відповіді знайдуться скоро!
Ми всі перейшли в їдальню, де тепер були нові шпалери та меблі. Занадто химерно на мій смак.
Я не живу в Англії, але стежу за новинами й знаю про ситуацію, що склалася. Дамблдор і Лорд Слизерин, або як його що називають Темний Лорд.
Як я знаю, у них йде політична війна, де Лорд Слизерин очолив чистокровну аристократію і просуває законопроєкт про повернення старих законів і знань, скасувавши заборони на деякі аспекти магії. Дамблдор же проти, і заважає цьому всіма можливими способами. Оскільки це "темна магія і старе, що потрібно залишити в минулому". Ще є нейтрали, які не приймають ніяких сторін з перерахованих вище.
Мої батьки підтримують Дамблдора, а Мелфой Лорда Слизерина, і ось я думаю, що тут відбувається? І навіщо я тут. Через стількох років взаємної байдужості один до одного.
Вечеря проходила спокійно, говорили на різні світські теми.
З них я зрозумів, що мій брат не змінився, і мене це засмутило.
Тут Лорд Слизерин завів розмову про закляття і, як на мене, зробив кілька помилок. Лорд Мелфой кинув швидкий погляд на нього і промовчав, зате Річард висловився, і я зрозумів, навіщо це було!
Так, Слизерина,
це не просто факультет, хоча, напевно, це більше по крові.
— А що скажеш ти, Гаррі? Що ти думаєш щодо закляття "Srtyc", а саме про його застосування? — Лорд Слизерин з цікавістю на мене подивився, інші теж схрестили погляди на мені.
— Я думаю, Лорд Слизерин, що закляття прекрасно використовувати в ближньому бою, адже здалеку потрапити в об'єкт, що рухається не так вже й просто. Але і той, в кого ціляться, навіть якщо він ідіот, точно ухилиться. Адже щит не зможе утримати закляття, якої б сили воно не було — я посміхнувся через вогник, що побачив в його очах. Лорд Мелфой з цікавістю на мене дивився, мати й батько переглянулися, Річард, здається, зрозумів свою помилку, а ось Драко в упор дивився на останнього. Леді Мелфой посміхалася, дивлячись на мене. Вона уроджена Блек, так що знає про це закляття не гірше, а може навіть краще за мене.
— Ти маєш рацію, Гаррі, щит не витримає — на цьому вечеря закінчилася, і ми перейшли у вітальню.
— Що ж, думаю, Річарду буде правильніше пожити у нас, згідно зі шлюбним правилам, — ось воно що. Шлюб, значить? А я-то тут нав... Ні, Ні, тільки не це. Мерлін, за що?!
— Хороша ідея, тільки у нас є один нюанс, — а точніше ідіотизм, батьку. Що ж, дещо ніколи не змінюється. Я помітив погляд Лорда
Слизерина от не дарма його всі бояться. Сидить себе тихо і спостерігає за всім як змія. — Замість Річарда поїде Гаррі — я спокійно допив свій келих з вином, побачив, як Леді Мелфой подивилася на мене з цікавістю, Річард, здається, з полегшенням, Драко з нерозумінням і розгубленістю, Лорд Мелфой і Лорд Слизерин обійшлись лише оцінювальним поглядом.
— Тату, вибач, але ти, здається, забув, що я вже одружений, — сказав я після того, як поставив келих, і закачав рукав сорочки, де був шлюбний браслет. Я милувався виразом облич батьків і брата. Після почав підійматися зі свого місця. — Лорд Мелфой, я б на вашому місці провів суворий шлюбний ритуал, — після цього я через камін перенісся до себе в кімнату в гуртожитку школи, де навчаюся.
Мерлін мій, скажи мені хтось три місяці тому, що я буду дякувати Аделін за шлюб, вбив би на місці, а тут я справді вдячний просто від душі, аж до самого космосу. З цим шлюбом і з Мелфоями так просто не розпрощаєшся.
Так, це так. Я одружений на самій стервозній, жадній і ненависної для мене дівчині у світі!
Аделін, моя однокурсниця. Ми знайомі з першого курсу, не те щоб дружили, просто спілкувалися час від часу.
На початку минулого навчального року вона дала мені натяки на свої... почуття, але я не міг відповісти їй взаємністю.
У цьому вона вже перейшла до рішучих дій. Зрештою я сказав, що не відчуваю до неї подібного. І все стало як раніше. Ну, так мені здалося, але так думав тільки я.
Її батько прийшов до мене чотири місяці тому з вимогою одружитися з його дочкою, через те, що вона від мене вагітна.
Сказати, що я був в шоці, не сказати нічого.
У мене з нею нічого не було, але хто мене слухав? Хто я проти роду Герсос, що славиться своєю темною репутацією і таким же минулим? Навіть зараз вони займаються по-справжньому темними ритуалами з жертвопринесенням та іншими "особливостями".
Про мій шлюб мало хто знає, оскільки я наполіг на цьому і запросив непорушну обітницю, тому що знаю, що це не моя дитина. Після народження дитини я розлучуся, тому попросив мовчати. Щоб потім не шуміли про мене, і Аделін теж. Хоча її це мало хвилює.
Я точно знаю, що у мене з нею не було ніяких інтимних стосунків, і я вже давно провів один ритуал, згідно з яким вона не могла завагітніти через будь-який ритуал, зілля або через моє сім'я.
Після народження дитини я запрошу перевірку на батьківство, і згідно зі шлюбним контрактом, розірву шлюб з усіма витікаючими наслідками. Мені втрачати нічого.
Ось правду магли кажуть: "Все, що не робиться, все на краще". Що ж, заодно я вирішив, що після свого дня народження піду в банк і зроблю все, щоб позбавити батьків будь-якої влади наді мною раз і назавжди.
Ця вечеря затвердила моє рішення остаточно. Якщо раніше я ще думав, що все може змінитися, то зараз я знаю точно ні, не може.
З такими думками я зібрався і пішов на поле для квідича. Політ на мітлі допомагає мені заспокоїтись і привести думки в порядок.
— Що, Поттер, готуєшся до слави Чемпіона? — я вже йшов до себе, коли почув Аделін, яка стояла біля входу в мою кімнату.
— Вже пізно, Аделін, тобі у твоєму положенні потрібно стежити за режимом, — я не збирався з нею сперечатися або лаятися, тому проскочив повз неї у свою кімнату.
— Я твоя дружина, якщо ти не забув!
— Забудеш тут таке! — бачу її щодня, як і шлюбний браслет на своїй руці.