Chapter 2
З тієї ночі пройшло трохи більше місяця, а до мого дня народження залишилося два тижні. Сьогодні у мене чемпіонат з квідичу. Вгадайте де?
Звичайно, в Англії. Мерлін, скільки років не був там, а тут за півроку два рази! І за що мені це?
Про всяк випадок я випив заспокійливе зілля перед тим, як разом з командою перенестися в Англію на стадіон.
Я став грати в збірній команди школи, щоб поєднати приємне з корисним. Політ для мене тільки розвага, а участь у складі збірної всього лише плюс до характеристики в очах вчителів, не більше.
Так вже сталося, що мене занесло, і по волі випадку я став гравцем збірної Болгарії, а потім і її капітаном. В той момент я не віддавав собі звіту в тому, що роблю і навіщо. Просто хотів ... добре, брешу.
Я спеціально став гравцем збірної, щоб помститися Річарду, принизити, показати, що навіть тут, в його улюбленій справі я кращий за нього.
Я все ще дитина, яка хоче уваги і любові батьків. Напевно, визнання цього вже знак того, що пора прийняти все як є, змиритися і жити далі.
Так, потрібно переключитися на щось інше, на полі немає місця стороннім думкам. Зараз потрібно грати і, бажано, виграти.
Мій погляд чіпляється за ловця моєї команди Віктора Крама. Ми з ним знайомі ще з першого курсу, там кумедна вийшла історія. Ми з ним найкращі друзі, і він єдиний з мого оточення знає, що я одружений.
Коли ми познайомилися, то були просто дітьми, без будь-яких титулів і перемог за спиною. Ми зіткнулися в магазині, і з часом наша дружба ставала міцнішою. Віктор, старший в сім'ї, а, значить, спадкоємець, але він, як і я позбавлений уваги батька і матері. Нас зблизило саме це.
Такі різні, і друзі.
Овації і крики збірній Болгарії, і уже Віктор красується перед глядачами. Я посміхаюся: поводиться, так ніби вже переміг.
Навіщо я погодився грати тоді і зараз? Краще б відмовився, адже була можливість. Сидів би зараз з глядачами на трибунах і вболівав за Віктора. Так ні, потрібно самому грати з ним. Ідіот я, хоч і маг.
— ...І загоничик збірної Болгарії, Гарольд Поттер, наймолодший гравець в команді і наймолодший капітан збірної в історії. Він займає цей пост з чотирнадцяти років... — ось і оголосили склад команди.
Я глянув на трибуни, де сиділи мої «рідні». Їх вигляд виразно цього коштував, он як витрічилися. Мелфой теж в шоці. А ось Лорд Слизерин дивиться з цікавістю. Я дивився на них першу хвилину, а потім повернувся до своєї команди.
— Сподіваюся ніхто ще не святкує перемоги, якої у нас немає? — запитав я, взявши свою мітлу в руки.
— Ні, але…
— Матч буде особливий, тому що не простий. Потрібно докласти багато сил, щоб виграти, або ж гідно програти, — сказав я дивлячись на кожного гравця команди. — Ніколи не святкуйте те, що ще не відбулося, або будете ніким, — сказав я і тут же повернувся для поклону до міністра магії Болгарії, згідно з традицією. Так само зробила і команда суперників.
Я піднявся через хвилину, коли міністр Болгарії сів на своє місце. Потім повернувся разом з командою і вклонився тепер уже англійському уряду, а саме Лорду Слизерину. Бо ж я то знаю, що міністр Нотт лише лялька, мотузочки якої знаходяться в руках Лорда Слизерина. Піднявшись, я побачив як він кивнув, в той час як Нотт посміхався в усі тридцять два зуба, а після дав знак починати матч. Ось ідіот, ти хоч розумієш, що є ніким і нічим, лише лялькою!
Я сів на мітлу і піднявся в повітря. Я бачив як Віктор ширяв на іншому кінці поля, він нагадує мені самого себе в такі моменти. У цьому ми теж схожі, квідич для Віктора це можливість привернути увагу батька. В молодості той не зміг стати спортсменом, і Віктор вирішив втілити мрію батька, але, як я розумію, дивлячись на нього зараз, це не принесло бажаного результату. Он як викладається...
Команди почали гру, але мляво. Я привернув увагу загонича команди суперників, і він, як я і хотів, відправив в мене бладжер. Політ убік, до воріт суперника, і м'яч-вибивала змусив захисника відволіктися, а я забиваю перший гол, тим самим відкриваючи рахунок у цій грі.
Піднявшись вище, я оглянув поле в пошуках своєї команди, як раптом відчув на собі чийсь погляд. Смутно він був мені знайомий. Здається, Лорд Слизерин за мною спостерігає. Я посміхнувся.
— Прошу всіх людей зі слабкими нервами прийняти заспокійливе, так як гра збірної Болгарії з капітаном Гарольдом Поттером завжди видовищна і напружена! Не впадіть в непритомність! — сказав коментатор з азартом в голосі. Я знову посміхнувся, все вірно.
Тоді я побачив посмішки моїх колег по каманді. Всі наші ігри дійсно видовищні.
Я не просто граю, я відриваюся по-повній, зганяю злість, біль, агресію, жалість до самого себе і ненависть до брата, який отримує ласку і любов батьків за двох.
Я зробив коло по полю і заволодів квоффлом, забив гол знову, і відразу відпустив мітлу. Я відкинувся спиною на неї, і наді мною пролетів м'яч-вибивала. До мого носа залишилося кілька дюймів.
— Мерлін мій, це просто неймовірно... — сказав коментатор з помітним шоком в голосі, я посміхнувся.
"Саме час пити заспокійливе" — подумав я, вирівнюючись на мітлі і повертаючись до своїх кілець. Я відбив квоффл від них, через що вболівальники завили, І піднявся вгору. До мене підлетів Віктор.
— Гаррі, ти акуратніше. А то ти і нас зводиш з розуму своїми витівками! — я посміхнувся його словами, вже відчуваючи на собі ревний погляд. Я глянув вниз і побачив, за допомогою закляття наближення, Лорда Слизерина, який дивився на нас через бінокль. Я посміхнувся і повернувся до Віктора, хлопнув його по плечу.
— Не переживай, Вік, я не вб'юся.
— Сподіваюся, друг, інакше ми ніколи не виграємо! — він відлетів виглядати снитч. Я ж полетів забивати голи для перемоги.
Цікаво, чого це Лорд Слизерин на мене так дивиться? Чим я його так зацікавив? До драклу його! І всіх інших теж! Я відкинув всі думки і повністю пішов у гру!
Я не бігав від м'ячів-вибивав на швидкості. Я ухилявся від них, роблячи перевороти вліво і вправо в останні секунди, не те що в хвилини! Я чекав до останнього, потім: крутий викид вліво або вниз за допомогою перевертання.
Я чув, як маги волали до Мерліна, і посміхався, так як мої хлопці користувалися моментом і забивали голи.
Тоді з'явився снитч. Ми лідирували з відривом 150 очок. Якщо суперники візьмуть снітч, то не переможуть, і вони це знають. Тому я даю команді знак натиснути і забити ще. Я відволікаю на себе вибивал, а хлопці забивають голи. Останні два м'ячі я забиваю сам, і у нас рахунок 990 проти 790, здається, це рекорд для квідича. Ця думка приходить до мене під час мого трюку: я встав ногами на мітлу, привертаючи до себе загальну увагу.
Чув крики з усіх боків, але мені було плювати на це. На мене з обох сторін летіли м'ячі-вибивали, я підстрибнув, і вони врізалися один в одного. Чулися крики жаху від людей з трибун, я посміхнувся, літаючи в повітрі для приколу.
Через п'ятнадцять секунд за допомогою магії я закликав мітлу в свої руки, сів і вирівняв її. Я побачив, як Віктор різко рвонув і взяв снітч, наш рахунок став "одна тисяча сто сорок", коментатор оголосив це, і всі завили.
До мене підлетіла вся команда, ми хлопнули один одного по плечах, і я привітав їх з тим, що ми тепер Чемпіони!
Ми Чемпіони!
Я чемпіон у свої шістнадцять!
Мерлін, це так чудово! Я обійняв Віктора та інших! Ми спустилися вниз, де була урочиста частина і привітання. Я не особливо слухав, просто насолоджувався компанією друзів і перемогою, що ми досягли.
Ми взяли кубок, попозували для колдфото всіх журналістів.
Після кількох фото я відійшов, і побачив, як до мене йдуть батьки, про присутність яких я вже забув, і зараз мені плювати на батька, матір і брата, для яких я лише... ну тепер я для них трофей. Коли вони вже відкрили роти, щоб щось сказати, я почув:
— Гарольд, вітаю! — і мене відразу обійняли, я відповів тим же, правда, я не зрозумів, хто це, але раз це врятує мене від батьків, то нехай.
— Дякую, — сказав я, коли мене почали відпускати, і, побачивши хто це, посміхнувся.
Вальбурга Блек, мати Сіріуса Блека, хрещеного Річарда, і двоюрідна сестра моєї бабусі, Доротеї Поттер, вродженої Блек.
З Леді Блек я дуже добре спілкуюся через листи раз на тиждень, це факт.
Все почалося на першому курсі. Я так само, як і батькам, відправляв їй листи зі своїми враженнями. Я сам не знаю, чому почав їй писати. Я знав її тільки по знаходженню у дідуся і бабусі в гостях. Часто зустрічав її там, ми обмінювалися привітаннями, як заведено, не більше. Потім, після смерті дідуся і бабусі, я бачив її не більше 2-3 разів на рік: на Різдво і під час прогулянок по косій Алеї.
Батьки з нею не ладнають.
Коли я не отримував від батьків того, чого хотів, я отримував це від Леді Блек. Коли я ще приїжджав сюди на канікули, то ходив до неї в гості, так як мене часто не помічали вдома. Так у нас з нею вистроїлись хороші відносини.
Це вона порекомендувала мені провести ритуал, щоб ніхто не міг завагітніти від мене без мого відома, скажімо так.
— Радий вас бачити в доброму здоров'ї. Спасибі, що прийшли, — я надіслав їй запрошення в останньому листі, хоч і не думав, що вона прийде на квідич.
— Як я могла не прийти. Тим більше на Чемпіонат, твій Чемпіонат, Гарольд! — вона ще раз мене обняла. Я посміхнувся і відповів тим же. Краєм ока я бачив, як батьки з нерозумінням на це дивляться.
— Вітаю, містере Поттер, з перемогою, — я посміхнувся ще ширше, почувши цей голос з боку. Я-то думав, коли ви з'явитеся!
— Дякую, Лорд Слизерин, сподіваюся, вам сподобалася гра? — сказав я, коли Леді Блек відпустила мене з обіймів.
— Оууу, про це можете не переживати. Я відчув масу емоцій. Напевно, за останні років двадцять Я не відчував їх стільки, скільки під час вашої гри, Гарольд. Думаю, Леді Мелфой погодиться, що твоя гра це - шокотерапія, — я глянув на Леді Мелфой, яка кивнула на знак згоди зі словами Лорда Слизерина.
— Це молодість і кров Блеків, Томас, — я посміхнувся з слів Леді Блек.
— Капітан, все вже готове до відправлення, — біля мене встав воротар моєї команди, Марк Скіннер.
— Зараз, йду. А ви перевірте все ще раз, не то буде як в Ірландії рік тому, — Марк пішов.
— Ти не залишишся... — почала Лілі обурено. Для мене це вже не значило зовсім нічого.
— Ні, — вона аж підскочила від того, як пролунав мій голос. Леді Блек посміхнулася цій її реакції! Як я знаю Леді Блек як і моя бабуся не люблять матір, і завжди шукають до неї придертись.
— Гарольд, знаєш, що мені потрібно? Щоб ти купив мені солодощі. У вас вони куди кращі, ніж тутешні. Відправ їх мені поштою у вівторок.
— Добре, я постараюся, але, думаю, раніше четверга чекати цього не потрібно. Зараз, після чемпіонату, я з кімнати не вийду спокійно, не те що на вулицю, — я зрозумів, про що просила Леді Блек, отримавши кивок на мою відповідь.
Я вклонився їй, згідно з традицією, і пішов до своєї команди, не сказавши батькам ні слова. Вони самі мене так навчили, так нехай отримують.
Я підійшов, оглянув всю команду і взявся за порт-ключ, який переніс нас до школи, де все було готове до святкування нашої перемоги.
Нас знову всі привітали, і почалася гулянка.
Я пив разом з усіма і, вперше за багато років, не був першим, хто пішов, або тим, хто сказав закруглятися.
Я напивався, відпускаючи минуле…
***
Тим часом в Англії.
Лорд Слізарін сидів у вітальні Малфой-Менора і думав, що Гарольда Поттер, на відміну від решти сімейства, далеко не ідіот, а розумний і хитрий капітан. Тут він посміхнувся.
— Мій Лорд, що Вас розвеселило? —запитала Нарциса Мелфой, вроджена Блек.
— Згадував вираз обличчя Річарда, коли оголосили капітана збірної Болгарії, — після цього посміхнулися всі.
— Так вже, ви маєте рацію, це було незабутню. — сказав Лорд Люціус Мелфой. — Якщо б він не був одружений, я б попросив його в чоловіки до Драко.
— Ти не спиш, Люціусе. Для Драко це велика риба, навіть акула! — те, як це було сказано, змусило Мелфоїв переглянутися. А Лорд, здайся, закохався! Або що? Що означають ці погляди Лорда на Гарольда Поттера?
— Я ось ніяк не зрозумію, чому це Вальбурга раптом вийшла в світ?! Та ще й на квідич, — погляд Лорда Слизерина був спрямований на Леді Мелфой.
— Тут така ситуація, Лорд Слизерин, вона підтримує зв'язок з Гарольдом відтоді, як він ще був нетямущою дитиною. Він для неї як рідний внук, — Леді Мелфой говорила спокійно, дивлячись на Лорда Слизерина.
— Ось воно що! Внук, значить? А чому це Гарольд, а не Річард, який є хрещеником роду Блек?
— Леді Блек, вважає, що Гарольд, стане новим Лордом роду Блек після повноліття, — Лорд Слизерин задумався. Але ж правда, він може претендувати: він молодший в сім'ї, в ньому є кров Блеків…
— У нього що, темний напрямок магії? — запитав Лорд Слизерин з цікавістю. Лорд Мелфой разом з Темним Лордом спрямували погляд на Нарцису.
— Цього не знаю ні я, Лорд Слизерин, ні Леді Блек. Він не приїжджав до Англії після Різдва на другому курсі, і ми не провели всіх необхідних ритуалів.
— А не знаєш, що такого сталося, що він не приїжджав ось уже стільки років? — з цікавістю запитав Лорд Слизерин знову.
— Вибачте, Лорд Слизерин, але ні, навіть Леді Блек не знає.
Лорд Слизерин в компанії Мелфоїв обговорили все, що знають про Гарольда.
***
Годрикова Впадина
Поттери, всі троє, були в шоці від побаченого: їх син і брат — капітан збірної Болгарії, наймолодший капітан і гравець.
Джеймс пишався сином, капітаном збірної Болгарії. Чемпіон, наймолодший чемп…
— Ось, Річард, бачив? Твій молодший брат випередив тебе в квідичі. Чому ти не зміг? — запитала Лілі злобно.
— Мам... Яяяя ... Він…
— Чемпіон! А ти що?! — крик був оглушливий.
— Мама права, Річард. Гарольд перевершив тебе! Ось моя гордість, мій син-чемпіон в шістнадцять років!
Річарду було нічого говорити. Він зрозумів, що батько правий: Гарольд приклад для нього. Він, капітан збірної Болгарії і наймолодший чемпіон…