Сумнівні рішення та уроки виживання
Він мчав коридорами Гоґвортсу після довгої розмови з Макґонеґел та Вудом, досі не відчуваючи землі під ногами. В певну мить Вуду довелося відійти, посилаючись на потребу відвідати наступне заняття, та Гаррі добре запам’ятав його маніакальну усмішку, що явно свідчила про байдужість хлопця до всього, крім квідичу. Макґонеґел примружила очі на вже доволі далеку фігуру Вуда та не надто тонко натякнула Гаррі, що він вилетить з команди щойно його успішність в навчанні почне падати.
Коридори здавалися світлішими, погляди людей не такими дратівливими, а монологи Тома про статус та повагу, які він зможе здобути, якщо стане найкращим гравцем, приємним фоновим шумом. Гаррі не надто думав про те, як ця ситуація виглядатиме для інших, тому його застали зненацька приголомшені погляди учнів, що зібралися у Великій залі на вечерю.
Він встиг мигцем побачити Герміону, що схвильовано махала руками, пояснюючи щось зблідлому Невілу, нерухомому Тео та на диво зосередженому Ронові, коли близнюки увірвалися до Великої зали.
– Вуд нам все розповів! – захоплено прошепотів йому один з близнюків. – Але це, звісно, має залишитися таємницею для інших.
– Цього року Кубок точно наш! Ти маєш стати добрим гравцем, Гаррі. Вуд на радощах мало не стрибав, розповідаючи про тебе, – швидко протарабанив інший.
Гаррі лиш на миль глипнув на магічні ядра близнюків і повернувся до другого.
– Дякую, Джордже! Я спробую виправдати очікування, мені дуже сподобалося літати! – невинно усміхнувся він.
Брови рудого підскочили лиш на мить і Джордж зиркнув на Фреда, злегка нахиляючи голову. Фред зморщив кутик рота і злегка підняв одне плече, що певно багато чого сказало Джорджу, бо той розслабився, розширюючи свою усмішку.
– Біжи до своїх друзів, Гаррі, – підморгнув йому Джордж.
– Так, ще трохи й вони розпочнуть напад на кабінет директора, намагаючись довести, що тебе не можна виганяти з Гоґвортсу, – зареготав Фред, проясняючи ситуацію.
Здається, Гоґвортсом вже ширилися чутки про його виключення. Ну. Це точно пояснювало, чому його друзі зібралися разом в один великий тривожний клубок.
– Так, мені краще поспішити, – скривився він, слідкуючи за дедалі експресивнішою Герміоною, блідішим Невілом, закаменілішому Тео та Роном, що мав такий вигляд, наче подумки грав у шахи.
Гаррі не чекав відповіді близнюків, натомість поспішивши до друзів. Він зібрав погляди половини залу, коли плюхнувся на лаву поруч із Невілом та гупнув руками по столу.
– Ви не повірите, що щойно сталося! – вигукнув він та швиденько сів, коли побачив як на нього зиркнула Макґонеґел.
– Гаррі! – здивовано скрикнула Герміона. – О боже, ти ще в Гоґвортсі!
– Звичайно я тут! Де ще мені бути? – розсіяно запитав він, хапаючи запечені овочі з протилежного боку столу.
Тео в ту ж мить схопив його за руку, змушуючи Гаррі здригнутися від здивування. Тео негайно послабив хватку, але не відпустив руки, натомість спробував вбити його поглядом, схилившись над столом.
– Ми думали тебе виключили, а ти бігаєш Великою залою з божевільною усмішкою. Якого біса?
Рон не надто витончено штурхнув Тео під столом, на що той роздратовано на нього витріщився.
– Тео! А як же чистокровні манери? – вдавано нажахано спитав Рон, ігноруючи вбивче обличчя друга.
– Ти ніколи це не забудеш, так? – спитав той, відпускаючи руку Гаррі з полону.
– В жодному разі, – самовдоволено поглянув на нього у відповідь Рон.
– Тебе не вигнали? – невпевненим тоном перервав суперечку хлопців Невіл.
– Ні, – усміхнувся він ще ширше, усвідомлюючи, що дехто вважав би цей вираз обличчя доволі тривожним. – Мене взяли в команду квідичу ловцем.
На мить навколо запала тиша, поки Гаррі продовжував задоволено жувати овочі.
– Це неймовірно! – засяяли очі Рона.
– Я не можу повірити! – обурилася Герміона в той самий час.
– Вітаю, Гаррі! – полегшено видихнув Невіл.
Тео просто закотив очі, що трохи перервало його намагання просвердлити поглядом дірку в черепі Гаррі.
– Скажіть?! Я думав, що опинюся на вулиці, а тепер зможу грати у квідич!
– Ти порушив правила й тебе нагородили? – досі обурено нарікала Герміона.
– Але ж першокласникам не дозволяють грати, – Рон збентежено поглянув на доволі розчаровану своїми життєвими рішеннями Макґонеґел.
– Певно, для Гаррі зроблять виняток, – радісно усміхнувся йому Невіл.
– Ну звісно ж, – знизав плечима Тео. – Ми знали, що так буде.
Що, якщо бути відвертим, не відповідало дійсності, бо Гаррі бачив їхні панічні настрої ще кілька хвилин тому. Говорити про це він, звісно, не збирався, тому тільки засміявся і поплескав Тео по плечу.
– Радий, що ви настільки вірите в мене.
– Гаррі, – раптом засяяв Рон, – це зробить тебе наймолодшим гравцем за ціле століття!
Так вони й далі вели розмову, що включала короткий переказ подій після швидкого відбуття Гаррі з професоркою Макґонеґел. Здається, Драко Мелфой деякий час ходив доволі блідим і в певну мить навіть натякнув Тео, що він може написати листа батькові про жахливі шкільні правила, некомпетентність вчителів та несправедливість покарань, якщо Гаррі справді виключать.
Попри запаморочення від виснаженості сьогоднішнього дня, Гаррі здалося, що їжа цього вечора смакувала неймовірно, Квірел, Дамблдор та Снейп не дратували своїми прискіпливими поглядами, а Том мовчав, усвідомивши, що на тренуваннях з квідичу Гаррі доведеться літати. Цей вечір був неймовірним і нічого не могло його зіпсувати!
– Поттер, – прозвучав за спиною розлючений голос професора Снейпа й Гаррі стиснувся, намагаючись здатися невидимим.
На жаль, не спрацювало.
– Кхм, – повільно повернувся він, дожовуючи пиріг із патокою. – Професор Снейп?
– Я прийшов переконатися, Поттере, що ти не забув про сьогоднішнє затримання, яке відбудеться в кабінеті зіль та настоянок менш ніж за годину, – примруживши очі повідомив йому той.
О, Гаррі точно про це забув.
– Звісно, сер. Я буду вчасно, – швидко випалив він, вже розмірковуючи про те, як саме Снейп вб’є його.
– Найімовірніше, отрута тривалої дії. Він не ризикне миттєво вбити тебе після того, як оголосив половині Великої зали про час твого затримання, – розмірковував Том, не зовсім заспокоюючи нерви Гаррі.
– Я на це розраховую, – закінчив розмову з ним Снейп, звертаючи погляд на Тео та Рона. – А ви, здається, забули шлях до своїх столів. Негайно пересядьте звідси.
На цьому чоловік розвернувся, змушуючи свою мантію хвилюватися позаду та вийшов із зали.
– От лайно, – встиг сказати Гаррі, перш ніж його друзі вибухнули новою хвилею паніки. – Я помру не зігравши свого першого матчу у квідич…
Герміона ледь не вдарила його книгою за такі слова, але за мить передумала, підіймаючись на ноги.
– Гаррі Джеймс Поттер! – обурено скрикнула вона. – Навіть не смій помирати після того, як ти оминув виключення з Гоґвортсу!
Хлопці поруч склалися навпіл від сміху, а Гаррі зірвався на ноги, поспішаючи до Ґрифіндорської вежі.
– Я зроблю все можливе, обіцяю, – закричав він біля дверей Великої зали.
– Він, певно, з мусить тебе зробити щось огидне. Не забудь взяти рукавички зі шкіри дракона, то й ніж і повтори заклинання для виявлення отрут, – наставляв його Том, поки Гаррі оминав зграї учнів та привидів. – Кинь все зайве в кімнаті, а потрібне залиши в кишенях, щоб було легше тікати у разі чого.
– Суто теоретично, яка ймовірність того, що я сьогодні помру? – запитав він захекано, перестрибуючи сходинки через одну.
– Я б припустив, що відсотків п’ятнадцять, але якщо ти відкриєш свого рота, то шанси зростуть у геометричній прогресії, – надто серйозно відповів той. – Він не став би вбивати тебе в той час, коли всі знатимуть, де ти знаходишся.
Гаррі різно зупинився, ковзаючи відполірованою підлогою.
– Я правильно розумію, – повільно промовив він, – що боятися смерті мені варто не зараз, а весь інший час?
– М-м, приблизно так.
Піднявши повний відчаю погляд до стелі, Гаррі важко зітхнув.
– Чому це моє життя? – звернувся він ні до кого конкретного.
– Я просто портрет, містере Поттере. Боюся, я не можу дати вам відповіді на це питання, – розгублено відповіла йому Гладка Пані, налякавши Гаррі до біса.
Він підстрибнув на місці, витягуючи паличку, ще до того, як розпізнав голос.
– Вибачте, я розмовляв сам з собою, – швидко випалив він, намагаючись заспокоїти серце, що виривалося з грудей.
– Ну, тоді я попрошу у вас пароль, – закотила на нього очі Гладка Пані.
– Е-е, так, – розгублено кліпнув він, намагаючись згадати.
– Свиняче рило, – роздратовано нагадав Том.
– Свиняче рило? – невпевнено повторив він.
Портрет відчинився, впускаючи Гаррі до загальної кімнати. Він швидко дістався гуртожитків, кидаючи сумку з підручниками на ліжко, зняв шкільні мантії, переодягнувся в більш зручний одяг та поспішив відшукати рукавички з драконячої шкіри.
– Швидше, нам ще потрібно спуститися в підземелля, – підганяв його Том весь час.
Гаррі проігнорував його, засовуючи ніж у взуття. Про всяк випадок. Можливо, е-е, доведеться відчищати дуже старий бруд.
Перевіривши, що кобура чарівної палички міцно прив’язана до руки, він спробував приборкати своє волосся і розгладити зім’ятий одяг, коли Том нагадав йому про існування чарів прасування. Розвернувшись на п’ятах, Гаррі вибіг з кімнати, спускаючись сходами так швидко, що на мить йому запаморочилося в голові.
– За гобеленом є прихований хід. Так буде швидше, – направив його Том до дивного коридору.
У Гаррі склалося відчуття, що жоден архітектор не брав участі в забудові Гоґвортсу. Камені тут трималися на магії, усе рухалося та перепліталося у складний візерунок, деякі двері нікуди не вели, а вікна могли виходити на найнеочікуваніші місця.
– Це чарівний замок. Він має певну подобу свідомості й пристосовується до своїх мешканців, якщо ті перебувають тут надто довго, – пояснив Том між вказівками. – Приватні кімнати Бінса досі в недоторканному стані, а він проклятий привид.
Гаррі поспішив помістити цю інформацію в коробочку знань про Гоґвортс, про які йому доведеться поміркувати пізніше. Наприклад, коли він не пробиратиметься крізь абсолютно непроглядний прихований коридор, у якому не працював Люмос.
Через кілька хвилин темрява розсіялася, показуючи зворотну сторону ще одного гобелену, який Гаррі обережно підняв, щоб вийти. Том скерував його праворуч і Гаррі, нарешті, усвідомив де саме перебуває. Таємний прохід привів його до протилежного боку підземель, у яких містилися гуртожитки Слизерину та кабінет зілля та настоянок.
Усього через хвилину Гаррі опинився навпроти важких дверей, за якими його могла чекати смерть. Або ж страждання. Скоріш за все і те, й інше.
Гаррі швидко кинув Темпус і швидко постукав, коли зрозумів, що затримання почнеться за дві хвилини. Двері самі відчинилися перед ним, що точно не виглядало моторошним і Гаррі поспішно ступив у середину кабінету.
Снейп сидів за столом, перевіряючи домашні завдання. Гаррі поспівчував бідолашному, твір якого зараз був у руках професора Снейпа. Він помітив багато червоного чорнила.
Гаррі стояв нерухомо навпроти столу, не бажаючи дратувати чоловіка більше, ніж уже зробив. Снейп підняв погляд і, нахмурившись, кинув швидкий Темпус, щоб перевірити час.
– На диво вчасно, – тільки й сказав він ледь здивовано, а потім знову взявся за сувої пергаменту на столі, махаючи Гаррі рукою. – Казани в протилежному кінці кабінету чекають, щоб їх відмили.
Гаррі озирнувся на гору казанів, що виглядали липкими та геть зіпсованими й полегшено зітхнув. Що-що, а мити посуд він вміє. Дякуючи, тітці Петунії, звісно.
– Без магії, – уточнив професор Снейп, неправильно витлумачивши його радість.
– Так, звісно. Я читав, що деякі зілля погано реагують на вплив магії після охолодження та закінчення періоду розпаду магічних зв’язків, – поспішив він до казанів. – Добре, що я взяв рукавички…
– Без розмов, – перервав його Снейп і Гаррі швидко закрив рота, не бажаючи бути вбитим.
Одягнувши рукавички, Гаррі взявся оглядати казани, відшукав відро з водою, ганчірки, щітку та всівся на підлозі, приступаючи до роботи. Поки Снейп зосередився на есе, Гаррі перевірив казани на наявність отрут. Один з казанів зашипів під легким дотиком магії, але він був вкритий таким гидким фіолетовим варевом, що Гаррі відразу списав його на дуже неправильно зварене зілля.
Не надто звертаючи уваги на оточення та час, Гаррі почав чистити казани й попросив Тома розповісти йому щось цікаве. Не забуваючи про можливу загрозу, Гаррі випустив навколо себе тонку мережу блискавок, яка попередила б його про будь-що незвичне. Том вирішив, що немає кращого часу, ніж зараз, для вивчення історії магії й почав детальну розповідь про зародження чарівних племен.
Коли всі казани, окрім одного небезпечного, були очищені, Гаррі підвівся на ноги. Це виявилося жахливим рішенням, адже в його очах потемніло, а ноги відмовилися працювати. На мить паніка заполонила його свідомість і Гаррі вирішив, що Снейп якось встиг його отруїти, та вчасно усвідомив, що просто надто довго сидів у одному положенні.
– Теж мені, Герой чарівного світу, – пирхнув Том. – Я вже бачу ці заголовки в газетах. «Хлопець-Що-Вижив був переможений анемією».
Гаррі закотив на Тома очі, намагаючись позбутися поколювання в кінцівках, а потім невпевнено підійшов до столу Снейпа. Чоловік розсіяно підвів погляд, а потім зиркнув на начищені до блиску казани. Гаррі не знав, звідки в Гоґвортсі стільки засобів для миття, що не спричиняють вибухи у випадку контакту з зіпсутим зіллями, але міг би присягнутися, що це справа ельфів.
– Той казан з фіолетовим зіллям виглядає небезпечно, тому я не був впевнений, що саме з ним робити, – швидко пояснив Гаррі, коли Снейп відкрив рота.
Професор піднявся з-за столу і відправив кілька заклинань на казан, який почав підозріло вібрувати й затис перенісся. За мить Снейп знову опинився біля столу, пишучи якусь записку. Гаррі справді співчував учневі, якому вона призначена.
– Затримання закінчено, – махнув йому Снейп, повертаючись до розфарбовування червоним чорнилом чергового есе.
Він трохи завагався біля столу і коли Снейп підняв на нього роздратований погляд, Гаррі зібрав всю свою ґрифіндорську відвагу до купи.
– Е-е, – красномовно почав він, а потім випалив на одному подиху: – я хотів перепросити з те, що ненавмисно наразив на небезпеку інших учнів своїм експериментом із зіллям.
– Ти нічого не сказав про те, що більше не робитимеш цього, – зауважив Том.
Бо я робитиму, тільки й подумав Гаррі.
Снейп дивився на нього з доволі суперечливими емоціями, а за мить потер скроні й роздратовано зітхнув.
– Те зілля було пристойним, – сказав він з таким тоном та виразом обличчя, наче радше обрав би смерть, ніж перспективу повторити це речення знову. – Наступного разу, перш ніж вносити зміни в рецепт, опиши власні міркування на пергаменті й передай мені. Якщо вони виявляться вірними й безпечними, я дам тобі дозвіл на модифікацію зілля.
Гаррі міг би від радості усміхнутися, якби попереджувальний погляд Снейпа не змусив його дуже швидко викинути цю думку у вікно.
– Звісно, сер, дякую! Гарного вам вечора! – надто піднесеним тоном сказав Гаррі, на що Снейп скривився, а двері кабінету з гуркотом відчинилися.
– На вихід, Поттере, – гаркнув той і Гаррі миттю вистрибнув з кабінету.
Не встиг він переступити поріг, як двері за ним миттю зачинилися і Гаррі, перечепившись за щось на підлозі, впав купою на землю.
– Якого біса? – справедливо запитав Том.
Гаррі зі стогоном розплющив очі й ледь не закричав від здивування. Чотири пари очей дивилися на нього зі щирою радістю.
– Ти живий! – радісно вигукнув Рон, хапаючи Гаррі за руку та підіймаючи його на ноги.
Тео, Невіл та Герміона, також почали підводитися з підлоги, на якій, здається, чекали на нього все затримання.
– Ми вже почали хвилюватися, – занепокоєно випалила Герміона, озираючись навколо. – Комендантська година почалася доволі давно, але ми не могли залишити тебе наодинці з професором Снейпом.
Тільки коли Герміона сказала це, Гаррі зрозумів, що Снейп не дав йому записки для Філча на випадок, якщо його зупинять у коридорі. От виродок.
– Ви були тут весь цей час? – приголомшено запитав він.
– Ну звісно, – сказав Тео так обурено, наче недовіра Гаррі була особистою образою. – Ти думав, ми гратимемо в шахи, поки тебе потенційно вбивають?
– Я просто… – розгубився він.
Ще два тижні тому в житті Гаррі не було жодної живої людини, яка б запитала його, чи він у порядку, не те що залишилася чекати на нього під дверима кабінету кілька годин поспіль. Тепер у нього було четверо друзів, що ризикнули затриманням заради його безпеки. Це… це було багато.
– Я ж говорив, що ти знайшов вірних послідовників, – зіпсував усе Том.
Гаррі ледь стримався, щоб не закотити на нього очі.
– Дякую, – натомість усміхнувся він друзям. – Я боявся, що мій холодний труп ніколи не знайдуть у цих підземеллях…
Гаррі раптом зупинився, уважно придивляючись до нервової Герміони, занадто знудженого Тео, Рона, що уникав його погляду і…
– Невіле, – повільно звернувся він до надзвичайно тихого хлопця, який намагався злитися з оточенням, – це диявольська пастка у тебе в руках?
– Це п-про всяк в-випадок! – почервонівши вигукнув він.
Гаррі саме хотів запитати, в якому випадку може знадобитися рослина, що зв’язує і душить людину, яка торкнеться її стебел, коли Рон помітив його вираз обличчя.
– Знаєш, щоб затримати Снейпа, якщо… – почав Рон, але Тео штурхнув його під ребра.
– Час напевно нам йти до гуртожитків, – голосно перебив його Тео, киваючи Герміоні.
– О боже! – перелякано вигукнула вона. – Нам треба тікати, поки Філч не знайшов нас.
І звісно, звісно, відразу ж після цього в коридорі почулося котяче нявкання.
– Яка ймовірність того, що професорка Макґонеґел вирішить прогулятися підземеллями майже опівночі? – запитав Гаррі друзів.
Нявкання та чиїсь важкі кроки почали лунати все ближче та ближче. Гаррі, Ронові, Герміоні, Невілу та Тео знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти, що звуки лунають з боку слизеринської вітальні.
– От лайно, – дуже влучно підсумував Тео ситуацію.
– Ти когось винюхала, кицюню? – почувся не такий уже й далекий голос Філча.
Навіть не домовляючись, усі п’ятеро зірвалися на біг у протилежний бік коридору. Гаррі не надто думав, куди він йде, коли позаду чулися крики сторожа.
– Направо, – гукнув йому Том.
Гаррі, не вагаючись, повернув. Том продовжив давати вказівки, допоки Гаррі якнайшвидше мчав сходами та коридорами, намагаючись збити Філча зі сліду.
– Ось тут, – нетерпляче сказав Том, – стій.
Гаррі різко зупинився, притуляючись до стіни та хапаючи ротом повітря. Невіл схилився навпіл, досі обіймаючи руками пастку диявола, яка дивом нікого не торкнулася. Можливо, це було пов’язано з магією Невіла, що огортала рослину, заспокоюючи її стебла та листя власними тенетами.
– Ми біля класу заклинань? – захекано запитала Герміона.
– Я думав ми прямуємо в Ґрифіндорську вежу, – нахмурився Тео, схилившись до стіни.
– Я теж, – нахмурився Рон, витираючи з лоба піт.
Гаррі теж.
Томе, збентежено гукнув він, але так і не отримав відповіді.
Від сорому Гаррі врятував хіба що Півз, що вилетів крізь двері й почав верещати на все своє мертве горло про учнів, що блукають замком опівночі. Не пройшло й хвилини спроб заспокоїти божевільного полтергейста, як почулися швидкі кроки Філча та нявкання Місис Норіс. Знову перезирнувшись, вони побігли в єдиний можливий бік – у кінець коридору.
Тео врізався об двері, шалено смикаючи ручку, але та не зрушила з місця.
– Ми всі в такому лайні, – влучно підсумував Тео весь день.
– Герміоно, – обернувся до неї сполотнівший Рон, – саме час проявити свій блискучий розум.
Герміона лишень кивнула, витягуючи чарівну паличку та відімкнула двері заклинанням.
– Алогомора! – стишеним голосом промовила вона й замок клацнув.
Гаррі подумки подякував Герміоні за те, що вона врятувала його від потреби розкривати свої вміння користуватися магією без палички й поспішив відчинити двері, заштовхуючи друзів всередину.
Усі вони притисли голови до дверей, намагаючись зрозуміти деталі суперечки між Філчем та Півзом.
Гаррі відчув тонкий порив магії, що чіплявся за його кінцівки та одяг гнучкими лозами. Рука Невіла вчепилася в його і плече, тягнучи так само відчайдушно, як і його магія.
Якщо бути відвертим, він не надто хотів обертатися. Він міг би спокійно померти не знаючи що за його спиною. Щойно Том змовк у його голові, Гаррі зрозумів, куди саме той його скерував.
Четвертий поверх. Заборонений коридор праворуч від сходів. Той, що обіцяв смерть у нестерпних муках.
Гаррі вистачило болю в житті, але він все ж набрав у легені якомога більше повітря, змушуючи їх працювати й обернувся.
В ту ж мить, він вирішив, що волів би цього не робити.
Можливо, ще не пізно заплющити очі й вдати, що перед ним не стоїть велетенський цербер. Можливо, він насправді помер у кабінеті Снейпа й це його пекло. Можливо, це був надто довгий день і в нього почалися галюцинації.
Щоб переконатися, Гаррі важко зітхнув та гукнув друзів.
– Гей, – смертельно втомлено сказав він, – ви теж бачите цього триголового пса з пекла?
Коли Герміона, Рон та Тео повернулися, усе що почув Гаррі – крик.
Гаразд, тоді він не збожеволів. Хоч якийсь плюс.
За той короткий проміжок часу, який знадобився величезному собацюрі, щоб усвідомити, що в його кімнату вдерлися, Гаррі вже проштовхнувся до дверей та розчахнув їх з усієї сили. Поки розумна людина скористалася б можливістю втекти від лап смерті, його друзі заклякли від страху. Гаррі довелося схопити Невіла та Герміону за коміри мантій, відтягуючи їх зі шляху величезних голів цербера. На щастя, Тео швидко прийшов до тями, тягнучи Рона за собою.
Трохи роздратовано, Гаррі подумав, що деяким його друзям бракує досвіду виживання у небезпечних для життя ситуаціях. Це, звісно, не їх провина, та все ж.
Звільнившись від заціпеніння, вони разом помчали до Ґрифіндорської вежі, допоки ледь не врізалися в портрет Гладкої Пані.
– Де це вас носило? – скрикнула вона, але ніхто навіть не звернув уваги.
– Про що вони думають, тримаючи його в школі під замком? – першим відхекався Рон. – Адже кому-кому, а цій собацюрі потрібні прогулянки!
– Це ж очевидно, Роне, – закотив очі Тео.
– Хіба ви не помітили на чому він стоїть? – водночас роздратувалася Герміона.
Тео, примруживши очі, повільно повернув голову до Герміони, пильно оглядаючи її так, наче вперше побачив.
– Я, звісно, перепрошую, але мене на так сильно хвилювали його лапи, як, знаєш, ті три велетенські голови, що мали намір нас усіх з’їсти, – роздратувався Гаррі.
–Тільки трьох з п’яти, – вирішив уточнити Том. – Інші встигли б втекти, поки ті голови були б зайняті.
У Гаррі небуло часу на сумнівно-етичну логіку Тома, тому він тільки сповз на підлогу, наслідуючи інших. Зараз він більше хвилювався за Невіла, який, здається, не збирався говорити ніколи в житті. Або ж, знаєте, про Рона й Тео, яким потрібно повернутися в гуртожиток Слизерину уникаючи Філча.
– Під його ногами був люк, – закотив на Гаррі очі Тео.
– Він точно щось стереже, – міркувала Герміона далі, поки Гаррі, Рон та Невіл тулилися один до одного на підлозі.
– О, то ось де та річ з Ґрінґотсу – пробурмотів Гаррі ледь чутно, що, очевидно, виявилося великою помилкою.
– Яка річ з Ґрінґотсу? – примружив очі Тео.
– Ти про спробу пограбувати банк? – розширивши очі повернулася до нього Герміона.
– Е-е, можливо, я забув сказати, що те саме сховище, яке намагалися пограбувати, виявилося порожнім через те, що Геґрід забрав звідти пакунок для Дамблдора ще в мій день народження, – швидко пояснив він, знизуючи плечима.
– Мені здається таке важко забути, – буркнув Рон.
– То Дамблдор знав, що хтось шукає річ сховану в Ґрінґотсі й вирішив принести її в Гоґвортс? – міркувала й далі Герміона.
– Це найбезпечніше місце у світі, – знизав плечима Тео, розглядаючи стелю.
Гаррі тільки пирхнув на це. Наразі в Гоґвортсі одночасно перебував один Смертежер, один одержимий Волдемортом та один горокракс. Якщо це вважається найбезпечнішим місцем у світі, то він боїться спитати, що коїться деінде.
– Нам потрібновідчинити той люк і дізнатися, що ховає Дамблдор, – заявив Том.
Гаррі негайно піднявся на ноги.
– Пропоную нам усім забути про це й лягти спати, – безтурботно заявив він, струшуючи одяг від пилу. – Я не хочу сьогодні тікати від Філча втретє.
– Добре вам, – буркнув Рон, підіймаючись з підлоги, – один пароль і ви у гуртожитках, а нам з Тео ще блукати Гоґвортсом.
– Я проведу вас крізь таємний прохід, який знайшов нещодавно, – скривився Гаррі, уявляючи шлях у повній темряві. – Щоправда, доведеться знову спуститися сходами.
Тео кивнув з обличчям людини приреченої на страту
– Ч-чому б в-вам н-не з-залишитися у в-вітальні Ґ-ґрифіндору?
Гаррі підскочив на місці разом з іншими, злякавшись Невіла, що нарешті відійшов від шоку.
– Хіба це дозволено правилами? – нахмурилася Герміона.
– Герміоно, – втупився Рон у неї роздратованим поглядом, – хіба дозволено правилами тримати в Гоґвортсі ВЕЛЕТЕНСЬКОГО ТРИГОЛОВОГО ПСА?!
О, а Гаррі вже думав, що обійдеться без криків. Це було доволі наївно.
– Можливо, ви зможете покричати там, де нас не знайде Філч? – втрутився Тео раніше, ніж Герміона запалилася суперечкою.
– Свиняче рило, – тільки й сказав Гаррі.
– Я хочу попередити, що не нестиму відповідальності за те, що ви привели гостей до вітальні, – сказала Гладка Пані, оглядаючи Рона та Тео з ніг до голови.
– Нумо, Гладка Пані, усі брати Рона в Ґрифіндорі, а за Тео ми ручаємося, – пообіцяв Гаррі, витягуючи з рукава своє найбільш жалісливе обличчя.
Гладка Пані витримала рівно три секунди його широко розплющених очей та тремтячої губи, перш ніж з важким зітханням відчинила портрет.
– Ласкаво просимо в серце Ґрифіндору, – широко усміхнувся Гаррі, обертаючись до друзів, та жартівливо вклонився, наслідуючи близнюків.
Рон тільки пирхнув, проштовхуючись до вітальні, а Тео зачекав, допоки увійдуть інші, оглядаючи прохід так, наче збирається обпектись, торкнувшись чогось червоного та золотого.
– Я не впевнений, що ця колірна гамма пасує моїй особистості, – пробурмотів він обережно переступаючи поріг.
– Добре, що капелюх відправив тебе в Слизерин попри сумніви, так? – легко штовхнув його в плече Гаррі.
Тео тільки обернувся до нього з порожнім обличчям і примружив очі.
– Не розумію про що ти говориш, – доволі поспішно сказав він, а потім пробрався вітальнею до каміну.
Гаррі тільки мугикнув, посміхаючись сам собі.
Прямуючи за Макґонеґел кілька годин тому, він думав, що закінчить день на холодній вулиці зі зламаною чарівною паличкою. Зараз же, він опинився разом зі своїми друзями у теплого каміна, намагаючись розкрити чергову таємницю Гоґвортсу. Здається, попри всі негаразди, сьогодні удача була на його боці. Він намагався вірити, що вона не відвернеться від нього.