Гаррі Поттер і що тут в біса відбувається

Щоб не виникало жодних зайвих питань, Тео вважає доречним відразу зазначити, що він не дурний, гаразд? 

Він виріс в чистокровній родині, з чистокровним вихованням і, очевидно, чистокровною ненавистю до всього нижчого. На жаль, дуже швидко виявилося, що нижчий тут саме він.

Серед усього, що можна було сказати власному сину на щомісячних зустрічах в Азкабані, Тиберіус Нотт вирішив поділитися головним. Звісно, це були не запевнення, що Тео бажана, довгоочікувана дитина, якою пишаються та кохають, а багатогодинні монологи вихваляння Темного Лорда та місця Тео в майбутній Імперії Волдеморта. 

“Темний Лорд настільки могутній, що його магія затоплювала будинки, в які він заходив, Теодоре. Пам’ятай це. Темний Лорд настільки жорстокий, що його вороги вбивали себе, до того, як зіткнуться з його гнівом, Теодоре. Пам’ятай це. Темний Лорд та його ідеї настільки величні, що найповажніші сім’ї вклонялися йому, Теодоре. Пам’ятай це.

Пам’ятай, Теодоре, що хоч всі вважають війну закінченою, а перемогу Світла незаперечною, одного дня Темний Лорд повернеться і ми стоятимемо поруч з ним. Він віддячить нам, за нашу вірність, за нашу жертву, за нашу непохитну віру в його безсмертя і владу над світом.”

Пам’ятай це, Теодоре, твердив йому батько в пронизаних відчаєм та страхом стінах Азкабану.

Чомусь, його батько не здогадався люб'язно повідомити Тео про те, що чистокровні, а тим паче слизеринці, вміють добре пристосовуватися, шукати вигоди та робити те, що вигідно тільки для них. Його батько не сказав, що коли виграє Світло, Темрява намагається вдати жертв, обертаючись проти тих, хто цього не робить. Батько Тео не цурався своєї підтримки Темного Лорда. О, ні, він пишався цим, говорив з вогнем в очах, з тріпотінням серця, з посмішкою на губах. Він заявив на весь Червосуд про свою відданість та роль в сходженні Темного Лорда.

Я стояв поруч з Темним Лордом, коли той будував свою Імперію тільки в думках, Теодоре, і я стоятиму поруч, коли він збудує її в реальності.

Тиберіус Нотт програв битву здорового глузду з мареннями багато років тому. Це не означало, що Тео відразу це помітив. Він був дитиною, що шукала визнання батька, його підтримки та гордості. Пройшли роки перш ніж він зрозумів, що єдиною людиною, яка в очах його батька була гідна поваги, був сам Темний Лорд.

Тож Тео, якого виховував навіть божевільніший за його батька чоловік, швидко дізнався, що ніхто ніколи не вважатиме його людиною з власними емоціями, потребами, бажаннями та мріями.

Спочатку в нього була надія на друзів, а потім діти виправданих прихильників Темного Лорда почали уникати його, щоб не набути поганої репутації. Спочатку в нього була надія знайти батьківську фігуру в комусь, хто не гниє в Азкабані, а потім йому показали, що чистокровність означає зламані пальці, розірвану шкіру і самотність. Спочатку він думав знайти дім в Гоґвортсі, а потім попереду почали майоріти чи то сім років, чи то все життя в униканні.

Звісно, він навіть не мріяв, що колись це зміниться.

Коли тобі говорять весь час одне й те саме ти віриш в це. Коли за непослух в тебе летять прокляття, ти припиняєш ставити питання. Це, звісно, не означає, що вони зникають. Ти просто тримаєш їх при собі, вчився шукати відповіді власними силами. І варто знайти всього одну помилку, як ти починаєш піддавати сумніву все, що тобі говорили раніше і продовжують говорити зараз.

Принцип доміно, пробурмотів йому якось Рон.

– Гаррі Еванс, – представився йому Хлопець-Що-Вижив, нетерпляче посміхаючись.

Тому, так. Тео не дурний.

Коли він бачить худого, чорноволосого хлопця, з неприродно зеленими очима і незнайомим прізвищем, він просто хоче... отримати відповіді. Відчути себе особистістю, а не мармуром з якого вирізають маріонетку для Темного Лорда.

Це був просто цікавий хлопець з надто схвильованим голосом, божевільними історіями та надмірно експресивною мімікою й жестами. Він поводився так, наче ніхто ніколи не кидав на нього другого погляду і він міг робити що завгодно, адже про нього одразу забудуть. Його окуляри лише трохи псували блиск захвату в очах, його напружена мова тіла видавала прихований біль, його книги натякали на подвійне дно. Не дивно, що Тео вчепився в нього, наче в рівняння, з невідомою змінною.

Він поговорив з Гаррі один раз, всього один, і зрозумів, що мало хто зможе так схвилювати його знову. Хлопець роздавав прихильність так, наче накопичував її роками, був закоханий в магію, як ніхто з чистокровних і викидував всі можливі упередження Тео у вікно.

Звісно, цією людиною мав виявитися Гаррі проклятий Поттер. Звісно, він мав кинути в його життя ще й Рона бісового Візлі. 

Зрадник крові, бідняк, невдаха. Хлопець, що прагнув бути кимось, а не тінню братів, що чаклував чужою чарівною паличкою, як більшість власними, що бачив світ шаховою дошкою і не звик програвати в цій грі. 

Тео намагався, справді намагався, від нього позбутися. Бо, знову ж таки, він не дурний. 

Рон, як виявилося, теж. 

Чи був Візлі трохи незграбним, легковажним, запальним, занадто прямолінійним та лінивим? Однозначно. Дурний? Якщо хтось так думає – це їхня помилка. 

(У такій великій сім’ї як Візлі тобі доводиться вчитися вдавати дурня, щоб уникнути зайвої роботи.)

Тео не помиляється.

Він бачив, як очі Рона чіплялись за взаємодію Тео і Гаррі. Кожний нахил голови, кожен замислений погляд. Рон бачив надію Тео на щось хороше у своєму житті й вчепився за неї. А потім, Рон помітив синці на його руках, Гаррі залишив їх на самоті й прямолінійність Рона дала плоди. Той вчепився ще сильніше.

Навряд Рон розумів це, але Тео бачив, як шахові фігури рухаються в його очах, як партія за партією програється в його голові, поки не закінчується перемогою. Було б чудово, якби Тео також зрозумів, що в хаосі, бідності та непередбачуваності сім’ї Візлі, Рон настільки звик до негараздів, що вони його припинили хвилювати.

Тео мав би знати, що потрапив у велику халепу, коли Капелюх приземлився на голову Рона й нахмурився. Його вирок було винесено, коли Рон, замість впевнено дивитися на Ґрифіндорський стіл, глипнув лиш на Гаррі в оточенні Герміони, Невіла та своїх братів, і за мить перевів погляд на Тео, якого оточувала прикра соціальна дистанція.

Йому цікаво що батьки його однолітків говорили їм. 

Так, дитино, ми прихильники Темного Лорда і Нотти теж, але перебування поруч з ним змусить всіх зрозуміти, що ми брехали про Імперіус і погрози нашим близьким, тому тримайся від нього якомога далі, інакше опинишся разом зі своїми любими батьками в Азкабані, обіймаючи на ніч дементорів замість своїх дитячих іграшок.

Але це не має значення, що говорили тим зарозумілим чистокровним виродкам, які кривилися дивлячись на нього та штовхали його далі лавою. Тео більше хвилює, що говорили Рону Візлі. Він дивиться на Тео, на приховані синці під його мантією, на Гаррі за Ґрифіндорським столом і раптом набуває впевненості у своєму виборі. Тео знає, що той опиниться в Слизерині раніше, ніж Капелюх вигукне слова і не розуміє цієї жертви.

В той день і кілька наступних, Тео дізнався про багато інших речей. Він дізнався, що деякі сім’ї не відрікаються від дітей, що не потрапляють в очікуваний будинок, не присилають їм ревунів, не ігнорують один одного. Тео дізнався, що іноді люди готові терпіти насмішки, прокляття та ігнорування тільки для того, щоб залишитися поруч з тобою. А ще, неочікувано, він справді дізнається що існують люди, яких мало хвилює твоє походження і через нього вони не припинять прагнути дружби з тобою.

Найнесподіванішим певно було те, що Тео взагалі зміг знайти друзів. І це, він готовий зізнатися, не найочевидніша компанія одинадцятирічок, про яку хтось міг би подумати. Маґлонароджена всезнайка, кровний зрадник, незграбний син героїв війни та син засудженого смертежера. І, звісно ж, бісовий Гаррі Поттер, Герой Чарівної Війни, Рятівник Чарівної Британії, Хлопець-Що-Вижив-На-Зло-Всім-І-Продовжує-Дратувати-Кожного-Смертежера-Своїм-Існуванням. 

І, о, дивіться, та сама людина, що покінчила з великим, злим, страшним та могутнім Темним Лордом повинна була обов’язково виявитися божевільною.

Послухайте, гаразд? Той шрам прямо на лобі повинен був завдати хоч якоїсь шкоди дитині й ось, нарешті, Тео дізнався якої саме. Те вбивче прокляття, що влучило в Гаррі в дитинстві вбило його здоровий глузд.

Тож, як Тео вже багаторазово говорив (точніше думав, бо поруч з такою всезнайкою як Герміона, він не зізнаватиметься в цьому в голос), він не дурний. Саме тому Тео знає, що з Гаррі щось не так.

По-перше, Гаррі цілковито проігнорував те, що батько Тео смертежер, сам Тео з Роном в Слизерині, а міжбудинкове суперництво існує не просто так. По-друге, він також ігнорував кожного, хто говорив про нього лайно, здавалося, навіть не звертав на це уваги й ніколи не говорив жодного поганого слова у відповідь. Виключенням, очевидно, був професор Снейп і це дуже вагома третя причина. Ніхто при здоровому глузді не наживає собі у вороги майстра зілля. Четвертою, не такою очевидною причиною, було те, що Гаррі був розумним і магічно потужним. Хтось скаже, що це не пов’язано, але факт того, що той вперто не помічає цих своїх рис є відверто тривожним.

Ох, а також є ці короткі паузи в розмовах, недоречні до ситуацій емоції, миті, коли Гаррі надто глибоко в собі, щоб реагувати на світ. Він носить на обличчі ті тривожні погляди втоми й цілковитого виснаження, непритаманні дітям зі щасливим дитинством, яке мало б бути в Рятівника Чарівного Світу, зникає в прихованих куточках бібліотеки зі стосами старих газет та відверто дивних книг, бурмоче собі під ніс, коли думає, що ніхто не звертає уваги й весь час дивиться в порожнечу.

Тео б відмахнувся від цього, якби не бурхлива, надмірно мінлива магія Гаррі. Цей вир чистої сили, що несподівано затоплює повітря навколо, а за мить так само блискавично зникає, змушує волосся Тео на потилиці підійматися в паніці. 

Кожен пристойний чарівник знає, що нестабільна магія може бути тільки у того, хто має хиткий розум.

Тож, підбиваючи підсумки, першою річчю, яку знав Тео було те, що він не дурний. Другою – те, що Гаррі Поттер божевільний, надмірно магічно сильний, психологічно травмований та місцями параноїдальний. Третьою – те, що йому з Роном потрібно було вибратися з гуртожитків Ґрифіндору раніше, ні Драко Мелфой прокинеться й донесе про їх відсутність професору Снейпу. Четвертою – хоч би як вперто Тео не ігнорував розпитування людей про чарівний спадок Ноттів, він справді вмів відчувати магію. 

Зважаючи на все вищеперераховане, план мав бути простим: знайти спальню перших років, відімкнути двері, тихо пробратися всередину, знайти ліжко Гаррі та випитати в нього розташування прихованого коридору, що веде до вітальні Слизерину.

Єдине, про що не подумав Тео, що зважаючи на всю цю магію Гаррі в повітрі, буде доволі легко пропустити невеликі крихти на шторах його ліжка.

Тому Тео, звісно ж, взяв і потягнув.

А потім його руку охопило невидиме полум’я.

Можливо, він не такий вже й розумний.

***

Гаррі прокинувся від крику. 

Не те щоб це було новою річчю в його житті, але він все одно підірвався з ліжка, хапаючи ротом повітря. За мить, кожен його м’яз напружився, а магія стиснулась, готуючись до атаки. Він нахмурився, збентежено кліпаючи в спробі зрозуміти що не так. 

Інколи (або ж часто за мірками звичайних людей) йому снилися неприємні та бентежні речі, що змушували його прокидатися в сльозах, холодному поті та невпевненістю в тому, що реальне, а що ні. Часом, це були лишень зелені спалахи вбивчого прокляття, дзвінкий сміх та крики. Відколи Гаррі дізнався справжню особистість Тома, йому почали снитися ще й осудливі, повні огиди обличчя його батьків, що відрікаються від нього. Був Квірелморт, що душив Гаррі тюрбаном, перетворював його в мумію та катував, розриваючи його шрам, були Дурслі, що знущалися з нього перед всім Гоґвортсом, був Дамблдор, що дізнавався про Тома в його голові й відправляв його в Азкабан.

І це тільки невелика колекція нічних жахів, що переслідували Гаррі. Тож так. Прокидатися від крику було звичайною справою.

Знизавши плечима й закутавшись в ковдру по самі вуха Гаррі видихнув повітря, що непомітно для себе ж затримав, і влігся в ще тепле ліжко. 

Цікаво, чому він так здивувався цьому крику?

– Можливо, – напівсонно пробурмотів Том, – тому, що кричав не ти.

– Хм, так, – кивнув собі Гаррі так, наче це все пояснювало, – можливо.

Через один короткий удар серця Гаррі знову підірвався з місця, вирячившись в бордові завіси навколо ліжка.

– А хто тоді кричав?! – панікуючи запитав він у Тома, якого не надто хвилювали крики дітей.

Допоки Том важко зітхав та кривився, прокидаючись, навколо знявся галас. Гаррі поспішно витягнув чарівну паличку, що тримав під подушкою та смикнув завіси, відкриваючи очам абсурдну картину.

Шеймус та Дін стояли на власних ліжках з витягнутими чарівними паличками, почервонілий Рон намагався закрити огляд хлопцям на Тео, що згорнувся навколо своєї руки на підлозі. Ошелешений Невіл стояв поруч з власним ліжком, ледь тримаючи на витягнутих руках диявольську пастку.

– Що тут в біса відбувається? – розгублено запитав Гаррі.

– Так! Нас теж це цікавить! – викрикнув Дін, допоки Шеймус махав головою в цілковитій згоді.

– Ми просто хотіли розбудити Гаррі! – захищаючись відповів Рон, досі закриваючи собою Тео від хлопців.

– О, то твої захисні чари на завісах справді працюють, – здивовано протягнув Том і Гаррі ледь не розбив собі носа, плескаючи рукою по обличчю.

– О, Мерліне! – вигукнув він, зістрибуючи з ліжка до Тео. – Мені так шкода! Я тренувався накладати захисні чари на ліжко і забув розвіяти їх перед сном!

Гаррі не забув. Він навмисне залишив їх на випадок, якщо хтось спробує вбити його уві сні. Ніхто не спробував, але от, подивіться, Тео корчиться на підлозі від, ймовірно, серйозних опіків на руці.

– Це справді чудова перша спроба створення вардів, – похвалив його Том, поки Гаррі думав як провалитися крізь землю.

– Це не пояснює як ви опинилися в Ґрифіндорських гуртожитках! – досі налякано вигукнув Шеймус.

– Я сам їх впустив. Снейп надто довго тримав мене на затриманні й хлопці провели мене до гуртожитків. Я не хотів, щоб їх спіймав Філч, – відмахнувся Гаррі, обережно оглядаючи руку Тео, яку той неохоче протягнув.

– Ми думали розбудити тебе раніше, щоб ти провів нас до підземель коротшим шляхом до того, як інші хлопці в кімнаті прокинуться і почнуть ставити питання, – швидко пояснив йому Рон, теж схиляючись на Тео, що вже роздратовано відштовхував його. – І, звісно, поки не донесуть до Снейпа.

З хороших новин – чари зцілення вдавалися Гаррі справді добре, коли він був наляканий та наповнений відчуттям провини. З поганих – Тео виглядав справді розлюченим на нього.

– Мені дуже, дуже шкода, Тео. Я ніяк не міг зрозуміти теорію вард досить добре, щоб змусити їх читати наміри людини, яка їх торкається, – спробував виправдатись Гаррі, накладаючи Епіскі на руку Тео та шукаючи настоянку дитані у власній скрині. – Ось, я мав трохи в запасі це повинно залікувати все, що я не зміг.

Гаррі мав надію, що хлопці не питатимуть звідки в нього власна аптечка. Було б дуже незручно пояснювати як він взагалі докотився до злому з проникненням в лікарняне крило та викрадення настоянок з шафи мадам Помфрі.

– Я в порядку, – гаркнув на нього Тео, підіймаючись на ноги й відразу рушив до виходу з гуртожитків. – Тобі краще дуже швидко відвести нас в гуртожитки Слизерину, допоки я прокляв тебе.

– Так, звісно, я навіть не переодягатимусь, – швидко кивнув Гаррі, хапаючи Рона за руку та слідуючи за Тео, на ходу обертаючись до інших Ґрифіндорців. – Вибачте, що розбудили. Це більше не повториться, обіцяю!

Гаррі буквально вистрибнув з портрету Товстої Леді, тягнучи буркотливого Рона за собою. 

– Нам не обов’язково бігти, – сперечався той, поки Гаррі перестрибував через сходинки, ведучи хлопців до прихованого тунелю за гобеленом.

– Обов’язково, якщо ти не хочеш, щоб я почав вбивати людей, – прошипів у відповідь Тео, який досі кидав смертоносні погляди на Гаррі.

Щойно він відкинув гобелен, Тео пролетів повз нього, штовхаючись.

– Тепер він ненавидітиме мене до кінця мого жалюгідного життя, – зітхнув Гаррі, здригаючись від голосного сміху Рона.

– Він не ненавидить тебе, – похитав той головою, плескаючи Гаррі по плечу.

– Невже? – здивовано підняв брови Гаррі махнувши рукою на Тео, що сердито тупцював бурмочучи собі під ніс.

– Так, – закотив Рон очі, – він знає, що ти не хотів завдати йому шкоди тими прокляттями, та й він сам мав би здогадатися, що ти не спатимеш в ліжку без жодного захисту.

Гаррі хотів би запитати, що це взагалі означає, але навряд йому сподобається відповідь.

– Тоді чому він погрожує мені прокляттями? – розгублено подивився Гаррі вслід Тео.

Рон тільки пирхнув, махаючи головою.

– Не хвилюйся про це, Гаррі. Я обіцяю тобі, що до вечора він відпустить це.

– Якщо ти так кажеш, – нахмурився Гаррі вже вигадуючи план, як змусити Тео пробачити його.

– Ну, дякую, що показав нам цей прохід, – посміхнувся йому Рон, оглядаючи стіни.

– Тут не працюють чари освітлення, – вирішив уточнити він.

– Я помітив, – скривився Рон, кілька разів спробувавши заклясти Люмос. – Тоді я поспішу знайти Тео, допоки він не розбудив половину школи своїми обуреними промовами.

Гаррі тільки помахав Рону, поки той зникав у темряві, надіючись, що його міркування виявляться правильними й Тео зрозуміє, що чари на завісах не були призначені для нього.

– Тобі варто перевстановити ті варди. Вони частково падають після того, як спрацюють, – нагадав йому Том, мало хвилюючись турботами Гаррі.

– Звісно, щоб поранити ще когось з моїх друзів? – роздратовано зашипів він.

– Якщо вони справді твої друзі, чи хоча б розумні, то більше не торкатимуться твоїх речей. Навіть найдурніші бояться болю, – закотив на нього очі Том.

Гаррі тільки важко зітхнув, розвертаючись на п’ятах до Ґрифіндоської вежі. Йому справді доведеться попрактикуватись у зведенні кращих захисних чар навколо свого ліжка. В перші дні в Гоґвортсі йому було важко заснути, постійно хвилюючись за своє життя, тому Том запропонував йому знайти деякі книги у бібліотеці та вивчити кілька простіших чар захисту території. Він й без того щовечора оточував своє ліжко чарами мовчання, щоб не будити інших під час своїх нічних жахів і не прокидатися, коли інші вештаються кімнатою. Тому, коли йому в руки потрапили “Основи теорії вард та захисних мереж”, створення сплетіння кількох чар відлякування та не надто шкідливих проклять, виглядали хорошою ідеєю.

Звісно, допоки він ледь не спалив Тео половину руки.

– Не драматизуй, – закотив очі Том на його роздуми. – У нього б навіть не утворилися пухирі, це був легкий опік долоні. 

– Це не я драматизую, це ти черствий, – огризнувся Гаррі.

– Якщо ти почуваєшся від цього краще, то продовжуй страждати, – закотив очі Том, морозячи своїми мацаками потилицю Гаррі.

Гаррі хотів би ображено мовчати всю дорогу до гуртожитку Ґрифіндору, але він був надто цікавим для свого власного блага.

– То чари мовчання падають з частиною вард, коли їх торкаються? – протримався він лише кілька хвилин.

– А як інакше ти маєш почути зловмисників? – роздратувався на нього Том.

Певно, брак сну впливав навіть на Темних Лордів.

– Мені доведеться подарувати Тео щось справді дороге, якщо я хочу, щоб він мене пробачив, – пробурмотів він дорогою.

– Подаруй йому отруту довготривалої дії, щоб він нарешті позбувся свого дядька, – справді щиро порекомендував йому Том.

Гаррі згадав, чому він присягнувся більше не питати порад у Тома щодо соціальної взаємодії. Тим більше, він впевнений, що Тео міг би сам зварити отруту, якби захотів. Напевно, людина, що отримає над ним опіку в разу смерті його дядька нічим не краща за того виродка.

– Я нагадаю тобі дослідити цю тему, – безтурботно сказав Том, не звертаючи уваги на те, що це дуже схоже на планування вбивства.

В будь-якому випадку, Гаррі не заперечив йому. Що? Завжди потрібно бути готовим до непередбачуваних обставин. Дурслі були погані й без магії й Гаррі здригався тільки від думки про те, що ті могли б з ним зробити, якби володіли чарами.

Так, йому доведеться дослідити родовід Тео.

***

Тео влетів до гуртожитку першокурсників, грюкаючи за собою дверима. Мелфой вскочив з ліжка, перелякано відкинувши завіси ліжка та витріщився на нього. Тео міг бачити як привид сну та переляку сповзав з його обличчя, перетворюючись на гнів. Позаду нього Рон відкрив двері, що закрилися прямо перед його обличчям і врізався в спину Тео, бурмочучи прокляття.

– Якого біса ви створюєте стільки шуму? Ми тут намагаємось спати, – скривився Мелфой в огиді.

Тео стояв посеред кімнати, пропалюючи діри в Мелфої й той мав побачити, що він не в настрої, коли хвиля занепокоєння пробігла його обличчям.

– Що ви робили за межами гуртожитку так рано? – озвався з іншого боку кімнати Блейз.

На щастя, Забіні був розумніший за деяких людей, тому коли Тео зиркнув на нього, той поспішно підняв руки, вдаючи поразку та повернувся до ліжка. Креб та Ґойл безтурботно продовжили спати, на щастя, не знижуючи інтелект цілої кімнати.

– І? Ти не збираєшся пояснити себе? – підняв на Тео брови Мелфой, ігноруючи почуття самозбереження.

Не довго думаючи, Тео ступив в його бік, вискаливши зуби та загарчав. Рон, ніколи нічому не дивуючись, схопив його за лікоть, відтягуючи від проблем. Цього разу Мелфой зрозумів великодушний натяк Тео і пискнувши зашторив ліжко.

– Тео! – зашипів на нього Рон. – Ти не можеш просто так гарчати на людей, коли не хочеш з ними говорити!

Тео кинув на нього не надто вражений погляд, вириваючи щойно зцілену Гаррі руку з міцної хватки Візлі.

– Я щойно це зробив і це спрацювало, – цілком доречно зауважив він.

Рон тільки закотив на нього очі.

– Ти знаєш про що я. Мелфой й без цього ненавидить нас як і всі інші слизеринці. Єдине чого нам бракує – чуток про те, що ти перевертень.

– Можливо, якби всі думали, що я перевертень, то тримались би від мене на відстані, – закотив на нього очі Тео.

– Або вимагали виключити тебе з Гоґвортсу і я б залишився в цьому зміїному кублі сам! – направив його до ліжка Рон.

– Це було твоє рішення приєднатися до Слизерину, – нагадав йому Тео.

– Це було рішення Сортувального капелюха, – вперто заперечив той.

– Якщо тобі від цього легше спати ночами, – відмахнувся від нього Тео.

Він покрокував до свого ліжка, що стояло між тим, що належало Забіні та Рону і відсмикнув завіси з більшою силою, ніж було потрібно.

– Мерліне, Тео, – роздратовано шепотів на нього Рон, – дратуйся на Гаррі тихіше.

– Я буду дратуватися на нього так голосно, як захочу, – прошипів він у відповідь.

– Хлопець не винен, що ти вчепився в його ліжко.

– Він поставив на своє ліжко захисні варди, Роне, – зиркнув на нього Тео.

– Він цілком виправдано турбується про власну безпеку, – навмисно безтурботно знизав плечима Рон.

Тео взагалі помітив, що Рон люб’язно ігнорує дуже багато речей. Можливо, це мудрість, яка приходить з роками життя у божевіллі сім’ї Візлі чи, взагалі, їхня родова магія. Ніхто не знав, що в їхній сім’ї передавалося з кров’ю, а люди намагалися вивідати про це століттями. Наразі Луціус Мелфой намагався вивідати про неї, говорячи всім і кожному, що у Візлі нема родової магії. Робив це він, звісно, в надії, що ті не витримають такої образи й нарешті проговоряться. Знову ж таки, Артуру Візлі було цілковито начхати на такі речі.

– Не вдавай дурного, – гаркнув на нього Тео, штовхаючи Рона в плече.

Рон навмисно повільно подивився на власне плече, а потім на Тео, піднявши брови. Боже, він вмів змусити його почувати себе лайном, яке не знає, що таке нормальне людське спілкування. Тео кілька разів міцно стиснув долоню в кулак, а потім розслабив, відступаючи на крок.

– Вибач, – впився він поглядом в смарагдові килими, в яких намагався протерти ногою дірку. 

Рон відразу ж посміхнувся, поплескавши його по плечу, а потім сів на ліжко Тео.

– Все добре, – відмахнувся той, знімаючи взуття. – Але я думав ти б помітив варди. 

Коли Тео здивовано підняв на нього брови, всівшись поряд, Рон закотив очі.

– Вся ця річ з сімейною магією Ноттів й таке інше, – безвиразно махнув він рукою в повітрі.

“Таке інше”. Звісно.

– Хм, – тягнув він час, знімаючи власне взуття, та ліг на ліжко поперек, – за інших умов я помітив би.

– Це через брак сну? – певно Рон вирішив не ігнорувати речі цього разу.

Тео на мить стиснув губи. Не те щоб сімейна магія Ноттів була таємницею, але справа була не в ній.

– Я можу відчувати магію в будь-якому стані, – це було те лайно, про яке його дядько справді мав намір попіклуватися, на відмінну від психічного стану свого небожа.

– Тоді як ти взагалі вліз в його варти? – нахмурився Рон так, наче вже подумки програвав кілька партій в шахи.

Тео на мить завагався, бо це була не його “таємниця”, але навряд Рон пропустив її.

– Досить важко помітити магію на предметах, коли така ж сама вже висить в повітрі, – спробував він пояснити не надто ясно, на випадок, якщо інші в кімнаті підслуховували.

Рон повернув до нього голову, припинивши розглядати візерунки на стелі й вирівняв вираз обличчя. 

– Так, – скрився він, – я міг би здогадатися.

Так. Рон міг би, Тео не сумнівався. Візлі, як би боляче це не було визнавати, справді виявився розумним. Він просто… не надто турбувався про речі, які вважав неважливими й занадто турбувався про те, що його справді цікавило.

Чомусь, Рона більше цікавили люди, ніж спокійні роки навчання.

Тео кинув лише один погляд на Рона, підняв брови й пирхнув. 

– Він навіть не усвідомлює, що звичайні чарівники не сплітають захисні варди на першому курсі, чи не так? – весело зауважив Тео.

– Гаррі взагалі мало звертає уваги на світ навколо, – знизав плечима Рон у відповідь.

– Це м’яко сказано, – пробурмотів Тео, підіймаючись вище на ліжко та заповзаючи під ковдру. – Я взагалі здивований, що він дожив до Гоґвортсу.

Рон засміявся, закриваючи рота рукою в надії не потривожити сон інших і підвівся з ліжка Тео, крокуючи до власного, а потім зупинився, замислившись.

– Знаєш, я думаю це проблема того, що він не ріс серед інших чарівників і тому не зовсім усвідомлює, що вважається нормальним. 

– Явно не магія без палички та слів в одинадцять років, – буркнув Тео, знову розлютившись.

– Припини йому заздрити й спи, – відмахнувся від нього Рон.

– Він сплів мережу захисних чарів навколо свого ліжка, прив’язавши їх не до магічного каменю, а до тканини, Роне. В одинадцять років. А потім, він перепросив, що не навчився за кілька ночей робити свої варди розумними й розрізняти наміри того, хто їх торкнувся, – не стримався Тео.

– Як я сказав, – знову увімкнув режим безтурботності Рон, – він не знає, що це має бути неможливим для когось нашого віку, тому ніщо не зупиняє його спробувати.

– Спробувати. Ти говориш так, наче у нього не виходить, – зиркнув на нього Тео.

– Ну, думаю ми побачимо на наступних заняттях, так? – тільки й відповів той, накриваючись ковдрою по вуха. – Можливо він, не знаю, жахливий в трансфігурації чи зовсім не вміє читати зоряне небо.

– Хто взагалі добре читає зоряне небо? – досі роздратовано скривився Тео.

– Нотти й Блеки? – скептично поглянув на нього Рон.

Буркнувши, Тео зарився глибше в ковдри, розслабляючи м’язи, що задерев’яніли від сну на дивані.

– Це навіть не піддається сумніву.

– Ну то насолоджуйся своєю сімейною магією з благословенням ночі й припини заздрити Гаррі, – ніяк не вгавав Рон.

– Я не заздрю. Я занепокоєний, – заперечив він.

– Так, що завгодно. Просто змирись. Він Гаррі Поттер, що ти очікував? – визирнув на нього Рон з під ковдр.

– Золотого хлопчика Ґрифіндору, що підіймає повстання в школі, виганяючи звідси дітей смертежерів і хизується всім своєю перемогою над Темним Лордом? – відповів він під сміх Рона, а потім знову вбивче зиркнув на рудого. – Не кажи мені, що ти очікував іншого.

Рон тільки знизав плечима, тягнучись до завіс.

– Не кажу. Просто дай йому знати, що ти не ненавидиш його через те, що його варди обпекли твою руку, гаразд? 

– Я не ненавиджу його, – нахмурився Тео. – Чому б Гаррі взагалі так подумав?

– Можливо, тому що ти втік від нього, двічі погрожував проклясти та вбити, а потім навіть нічого не сказав на його вибачення? – звів той на нього брови.

– Ти знаєш, що я не мав на увазі, що прокляну його. Я весь час погрожую тобі тортурами й вбивством, а потім витягую твою дупу з проблем в які ти втрапляєш, – трохи розгублено пробурмотів він.

– Але ж Гаррі цього не знає, чи не так? Він може вирішити, що ти серйозно. Краще переконайся, що це не так.

Тео нахмурився, переглядаючи минулу голину свого життя. Ну, так. Можливо, деякі люди могли сприйняти погрози вбивством за прояв ворожості. Тео тільки кивнув, намагаючись змусити свій мозок обертатися по спіралі.

– Добре, Роне. На добраніч, – пробурмотів він, зашторивши ліжко. 

– Добраніч, Тео, – почув він приглушену відповідь.

Хоч від ночі залишилося майже нічого, Тео все одно сильніше загорнувся в ковдру, плануючи забрати від цих кількох годин сну все можливе. Було б добре, якби до ранку Мелфой забув про те, як Тео на нього гарчав. Попри все, проблем йому й без цього не бракувало.