Захоплення та страхи
Гаррі вібрував від нетерпіння.
Ну, якщо точніше, то він не міг спокійно всидіти на жодному уроці, гублячись в думках.
– Містере Поттере, залишіться після заняття, будь ласка, – роздратовано зітхнула Макґонеґел коли Гаррі вчетверте за останні тридцять хвилин не почув її питання.
– Звісно, професорко Макґонеґел. – чемно відповів він після того, як Невіл штовхнув його ліктем під ребра.
Макґонеґел тільки підняла на нього брови й продовжила лекцію, яка, можливо, й була б цікавою, якби думки Гаррі не були цікавіше. Він ледь не злетів з місця, коли заняття добігло до кінця, але Герміона буквально розвернула його у дверях і нагадала залишитися.
– Ви просили залишитися, професорко? – запитав Гаррі, намагаючись не вистукувати крещендо ногою об підлогу.
– Так, містере Поттере. – поправила вона окуляри. – Чи можу я запитати, з чим пов’язана ваша неймовірна… активність сьогодні?
Гаррі міг присягтися, що вона знала відповідь і мимоволі прижмурив очі.
– Сьогодні перший урок польотів. – все ж схвильовано повідомив він й на мить побачив спалах розваги на її обличчі. – Я завжди хотів навчитися літати, а тут ще й квідич? Якби ви не заборонили мені принести мітлу до школи, я б вже давно спробував сам!
– Тоді як чудово, що ви прислухались до мого листа, а не офіційного запрошення до Гоґвортсу, де це чітко зазначалося великими літерами. – суворо поглянула на нього Макґонеґел, а потім її погляд трохи пом’якшав – Ваш батько теж любив літати.
– Я чув про це, але ніхто не говорив на якій позиції він грав. – схопився за можливість Гаррі.
– Ох, – сумно посміхнулася вона. – Джеймс був чудовим загоничем. Він увірвався на проби й заявив, що буде змагатися за кожній з вільних позицій, щоб тільки потрапити в команду. Після того, як його взяли, з кожним днем він грав все краще і краще, допоки не став капітаном. Тоді він й перейшов на позицію ловця.
– Навіщо йому було це робити? Він повинен був бути хорошим загоничем після років гри.
– О так, але на його шостому курсі не знайшлося жодного гідного ловця, але було кілька чудових загоничів з молодших курсів. Він поступився місцем, щоб команда була у своєму найкращому складі. – пояснила йому Макґонеґел, блукаючи серед спогадів, а потім неочікувано розсміялася. – Я пам’ятаю, як він всюди ходив з тренувальним сничем. Усі думали, що він хизується і, звісно, частково це було правдою, але насправді він не раз залишався після трансфігурації, міряючи кімнату кроками та розповідаючи мені про те, як боїться підвести команду в перший рік свого капітанства. Він носився з тим сничем десь пів року, допоки твоїй мамі це не набридло і вона зачарувала м’яч, щоб той при дотику забарвлював всю шкіру в рожевий. Твій батько, звісно, був досить впертим, щоб ходити так три тижні. Мені довелося конфіскувати його снич.
Гаррі досі намагався в деталях запам’ятати цю історію, коли почув останнє речення.
– Що?! Навіщо вам було конфіскувати снич? Чому б просто не знешкодити заклинання на ньому? – запитав Гаррі, а потім побачив стиснуті губи Макґонеґел. – Блискучий золотий м’яч відвертав вашу котячу сторону, так?
Він пошкодував про ці слова щойно промовив їх.
– Вам час йти, містере Поттере. – примружила очі Макґонеґел.
– Зачекайте… – спробував він.
– Більше жодних історій про ваших батьків від мене. – суворо сказала вона.
– Добре-добре, мені шкода. Але ж… – спробував якомога невинніше запитати він. – Хіба ви не хочете підказати мені, чи будуть наступного року вільні кілька місць в команді з квідичу?
Макґонеґел притисла його гострим поглядом, який надто нагадав Гаррі невдоволену кішку, але все одно відповіла.
– Шукач. Близнюки Візлі – відбивачі, Олівер Вуд – капітан і воротар, Кетті Бел, Анджеліна Джонсон та Алісія Спіннет – загоничі. Наступного року всі вони ще вчитимуться, тому, якщо не знайдеться когось краще, всі залишаться на своїх містах.
Хм. Добре, він може працювати з цим.
Чому Макґонеґел виглядає в захваті від цієї розмови?
– Вона фанатка квідичу. – зневажливо пирхнув Том. – Я пам’ятаю як в шкільні роки Мінерва розфарбовувала собі обличчя, малювала плакати та зачаровувала їх, щоб вони змінювали кольори, рухались чи навіть говорили.
Гаррі не міг не запитати.
Ти грав у квідич?
– Звичайно ні. В мене були важливіші справи, ніж фанатизм по безглуздому спорту.
Як фанатизм по дечому іншому. Чистокровному упередженню, створенні секти та розчленування своєї душі, наприклад. Це, звісно, має більше сенсу ніж спорт.
Том тільки закотив очі.
Гаррі сьогодні наснився не найкращий сон з купою зеленого світла і криків, тому він був не в настрої терпіти Тома довше, ніж необхідно. Том, своєю чергою, був нестерпнішим, ніж зазвичай, що, враховуючи талант чоловіка до вміння злити Гаррі, багато про що говорило.
– Шукач. Як цікаво. – поспішно повторив Гаррі, намагаючись ігнорувати Тома. – Дякую, професорко Макґонеґел. Не буду більше забирати ваш вільний час. Гарного вам дня!
Гаррі відразу ж подався до великої зали на обід. Його друзі чекали на нього, тож йому варто було поспішити. Можливо, його припинить нудити від хвилювання, якщо він хоч трохи поїси.
Це було помилковою думкою, вирішив він, коли Герміона почала вчетверте цитувати “Квідич крізь віки” та поради щодо польотів. Невіл вбирав кожне її слово, постійно повторюючи, що бабуся забороняла йому літати й тепер він до смерті наляканий.
З одного боку, Гаррі вважав, що його бабуся була хоч в чомусь права, коли тримала Невіла якомога далі від мітли, адже той навіть міцно стоячи на землі міг затнутися об власні ноги. З іншого боку, Гаррі принципово не любив Августу Лонґботтом, яка намагалася зліпити з Невіла його батька, попри всі їх відмінності.
Ну, подумав він, можливо, Невіл виявиться природним і підкорить повітря. Коли Том пирхнув і почав декламувати статистику аварій на мітлах, їх різновиди та наслідки, Гаррі трохи засумнівався.
Не те щоб це зупинило його від бажання злетіти в небо. Він міг би підхопити себе в повітрі магією, так? Так. Напевно. Можливо. Якби дуже сильно зосередився під час незапланованого падіння з двадцяти метрів.
– Ну, – плюхнувся хтось поруч з Гаррі, змушуючи його підстрибнути на лавці. – Мелфой не може заткнути рота про свої пригоди на мітлах, тому ми збираємося їсти тут.
Це було все, що сказав Рон, перш ніж накинутися на курячі гомілки та смажену картоплю з овочами. Тео позаду нього дивився на ґрифіндорський стіл, мов на смертоносну істоту, що знищить його, щойно він відірве погляд.
– Роне, Тео! – зраділа Герміона. – Ми щойно намагалися знайти в книгах щось корисне для уроків польотів. Думаєте Мелфой міг би дати нам кілька хороших порад?
Рон подивився на Герміону, наче на божевільну, Невіл дуже недовірливо звів на неї очі, а Тео пирхнув, нарешті штовхаючись до столу. Четверо хлопців переглянулися, намагаючись зрозуміти, хто лусне мильну бульбашку уявлень Герміони щодо особистості деяких людей.
– Я не думаю, – озвався Невіл. – що він допоможе нам.
– Чому? – відповіла Герміона, досі занурена в книгу. – Він дуже розумний. Мелфой в трійці найкращих учнів на кожному предметі.
– Ти слідкуєш за його рейтингом успішності? – відірвався Рон від запечених грибів, щоб скривити обличчя в огиді.
– Я слідкую за рейтингом успішності кожного з вас, щоб знати хто кому зможе допомогти під час підготовки до іспитів. – закотила Герміона очі так сильно, наче навчальний рік щойно не розпочався. – Я не винна, що його ім’я трапляється надто часто, щоб я запам’ятала це.
– Це не має значення. – обірвав її Тео. – Єдина причина чому він може допомогти тобі злетіти в повітря – щоб скинути на землю.
Голова Герміони нарешті визирнула з-за книги. Її брови були насуплені, а губи міцно стиснуті.
– Те, що людина один раз сказала не надто ввічливу річ…
– Він буквально назвав нас усім “неправильним сортом”. – втрутився Тео.
– І Гаррі сказав йому, що він помиляється. Він мав би послухати його.
– Герміоно, – роздратовано зітхнув Тео. – Він все своє життя слухав від батька настанови щодо добра і зла, правильного і неправильного. Одне речення Гаррі не переверне його світогляд.
– Ну, тобі теж все життя говорили багато дурних речей, а потім ти зустрів Гаррі й ось ти тут. – втрутився Рон з повним ротом їжі.
– І не пройшло жодної секунди з того часу, щоб я не пошкодував про це. – скривився Тео, штовхаючи в Рона серветку.
– А що, – перервав їх Гаррі. – я роблю в цьому рівнянні.
Кожен повернувся до Гаррі з таким виглядом, наче вперше його побачив.
– І, – продовжив він. – Роне, я не можу повірити, що ти щойно став на бік Драко.
Очі Рона розширилися від здивування.
– Це, – вказав він на Гаррі виделкою зі шматком курки. – особистий напад. Я заперечую провину. Це цілковитий збіг. Я не винен, що знущання з Тео схожі на захист Мелфоя.
В цю мить над головами учнів почали пролітати сови, розносячи пошту. Сова-сипуха кинула на коліна Невіла посилку, поспішаючи вибратися з галасливого приміщення.
– Ох, це від моєї бабусі. – почав Невіл, коли його плечі напружилися.
– Якщо там є лист, просто викинь його. – буркнув Гаррі, який провів надто багато часу, сидячи з сумним Невілом біля камінів, після прочитання пошти від Августи.
Зараз же Невіл витягнув з посилки мерехтливу скляну кульку, яка вмить наповнилася червоним димом.
– Це Нагадайко! – вигукнув Невіл і почав розповідати всім про подарунок від бабусі. – Що ж я міг забути?
Тео підняв на нього брови.
– Мантію? – вказав той на штани та сорочку Невіла.
– Або краватку. – пробурмотіла Герміона, киваючи на шию Невіла, продовжуючи безтурботно гортати сторінки книги.
– Можливо, портфель. – сказав Рон між ковтками гарбузового соку, вказуючи на порожнє місце на лаві біля Невіла.
– Мені здається, Нагадайко скоріше був натяком на те, що ти так і не відправив своїй бабусі відповідь на минулий лист. – неохоче допоміг Гаррі.
Очі Невіла розширилися до свого максимуму, коли він різко піднявся з-за столу. Випадково, склалося так, що Драко Мелфой саме йшов повз ґрифіндорський стіл. Тож, Гаррі та Тео (Герміона та Рона були надто зайняті книгою та їжею відповідно) довелося спостерігати, як Невіл спотикаються об Мелфоя, валячи їх обох на підлогу.
– Я, – прошепотів йому Тео в загальній тиші. – вагаюся між бажанням піти звідси й уникнути драми та сісти зручніше та спостерігати за драмою.
– Мерліне, – тільки й пробурмотів Гаррі, підводячись на ноги.
Він встиг підняти на ноги Невіла, який вже бурмотів вибачення, коли побачив як наближається Макґонеґел.
– Драко, – спробував посміхнутися Гаррі. – здається, я можу бути причиною цієї аварії. Я нагадав дещо Невілу і йому довелося поспішати до соварні. Ти цілий?
Він простягнув руку Мелфою, що сидів на землі та мав надію, що очі купи людей утримають їх від сцени.
Мелфой поглянув його руку і навмисне піднявся сам.
Ну. Добре. Можливо, він це заслужив.
– Я в порядку. Слідкуй за своїми… друзями. – процідив Драко крізь зуби.
Лайно, так не піде.
– Так, обов’язково. Я хотів би залишити тебе цілим, щоб ми могли колись позмагатися у квідичі. – посміхнувся він.
– Містер Поттер, містер Мелфой, – нарешті добігла до них Макґонеґел, дивлячись в слід Невілу, який вже біг крізь двері Великої Зали. – тут все добре? Ніхто не постраждав?
– Все чудово, – сказав Мелфой, не відводячи від Гаррі підозрілого погляду. – просто Лонґботтом не дивиться куди йде.
– Нікому не потрібно до лікарняного крила? – вирішила уточнити вона, оглядаючи Драко з ніг до голови.
– Ні. – все ж поглянув на неї Мелфой.
– Я наздожену Невіла і все перевірю, професорко Макґонеґел. – пообіцяв він їй і виконав своє слово, біжучи в бік соварні.
Виявилося, що Невіл отримав один невеликий синець на лікті, але почував себе чудово, тому вони побігли зустріти інших надворі й разом дочекатися уроку польотів.
В розкладі було зазначено місце проведення заняття, тому об’єднавшись з друзями, Гаррі поспішив до рівненької галявини навпроти Забороненого Лісу. Двадцять мітел вже лежали рядами на землі. Біля деяких з них зібралися слизеринці.
– Я дуже, дуже, дуже не хочу впасти з мітли на обличчя перед іншими. – сказав усім Гаррі й Рон чомусь поплескав його по плечу.
– Всі рано чи пізно падають на обличчя з мітли. – не надто заспокоїв його Тео.
Герміону з Невілом це речення також не дуже втішило.
Том в його голові підтвердив цю статистику, а потім знову повернувся до монологу щодо бруднокровок.
Це було… Ну.
Останніми днями Том був до біса надокучливим. Нехарактерно… добре, надмірно огидним.
Томе, перебив він його.
– І, звісно, це принизливо для чистокровних… Що? – відгукнувся той.
Чого ти від мене хочеш?
– Я просто розповідаю тобі про свої думки, щодо твоїх друзів.
Вони тебе цілком влаштовували у ролі моїх послідовників тиждень тому. Припини бути дурнем.
Том цілковито проігнорував його. Єдине, чого хотів Гаррі після тижня терору з боку Тома, це відрізати свою магію і засунути його глибоко в небуття. Кожного разу, щойно Гаррі згадував про квідич і уроки польотів… Хвилиночку.
Ти боїшся літати?
Том дуже красномовно заткнувся.
Мерліне, ти боїшся літати.
– Я не боюся літати! – прошипів Том.
Тоді ти боїшся висоти.
– Я не боюся висоти! Я просто не люблю мітли! – практично перейшов на перселмову Том. – Вони не надійні. Це знаряддя тортур. Жахіття чарівного транспорту! Є стільки варіантів пересування, а чарівники обрали це? Мітли?
Тобто, перебив Гаррі, ти виносив мені мізки… для чого? Бо боїшся літати на мітлі?
– Я не боюся літати на мітлі! Я їм просто не довіряю!
Томе.
– Я не боюся. – відповів той як насуплена дитина.
Гаррі довелося подивитися на небо в надії віднайти там богів, які б допомогли йому впоратися з цим.
Так, звісно. Якщо ти наполягаєш. То який був план? Розлютити мене достатньо, щоб я закрив тебе на ще один місяць?
Том дуже підозріло втиснувся в куточок свідомості Гаррі. Мерліне, за що це йому?
Рано чи пізно, я б все одно випустив тебе. Що б ти робив тоді?
– Різдво. – пробурмотів Том. – Зважаючи на твою життєву історію, ти б не залишив мене в “шафі” на Різдво. Тоді уроки польотів вже б закінчилися.
Йому довелося провести руками по обличчю, щоб не видати жодних дивних емоцій своїм друзям та не закричати. Перш ніж відповісти, він кілька разів глибоко вдихнув і видихнув.
Я можу відрізати тебе під час уроків, якщо тобі настільки страшно.
– Я не наляканий! – прошипів він. – Я Темний Лорд, я можу впоратися з нещасними уроками польотів, дякую.
О Мерліне… Томе. Наступного разу просто скажи мені. Словами. Це все, що потрібно.
Том чомусь збентежено промовчав. Було таке відчуття, що він чекав від Гаррі іншої відповіді, але все ж полегшено видихнув.
– Добре. Я не хочу бути тут коли ти на мітлі. Спробуй не вбити нас обох. – вагаючись сказав той.
Спробую, закотив Гаррі очі перед тим, як подумки дотягнутися до магії та розірвати її зв’язок зі щупальцями Тома.
Поруч з ним Тео здригнувся і кинув на Гаррі дивний погляд. Це потрібно буде розглянути детальніше.
– Чого ви тут повставали? – пролунав зовсім поруч голос професорки Гуч, змусивши усіх здригнутися. – Розбирайте мітли. Швиденько.
Учні почали підходити до мітел і Гаррі дісталася старенька, з покрученими гілками. Добре, що Том це не бачить.
Після вказівок мадам Гуч, Гаррі витягнув руку над мітлою і та буквально стрибнула йому в руку, щойно він відкрив рота. Чудово. Гаррі усміхнувся й підняв голову, щоб поглянути на друзів, та ті не були такі щасливі, як він.
Мітла Герміони котилася травою, а Невіла – стояла на місці. Рон закотив очі й впевнено сказав “вгору”, показуючи їм приклад. А Тео… ну, Тео, чомусь досі дивно дивився на Гаррі. Е-е, це проблема його майбутнього, так? Так. Зараз у нього була справжня мітла в руці !
Щойно мадам Гуч закінчила пояснювати, як потрібно сидіти на мітлі та перевірила, чи всі правильно тримаються за неї, як збоку від Гаррі щось піднялося в повітря.
Цим “щось”, до його власного жаху, виявився Невіл, мітла якого вирішила злетіли майже на десять метрів догори.
Гаррі не чув обурення мадам Гуч, яка очевидно була сліпою, якщо не розуміла, що це випадковість. Він бачив тільки Невіла, що похилився з мітли, падаючи обличчям вниз. Не думаючи, він витягнув руку, спрямовуючи магію на землю під Невілом, благаючи її бути м’якою.
Невіл впав з глухим стуком.
– Невіле! – гукнув його Гаррі, вже біжучи вперед.
Мадам Гуч опинилася поруч набагато швидше, оглядаючи його друга на наявність поранень.
– Пощастило, – полегшено видихнувши сказала вона. – Наче нічого не зламано, але тільки мадам Помфрі зможе сказати точно.
Вона обернулася до решти учнів та критичним поглядом оглянула їх.
– Щоб ніхто навіть не рухався, доки я не заведу цього хлопця до лікарні! Залиште мітли на місці, якщо не хочете, щоб вас негайно вигнали з Гоґвортсу! Ходімо, любий.
Гаррі розвернувся до своїх друзів і застиг. Тео дивився на нього надто яскравим поглядом, а його магія крутилася навколо у вирі густого диму.
– Це йому за те, що повалив мене на підлогу у Великій Залі. – засміявся позаду Мелфой і Гаррі забув про Тео.
Він обернувся саме вчасно, щоб побачити як Драко підбирає з землі Нагадайка, сміючись над його другом, який міг би покалічитися, якби Гаррі вчасно не накинув амортизаційний чар.
– Дай-но сюди, Мелфою. – сказав він, поки серце досі намагалося вирватися з його грудей.
Він не відразу зрозумів як звучить його голос, поки не помітив, що всі навколо застигли. Мелфой кліпнув раз, потім двічі й розправив плечі.
– Ти говорив, що нам варто позмагатися. Мені здається, зараз чудовий час. – розтягнув Мелфой губи в глузливій посмішці. – Повернеш Лонґботтому його подарунок і водночас покажеш наскільки чудово літаєш, чи не так?
Мелфой перекинув ногу через мітлу, різко підіймаючись в повітря. Він завис на рівні найвищого гілля дуба та поглянув на Гаррі.
– Давай, Поттере, відбери його! – крикнув Мелфой.
Він лише на хвильку замислився про те, щоб смикнути скляну кульку магією і покінчити з цим, а потім відкинув цю ідею.
Йому рідко діставалися подарунки, тому він ховав їх під дошками підлоги, щоб вберегти від знищення. Гаррі бачив, як Невіл зрадів подарунку від бабусі, навіть якщо той і був лише нагадуванням про забуту справу.
Гаррі простягнув руку в бік мітли, що лежала на галявині, і покликав її до себе. Мітла влетіла в його руку і він перекинув через неї ногу, відштовхуючись від землі.
Герміона кричала йому щось, але він зовсім не звернув на це уваги.
Мітла під його руками злегка вібрувала, хоча йому це здалося схожим на муркотіння, магія кружляла навколо, а світ…
Ох, світ зупинився.
Він не відчував ні різкої порожнечі на місці Тома у своїй голові, ні ваги магії Гоґвортсу, яка тисла нього щосекунди, ні поглядів інших, що залишилися на галявині.
Існував тільки він, вітер і мерехтіння скляної кулі в руках Мелфоя.
Гаррі розвернув мітлу, підіймаючи держак і ринув догори.
Мелфой дивився на нього ошелешено та занепокоєно, допоки Гаррі наближався зі швидкістю, яку дозволяла йому мітла.
Гаррі продовжив рух, навіть коли був надто близько до Мелфоя, який ухилився від удару. Він нахилив тулуб вправо і, притискаючись ближче до мітли, різко розвернувся.
– Віддавай, Мелфою. – сказав він, мертво дивлячись тому в очі.
– Тоді лови, якщо зможеш. – крикнув Драко, стискаючи мітлу так міцно, що його руки побіліли.
З цим, Мелфой підкинув Нагадайко високо вгору, а сам розвернув мітлу донизу.
Світ Гаррі, й без того простий до абсурду в повітрі, звузився до скляної кулі, що падала, виблискуючи на вечірньому сонці. Вітер огортав його, коли він розвернув мітлу, прямуючи в круте піке. Наче в уповільненому режимі, він бачить напрям падіння Нагадайки й мчить наввипередки з гравітацією до галявини.
Майже біля самої землі його пальці згортаються навколо скляної кулі й раптом він відчуває дивне, всеосяжне відчуття задоволення, що теплом розлилося тілом. Міцно тримаючи кулю, Гаррі вирівнює мітлу з землею та м’яко приземляється на галявину, відчуваючи себе вільним вперше за життя.
Ось воно, подумав він, те, що я відчайдушно шукав, навіть не підозрюючи про це.
– ГАРРІ ПОТТЕР! – пронизливий крик розриває його задоволення на шматки.
Підіймаючись з землі, він зводиться на ноги, здригаючись від розгніваного обличчя професорки Макґонеґел.
Ну, його однозначно виключать. Зламають його паличку. Відправлять до Дурслів.
Що ж.
Перше, що він зробить – купить собі мітлу і збудує будинок на дереві за гроші, які залишили йому батьки.
– Скільки років у Гоґвортсі, а я ще ніколи!… – розхвилювавшись, професорка Макґонеґел насилу могла говорити, а Гаррі ніколи не бачив її у такому стані. – Як ти посмів, ти міг скрутити собі в'язи!
Учні, один за одним, почали виправдовувати його та намагатися врятувати, та Гаррі було все одно. Гоґвортс був чудовим і все таке, але політ? Політ був вартий всього.
Гаррі практично біг за професорко Макґонеґел, яка навіть нічого не говорила, настільки стурбованою була. Йому було цікаво куди його відведуть. До директора? Можливо, до того дурного капелюха. Мерліне, чи виганяли колись студента на другий тиждень навчання? Він міг би поставити рекорд.
О, точно. Була людина, яку він міг про це запитати.
Гаррі простягнув свою магію до Тома та несвідомо здригнувся, коли холод щупалець оповив його голову.
Я на землі, вирішив повідомити йому Гаррі.
– Що за.. Куди тебе веде Мінерва? – збентежено запитав Том.
О, про це я і хотів тебе запитати. Куди йдуть учні, коли їх виключають зі школи?
Зважаючи на лайку, яку виплеснув Том, питання йому не дуже сподобалося.
– Що ти, в біса, встиг зробити поки мене не було?
Ну, я відрізав тебе від магії, Тео дивно на мене поглянув, я покликав мітлу, вона влетіла мені в руку, Невіл випадково злетів на мітлі й впав, я кинув амортизаційний чар за землю, Тео ще дивніше на мене подивився, мадам Гуч сказала “поки мене нема не підіймайтесь в небо якщо не хочете бути виключені”і я не хотів бути виключеним, тому стояв, але Мелфой схопив Нагадайка Невіла і хотів щось зробити з ним, тож я обурився, сказав йому віддати, а той злетів в небо, я, звісно, злетів за ним, Мелфой кинув кулю з двадцяти метрів, я зловив її біля землі, і це було найкраще, що зі мною сталося в житті, а потім Макґонеґел повинна була це побачити й тепер мене виключать. Це, якщо коротко, от.
– Ти зробив що?! – заволав Том.
Гаррі міг би розпочати свою браваду захоплення польотом, але раптом Макґонеґел зупинилася біля дверей, розмовляючи з професором Флитвіком. Через мить з кабінету вийшов кремезний п’ятикласник. Хлопець збентежено провів рукою по короткому чорному волоссю, поки вітався з Макґонеґел, а його залиті золотом очі зацікавлено зиркали на Гаррі.
Професорка розвернулася і повела їх до порожнього кабінету, поки Гаррі плентався за ними й намагався зрозуміти про що взагалі говорить Том. Той, як виявилося, зачитував напам’ять перелік правил Гоґвортсу, намагаючись зрозуміти, чи можуть на законних підставах виключити Гаррі.
Професорка Макґонеґел вражаючи швидко прогнала Півза з приміщення в яке їх завела і хряснула за полтергейстом дверима.
– Поттере, – почала вона і Гаррі вловив дивний вогонь в її очах. – це Олівер Вуд. Вуд, я знайшла тобі ловця.
Олівер Вуд, подивився на Гаррі так, як Рон дивився на шахову дошку, коли гра ставала цікавою. Макґонеґел припинила придушувати той вогонь в очах, який зараз Гаррі розпізнав як чисте, непідробне захоплення. Том всередині його голови оглушливо мовчав, а потім розгромлено промовив “Мерліне, ні”.
А Гаррі? Гаррі летів, стоячи ногами на землі.
Він зможе мати і Гоґвортс, і мітлу, і квідич, і новий спосіб дратування Тома водночас.
Що взагалі могло бути краще?
Як виявилося, те, що сказала Макґонеґел з м’якою посмішкою та теплом в очах опісля.
– Твій батько пишався б тобою, Гаррі.