Пошуки терпіння та відчуття дому
Звісно, Гаррі завжди трохи ненавидів Тома, але зараз? Він був близький до вбивства.
Том витягнув його з ліжка серед ночі, змусив пройти вісім проклятих поверхів, ховаючись в закутках, під гобеленами та в тінях, а потім привів до картини з тролями і наказав шукати двері, яких тут точно не було.
– Я говорю тобі, – роздратовано повторив йому Том вдесяте, коли Гаррі вперто дивився в порожню стіну навпроти. – що це Кімната загублених речей. Вона з’являється коли про неї думаєш.
– Я думаю про неї і її немає! – прошипів йому Гаррі, намагаючись не кидати Бомбарду в стіну, яка стала жертвою Томового божевілля.
– Думай наполегливіше! – тільки й почув він у відповідь.
Від роздратування Гаррі почав ходити з одного боку коридору в інший, проклинаючи Тома за те, що той не давав йому виспатись. Він цілу ніч набридав йому згадками про діадему, а коли Гаррі нарешті засинав, Том встромлював свої крижані щупальця глибше в мозок і витягував його з дрімоти.
Це ніколи не було вдалим способом прокинутись в хорошому настрої. П’ять раз поспіль – тим паче.
Гаррі мав надію, що за місяць ув’язнення Тома, його образа та гнів пройшли, чи, хоча б, притупилися. Але, ось він тут, виснажений тижнем навчання, постійною потребою розмовляти з людьми, ігнорувати плітки, упередження, сміх та цікаві погляди кожного незнайомця в коридорі. Присутність Квірела, яким володіла інша частина душі Волдеморта, наявність мінімум одного Смертежера в обличчі Снейпа та постійне відчуття прискіпливого погляду Дамблдора зовсім не сприяли загальному розслабленню.
Гаррі завжди вважав, що дім, це будинок, в якому живеш і відчуваєш себе в безпеці. Він думав, що приїде до Гоґвортсу і відчуватиме себе як вдома. Поки що, це відчувалося кліткою, в яку його помістили задля чиєїсь розваги.
Можливо, йому доведеться знайти інше значення слова “дім”, щоб більше не розчаровуватись.
Тож зараз, виснажений, розчарований та заплутаний розум Гаррі міг думати тільки про те, щоб кинути в це звалище покинутих речей, забутого, загубленого та самотнього Тома, в надії, що власне божевілля та відчай доведуть його до самознищення.
– Це було дуже жорстоко, – здивовано випалив Том з докором в голосі. – ти мав би бути хорошою дитиною, Гаррі.
Гаррі саме хотів сказати Тому, хто винен в тому, що він не мав гідного прикладу для наслідування, коли шоковано застиг на місці.
Великі, різьблені двері з сотнею візерунків, що знаходилися в постійному русі, мерехтіли на поверхні гладкого каменю.
– Я не можу зрозуміти, чому вони не з’являються. – пробурмотів Том і тільки тоді Гаррі усвідомив, що бачить лише їх магію.
– Вони тут. – ошелешено визнав він, стаючи навпроти величних дверей, зітканих з незліченних мерехтливих ниток.
– Гаррі, я бачу твоїми очима, тут нічого нема. – роздратувався Том. – Можливо, я помилився з коридором?
– Ні-ні, ось вони. Зіткані з магії. – швидко заперечив він, прийнявши поспішне рішення відкласти ненависть на більш зручну мить і притулив руку до холодної стіни замку.
Коли Том здивовано замовк, Гаррі лише мить подумав, перш ніж простягнути до дверей свою магію.
Щойно тріск напруги почувся в повітрі, а блискавки торкнулися невидимих дверей, Гаррі охопило відчуття присутності. Тоненькі нитки магії тягнулися до нього, огортаючи тіло, в пошуках чогось.
Він відразу подумав про Кімнату загублених речей, витягнув з нетрів свідомості спалах спогадів Тома про мерехтливу діадему та дозволив магії підхопити їх і поглинути.
Спочатку нитки магії відступили від нього, на мить застигнувши, але незабаром, один за одним, візерунки почали формувати нове полотно. Там, де вони набували досконалої форми, дерево почало з’являтися на місці холодного каменю.
За кілька секунд, перед очима Гаррі виникли абсолютно звичайні двері з відполірованого темного дерева й круглою золотавою ручкою.
– Мерліне… – прошепотів Том.
– Це вони? – вирішив уточнити Гаррі.
– Так, я покажу тобі шлях. – захоплено відповів той.
Гаррі повернув ручку, досі відчуваючи легке поколювання на шкірі, де його торкалася чужа магія. Щойно двері відчинилися, Гаррі ледь не похитнувся назад. Перед ним були цілі гори речей, крізь які Том майстерно проводив його, наче лабіринтом. Мітли, книги, пляшечки, меблі, килими, картини та одяг. Все це купчилося височенними шпилями незграбно накопиченого мотлоху.
Том гукнув його, коли Гаррі раптом зупинився в одному з проходів. Це було… дивно. Червона магія на його шкірі почала шипіти, попереджаючи про небезпеку, видиму тільки їй.
Гаррі, ігноруючи питання Тома, кілька разів обернувся навколо, шукаючи напрям, в якому ховалася загроза. Він пішов в один з прочищених шляхів, який викликав найбільше реакції у магії на його шкірі й з кожним кроком його блискавки починали згортатися у все тугіший клубок, пульсуючи та готуючись до невідомого.
Коли Гаррі повернув за кут, все, що він побачив – бюст невідомого йому чарівника. Його увагу привернула купа речей поруч, звалених в одну велику вежу. Щось всередині неї тягнулося до Гаррі й він віддався спокусі.
Ігноруючи шипіння магії та підозріле мовчання Тома, Гаррі почав розбирати речі в купі з самої верхівки, в спробі знайти щось цінніше і небезпечніше звичайного мотлоху.
Незабаром, він торкнувся шкатулки, від якої його волосся встало дибки. Гаррі поспішно відірвав руку, відступаючи на крок.
Це було щось знайоме, темне й понівечене.
– Неймовірно. – пробурмотів Том.
– Що? – ошелешено запитав Гаррі, намагаючись зрозуміти, що за дивна подібність заполонила його відчуття.
– Це воно. Всередині діадема. – пояснив йому Том. – Як ти її знайшов?
Гаррі, шоковано витріщився на шкатулку і, намагаючись позбутися липкого відчуття темряви на шкірі, зосередив свій зір на магії навколо.
Ось воно. Темні, тінисті щупальця зі смаком гіркоти. Гаррі не знав, що може так чітко відчути емоції, які несе магія. Але це? Відчай, страх, ненависть, біль і чисте божевілля.
– Я не відчував нічого схожого, коли створював цей горокракс. – зневажливо і надто впевнено заявив Том.
Можливо, ні. Воно все одно було там.
Гаррі простягнув руку, клацнувши замком, і підняв кришку.
Бездоганна срібна діадема у вигляді орла, що розправив свої крила, була заплямована чимось темнішим, ніж душа Тома і Гаррі, чомусь, захотілося плакати.
Лють, жовтогаряча, наче розпечене залізо. Жах, холодний, наче лід. Розпач, оглушливий, наче крик. Зневіра, чорна, наче безмісячна ніч. Безмежна, наче вічність, порожнеча.
Гаррі не знав, як створюють горокракси, але щось у тому, як виглядала покручена, гірка та тягуча магія на сапфірах вишуканої діадеми, штовхнуло його до межі.
– Кого ти вбив, щоб зробити це? – вичавив він з себе, намагаючись проковтнути сльози, які раптом з’явилися нізвідки.
– Я… Що? – тільки й здивувався Том питанню, але Гаррі чекав. – Чому ти вирішив, що я когось вбив, щоб зробити горокракс?
– Ти хіба ні? – глухо запитав Гаррі, спостерігаючи за вишуканими вигинами діадеми, з якої капали невидимі бризки крові.
– Я не говорив, що нікого не вбивав. Це найнадійніший спосіб розірвати душу, тож… – знизав плечима Том так, наче це була доволі буденна річ в його житті.
Гаррі стояв на місці так нерухомо, наче його закляли, а потім тремтливо втягнув в легені повітря.
Це було занадто.
Червона магія на його шкірі застигла, чекаючи нападу зі шкатулки, блискавки пульсували у ваганні, а сам Гаррі розривався між бажанням притягнути діадему до грудей, щоб хоч трохи заспокоїти агонію душі Тома всередині реліквії й потребою знищити, втекти і триматися якомога далі від покрученої темної магії.
– Не рекомендую жодне з цього. – розрізав його думки Том і Гаррі здригнувся від несподіванки. – Я не впевнений, як горокракс відреагує на тебе.
Гаррі не відповів, а лише закрив шкатулку, а потім, взяв її до рук і попрямував якомога далі від бюсту. Том намагався спитати його, що він робить, але Гаррі не збирався тримати цю річ в замку повному дітей чи поруч з собою.
Він пробирався темними кутками до соварні, скористався запасами пергаменту і чорнил, написав доволі лаконічне повідомлення і відправив діадему в Ґрінґотс під обурені протести Тома.
– Що ти пропонуєш мені з нею робити? – прошипів Гаррі, намагаючись не дати своїй магії підсмажити чужих сов. – Гоґвортс, попри все божевілля навколо, залишається найбезпечнішим місце Великобританії, але тут тиняється Квірелморт. Я відправив шматок тебе в інше найбезпечніше місце цієї країни. Ти маєш бути задоволеним.
– Ти міг хоча б написати, щоб вони не відкривали це? – обурено закричав Том. – А якщо вони знищать частину моєї душі?
– Вони просто помістять це в моє сховище. – відмахнувся Гаррі, розвертаючись на п’ятах до ґрифіндорської вежі. – Це банк, а не організація зі знищення горокраксів.
– Мерліне, за що мені це? – пробурмотів Том, затискаючи перенісся. – Ну, ти хоч здогадався відправити її шкільною совою, а не Гедвіґою.
– Я не збирався піддавати її небезпеці! – обурився Гаррі, стрибаючи через сходинки і буквально побіг до вітальні.
Йому знадобиться будь-яка зайва хвилина сну, щоб не підірвати замок у наступні дні та витерпіти Тома, який зараз був не найбільшим прихильником Гаррі.
Другий тиждень навчання почався жахливо і не бажав ставати краще.
До прикладу, з зіллями була проблема. Гаррі вирішив це на наступному ж занятті.
Снейп неймовірно дратував. Він відносився до нього так, наче очікував, що Гаррі в будь-який момент може підірвати половину Гоґвортсу заради розваги. Він міг би. Змусити зілля вибухнути, якщо чесно, було б найлегшим, що він робив.
Проблема полягала в тому, що Гаррі не збирався підривати Гоґвортс заради розваги і він точно не хотів, щоб зілля вибухали. Вони були мінливими, хаотичними, впертими. Один неправильний подих, протяг, промінь світла чи різкий рух і рідина в котлі вибухала, руйнуючи все на своєму шляху.
Те, як одне зайве крило жука могло змінити цілюще зілля на дуже дивну зброю – інтригувало. Зілля були цікавими і втримували його увагу набагато легше, ніж нудні лекції, історія чи рослини. Тому, як би сильно його не дратував Снейп, він любив зілля. Коли, звісно, у нього вистачало на них терпіння.
Так, наче просто ненависті до Гаррі Снейпу було мало, він, здавалося, ненавидів усіх Ґрифіндорців. Найбільше він націлився на Невіла, який буквально тремтів в присутності чоловіка і лякався кожного його руху. Серед постраждалих була й Герміона, що намагалася просто показати свої знання, а стикалася з цілковитим ігноруванням і глузуванням.
Він міг би змиритися з тим, що Снейп ображає його, але ображати його друзів? Непробачно.
Гаррі було просто цікаво, чи зможе хоч щось заспокоїти цього чоловіка. Крім смерті. Він відверто кривився на кожне хороше зілля, ввічливе слово чи питання щодо предмету. Гаррі не розумів, чи то професор був настільки відданим Смертежером, щоб відчувати до Гаррі огиду весь час, чи просто ненавидів його з принципу.
Том вірив в перше. Гаррі не вірив більше в ніщо, бо чарівний світ об’єктивно божевільний.
Гаррі написав хороше есе і отримав назад пергамент практично занурений в червоне чорнило. Він не реагував на сарказм чи уїдливі коментарі та варив пристойні зілля, які навіть не вибухали, а отримував ціле нічого. Він не збирався залишати це як є, але поради Тома слухати явно не збирався.
– Я голосую за спробу підірвати зілля для облисіння. – заявив Том.
Сьогодні той прокинувся в поганому настрої. Вони навіть не врили зілля для видалення волосся, це був різновид гербіциду. Том точно мав це знати з його бібліотекою знань в пам’яті.
Зараз весь клас був свідком імпровізованої лекції Снейпа про те, який Гаррі безвідповідальний і намагається нашкодити всім оточуючим. Він переплутав сталевий ніж зі срібним. Тепер, коли Снейп розпинався, він усвідомив, що це могло змусити інгредієнти взаємодіяти реактивніше і зіпсувати зілля, але не обов’язково було принижувати його тут перед усіма. Особливо, коли Том з самого ранку був в огидному настрої через діадему, нудні і помилкові лекції Квірела та лист з Ґрінґотсу, в якому запитали, чи не хоче він утилізувати той неймовірно проклятий предмет, який надіслав до сховища.
Том не припинив скаржитись навіть коли Гаррі відправив лист гоблінам з проханням зберегти предмет в його сховищі та виготовити для нього захисну місткість.
Гаррі слухав скигління Тома з самого ранку. Кожну секунду цього нескінченно довгого дня. В нього залишилося не так багато терпіння.
– Ти думав, це буде смішно, піддати слизеринців небезпеці, Поттере? – продовжував Снейп. – Ти навмисне сів поміж них, щоб познущатися?
– Салазаре, ти ж сидиш тут весь час. Просто вбий його тим чудовим ріжучим чаром, тоді він точно припинить цю виставу. – не вгавав Том.
– Мерліне, заткнися вже. – роздратовано зітхнув Гаррі.
Тиша в класі стало оглушливою. Лайно. Лайнолайнолайно. Свята Моргана, він сказав це в голос?
– Що ти сказав? – процідив крізь зуби Снейп.
Він сказав це в голос. Він мертвий, він такий мертвий.
– Нічого. – пискнув Гаррі, застигнувши на місці.
– Салазаре, це навіть краще, ніж я уявляв. – поміж сміхом вставив Том. Який же виродок.
Ти, в біса, зробив це навмисне?
– Я не міг знати, що ти заговориш вголос! – спробував захиститись Том.
Гаррі збирається вбити його, якщо проживе достатньо довго.
– Затримання, Поттере. – виплюнув Снейп, зникаючи його зілля. – За перший стіл. Я повинен запевнитись, що ти не вб’єш своїх однокласників.
Він приречено озирнувся на Тео з Роном, які здається не знали, чи бути їм в захваті від того, що Гаррі заткнув Снейпа, чи готувати квіти для його похорону.
– А про це я не подумав. – заявив Том.
Про квіти на мій похорон? Том тільки закотив очі.
– Про те, що він може спробувати тебе вбити. Якщо він знає про Квірелморта, вони можуть бути в змові.
Прекрасно. День ставав все краще і краще. Спочатку сморід часнику і спроби зосередитися на заїканні, викликали в нього головний біль. Потім шипи якихось плющів опинилися в його шкірі на гербалогії, а після цього, ще й Макґонеґел знов дала йому додаткове есе про щось надзвичайно захопливе, але заборонене.
А тепер оце.
Як виявилося, трансфігурація Гаррі давалася чудово. В ній найважливішим були не точні слова чи рухи паличкою, а хороша уява, стійкий намір і багато сирої магії. У Гаррі не виникало проблем з жодним пунктом. Варто йому було щось уявити і попросити магію – предмети самі перетворювалися в те, що було потрібно. Він підозрював що з живими тваринами буде набагато важче, але голки та інші неживі предмети він міг перетворювати навіть не докладаючи зусиль. Зазвичай, йому потрібно було кілька спроб, щоб усвідомити скільки магії потрібно надсилати на маленькі голки і більші книги, але щойно він зрозумів закономірність, то схоплював на льоту.
Макґонеґел звісно це помітила і затягнула Гаррі в коло додаткових есе. Кожне з них супроводжувалось дуже пильним поглядом і приблизно десятком попереджень не випробовувати нічого на собі.
На жаль, з чарами так легко не було. Гаррі і точна вимова з ідеальними помахами палички це щось дуже сумнівне. Його магія відмовлялася підкорятися контролю і його заклинання вдавалися або ніяк, або так, що краще б і не працювали взагалі. Про його концентрацію взагалі можна не згадувати. На щастя, Флитвік поки що не дозволяв їм практикувати заклинання, тому Гаррі намагався тренуватися якомога більше, щоб не виглядати дурнем на заняттях.
На захисті була тільки теорія, яку Гаррі міг розповісти краще, ніж Квірелморт, тому це було до біса нудно. Він проводив заняття нависаючи над книгами з бібліотеки, які загорнув в обкладинки з підручників. Том під час захисту тільки те й робив, що скаржився на кожне друге речення Квірела і вимагав у Гаррі визнати, що він набагато кращий вчитель ніж Тюрбаноголовий. Гаррі ж ці неофіційні змагання двох Волдемортів доводили до ручки.
На гербалогії він відключав мозок поки порався в землі й, хоч його знання були дуже далекими від Невілових, він мав купу досвіду в садівництві. На астрономії дуже хотілося спати, адже Гаррі продовжував за звичкою прокидатися зарано і зовсім не бачив сенсу в зірках.
Зілля ж, як виявилося, були більше схожі на поле бою, ніж шкільне заняття.
Єдине, що врятувало Гаррі від барикадування у спальні – уроки польотів. Завтра повинен розпочатися перший, тому він був занадто розсіяний для зілля і настоянок. Снейпу про це звісно не було відомо, та все ж.
Гаррі очистив стіл, розставив казан, інгредієнти, набір інструментів та книгу. Снейп буквально нависав над головою. Гаррі зиркнув, щоб перевірити чи той дивиться, чи просто набридає йому, але зустрів тільки пильний погляд Снейпа.
Том сміявся з його скрутного становища.
Думаєш, він відійде від мене?
– Думаю, він впевнений, що ти обманюєш і хоче побачити як саме.
Гаррі тільки втомлено зітхнув.
– Невелика праця втомлює великого Рятівника? – протягнув Снейп десь поруч.
Гаррі закотив очі в надії, що це не буде помітно. Якби Снейп знав скільки роботи він виконував у Дурслів, то не ставив би таких тупих питань. Ось, що найбільше дратувало Гаррі – люди зовсім не знаючи його, продовжували вдавати, що їм відомо все про його життя. Здавалося, що Снейп був переконаний, наче Гаррі виріс у розкоші, золоті та з десятком слуг під рукою, завжди отримуючи все, що забажає.
Як би ж то.
Все, що він отримав задарма – балакучого Темного Лорда в голові й упереджене ставлення від половини чарівного світу.
– Ні, сер. – максимально ввічливим тоном відповів Гаррі.
– Берись до роботи. – наказав Снейп.
Це було жахливо.
Його думки після довгого дня стрибали, руки відчувалися занадто порожніми і прагнули щось крутити, вертіти чи постукувати. Він кожні двадцять секунд тягнувся до волосся, краватки та мантії. Гаррі постійно переносив вагу з однієї ноги на іншу, переставляв їх, постукував. Йому здавалося, що він ставить речі на одне місце, а вони опинялися в іншому, та ще й неправильному порядку, тому він постійно відривався від підготовки інгредієнтів на наведення порядку. Його погляд блукав по казанах інших однокласників, мозок відволікався на Тома і споглядання за Герміоною, Тео, Роном та перевірку Невіла на підрив зілля.
Він запам’ятав послідовність приготування цієї настоянки і міг розповісти рецепт задом наперед, проте все одно щонайменше чотири рази перевіряв чи не припускається помилок.
Коли секундомір відмірював час до необхідності початку додавання панцирів жуків, Гаррі ледь стримувався, щоб не ходити біля столу. Мерліне, коли вже він зможе сісти на мітлу.
Цього разу він не забув про срібний ніж, та все одно ніяк не міг зібрати всі думки до купи. Він не знав, що з цим робити, тому спробував дихати так, наче намагався дотягнутись до свого ядра і натомість перемикнувся на магічний зір.
А потім ледь не перевернув казан.
Мерлінова Борода.
– Що відбувається? – запитав Том, який досі намагався дослідити магічний зір Гаррі.
Гаррі не знав як йому пояснити. Кожен інгредієнт мав в собі магію різної концентрації, кольору та текстури. Це не було схоже на магічні ядра чи активне використання магії, а скоріше мало подобу слідів магії Макґонеґел на листах.
Чи має магія період розпаду?
Том прижмурився і кивнув.
Ну. Це б могло зробити його зілля краще.
Раптом ця думка захопила Гаррі і він зовсім не звертав уваги ні на Снейпа, який слідкував за кожним його рухом, ні ґрифіндорців, що підривали зілля, ні слизеринців, що сміялися по інший бік класу.
Він придивився до інгредієнтів які підготував і відкинув ті, які були зовсім тьмяними, та вирішив використати ті, в яких залишків магії було більше. Виявилося, що в його наборі було забагато речей, які просилися на смітник. Гаррі відшукав поглядом шкільну шафу з інгредієнтами та попрямував до неї, зменшивши вогонь під казаном.
Біля шафи над ним знову нависав Снейп, але він ігнорував погляди. Гаррі кинув погляд на зразок зілля на столі професора і прижмурився. Воно мало специфічний зеленувато-жовтий відтінок з синіми спіралями. Цікаво.
Під кінець заняття Гаррі нависав над котлом зі зразками кожного з компонентів зілля і намагався зрозуміти, що в біса Снейп зробив зі своїм гербіцидом. Воно точно відрізнялося від варива Гаррі та кожного студента. Цього разу Снейп не написав змінений рецепт на дошці, а наказав слідувати книзі. Сам він, очевидно, не готував своє за підручником.
Гаррі вже хотів налити зілля в пробірку та здати на перевірку, але зупинився. Нічого не станеться якщо він спробує додати дещо в зілля, так? Тим більше Снейп, нарешті, відійшов до свого столу, щоб зібрати зразки інших учнів.
На всяк випадок Гаррі відлив трохи в пробірку, щоб мати що здати на перевірку, якщо підірве котел.
Від помішування за годинниковою стрілкою колір магії зілля ставав більш насиченим та світлішим, а помішування проти годинникової мало зворотний ефект. Кожен інгредієнт відповідав різному кольору і змінював зілля так, наче магія була аквареллю. Нерозчинні інгредієнти не змішувалися з магією, а відділятися і плавали навколо.
Йому потрібен був яскравіший та водночас темніший зелений і чіткіший синій.
Гаррі потягнувся до крилець бабки та закинув ще половину від потрібної ваги і перемішав зілля за годинниковою стрілкою, звертаючи увагу тільки на зміну кольору. Коли зелений став ідеальною копією зілля Снейпа, Гаррі посміхнувся і знизавши плечима ризикнув вкинути одне око павука.
Нічого не змінилося. Він додав ще два і синій стало краще видно на фоні зелено-жовтого. Ще три і сині спіралі звивалися подібно до рецепту Снейпа.
Гаррі викинув пляшечку з попереднім зіллям і налив оновлене до іншої.
Він вже відвертався від стола Снейпа, коли той його зупинив.
– Стояти.
Лайно.
– Що це таке? – спитав Снейп піднімаючи його зілля.
– Гербіцид, сер. – рівним тоном відповів Гаррі.
Снейп роздратовано скривився.
– Я бачу. Що ти з ним зробив? – з чіткою вимогою запитав Снейп.
– Додав ще сорок грамів крил бабки, перемішав за годинниковою стрілкою дванадцять разів та, знизивши температуру, додав шість очей павуків. – не відводячи погляд повільно розповів Гаррі.
На хвилину Снейп стиснув щелепу так сильно, що Гаррі почав хвилюватися про його зуби.
– І, – нарешті протягнув він. – навіщо ти це зробив?
Ну, лайно. Не говорити ж йому, що він грався з колірним спектром.
– Кінцеве зілля в підручнику відрізнялося від вашого зразка, сер. – вказав Гаррі на прозору посудину з гербіцидом. – А, відстеживши зміни в зіллі, під час процесу варіння, я вирішив, що правильним буде додати крила та очі.
О, Мерліне, Снейп ні на секунду йому не повірив.
– Здалося правильним. – протягнув він. – Ти міг вбити половину студентів неконтрольованим вибухом, Поттере.
– Я вимкнув вогонь перед тим як додавати очі павуків і дочекався охолодження зілля до потрібної температури, воно б не вибухнуло. – нахмурившись відповів Гаррі, подумки звіряючи інформацію з підручником.
Снейпа це розізлило ще більше.
– Ми не експериментуємо з зіллями, Поттере. Ти такий же самовпевнений та зарозумілий як твій батько…
– Можливо, ви забули, що це ваша сторона причетна до смерті мого батька, якого ви так зневажаєте. – роздратовано вибухнув Гаррі й застиг на місці.
Лайно. Його самозбереження явно померло. Ну, він вже підписав собі смертний вирок, вирішив Гаррі дивлячись як обличчя Снейпа викривив гнів.
– І моєї мами. – додав Гаррі.
Коли Снейп відкрив рота, Гаррі перебив. Він все одно мертвий, йому нічого втрачати.
– Поки ви кожен день нагадуєте мені про них, я навіть не знаю де їх могили. Я не пам’ятаю ні їх голосу, ні улюбленого кольору, ні їжі чи навіть їх днів народжень. Тому, я був би радий, якби ви припинили ці коментарі й тоді, мої єдині знання про батьків, не були б заплямовані чиєюсь ненавистю.
Гаррі не чекав відповіді, а розвернувся і вибіг з приміщення. Він не зупинився, поки не відчув, що не може дихати і, схилившись біля стіни, притулив руки до обличчя мокрого від сліз.
Мерліне, він же не плакав перед Снейпом?
Це був відстійний день.
– Гаррі? – озвався голос позаду.
Це була Герміона. Обернувшись, він побачив своїх друзів. Певно, вони чекали його під дверима. Невіл почервонів і хапав ротом повітря, а всі інші мали перекручені краватки та однакові занепокоєні вирази.
– О, – здивувався Гаррі. – Ми ж домовилися виконати домашнє в бібліотеці. Вибачте, я е-е… відволікся.
– Снейп щось тобі зробив? – перелякано спитав Рон, ігноруючи його слова.
Гаррі швидко витер обличчя і незграбно посміхнувся.
– Ні, він просто знову говорив не надто хороші речі про мого тата і я трохи зірвався. – не стримавшись, Гаррі нервово засміявся. – Здається, він вб’є мене на затриманні.
– О, Гаррі, – засмучено сказала Герміона. – ми не допустимо цього.
– Так. – урочисто кивнув Тео. – Ми будемо патрулювати під дверима, поки ти будеш з ним.
– Або я можу попросити близнюків влаштувати такий жахливий вибух, що Снейп забуде про тебе. – змовницьки посміхнувся Рон.
– Я дам тобі з собою отруйну рослину на всяк випадок. – нахмурившись кивнув собі Невіл.
Всі голови різко обернулися на нього. Невіл аж підскочив.
– Щ-що? Це для самозахисту! – підняв той руки.
Вони всі, як один розсміялися.
– У тебе віддані перші послідовники, так тримати. – похвалив його Том, коли вони, жартуючи, попрямували до бібліотеки.
Гаррі ледь не перечепився через власні ноги.
Якого біса, Томе? Вони мої друзі, а не послідовники.
Том відмахнувся від нього.
– Мені не надто зрозумілий концепт дружби, але я вважаю, що це те ж саме, що й послідовники.
Однозначно ні.
– Так. – закотив очі Том. – Вірність? Є. Захист? Є. Компенсація слабких сторін кожного, сильними сторонами інших? Є. Вигода? Очевидно. Вони з радістю виконають твої прохання, а пізніше ти будеш їм наказувати. Так повинно бути.
Мерліне, який же він нестерпний.
Я не збираюся їм наказувати, відчепися. Послідовники і друзі це зовсім різні речі.
– Звісно, як скажеш. – сказав Том так, що Гаррі ні на секунду йому не повірив.
Гаррі не збирався сперечатись про щось таке очевидне і тільки закотив очі.
Весь вечір він провів з друзями, намагаючись поєднати Тео з Герміоною в дослідницькому божевіллі та загладити гострі кути упереджень слизеринця. Невіл, в певну мить, почав грати з Роном в шахи і навіть Том зацікавився стилем гри «єдиного Візлі на якого є надія».
Потім, серед десятихвилинного розглядання Невілом дошки, Ром різко вдихнув і на одному подиху випалив:
– Мені прийшов лист з дому.
Рон помітно зблід, Тео нахмурився, Герміона зацікавлено відірвала погляд від книги, а Невіл випустив тихе «ой-йой».
– І що там? – невпевнено запитав Гаррі.
Рон, ще більше збліднувши, витяг лист з кишені і буквально втиснув його в мантію Гаррі.
– Ти мені скажи. Я не читав. – дивився на нього Рон благальним поглядом і Гаррі переможено зітхнув.
Рон нервово розривав клаптик пергаменту з домашнім завданням на менші шматки. Гаррі знав, що Рон не відправляв батькам жодного листа минулого тижня і наважився зробити це тільки у вівторок. Напевно, лист прийшов за сніданком і Рон відтоді зволікав його відкрити.
Тому Гаррі кивнув і зробив це за нього. Сам він не планував повертатися до Дурслів, тому, якщо все буде погано, він просто втече з Роном кудись.
Любий Роне!
Ми з татом дуже чекали на твого листа. Нам не віриться, що ти так швидко виріс і відвідуєш Гоґвортс. Чи потрібні в гуртожитки Слизерину додаткові ковдри? Я знаю, що вони під озером, це не звучить тепло. Обов’язково напиши, якщо ближче до зими стане прохолодно, я надішлю твої светри совою. Здається, цього Різдва доведеться купити теплішу пряжу.
Ми дуже щасливі, що ти знайшов нових друзів і заняття, які тобі до вподоби. Чекаємо подробиць про твій тиждень! Якщо в тебе виникнуть проблеми з кимось зі слизеринців – відразу напиши нам!
Ти добре їси? Ніхто не ображає? Паличка Білла слухається тебе?
Тео звучить як дуже мила дитина, передай йому нашу подяку за те, що він допомагає тобі в Слизерині! Невіл чудовий хлопчик, я обов’язково напишу Августі, щоб ми могли обмінюватися листами зараз, коли наші сини стали друзями. Герміона справді дуже розумна! Як чудово, що серед твоїх друзів багато людей, з яких ти можеш брати хороший приклад. Мені довелося битися з твоїм татом, намагаючись переконати його не писати нічого не підозрюючій дитині щодо маґлівської техніки, можеш повірити? Як чудово, що ти зустрів Гаррі! Колись ми дуже тісно спілкувалися з його батьками. Я рада чути, що він виріс доброю дитиною. Не давай іншим надто дошкуляти йому з зайвими питаннями!
Також, не забудь пригостити усіх своїх друзів печивом, яке я надіслала разом з листом!
Ох, Роне, хотіла б я побачити обличчя Луціуа Мелфоя, коли він дізнається, що Візлі опинився в Слизерині. Ти зробив татові день. Він обов’язково напише тобі листа, коли наступного разу зустріне Мелфоя в Міністерстві.
Ми не отримали жодного повідомлення про порушення порядку за ці півтора тижня, якщо не зважати на ті, що стосуються Фреда і Джорджа. Вони не жартують над тобою? Скажи мені, що близнюки не намагаються вкрасти сидіння унітаза для Джині.
Поводься чемно і вчися старанно.
Ми пишаємося тобою і любимо тебе,
Твої батьки.
P.S. Скажи близнюкам, що я чекаю на сидіння унітаза! Ти тепер допомагаєш їм пробиратися у вітальню Слизерину? Мамі прийшов лист, що вони намагалися підлити барвники в шампуні в хлопчачих душових. Ти ж зможе провести і мене? Тато говорить з вікон Слизерину можна побачити русалок! Я можу відправити тобі фотоапарат, щоб ти зробив мені фото!
Джині
Гаррі засміявся та передав листа Рону.
– Читай. – кивнув він йому.
Рон, навіть не дивлячись, полегшено видихнув.
– Я здогадався, що це не повинно бути надто погано, коли зрозумів, що це не ревун і не лист з Ґрінґотсу щодо відречення. – здригнувся Рон і почав читати листа, червоніючи та кидаючи погляди на Гаррі.
Залишок вечора пройшов у перечитуванні листа кожним з їх компанії, дружніх жартів над Роном і спробами Гаррі вмовити хлопців прокрасти його у вітальню Слизерину. Трохи пізніше, Герміона змусила їх повернутися до домашніх завдань, а Гаррі поринув в дослідження трансфігурації, відкидаючи спроби Тома змусити його пограти в шахи з Роном.
Здається, поганий день завершився добре, а завтра на них чекали уроки польотів. Навіть, якщо Снейп чи Квірелморт вб’є Гаррі на майбутньому затриманні, він встигне перед цим навчитися літати.
Попри все, це більше, ніж він сподівався мати два роки тому, замкнений в шафі під сходами.
Зараз, згадуючи затишок розмов зі своїми друзями, їх жарти, сміх та тепле, всеосяжне відчуття належності, Гаррі вперше подумав про те, що інколи дім може бути не в чотирьох стінах, а серед інших людей.