Часник, зілля і старі таємниці
Прямо зараз, фізично, Гаррі стояв під дверима до кабінету захисту від темних мистецтв і міцно стискав ручку свого портфеля. Насправді ж, його розум блукав крізь всі ймовірні сценарії болючої, кривавої та сороміцької смерті від рук Квірела.
Звісно, у нього з Томом був надійний план на випадок екстерної ситуації, який включав один надпотужний Люмос та кілька чар спотикання в бік гострого кута столу, але він не надто хотів ним користуватися. Гаррі, звісно, міг би вбити Квірела чимось потужнішим, але в людей виникло б забагато питань. Проблема була в тому, що Гаррі не хотів нікого вбивати.
Це б надто потішило Тома, а цього він ніяк допустити не міг.
Тож, у Гаррі були власні плани на сьогодні. Триматися якомога далі від Потиличної П’явки, вивчити здалеку щупальці, запевнитися, що це не галюцинація, не прокляття, не дивна хвороба чи щось тільки схоже на Тома і, бажано, не померти. Неймовірний план для другого дня навчання в Гоґвортсі. Найбезпечніше місце в Британії, так би мовити.
Проте, не все так погано. Наприклад, захист від темних мистецтв ґрифіндорці вивчають зі слизеринцями. Можливо, хорошим це вважав буквально один Гаррі та він все одно спробує посидіти з Тео і Роном. Бажано, ближче до виходу з кабінету.
– Гаррі! – гукнув його Рон і Гаррі відразу знайшов його в натовпі першачків, що чекали, поки двері кабінету відчиняться. – Як справи?
Тео тягнувся позаду Рона з таким виразом обличчя, наче його вели на страту чи судове засідання, або, можливо, на шкільне заняття з Темним Лордом на потилиці професора. Лише можливо. Гаррі ще не був цілком впевненим.
– Гей, привіт! Все чудово, – відповів Гаррі трохи зависоким голосом. – Сядемо сьогодні разом? Я попередив Герміону та Невіла про це.
– Це було б геніально! – захоплено закивав головою Рон, а потім кинув погляд на блідого Тео і скривився. – Тео тут хотів тобі дещо розповісти.
Рон буквально штовхнув Тео ближче до Гаррі й закотив очі на його запитальний погляд.
– Тож. Мій батько Смертежер. – буквально випалив Тео на одному подиху.
Більшість ґрифіндорців і слизеринців, які купчились в коридорі, змовкли, витріщившись на них.
– Так, я чув про це. – розсіяно кинув Гаррі, надто зайнятий роздумами про неминучу смерть від рук свого професора. – Тож, я подумав, ми могли б сісти біля дверей. Я чую цей запах часнику навіть тут.
Тео витріщився на нього очима розміром з галеон, поки не опустив на обличчя ту байдужу маску, яку Гаррі бачив на вокзалі Кінґс-Крос. Рон занадто самовдоволено посміхався поряд.
Що взагалі відбувається?
Том пробурмотів щось про схоже на “як можна бути настільки розумним і дурним водночас”, тому Гаррі не надто вдавався і зосередився на друзях.
На жаль, він так і не дізнався, що збирався сказати йому Тео, бо двері до класу відкрилися. Стійкий запах часнику накрив всіх за лічені секунди. Можливо, Квірел не вбиватиме його відразу. Можливо, він запланував тортури часником.
Гаррі затиснувся в найближче до дверей сидіння, але Тео кинув на нього тільки один погляд і посунув далі. Рон сів з іншого боку. Приблизно так Гаррі опинився в оточенні слизеринців під пильним поглядом Квірела.
У нього не було шансу поговорити з Тео під час лекції, адже він був надто зайнятий спробами витріщання на тюрбан професора і панічними роздумами про можливість неочікуваного нападу.
З хороших новин: він вижив під час цього заняття. З поганих: його голова боліла до дідька сильно. З дуже поганих новин: болів, очевидно, шрам, а щупальці були ідентичними до Томових, чіплялися в потилицю і магію Квірела міцними вузлами і, час від часу, охоплювали свідомість бідолашного.
А ще, Квірел був відверто поганим викладачем, хоча й вмів дуже добре вдавати заїкання. Ну, або його так сильно лякав Темний Лорд, який володів його тілом, що той заїкався по-справжньому.
Квірелморт не попросив його залишитися після уроку і навіть не сильно витріщався в його бік. Ну, крім того випадку, коли перепитав чи не помилився він половиною класу. Гаррі не помилився і сидів зі своїми друзями, про що люб’язно повідомив йому. Вусики магії Волдеморта вчепилися в мозок Квірела міцніше і Гаррі з Томом погодилися, що в ту мить говорив не професор. Прокляте лайно.
Наступні дні Гаррі намагався влитися в темп життя в Гоґвортсі, знайомитися з викладачами, слухати лекції, писати домашні завдання та дратувати Тома як можна більше. Звісно, це означало приводити ґрифіндорців за слизеринський стіл і навпаки, спілкуватися з маґлонародженими, кровними зрадниками та ігнорувати чари для прасування одягу. Він проводив багато часу з Герміоною і Невілом перед каміном у ґрифіндорській вітальні, намагаючись разом виконати домашні завдання, вигадати плани на вихідні та просто розмовляти до надто пізніх годин. Десь серед всього божевілля, Герміона запропонувала запросити Рона з Тео вчитися з ними в бібліотеці і Невіл пообіцяв знайти їм тихе місце серед купи зайнятих столиків.
Том весь цей час розважався як міг: будував плани з вбивства Дамблдора, намагався змусити Гаррі пограти в шахи, вів імпровізовані лекції на випадкові теми в його голові та, звісно ж, ображав кожного учня, з яким Гаррі випадала можливість поговорити.
А ще, Гаррі дізнався, що Том обожнює плітки й хоч плювався отрутою на людей, які шепотіли за спиною, але колекціонував їх наче валюту. Тому в голові Гаррі за декілька днів з’явився цілий стенд зі ставками та припущеннями щодо подій, які стануться цього року.
Драко Мелфой зробив свій хід на шаховій дошці в п’ятницю перед зіллями. Том насправді наполягав, що це станеться на першому уроці польотів, тому зараз дуже ображено бурмотів щось на периферії свідомості Гаррі.
– Гаррі Поттер. – примружив на нього очі Драко.
– Драко Мелфой.
Хлопець кліпнув декілька разів.
– Радий знову бачити тебе. – простягнув йому Гаррі шанс на адекватне спілкування.
– Так, – все ще здивовано відповів Драко, але потім щось спалахнуло в його очах. – Скоро почнуться уроки польотів, тож ми зможемо дізнатися, хто стане кращим ловцем у квідичі.
Ось і все. Пів хвилини. Рівно стільки потрібно було Драко Мелфою, щоб забути свою образу на те, що Гаррі не назвав йому своє ім’я в Мадам Малкін і зануритися у квідич.
– Звичайно, як тільки я навчуся літати. – нагадав йому Гаррі.
Мелфой оглянув Рона, Тео, Герміону і Невіла біля яких стояв Гаррі й очевидно не схвалив його вибору друзів.
– Ти повинен знати, що не всі чаклунські родини однакові. – сказав Драко з глузливою посмішкою так, наче робив Гаррі велику послугу. – Ти б не хотів зав’язати дружбу з людьми неправильного сорту. Я можу допомогти тобі з цим.
Навіть не дивлячись назад, Гаррі міг здогадатися, що його друзі не надто зраділи цим словам.
Мелфой протягнув Гаррі руку. Він поглянув на неї, потім на обличчя Драко, потис, щоб Том не починав лекцій про чаклунський етикет та кровну ворожнечу, але потім все одно відступив.
– Дякую за турботу, Драко, але я впевнений, що сам можу обрати, з ким мені зав’язувати дружбу.
Не встиг Драко зрозуміти, радіти йому, що Гаррі потис йому руку чи образитися на його слова, як Тео заговорив.
– Мій батько колись вважав правильним сортом твого. Можливо, нам варто поділитися думками, га? – протягнув Тео з максимально неприємною усмішкою.
Гаррі вважав, що зблідле обличчя Драко означало тільки те, що Луціус поділився з сином інформацією щодо того, кому належить відданість Мелфоїв.
На щастя, двері підземелля відкрилися і купа першокурсників поспішила зайняти свої робочі місця, відволікаючись від невеликої драми.
Герміона махнула Гаррі рукою і, тягнучи блідого Невіла за собою, приземлилася на сидіння з ґрифіндорського боку класу. Він хотів, щоб вони сиділи всі разом, але Невіл був надто стурбований близькістю до Снейпа, щоб відчувати себе комфортно в оточенні слизеринців, а Гаррі знав, що краще не тиснути.
Гаррі сів за стіл поруч з Роном і Тео, розставляючи казани, інгредієнти, підручники та пергаменти. Він подумав тільки мить, перш ніж витягнути кольорові ручки й поставити поруч з пером. Він вирівняв всі предмети на столі паралельно один одному з достатньо подібною відстанню один від одного, щоб його мозок вважав це задовільним. Рон дуже дивно косився на нього, але пересунув недбалу купу своїх речей на протилежний від Гаррі бік столу. Тео підняв брови, але розставив приладдя та інгредієнти в тому ж порядку, що й Гаррі. Це було…мило з їх боку.
– Мерліне, я не думав, що це заразне. – пробурмотів Том.
Промова Снейпа, Гаррі повинен зізнатися, була доволі приголомшливою для першокурсників. Тома більше цікавило, як він змушував свою мантію так гарно хвилюватися навколо, без клятого вітру та протягів в підземеллях. Гаррі тільки закотив очі. Йому б ці проблеми.
– Поттер! – раптом вигукнув Снейп так гучно, що Гаррі підскочив на місці.
– Тут. – здивовано відповів він.
Снейп примружив очі.
– Що я отримаю, додавши змелений корінь асфоделя до полинової настоянки?
Гаррі довелося декілька раз кліпнути, щоб зосередитися попри глузування і сміх Тома.
Гаррі чудово пам’ятав розповіді Тома про його улюблені зілля. Це, на жаль, не було в цьому списку, проте було одним з “найнудніших”. Том вважав дуже не креативним використовувати зілля для непробудного сну, коли існує тисяча “цікавіших” способів позбутися когось.
– «Смертельний ковток». – досі здивований питанням відповів він.
Снейп підтиснув ще й губи.
– Де б ти шукав, якби я звелів тобі знайти безоар?
Він погрожує мене отруїти?
Том розповів йому про безоари практично в перший же день, бо вважав, що про них повинен знати кожен, хто має хоч трохи самозбереження. Потім, він категорично заявив, що Гаррі потрібно це знати, бо він відомий і кожен другий захоче його вбити або приворожити, а думка про смерть і любовні зілля була огидна Тому навіть сильніше, ніж Дамблдор.
– Я впевнений, – повільно почав Гаррі, – що в професора, який отримав звання майстра зілля в наймолодшому віці за останні сто років, безоар повинен бути десь на полицях. Це, звісно, якби мене отруїли і я повинен був шукати його швидко. Якщо ж мені просто потрібно його знайти, то певно довелося б вбити бідолашну козу і перевірити її шлунок.
Гаррі трохи позеленів.
– Ви ж не змусите мене це зробити, так? – досить хитким голосом спитав він.
Стратегія компліментів і жартів зі Снейпом явно не спрацювала, бо чоловік розізлився ще більше.
– Яка різниця, Поттере, між аконітом і тоєю? – прошипів крізь зуби Снейп настільки подібно до парселмови, що Гаррі довелося задуматися, якою мовою вони вели цю розмову.
Це щось з “Тисячі магічних рослин та грибів”? Невіл явно вібрував в куточку і нетерпляче кидав стривожені погляди на Гаррі. Чому він махає головою? Ні? Що ні?
– Я можу припустити, що жодної? – дивлячись Невілу в очі спробував Гаррі.
– Ви припускаєте, чи знаєте? – продовжив дратувати його Снейп.
Невіл ствердно кивнув і витріщив очі на Гаррі.
– Знаю. Це одне й те саме.
Том явно тішився цією ситуацією, тому підкинув йому ще одну назву.
– Але, як ґрифіндорець, – Гаррі посміхнувся Невілу і весело продовжив. – Я, очевидно, віддаю перевагу назві «борець».
На відмінну від Невіла, який був в захваті, Снейп не оцінив жарту. В цього чоловіка є почуття гумору? Гаррі навіть чув як Рон закашлявся в спробі приховати сміх.
– Невже, – глузливо протягнув Снейп. – Наша нова знаменитість опустилася до рівня звичайних смертних і навіть прочитала підручник?
Ой, пішов до біса. Посмішка Гаррі повільно сповзла. Що він зробив не так?
Перед тим, як поділити учнів на пари для приготування зілля від чиряків, Снейп здається, нарешті, помітив, що Гаррі сидить з Тео і Роном.
– Містере Поттере, невже, вам не залишилося іншого місця у всьому класі? – сказав він багатозначно поглянувши на колір мантії Гаррі.
На диво, озвався Рон.
– Гаррі сидить з нами на всіх спільних для Ґрифіндору та Слизерину заняттях, сер.
– І чому ж? – піднявши брову промовив Снейп.
– Е-е, бо ми друзі? – сказав Рон так, наче це було очевидним фактом для кожного в Гоґвортсі.
Що, якщо чесно, мало бути правдою. Гаррі все ще переслідував шепіт та погляди в коридорах. Люди не надто витончено пліткували в нього за спиною. Хлопець-Що-Вижив, ґрифіндорець, дружить з сином смертежера, кровним зрадником, маґлонародженою і “практично сквібом”? Який жах, він що, не упереджений?
Гаррі вважав, що всі ці люди могли піти до біса. А ще він міг присягнутися, що почув скрегіт зубів Снейпа.
– Ви, – вказав Снейп на Тео та Рона, – залишитеся після заняття.
Гаррі це не сподобалося і він вже хотів відкрити рота, коли Тео схопив його за руку і помахав головою.
Снейп наполіг, що кожен повинен зварити окреме зілля, щоб оцінити рівень їх індивідуальних навичок. Гаррі розгорнув підручник з великою кількістю сяючих чорнил і почав готувати робоче місце під настанови Тома.
Гаррі протер стіл, казан, посудини, інструменти та дощечку для нарізання і відміряв точну кількість потрібних трав, комах та частин тварин. Деякі цифри на дошці та в підручнику різнилися. Там була менша кількість пер їжака, більша кількість сушеної кропиви, на п’ять більше перемішувань за годинниковою стрілкою і навіть метод подрібнення ікла змії відрізнявся. Том тільки знизав плечима, буркнувши щось про те, що Снейп знає краще.
Що ж, це було необхідно. Гаррі дуже неохоче підняв руку, роздумуючи над тим, чи означає це, що він схильний до самогубства.
Снейп стримував закочування очей, але підійшов до стола Гаррі, за який наказав йому сісти наодинці. У Гаррі було всього два заняття зі слизеринцями і Снейп зараз забирав його ледь не єдиний шанс проводити більше часу з друзями. Не те щоб йому потрібно було щось більше, ніж факт приналежності Снейпа до Смертежерів, щоб недолюблювати його, та все ж.
– Ви не вмієте читати, містере Поттере? – протягнув Снейп.
– О, я навчився в п’ять років, дякую, сер. – не думаючи відповів Гаррі, поки зменшував вогонь. – Я помітив, що рецепт на дошці та в підручнику відрізняються. Я розумію, чому сушеної кропиви й кількості помішувань більше, але що не так з перами їжака? Нарізка ікла змії якось впливає на взаємодію інгредієнтів? Я певно пропустив цей момент…
Гаррі поставив таймер для кипіння і почав шукати розділ про пера їжака в підручнику, а після хвилинного мовчання від Снейпа, підняв очі догори. Все що він побачив, це пильний погляд професора на його зілля. З ним точно все було добре. Гаррі тричі перевірив вагу і кількість інгредієнтів та засікав час заклинанням.
– Я бачу, ви вмієте слідувати інструкціям, – неохоче визнав Снейп.
– Це рідкість, – попередив його Гаррі, за що Снейп нагородив його холодним поглядом. – Але я б не хотів підірвати казан і отримати чиряк на лобі. Там вже й так забагато зайвого.
Професор нарешті відвів погляд він казана і, напевно, хотів щось сказати Гаррі, але на півслові закрив рота.
– Що, – процідив крізь зуби Снейп. – це таке?
Гаррі здивовано кліпнув і прослідкував погляд Снейпа до відкритих сторінок книги. Там, на полях рожевою ручкою було виведено десь сім знаків питання і чотири рядки тексту. Снейп вирвав підручник з його рук і почав читати.
– Ручки. Це маґлівська альтернатива перам, сер. Вони є різних кольорів. – збентежено пояснив він.
Секундомір запищав, тому Гаррі взяв в ліву руку шматочки рогу, а до правої – паличку для помішувань, прошепотів зворотний підрахунок і на нулі висипав все до казана, відразу починаючи помішувати за годинниковою стрілою десять разів. Щойно Гаррі закінчив, Снейп кинув його дорогоцінну книгу на стіл.
Гаррі провів її сумним поглядом, оглядаючи забитий кутик.
– Якщо нарізати ікла по діагоналі, то протоки для отрути мають більшу поверхню для взаємодії з іншими інгредієнтами, але недостатню для реактивного вибуху. Пера їжака занадто агресивні і можуть викликати подразнення на місці застосування зілля. Відповіді на інші питання, – Снейп тицьнув пальцем на книгу Гаррі. – ви можете знайти книзі «Теорія взаємного впливу» Маргарет Стрейт.
Снейп явно не хотів цього говорити, але все одно протягнув з прищуреними очима. Після цього він різко розвернувся і пішов лякати ґрифіндорців. Здається, Снейп помітив, що Невіл з Шеймусом забули зменшити вогонь і намагалися додати пера до зілля, що явно не закінчилося б добре для когось з них. Під крики Снейпа про тупих безрозсудних ґрифіндорців та зняття очок, Гаррі продовжив готувати зілля.
Наприкінці заняття, коли Гаррі приніс свій зразок, Снейп навіть не глянув на нього, проте нагадав Рону і Тео залишитися. Гаррі стурбовано поглянув на них, але Тео тільки криво посміхнувся йому і кивнув. Тоді все буде добре.
Через те, що хлопців затримали, Гаррі відвідав Геґріда тільки з Герміоною та Невілом, що стало жахливою помилкою. Герміона звернула увагу Гаррі та Невіла на газету, що, на превеликий жаль, пробудило цікавість Тома до новини щодо спроби пограбування Ґрінґотсу. Тепер цей маніяк не заспокоїться. Том був впевнений, що річ, яку Геґрід забрав зі сховища була в Гоґворсті і вирішив присвятити всього себе спробам переконати Гаррі пробратися в заборонений коридор.
Том назвав це науковою цікавістю, Гаррі назвав це божевіллям. Хіба не Гаррі тут мав бути безрозсудним ґрифіндорцем?
Єдине, що спрацювало, щоб заткнути Тома, це погрози припинити дослідження бібліотеки для його сумнівних справ.
На вихідних Гаррі довелося трохи заглибитись в книжкові стелажі Гоґвортсу, щоб розчаруватися в магії. Виявляється, він не може стати анімагом в одинадцять. Магічні ядра ставали достатньо стабільними для такої магії тільки після тринадцяти, але всі наполегливо рекомендували не починати процес перетворення до завершення формування ядра. Тобто в сімнадцять. Тепер Гаррі мав відповідь на питання про те, чому в магічному суспільстві вік повнолітня на рік менший.
Якщо Гаррі мав відповідь на хоч якісь свої питання, то Том ні. Саме тому він набридав Гаррі цілодобово, якщо не з пакунком, схованим Дамблдором в Гоґвортсі, то діадемою, дослідженням подій минулого десятиліття та пошуком магії для його воскресіння. Позаяк, шукати ритуали пов’язані з буквальним створенням людського тіла було не надто хорошою ідеєю в перший тиждень навчання, то Гаррі довелося власноруч шукати газетні вирізки та звіти про судові засідання щодо Смертежерів в архівах Гоґвортсу, щоб Том отримав хоч якесь розуміння того, хто з його послідовників «доступний».
Том не надто радів тому, що частина його прихильників просто вдала, що їх закляли Імперіусом чи примусили до чогось, погрозами їх життю та сім’ї. Луціус Мелфой зараз був практично найненависнішою людиною Тома, після Дамблдора. Навіть з десятками позначених Сметрежерів на волі, камери Азкабану були переповнені поплічниками Тома, що змусило Гаррі вислуховувати нескінченний потік лайок та прокльонів.
Загалом, дні в бібліотеці були досить одноманітними. Шипіння від Тома, сарказм від Гаррі. Тільки коли серед газетних вирізок з’явилося нове обличчя сталося дещо дивне.
– Зачекай. – зупинив його Том, коли Гаррі відклав газету в бік.
– Що? Хочеш довше подивитися на свого улюбленого Смертежера? – закотив очі Гаррі десь в соте за цей вечір.
– Він не був Смертежером. Це твій хрещений батько. – розсіяно заявив Том.
Гаррі знадобилася десь хвилина, щоб наздогнати сказане. Він подивився на заголовок, на фото чоловіка, що виглядав очевидно божевільним, а потім нарешті на статтю.
Сіріуса Блека довічно ув’язнено в Азкабані.
– Звинувачується в убивстві дванадцятьох маґлів і Пітера Петіґру. – прочитав в голос Гаррі.
– А от він був Смертежером. – сказав Том.
Через декілька хвилин мовчазного вивчення статті, Том знову заговорив.
– Я колись розповідав тобі про Фіделіус?
– Ні. – категорично відповів Гаррі.
– Це дуже потужна магія. Потрібен справді могутній чарівник, щоб накласти чар. По суті, Фіделіус запечатує таємницю не в пам’яті людини, а в її серці, тому розповісти її можна тільки зі власної волі. Тому, якщо хтось, теоретично, захоче сховатися від Темного Лорда в котеджі, то він може виконати ритуал і довірити таємницю свого місця переховування одній єдиній людині. З пам’яті всіх інших ці знання відразу ж зникають і, навіть стоячи перед будівлею, вони не побачать нічого. – почав підозріло беземоційну лекцію Том. – Потужні чари і дуже корисні. Мають тільки одне слабке місце.
Гаррі не подобалася ця розмова. Чомусь він почав відчувати нудоту.
– Той, кому довірили таємницю називається Тайнохоронцем. Тільки Тайнохоронець може передати приховані знання іншій людині. Ти повинен обрати когось надійного, щоб той зберігав твою таємницю ціною життя. Когось непомітного і неочевидного, але водночас вірного, відданого друга, який пройшов з тобою купу пригод, битв, перемог і поразок. – Том розповідав це дуже спокійним і відстороненим тоном, наче говорив про магічну теорію, а не те, чим це було насправді. – Саме ця людина і є слабким місцем. Особливо, якщо це слабке місце насправді шпигун, який відразу зрадить вас і приведе Темного Лорда до вашого будинку.
– Це він? – запитав Гаррі і не впізнав свого голосу. Він не тремтів і не заїкався. Навпаки, його голос звучав з такою кількістю гніву та огиди, що Гаррі радше б очікував почути його з середини своєї свідомості, ніж власних вуст.
– Так. – просто відповів Том і світ Гаррі залило червоним.
– Тож, – просто уточнив Гаррі. – Це він винен в тому, що ти взагалі знайшов моїх батьків.
– М-м. – ствердно прогудів Том.
Гаррі знав, що той робить. Змушує змінити фокус гніву та образи з себе, на Пітера Петіґру. Гаррі чудово це знав і це, звісно, все одно спрацювало.
– Шкода, що він мертвий. – процідив Гаррі.
Том щиро розчаровано зітхнув. Певно шкодував, що Гаррі не зможе влаштувати полювання та планувати вбивство когось крім Тома.
– Так, Сіріус Блек був чудовим дуелянтом. Дуже… творчий підхід до проклять. Знаєш, у Блеків це в крові, тому у Петіґру не було шансів.
– Але навіщо вбивати тих маґлів? – прошепотів Гаррі, оглядаючи фото чоловіка на потьмянілому від часу папері.
– Напевно, нещасний випадок. – знизав плечима Том.
Гаррі подивився на фоточергової людини, яку відібрала у нього війна і трохи похитнувся на місці. Цей чоловік вбив тринадцять людей, його вважали Смертежером, божевільним, чистим злом і маґлоненависником.
Гаррі попросив Тома навчити його чарів для копіювання.
Він би хотів залишити собі фото свого хрещеного батька, який, на відмінну від Гаррі, мав в собі сили відкинути дружбу і помститися вбивці своїх кращих друзів, його мами й тата.
Можливо, колись Гаррі зуміє взяти з нього приклад.
Тому не сподобались його думки.