Сови, змії та коти
Як виявилося, тим, хто прокидається занадто рано, був Гаррі. Роки приготування сніданків та бажання потрапити до вільної вбиральні та ванної кімнати навчили його прокидатися з сонцем. Хлопці ще міцно спали, коли він зістрибнув з ліжка й поспішив прийняти гарячий душ.
Світанок означав купу вільного часу, а вільний час означав вилазку до соварні. Добре, що в його голові був голос, який знав мапу Гоґвортсу краще всіх, бо тисячі сходів, дивних поворотів та глухих кутів вводили його в кризу. Том навіть показав йому декілька прихованих ходів, щоб дібратися до Гедвіґи швидше, коли Гаррі втретє опинився на поверх нижче, хоч і підіймався вверх.
– Привіт, дівчинко. – привітався Гаррі з совою, поки Том закочував очі. – Тут достатньо їжі для тебе? Ніхто не ображає?
Гаррі нагодував Ґедвіґу ласощами для сов і запитав її, чи хоче вона віднести пакунок Петунії. Навряд сови могли дивитися на когось осудливо, але Гаррі б не здивувався, якби його фамільяр міг. Ґедвіґа вкусила Гаррі за палець та простягнула лапу, щоб він зміг прив’язати пакунок. Помахавши їй на прощання, Гаррі крикнув, щоб вона трималася якомога далі від Вернона і Дадлі.
Задоволений ранковою прогулянкою, Гаррі занурився в думки й поспішив до вітальні Ґрифіндору.
– Містере Поттер! – зупинив в його суворий тон.
Гаррі аж підскочив від несподіванки. Професорка Макґонеґел дивилася на нього з кінця коридору, схрестивши руки.
– Професорко Макґонеґел! Доброго ранку! Вибачте, що не відповів на ваш останній лист, я живу в маґлівському районі й сови почали викликати питання. – зі щирим сумом сказав він їй, навіть не сильно обманюючи.
– Я думала, це я відповідаю на листи, якими ви мене атакували. – з вдаваною суворістю відповіла вона йому, поправляючи окуляри.
Гаррі незручно скуйовдив волосся й у щось далеке промайнуло в очах Макґонеґел.
– Перепрошую, просто я ніколи раніше не спілкувався з чарівниками чи відьмами. – ніяково посміхнувся їй Гаррі.
– Так, тепер у вас буде багато часу надолужити. Але, мені все ж цікаво, що ви робите поза ліжком в такий час.
Мерліне, те, як вона за секунду могла переходити до загрозливої викладацької маски просто вражало. Це особиста навичка чи якась магія?
– Вау, ви повинні навчити мене цього тону, це справді страшно. – в абсолютному захваті витріщився Гаррі.
– Містере Поттере. – ледь не закотила вона на нього очі.
– О, так, я прокинувся занадто рано від нетерпіння і вирішив відправити листа своїй тітці. Вона дуже любить цукерки «Берті Ботс». – сказав він, а потім згадав про вчорашні настанови Персі. – Це досі комендантська година?
Макґонеґел підтиснула губи на згадці про його тітку, але погляд її пом’якшився.
– Насправді вже хвилин десять, як ні.
– Ой, ну, десять хвилин тому я ще лежав в ліжку, тож жодних проблем, так? – широко посміхнувся він.
Безсоромна брехня. Макґонеґел мала знати, що тільки дорога в соварню займає купу часу по тих жахливих сходах. Вона все одно вдала, що вірить йому.
– Тоді вам краще переодягнутись і відвідати сніданок. Сьогодні всі отримають свій розклад занять.
Гаррі поглянув на свої клітчасті піжамні штани й стримав сміх.
– Так, вже біжу! Гарного дня, професорко Макґонеґел!
– Містере Поттере, – гукнула вона його. – Я рада була отримати ваші листи й там щаслива бачити вас у своєму гуртожитку, навіть якщо сортування зайняло так багато часу.
В повітрі точно висіло невисловлене питання, а брова Макґонеґел була досить високо, щоб спонукати його відповісти на нього.
– О, – знову скуйовдив волосся Гаррі, виграючи трохи часу. – Капелюх хотів відправити мене до Слизерину. Я не великий прихильник закритих приміщень, а тут ціле темне і холодне підземелля. Довелося влаштувати сварку, щоб не турбувати мою клаустрофобію.
Гаррі сказав це абсолютно безтурботно знизуючи плечима, поки Том сміявся з виразу обличчя Макґонеґел.
– І я хотів бути ближче до своїх батьків. – чомусь вирішив додати Гаррію
Чомусь, очі Макґонеґел почали червоніти і Гаррі вирішив, що це чудовий час, щоб піти.
– Ну, – фальшиво посміхнувся він, – Гарного вам дня! Не можу дочекатися трансфігурації!
Він поспішив до Ґрифіндорської вежі, відчуваючи на собі погляд професорки. Що ж, інколи йому доведеться нагадувати собі вчасно закривати рота. Том на це тільки пирхнув. Гаррі не стримував закочування очей у відповідь.
Коли Гаррі піднявся до спальні першокурсників, Невіл вже нишпорив біля ліжка.
– Привіт, Гаррі. – прошепотів він.
Очевидно, інші хлопці ще спали.
– Доброго ранку, Невіле.
– Ти щойно з ванних кімнат?
Ну, напевно жодна адекватна людина не піде відправляти листа так рано, та ще й в піжамі.
– Так, не міг більше спати. – вирішив не заперечувати він.
– О, я так хвилювався, що пропущу сніданок і заняття, що прокинувся набагато раніше, ніж звик. – нервово метушився біля своєї скрині Невіл.
Гаррі з Невілом вирішили не заважати хлопцям і, переодягнувшись в шкільну форму, яка за ніч змінила кольори на червоно-золоті, вирушили до вітальні. Невіл, надто нервуючи щодо першого дня навчання, запропонував взяти з собою всі підручники, щоб переглянути матеріал зі вступних тем.
Як виявилося, до вітальні за цей час встигла зайти нетерпляча Герміона, яка розставила навколо себе купу книг. Так, вони втрьох просиділи близько години, поки не вирішили, що саме час спускатися до сніданку.
Невіл з Герміоною спустилися до Великої зали, поки Гаррі наполіг, що розбудить Шеймуса і Діна. Це виявилося не простим завданням. Загроза пропустити обід спрацювала навіть сильніше, ніж можливість запізнитись в перший же день навчання. Гаррі занотував це собі в список пріоритетів хлопців. Дін сказав Гаррі, що чекати їх буде зайвим клопотом, тож Гаррі спустився до Великої зали й завдяки Тому знайшов її дуже швидко. Тепер він шкодував, що залишив інших шукати її самостійно, враховуючи, що Невіла з Герміоною не було за столом.
Чому їм ніхто не видав карти цього замку-лабіринту?
За ґрифіндорським столом було зовсім мало людей, а от під протилежною стіною вже виднілися зелені мантії. Тео з Роном сиділи на кінці столу з дуже сонними та роздратованими обличчями.
Як чудово. Гаррі попрямував до слизеринського столу.
Спочатку його рух мало хто помітив, але коли староста Гафелпафу встав зі столу і вирішив люб’язно підказати йому місце розташування ґрифіндорського столу, кожен в залі витріщився на нього. Дамблдор теж, якщо шипіння Тома мало щось йому сказати. А ще Квірел зі Снейпом. Що ж. Чудовий початок дня.
– Так, дякую, але я не помилився з напрямком. Гарного тобі дня! – помахав Гаррі старості й продовжив цілеспрямовано рухатись до своїх друзів.
Якби погляд міг вбити, Гаррі точно впав би мертвим, бо Снейп виглядав надто страхітливо. Невже смертежерів ніхто не вчив приховувати свої емоції?
– Доброго ранку! – Гаррі заскочив на лавку навпроти хлопців і посміхнувся їм найширшою посмішкою зі свого арсеналу. Ну, тією найширшою, яка мала щасливий і привітний вигляд, а не ту, якої його навчив Том.
Гаррі боявся, що усмішки Тома годяться тільки для залякування і вдавання божевілля.
– Гаррі? – підняв здивовано очі Рон.
– Так, я. Ну що, як вам спальні слизеринського гуртожитку? В ґрифіндорських, зізнаюся, забагато червоного. Мої очі так і благають про меншу контрастність.
Невимушено і привітно, повторював собі Гаррі, невимушено і привітно. Ти просто розмовляєш з друзями й сотня очей абсолютно точно не дивиться на тебе. Скільки, в біса, дітей в цій школі?
– Що ти, в біса, робиш за нашим столом? – прошипів на нього Тео, який, здається, був абсолютно не ранковою людиною і щойно усвідомив своє оточення.
– Ну. Невіл з Герміоною, здається, загубилися дорогою до зали, а я не хотів снідати один. – жваво пояснив Гаррі, накладаючи на тарілку яєчню і бекон. – Тому, я вирішив, що можу піти до інших своїх друзів. Геніально, що ми їмо всі в одному приміщенні, скажи?
– Так. – погодився Рон, який надзвичайно добре пристосовувався до подій, які його влаштовували, і почав шукати виделкою м’ясо на столі. – Я хвилювався, що ти забудеш про нас, коли ми опинимося в різних гуртожитках. Радий тебе бачити.
Щойно Тео насуплено відкрив рота, Рон його перебив.
– Нумо Тео, не хочеш розповісти Гаррі про наші гуртожитки? – тонко натякнув він.
– Так. Гуртожитки. Це ж найважливіше з усього, що відбувається зараз. – глухо відповів Тео, тикаючи виделкою в плече Рона.
– Тео! – скрикнув Рон. – Чи не ти торочив мені всю ніч про чистокровні манери, традиції та правила? Я впевнений, що виделками не можна тикати в людей!
Гаррі ледь стримував сміх, але вбивчий погляд Тео спонукав його не звертати увагу. Він все одно витягнув книги, які підготував для хлопців.
– Ось. – сказав він, передаючи їх Тео, який мав набагато більше шансів не заляпати обкладинки книг їжею. – Трохи самозахисту і таке інше. Я виділив найважливіше зеленими маркерами, е-е, чорнилами. Якщо хтось створюватиме вам проблеми – скажіть мені.
Тео засунув книги в портфель, а потім підняв цікавий погляд на Гаррі. Він дивився на хлопців абсолютно серйозним поглядом і вже хотів витягнути розкладні ножі з кишені мантії, коли тінь нависла над ним.
– Мені цікаво, – пролунав низький тихий голос позаду Гаррі, – що ви, містере Поттере, робите за цим столом. Можливо, ваш поганий зір не дозволяє вам не тільки бачити далі свого носа, а ще й розрізняти кольори?
Ну. На думку Гаррі, Снейп міг би вкласти в тон менше отрути, якби не хотів, щоб хтось запідозрив його у плануванні особливо жорстокого вбивства. Ніхто ще не називав його прізвище настільки неприємно, а він, на хвилинку, виріс з Дурслями й провів рік з Томом в голові.
– Доброго ранку, професоре! – він міг би грати в цю гру деякий час. – Я хотів поснідати зі своїми друзями, але, зізнаюся, це дуже зворушливо, що ви турбуєтеся про стан мого здоров’я! Насправді я перевіряв зір місяць тому і купив окуляри за рецептом, тому бачу краще, ніж коли-небудь раніше.
Тео витріщився на нього так, наче Гаррі копав собі могилу. Ну, певно вся Велика зала так на нього дивилася, але не суть. Рон взагалі позеленів. Боже, Снейп же голова гуртожитку Слизерину. Гаррі співчував їм всім серцем.
Щойно Снейп припинив якусь внутрішню боротьбу, Гаррі поглянув на ґрифіндорський стіл і побачив Герміону з Невілом, які збентежено дивилися на нього.
– Він знав твою матір ще до Гоґвортсу. Вони були дуже близькі до старших курсів. – раптово заговорив Том. – Він згадував це якось про це зборах Смертежерів, коли ми шукали спосіб вивести з гри найсильніші фігури Ордену.
Як вчасно. Ще й таким спокійним тоном. От виродок. Гаррі не був впевнений хто саме, Том чи Снейп.
– О, вибачте хлопці, перепрошую, професоре. – максимально ввічливо вичавив з себе Гаррі. – Герміона з Невілом чекають мене. Побачимось на заняттях!
– До зустрічі, Гаррі. – гукнув Рон.
Тоді, вставши зі столу, Гаррі розвернувся і поспішив до ґрифіндорського боку Зали так невимушено, наче щойно не спричинив шепіт всіх присутніх. Дамблдор також міг би дивитися на нього не настільки пильно.
– Все добре, Гаррі? – запитала стурбована Герміона.
– О, так. Щоправда, я забув свою тарілку з їжею. – зиркнув Гаррі на бідолашний бекон, який Рон вже поцупив з його покинутого посуду. – Знайшли шлях до Великої зали?
– Ох, ледве, ми тричі повернули не туди. Я зовсім не розуміла куди ми йдемо. Нам варто раніше вирушити на заняття, щоб раптом не запізнитися! – потім Герміона, схоже, зрозуміла, що Гаррі опинився тут раніше за неї та Невіла. – Як ти так швидко дістався сюди?
– Я дуже добре орієнтуюся в просторі. – знизав плечима Гаррі. – І я слідував за старшими курсами.
Напевно у Герміони не було причин сумніватися в його словах, тож вона почала схвильовано розповідати про свої очікування від занять і те, як вона зовсім до них не готова, навіть якщо вивчила напам’ять всі книги.
Том в його голові кривився, та Гаррі чудово пам’ятав його спогади про крихітну кімнату в сиротинці, де одинадцятирічний майбутній Волдеморт зачитував шкільні підручники до дір, прагнучи знати все. Тож Том міг кривитися скільки завгодно, але це не скасовувало ні його минулого, ні того, ким він є насправді. Напівкровкою, якого виховали образливі маґли.
Можливо, Том знову б сперечався з ним, якби вони тільки вчора не дійшли до якогось поняття миру. Зараз він тільки роздратовано пирхнув.
Макґонеґел з’явилася з розкладом занять приблизно в ту мить, коли Невіл розповідав Герміоні, про рослини, які вирощує вдома. Якщо Герміона очікувала почути про квіти чи зелень, то досі не зрозуміла пристрасть Невіла до гербалогії, бо отримала вона, звісно ж, лекцію про особливості вирощування аконіту в залежності від місячного циклу.
Професорка Макґонеґел дивилася на нього дуже дивним поглядом відколи він намагався поснідати з Роном і Тео, але Гаррі не зважав і ввічливо подякував за розклад.
На радість Невіла, гербалогія була тричі на тиждень. Їх ґрифіндорське тріо працювало в команді, наявність в якій Невіла покращувала їх роботу мінімум в разів десять. Рослини наче самі тягнулися до нього, а бруд навіть не торкався складок його одягу. Всі інші ж вилізли з теплиць мокрі від поту, вимазані в землі та вкриті колючками бур’янів.
Загалом, Гаррі дивувався різноманіттю стилів викладання та відношенням професорів до нього. Хтось не звертав уваги, хтось ледь не падав на землю від здивування, а хтось плювався отрутою.
Професор Бінс був…привидом. Це говорить про нього все, що потрібно. До сьомої хвилини лекції, Гаррі втратив надію, що стане менш нудно. До дванадцятої, припинив слухати. До вісімнадцятої навіть не намагався вдавати що звертає увагу і витягнув натомість книгу, спробувавши читати сам. Після пів години лекції від найнуднішого привида у світ, Гаррі почав розпитувати Тома, чи існує якийсь ритуал вигнання привидів. Відповідь була невтішною. Гаррі доведеться або знайти собі цікавіші справи на історії магії, або вивчити некромантію.
Навіть Том голосував за перше.
На щастя, чи на жаль, того дня не було захисту від темних мистецтв.
Зате була трансфігурація.
У Гаррі було питання. Так багато питань. На вчительському столі сидів кіт. А всередині кота було магічне ядро, яке виглядає наче розпечена лава, що... буквально магічне ядро Макґонеґел.
У нього і Гедвіґи були схожі блискавки, але вони все одно різнилися своєю суттю. Інші кольори, оточення, розміри та характер. А тут однакове. Може, це фамільяр професорки? Можливо, з часом магічні ядра чарівника і його тваринки вирівнюються?
А потім, не встиг він почати будувати конспірологічні теорії, як кіт перетворився на професорку Макґонеґе. Гаррі ледь не втратив здоровий глузд. Він повинен навчитися перетворюватися на Гедвіґу. Чи сову. Чи кота. Чи... як це взагалі працює?
Здається Макґонеґел помітила його захоплений погляд і роздратовано зітхнула, закрила на мить очі, затисла перенісся пальцями, а потім проводила лекцію з таким кислим виразом обличчя, наче щойно зробила найбільшу помилку у своєму житті.
Гаррі звісно, звісно, махнув Герміоні та Невілу і залишився після занять, нетерпляче стукаючи ногою по підлозі, поки Макґонеґел вдавала, що не помічає його і складала пергамент на столі.
Нічого. В Гаррі більше не було занять сьогодні. Він не планував йти звідси без відповідей.
Професорка Макґонеґел знову зітхнула і поправила окуляри.
– Чомусь, в мене жахливе почуття дежавю. – пробурмотіла дуже тихо вона.
Тома, здається, дуже потішила ця ситуація, хоча він запевнив Гаррі, що сам не знає, чому вона так реагує.
– Містере Поттере, у вас є питання щодо сьогоднішньої лекції? – нарешті підняла на нього втомлений погляд Макґонеґел.
О, у нього були. Купа приміток в його книзі так і чекали на цю мить.
– Так. Ні. Тобто так, але головне питання не стосується лекції. Хоча, якщо думати масштабно, то, звісно, воно абсолютно точно пов'язане з трансфігурацією.
Макґонеґел дивилася на нього прямим поглядом і жодного разу не кліпнула. Наче кішка, що було буквально правдою. Гаррі вібрував на місці. Він не дочекався питання професорки.
– Ви перетворилися на кішку! – захоплено сказав він. – Це геніально! Ви нічого не говорили про такий вид магії! Вона не постійна, не викликана зіллями і не відноситься до звичайної трансфігурація людини, бо ви не використовували чарівну паличку і ваш одяг змінився теж, що неможливо при...
Макґонеґел підняла долоню зупиняючи потік слів Гаррі.
– Це називається анімагія. Дуже складна магія, якою суворо заборонено займатися без наставництва і реєстрації в міністерстві.
– Ви б навчили мене? Я хотів би стати котом, це круто.
Том пирхнув. Якби Том сказав, що бути котом відстій, Гаррі викинув би його з голови. Це принцип.
Здається у Макґонеґел починала боліти голова, інакше Гаррі не знав навіщо їй масажувати скроні.
– Я можу навчити вас коли ви складете свої СОВИ та НОЧІ на відмінно. І ваша подоба анімага залежить від вашої душі й того, ким ви є насправді. Це індивідуально для кожної людини й ви не можете змінити це, чи обирати.
Вона пояснювала це йому повільно та чітко, наче хотіла переконатися, що до Гаррі дійде сенс слів. Все, що чув Гаррі це «ти б міг би навчитися бути тваринкою прямо зараз».
– А якщо...
Йому не дали договорити.
– Ви можете самі дослідити тему, написати мені про неї доповідь, а в кінці зазначити хоча б тридцять причин, не намагатися вивчати цю магію самостійно в такому юному віці. За додаткову оцінку, звісно.
Ну. Це було очевидне попередження. Гаррі вмів бачити погрозу, навіть коли вона була незначною.
– Так, чудово! До наступного заняття?
– До наступного заняття. Гарного вам дня, містере Поттере.
Гаррі вже був майже у дверях, коли Макґонеґел вирішила йому погрожувати.
– Якщо, раптом, ви з’явитесь на моєму занятті в пір’ях, з хвостом, лускою, рогами чи шерстю в несподіваних місцях, я буду знати, що саме відбувається. – суворо поглянула вона на нього. – І навіть не думайте, що я допоможу вам позбавитись зайвих відростків.
А потім, наче нічого не сталося, Макґонеґел повернулася до сувоїв пергаменту.
За цим точно була якась історія і Гаррі пообіцяв собі колись її дізнатися. Том бурмотів йому щось про третій поверх, діадему, Квірелморта, газети за минуле десятиліття, ритуали відродження тіла та розставлення пріоритетів, але він не надто його слухав, вже шукаючи шлях до бібліотеки.
В нього були чудові плани на майбутнє і Том міг дати йому хоча б кілька днів звичайного життя. Ну, того звичайного життя, яке містило багато розмов з голосом в голові, викрадення кількох паст з лікарняного крила для зцілення його ребер, дослідження анімагії та спроби переконати двох слизеринців постійно носити з собою ніж.
Чомусь, нічого з цього не здавалося дивним.
Він вперше в житті відчув, що може самостійно вирішувати, що вважається нормальним та прийнятним і збирався скористатися цим на повну.