Чарівний світ і менш чарівні відкриття
Гаррі вирішив що якщо Том в чомусь і правий, то це в жахливості Лицарського автобуса. Його хитало у всі боки, вид з вікон, через шалену швидкість, був настільки розмитий, що нудило ще більше, а кожна зупинка викинула б Гаррі крізь лобове скло, якби його не тримав Геґрід.
Гаррі також вирішив, що Геґрід чудова людина. Його самого хитало, але він чомусь подумав, що Гаррі сподобається поїздка і вирішив постраждати заради нього. До того ж, якби чоловік хотів його вбити, то просто дозволив би Гаррі полетіти крізь скло на першій же екстреній зупинці.
На мить, він подумав подякувати Геґріду чи запитати про щось, розвіявши тишу між ними, але дивлячись на поступово зеленіюче обличчя під бородою, раптом передумав.
Дорога до Лондона була, на щастя, не довгою, але місце зупинки однозначно було дивним. Маленький і задрипаний шинок з похилою вивіскою «Дірявий казан» насправді не викликав великих сподівань від магічного світу. Якби не тонке, практично прозоре мерехтіння на всій поверхні будівлі і люди, які проходили повз, не звертаючи уваги, Гаррі б вирішив, що Геґрід помилився адресою.
– Це чарівність, яка не дає маґлам побачити певні речі чи будинки. – пояснив Том.
– Геґріде, – озвався Гаррі. – Ти сказав, що багато людей мене впізнають, через те, що я схожий на батька, так?
– Так, – сказав чоловік, все ще намагаючись подолати нудоту після поїздки.
– Там буде багато людей? – вказав Гаррі на шинок. – Я б не хотів надто привертати уваги, щоб не затримуватись.
Геґрід на мить здивовано подивився на нього, а потім приязно посміхнувся.
– Бачу, ти ще отримав скромність твої мами, га? Думаю ми можемо обійти будівлю, щоб уникнути зайвих очей. Як тобі таке?
– Дякую, це було б чудово. – щиро відповів він.
Геґрід, розповідаючи йому про «Дірявий котел», відвів його до муру біля сміттєвих баків.
Куди він мене веде, недовірливо запитав Гаррі Тома.
– О, це правильний шлях, не хвилюйся. Чарівники і відьми просто являються сюди, а вхід з боку маґлівського Лондону саме тут.
Не надто привабливо і гостинно.
– Ну ось Гаррі! Три вгору, дві впоперек. – урочисто сказав Геґрід, виймаючи рожеву парасольку з безмежних кишень плаща.
Навіщо вона йому?
Не встиг Том відповісти, як Геґрід тричі вдарив у мур кінчиком парасольки, до якої раптом потягнувся промінчик сонця з грудей напіввелетня.
– Він засунув туди свою чарівну паличку? – обурився Том. – Її ж зламали!
Гаррі не звертав уваги, бо міг дивитися тільки на те, як цеглини в мурі тремтять і прогинаються, відкриваючи прохід до брукованої вулички, яка вела прямісінько до Алеї Діаґон.
Перше, що помітив Гаррі – магію. Багато-багато магії, мерехтіння, сяйва і кольорів. Кліпнувши декілька разів, він нарешті сфокусував погляд на самій Алеї. Навколо було безліч будівель, рекламних вивісок, чаклунів і відьом. Тут були крамниці на всі смаки: з мантіями, телескопами, нутрощами тварин, травами, домашніми тваринами, зіллями, канцелярським приладдям і…це вітрина з блискучою, новенькою мітлою?
Та часу витріщатися на мітли було замало, Геґрід вже прямував до білої мармурової споруди, розрізаючи натовп своїм великим тілом. Гаррі сховався за його плащ і понадіявся, що ніхто його не впізнає та не почне розпитувати про уявну перемогу над якимось Темним Лордом.
– Ось і Ґрінґотс, Гаррі. – урочисто сказав Геґрід, відкриваючи великі мідні двері.
Більше Гаррі цікавили гобліни. Їх магія була абсолютно інакшою, ніж у чарівників, вони всі, наче були зіткані з неї і-
– Не зважай на вірш, Гаррі. – неправильно зрозумів його ступор Геґрід і підштовхнув Гаррі до просторої мармурової зали.
Гаррі не надто зважав на розмову Геґріда з гобліном, тільки уважно розглядав другого, кивнув привітавшись та показав шрам, коли потрібно. Напевно розпитувати гоблінів про їх магію було б недоречно, зважаючи на уроки історії Тома про постійні війни через володіння чарівними паличками, неповагу до монет, території, їх артефактів, зброї та коштовностей. Гаррі не хотілось би розпочати нову війну з гоблінами вперше завітавши до чарівного світу.
Поїздка на візку була набагато краще Лицарського автобуса. Йому шалено сподобалося і Гаррі понадіявся, що політ на мітлі буде чимось схожим. Дивлячись на зелене обличчя Геґріда, він зробив висновок, що мало хто поділяв таке захоплення.
Коли двері сховища відкрилися, зелений дим, сповнений задушливої магії огорнув його і розсіявся. Чомусь, у Гаррі склалося відчуття, що непроханих гостей дим так просто не відпустив би зі своїх обіймів.
Гаррі стояв з відкритим ротом, дивлячись на гори золотих, срібних і мідних монет. З допомогою Тома, він зібрав достатню кількість і заговоривши Геґріду зуби, забрав свій ключ від сховища. Про всяк випадок.
Коли Геґрід, ледве переживши другу поїздку візком, витягнув з підозрілого сховища пакунок, що пульсував червоно-золотавою магією, Гаррі прижмурив очі.
– Що таке? – запитав Том, відчувши емоції Гаррі.
В тому пакунку більше магії, ніж у мене, тебе, Геґріда і всіх гоблінів тут разом узятих, повідомив йому Гаррі. Взагалі, виглядає так, наче хтось стиснув купу сирої магії так сильно, що вона затвердла.
Поки Гаррі думав про гоблінів, драконів в підземеллях й імовірність того, що магію можна буквально перетворити на щось тілесне, Геґрід привів його до «Мантій для всіх оказій від мадам Малкін», а сам пішов одужувати від поїздки на возах до «Дірявого казана».
Мадам Малкін, одягнена у все рожеве і магією, схожою на солодкий парфум, провела його в глибину крамнички. За наполяганнями Тома, Гаррі запитав жінку про повсякденний одяг для чарівників і вона залюбки погодилася його зробити за додаткову плату. Поки мадам Малкін садила його на ослінчик, накидаючи через голову довгу мантію, тикаючи в нього шпильками, з сусіднього ослінчика озвався блідий хлопець.
– Привіт. – озвався той, оглядаючи Гаррі. – Теж до Гоґвортсу?
Гаррі з цікавості перевів фокус уваги на магію і ядро хлопця набуло чіткості. Це було…цікаво. Наче куля з неспокійним морем всередині. Чомусь склалося враження, що воно не надто тепле.
Довелося відірвати погляд від грудей хлопця, напевно він виглядав дивно.
– Так. – відповів Гаррі, усвідомлюючи, що це перший чарівник його віку, якого він зустрів.
– І відразу Драко Мелфой. Будь з ним обережний, його батько був Смертежером і може нашкодити тобі. Проте, – трохи роздратовано продовжив Том. – Його матір дуже віддана власній сім’ї і має вплив на чоловіка, тому якби ти з їх сином був в хороших стосунках і твоя смерть розчарувала б Драко, то Нарциса Мелфой скоріше б вбила Луціуса, ніж дозволила йому засмутити сина.
Це…корисна інформація. І дуже цікава сімейна взаємодія. Гаррі згадав тітку Петунію і замислився, чи всі жінки мають такий вплив на чоловіків і якщо так, то чому їх вважають слабкими?
В той час Драко Мелфой говорив щось занудним голосом, на що Гаррі не зважав, поки його увагу не привернуло слово «мітла».
– …мітли. Не розумію, чому не можна мати свою мітлу першого року? Я думаю, що примушу батька її купити, а потім якось пронесу.
Гаррі цей хлопець міг би нагадати Дадлі своїм бажанням отримати всі забаганки. Звісно, якби не нагадав Гаррі самого себе з одержимістю польотом.
– Так! – вигукнув Гаррі. – Я навіть питав про це в листі професорці Макґонеґел і вона відмовила мені, і погрожувала конфіскувати мітлу, якщо побачить її! А як же ті, хто хоче грати у квідич?! На яких мітлах їм тренуватися до проб на другому році?
Він не помічав цього раніше, але пихатий хлопець був напружений і явно хвилювався, поки Гаррі не розпочав свій палкий монолог. Зараз він розслабився, його плечі опустилися і обличчя набуло хоч якогось кольору.
– Скажи, це несправедливо! Ти теж хочеш бути в шкільній команді?
– Так! Я ніколи раніше не грав і не літав, бо не маю мітли, але я впевнений, що швидко навчуся. Макґонеґел сказала, що якщо я відмінно впораюся з уроками польотів, то вона зможе дати спеціальний дозвіл на користування шкільною мітлою.
Драко Мелфой водночас скривився і виглядав захоплено.
– Шкільні мітли жахливі! Але краще ті, ніж ніякі. Я не знав, що такий дозвіл існує. – неохоче зізнався хлопець.
– Мій друг думає, що вона його вигадала, щоб я припинив їй набридати.
Драко засміявся. Це не був сміх тих хлопців у школі, які насміхалисяз нього, а скоріше той сміх, який Гаррі чув рідко – сміх з ним. Було приємно. Гаррі нагадав собі, що батько цього хлопця Смертежер і міг нав’язати сину власний світогляд. Це ж не означало, що йому заборонено сміятися, так?
Гаррі посміхнувся.
– Як думаєш, в якому гуртожитку ти будеш? Вся моя сім’я в Слизерині і я, впевнений, теж. А уяви собі – опинитися в Гафелпафі – я б, напевне, втік звідки, а ти?
А от і упередження.
– Ну я вважаю, що Гафелпаф не гірше інших гуртожитків в Гоґвортсі. Тим більше вони працьовиті і вірні друзі, тому їхня команда з квідичу має бути справді доброю. – Гаррі знизав плечима.
Хлопець кинув на нього здивований погляд.
– Так, певно Гафелпафці добре працюють в команді і б’ються до останнього. – нахмуривши брови відповів Драко.
– Але мої батьки були в Ґрифіндорі, тому, якщо капелюх обирає за цим…
– О, – сумно сказав Драко і Гаррі зрозумів, що той просто хотів бути з ним в одному гуртожитку чи, скоріше, команді з квідичу.
– Ну, якщо ми опинимося в різних будинках, то нам не потрібно було б змагатися за одну позицію. – спробував Гаррі. – Я от хочу бути шукачем.
– Я теж! Тоді, справді, біло б сумно, якби ти не потрапив в команду.
Том голосно пирхнув.
– Яка мила дитина.
– Готово, мій любий. – озвалася мадам Малкін.
– Ох, тоді побачимось в Гоґвортсі! – озвався Драко, коли Гаррі зіскочив з ослінчика.
– До зустрічі. – помахав йому Гаррі, прямуючи за мадам Малкін до імпровізованої каси.
– Я відправлю інший одяг совою, коли він буде готовий. Тільки скажи мені своє ім’я та адресу. – приязно посміхнулася йому жінка.
Гаррі подивився на журнал, який певно служив каталогом клієнтів і завагався. Напевно вказувати свою адресу десь, де її зможе прочитати хто завгодно, було б поганою ідеєю.
– О, розумієте, – почав Гаррі незручно. – Я не думаю, що хотів би розголошувати своє місце проживання.
– Якщо відправити сову тільки з ім’ям, вона може прилетіти до тебе десь серед прогулянки або поки ти в гостях, що було б незручно. – пояснила жінка.
– Е-е, так, це добре, я не маю багато планів до початку навчання.
– Звісно, тоді ти попереджений. – посміхнулася вона йому. – Ім’я?
– Гаррі Поттер. – відповів він, не знаючи чого очікувати.
Перо в руці жінки зламалося навпіл, коли її широко розплющені очі різко піднялися до обличчя Гаррі, а потім, шукаючи шрам, до лоба.
– Ох, містере Поттере, – відмовила вона тремтячим голосом. – Яка це честь! Навіть не думайте, що я дозволю вам заплатити! Так, це неприйнятно. Ваше замовлення буде готове якнайшвидше, будьте в цьому впевнені! Я особисто ним займуся!
Якого біса?
Том сміявся над ним своїм моторошним сміхом ледве дихаючи.
Коли Гаррі зміг вибратися з крамниці, то знов сховався за великою фігурою Геґріда, вирішивши, не повідомляти нікому своє ім’я, щоб уникнути незручності.
Геґрід пригостив Гаррі найбільшим морозивом, яке він бачив і розпитуючи про мадам Малкін, відвів до книгарні. Том змусив Гаррі купити втричі більше книг, ніж було в шкільному списку. Гаррі думав, що в продавця виникнуть питання до книг про ритуали, захисну та наступальну магію серед посібників з чистокровних традицій і підручників, але той навіть оком не змигнув.
Том допоміг Гаррі обрати найкращі казани, терези, телескоп, набір ножів та найсвіжіші компоненти для зілля. Том щось бурмотів про необхідність вразити Слизорога і потрапити в його клуб, але Гаррі зовсім не розумів про що йде мова.
Коли Геґрід наполіг купити Гаррі тваринку як подарунок на день народження, Том відразу почав наполягати на змії.
Її навіть нема в списку дозволених тварин.
– Ти бачив реакцію людей на тебе, ніхто не відбере фамільяра в Гаррі Поттера. Купи змію. Краще отруйну.
Я не купуватиму змію.
– Ти повинен, ти перселмовець! Як можна не користуватися даром великого Салазара Слизерина?
Я вже одного разу розмовляв зі змією і отримав тебе у своїй голові. Ні! Більше жодних змій! Я навіть не наближуся до них.
– Змія не говорила тобі розбудити мене, якби ти дотримувався інструкцій, все було б чудово.
Не було жодних інструкцій. Вона сказала тицьнути в магію і я тицьнув в те, що сприйняв за неї!
– Знаєш, це природно що ти сприйняв мене за саму магію, адже я наймогутніший чарівник як мінімум магічної Британії, але якщо оцінювати тверезо, то певно цілого континенту…
Це не час для тішення твого его. Жодних змій.
Том продовжив щось говорити, але Гаррі вже дивився на сов. Там були птахи різних розмірів, кольорів і видів. Він не знав як обрати, але Геґрід наполягав, що чарівник повинен сам відчути своє «звірятко». Згадавши про те, що це чарівні тварини, а не звичайні, він налаштувався на магію і побачив, що кожна пташка мала своє крихітне магічне ядро.
Там, серед магії всіх видів було щось дуже знайоме. Гаррі підійшов ближче побачив білу полярну сову. Під розкішним пір’ям бушувала невелика гроза. Навіть Том замовк, коли почув його думки.
Простягнувши руку, Гаррі відкинув крик продавця, що сова дуже норовлива і залишив пальці в сантиметрі від голови пташки. Та сама схилилася до нього і їх магія поєдналася. Гаррі посміхнувся так широко, як тільки міг.
– Думаю ми візьмемо її, еге ж? – сказав потішений Геґрід.
Гаррі купив Гедвізі купу смаколиків і простору клітку. Чомусь, це ім’я здалося йому доречним. Гедвіґа Силезька була покровителькою сиріт, а Гаррі гостро потребував сім’ї.
Щойно Геґрід відвів його до Олівандера, у Гаррі засяяли очі. Це було наймагічніше місце на Алеї Діаґон.
Всі полички мерехтіли чудною веселкою, а в повітрі висіла тиша, пилюка і необроблена магія. Пахло озоном, хоча Гаррі не думав, що для всіх. Він відчув поколювання в шиї від всієї магії, що його огорнула, запрошуючи познайомитись.
– Добридень, – пролунав лагідний голос і Гаррі аж підскочив, відриваючи погляд від поличок з чарівними паличками.
– Привіт, – незграбно привітався Гаррі. Він не знав що сказати чоловікові, який створив оце.
– Я знав, що скоро побачу тебе, Гаррі Поттере. – старий уважно оглядав його і, на мить, йому здалося, що ці сріблясті очі дивилися всередину нього. – У тебе мамині очі, але лише на перший погляд, чи не так?
Чомусь, Гаррі був впевнений, що чоловік теж може бачити магію. Гаррі теж так моторошно виглядав, коли роздивлявся чиїсь магічні ядра? Олівандер розповів йому про палички його тата і мами, і Гаррі вбирав інформацію мов губку. А потім раптом торкнувся його шраму і чомусь Гаррі навіть був не проти. Що дуже дивно. Знання про паличку Відомо-Кого він також ретельно склав у коробку в дальньому кінці його свідомості.
– Ну що ж, містере Поттере. Зазвичай, я питаю людей якою рукою вони тримають паличку, довго замірюю, порівнюю те, що бачу і те, що кажуть цифри, а потім пропоную паличку, яку вважаю сумісною. – розважливо подивився на нього Олівандер. – Але думаю вам варто самому пройтись між полиць, ви так не думаєте?
Старий змовницьки йому всміхнувся. О, так, Гаррі точно хотів пройтися між усіх цих чарівних паличок.
Він, не сказавши ні слова, рушив між довгих рядів вузьких коробочок. Кожна паличка майже непомітно, але відчутно мерехтіла. Магія деяких непорушно стояла на місці, інших – міцно спала, чекаючи свого часу. Були й ті палички, що відступали від нього, були й такі, що кидалися нападаючи. Декілька тягнулися до його ядра, але підійшовши ближче – поверталися до спокійного стану.
В далекому закутку, в притрушеній пилом коробочці, вирувала невелика сутичка. Було відчуття, що магія дерева і серцевини в постійній суперечці танцювали один навколо одного. Гаррі взяв коробку і нахмуривши брови, відніс її до Олівандера.
– Тримайте.
Олівандер і Геґрід, які про щось розмовляли, тримаючи між собою парасольку Геґріда, підскочили на місці. Гаррі сам собі посміхнувся.
Олівандер, всього на мить перевів погляд на коробочку і здивовано підняв на нього брови.
– Впевнений?
Тіні та золото палички тягнулися наче плющ вверх по його руках, до магічного ядра Гаррі, і точно не збиралися відпускати.
Гаррі тільки не вражено підняв брову на чоловіка.
– Так-так, – видавив з себе Олівандер між сміхом. – Ну, спробуй.
Гаррі витягнув гарну гладеньку паличку з коробки і щойно торкнувся деревини, хвиля тепла з пальців зіткнулася з теплом в грудях. Він махнув паличкою і феєрверк іскор вибухнув в повітрі. Пил в крамниці чарівним чином зник.
Гаррі був найщасливішою людиною у світі, поки Олівандер не сказав, що рідна сестра його палички належить Відомо-Кому. А потім почав щось торочити про те, яким могутнім був чарівник, що вбив його батьків. Він розплатився за паличку, хоч Олівандер хотів заперечити, і подумки попрощавшись з чудовою магією магазину, вийшов з Геґрідом геть.
Геґрід був хорошим співбесідником і розважав його розмовами про чарівних істот, його роботу в Гоґвортсі і, вручивши білет на Гоґвортс Експрес, сказав те, чого Гаррі ніяк не очікував.
– Якщо в тебе будуть якість проблеми з тими маґлами, то надішли мені сову.
Коли Гаррі тільки здивовано на нього витріщився, Геґрід посміхнувся йому.
– Ти сказав вони не люблять магію і жодна порядна людина не залишила б племінника вдома одного на день народження, відправивши на покупки з незнайомцем.
– Може він не такий дурний, як я думав. – пробурмотів Том.
– Дякую, Геґріде, але все буде добре. – посміхнувся йому Гаррі у відповідь.
Тоді, Геґрід провів його до вокзалу, вирішивши запевнитися, що Гаррі не загубиться. Відкривши клітку, Гаррі випустив Гедвіґу, щоб та могла розправити крила і знайти дорогу до його кімнати.
Коли потяг приїхав, Гаррі раптом згадав те, про що хотів запитати з самого ранку.
– Геґріде! Я знаю, що чарівники не називають ім’я Відомо-Кого, але він вбив моїх батьків, розумієш? – розпачливо звернувся до чоловіка Гаррі. – Будь ласка, я хотів би знати хоча б його ім’я.
– Ох, Гаррі, – сумно подивився на нього Геґрід. – Звісно, ти заслуговуєш знати. Його звали…
Геґрід помітно здригнувся, а потім глибоко вдихнув і на хвилину завмер. Якою ж силою і жорстокістю володів Той-Кого-Не-Слід-Називати, якщо люди боялися вимовляти його ім’я навіть після закінчення війни?
– Гаррі… – вирішив щось сказати Том, а потім зупинився.
Набравшись сміливості і стишивши голос, Геґрід прошепотів ім’я, яке звучало як вирок.
– Волдеморт.
А потім, наче відчув, Гаррі це потрібно, повторив чіткіше і голосніше, щоб жоден гул людей і потягів не завадив почути.
– Відомо-Кого звали Волдеморт.
Наче світ щойно не втратив чіткості, Геґрід підштовхнув його в потяг до Суррею і щасливо махав йому рукою, та Гаррі цього не помітив. Він не пам’ятав як повернувся на Привіт Драйв, зайшов у свою кімнату і затягнув в неї скриню і клітку для Гедвіґи. Не пам’ятав і те, як відкрив вікно для сови і сів на ліжко.
Важко було звертати увагу на щось, коли його світ вибили з під ніг. Важко було думати про щось інше, ніж одне єдине ім’я.
– Волдеморт. – глухо повторив Гаррі, в надії, що пазли в його голові припинять складати потворну картину.
Чомусь з його вуст це ім’я не звучало ні страхітливо, ні велично. Насправді воно мало смак зради.