Піраміди та іменинні торти
Наступного ранку, Гаррі прокинувся, щоб провести перемовини з тіткою і повідомити, що на його день народження до будинку прибуде хтось з Гоґвортсу. Петунія тільки кивнула, стиснувши губи, і до вечора Дурслі раптово запланували поїздку до Мардж на кілька днів.
Справи складалися просто чудово.
Того тижня Том досить часто мовчав, а коли говорив, то починав якісь дивні розмови про жорстокість війни, неминучість жертв і, чомусь, нестабільність душі.
– Знаєш, Гаррі, – почав він в понеділок, – цілісність душі, магії та розуму підтримує цілісність тіла.
Це була… цікава тема для розмови. Гаррі відірвав погляд від книги, яку зменшив декілька секунд тому і намагався втримати її від збільшення. Книга гепнулася на підлогу, повернувшись в розмірі. Гаррі тільки роздратовано закотив очі. Він ніяк не міг змусити його магію залишитися на предметах, вона весь час розсіювалася, як і його увага.
– І чому це важливо? – запитав він у Тома.
– Ну, – почав той. – Я думав про різні ритуали й обряди в яких використовується теорія Піраміди. Ця уявна споруда являє собою втілення магії, душі, розуму і тіла, які зв’язані між собою. Згідно з теорією, будь-що з цього можна поставити на вершину, а інше опиняється на кутах основи. Розумієш?
Останнім часом Том часто це робив. Питав і вагався. Наче перевіряв ґрунт. Це було підозріло, але Том завжди був підозрілим, тож Гаррі не хвилювався. Ну, не більше, ніж зазвичай.
– Так. Три речі служать підтримкою четвертої. – повільно відповів він.
– Чудово. А тепер, якщо ті три речі в основі не є стійкими чи навіть цілісними-
– Вершина піраміди падає. – перебив Гаррі.
– Якщо штовхнути. – додав Том.
Гаррі поставив собі питання до чого це все. Том продовжив мовчати, тож Гаррі повернувся до зменшення книги. Через декілька хвилин неконтрольованого збільшення бідолашний збірник казок полетів в стіну.
– Я думав про те, як втратив тіло. – раптом вставив Том.
– Ти думаєш, що основа була зруйнована. – підсумував Гаррі.
– Нестійка. – прозвучало доволі різко.
– Тож твоя магія, розум і душа були нестійкі, тому твоє тіло…зникло?
– Так говорить теорія. Проте, річ в тому, що це єдине логічне пояснення пов’язане з ритуалами, яке я зміг придумати за рік роздумів, а воно не відповідає дійсності!
Він звучав надзвичайно роздратовано й обурено, наче та бідолашна теорія особисто була винна у втраті Томом тіла.
– Чому це? Твоя душа точно була зруйнована, ти сам колись назвав себе «шматком душі».
– Те, що моя душа була пошкоджена, я визнаю, і також можу допустити, що певним ритуалом мою магію обернули проти мене.
Гаррі не розумів чому Том вважає, що ця теорія не працює. Все ж очевидно.
– Твій розум був нестійким, а душа надто крихкою, щоб тримати тіло в купі, проте потужна магія не давала піраміді впасти. Потім, коли хтось розвернув твою магію на тебе ж, вона штовхнула основу, руйнуючи тіло. – прищуливши очі, Гаррі намагався згадати, що саме Том говорив про своє безсмертя. – Напевно, хоч твоє тіло було знищене, ті уламки душі, які ти відколов, стали якорем для останнього шматочка і виживши, ти, чомусь, причепився до мене.
Том нічого на це не відповів, що Гаррі вважав дивним. Зазвичай, той хоча б задоволено підтвердив чи роздратовано спростував такі роздуми. Гаррі не міг зрозуміти чому той мовчить, а потім йому спало дещо на думку.
Том згадував тільки свою душу і магію, але, очевидно, був переконаний, що його розум залишався в повному порядку.
– Томе, – почав Гаррі нерішуче. – Ти ж знаєш, що ти божевільний, так?
– Я ні! – вибухнув той.
Він так. У нього купа нав’язливих ідей, обмежене розуміння людських емоцій, манія величі, нездорова пристрасть до людських страждань і помилкові упередження, в правдивість яких він свято вірив. А ще, він буквально розірвав свою душу на шматки й вирішив, що це чудова ідея. Гаррі встиг звикнути до Тома і навіть, в певному сенсі, полюбити його, але він би не заперечував очевидного.
Том ще декілька разів дуже впевнено заявив, що його розум здоровий, міцний і ясний, потім щось бурмотів пів години про нахабних дітей і Гаррі вирішив не наполягати.
– Якщо тобі не подобається ця ритуальна піраміда, то розглянь інші варіанти.
– Ні, це повинен був бути ритуал, твоя матір найкраще на них зналася. – розсіяно відповів Том.
– Чому те, в чому добре зналася моя мама має відношення до знищення твого тіла? – збентежено запитав Гаррі.
– Тому, що – Том затнувся, а потім невимушено продовжив. – ти її син і я у твоїй голові.
Це було абсурдним поясненням, але Гаррі знизав плечима й продовжив вивчати заклинання. Том знову поринув в роздуми й більше не повертався до цієї теми. Гаррі всі наступні дні намагався змусити відірвати шматочок магії від себе і приклеїти до книги, зберігаючи її зменшеною.
В ніч на свій день народження, Гаррі не спав, чекаючи опівночі.
– З днем народженням, Гаррі. – привітав його Том, коли годинна і хвилинна стрілки зустрілися на цифрі дванадцять.
– Дякую. – щиро прошепотів Гаррі. – За привітання і цей рік. Він був би набагато гірший без тебе.
Десь в закутку свідомості Том незручно ворухнувся.
Навіть знаючи, що день буде довгим, Гаррі не зміг змусити себе спати й прокинувся ще на світанку. Дурслі поїхали до Мардж і хоч Вернон прочитав йому двогодинну лекцію настанов і погроз, Гаррі все одно вважав це чудовим подарунком.
Тітка, перед тим як сісти в автомобіль, відвела його в бік і наказала після повернення з «шопінгу» сховати всі речі у своїй кімнаті й не видумувати нічого «смішного». Гаррі міг тільки здогадатися що про жаб’ячу ікру й іграшки для розіграшів вона дізналася від своєї сестри.
Щойно Дурслі рушили з дому, Гаррі побіг до кімнати, щоб обрати свій найкращий одяг, поки Том наполягав на тому, щоб все випрасувати й накласти декілька Репаро. Чесно кажучи, цей одяг виглядав набагато краще ніж що-небудь інше в його гардеробі, адже останнім часом він трохи виріс і тітці довелося знову відвести його до магазину вживаного одягу. Там він під горою одягу знайшов чудові чорні джинси, які Том зневажав, але визнав «стерпною альтернативою» класичним штанам.
Том дуже роздратовано читав лекцію про те, як важливо пристойно виглядати в чарівному світі й Гаррі, закотивши очі, одягнув свою єдину білосніжну футболку без надписів і малюнків. Звісно він не міг не дратувати Тома, тому змінив в білих кросівках шнурки. Червоні для лівої, а фіолетові для правої.
Купа різнобарвних шнурків лежала біля відділу вживаного взуття абсолютно без нагляду і просилася в кишені Гаррі. Він колись бачив як круті хлопці з кольоровим волоссям, пірсингом і тату мали різну шнурівку на взутті, тому не міг стриматися.
Том від цього тільки плювався отрутою, що було ще веселіше.
Щойно Гаррі закінчив з кросівками у двері постукали. Хоча це важко було так назвати, невеликий землетрус підходив більше.
– Приведи до ладу волосся! – прошипів на нього Том, який вірив що перше враження важливе.
Ще один доказ, що Том божевільний – той чомусь вважав, що волосся Гаррі може мати якийсь лад.
Попрямувавши до дверей, Гаррі намагався заспокійливо дихати. Поки він збирався з силами, хтось знову постукав. Запанікувавши, він відчинив двері.
– Якого біса? – запитав Том.
Так, Гаррі не знав, що чарівники настільки великі.
– Він напіввелетень! – вигукнув Том пояснення. – Чому саме його відправили до тебе? Де професор? Що за безвідповідальність?
Ти не говорив, що велетні існують, зауважив подумки Гаррі, відступивши на кілька кроків від великого чоловіка, якого мозок сприйняв за загрозу. Щойно Гаррі відступив, він зміг розглянути велику статуру перед ним. Його погляд, піднімаючись вверх, зупинився на маленькому сонечку прямо в центрі грудей людини. Сонце, де-не-де, простягало свої промінчики в різні сторони, але за межі напіввелетня не виходило.
Якщо опис теорії розташування магічних ядер від Тома був правдивим, то певно це було саме воно. На хвилину самозбереження Гаррі дало збій і цікавість, як завжди перемогла, підкинувши йому ідею доторкнутися до цього сонця. Не встиг Том почати свої застережливі крики, як Гаррі підскочив на місці.
– Гаррі! – пролунав гучний голос незнайомця десь дуже високо над головою. – Як то добре тебе нарешті побачити!
Гаррі змусив себе відірвати погляд від магічного ядра напіввелетня і задер голову до неба, чи точніше обличчя чоловіка. Неймовірно пухнаста борода закривала огляд, але Гаррі зміг розгледіти очі-жучки, які приязно всміхалися йому.
– Привіт. – вичавив Гаррі з себе, згадуючи про манери.
– Привіт! Ну, вітаю тебе з днем народження. Маю тут дещо для тебе – я його трохи притовк, але смакує файно.
Не зробивши ні кроку в дім і, Гаррі не сумнівався в цьому, привертаючи погляди всіх сусідів, незнайомець дістав з внутрішньої кишені чорного плаща придушену коробку. Чоловік простягнув її Гаррі, все ще посміхаючись.
– Дякую, сер. – шоковано сказав він, забираючи коробку.
– Справді, я ся й не назвався, – усміхнувся велетень. – Рубеус Геґрід, ключник і охоронець дичини в Гоґвортсі.
Рубеус Геґрід простягнув величезну долоню і, коли Гаррі невпевнено її простягнув, потис усю руку. Боже, він не був впевнений, чи поміститься чоловік в будинку.
– Ти не запросиш його в будинок! – шипів Том.
Але мозок Гаррі в шокованому стані кидався тільки між двох варіантів – ввічливість з манерами й нахабство з сарказмом. Чомусь, сонечко в грудях Геґріда спонукало його до першого.
– Приємно познайомитись, містере Геґріде. Не хочете зайти й випити чаю? – сказав Гаррі все ще наляканий, але позитивно налаштований.
Якби цей чоловік хотів його вбити, він нічого не зміг би зробити магічно, бо на велетнів, як зараз шипів Том, більшість магії не впливає. Але він біг би втекти. Тікати й ховатися легше в місцях, які ти добре знаєш. Тому краще запросити його в будинок.
– Салазаре, заспокойся, він не зашкодить тобі. Цей чоловік тільки має загрозливий вигляд, насправді він навіть тваринки не образить. Повністю людина Дамблдора і, якби сильно я того старого не ненавидів, твої батьки воювали на його боці. У велетня нема причин тебе вбивати.
Добре, це заспокоїло.
Гаррі показав рукою у бік кухні, запрошуючи Геґріда вперед, все ще не наважуючись повертатися до нього спиною.
– Ой, який ти хороший хлопець, Гаррі, зовсім як твої батьки. – вигукнув Геґрід, раптом розчулившись. – Так схожий на татка, тільки очі мамині.
– Ви знали моїх батьків?
– Так, звісно! Твій батько був порушником спокою, половину покарань відбував зі мною в Забороненому лісі. – відповів Геґрід, оглядаючи кухню.
Певно, він вирішив, що стільці не втримають його і сів на диван. Гаррі міг тільки тішитися, коли уявив реакцію тітки Петунії.
– Нумо Гаррі, відкривай коробку.
Так він і зробив. Там, під пом’ятим картоном, лежав великий шоколадний торт, на якому було виведено зеленим кремом: «З днем народження, Гаррі!». Він відчув як слова губляться десь всередині й тільки здивовано поглянув на Геґріда. Гаррі думав, там буде якесь приладдя для навчання чи повідомлення зі школи, а не… це.
– Я.. Дякую, містере Геґріде, не варто було-
– Просто Геґрід Гаррі, я ж тримав тебе на руках ще немовлятком. – перебив його Геґрід не давши осоромитись. Гаррі б точно розплакався, якби подумав ще хоч хвилину про те, що щойно отримав свій перший іменинний торт.
Гаррі тільки кивнув.
Він швиденько нарізав торт і заварив чай, наливаючи його в найбільшу чашку, яку тільки знайшов.
– Професор Дамблдор сказав, що тобі потрібно допомогти з покупками на Алеї Діаґон. Ти маєш при собі список? – запитав його Геґрід, уважно оглядаючи з ніг до голови.
– Так, – кивнув він, витягнувши лист з кишені. – Я зовсім нічого з цього не маю і не знаю де купити. Тітка Петунія колись була там з мамою, але вона не дуже любить чарівний світ і погано у всьому розбирається.
– Може вона хоче піти з нами? Де вона зараз? – наївно запитав Геґрід.
– О, ні, – сказав Гаррі, стримуючи сміх. – Тітка з дядьком і їхнім сином, поїхали зранку до родичів. Вони всі маґли й почуваються не дуже впевнено біля магії.
Том голосно пирхнув в його свідомості, а Геґрід нахмурив брови, надпиваючи чай. Гаррі з’їв шматок трохи твердого торту. Проте, шоколаду в нього була купа, тому це одразу переважило всі інші недоліки.
– Ах, так, маґли, вони смішні. Але ж тітка розповіла тобі дещо про наш світ? – сказав Геґрід, здаючись
– О, так, все, що знала. – збрехав Гаррі, навіть не кліпнувши. – Але насправді це не багато і я не знаю нічого про останні десять років. Я дуже чекав свого листа, але хвилювався, що не зможу зробити необхідні покупки.
– Ой! Не хвилюйся про це, Гаррі, я все тобі покажу. Ніхто б не допустив, щоб Хлопчик-Що-Вижив прийшов до Гоґвортсу без мантій! – розсміявся Геґрід, що дуже нагадувало невеликий гуркіт грому.
Гаррі сподобався це звук, він нагадував йому власну магію. Геґрід не може бути поганою людиною, вирішив він.
– Хлопчик-Що-Вижив? – звернув його увагу на прізвисько Том.
– Хлопчик-Що-Вижив? – повторив розсіяно Гаррі.
Геґрід здивовано подивився на нього, а потім наче згадав, що Гаррі жив з маґлами й ляснув себе рукою по обличчю.
– Так! Ти ж нічого не знаєш. Твоя тітка розповідала тобі як, ну, як померли твої батьки Гаррі? – сумно подивився на нього велетень.
Том напружився в десь в закутку.
– Вона, е-е, сказала мені що була війна. – сказав Гаррі, а коли Геґрід йому кивнув, продовжив. – Тітка сказала, що один з поганих чарівників вбив їх і спробував вбити мене, але я вижив і отримав цей шрам. – закінчив він, відкидаючи волосся з лоба, показуючи блискавку.
– Так, Гаррі. Тим чарівником був насправді найгіршим з гірших. Всі звуть його Відомо-Ким чи Тим-Кого-Не-Слід-Називати. Років з двадцять тому, він знайшов собі послідовників і почалися Темні часи. Тих, хто виступав проти нього викрадали, вбивали й катували. Ніхто не знав, кому довіряти, чого чекати і як рятуватися. Здається, Відомо-Хто боявся тільки Дамблдора, а Гоґвортс донині вважають найбезпечнішим місцем в Британії. – розповів Геґрід з сумом і відтінком чогось темнішого в голосі. – Твої мамуся і татусь були найліпшими чарівниками з усіх, що я знав і бачив. Найкращі учні Гоґвортсу! Може, Відомо-Хто сподівався переконати їх перейти на бік Темних Сил чи просто хотів їх позбутися, але десять років тому, у переддень всіх святих, на Гелловін, він з’явився у вашому селі…Тобі тільки рочок минув. Він прийшов до вашої хати і.. і..
Геґрід так розчулився, що раптом витяг брудну хустинку і гучно висякався, а Гаррі здалося, ніби заревіла сирена.
– Вибач, але такий жаль мене бере… Знаєш, кращих людей за твоїх батьків не було на світі. Те закляття, яке він використав, вбило твоїх маму і тата, зруйнувало вашу хату, але на тебе не подіяло, і тому ти такий славетний, Гаррі. Ніхто не виживав, як він вирішував когось убити. А ти не просто вижив, а й після того нападу Відомо-Хто зник. – в очах Геґріда засвітилася дивна гордість та щастя, допоки він не згадав щось інше. – Одні кажуть він помер, але не знаю, чи було в ньому щось людське, аби померти. Більшість гадає, що він ще десь є, але втратив силу. Щось в тобі, Гаррі, є таке, що знищило його. Тому весь чарівний світ знає тебе і зве Хлопцем-Що-Вижив, своїм Рятівником.
Геґрід дивився на Гаррі ласкавим поглядом, а сам він в той час стояв з серцем, що калатало в грудях. Щось в цьому водночас було не так і дивно знайоме. Навіть його магія тріщала ближче під шкірою, ніж зазвичай. Тож вбивця його батьків ні живий, ні мертвий, ні арештований, та ще й безіменний.
– Але годі про сумне Гаррі, тепер нам час вирушати на Алею Діаґон! – урочисто заявив Геґрід, доїдаючи свій шматок торта. – Ти ж ніколи не був в чарівному світі! Я все тобі покажу і з усім допоможу.
Геґрід піднявся зі скрипучого дивану та подався до дверей.
– Ти ж ніколи не катався на Лицарському автобусі, так? Це буде весело!
Том вже вперто протестував у його голові, хоч всю розмову дуже напружено мовчав. Гаррі вирішив, що той любить тільки нудні або жорстокі речі, такі як тортури, погрози, класичний одяг та магічну теорію. Тому те, що Том заперечував поїздці на Лицарському автобусі означало тільки те, що буде справді весело.
Варто спробувати, вирішив Гаррі, виходячи з дому слідом за Геґрідом. Він відкинув усі сумні та тривожні думки і вирушив в новий світ повний магії. У світ, частиною якого він мав бути з народження.