Термінові питання і спадок Джеймса Поттера
Гаррі чекав лист з Гоґвортсу цілий рік і от, нарешті, тримав його в руках. Здається, він перечитував кожне слово з десяток разів і не зміг зупинитися, поки не вивчив напам’ять.
Його зачаровував вишуканий почерк, відточений до бездоганності, важкий пергамент, що зігрівався від дотику і легкий шлейф чиєїсь магії. Спочатку Гаррі його не помітив, але зараз бачив тонкий відбиток мерехтіння жовто-червоних кольорів у місцях, де листа торкалися пальцями. Слід був занадто слабкий, щоб зрозуміти на що схожа магія того, хто залишив її на листі.
– Я думаю це Мінерви Макґонеґел. Судячи з твого опису кольорів, я міг би заприсягтися, що її магія буде схожа на полум’я. – заговорив Том. – Цікаво, чи міг би ти розпізнавати, хто наклав заклинання, лише за виглядом їх магії?
Тільки в цю мить Гаррі, раптом, усвідомив, що ніколи не бачив чарівників чи відьом. З Томом в голові, легко про це забути. Тепер, йому було цікаво, як виглядатиме магія людей, чарівних істот та будівель. Раніше, він вважав, що міг би побачити магію, але тільки коли хтось виконує заклинання. Зараз же, він дивився на лист, який хтось тримав в руці декілька хвилин і починав хвилюватися. Чи буде він засліплений мерехтінням магії усіх навколо?
– Можливо, вона наклала на чорнила чари висихання, тому й залишився слід.
Ну, це вже краще. Але він знову відволікся.
– Тут нема вказівок де саме купити всі ці речі. – зауважив Гаррі, дивлячись на перелік книг і одягу.
– Пам’ятаєш, я розповідав про Алею Діаґон? Там буде все необхідне. – нагадав Том. – Але це дивно, ти живеш з маґлами, вони мали б відправити професора, щоб доставити лист і все пояснити.
– Як тобі приніс Дамблдор?
–Так, – виплюнув Том, який тільки те й робив, що проклинав директора Гоґвортсу стабільно декілька разів на день. – Повинен визнати, це полегшення, що старий не прийшов до нас.
О, так, це точно полегшення. Гаррі не думав, що зміг би почути хоч щось, що б сказав Дамблдор через крики Тома в його голові. Той би не заткнувся ні на мить.
Інколи, Том розповідав про його дні в Гоґвортсі, а одного разу, після того, як Гаррі приснився поганий сон, дуже відсторонено згадав про сиротинець Вула. Більше той про своє дитинство не згадував, крім випадкових згадок. Коли Гаррі замкнули в кімнаті й передавали їжу через котячий клапан, Том сказав, що навіть в розпал війни в сиротинці годували краще. Багато що було краще, ніж ті консервовані супи, які тітка йому милостиво передавала після трагедії в зоопарку, тому Гаррі все одно співчував. Добре, що супи тривали недовго, бо Том почав вчити його вибуховому закляттю і бурмотів щось про Круціо. Що б це не було. Гаррі не надто вірив у "повертає людин ібіль на який вони заслуговують і який сприсинили тобі".
– Гаррі, ти знову блукаєш . – привернув його увагу Том.
Це була звичайна річ. Гаррі губився в роздумах, а Том його відтягував в реальність, що він вважав доволі іронічним заняттям, для голосу в голові.
– Вибач. То ти відведеш мене на цю Алею?
– Ні, це було б надто підозріло. Ми напишемо листа.
Гаррі вирвав білий аркуш паперу з альбому для малювання та ручку, якою користувався в школі. Потім він поглянув на смарагдове чорнило на конверті листа з Гоґвортсу і попрямував до своїх скарбів під паркетними дошками.
Зараз, Гаррі зберігав там декілька нових речей. Переважно те, що він вкрав запозичив на необмежений термін у Дадлі, а також, з десяток малюнків, які не хотів наражати на небезпеку знищення кимось з Дурслів. Гоґвортс зі спогадів Тома, його батьки зі спогадів Тома, котедж Поттерів зі спогадів Тома… Якщо коротко, то Гаррі був дуже вдячний, що Том знав його батьків і навчився показувати йому спалахи спогадів. Чомусь, його батьків Том показав тільки дуже короткими спалахами чи нерухомими зображеннями, але це вже було набагато більше, ніж Гаррі мав би сам.
Там, біля олівців, лежали кольорові ручки, які Дадлі забракував як дівчачі. Гаррі вони подобались – яскраві, з блискітками й гарно пахнуть.
– Ти не будеш писати листа цими ручками. – категорично відмовив Том.
Це був лист Гаррі , він міг писати його тими ручками, якими схоче .
– Добре-добре, тільки не рожевою.
Справді, Том мав би навчитися на гіркому досвіді, що його заборони зазвичай обертаються протилежним. Гаррі взяв рожеву ручку, і відкинув усі інші.
– Нестерпна, нахабна дитина. – почулося приглушене бурмотіння.
Шановна заступнице директора!
Я радий повідомити, що отримав Ваш лист і з задоволенням прийму можливість відвідувати Гоґвортс.
На жаль, в листі не зазначено де я міг би придбати зазначені в списках книги та знаряддя. Моя тітка востаннє відвідувала торгові райони чарівного світу близько двадцяти років тому і не пам’ятає їх розташування. Якби ви могли надіслати професора з Гоґвортсу, як робили це для моєї мами, я був би неймовірно вдячний.
З повагою, Гаррі Поттер
P.S. Чи справді Гоґвортсу так важливо пропонувати учням купити рукавички зі шкіри дракона? Мені дуже подобаються дракони, тому я не хотів би підтримувати їх вбивство. Можливо, варто замінити пропозицію в списку вимог до форми учнів відразу на альтернативу?
P.P.S. Ви впевнені, що мітли для всіх першокурсників заборонені? Навіть для тих, хто хоче грати у квідич? Я переконаний, що навчився б грати набагато швидше на власній мітлі!
Ідеально. Рожеве чорнило дуже гарно виблискувало на сонці. Це був чудовий вибір ручки, що б не говорив Том.
– Чхати вже на ручку, Гаррі, ти не можеш писати такий постскриптум! – вибухнув той.
– Чому не можу? Це дуже ввічливо. - нахмурився Гаррі, перечитуючи лист.
Том тільки закотив свої уявні очі.
– То як мені відправити цей лист? В мене нема сови. – запитав Гаррі про те, що його найбільше хвилювало.
– Просто напиши адресу на конверті й відішли звичайною поштою. Там з цим розберуться.
Хоч Том говорив, що це не потрібно, Гаррі все одно знайшов найгарнішу марку і наклеїв на конверт. І конверт, і марку він, звісно, позичив у тітки.
Кинувши лист у поштову скриньку, Гаррі швиденько повернувся до будинку. Розлючене червоне обличчя дядька й абсолютна тиша у вітальні свідчила про те, що тітка поговорила з Верноном про школу.
– Хлопче! Негайно йди сюди! – закричав дядько йому в спину.
– Якщо він хоча б замахнеться на тебе, використовуй те вибухове прокляття про яке я говорив. – сказав Том.
Ми зійшлися на приголомшувачі , нагадав йому Гаррі, підходячи до дядька з дуже ввічливим виразом обличчя.
– Петунія розповіла мені про цю твою школу для виродків.
– Щойно поверну собі тіло – вирву йому язик і змушу його з’їсти. Потім зламаю кожен палець-
Гаррі ігнорував Тома. Він кивнув Вернону, який вже починав синіти.
– Ми скажемо Дадлі, що відправляємо тебе в інтернат для проблемних підлітків. – почав кричати його дядько, махаючи вказівним пальцем так, що Гаррі довелося відступити на крок назад, щоб вберегти очі. – Йому не потрібно забивати голову цими дурницями! Ти триматимеш свої речі в кімнаті й не згадаєш жодного дивного слова в присутності мого сина! Зрозумів?
– Так, дядьку Верноне. – чемно відповів він.
Том далі продовжував детально описувати тортури, які придумав для Дурслів за цей рік. Гаррі в цей час думав про те, що якщо дядько не понизить тон, то Дадлі дізнається про все сам.
– А тепер геть з моїх очей.
З задоволенням.
– Як ти думаєш, коли прийде відповідь? – запитав Гаррі, зачинившись в кімнаті.
– Якщо лист швидко відсортують до магічних і відправлять совою, а Мінерва відразу його прочитає, то ти отримаєш відповідь вже завтра зранку. – розмірковував Том.
Гаррі думав, що чекати лист з Гоґвортсу було важко, але зараз він нервував в рази більше. А якби лист не дійшов до заступниці директора? А якби в поштовому відділенні його не відсортували до магічних? А якби йому не дозволили взяти мітлу? А якби у відповіді йому сказали, що жодного Гоґвортсу нема? А якби-
– Гаррі, дихай, відсутність кисню руйнує клітини твого мозку.
Том мав дуже специфічні способи турботи й заспокоєння, вважав Гаррі. Світ навколо нього крутився, легені стискало все сильніше, кінцівки не слухались, а магія вирвалася з під шкіри, шукаючи загрозу.
А якби Дурслі замкнули його в кімнаті й не відпустили в Гоґвортс? А якби вбивця його батьків вирішив закінчити те, що почав 10 років тому і вбити його? А якби в школі всі його зненавиділи? А якби-
– Ти сам говорив, що вбивати людей погано, а якщо ти задихнешся - я помру. Тому дихай. Нумо. – говорив Том занепокоєним голосом.
Гаррі сповз на підлогу, бо десь читав, що з висотою повітря стає більш розрідженим. Можливо, так він зможе дихати. Магія кружляла навколо нього вихром блискавок, готова розірвати все, що спробує напасти на нього. На жаль, на Гаррі нападали тільки власні думки.
– Нумо, Гаррі, спробуй глибоко вдихнути. – повторював Том, що, очевидно, не діяло. – Все буде добре, сови чудово орієнтуються в просторі, вони не загублять твій лист. Поштові ящики всієї Британії зачаровані виявляти й переправляти листи чарівників. Гоґвортс точно існує, навіть твоя тітка це визнала, і там точно буде хтось, кому ти сподобаєшся. Якщо тебе замкнуть, ми втечемо через вікно. Ось бачиш? Все буде добре.
Думки Гаррі трохи сповільнилися і душили не так сильно, а магія, здається, також усвідомила, що загрози зовні немає та все одно відділила його стіною з блискавок від світу. Він спробував заговорити, але не зміг, повітря досі бракувало, коли він ледь ловив його ротом. Тому Гаррі думав голосніше.
А мітла і вбивця моїх батьків?
– Мерліне, хто взагалі хвилюється про мітли? Ні, ні, це було неправильно сказати, продовжуй дихати, буде в тебе мітла. Ти можеш пронести її таємно, а якщо ні, то є шкільні мітли, якими всі можуть користуватися.
Так. Він би міг пронести її в багажі. Блискавки, погоджуючись, засяяли.
– Так, звісно, я відразу ж почну вчити тебе чарам для зменшення і збільшення предметів. Це дуже корисні заклинання, але потребують постійний пасивний потік магії. – занепокоєно бурмотів Том. – Буде важче, але ти швидко вчишся, ти відточиш це до ідеалу до початку навчання.
Том не брехав. Гаррі справді швидко вчився. Знання правильних чарівних слів для конкретних чарів набагато спрощувало отримання бажаного результату. Легше було сказати його магії «Якщо тобі не важко, Репаро», направляючи руки до окуляр, ніж днями вгадувати правильне формулювання, яке б не відремонтувало все зроблене зі скла в будинку і змусило б його втратити свідомість на двадцять чотири години.
Тріск магії в повітрі зменшився до напруженого гулу, коли блискавки порідшали.
– Димінуендо. Це італійською. В музиці означає поступове зменшення сили звуку.
– Не латинь. – прохрипів Гаррі, нарешті згадавши як дихати.
– Ні. – полегшено видихнув Том. – Не цього разу.
– Почнемо вчити сьогодні?
– Боюся, сьогодні з тебе досить магії. – напружено зауважив той. – Спочатку зачекаємо лист, так?Можливо, для тебе зроблять виняток.
Гаррі тільки кивнув, відновлюючи дихання. Руки ще трусилися. Так, буде краще не пробувати чаклувати з такими непевними пальцями. Магія, наче погоджуючись з ним, повільно розсіялася під його шкірою, осідаючи захисним теплом всередині.
– А вбивця моїх батьків? – раптом згадав Гаррі.
Том на хвилину змовк. Весь рік той також хвилювався, хоч і не визнавав. Гаррі думав, що це пов’язано з листом з Гоґвортсу, але зараз той точно вагався, а лист був отут, під паркетними дошками. В найбезпечнішому місці. Хоча, варто визнати, Гаррі також зараз був не найспокійнішим.
– Томе? Що не так? – запитав він, знову відчуваючи задуху.
– Все так. Я просто хотів поговорити про нього. – дуже підозріло почав Том.
– Ти думаєш він шукатиме мене і вб’є?
– Ні-ні. Точніше, так. Так, якби він міг , він би певно це й зробив.
– А він не може? – вирішив уточнити Гаррі.
– Ні, не може. Тож тобі нема про що хвилюватися. – надто швидко промовив Том, а потім наче глибоко вдихнув. – Просто є одна річ яку тобі потрібно знати про нього. Річ у тім, що вбивця твоїх батьків… ну, він...
– У в’язниці. – перебив Гаррі. – Тому він не може знайти мене і вбити. Так?
Том голосно мовчав. Він вмів це робити. Практично міг отримати золоту медаль за це, чи чорний пояс, чи якусь нагороду.
– В певному сенсі. – крізь уявні зуби вимовив той.
Гаррі зрозумів, що Том не надто хоче про це говорити, тому відвернув його питаннями про сортування. Певно, подумав він, Том думає, що, почувши про Смертежера, який позбавив його батьків та дому, Гаррі знову забуде як дихати. Він би не забув. Напевно.
До самого вечора Гаррі розмовляв з Томом про гуртожитки Гоґвортсу, засновників і, до великого розчарування Тома, квідич. Коли Гаррі повернувся в кімнату після вечері, за вінком сиділа чудова бурштинова сова з листом, прив’язаним до лапи.
Практично вібруючи від хвилювання, Гаррі забрав лист від сови, яка поспішила на вечірнє полювання і, під запевнення Тома, що все буде добре, відкрив листа.
Дорогий містере Поттере!
Дякую за швидку відповідь на попередній лист, Гоґвортс буде радий прийняти Вас цього вересня. Звісно, ми можемо влаштувати для Вас супровід до Алеї Діаґон. 31 липня, о 9 ранку, за Вашою домашньою адресою прибуде член персоналу Гоґвортсу, який зможе відповісти на всі Ваші питання та допомогти з придбанням необхідних для навчання речей.
Рукавички зі шкіри дракона, що зазначені в списку необхідної форми, необхідні для забезпечення особистої безпеки студентів під час роботи з отруйними та хижими рослинами й зіллями. Звісно, існують й інші матеріали, але вони менш дієві та, на жаль, також виготовлені зі шкір тварин. Але, містере Поттере, Вам нема про що хвилюватися, адже законодавством Магічної Британії дозволяється використання шкіри тільки тих драконів, які померли природною смертю. Найчастіше, закупівля таких матеріалів, відбувається у заповіднику для драконів в Румунії.
Щодо іншого питання, я абсолютно впевнена, що першокласникам заборонено мати власні мітли й виключень не буде. Для уроків польоту цілком достатньо шкільних мітел і, я впевнена, що Ви могли ботримати дозвіл на користування шкільними мітлами для практики та відточення навичок з квідичу. Звісно, якщо будете мати успіхи на уроках польотів.
З повагою, Мінерва Макґонеґел
P.S. Якщо, раптом , у Вас буде помічено мітлу, я візьму на себе відповідальність конфіскувати її до кінця Вашого навчання.
– Це жахливо! – вигукнув Гаррі.
Том чомусь хихотів десь в закутку свідомості.
– Чого ти смієшся?
– Я просто впевнений, що Мінерва навчилася на гіркому досвіді з твоїм батьком і нашле чари виявлення на твій багаж, щоб переконатися, що ти не спробував пронести мітлу контрабандою. Тому, краще спробуй отримати той дозвіл, про який вона говорить. – весело сказав йому Том.
– Я не знав, що такий дозвіл існує. – нахмурився Гаррі.
– Він ні. Я впевнений, що вона його щойно вигадала, щоб зупинити тебе від планування якихось інших способів отримати мітлу. – Том досі сміявся з нього. – Мітлами в Гоґвортсі дозволено користуватися тільки команді з квідичу та на уроках з польоту.
Трохи подумавши, Гаррі вирішив, що навіть якщо не отримає дозволу, то зможе замовити мітлу совиним замовленням.
– То вона знала мого батька?
– І матір теж. Твої батьки були Ґрифіндорцями, а вона голова будинку і професоркою трансфігурації.
Тепер він точно повинен надіслати їй ще одного листа. Гаррі розпитає про свою маму і батька, який, за словами Тома, був генієм трансфігурації, а потім ще раз уточнить щодо мітли…на всяк випадок.
Написавши схвильованого листа, Гаррі почав будувати плани. Нарешті він побачить чарівний світ! На Алеї Діаґон йому точно доведеться витратити трохи грошей зі сховища, яке Том запевняв, що в нього є. Купити декілька книг поза списком з Гоґвортсу, подивитися на мітли, знайти журнали про квідич, газети про події останніх десяти років для Тома і купити собі тваринку!
Гаррі вирішив, що це буде найкращий день народження в його житті.