Рік магії, навчання і листів
Гаррі здалося, що ранок наступного дня мав особливе значення в його житті. Він вперше прокинувся на пухкій подушці в теплому ліжку, під ковдрою, в яку можна загорнутися двічі. Зранку його не переслідували дивні сни й почувався він краще, ніж будь-коли раніше.
Червоне мерехтіння здалося йому дуже радісним від переїзду Гаррі. Хоча, імовірно, він собі це уявив.
Том, передбачувано, не поділяв його захват, від того, що ця дивна магія переслідувала його. Саме тому, Гаррі доводилося слухати теорії Тома практично цілими днями, крім тих блаженних годин, коли той відвертав свою увагу на викладання.
Тому це відверто подобалось. Розповідати якісь речі в найменших подробицях, пояснювати зв’язки, причини й наслідки деяких подій, розглядати щось під незліченною кількістю кутів. Він поринав в магічну теорію, трансфігурацію, чари, наступальну та захисну магію, поєднував гербалогію з зіллями та у все це дуже майстерно вплітав історію магії. Гаррі був в захваті.
Зазвичай, його увага розліталася на купу речей, але Тома було слухати легше, ніж викладачів в школі. Певно, тому, що ніхто не змушував його нерухомо сидіти в наповненому іншими дітьми приміщенні. Поки Том навчав його, Гаррі міг розвішувати випрані речі, прасувати їх чи прискіпливо складати за своєю схемою. Він займав руки, дозволяючи собі направляти зайву енергію в рух, зосереджуючи мозок на виразних лекціях Тома.
Звісно, на деякі питання Том закочував уявні очі чи роздратовано зітхав, але ніколи не відмовлявся повторити двічі, пояснити детальніше чи відійти на хвилину від теми, яка не зачепила Гаррі.
Відверто кажучи, він не міг дочекатися листа з Гоґвортсу, щоб поринути в магію з головою і вважав це літо найкращим, що він мав.
Звісно, ніхто не скасовував купу роботи в будинку та за його межами, але тепер у Гаррі була постійна підтримка, вірний друг і надія. Дадлі не чіпав його на очах тітки Петунії, але на вулиці, в парку та на майданчиках, ніхто не звертав уваги на те, що робить банда друзі Дадлі. Тому Том розповів йому про жалюче прокляття. Було весело запускати його в Дадлі, коли той був десь в середині не надто приємних роздумів про особистість Гаррі.
За декілька днів до початку школи, він звернув увагу тітки на те, що його одяг бажає кращого і та, прижмуривши очі, відвела його в магазин вживаного одягу, залишивши обирати те, що йому до вподоби. Деякі речі виглядали як нові, а інші точно ні, проте тепер куплений одяг був його розміру і тих кольорів та форм, яким надавав перевагу Гаррі, а не на декілька років молодший Дадлі. Йому навіть вдалося вибити собі право на нові черевики й портфель, хоча й доволі сумнівним методом. Гаррі трохи сумнівався в етичності застосування Конфундуса на тітці, але Том переконав його, що це речі, які йому точно знадобляться, а не дурна забаганка.
Взагалі, Том навчав Гаррі за особливою програмою.
Спочатку, той змусив Гаррі відточити точність, стійкість і швидкість накладання левітуючого заклинання. Він пояснював необхідність цього тим, що не хоче повторення магічного виснаження і, що Гаррі потрібно зрозуміти, як працює його «темпераментна» магія та яким способом можна знаходити її, не проводячи по десять хвилин в імпровізованій медитації.
Знадобилося багато, багато практики, щоб зрозуміти, як саме змусити підіймати не всі речі в кімнаті, випускаючи всю грозу назовні, а тільки конкретний олівець, простягаючи до нього найменшу з блискавок.
Інша особливість програми навчання Тома полягала в тому, що той не вчив Гаррі всіх заклинань першого курсу, а створив список «життєвонеобхідного мінімуму», який через умови проживання Гаррі носив доволі специфічний характер.
Том навчив його накладати Приголомшувач на пташок в саду, одночасно відточуючи точність та дальність прицілу. Для цього знадобилася не одна обіцянка, що пташкам це не нашкодить і ще більше нагадувань про загрозу з боку Дурслів і Смертежерів. Потім був Конфундус, який Гаррі опанував під час нового візиту Мардж з купою агресивних собак. Після цього, спектр заклинань тільки розширився. Люмос («в разі чого ним можна осліпити, якщо додати потужності»), легка чарівність («щоб накласти на портфель з усіма речами й бігти від ворогів»), чари розширення («щоб в кишенях завжди було все необхідне»), Акціо, яке вдалося Гаррі тільки до зими та чари щита, які хиталися у всі боки без реальної загрози.
Також, якимось чином, у цьому списку опинилися чари для прасування та очищення одягу від забруднень. Гаррі підозрював, що Том трохи помішаний на гарних, дорогих та вишуканих речах і просто намагався хоч якось виправити катастрофу з вживаним гардеробом.
Чомусь, з усіх заклинань, він найшвидше опанував ріжучий чар, коли готував для Дурслів. Том бурмотів щось про застосування цього заклинання на ворогах, але Гаррі вперто вважав, що забрати в когось паличку і знерухоміти цілком достатньо. Том трохи насупився і почав розмову про компроміс у вигляді відрізання не голови, а рук і усунення загрози використання палички, але цю пораду Гаррі збирався вперто ігнорувати.
На початку навчання, Том переконав Гаррі поговорити з вчителями й зіграти милого вихованого хлопця, який не розуміється зі своїм жорстоким двоюрідним братом, але не хоче розчаровувати скаргами неймовірно великодушних родичів, які прихистили його після смерті батьків.
Одна розмова і Гаррі опинився в іншому класі, якомога далі від Дадлі. Це було справжнє благословення.
Математику Гаррі зневажав. Він завжди пропускав дратівливі мінуси. Література була чудовою, особливо коли на уроках обговорювали казкові історії, героєм яких Гаррі міг себе уявити. Загалом кожен урок, де Гаррі не доводилося щось довго акуратно записувати, був чудовим. Зараз, він також присвятив себе фізкультурі, бо Том постійно запевняв його, що це допоможе збільшити витривалість і зміцнити магічне ядро.
Але найбільшим відкриттям року для Гаррі стало мистецтво. Виявилося, коли ніхто не висміює твої малюнки, чи будь-яку іншу творчість, ти можеш справді отримувати від цього задоволення. Як у тому випадку, коли він розфарбував двері шафи, відчуваючи спокій і затишок, так і малюючи в класі, він міг дати вихід думкам, ідеям і емоціям на листах паперу. Викладач мистецтв ніколи не сміявся з мотоциклів у небі, чарівних будинків, драконів та інших істот, яких малював Гаррі. Той тільки хвалив його за чудову художню уяву.
Мало сказати, що цей рік був кращим за попередні. Коли виявилося, що школа не повинна бути тортурами, а брата він бачив тільки вдома, в житті з’явилися нові фарби.
Звісно, уникати Дадлі завжди не вдавалося, та й розкидуватися магією серед маґлів було сумнівною ідеєю. Також Гаррі хвилювало те, що він порушує обіцянку, яку дав Петунії й намагався відбиватися магічно тільки в екстрених випадках. Саме тому, одного разу, коли поміж уроками Гаррі довелося тікати від банди Дадлі, він опинився на даху школи.
Том був в захваті. Гаррі був в жаху.
Криків в будинку Дурслів було багато, але Гаррі зумів переконати дядька Вернона, що він заліз на дах по пожежній драбині й замість знову опинитися в шафі, його позбавили походів в бібліотеку на місяць і сніданків з вечерями на тиждень. Це було добре, Гаррі просто залишав яблука і банани з обідів в школі на вечерю, а час, який би проводив в бібліотеці, присвячував вивченню магії з Томом або малюванню. Тепер в його кімнату прикрашали малюнки драконів, чарівних замків, вовків, кудлатих чорних собак і сім’ї оленів.
Коли Том запитав його, чому він обрав саме цих тварин, Гаррі не зміг відповісти. Це просто здалося правильним.
Том щось продовжував бурмотіти про дивних маленьких чарівників і Ґрима.
Того року, свята не здалися Гаррі такими поганими. Він проводив їх в компанії Тома, почуваючись менш самотнім, ніж міг би. На Різдво, Том зробив помилку і розповів Гаррі про квідич і те, що його батько грав в нього в Гоґвортсі. З того часу, Гаррі марив цим видом спорту і поставив собі ціль потрапити в шкільну команду.
З настанням літа, нетерплячість Гаррі різко зросла. Не було школи, на яку б можна було відволіктися і тепер хвилювання займало всі його дні. Том намагався переконати його, що все буде добре і хтось з професорів принесе його лист, але потайки Гаррі почав хвилюватися, що вигадав і Тома, і магію, божеволіючи в шафі.
Єдиним відволіканням червня було день народження Петунії. Всі минулі роки цей день означав, що Гаррі вдаватиме невидимку, що він, звісно, планував робити й цього року. Єдина зміна полягала в божевіллі Гаррі.
За місяць до дня народження тітки Петунії, він почав придивлятися до сусідських садів. Гаррі не знав навіщо це робить. Вона не відносилась до нього краще, не скоротила список домашніх справ, не виявляла прихильності та ніколи не ставала на його сторону. Він все одно збирав бутони квітів під час прогулянок і розкривав їх по одному щодня.
Том назвав його дурним і сентиментальним. Гаррі говорив, що його мамі б сподобалось те, що чим він займався. Це, очевидно, тільки запевнило Тома, що його твердження було правдивим.
День народження тітки випало на суботу. Гаррі знав, що краще не траплятися на очі Вернону і Дадлі, а тому дочекався поки вони зникнуть на подвір’ї й тільки тоді зайшов на кухню, де Петунія готувала святкові страви.
– Ти бачив яка година? Вітальня вже давно повинна була сяяти. – сказала йому тітка навіть не озираючись.
– Я майже закінчив, тільки хотів залишити це тут. – відповів Гаррі, ставлячи букет з барвистих квітів на стіл.
Тітка озирнулася з роздратованим виразом обличчя, а потім застигла, наче статуя, дивлячись на квіти. Не кліпаючи та не відриваючи погляду від подарунка, вона підійшла до столу і провела пальцями по пелюстках півоній, троянд і лілій всіх кольорів.
Через хвилину, наче вийшовши з трансу, вона підняла на нього ошелешений погляд.
– Ти… Як…
– Магія. – тихо перебив її Гаррі, перш ніж розвернутися і вийти крізь двері
Вперше за роки життя в Дурслів, Гаррі дістався шматок іменинного торта.
Ваза з букетом стояла в центрі столика у вітальні. Час від часу, Гаррі бачив, як тітка сиділа на дивані, зачаровано торкаючись незмінних пелюсток білосніжної лілії.
Квіти не в’янули місяцями.
На день народження Дадлі, Гаррі взяли до зоопарку, де він наполегливо уникав змій.
– Ти ж перселмовець! Це неймовірний магічний дар! Ти не можеш його ігнорувати! – ніяк не вгавав Том.
– Ще й як можу. Минулого разу, коли я зустрів змію - ти з’явився в моїй голові. Я більше не наближуся до них. – десь в соте повторив йому Гаррі.
Том не припиняв своє скигління, тож Гаррі підійшов до змій, просто щоб заткнути його. Що виявилося помилкою. Том любив змій. Він практично муркотів над ними, вихваляючи їх блискучу луску, сильні щелепи, потужну отруту та нарікав на те, що вони вимушені жити в неволі.
З останнім Гаррі погоджувався і думав, що було б добре відпустити змій на волю. Том здається хотів взяти їх всіх під опіку. Божевільний старий.
Звісно, звісно, саме тоді Дадлі вирішив бути придурком, магія Гаррі зникла скло, а пітон втік з зоопарку. Його позбавили вечері на місяць і повісили замок на кімнату. Завдяки Тому, він навчився відмикати його того ж дня і використовував чари мовчання, щоб красти їжу з холодильника, але все ж, було неприємно. Беручи до уваги люті погляди тітки, Гаррі зрозумів, що від побиття і шафи його зупиняло тільки наближення Гоґвортсу.
Під обурливе бурчання Тома, він присягнувся більше ніколи не наближатися до змій.
Гаррі припинили замикати в кімнаті набагато раніше, ніж через місяць, бо тітці не подобалось раптом виконувати всю роботу в домі самостійно.
Весь липень Петунія передивлялася всю пошту, перед тим як віддати її Вернону, а в день, коли вона милувалася новою шкільною формою Дадлі, за поштою відправили Гаррі.
Там, поміж купи непотребу, лежав справжній скарб. Дорогий пергамент, смарагдові чорнила, вишуканий почерк та велична печатка з гербом школи. Лист Гаррі до Гоґвортсу був міцно стиснутий його пальцями.
Феєрверки вибухали в голові Гаррі, магія радісно тріщала, просячись назовні, Том м’яко і тепло промовив: «Вітаю, Гаррі. Це твій день».
Все ще в повному захваті Гаррі попрямував до кухні, змусивши себе виглядати, як завжди нудно. Ще ніколи це не було так важко.
Щойно Гаррі зайшов на кухню, його зустрів чіпкий погляд тітки Петунії. Він, не відводячи погляду, обережно засунув лист в кишеню джинсів, а потім повільно кивнув. Тітка тільки стисла губи, дивлячись як він передає інші листи Вернону.
В ту ж мить, коли Дадлі пішов гуляти, Гаррі стрімголов помчав до своєї кімнати.
Гаррі дістав лист тремтячими руками, нагадуючи собі дихати.
– Давай Гаррі, він твій. – підштовхнув його Том.
Обережно відірвавши печатку на конверті, Гаррі витягнув лист і розгорнув.
Дорогий містере Поттер!
З приємністю повідомляємо, що Вас зараховано до Гоґвортської школи чарів і чаклунств.
До цієї миті, Гаррі не знав, що можна плакати від щастя.