Додаткові шматки душі й нові домовленості
Гаррі Поттер прокидався повільно і важко. Так, наче виборював право на існування. Він почувався втомленим, з туманом в голові й зором, гіршим, ніж раніше, що, якщо чесно, багато про що говорить. Його очі що відкриті, що закриті – не функціонують. Криві, зламані сотню разів окуляри, єдине, що дає йому змогу дивитись на світ як на щось чіткіше, ніж кольоровий туман. Зараз світ все одно плив, хоча окуляри були на носі.
Зі щілин дверей шафи не визирало жодної доріжки світла. Напевно, він спав лише кілька годин.
– Ти проспав понад добу. – повідомив йому Том. – І, ймовірно, досі магічно виснажений.
Чудово. Не встиг він дізнатися про магію, а вже виснажив її.
– Це не назавжди, дитино. Вона відновиться, якщо ти добре поспиш і поїш. – Він міг присягнутися, що Том закотив очі.
Сон це чудово. До їжі є питання. Добре, що шматок сиру досі був десь в його кишенях.
– Я сказав що тобі потрібно «добре поїсти». Цей шматок сиру згодиться для мишоловки, а не для дитини з магічним виснаженням і шматком додаткової душі в голові.
Гаррі був впевнений, що останнє Том не хотів, щоб Гаррі почув. Він почув. Цікаво, чи Том колись зверне увагу на те, що він буквально в його голові. Це наче означає, що як би сильно той не намагався шепотіти чи кричати, це все має однакову гучність.
– Шматком додаткової душі. – повторює Гаррі.
– Вибирайся з шафи і йди красти їжу у своїх бездарних родичів, поки знову не заснув. – ігнорує його Том.
– Шматком душі. Душі.
– Гаррі, не час для кризи. – сказав Том так, наче сам за останні дні не пережив декілька. – Гей! Всі мої кризи бути в ідеально спланований час!
Звісно. Що завгодно. Повернемось до шматка душі, подумав Гаррі.
– А як ти думав одна людина може жити в іншій? Я, цілком обґрунтовано вважаю, що моя душа приєдналася до тебе, коли я втратив тіло. – Том постійно говорив це так, наче тіло можна просто забути на стоянці супермаркету і вирушити у вигляді душі по справам.
Таким, як наймання кімнати в чиємусь будинку без їх дозволу. Чи проживання в готелі без оплати. Чи проникнення зі зломом в чужу голову. Звичайні речі, знаєте.
– Тобто помер. – категорично відмовив Гаррі.
– Я не мертвий! Я у твоїй голові. І, чисто теоретично, не помру поки не помреш ти, але навіть тоді я зміг би повернутися. Я подбав про це.
– Чи пов’язано це з тим, що ти назвався «шматком душі», а не цілою душею?
Том замовк. Потім щось дуже роздратовано бурмотів про «хлопців, які мають більше мізків, ніж він думав, і менше самозбереження, ніж повинно бути можливим». Знову ж таки. Гаррі чудово все це чув, коли не ігнорував Тома.
– Залиши свої питання на потім. Спочатку їжа.
Гаррі був занадто голодний і виснажений, щоб сперечатися. Це теж багато про що говорило. Він любив сперечатися. Не заради самої суперечки, а заради правди. Гаррі не любив брехню, відколи себе пам’ятав.
Коли Гаррі штовхнув дверцята, виявилося, що шафа навіть не замкнена. Дивно, що тітка Петунія не замкнула його вчора. Зачекайте.
– Вони не помітили, що мене не було цілий день?
Хтось може подумати, що Гаррі було сумно, що родичі не хвилювалися через нього, але сам хлопець знав краще. Річ була в тому, що його родичів мало б роздратувати, що він не прислуговує їм цілий день.
– Я підслухав, як та жінка, розповідала Киту Старшому, що покарала тебе за спалену вечерю.
Тітка прикривала його? Підозріло.
Гаррі повільно відчинив двері шафи й підкрався до кухні, оминаючи скрипучі ділянки підлоги та хиткі плитки. Коли люди, з якими ти живеш в одному будинку, не хочуть тебе ні бачити, ні чути, ти опановуєш майстерність підкрадання дуже швидко. Якби ж тільки був спосіб стати невидимим. Можливо, коли його магія відновиться, Том зможе його навчити.
Виявилося, Гаррі був вправний навіть в безшумному приготуванні їжі. Звісно, вона надто шумно кипіла, масло на сковороді тріщало і яйця гучно розбивалися, але ніхто з родичів не прокинувся. Так він думав поки не підвів очі, жуючи останній шматок вечері.
Тітка Петунія стояла у дверях кухні, в рожевому халаті та блакитних пухнастих капцях. Вона дивно мовчала.
Гаррі ледь не вдавився яєчнею.
– Що вона робить? Зважаючи на твої спогади, в яких я лазив, я очікував більш…бурхливої реакції.
Говорити в слух з голосами в голові, в присутності тітоньки Петунії не здалося хорошою ідеєю, тому Гаррі старанно думав в напрямку Тома.
Я теж. Я не знаю, що вона замислила.
Гаррі раптом спало на думку, що це може бути його кінець. Можливо, побачивши, як він чаклує, тітка зовсім розізлилася і вирішила його вбити. Ну, він очікував смерті від Вернона, але біда приходить звідки не чекаєш.
– Ти не збираєшся помирати. – Гаррі вважав, що Том навмисне пропустив частину «зі шматком моєї душі в тобі». – Якщо вона нападе, просто попроси свою магію захистити тебе.
Ти сказав я магічно виснажений.
– Будемо вірити що не настільки, щоб померти від рук кістлявого маґла.
Хиткий голос тітки вирвав його з думок.
– Лілі теж так робила.
Що в біса? Гаррі не був впевнений сказав це Том, він чи обидва.
Він міцніше взявся за виделку. Якось в фільмі, який дивився Дадлі, хтось проштрикнув шию людини вилкою. Краще тримати свою єдину зброю при собі.
– Це твоя мати. Лілі. – продовжила тітка так, наче вона щойно не вперше за 10 років сказала ім’я своєї сестри. – Вона завжди робила як ти вчора. Заплющувала очі, хмурилась, повністю розслаблялась і коли відкривала очі — квіти розквітали в її долонях і не в’янули після цього тижнями. Вона намагалася розкрити декілька відразу, але після цього дуже втомлювалась і спала цілий день, не прокидаючись. Мені доводилося відвертати увагу батьків, щоб вони не помітили.
Це було… неочікувано. Можливо він ще спить. Гаррі ніколи не думав, що тітка мала хороші стосунки з сестрою. Зазвичай вона згадувала про його маму з презирством, але зараз звучала тільки віддалено і дуже сумно.
Гаррі не розумів що відбувається. Чи хоче його тітка, щоб він змусив квіти в саду не в’янути?
– У нашої сім’ї не було багато грошей. Тому, на день народження нашої мами ми збирали зірвані в сусідів квіти тижнями, щоб ніхто не помітив. Я крала бутони півоній, ромашок і жоржин, а вона розпускала їх пелюстки й не давала їм зів’янути. Тоді, до дня народження, у нас був цілий букет з квітів, які у сусідів давно відцвіли. Коли нас питали, звідки це, Лілі тільки невинно повторювала «магія», поки батьки сміялися і розпитували нас.
Слово на «м» з вуст його тітки звучало занадто неправильно. Так наче не належало їй і наче вона сама не хотіла бути до нього причетною.
– Тоді магія була радістю. – сказала вона, пильно дивлячись йому в очі. – Звісно, до тих пір, поки не вбила її.
Він думав, її вбила автокатастрофа.
– Я думав її вбила автокатастрофа. Ти сказала мій тато був п’яний за кермом і вони розбилися.
– Що за дурня? – розлючено запитав Том.
– Якби ж. – глухо відмовила вона.
– Що це означає? – запитав Гаррі.
– Це означає, що я вірила, наче ти якимось чином станеш нормальним. Що відсутність заохочення до магії змусить її зникнути. Що ти зовсім не схожий на Лілі, якщо не дивитись тобі в очі. Це також означає що я помилялася.
Що це було про очі?
– Вони такі ж, як у твоєї матері. – вирішує повідомити йому Том в цю конкретну мить.
– Чи означає те, що ви помилилися, що я не спатиму в шафі? – питає Гаррі, бо не має почуття самозбереження.
Тітка Петунія довго дивиться на нього і на мить виглядає набагато старше своїх тридцяти з зайвим.
– Це означає, що ти не будеш чаклувати ні на очах мого сина, ні мого чоловіка. Ти не згадуватимеш їм про магію і не використовуватимеш її проти них.
– Не погоджуйся на це задарма. – наказує Том.
Гаррі сильніше стискає вилку в руці. Якщо мене за це вб’ють, це ти будеш винен в моїй смерті. Том чомусь дуже дивно хрипить.
– І чому б я зробив те, про що ви говорите? – Гаррі справді намагається звучати впевнено. На диво, в нього виходить.
Тітка Петунія підтискає губи, дивиться собі під ноги, на відремонтовану ним вчора плитку, а потім повільно киває.
– Добре. Я скажу Вернону, що шафа стала замала для тебе і вмовлю віддати тобі другу кімнату Дадлі.
– І тебе годуватимуть. – вимагає Том.
– І мене годуватимуть. – повторює Гаррі. Тільки потім він думає, чи не просить забагато.
– Це замало, але краще випробувати воду. – запевняє його Том.
Тітка прижмурює очі й ще більше стискає губи. Тепер складається враження, що їх в неї взагалі немає.
– Добре. Тільки за умови, що коли наступного року тобі прийде лист зі школи чарівників, а він прийде, ти відразу скажеш про це мені й нікому більше. Дадлі не буде знати нічого про це. Це зрозуміло? – зараз її тон не звучав ні сумно, ні віддалено, ні приємно. Було чітко зрозуміле застереження.
– Так, тітонько Петуніє. – ввічливо відповів Гаррі. Тітка різко кивнула йому.
– А тепер прибери за собою і повертайся спати.
Тітка розвернулася і не обертаючись попрямувала нагору. Гаррі залишився вражено стояти.
– Мерліне, вона могла б бути слизеринкою. – з огидоюпробурмотів Том.
Гаррі пам’ятав з розповідей Тома, що в Гоґвортсі є чотири гуртожитки й Слизерин був найкращим з них – дім амбітних та хитрих. Напевно слизеринкою його тітку робили нестримні амбіції бути нормальною, в щасливому, ідеальному шлюбі, в який Гаррі не надто вписувався.
Зараз, він швидко мив за собою посуд та вирішив стратегічно відступити з кухні, на випадок, якщо тітка передумає чи скаже йому, що все це великий жарт.
Влаштувавшись під тоненькою ковдрою, він вирішив запитати Тома про те, що ніяк не покидало думки.
– Томе? Тітка сказала, що магія вбила мою маму. Ти щось знаєш про це?
– Я… – він дивно вагався. – В чарівному світі була війна між Світлом і Темрявою. Вона і твій батько брали в ній участь і померли в бою, захищаючи тебе.
Гаррі застиг, не в змозі навіть дихати. Тітка весь час говорила йому, що його батьки були п’яницями, яким було чхати на свою дитину. Що вони настільки не турбувалися про сина, що сіли в машину п’яними й розбилися на смерть. А тепер, Том говорить, що його батьки захищали його до самої смерті?
– Так, Гаррі, вони були…відважними чарівниками. Твій батько був генієм трансфігурації, а мама зналася на чарах і ритуалах краще за всіх. Я декілька…Я чув, що лідер Темних сил навіть пропонував їм змінити сторону. Вважав їх достатньо талановитими, щоб милосердно пробачити минуле протистояння і зробити їх Смертежерами. На жаль, твої батьки були не тільки сильними магічно, а й дуже вірними своїм переконанням, тому тричі відмовили.
– Хто такі Смертежери?
– Послідовники лідера Темряви.
Гаррі деякий час мовчав, а потім все ж наважився спитати.
– Ти справді думаєш що вони мене любили? – з надією запитав Гаррі.
– Гаррі, я впевнений в цьому. Вони віддали своє життя тільки для того, щоб ти жив. Я навіть переконаний, що твоя матір винайшла або віднайшла ритуал, щоб захистити тебе від вбивчого прокляття. Це слід від нього на твоєму лобі. Ніхто не здатен таке пережити, але ось ти тут.
Гаррі чомусь здалося, що Тому незручно говорити щось хороше про його батьків. Він згадав, що той назвав себе наймогутнішим чарівником. Можливо, йому було соромно, що він не зміг зупинити тих поганих людей від вбивства його батьків? Але Гаррі не звинувачував його, більше він злився на того, хто насправді позбавив його сім'ї і через кого він опинився з Дурслями. Він був впевнений, що батьки, які готові віддати життя за дитину ніколи не поселять її в шафі.
– Дякую, що розповів, Томе. – пробурмотів Гаррі, гублячись в роздумах і втомі.
Остання думка, що кружляла в його голові перед сном, була про його батьків та їх вбивцю. Гаррі пообіцяв собі, що обов’язково з’ясує хто це був і чи жива ця людина зараз. Напевно, він сидів би у в’язниці. Гаррі хотів би навідати його і подивитися в очі тому, хто обірвав життя його мами і тата та направив чарівну паличку на нього. Цікаво, чи сумнівалася ця людина хоч на мить, коли вистрілила в немовля прокляттям? Чи відчув він хоч трохи каяття за вбивство Лілі та Джеймса?
В Гаррі було багато питань до цієї людини й він справді хотів почути відповіді.
Так, вирішив він, я обов’язково знайду його.