Укладені угоди та врятовані тарілки
Гаррі було справді нудно. Нудьга була його постійним другом і ворогом, бо саме коли він нудьгував ставалися речі, про які він рано чи пізно починав шкодувати. Як от спроба вкрасти їжу з під носа у Дурслів.
Вчора був хороший день. Поки він виконував щоденний список справ, Дурслі не звертали на нього уваги і йому вдалося закінчити все раніше, ніж зазвичай. Здається, тітка була задоволена цим, бо на обід він отримав картоплю, а на вечерю купу овочів, хоча, він підозрював, що їх просто пожертвував йому Дадлі, рятуючи себе він необхідності їсти щось не жирне, не смажене і не м’ясне.
Два дні підряд щасливими не бувають. Тому сьогодні він викрався на кухню.
Гаррі міг зачекати слушної миті, коли його родичі кудись вийдуть, але, як він вже говорив, йому нудно. Саме так він опинився на кухні, поки його дядько з тіткою дивилися телевізор у вітальні, а Дадлі тероризував бідолашних дітей у парку. Загалом Гаррі не розчарувався, заглянувши в холодильник. Там була неймовірна купа не надто свіжих овочів, які в Дурслів не користувалися популярністю та, імовірно, завтра опиняться в смітнику. Він, звісно, не міг цього допустити.
Так Гаррі й став щасливим власником підбитого помідора, м’якого огірка та забутого шматка сиру.
Але це було хвилину тому. Зараз, Гаррі вперто дивився на візерунок віночка з лілій на улюблених тарілках тітоньки Петунії й намагався змиритися з перспективою провести серпень в шафі. Проблема була в тому, що від тарілки залишилося тільки купа уламків.
З плюсів цієї ситуації: він з переляку змусив тарілку розбитися беззвучно. З мінусів: він не зміг її відремонтувати своєю магією.
Том продовжував шипіти в його свідомості щось про Репаро, зосередженість і візуалізацію, але Гаррі більше хвилювався, що з ним буде, коли тітка побачить що сталося з її дорогоцінною тарілкою. Він не міг зрозуміти, чому вона так цінувала саме цю, з ліліями.
– Твою матір звали Лілі. – неочікувано сказав Том.
– Ох, – це все, що зміг видавити з себе Гаррі. Він обережно переставив це знання в коробочку зі снами про руде волосся та теплі безпечні обійми. У нього було багато суперечливих емоцій щодо цих нових знань. Звісно, це приємно знати ім’я своєї мами. Тепер йому, начебто, було цікаво чому тітка так ненавидить свою сестру, але старанно береже уквітчані ліліями тарілки та чашки для чаю. Вона часто називала його маму не надто приємними словами, хоча зараз Гаррі може пригадати, що «відьма» теж звучало серед похмурого бурмотіння. Тоді він думав, що то була образа, зараз же, це здалося скоріше фактом, який потрібно підтвердити. Він також помістив це знання в коробку спогадів про батьків.
– Так, вона була відьмою. Бруд- Маґлонароджена. – виправив себе Том. – Це означає, що її батьки не мали магії.
Декілька днів, після розмови про шрам Гаррі, Том підозріло мовчав. Точніше, спочатку він щось обурено бурмотів, потім роздратовано, потім було дещо схоже на скигління, дивні погрози вбивства якогось старого його ж бородою, трохи проклять, звинувачень різних людей і пророцтв. У Гаррі склалася думка, що Том дуже любив погрози й прокляття. Цікавим також було обурення Тома якоюсь «нахабною бруднокровкою», яка на думку того зробила якусь підступну магію. Наступного ранку Том замовк і, здавалося, займався бурхливою розумовою діяльністю та плетенням інтриг.
Вперше, після розмови про шрам-блискавку-руну-прокляття, Том заговорив з ним сьогодні, коли Гаррі розбив тарілку, викрадаючи з холодильника підбиті овочі й забутий сир. Насправді Гаррі не вважав, що можна щось вкрасти з власного дому, але Дурслі явно не погодяться з тим, що він член сім’ї й має право на їжу.
Потім Том дуже підозріло запропонував Гаррі навчити лагодити речі магією. Після недовгих дискусій у Тома з Гаррі була домовленість. Том вчить Гаррі магії й розповідає про чарівний світ, а Гаррі допоможе Тому повернути собі тіло.
Якщо ви запитаєте Гаррі, він скаже вам, що це дуже дивно загубити власне тіло. Том скаже вам, що чарівний світ в цілому дивний. Гаррі закотить очі. Яка йому різниця, тепер в нього буде вчитель магії! Справи ставали все краще!
– Ти знав мою маму? – запитав Гаррі, коли розплутав клубок власних думок.
– Так, твого батька теж. Його звали Джеймс, як твоє друге ім’я. Він був чистокровним. Його батьки, і їхні батьки були чарівниками.
Тож у нього було друге ім’я. І його батька звали Джеймс. Гаррі Джеймс Поттер. Приємно знати у свої десять років. Гаррі засунув ці знання в коробку зі спогадами, щоб не заплакати прямо тут, над розбитою тарілкою. Тепер, дивлячись на вишуканий візерунок лілій на уламку в його руці, він хотів забрати його з собою в шафу і ніколи не відпускати.
– Ви були друзями? Ти можеш мені про них розповісти? – з надією запитав Гаррі.
Чомусь Том дуже дивно захрипів. Потім відкашлявся. Потім у Гаррі склалося відчуття, що якби у Тома було тіло, він би зморщив обличчя і затиснув перенісся пальцями.
– Ми не були друзями. Думаю, знайдуться більш…доречні люди, щоб розповісти тобі про батьків. Можливо хтось в Гоґвортсі.
Гаррі намагався не показувати розчарування і відволіктися на щось інше. Це було не важко.
– Що таке Гоґвортс? – запитав він.
– Школа магії.
– Існує школа магії?
– Так і ти підеш туди в одинадцять.
– А як я-
– Гаррі, – нетерпляче перебив його Том. – Зосередься на тарілці. Твоя концентрація уваги жахлива. Уяви як тарілка збирається разом в цілу та неушкоджену і скажи Репаро.
Гаррі вже пробував. Це не працює. Том почав монолог про те, що в магії головне віра. Гаррі не звертав уваги, він це вже чув.
Проблема була не у тому, що він не вірив. Він справді вірив, що може полагодити тарілку, ба більше, минулого року він вже випадково полагодив розбиту кружку. Тож він не те що вірив, він знав, що здатен на це.
Проблема була в іншому. У відчутті магії, яка його охоплює, коли він робить магію випадково. Зазвичай, вона підіймається з його грудей і поширюється тілом, вібрує прямо під шкірою, гуде та потріскує навколо нього. Коли він повторює дурне «Репаро» 15 разів підряд і «візуалізує», як це називає Том, нічого з його магією не відбувається.
Том каже, що повинно. Гаррі каже, що Том нічого не розуміє в магії. Том обурено говорить щось про те, який він великий чарівник. Гаррі уточнює, що Том нічого не знає про магію Гаррі.
Гаррі впертий і він не любить коли йому наказують щось робити. Часто, спроби примусити його до чогось, призводять до абсолютно протилежного. Гаррі справедливо вважає, що його магія така як і він.
Тому, поки Том бурмоче щось про віру, візуалізацію і накази, Гаррі закриває очі й занурюється в себе. Всередині нього темно і тихо, тож Гаррі згадує той день коли з’явився Том. Він прислухався до свого серцебиття та дихання, як кожен його м’яз розслабляється, як голос Тома замовкає під тріскотом тепла всередині нього.
Тоді, Гаррі здалося, що він може це побачити. Не полум’я, як він очікував, навіть не розтоплена лава, а мережа білосніжних блискавок, що неначе розкинулися по фіолетово-синьому небі. Він бачить в цьому іронію. Що ж, тепер Гаррі міг зрозуміти, чому магія інколи тріщала між його пальцями.
Він почувався справді дурно, коли невпевнено попросив у шаленої, непостійної магії полагодити зламане. Тоді, клубок блискавок, здавалося, на мить застиг, а потім розплутався, тягнучись його руками до тонкої шкіри, виходячи назовні. Магія гула навколо, піднімаючи дибки його волосся, а потім, після тихого тріску кераміки, з дивним, чи то гуркотом, чи то муркотінням, відступила.
Гаррі, затамувавши подих, відкрив очі. На мить він зміг побачити сріблясті блискавки в повітрі навколо, та потім вони неначе заповзли до його рук.
В повітрі, перед його очима висіла тарілка з віночком лілій на фігурних краях. Дивним чином, уламок з квітами все ще був в його руці, хоч тарілці його і не бракувало. Гаррі засунув його в кишеню, до вкрадених з холодильника шматка сиру, огірка і помідору.
Він нерішуче простягнув руку, хвилюючись, що тарілка зламається в його пальцях. Цього не сталося. Тарілка залишилася неушкодженою в його руках. Ба навіть жодних подряпин, які були на ній раніше, він не бачив.
Глянувши під ноги, він витріщився на плитку. Гаррі точно пам’ятав що та, на якій він стояв, мала чорну тріщину вже декілька років. Її не було. І подряпини на дерев’яному столі зникли. І надбита кружка, з якої пив тільки Гаррі, була як новенька. І, чомусь, одяг на ньому був без дірок і менш вицвілий. І тітка Петунія у дверях кухні виглядала до пекла наляканою і неприродно блідою.
Гаррі поставив тарілку на стіл. Він не був впевнений чи варто йому тікати, чи вдавати невинного. Очі тітки вчепилися за тарілку, а потім почали обережну подорож по кухні. Чомусь, Гаррі був впевнений, що всі, раніше пошкоджені речі, виглядали як новенькі. Тоді погляд тітки повернувся до нього.
Тиша і дивоглядки з тіткою тягнулися так довго, що стало незручно.
– Тож, – невпевнено сказав Гаррі. – Я напевно піду в шафу?
Тітка, з круглими як блюдця очима, тільки кивнула.
Ну. Все пройшло краще, ніж він очікував.
Щойно Гаррі закрив за собою двері, його накрила хвиля втоми. Він витягнув свої скарби з кишені й жуючи огірок, намагався зрозуміти, що взагалі відбулося. Він вирішив запитати Тома.
– Тож, – Гаррі дожував бідний огірок. – Так і повинно було бути?
Том важко зітхнув.
– Ну, не зовсім. Потрібно попрацювати над точністю або…силою. Ти уявив тільки тарілку?
– Я не уявляв тарілку. Це не працювало, тож я знайшов свою магію і попросив блискавки «полагодити зламане».
Том мовчав.
– О! – вигукнув Гаррі, зрозумівши проблему. – Треба було попросити полагодити тільки тарілку, так?
Гаррі, чомусь здалося, що Тому дуже хочеться кричати.
– Так, я впевнений в цьому і була проблема.
Він звучав надто спокійно, якщо вам цікава думка Гаррі.
– Чи можу я поцікавитись чому ти вирішив…попросити магію? І що ти мав на увазі під «блискавками»?
– О, це просто. Я вирішив, що моя магія повинна бути така ж вперта, як і я, тож наказувати здалося поганою ідеєю. Тому, я подумав, що краще буде пошукати її й попросити. Логічно, так? – знизав плечима Гаррі. – І магія виглядала як блискавки, тому я так її назвав.
Гаррі був впевнений, що якби в Тома було тіло (він часто собі це уявляв, дивно розмовляти з порожнечею), в нього почався б нервовий тік. Гаррі, якщо говорити відверто, не розумів чому. Якщо Том найсильніший чарівник Англії, то певно мав би його розуміти, так? Ну, вирішив він, найсильніший не означає найрозумніший.
– Ти попросив і це спрацювало. Логічно. Тож, – Том не звучав задоволено. Дивно. – Ти можеш бачити магію?
– Ну, я думаю що бачив її. А коли я заглядаю в свій мозок, то можу бачити холодні щупальця твоєї магії.
– Щупальця?
– Як у восьминога, знаєш? Присмокталися до мого мозку, це дуже грубо.
– Так, – глухо відповів Том. – Доволі грубо. Якщо в мене буде можливість переїхати, я обов’язково це зроблю.
– Так! Коли ми повернемо тебе в твоє тіло в Гоґвортсі! До речі, розповіси мені про цю школу?
Томова розповідь звучала як лекція в школі, але Гаррі помітив, що вперше почув проблиски тепла і прихильності в його тоні. Здалося, той справді любив це місце. Гаррі вірив, що Гоґвортс зможе стати і його домом.
Він витягнув уламок тарілки з глибоких кишень, провів пальцем по візерунку вишуканих пелюсток лілій і дозволив собі відчути надію, що сьогодні жевріла яскравіше, ніж коли-небудь раніше. Скоро все зміниться. Він покине шафу, Дурслів, Привіт Драйв і вирушить до Гоґвортсу, де зможе знайти друзів і навчитися магії, де його не вважатимуть ні виродком, ні правопорушником, і де він зможе знайти тих, хто розповість йому про батьків.
Так, стискаючи в руках нагадування про батьків, Гаррі піддався виснаженню. Цієї ночі, його сон був спокійним і глибоким. Він мріяв про мотоцикли, що літають, кудлаті бороди та дивного велетня.