Клумби, змії та магія
Гаррі Поттер сидів на ґанку Привіт Драйв і намагався оцінити обсяг зробленої роботи. Тітонька Петунія чітко дала зрозуміти, що до її повернення додому клумби повинні виглядати ідеально і тільки коли вона оцінить результат він отримає їжу. Зранку, вони виглядали так, наче собаки тітки Мардж гралися в них декілька годин, не турбуючись про те, щоб обійти квіти, які він старанно висаджував декілька місяців тому. Власне, це з ними й сталося. Хай вони будуть прокляті ті собаки.
Напевно, Гаррі не варто було бажати такого зла собакам, але один з бульдогів Мардж загнав його минулого дня на дерево, де він просидів всю вечерю і ліг в ліжко, а точніше матрац на підлозі шафи під сходами. Гаррі вирішив звати його ліжком для збереження почуття власної гідності та економії слів і часу необхідного для їх вимовлення чи, скоріше, думання, враховуючи, що говорити йому було ні з ким. Суть в тому, що він пішов спати голодним.
Не те щоб голод був чимось новим, але неприємний осад залишився, враховуючи, що сьогодні його десятий день народження.
Тим більше, Гаррі впевнений, що собака відчула, як він намагався нацькувати на нього ту чудернацьку річ, яку він має, і про яку не говорить. Як і про те, що ця чудернацька річ викликає тепло і поколювання в його пальцях, а після цього і втому, і що якщо Дурслі це помічають, то закривають його в шафі під сходами, в темряві з павуками та зламаними іграшковими солдатиками, яких він навіть не бачить через вищезгадану темряву. Про що він власне говорив (думав)? Тож так, Гаррі впевнений, що той бульдог відчув йогочудернацьку річ і певно зненавидів його за це, як і Дурслі, і вирішив зруйнувати його клумби в акті помсти.
Тому Гаррі дивився на те, що колись було його дорогоцінними, акуратними, вистражданими та доглянутими клумбами – чесне слово він може назвати їх своїми, доглядаючи їх скільки себе пам’ятає, тітонька Петунія може хвалитися ними сусідам скільки схоче, але вона не заслуговує привласнювати їх – і приречено зітхає.
Спочатку він дуже хотів спробувати повернути квіти до колишнього вигляду з допомогою його чудернацькості, але єдине, що він отримав, це головний біль і певно зморшку поміж брів. Тоді він засмутився і злякався, що витратив всю цю свою чудернацькість, коли відростив за ніч жахливо підстрижене тіткою волосся, але потім з полегшенням згадав, що зранку дядько Вернон назвав його виродком, тож очевидно його чудернацькість на місці.
Після ще одного, але вже примиреного, зітхання, Гаррі знову взявся до роботи. З самого ранку він виривав бур’яни, підрізав зламані квіти та намагався врятувати ті, що вижили після атаки бульдога. Зараз йому залишилася тільки одна клумба. Робота, настільки знайома та нудна, була відточена до автоматизму, тому Гаррі вирішив не витрачати час дарма і подумати що з ним не так.
Зі слів Дурслів абсолютно все, але він відкинув ці думки. Так, можливо, в нього якесь не таке волосся, зір, той шрам на лобі та сни з мотоциклом, що літає, зеленими спалахами світла, криками та високим моторошним сміхом. Ну, ще певно те, як відростає його щойно підстрижене волосся, склеюються розбиті тарілки, зігрівається поношений одяг взимку і змінюється колір волосся вчительки, але все інше абсолютно нормальне.
І, Гаррі нещодавно дійшов висновку, що всі дивні речі, які випадково трапляються навколо, не такі вже й випадкові. Переважно, все траплялося, коли він того в розпачі бажав – він справді не знає як пояснити синє волосся вчительки, але інше підходить. У своє виправдання, Гаррі може сказати, що жінка кричала на нього за те, чого він навіть не робив, так завзято, що посиніла від злості й він просто подумав, що синє волосся дуже пасуватиме, до її нового кольору обличчя. Він не винен, що воно взяло і посиніло. Справді-справді.
Тож, вирішив він, чудернацькість полягає в тому, що його бажання здійснюються. Але це нормально! Люди весь час загадують бажання на дні народження чи коли бачать, як падають зірки. Навіть Дадлі бажав на Різдво купу подарунків і отримував їх! Він справді не розуміє чому здійснення бажань всіх інших це чудово, а його – ні. Можливо, подумав Гаррі, якщо він бажатиме чогось тільки на свята його не вважатимуть виродком.
Розмірковуючи про це, Гаррі особливо не звертав уваги на реальний світ і те, що відбувається поза клумбою. Його більше цікавило збереження квітів і знищення бур’янів, ніж підозріле шипіння за парканом. Потім шипіння наблизилось і Гаррі роззирнувся.
– Жодної гідної жаби не водиться в цих краях, все забили ці галасливі боягузи, які розлякують здобич.
Вуж. В його клумбі. Розмовляє.
Гаррі справедливо вирішив, що саму цьому винен. Варто було випити більше води, одягнути панамку і взагалі перейти до тих бур’янів у тіні, бо сонце сьогодні навіть не ховалося за хмари. Так, цілком логічно.
– Подивіться на нього, витріщився. Дурне людське створіння, порпається в моїй землі, жодної поваги. – продовжував шипіти вуж.
– Це моя клумба! – Голосно заперечив Гаррі.
Чесне слово, хто ще збирається привласнити його працю? Спочатку тітонька Петунія, тепер вуж. Не встигне він озирнутися, а дощові черв’яки скажуть, що це їх заслуга.
– Жаб’яча ікра, хлопче! Хто так лякає? – Тепер шипіння здавалося справді обуреним, а не буркотливим. Гаррі відступив на крок назад. Вуж оглянув його з ніг до голови, що, чесно кажучи, не було великою відстанню, навіть в порівнянні з вужем, і зацікавлено висунув язик в його сторону. – Ніколи раніше не бачила людей, які б розмовляли зміїною мовою.
– Я розмовляю іншою мовою? – роззяв хлопець.
– Та хай тебе болотні мухи переслідують, єдиний мовець якого я зустріла і той дурний. – Змія, на розсуд Гаррі, виглядала надто втомлено, для того, хто так багато і жваво балакав. Звісно, він міг тільки здогадуватися як виглядають втомлені змії, та все ж. – Ну, звісно, ти розмовляєш іншою мовою. Хоча ледве, вимова в тебе жахлива. Жодної поваги до величної зміїної мови, дурне створіння.
Гаррі не був впевнений, що йому подобається розмовляти зі зміями, образ йому вистачало і від людей. Він відступив ще на кілька кроків назад, в надії потрапити в тінь, трохи охолонути й знайти свій здоровий глузд, та змія вперто повзла за ним.
– Куди ти йдеш, хлопче? – роздратовано шипів вуж.
– Е-е-е, мені потрібно йти, пані Змійко. Я повинен зробити купу справ. Було приємно познайомитись! – Ввічливість, вирішив він, найкращий захист. Тітонька Петунія мала б пишатися ним, але звісно вона цього ніколи не зробить.
– О, ні, дитинча, ти від мене не втечеш! Тепер коли я зустріла тебе на мені лежить важкий обов’язок навчити тебе хорошої зміїної вимови! Що якщо інші змії дізнаються, що я бачила тебе і нічого не зробила з цим! Ні-ні-ні. Тепер я буду тут з тобою.
Це погана ідея. Дуже погана. Навряд комусь з Дурслів сподобається мати в домі не тільки виродка, а й вужа, який з ним розмовлятиме. Гаррі справді збирався тікати від змії якнайдалі, коли почув:
– Ти ж дитинча магії, чому жодна змія не навчила тебе цього раніше?
Магії? Ну, Гаррі справді довелося обернутися і перепитати.
– Що означає «дитинча магії»?
У нього склалося враження, що якби пані Змійка могла закотити очі, вона б це зробила. Натомість, після хвилинного витріщання, лише роздратовано зашипіла.
– Чому мені повинен був трапитися найдурніший чарівник у світі?
Гаррі пропустив образу. Це вже звичка. Більше його зацікавило те, що його назвали чарівником. Це могло пояснити деякі речі, вважає він.
– То магія існує?
– Звісно існує, ти що, сьогодні народився?
– Так. Тобто ні. Це складно.
– Що в цьому складного? Ти або сьогодні вилупився з яйця або ні.
– У мене сьогодні день народження. Тобто я народився цього дня, але десять років тому. – Гаррі справді не вважав, що пояснення концепту дня народження для змії є потрібним, але думки в його голові шалено крутилися і відволікання було справді, справді, корисним.
Чи варто йому згадати, що люди не вилуплюються з яєць?
– Це не має значення! Хоча стривай. Якщо ти не знав про магію, то можливо заговориш краще коли познайомишся з нею!
Навіть оглядаючись назад, Гаррі не зміг би відмовитись від такої пропозиції.
– Давай хлопче, просто зазирни в середину себе, знайди там магію і тицьни в неї!
Тицьнути в магію всередині себе. Справді. Нічого дивного. Звучить як чудова ідея, вирішив Гаррі.
Якщо щось піде не так, (а він бачив як люди в телевізорі тицяли в речі й усе вибухало) він просто має надію, що це буде не боляче або дім Дурслів вибухне разом з ним. Тож, якщо щось піде не так, це нормально.
Чи буде це дивно? Так. Але Гаррі дивний, тож все дивне що відбувається з ним, це нормально. Логічно.
– Як мені зазирнути в себе? – Гаррі справді не хотів зробити щось не так, пропустити магію в собі й виглядати як дурень перед змією.
– Я що знаю? Ви люди маєте дивні питання до змій. Закрий очі, може так буде легше.
Що Гаррі й зробив. Було темно. Передбачувано. Він відчував як вітер торкається його шкіри, як шипить вуж під ногами, як пташки співають на деревах, як б’ється його власне серце. Вирішивши, що магія всередині нього, а не зовні, він прислухався до власного серцебиття, відчув як воно сповільнюється, як дихання глибшає, як м’язи розслаблюються і тепло розливається всередині.
Коли він шукав магію, то вирішив розпочати з рук, адже він часто зупиняв падіння тарілок, коли витягував їх вперед. Тут все одно було темно і тихо. Потім він вирішив зосередитися на ногах, адже пам’ятав як вони інколи підстрибували вище, ніж можливо, бігли швидше, ніж зазвичай, але і тут було порожньо. Тоді він вирішив знову зосередитися на диханні, серцебитті та спокої й тому прекрасному теплі всередині його грудей, що розливалося з самого серця, іскрилося, як пекуче вогнище, зігрівало до самих кісток і гуло, як електрика. Певно кожен випадок його дивацтва мав легке відлуння цих відчуттів. Гаррі трохи насолодився теплом та спокоєм і вирішив, що хоча й відчував щось таке, коли робив дивні речі (магію, повторював він собі) це завжди починалося з його бажання, тобто в голові. Правильно? Правильно.
Саме тому Гаррі вирішив пошукати магію у власному мозку і, хоча, спочатку здалося, що там тихо і темно, незабаром він відчув в одному з куточків холод. Ось воно, вирішив Гаррі! Напевно його магія спить і якщо він тицьне в неї, то вона почне рухатися, зігріється і він зможе творити різні речі коли захоче!
Гаррі тицьнув. Нічого не сталося. Він тицьнув ще раз. Нічого. Сильніше. Потім його голова почала боліти.
Тоді Гаррі вирішив, що якщо його магії холодно, він може взяти те тепло з серця і зігріти її сам. Так, це геніальна ідея.
Він почав уявляти як струмок тягнеться від його грудей до його мозку, подумки попросив його допомогти, і тепло піднялося до голови Гаррі, повітря навколо тріщало і хвилювалося, поки іскри не досягнули холоду в закутку його свідомості. Тоді, Гаррі штовхнув тепло до холоду, гул до тиші, іскри до льоду і все навколо замерло, коли нестерпний біль розірвав його голову.
Це була жахлива ідея, вирішив Гаррі, коли його шрам почав горіти й боліти так, наче щось намагалося з нього вилізти. До того часу, як Гаррі впав на землю, біль раптово вщух.
– Якого біса? – пролунало доволі голосне питання.
Гаррі подивився на змію. Вона мовчала. Її взагалі поблизу не було. Тільки він один посеред клумб і відер з видертими бур’янами.
– Я спитав якого біса тут відбувається? – вимагав голос відповідей.
Гаррі озирнувся навколо. Перевірив чи не сказав він це сам. Заглянув під кущі в пошуках змій, що говорять. Нікого.
– Хто це? – запитав Гаррі в порожнього повітря.
– Хто це? Хто ти в біса? Чому я, в дідька, у твоїй голові?
Голова. От звідки йшов голос.
Гаррі заплющив очі, щоб перевірити. Холод в голові нікуди не зник, але тепер здавалося розкинув свої крижані щупальця по всіх закутках його свідомості. Ой-йой. Напевно не варто було нікуди тицяти.
Він справді хотів подарунок на день народження, але не божевілля.
Якого біса, пані Змійко?