Marriage with benefits

Джеймсу, мабуть, почулося, тож він вирішив перепитати. 

— Перепрошую?

— Чи вийдеш ти за мене заміж? — повільно промовив кожне слово Реґулус.  

Ти ба, не почулося. В нього напевно вже почались галюцинації через недосип. 

— Боюсь мені не зовсім зрозуміло, що ви маєте на увазі…

— А тут нема чого розуміти. Ми маємо одружитись до Різдва, — запевнив його Реґулус найбуденнішим тоном. Він встав зі свого крісла і попрямував до шафи, попутно продовжуючи: — Ті недоумки у бюро міграції напартачили з моєю візою. Щоб мене не депортували до Канади, мені конче потрібна екстрена віза. 

— Тобто шлюбна? — запитав Джеймс. Він все ще не міг прослідкувати зв’язок із собою.  

— Саме так, — відповів хлопець, одягаючи своє пальто. 

— І що… Ви хочете вийти заміж за мене ? — Джеймс вказав на себе пальцем. 

— Саме так.

— Але чому саме я ? 

— На очі першим натрапив, — знизав плечима Реґулус. Він, мабуть, побачив вираз обличчя Джеймса, тому одразу продовжив: —Тому, що, на жаль, в мене немає знайомих, які б підійшли на цю роль. 

— Але… Я не можу, — запинаючись промовив Джеймс. — В мене є дівчина! 

— Немає в тебе дівчини.

Джеймс хотів було це заперечити, але Реґулус кинув на нього застережливий погляд. Той самий погляд ніби Реґулус знає Джеймса більше ніж він сам. 

— Добре… — трохи позволікавши почав Джеймс. — Але що мені за це буде? 

— Умови, що я тебе не звільню достатньо? 

В будь-якій іншій ситуації Джеймс би відповів — так. Але несподівано до нього дійшло, що він напевне не зможе приховувати свій шлюб так майстерно, як приховував, що Реґулус його новий бос. Дуже можливо, що Сіріус йому голову відірве. За це треба підвищити ставку, правда ж? 

— Ви зробите мене головним редактором, — впевнено як ніколи сказав Джеймс.

— Тільки якщо у твоїх мріях, — всміхнувся Реґулус.

— Тоді й вашу візу ви побачите тільки якщо у мріях .

Джеймс відчув, що переступив якусь досі невідому йому межу. Повітря навколо них почало згущуватись навіть, якщо вони стояли по інші боки кабінету. Реґулус дивився на нього довгу хвилину, трішки примруживши очі. Потім несподівано всі хмари немовби розвіялись, хлопець перекинув свого шарфа навколо шиї й рушив до дверей. 

— Думаю це й на краще. Не прийдеться бачити твоєї пики щодня, — звернувся він до Джеймса перед тим як відкрити двері кабінету. — Їдь додому, візьми паспорт та документи на прописку. Зустрічаємось о другій біля агенції міграцій, — і з цими словами він закрив двері, не давши Джеймсу шансу хоча б щось сказати. 

Що ж. Джеймс добився свого, чи не так? Його мрія нарешті здійсниться. Можливо він все ж таки зможе втримати це в таємниці, адже шлюб буде тільки на паперах. 

Чомусь у нього з’явилось таке відчуття, ніби відтепер все його життя кардинально зміниться. І він не впевнений, що це пов’язано тільки з роботою. 

***

Сьогодні точно не мій день. Розмірковував Реґулус за кермом свого автомобіля. Він настільки сильно його стискав, що кісточки пальців ставали все біліші. Хлопець не звик відволікатися, коли веде авто, але сьогодні його думки змінюються одна за одною із шаленою швидкістю. 

Він щойно домовився про шлюб за фіктивність котрого його можуть посадити за ґрати. І шлюб із ким? З людиною, котру він проклинав з п’ятнадцяти років. Людину, котру він вважає причиною всіх своїх негараздів. Але він робить це не тільки заради себе, а й для своїх друзів. Він потрібен їм так само як вони йому. Зрештою йому подобається так думати. 

Залишивши машину на стоянці він попрямував до департаменту міграцій. Реґулус вже встиг зненавидіти це місце. Всередині був суцільний балаган з людей різних національностей. І кожен щось доказував. Ні, зараз Реґулус точно не винесе цього. 

На консультацію для отримання візи була величезна черга. Реґулусу здалося, що в неї немає ні кінця, ні початку. Проштовхуючись крізь натовп він несподівано натрапив на Джеймса.

— Ти що тут робиш? — Джеймсу знадобилось декілька секунд, щоб знайти Блека поміж людей. Коли ж він все-таки його помітив, то підійшов ближче, не виходячи з черги. 

— Зайняв нам місце в черзі. Я поспілкувався з однією бабусею, то вона сказала, що стоїть тут ще із сьомої ранку, — хлопець поправив свої окуляри. — Дуже мила старенька, мені так шкода її стало. Вона сама мексиканка… — Реґулус схопив Джеймса за рукав, не даючи продовжити й потягнув його вперед. — Ти що робиш? — збентежено запитав хлопець. 

— Те заради чого ми сюди прийшли. 

— Але ж… Так не можна! Реґулус, ці люди стоять у черзі з самого рання.

— Успіху їм, — відмовив хлопець проштовхуючись поміж людей. Якась мати з трійкою дітей почала кричати на нього невідомою йому мовою. Він вирішив проігнорувати її, як і всіх інших. Джеймс весь цей час просив вибачення позаду нього. 

Діставшись потрібних дверей, Реґулус відкрив їх не стукаючи. Якась жінка якраз потискала руку агенту Джонсону. Блек побачив його прізвище на бейджу, що той носив.

Вони з Джеймсом зачекали поки попередні клієнти покинуть кабінет. Не встиг Джонсон напрямити свою увагу на нових охочих отримати візу, як Реґулус вже потискав йому руку.

– Доброго дня, мене звати Реґулус Блек. Можливо ви чули про мене раніше з газет. Наша консультація не запланована маю визнати, що являється цілковито моєю провиною, – почав хлопець. – Однак повинен завірити вас, що мій... – він озирнувся в пошуках Джеймса, неначе тільки згадав про нього. – Наш візит має дуже серйозні та екстрені наміри. І я дуже не хотів би залишатись у цій будівлі більше потрібного.

Закінчивши, Реґулус сів у вільне крісло поруч із робочим столом Джонсона.

– Добрий день, – на цей раз була черга Джеймса протягувати руку агенту. – Я... ем... згоден з усім тим, що сказав містер Бл...  – він знервовано кинув погляд на Реґулуса позаду себе. – Тобто Реґулус, так мій... ем... наречений. Звісно. Я Джеймс, – хлопець зрозумів, що тримав руку Джонсона занадто довго тож різко відступив до свого крісла.

– Добрий день, джентльмени, – всміхаючись привітався Ларрі (це було його ім'я). Як же Реґулусу не сподобалася ця усмішка. – Отож, як я зрозумів ви плануєте вступити у шлюб?

– Все вірно. Ми розписуємося напередодні Різдва. У нас є всі необхідні документи, щоб зараз же подати заявку на оформлення моєї шлюбної... – Реґулус почав копирсатись у своєму робочому ранці, коли агент несподівано перебив його.

– Це все дуже, дуже добре, – Ларрі поклав підборіддя в долоні. — І ви хочете сказати, що це не фіктивний шлюб, що ви насправді кохаєте один одного настільки, що не можете почекати закінчення свят для весілля...

– Взагалі-то в нас не буде самого весілля...

– І ви хочете сказати, що не намагаєтесь пошити мене в дурні? – Джонсон перехилився через стіл, аби бути ближчим до Реґулуса з Джеймсом. – Та я аферу таких як ви за кілометр побачу. Не на моїй зміні, – Реґулус хотів щось заперечити, але Ларрі не дав йому змоги, продовжуючи: – Якщо мені вдасться довести, що ви намагались обдурити правління Об'єднаних Штатів, то ви обидва підете до в'язниці. Будете платити відшкодування державі до кінця своїх днів. І ви, – він вказав пальцем на Реґулуса. – Більше ніколи не зможете ступити на американську землю, – Ларрі повернувся у своє крісло і з тією самою посмішкою, що була на початку запитав у них: – То що?

Реґулус міг відчути паніку Джеймса в повітрі навколо себе. Хоча він і не дивився на Поттера, намагаючись не відривати зорового контакту з Джонсоном, хлопець знав, що Джеймс зараз похоронить всю їхню затію. Він не міг брехати від слова взагалі. Носив всі свої емоції кожному на показ.

Аж раптом Реґулус відчув, як Джеймс поклав свою руку на його. Коли Блек перевів на нього погляд, то дуже здивувався. Джеймс дивився на Джонсона з найсерйознішим обличчям. Реґулус і подумати не міг, що Поттер може бути настільки зібраним під таким натиском.

– Ми звернулись до вас як до фахівця своєї справи, а ви почали казати мені прямо в обличчя, що я не маю почуттів до свого ж нареченого? – стійким тоном запитав Джеймс. Він перевів погляд на Реґулуса, котрий намагався не проявляти свого здивування. Що поки давалося йому дуже непросто. Поттер стиснув руку хлопця ще більше, рішуче переводячи погляд назад на агента. Його рука була теплою та майже у два рази більшою за руку Реджі. Добре, що ніхто не міг побачити сиротів на шкірі Реґулуса, котрі розповсюдились від дотику з рукою Поттера по всьому тілу хлопця. – Вірите ви чи ні, але я кохаю цього хлопця. Тож попрошу виконувати свою роботу.

Від сказаних Поттером слів Реґулус затримав дихання на декілька секунд. В житті він не міг уявити, щоб Джеймс Поттер промовив ці слова стосовно Реґулуса. Хоч він і знав, що це не правда та ніколи не зможе бути правдою вуха Блека почали палати. Це завжди відбувається з ним, коли він збентежений.

– Що ж якщо ви наполягаєте, – розвів руками Джонсон. – Але майте на увазі – якщо мені все ж таки вдасться викрити вас, то буде ой як не солодко.

– Не переживайте, не вдасться, – впевнено відповів Джеймс. 

– Що ж, в такому випадку я полягаю що ви знаєте процес всіх необхідних деталей, – продовжив Ларрі, дістаючи папери з шухляди свого столу. – Одразу після того, як ви задокументуєте свій шлюб, наші агенти включаючи й мене самого повинні будуть провести таке собі тестування для вас та для ваших рідних і звичайно найближчих друзів по можливості. Таким чином ми дізнаємось чи все ви знаєте один про одного, та історію ваших, так би мовити... стосунків від рідних та друзів з обох сторін. 

– Тобто мої батьки повинні будуть відповідати на питання про наші з Реґулусом стосунки? – запитав Джеймс немовби просто перепитуючи, але Реґулус зміг розпізнати нотки тривоги в його голосі. 

— Абсолютно вірно, – всміхнувся Джонсон. – Отже, мені знадобиться список контактів ваших трьох найближчих друзів, батьків та рідних братів або сестер, якщо такі є. 

Він простягнув їм по дві ручки та аркуша паперу. Реґулус деякий час дивився на свій аркуш. Він вже дуже давно не думав за свою родину.

– Боюся що мій список буде містити тільки імена друзів. Мої батьки... померли декілька років тому. 

– Дуже прикро, містере Блек. Але ж мають бути якісь інші родичі? 

– Я не підтримую стосунки з жодним із моїх родичів упродовж багатьох років, – відповів Реґулус, відчуваючи погляд Джеймса на собі. 

– Що ж в такому разі впишіть тільки друзів.

***

Підписання паперів та інші процедури пройшли для Джеймса немовби під важкою пеленою. Чи знав він, що його батьків змусять також проходити ту трикляту перевірку? Ні. Чи почуває він себе найгіршим сином у всьому світі зараз? Так. Його батьки не заслуговують на це. Вони завжди хотіли, аби Джеймс побудував сім'ю засновану на справжньому коханні. 

– Гаразд, в мене є план, – перебив його думки Реґулус. Вони якраз вийшли з агенції й тепер просто йшли уздовж по вулиці. – Сьогодні ми зустрічаємося з моїми друзями, завтра з твоїми. Оскільки від них правди не приховати то розкажемо все як є. Я складу розповідь про наші стосунки котру вони матимуть завчити. Після цього одразу ж вилітаємо на Аляску, я хочу покінчити з цим якнайшвидше, – без зупинок промовив Реґулус, шукаючи щось у своєму смартфоні. Пізніше він протягнув його Джеймсові. – Ось номер мого знайомого, він зможе дістати білети до Аляски на післязавтра. Пізніше я скину тобі адрес та час для сьогоднішньої зустрічі, – закінчив Блек. – Все зрозуміло? 

Навіть зараз він поводився з Джеймсом максимально зверхньо. Але все в порядку, Джеймс ніколи не був тою людиною, аби влаштовувати сварки. Хоча він все ще переймався за своїх батьків. Він подивився на Реґулуса, котрий чекав від нього бодай якоїсь відповіді. Хлопець постукував телефоном по долоні, виглядаючи знервовано. 

– Послухай... – зутхнув Джеймс, – Редж...

– Не називай мене так. 

– Так, вибач, але... Я не думаю, що зможу вчинити так зі своїми батьками. 

— Що ти маєш на увазі? 

— Я не хочу, щоб вони думали що я їх обманюю. Я взагалі ніколи не… брехав їм. І не знаю чи зможу. Я не хочу, щоб вони думали, що я виходжу заміж не по коханню. 

Деякий час Реґулус дивився на нього занепокоєними очима.

— Що ж тоді вони не будуть так думати, — хлопець підійшов до Джеймса та струсив невидимі пилинки з його куртки. — Ми викладемось на повну аби в них не з’явилось навіть нотки сумніву. 

— Будемо розігрувати безнадійно закохану пару? — всміхнувся Джеймс. 

— Гадаю, що в нас немає вибору.

— До речі звідки ти знаєш, що мої батьки живуть на Алясці? 

Пізніше він зрозумів, що питання було безглуздим. Однак слова Блека дали Джеймсові надію. Хоч він і знав, що його батьки знають свого сина як облупленого він мав сподівання, що їм вдасться провернути свою аферу. 

— Гаразд, але в мене є тільки одне побажання, — всміхнувся про себе Джеймс. — Ти так і не освідчився мені належним чином.

— В якому сенсі? — запитав Реґулус.

— Ти маєш стати на одне коліно, ну знаєш як у фільмах. Звісно ще б мала бути каблучка, але думаю поки можна обійтись без неї…

— Я не буду ставити перед тобою на коліно, Поттер, — відрізав Блек з таким обличчям немовби щойно почув найогиднішу річ у світі. 

— Це не справедливо. Тобто я жертвую довірою своїх близьких заради тебе, а ти навіть не можеш…

— Гаразд! Почув? Я зроблю це, — скривився Реґулус. Чеширська усмішка швидко розплилася по обличчю Джеймса. 

Молодший хлопець окинув поглядом вулицю. Навколо них кружляли десятки людей. Реґулус зітхнув після чого акуратно поставив свій ранець на землю. Так же граціозно він опустився на одне коліно впираючись у нього руками. 

— Чи вийдеш ти за мене заміж? — пробурмотів Блек, опустивши очі в землю. 

— Я нічого не почув, — відповів Поттер, спостерігаючи за хлопцем попереду себе. Він помітив, як молодший Блек почав кусати щоки. 

— Чи вийдеш ти за мене? — голосніше запитав Реґулус. На цей раз Джеймс добре його розчув, але як же йому подобалась картина, котру він зараз споглядав. Невже після останніх каторжних днів він не заслуговує маленької помсти?

— Вибач, що ти сказав? — повторив своє питання він. 

— Виходь за мене заміж! — майже прокричав Блек. — І ще хоча б одне слово і я вб’ю тебе прямо тут і зараз.

— Ні, — всміхнувся Джеймс. — Мені цього достатньо. 

***

Скасувавши всі свої зустрічі, Реґулус вирішив провести час вдома перед їх з Поттером першим виходом у люди разом. Все здавалося таким нереальним. Неначе ось зараз він прокинеться і це все стане страшним кошмаром. Однак він не прокидався. 

Хлопець знав, що його друзі відреагують на цю витівку з посмішкою і будуть ще довго насміхатись над ним через це. Ні, він зовсім не переймався за сьогоднішній день. На відміну від завтрашнього. Сама ідея того, що йому прийдеться не тільки бачитись, але й розмовляти з Сіріусом зводить Реґулуса з розуму. Хоча він впевнений, що для Сіріуса це буде більшою несподіванкою. 

Вже багато років Реґулус слідкує за братом у всіх соцмережах. Звісно ж у того всі акаунти відкриті для зацікавленої публіки. Він являється солістом у групі під назвою Мародери (надзвичайно безглузда назва на Реґулусовий погляд). У нього є хлопець, котрий як зрозумів Редж дуже закрита людина. Він не зміг відшукати його соцмережі та й на сторінці Сіріуса той з’являється тільки коли обидва хлопці на підпитку. За багато років це вже стало такою собі рутиною перед походом у ліжко. Щодня Сіріус викладає мільйон сторіз і ще більше твітів. І Реґулус продивляється кожний з них. Вивчає, роздивляється кожну деталь. Хоча він уже дуже давно втратив надію бути частиною того життя. Тож так, для Реґулуса зустріч із братом не буде такою вже приголомшливою. 

Він часто замислюється чи згадує Сіріус за нього хоча б інколи. Чи можливо він назавжди залишив свого молодшого брата в минулому, разом з іншими людьми. Звісно що залишив. Адже навіщо йому згадувати за Реґулуса, коли в нього є купа друзів, хлопець, фанати, котрі обожнюють його і дають набагато більше, аніж зміг би запропонувати Редж. 

З такими думками, котрі він намагався блокувати щодня, Реґулус заварив собі кави. Він не звик перебувати у своїй квартирі в період до заходу сонця. На відміну від його просторого та світлого кабінету на роботі, квартира Блека майже не бачила сонячних променів. Все через багатоповерхівку прямо попереду його, котра і закривала сонце. Не те щоб Реґулуса це не влаштовувало, адже всі дні він проводить на роботі, котра стала його другим домом. 

Іноді підвозячи Пандору він залишався на ніч у неї з того часу, як Еван переїхав жити разом із Барті. Він завжди сприймав свою квартиру як місце для зберігання речей, не більше. Відомі дизайнери займалися декором, найкращі майстри працювали над ремонтом тільки аби Реґулус зміг похизуватись своїми апартаментами перед важливими гістьми. 

Звісно інколи він приводив й інших гостей до себе. Однак зазвичай вони опинялись у його спальні й зранку від них не було ні слуху ні духу. Реґулус і не сподівався, що хтось із його нічних пасій залишиться. Адже урешті-решт він не зміг би запропонувати їм чогось більшого аніж секс. 

У холодильнику як завжди миша повісилася, тож Реґулус написав друзям, що вони зустрічаються у їхньому ресторані. Хоча він нічого не сказав за Джеймса. Йому б почали телефонувати як навіжені, а зараз Блек понад усе хотів спокою. 

***

— Думаєш щось сталося? — запитав Барті Еван. Вони якраз їхали до ресторану.

— Ні? Чому ти так вважаєш?

— Не знаю, — відповів блондин, перемикаючи передачу в авто. — Просто Редж ніколи не збирає нас разом за особистої ініціативи. Я переймаюся як би нічого не сталося, ось і все.

— Не будь параноїком, — засміявся Крауч. — Він напевно нарешті одумався і вирішив відсвяткувати своє підвищення, — Еван окинув його поглядом, але більше нічого не сказав. 

Вони були першими хто приїхав вчасно завдяки пунктуальності Евана. Барті це іноді навіть бісило. Потім прийшли дівчата, однак разом із Пандорою та Доркас була ще одна блондиниста дівчина. Барті швидко впізнав у ній ту саму Марлін за яку без перестанку розповідала Доркас. 

— Друзі, привітайтеся з Марлін, — почала Доркас. І після невеличкої паузи: — Моєю дівчиною.

Барті почав свистіти за що одразу ж отримав стусана від Евана. Вони все ж таки були в елітному ресторані. Він піднявся зі свого місця та підійшов обійняти Марлін.

— Я Барті.

— Привіт, я Еван, — привітався Еван, потискаючи руку Марлін. 

Коли вони всі нарешті всілися, Барті відчув зростаючу напруженість Евана. Через мить той немовби наважився заговорити:

— Доркас, а… Редж знає? 

— Так, звісно. Я б не стала приховувати від нього таке, — завовтузилась дівчина поряд із Марлін. — Він у повному порядку із цим. 

— А щоб вам! — несподівано викрикнула блондинка. — Тепер я спам'ятала де бачила тебе! — звернулася вона до Евана. — Ти був на фото разом із молодшим братом Сіріуса.

— Так… так наші сім’ї партнери по бізнесу, тож я знаю Реґулуса з… Сіріусом з самого дитинства, — Барті відчув як складно було Евану згадувати за старшого бата Реджі. В їхньому колі він завжди був забороненою темою для розмови. Сам Барті ніколи не зустрічався з ним і, якщо чесно, то не мав ніякого бажання. 

— Якщо вам стане легше від цього, то я не маю нічого проти молодшого Блека, адже він найкращий друг моєї дівчини, — понизила плечима Марлін. — Однак маю визнати, що іноді з розповідей Доркас було складно повірити, що ми маємо на увазі одну і ту саму людину. Хоча Сіріус ніколи не згадує за нього. 

Після цього настала незручна тиша, котру на щастя порушив офіціант, принісши їхні меню. Вони поринули в дебати на рахунок того який алкоголь краще замовити, коли Барті замітив Реґулуса при вході до ресторану. Він саме віддавав пальто портьє, а позаду нього стояв ніхто інший як…

— А щоб мене чорти побили невже це…

— Джеймс?! — вигукнула Марлін. Незабаром всі спрямували свій погляд на Блека з Поттером.

— Марлін, ти… — почав Джеймс, перед цим висунувши стілець для Реґулуса. — Ти що тут робиш?

— Ні це ти що тут робиш? — ще вище підняла брови блондинка. — Я то прийшла познайомитись з друзями своєї дівчини, — вона швидко кивнула на Доркас.

— То це та сама Доркас?!

— У мене від вас голова обертом йде! Поттер, сядь за стіл нарешті, — гримнув на них Реґулус. Коли всі нарешті замовкли, Блек зітхнув: — Доркас, ти не попереджала про Марлін.

— Ну вибач, я хотіла зробити сюрприз, — схрестила руки дівчина. — Однак бачу я не одна така. 

— Я звісно в курсі, що він тепер твій асистент, однак це не означає, що ти маєш таскати його за собою, Редж, — промовив Барті з, вже напівповним, бокалом віскі.

— Серйозно, Реджі, що це все означає? — майже прошепотів Еван, хоча всі все одно почули його.

Реґулус замість відповіді підізвав до себе офіціанта і замовив вина. 

— Ми одружуємось, — відповів хлопець стриманим тоном. У відповідь на це Барті виприснув повний рот з віскі на скатертину столу. 

— Що?! — запитав той. Еван тим часом вже почав вимочувати рідину зі скатерки.

— Не по справжньому, — швидко вставив Джеймс. 

— Вони анулювали мою попередню тимчасову візу, — зітхнув Реґулус, опустивши очі. — Я не мав вибору. Або я отримую візу до кінця цього року, або мене депортують. На п’ять років. 

— Чому ти нам нічого не сказав? — Пандора, що сиділа поруч з Реґулусом поклала свою руку на його. Вона почала шукати поглядом очі Реджі. 

— Так, якого дідька ти нам нічого не сказав? — набагато менш ласкаво запитала Доркас.

— Це все сталося сьогодні! Ясно? — різко відповів Реґулус. — Ми одружимось, я залишусь у Нью-Йорку, а Поттер отримає підвищення. Через два роки ми зможемо скасувати шлюб, а до того часу нічого не зміниться. Все фіктивно, — закінчив Реґулус, наливаючи собі келих вина. 

— Сіріус знає? — тихо запитала Марлін у Джеймса. Хлопець опустив очі й склав губи в трубочку.

— Ні.

— Він нізащо не дозволить цього, ти ж знаєш? 

— Що ж, це не йому вирішувати, — вставив Реґулус. — Поттер може приймати власні рішення. 

Джеймс скуйовдився на своєму стільці, виглядаючи явно не у своїй тарілці. Барті пильно стежив за ним, адже до цього моменту не бачив його наживо, так само як і брата Реджі. На відміну від Сіріуса він не чув ніяких історій про Поттера. Але всі вони дійшли згоди, що Поттер така ж заборонена тема, як і старший Блек. 

— Мені тільки… потрібна ваша допомога, — сказав Реґулус. 

— Здається я знаю, що ти маєш на увазі, — Марлін спрямувала на нього свою ложку з морозивом. — Буде така собі перевірка від еміграційних служб на фіктивність вашого шлюбу. Я права? 

— Так, — погодився Реґулус. — Я склав розповідь, котру ви всі маєте завчити. Про наші стосунки. Тож що? — він окинув поглядом людей за столом. — Ви згодні? 

— Звісно ми згодні, — відповіла Пандора стиснувши руку хлопця. — Скажи, що робити й ми зробимо. Чи не так? — запитала вона в інших. Всі погодились в один голос. 

Маленька посмішка розплилася по обличчю Реґулуса. 

— Тож це значить, що й наші також будуть проходити цю перевірку? — запитала у Джеймса Марлін. 

— Так. І мої батьки теж, — зітхнув Джеймс. 

— Тільки не кажи, що ти будеш брехати їм, Джеймс, — на це хлопець не знайшов відповіді. — Сіріус точно тебе вб’є.

Почали приносити їхні замовлення, тож запанувала мертва тиша. Через мить її порушила Пандора своєю розповіддю про блакитного папугу. Пізніше її підтримала Доркас. Барті був уже не на жарт п'яний і тепер роздивляв Поттера з голови до ніг не приховуючи цього. Він навіть перехилився через свою тарілку, аби краще його вивчити. Хоча Еван незабаром повернув його на своє місце. Поттер же у свою чергу перекочував овочі по тарілці і перешіптувався з Марлін. 

— Гаразд, — незабаром подав голос Реґулус. Він звучав більш невимушено, аніж до цього. Напевно через кількість вина, котру він уже випив. — Тож ось що ви маєте запам’ятати…

Барті намагався напружити свій мозок з усіх сил, аби запам’ятати кожну деталь. Історія, котру склав Реґулус виявилася доволі банальною. Вони з Поттером деякий час приховували свої стосунки через то, що були колегами по роботі. Та й Реґулус займав набагато вищу посаду аніж Джеймс. Про те що вони зустрічались знала тільки окрема група найближчих друзів. Добре, що в обох хлопців не було активних акаунтів у соцмережах, тож ніхто не зможе простежити правду. Отож, нещодавно вони вирішили одружитись, а отже приховувати свої стосунки більше немає сенсу. 

— Все зрозуміло? — запитав під кінець своєї розповіді Реґулус. 

— Я досі не розумію… Джеймс, ви справді відправитесь на Аляску? — перепитала Марлін, несхвально хитаючи головою.

— У нас немає виходу, — знизав плечима хлопець. 

***

Реґулусу було душно. Він відчував як краплинки поту стікають по його спині та потилиці. В очах з’явилася легка задимленість, а голоси навколо почали змішуватися в один. 

Добре, мабуть, він перепив. Однак, чи можна його звинувачувати? Йому це було вкрай необхідно. Особливо перед тим, що гряде завтра. 

Присутність Поттера під боком весь вечір тільки ускладнювало ситуацію. На відміну від Блека той і ковтка не зробив. Тільки інколи перекидувався словом з Марлін, хоча Реґулусу все одно не вдалося розчути про що ті розмовляли. Дарма, адже він і так знав, що розмова точилася навколо нього і Сіріуса. А точніше їхньої завтрашньої зустрічі. 

Пандора з Доркас намагалися врятувати вечір, заповнюючи тишу буденними балачками. Реґулус мало що вловив. Він ніколи не був гучним як вип’є. Скоріше просто сидів і дивився в одну точку перед собою. 

Еван наполіг, що сьогодні він платить за вечерю. Зазвичай вони з Реґулусом чергуються, адже з дівчат вони нізащо б не взяли грошей, а Барті й так живе на дохід Евана. 

Невдовзі вони й стали першими, хто пішов додому. Барті почав благати Евана поїхати в клуб, аби продовжити вечір. Але коли Крауч встав зі столу, то почав падати назад у стілець. Еван щось злісно промовив хлопцю на вухо, ставлячи його на ноги. 

— Вибачте, але ми вже маємо йти, — промовив Еван, натягуючи своє пальто і допомагаючи з цим Барті. — Дехто не вміє себе поводити. 

— Але ж Розі, — пробурмотів Барті, навалюючись на Евана. — Наш найкращий друг виходить заміж, — прокричав він. — Це треба відсвяткувати.

— Щоб тебе грім побив, Барті, тихіше! Ми ж у ресторані. Чи ти хочеш, щоб нас більше сюди ніколи не впустили? 

Через пів години Доркас також почала підійматися зі свого місця.

— Марлін завтра на роботу з самого рання, тож ми вже підемо. Джеймс, — вона протягнула руку хлопцю. — Було приємно з тобою познайомитись. 

— Навзаєм, — усміхнувся Джеймс. — Марлін надзвичайно пощастило.

— Бувай, Джеймс, — до нього підійшла Пандора аби обійняти. За нею послідувала й Марлін, хоча її хватка була набагато сильнішою.

— Редж? — Доркас нахилилася над ним, прибираючи волосся з його обличчя. — Я замовлю тобі таксі додому.

— Ні, я можу…сам повести, — запинаючись відповів Блек.

— Не мели дурниць, ти не сядеш за кермо у такому стані, — нахмурилася дівчина. — Якщо хочеш поїдьмо разом відвеземо Марлін, а потім заночуємо у Пандори. М? — вона все ще прибирала волосся з його спітнілого лоба. 

— Ні в мене ще є справи по роботі вдома, — Доркас вже хотіла знову заперечувати, коли позаду неї заговорив Джеймс. 

— Все гаразд, Доркас. Я відвезу його додому.

— Справді? — недовірливо запитала дівчина.

— Ну звісно ж, люба, — промовила Марлін. — Хто-хто, але Джеймс доставить його у ліжко цілим і неушкодженим. 

— Не потрібно мене нікуди доставляти, — відрізав Реґулус. — Я сам зможу про себе подбати.

Доркас поглянула на Джеймса з проханням у погляді. 

— Не хвилюйся, — кивнув хлопець їй.

Пандора швидко поцілувала його у щоку і незабаром вони пішли. Реґулус з усіх сил намагався не видавати наскільки він був п’яним. Йому навіть вдалося встати зі столу не хитаючись і покликати портьє. Той швидко одягнув на нього пальто і побажав гарної ночі. 

— Реґулус, зачекай на мене, — покликав його Джеймс ззаду. Блек швидко вийшов з ресторану і почав копирсатись по кишенях у пошуках ключів від машини. Його руки трішки трусилися.

— Мені лестить, що ти переконав Доркас відпустити мене, Поттер, — промовив хлопець. — Можеш йти додому, ти мені більше не потрібен сьогодні. 

— Але ж я був на серйозі. Ти не можеш сісти за кермо… та почекай же ти! 

— Йди додому, Поттер, мені не потрібна нянька, — відповів Реґулус, оглядаючи паркінг. Ще б пам’ятати де він залишив своє авто. 

— Але ж я пообіцяв твоїм друзям! — прокричав Джеймс, ходячи за Реґулусом по рядах стоянки. Він якраз наздогнав його, коли Блек намагався розгледіти кнопку зняття сигналізації. Розблокувавши двері той попрямував до місця водія, але Джеймс був ближче. 

— Поттер, якого дідька ти виробляєш? — нахмурився Реґулус, дивлячись на Джеймса попереду себе. Він закрив собою двері. Неймовірно. 

— Ти випив цілу пляшку вина, Реґулус, — процідив через зуби Джеймс. Ого, Реґулусу ще ніколи не доводилось чути його таким… наполегливим. В них була досить велика різниця у зрості, тож щоб бути на одному рівні з Поттером він злегка піднявся навшпиньки. 

— Я сказав відійди від дверей. Зараз же.

— Ні. 

Так вони й стояли декілька хвилин, граючись у переглядки. 

— Добре! — підкинув руки Реґулус. — Добре! Я не буду брати участь в цій нісенітниці, — похитав головою він і почав обходити машину до пасажирського сидіння. Коли він відкрив двері, то Джеймс вже був всередині. 

— Дякую, — сказав Джеймс через деякий час, коли вони вже виїхали з паркінгу. 

— За що? — нахмурився Реґулус.

— За те що погодився, щоб я тебе відвіз.

— Ти ідіот, — відповів Блек. Він притулився до вікна і почав роздивлятись вогники міста. Нью-Йорк ніколи не спить. Цим йому і подобалось це місто, тут він почував себе по справжньому живим. Міг бути просто собою. 

Хлопець скрутився на своєму сидінні ще більше. Надворі, мабуть, була мінусова температура вночі, що й не дивно, адже вже майже середина листопада. Несподівано він відчув руку Джеймса на своїй. Вона була такою ж теплою, як він її й запам’ятав, коли Поттер взяв його за руку раніше того дня. Однак в цей раз дотик не тривав довго. Це майже засмутило Реґулуса. Джеймс просто хотів дізнатись чи не змерз він. 

— Так краще? — запитав Джеймс, увімкнувши пічку. Реґулус відвів свій погляд від інших машин, що проїжджали по зустрічній смузі й спрямував його на Джеймса. Той вів авто напрочуд вміло, інколи постукуючи головним пальцем по керму. Реґулус подумав, що Поттер, певно, єдина людина, котрій так пасують окуляри. Він був одягнений в дуту куртку та худі й Блек зрозумів, що це перший раз, коли він бачить його не в смокінгу. Перший раз, коли вони зустрілись Поттер також був у костюмі. На похоронах його батьків. 

— Все добре? — спитав хлопець, переводячи погляд з дороги на Реґулуса. 

— Так, — відповів той. І через деякий час: — Дякую.

Джеймс знову поглянув на нього, але Реґулус вже відвів погляд назад у вікно. Уже скоро він зігрівся і почав відчувати себе більш комфортно. Дорога додому була не близькою, тож він дозволив собі закрити очі. Всього лише на мить. 

Вві сні він побачив Сіріуса. Він кудись йшов як завжди. Реґулус намагався дотягнутися до його руки, але звісно ж йому цього не вдалося. Потім він відчув теплі руки навколо своїх плечей і незабаром запах своєї постелі.