New beginnings
– Що в біса ти прийняв?! – вигукнув Ремус. Джеймс скривився і прийняв телефон від свого вуха.
– Я знаю наскільки абсурдно це все звучить, але ти маєш допомогти мені, Муні.
– Я не буду брати участі в цьому, Джеймс, – відрізав Люпин по інший бік слухавки.
Джеймс добре розуміє, що без чийогось захисту в цій справі йому не обійтись. Хоч Марлін на його стороні, йому конче потрібна підтримка саме Ремуса. На випадок якщо Сіріус вирішить прикінчити його. Можливо без “якщо”.
– Я не вимагаю ствердження, а всього лише підтримки, – з відчаєм промовив Джеймс. Він почув нотки розпачу у своєму голосі, того, чого не часто можна очікувати від нього. Ремус зробив глибокий вдих, мабуть, вражений настроєм друга. Через деякий час:
– Гаразд…
– Я знав, що ти мені не відмовиш! – майже прокричав Джеймс. Він якраз добирається на роботу метром, тож декілька людей поряд окинули його поглядами. Ігноруючи їх, усмішка полегшення миттєво розповзлася по його обличчю.
– Але не думай, що я схвально ставлюсь до цієї афери. Ти йдеш проти закону, чи ти хоч розумієш це? Ти хоча б подумав за своїх батьків? Наскільки розбитими вони будуть, коли дізнаються, що ти їм брехав? І якщо ти потрапиш за ґрати навіть не чекай, що я почну тебе витягувати.
Джеймс закотив очі: – Звичайно, друже (вони обидва знають, що це не правда). А з приводу батьків – мені всього лише потрібне їх підтвердження, що ми зустрічаємось. Потім, коли Реґулус отримає візу, а я своє підвищення, ми скажемо їм, що в нас просто не склалося. – потяг прибув на потрібну йому станцію і Джеймс почав протискуватись до дверей.
– У мене дуже, дуже погане передчуття, Джеймс. І Сіріус… він нізащо цього не допустить, що як йому зірве дах…
– Саме аби запобігти цьому я й попросив твоєї допомоги, адже ти найкращий друг та хлопець на білому світі. Зустрінемось сьогодні у Трьох мітлах. Бувай, обожнюю тебе.
– Сьогодні?! – з жахом запитав Ремус перед тим, як Джеймс кинув слухавку.
Дорогою на роботу він як завжди йшов майже біжучи, аби встигнути. Взагалі мені тепер можна спізнюватись. Ми ж заручені, чи як? – думав про себе Джеймс, не сповільнюючись. Заручені чи ні, але страх перед босом нікуди не дівся. Тим паче йти у подібному темпі вже стало невіддільною частиною нього. У Нью-Йорку постійно хтось кудись поспішає, тож ритм життя набагато стрімкіший, аніж у його рідному містечку, де кожен, аби дістатись до роботи має лише пройти пару будинків на шляху. З роками Джеймс майже звик до швидкої ходи, ба навіть перебіжок між двома місцями.
Зайшовши у будівлю Вісника, він попрямував до Мері, аби просканувати свою робочу картку:
– Скільки часу він вже на місці? – запитав хлопець, поспішно копирсаючись у своєму портфелі.
– Насправді містер Блек ще не з’являвся на роботу сьогодні, – відповіла Мері, й почала передивлятись історію на своєму ноутбуці аби переконатись. Джеймс підвів голову від свого, не дуже охайно впорядкованого, портфеля і здивовано поглянув на неї. – Як не віриш, то йди перевір, – дівчина просканувала картку друга і віддала її назад, вказуючи на ліфт.
Останній раз, окинувши її недовірливим поглядом, він все ж пішов. Сьогодні начебто не перше квітня, подумав про себе хлопець. Так, можливо він був асистентом Реґулуса всього лише тиждень, але весь колектив, не важливо від відділу, знав, що хто-хто, а Реґулус Блек ще ні разу не пропустив робочого дня. Піднявшись в головний офіс замість звичної тиші, котра вже встигла запанувати з приходом Реґулуса на посаду ген директора, в приміщенні було на диву гучно. Кожен займався своїми справами, котрі явно не стосувались роботи. Хтось читав газету за чашкою кави, а хтось грав у гольф, намагаючись закинути паперовий м’ячик у чашку на підлозі. Дехто навіть згуртувався один коло одного, щось ревно обговорюючи. Джеймса вразила настільки незвична атмосфера в офісі. Така… легка і невимушена? У повітрі разом із давно знайомим ароматом ранкової кави можна було відчути запах свободи. Блондинка, на ім’я Рита, запримітивши Джеймса при вході, підізвала його до компанії.
– Доброго ранку, Джеймс, – привіталась дівчина, злегка підступаючи до нього і заправляючи за вуха своє кучеряве волосся.
– Доброго… що тут відбувається? – запитав хлопець, все ще оглядаючись навкруги з легким подивом на обличчі.
– Хіба не очевидно? – розвела навколо руками Рита.
– Нашого вельми шанованого начальника немає на робочому місці, – відповів один із хлопців із набитим ротом піци. – Тож ми вирішили відсвяткувати це, – він вказав на купу доставленої їжі на столах, де ще вчора лежали стоси паперу.
– Ти напевно вже зі всіх сил вибився з його безглуздими дорученнями, – співчутливо промовила Рита, торкаючись Джеймсової руки й злегка стискаючи її.
– Е-е-е та є таке… – мабуть, він забагато надає уваги тактильності дівчини, тому що її рука тепер обвилася навколо його біцепсу в міцній хватці. Кінець-кінцем, Джеймс за життя звик отримувати багато уваги від жінок. І хто він такий аби мати щось проти цього.
– Сподіваюсь з тим тираном щось таки сталося.
– Рито! – штовхнула блондинку інша дівчина, що стояла в їхній компанії.
– Що? Ми ж усі цього хочемо! Повернути б часи Макгоногел, – зітхнула блондинка. – Тоді ми хоча б мали бажання ходити сюди. Я думаю Джеймс мене підтримає, чи не так? Я сама була свідком того, як він всі соки з тебе вичавлював останніми днями, – дівчина підняла голову, аби зазирнути в його очі, надійно сховані за круглими окулярами. І як би йому не хотілось лишитись разом із ними, обговорити наскільки жахливе в них керівництво, та, на жаль, в нього були грандіозні плани отримати своє підвищення.
– Ви розважайтесь, друзі, – промовив Джеймс. – Мені, все одно, треба дещо владнати, – хтось почав протестувати, аби лиш він залишився з ними, та Джеймс зміг вирватись з пут Рити й одразу ж попрямував до офісу Реґулуса.
Реґулус прокинувся від того, що йому хтось телефонує. Повільно розплющуючи очі, він зрозумів, що лежить на дивані у своїй вітальні. Його вітальня. Що ж, це вже добре. Хлопець пробігся очима по кімнаті залитій сонячним промінням, що подекуди вибивалося з дощових хмар за вікном. Він, мабуть, ще ніколи не бачив свою квартиру о цій годині. Зазвичай він іде, коли сонце ще не встигло повністю піднятись, а приходить після настання пітьмі.
Після декількох невдалих спроб підвестись, і густого туману, котрий окутував його зір, Реґулус все ж переборов своє тіло і піднявся на ноги. Постоявши деякий час, хитаючись зі сторони в сторону, він згадав, що йому телефонували. Він сподівається, що це був Френк, хто телефонував йому. Він все ще не вмовив його на інтерв’ю, що є неприйнятним, особливо оскільки Реґулус поставив собі за мету надрукувати те інтерв’ю до Нового року.
Незабаром нестерпний головний біль нахлинув. Я не вмію пити, подумав про себе хлопець і почав намацувати смартфон в кишенях свого пальта. Окрім на ньому не було пальта. Реґулус озирнувся навкруги й запримітив свій верхній одяг на вішаку коло входу. Джеймс, мабуть, стягнув його з Реґулуса перед тим як той відключився на дивані. Гидуючи з самої думки про це, Блек все ж дістався свого телефону. Після таких думок йому конче закортіло прийняти душ, аби змити весь бруд.
На екрані блокування висвітились три пропущені від Поттера.
– Алло, бос?
– Що такого важливого могло статися, аби ти наважився зателефонувати мені тричі? – Реґулус поставив телефон на гучномовець й попрямував на кухню. Йому ледве вдалося вичавити з себе ту невелику кількість слів так, аби не здалося, що він балансує між життям і смертю. Можливо так і є. Міцний чай з лимоном наразі його єдине спасіння.
– Тебе немає на робочому місці, – відповів Джеймс.
– Справді? Дякую, Поттер. Як мені пощастило мати такого уважного асистента, – хлопець поставив чайника і сів чекати поки вода закипить. На деякий час запала тиша, тільки чути як Джеймс перебирає папір і настирливий дзвін у вухах Реґулуса.
– Тож… ти прийдеш на зустріч із моїми друзями? – не почувши відповіді, Джеймс швидко додав: – Якщо чесно я сам можу усе владнати. Так навіть буде краще для всіх… я маю на увазі для Сіріуса, та й для тебе… і взагалі можливо можна уникнути того, аби він не дізнався. У договорі ж не сказано, щоб всі друзі давали показання про наші стосунки. Я міг би все владнати самостійно…
– Я прийду, – мовив Реґулус і почув як Джеймс нервово видихнув. – Мені важливо побачити що… вони всі зрозуміли, чого ми від них вимагаємо.
– Що ж… як скажеш. Я надішлю тобі адресу.
– Чудово. – відповів Реґулус, нарізаючи часточки лимона. – І, Джеймс?
– Мм?
– Скасуй всі мої зустрічі сьогодні. Я також мав би провести декілька співбесід, тож обдзвони всіх тих людей, – хлопець залляв пакетик чаю окропом і почав неспішно перемішувати напій. – Я бачив ти користуєшся записною книгою Макгоногел, так ось я хочу аби ти переписав її під мене виключно. В мене зламався сканер на столі, тож виклич майстра, – Реґулус знову прийшов у вітальню і вмостився на дивані з чашкою. – А, і оскільки я сьогодні відсутній, тобі самотужки прийдеться перевірити щотижневі звіти. До кінця дня я маю отримати короткий виклад усього. – Реґулус хотів додати ще щось, та вичерпав усі ідеї. Ну то й що, що вони тепер співпрацюють. Він би не зміг позбавити себе насолоди забрати у Поттера жагу до життя за будь-якої слушної нагоди.
– Добре, – процідив Джеймс і потім, більш люб’язно, додав: – Ще щось?
– Ні, на цьому все. До вечора, – не давши змоги Джеймсу попрощатись у відповідь, Реґулус закінчив дзвінок.
Він відкрив їхній з друзями груповий чат і, не довго думаючи написав:
Реґулус
Доля мене ненавидить.
Еван
І тобі доброго ранку!
Дора
Реґулусе, чому ти не на роботі?:( Я телефонувала тобі, але лінія була зайнята.
Барті
Якого ви не спите?
Доркас
В декого з нас є обов’язки. Наприклад, робота.
Барті
Бу-у-у ви нудні.
Реґулус
Здається я сьогодні побачусь зі своїм братом.
Еван
Де зустрічаємось?
Реґулус
Я йду сам.
Барті
Дідька лисого! А що як він скаже якусь хрінь, хто йому тоді вріже?
Дора
Не треба ні з ким битись!
Доркас
Я прийду на виступ Марлін, тож пригляну за ним:)
Реґулус
Не треба за мною наглядати.
Барті
Ну звісно;)
Дора
Приїжджай до мене опісля, якщо виникне потреба.
Реґулус
Добре.
Кілька годин тому підвищення для Джеймса почало здаватись не такою вже важливою річчю. Між ним і своїм здоровим глуздом він би обрав друге. Якимсь чином Реґулус, не перебуваючи поруч, примудрився довести Джеймса до нервового зриву. Бо встигнути виконати всі доручення, котрі Блек йому поручив, за один робочий день було майже нереальною задачею. Однак, звісно ж Джеймс встиг. Пропустив пару прийомів їжі. Отримав головний біль і нагрубив декільком колегам. Але встиг же.
Тільки зараз до нього почало прокрадатись усвідомлення того, що йому доведеться провести вихідні поруч із Реґулусом. Так, можливо вони будуть у різних кімнатах готелю (Реґулус сам наполіг на тому, аби вони були ще й на різних поверхах), але кращою це ситуацію не робить. Йому якомога швидше треба покінчити з цим. З кращою посадою він матиме можливість опублікувати свою книгу, над котрою працює вже другий рік. Макгоногел люб’язно брала на себе відповідальність критика і читала його начерки тексту, пояснюючи де саме у нього прогалини. Йому не вистачає її, і її досвідченості. Джеймс, мабуть, би краще розбив свій ноутбук перш ніж дав Реґулусу перевірити свій текст.
З такими думками він поспішав у Три мітли. Дощ ледь помітно починав мрячити, тож йому довелось зняти окуляри, аби на них не потрапили краплі води. В нього не було часу заїхати на квартиру, аби залишити портфель чи вдягти щось більш відповідне для бару. Принаймні зараз це не є тим, що мало б його хвилювати в першу чергу.
Відчинивши двері бару, його блискавично пройняв приємний жар по всьому тілі. Температурний контраст з вулицею розслабляє. Виступ групи вже розпочався і голос Сіріуса можна було чути ще знадвору. Джеймс мимоволі усміхнувся. Яким би стомленим він не був, час із друзями завжди відкривав у ньому друге дихання.
Хлопець пробрався до сцени поміж шанувальників. Щоразу їх стає все більше і більше, і Джеймс не може побороти гордість, котра переповнює його, коли він це бачить. Мародери пройшли тернистий шлях, перш ніж почали збирати стільки люду. Джеймс впевнений, що колись вони будуть мати цілі стадіони фанатів.
Першою кого Джеймс упізнав була Доркас, що стояла з пляшкою пива в руці, спираючись на стіну в кутку. Мабуть, вона не є однією з тих, хто викрикує текст пісень серед натовпу. Однак, на її обличчі грала посмішка, а очі ніколи не покидали гітаристку на сцені. Здається більше вона й не звертала ні на кого уваги. Тож дівчина трішки здивувалась, коли Джеймс підійшов до неї прокричати привітання.
– Радий, що ти прийшла!
– Вона б не дозволила мені таке пропустити, – прокричала у відповідь Доркас.
– Запевняю, ти не пожалкуєш, – він підійшов майже впритул, аби не виснажувати свої голосові зв’язки. – Вони неймовірні!
– Так! – погодилася дівчина. Вона зробила ковток пива і знову сфокусувала свій погляд на Марлін, що виконувала свою частину на гітарі, граючи так запекло, майже спускаючись на коліна. – Вона неймовірна.
Джеймс окинув її поглядом і вирішив, що поки виступ продовжується йому навряд чи вдасться побудувати з нею розмову. Тож він попрямував ближче до сцени в пошуках Ремуса. Він завжди стоїть найближче всіх, практично спираючись на виступ сцени навпроти Сіріуса. На цьому ж місці Джеймс і знайшов його.
– Привіт! – Поттер перемістив свій портфель у ліву руку, аби обійняти правою Ремуса за плечі. – Тут збіса спекотно сьогодні!
– Є таке, – Люпин нахилився до його вуха. – Чому ти так пізно? Вони вже встигли виконати три пісні.
– Вибач, на роботі завал, – скривився Джеймс, згадуючи свій день. Ремус поглянув на нього застережливо.
– Знову його примхи?
– Будь ласка, не починай. Ти знаєш мені подобається ця робота, – Ремус знову окинув його поглядом ніби Джеймс сам не знає що робить. Пісня змінилася на іншу менш агресивну і Люпин змістив свою увагу з Джеймса назад на групу. Чи її соліста.
Сіріус усміхнувся, запримітивши Джеймса поруч зі своїм хлопцем та дуже швидко закріпив свій погляд виключно на Ремусі, співаючи. Коли подібне відбувається Джеймс міг би поклястись, що бачить невидиму бульбашку, котра огортає його друзів. Так ніби навколо все розчиняється. Ніби Сіріус співає тільки для Ремуса, ніби натовпу не існує або ж він здається занадто мізерним, аби розірвати їхній контакт.
Джеймс пам’ятає скільки часу Сіріусу з Ремусом потрібно було, аби нарешті зійтись. Вони з Пітером робили все, аби їх, не в міру запальні, характери не стали на перешкоді. І ось де вони опинились. Вже майже три роки стосунків, і Джеймс не міг би бути більш щасливим за них. Однак, він би збрехав, якби сказав, що іноді його не окутує пекуча заздрість, дивлячись на своїх друзів. Йому вже двадцять сім років, але він так і не зміг вибудувати довготривалі стосунки, окрім тих, що були у нього в роки студентства. Тоді це давалося настільки просто. Джеймс ніколи не вкладав забагато зусиль аби закохатись, або кохати когось. Донедавна це було невід’ємною частиною його самого. Піклуватись про когось і віддавати себе всього. Але потім коледж закінчився, він пішов на роботу, почав писати свою книгу… і стало якось не до стосунків. Так ніби, якоюсь мірою, він втратив себе. Проте в нього є найкращі в усьому світі друзі й більшого він просто не має права просити.
Виступ вже скоро закінчився і під оплески публіки Мародери почали складати свої інструменти, почекавши поки Пітер заховає свої барабани за сценою. Сіріус зіскочив із неї й прожогом кинувся Ремусу на шию. Взявши обома долонями Люпина за щоки, Блек зголодніло поцілував його.
– Ти неперевершений, ти знаєш це? – запитав він, майже шепочучи.
– До чого тут я? – усміхнувся Ремус і поправив Сіріусове волосся. Легкий рум’янець з’явився на його щоках. – Це ж не я – а ти тільки що виступав.
– Мм… все одно.
– Гей, голубки! Не хочу вас переривати, але в мене є дещо важливіше, – до них підійшла Марлін, тримаючи за руку Доркас. Сіріус неохоче перевів увагу на дівчат.
– Так ось хто зміг причарувати нашу Марлін, – Блек відступив від Ремуса, аби пожати руку Доркас. – Сіріус Блек, дуже приємно. Марлін вже пів року не затикалась про тебе.
– Ремус, – наступним був він. – А то Пітер, наш барабанщик, – він вказав на блондина, що стояв за барною стійкою, замовляючи їм напої.
– Дуже приємно нарешті зі всіма вами зустрітись, – відповіла дівчина. – Із Джеймсом ми вже… знайомі, – вона кинула невпевнену посмішку в його сторону.
– Справді? Чому ти мені не розповів? – запитав Сіріус у нього, спантеличений.
– Я…
– Ми часто бачились у кав’ярні, де працює Марлін, – вставила Доркас.
– А-а-а. Вибачте я не частий гість подібних закладів. Віддаю перевагу ранковому сну.
– До обіду, – додав Ремус.
– Одинадцята година це не обід!
– Як скажеш, – усміхнувся Люпин. Він обвів руку навколо талії Сіріуса і так вони й стояли поруч один з одним.
Невдовзі Пітер маякнув їм до столика і вони зайняли місця навколо нього.
– Вже через місяць вона буквально благала мій номер телефону, але я трималася до останнього, – гордовито промовила Марлін, обіймаючи Доркас.
– Я спочатку навіть не помітила, що ти там працюєш, бо замовляла все на апараті самообслуговування, – відповіла Доркас. Сміх розлився поміж них.
– Можливо… але потім ти очей своїх від мене не відводила.
– Ти перебільшуєш.
– Ах! Вона просто не хоче визнавати наскільки не тямиться від мене, – сказала Марлін і надула губи. Її червона помада вийшла за контур і злегка розмазалась по щоці після виступу.
– Я думаю по мені й так все видно, – посміхнулася Доркас, витягнувши серветку. Вона акуратно витерла надлишок помади зі щоки дівчини.
Після декількох шотів тіло Джеймса повністю розслабилось, а в голові з’явилась легка димка. Більшість часу він слухав друзів, адже також замовив собі щось з’їсти. Тепле світло ламп і невимушена атмосфера занурили його в такий очікуваний спокій. Але ненадовго.
– Якого біса він тут робить? – здивовано і занадто гнівно, ніж Джеймс сподівався, запитав Сіріус. На ці слова вони всі обернулись у сторону входу, де стояв ніхто інший як Реґулус. Запримітивши їх у глибині бару, він зняв своє пальто й повішав його коло входу.
– Можливо в нього тут зустріч із кимось? – вставив Пітер. – Або ні. – додав він, коли зрозумів, що молодший Блек прямує саме до їхнього столика.
Джеймс вже встиг зненавидіти цей довгий день.
Із самого малечку Реґулус був знайомий із відчуттям, коли люди детально його розглядають. Він ходив на всі світські заходи разом із батьками. Знав як поводитись, що можна говорити, а з чим потрібно бути більш обережним. Міг виконати ідеальну усмішку, досконалу поставу і відмінний, в міру переконливий, голос.
Тож чому зараз він почуває себе, ніби запханий звір. Перше, що спадає на думку – втеча. Вдати ніби він помилився закладом. Натягти на себе пальто, окинути гидливим поглядом бар, мов він знаходиться набагато вище в людській ієрархії ніж це.
Але його ноги роблять саме те, заради чого прийшли сюди.
Тримаючи маску беземоційності, він став поруч з місцем, де сидів Джеймс.
– Я… принесу ще один стілець, – переводячи погляд з нього на Сіріуса, промовив Джеймс. – Здається я бачив вільний десь там…
– Редж мабуть просто загубився, Джеймс. Не треба. Я впевнений він вже йде геть, – промовив Сіріус. Він відкинувся на лавочці й вперся в стінку позаду себе, схрестивши руки на грудях. Ремус злякано поглянув на нього.
– Насправді, – поспішно вставила Доркас. – У Реґулуса… із Джеймсом є дещо, що вони хотіли б розповісти нам. – тільки зараз він запримітив її. Вона окинула його занепокоєним поглядом, ніби запитуючи чи все добре. Йому варто було хоча б кивнути їй. Але наразі він почуває себе приклеєним до одного місця, не в змозі промовити й слова. Він чомусь згадав Вальбургу і якою б обуреною вона була, якби дізналась що Реґулус не може зібрати себе до купи. Та вона вже давно померла і він не бачив свого брата стільки років.
– Із Джеймсом? Я правильно почув? – запитав Сіріус, переводячи погляд на Джеймса. Скажи щось. Дай мені ще пару секунд, – подумки благав Джеймса Реґулус.
– Ем, так. Так, зі мною, – погодився Джеймс, випрямляючись на своєму стільці. – Ми з Реґулусом склали дуже вигідну для нас обох угоду, яку ми не можемо тримати у таємниці, – він прочистив горло і поглянув на Реґулуса. – Я все ж принесу стілець.
Вперше за все життя Реґулус відчув подяку до Поттера. Він сів поруч із ним і Марлін, однак невдовзі Доркас помінялась із нею місцями, аби бути по лівий бік від Реґулуса. Дівчина відразу ж знайшла його коліно під столом і злегка стиснула його долонею. Банальний жест підтримки, та Реґулусу й справді стало вільніше дихати.
Наступні хвилин двадцять пройшли мов у тумані, де він і Джеймс пояснювали, що саме намагаються провернути. Весь час Реґулус відчував палючий погляд брата на собі. Та Сіріус тримався стримано, залишаючись на своєму місці коло стіни. Реґулус не знав: хороший це знак чи поганий. Брови його були ледь помітно нахмурені, і Реґулус міг здогадатись, що він весь час агресивно кусав щоки. Джеймс же поруч із ним був повною протилежністю. Він постійно жестикулював, робив різноманітні аргументи й забагато разів повторювався.
Можливо Реґулусу вдасться пережити цей вечір без необхідності розмовляти зі своїм братом. Кінець-кінець, це ніколи не закінчувалось добре. До того як Сіріус пішов із дому вони сварились, звичайно, як всі діти в родині. Коли доходило до бійок, то мати докладала ще й своєї руки, аби покарати їх за свою поведінку. З роками Реґулус почав розуміти, що Сіріус намагався уникнути їх бійок вдома не тому, що боявся Вальбурги; ні, Сіріус ніколи не боявся її. А тому, що Реґулус отримував також. Вона полюбляла замикати їх у підвалі, коли стемніло. Всього лише на пару годин. Задля перевиховання. Реґулус завжди виходив звідти надто тремтячим і заляканим. І за ті години, що їх примушували проводити разом, вони з Сіріусом зазвичай виходили на стежку перемир’я.
Все змінилось, коли Сіріус пішов із дому. Реґулусу було п’ятнадцять, а Сіріусу тільки виповнилось сімнадцять. Перші місяці Реґулус намагався вмовити його повернутись. Телефонував практично щодня, однак його наполегливість ще більше злила Сіріуса. Скоро дзвінки почали рідшати, поки остаточно не припинились. Холод і відчуженість – все що залишив по собі Сіріус.
Так само як і зараз. Він відмовляється хоч якось реагувати на нього. Врешті-решт, Реґулус вже давно не є частиною Сіріусового життя. Така реакція тільки справедлива. Втім Реґулусові соромно за самого себе. За те що він сам, і досі, не може забути його.
– Реґулус? – Доркас поплескала його руку свою, аби привернути увагу хлопця. Він тільки зараз зрозумів, що вони з Сіріусом весь цей час дивилися один на одного. Що ж.
– Я маю бути впевненим, що ви всі без винятку зрозуміли чого ми від вас вимагаємо. Якщо агент з еміграції зв’яжеться з кимось із вас, ви маєте переказати історію наших стосунків точнісінько як ту, що ми розповіли зараз, – він сковтнув наростаючий клубок в горлі.
– Комусь треба буде кинути мені текст, – цикнув Пітер. – Я за один раз не запам’ятаю всіх деталей.
– Добре, – погодився Реґулус. – Кому треба також – Джеймс надішле повторно.
– Тож що…? Ви й справді летите на Аляску? – Примружившись запитав Ремус.
– Всього лише на два дні. Я сказав мамі з татом, що прибуду не… сам, – відповів Джеймс, кружляючи пальцем навколо бортиків свого пустого стакану.
Після цього запала незручна тиша. Всі то розглядали свої руки, то робили повільні ковтки коктейлів. Реґулус відчував погляд Сіріуса на собі. Йому конче потрібне повітря.
– Дякую вам всім за співпрацю. Якщо комусь знадобляться послуги мого часопису – звертайтеся. Це мізерне, чим я можу віддячити. А наразі вибачте. Мені вже варто йти, – Реґулус різко піднявся зі свого стільця, відсовуючи його назад. Виник неприємний звук дерева об дерево. – Побачимось завтра вранці, Поттер. – із цими словами він попрямував до дверей. Незграбно натягнув своє пальто і вийшов із бару.
Нарешті. Свіже повітря вдарило йому в обличчя, наповнюючи легені й злегка поколюючи їх. Мряка, котра вкрила місто протягом вечора, вночі перетворилася на стрімкий потік води з неба. Добре, що його машина припаркована недалеко звідси.
Не встиг Реґулус відкрити дверці своєї автівки, як його хтось покликав.
Сіріус, із наскрізь промоклим волоссям і футболкою, стоїть в декількох метрах від нього. Його дихання глибоке і поривчасте так, ніби він щойно доклав величезні фізичні зусилля.
– Чого тобі? – Реґулус був вимушений кричати, через гуркіт зливи. Він підніс руку до очей, аби перекрити струмені води, що стікали з чола.
– Це план твоєї підступної помсти, брате? – прокричав у відповідь Сіріус зі свого місця на паркані.
– Яка ще помста? Протверезій, брате. – Реґулус знову обвив рукою ручку дверей машини, однак майже одразу почув кроки Сіріуса по мокрій ґрунтівці у свою сторону.
– Не прикидайся. Я бачу тебе як розгорнуту книгу, – ще крок вперед. – Спочатку зробив мого найкращого друга своїм асистентом і псував йому життя. Тепер вигадав цю дурню з візою…
– Це правда…
– …аби засадити Джеймса за ґрати. А він дурень звісно ж повівся, – мимоволі засміявся Сіріус, закидуючи своє волосся назад.
– Яке мені взагалі до нього діло?! Ти хоча б чуєш себе?
– Можливо до нього ніякого, але ж ти тільки й прагнеш, аби занапастити моє життя. Нічим не кращий ніж вони. Я знав, що довго ми не приживемося в одному місті. Здогадався ще тої хвилини як ти вигнав мене з Вісника. – зачекайте, вигнав з Вісника? Сіріус приходив до нього на роботу?
– Ти… – почав було Реґулус, але Сіріус болісно ткнув пальцем у його плече, тим самим перебивши.
– Мені огидно від того, що ти будеш спілкуватись з Еффі й Монті. Огидно, як легко тобі вдалося запудрити Джеймсові мізки…
– Досить! – Реґулус відштовхнув брата від себе. Йому потрібно забратись звідси, хоч питання про Сіріусовий візит до Вісника все ще кружляє у нього на язиці. Але він має гордість і повагу до себе. І не стане вислуховувати цієї маячні. – З мене досить, – тихіше на цей раз сказав він.
Вони ще декілька секунд просто дивились один на одного перед тим, як Сіріус заговорив першим: – Не думай, що тобі це так просто зійде з рук. – промовив він і попрямував назад до бару.