Несподіванки
— Джеймс Поттер, чи вийдеш ти за мене заміж?
І так. Це точно не те що Джеймс очікував почути від Реґулуса Блека.
***
Чотири дні раніше.
Не всі можуть вийти з Нью-Йоркського метро неушкодженим у понеділок вранці. Джеймс принаймні рішуче налаштований. Люди тіснять його з усіх боків, тому він змушений стояти на одній нозі. На мить він дозволяє собі закрити очі й перевести подих. Адже він щойно пробіг два кілометри від своєї квартири до станції метро за вісім, мати його, хвилин.
Сказати, що він знову проспав — це ще нічого не сказати. Він, безумовно, повинен витрачати менше часу в Трьох мітлах по вечорах, щоб зберегти цю роботу. Він занадто довго вкалував, щоб стати помічником ген директора і зробить все, щоб протриматись ще трішки на цій роботі, дякую. Але, з іншого боку, Сіріус вб'є його, якщо Джеймс пропустить хоча б один із його виступів. Джеймс завжди відчував, що повинен проводити якомога більше часу зі своїми друзями. Немов, це його обов’язок номер один.
Поїздка в метро дала йому шанс перевести подих і зібрати сили для нового спринту. Як тільки відчинилися двері вагона, Джеймс вилетів з нього швидше кулі. У нього є п'ятнадцять, ні дванадцять хвилин, щоб піднятися нагору, захопити копії нових зразків обкладинки для їх майбутнього випуску, переконатися що всі сьогоднішні зустрічі все ще в силі, й забігти за сніданком з кавою для боса.
Кав’ярня, яка буквально годує Джеймса відтоді як він почав працювати у Віснику три роки тому, переповнена людьми. Всі прилавки зайняті, а черга тягнеться майже назовні, тому йому ледве вдається втиснутися всередину. Це й не дивно, адже зараз година пік, і кожен хоче якомога швидше захопити свою каву і почати новий робочий тиждень. Однак Джеймсу ця кава потрібна прямо зараз .
— Джеймс! — він почув як хтось викрикнув його ім’я через щільний натовп. Хлопець вирішив не втрачати жодної секунди й попрямував прямісінько до касової стійки, проштовхуючись між людей. Марлін, слава Богу, вже підготувала його пакунок зі свіжовипеченими круасанами та запашною подвійною кавою.
— І знову ти мене рятуєш, — зітхнув Джеймс, розблоковуючи телефон, щоб розплатитись.
— Знову поспішаєш, га? — риторично запитала дівчина. — Майже щоранку ти залітаєш до мого кафе в такому поспіху що розлякуєш всіх клієнтів, — похитала головою Марлін.
Джеймс нахмурився. Йому це теж не подобається. Він навіть не пам’ятає коли в останній раз зустрічався з Марлін окрім їхніх ранкових бесід в кафе. Який же він друг після цього?
— Вибач, я знаю, знаю, — почав Джеймс, прочісуючи своє волосся рукою. — Обіцяю, що на цих вихідних ми підемо в той італійський ресторан, про котрий ти мені розповідала раніше і…
Якась жінка, що стояла позаду нього, і яку він нещодавно обігнав в черзі, почала знервовано кашляти.
— Так, так, потім, Джеймс, — Марлін почала виштовхувати його з прилавка. — Не вистачало ще щоб мене звільнили через тебе.
— Добре, але я зателефоную тобі ввечері! Ще раз дякую велике, не знаю що б я без тебе…
— Бувай, Джеймс!
Невже він впорався зі всіма справами всього за сім хвилин! Це значить що в нього є час спокійно дійти до роботи, а не бігти, як він зазвичай це робить. Думав про себе Джеймс, відчиняючи двері кав’ярні.
Спочатку він навіть не зрозумів, що сталося. В один момент свіже повітря наповнює його легені, а в інший він дивиться прямісінько в очі Реґулуса Блека. Котрі, в буквальному сенсі, спопеляють його. І не дивно, адже Джеймс тільки що пролив всю свою каву на нього. Що ж, напевне йому все-таки прийдеться бігти на роботу.
На диво Реґулус не почав кричати на нього або виривати волосся за зіпсований костюм (котрий потягне так на п’ять тисяч), або ще щось у цьому дусі. Зрештою Джеймс майже його не знав, але гадав, що хто-хто, а саме Реґулус Блек викине щось на кшталт такого.
Однак, замість цього хлопець дістав свою носову хустку з кишені й прийнявся неспішно витирати плями зі свого піджака.
— Реґулус… Вибач, я… Дідько навіть не знаю, що це зі мною. Я дуже поспішаю на роботу ти ж знаєш як у нас все… Мені справді дуже шкода, — залепетів Джеймс, піднімаючи кавові чашки із землі й викидуючи їх до смітника. Ну хоча б круасани залишились в повному порядку. Він зможе якось виправдатись перед босом. Макгоногел дуже розуміюча не зважаючи на те, що Джеймс останнім часом не працює на свій максимум.
— Ти йдеш геть з моїх очей або тобі вже ніколи не знадобиться поспішати на роботу, — монотонним голосом промовив Блек, поправляючи свою краватку.
***
— Хто це був? Ви начеб-то знайомі, але я гадки не маю хто той хлопець, — поцікавилась в Реґулуса Доркас.
— Він ніхто, — відповів Регулус. А що йому залишається? Почати цілу розповідь про те, як хлопець, котрий щойно пролив на нього тонну кави насправді той самий Джеймс Поттер про якого він розповідав? Той самий Джеймс Поттер, що обернув Реґулусового брата проти нього? Ні, дякую. Регулус віддає перевагу навіть його імені не промовляти.
— Окей? — відповіла Доркас що правда трішки скептично, але зрештою нічого більше не додала. За це він її й любить.
— Звідки цей вираз обличчя? — запитав Регулус у дівчини, коли та відкрила двері авто і вмостилася на переднє сидіння. Він не захотів заходити до кав’ярні, тому повернувся до свого автомобіля перевдягнути піджака. Як би в нього було достатньо авторитету він би звільнив Поттера як тільки його нога ступила до головної будівлі Вісника. Але так склалося, що головний редактор не може звільнити помічника ген директора. Нажаль. Спільне місцеперебування з Поттером вже ось як третій рік зводить Регулуса з розуму, хоча фактично вони ніяк не співпрацюють.
— Пам’ятаєш ту блондинисту офіціантку? — не перестаючи посміхатись, як навіжена, запитала Доркас.
— Ні. А повинен? — піднявши брову, запитав Регулус. Доркас закотила очі, але продовжила:
— Не придурюйся, я всі вуха тобі продзижчала про неї. Так ось, — вона повернулась до нього обличчям, тримаючи перед собою папірець. На ньому, видно що поспіхом, був написаний номер телефону з обох боків виділений серденьками.
— Поздоровляю, — відповів Регулус, заводячи авто.
— Не можу повірити, що вона зробила перший крок! Вона віддала мені листка разом із рештою, а вираз її обличчя? Ти мав би його бачити, клянуся, що побачила танцюючі вогники в її очах! — Регулус знов закотив на це очі. Але насправді він добре пам’ятав хто така Марлін. Він навіть навів деяку інформацію на неї. Але це Доркас ніяк не повинна знати. — Чи означає це — що тепер моя черга робити наступний крок? Повинна я їй подзвонити просто зараз? Але що ж їй казати? Ми обмінювались тільки поглядами, я навіть прізвища її не знаю.
— Ти одна з найкмітливіших людей, котрих я знаю, — Реґулус поклав руку на плече дівчини, викручуючи кермо іншою. — Але якщо вона тебе образить — одразу кажи мені.
На роботу він спізнився, що було очікувано, адже він згодився підкинути Доркас до торговельного центру, тому що їй несподівано знадобився новий одяг для зустрічі з Марлін.
— Доброго ранку, — при вході до свого кабінету Реґулуса зустріла його секретарка Пандора. Вони з Пандорою давні друзі, адже вона близнючка його доброго друга Евана. Вона допомагає йому тримати форму і не зриватись на людях. Навіть коли йому дуже, дуже того хочеться. — Макгоногел викликає тебе до свого кабінету сьогодні на дванадцяту годину, потім в тебе зустріч з Мюрреєм, — доповіла дівчина, щиро посміхаючись. Хоч Реґулус ніколи не скаже це в слух, але йому завжди добре після цієї посмішки, а враховуючи, що Пандора посміхається завжди — йому добре працювати з нею. Хоч він ніколи й не визнає це в слух.
— Що з Френком? — запитав Реґулус, сідаючи за свій стіл і продивляючись бумаги, що їх вже підготувала Пандора. Френк Кобрі був його головною ціллю с тих пір як вийшла його нова книга, що моментально стала бестселером. Він досить замкнута людина й своє останнє інтерв’ю давав майже двадцять років тому, але Реґулус має його дістати. Віснику це потрібно як ніколи. Але листопад завжди тяжкий місяць, адже Різдво вже на носі й потрібно готувати різдвяний випуск. Тож він вирішив доручити справу з Френком Северусу.
— Я намагалася щось розізнати у Северуса, але він мене проігнорував, — занепокоєно відповіла Пандора. — На вряд чи він навіть телефонував йому, він із самого початку поставив хрест на цю справу.
І осі він, джекпот. Що це як не найкращий привід звільнити Снейпа? Він муляє йому в очах ще з самого початку.
— Ну що ж, тоді підемо перемовимось з ним парою слів? — посміхаючись промовив Регулус, вказуючи Пандорі на двері.
Першою річчю що впала в очі Реґулусу, коли той зайшов до кабінету Северуса (більше як мишачої комори) була антикварна шафа з вигляду надзвичайно вишуканої роботи та оздоблення. Регулус подумки зробив замітку, що треба буде цю шафу перенести собі в кабінет.
— А, добрий ранок, Реґулусе, — привітався Северус, виглядаючи зі свого макбука. — Нова палітра кольорів надійшла сьогодні, я розфасую їх як тільки закінчу зі всім іншим.
— Чудово, — кивнув Реґулус, проводячи рукою по шафі. Як він і думав речі не менше трьохсот років. — Але на цьому в тебе все.
— Що ти маєш на увазі? — звівши брови запитав Снейп.
— Тебе звільнено.
Деякий час Снейп просто дивився на нього, як баран на нові ворота.
— Як це звільнено?
— В тебе був тиждень, щоб дістати мені інтерв’ю від Френка…
— Але ж це не можливо!
— Але ж ти навіть не намагався, чи не так? — запитав Реґулус, з усіх сил приховуючи посмішку перемоги. На це Снейп нічого не відповів, однак продовжив своє:
— Ти не можеш мене звільнити! Ніхто в цій клятій конторі не викладається настільки наскільки це роблю я! — що ж Реґулус зможе це пережити.
— Заміна знайдеться не переймайся, — на мить Реґулусу здалося, що Снейп встане і почне його колотити. — Бувай, Северусе, ти був дієвим працівником.
— Я підсумувала звіт продаж за період із першого по шосте листопада. Макгоногел буде задоволена, — сказала Пандора як тільки вони вийшли від Снейпа. Кабінет Макгоногел знаходився на найвищому поверсі, тому вони попрямували до ліфта.
— Притримайте двері, будь ласка! — викрикнув хтось, коли двері ліфта вже майже зачинились. Однак, Пандора встигла підставити ногу і Реґулус знову зіткнувся з ходячим вихором на ім'я Джеймс Поттер. Він злякано подивився на Реґулуса, але швидко обернуся до нього спиною. Поїздка пройшла в напруженій тиші. Регулус намагався за допомогою очей пропалити дірку в голові Поттера, а Пандора весь час замріяно роздивлялась стелю, постукуючи нігтями по перилу.
Коли вони нарешті піднялися на потрібний поверх, Реґулус зміг видихнути. Гіперенергія, котру випромінює Поттер занадто його дратує.
— А, Реґулусе! Я чекала на тебе, проходь, — привіталася з ним Макгоногел, коли вони втроє увійшли до її кабінету. В ньому завжди стояв сильний запах півоній, оскільки вони стояли майже в кожному кутку. Величезні панорамні вікна охоплювали весь Манхеттен. — Сідай, — вона вказала рукою на стільці по інший бік свого столу. — Ви також сідайте, в мене є дещо дуже важливе вам всім повідомити, — звернулася Макгоногел до Пандори з Джеймсом. — Отож, не буду тягнути кота за хвіст. Мені вже давно час на пенсію, я швидко втомлююсь і не можу приділяти роботі достатньої уваги. Просвіта потребує нового ген директора. Молодого, енергійного, а головне амбітного. Реґулусе, ти мій найкращий працівник, тому я передаю цю посаду у твої руки, — закінчила жінка, дивлячись прямо у вічі Реґулусу. І так, звісно, він знав, що рано чи пізно це станеться, адже він насправді найкращий працівник.
— Для мене це честь продовжити вашу справу, — схилив голову хлопець. Макгоногел посміхнулася у відповідь. Вона знає що зробила правильний вибір.
— Залишилось переоформити деякі папери й зайнятись організаційними моментами такими як твій переїзд сюди, — вже на більш легкій ноті продовжила Макгоногел. — Я впевнена, що Джеймс зможе цим зайнятись. До речі, Джеймс, — вона звернулася до Поттера, що весь цей час сидів трішки шокований новинами, але швидко прийшов у себе. — Ти чудовий асистент і я дуже не хочу, щоб такий потенціал втрачався, тому ти залишаєшся на своїй посаді. Регулусе, сподіваюсь ти не проти? Це, так би мовити, моє останнє побажання. Я знаю, що міс Розієр була твоєю секретаркою довгий час, але я вже підготувала їй вигідне місце у відділі дизайну.
— Справді? — майже викрикнула Пандора. Вона стрімко встала зі свого місця й підійшла потиснути руку Макгоногел. — Дякую, вам! — на її обличчі сяяла найяскравіша посмішка, що Реґулус коли-небудь бачив. І добре, мабуть, тільки з цієї причини він не буде заперечувати. Але йому буде дуже її не вистачати.
— Я рада, що всі залишились задоволеними, — промовила Макгоногел, хоча Поттер ще й слова не сказав від себе. Він бігав очима спочатку від неї потім до Реґулуса.
Шкода, що Реґулус не може звільнити його прямо зараз. Він занадто сильно поважає Макгоногел. Але сама ідея того, що йому прийдеться бачити, ба навіть більше — працювати з Поттером, завдає Регулусу фізичного болю.
Що ж, як би він цього не хотів (він мріяв про цю можливість все життя), доведеться перетворити життя Поттера на пекло, щоб той звільнився самотужки. І хто як не Реґулус знається на цих речах.
***
Працювати на Регулуса Блека — це пекло наяву. Джеймс був його помічником всього лише три дні й він майже впевнений, що йому не вдалося поспати більше ніж п’ять годин за весь цей час.
Спочатку на його плечі звалили облаштування нового кабінету. Він винайняв людей для перестановки меблів і паралельно мав переписати книгу контактів під Реґулуса. Звісно Джеймс не здивувався, коли Реґулус вилаяв його, що всі меблі стоять не на своїх місцях і йому знову довелося викликати людей. Потім Реґулусу конче знадобилася антикварна шафа з кабінету Снейпа (Джеймс майже його не знав, але тип ще той). Як виявилось Блек звільнив Снейпа, але той ще навіть не встиг звільнити кабінету, ще й, як на зло, не хотів віддавати шафи. До того часу Джеймс був вже настільки на нервах, що правда роздивляв можливість битись зі Снейпом за ту трикляту шафу. Кінець кінцем, шафа все ж потрапила до Регулусового кабінету цілою і неушкодженою, але Господи, чого тільки це не коштувало Джеймсу.
Два наступні дні пройшли як у кошмарі, так що він зараз і не пригадає, чим саме займався. Він не бачився із Сіріусом з того часу, як Руґулуса проголосили новим ген директором. Він розповів йому, що його бос змінився, так, але всієї правди не розказав і буде намагатись тримати її в секреті стільки скільки зможе. Він впевнений, що Сіріус зійде з розуму від такої новини та не заспокоїться поки не вмовить його звільнитися з роботи. Бачите, що Сіріус із самого початку був не в захваті, що Джеймс працює в одному журналі з Реґулусом. Але Джеймс сам про це дізнався майже місяць після того, як його взяли на роботу, адже Регулус був головним редактором, а Джеймс займався справами Макгоногел, що іноді могли навіть не стосуватись самого Вісника.
Сіріус пішов із дому, коли йому було лише шістнадцять років до свого дядька Альфреда, котрий залюбки дозволив йому жити у себе до закінчення старших класів. Сіріус намагався позбавити Вальбургу та Оріона батьківських прав, але згодом виявилось, що вони не намагаються повернути його назад до Канади, отож він покинув цю ідею. До того ж майже через рік після того, як Сіріус пішов з дому, Вальбурга захворіла на рак.
Альфред жив на Алясці осторонь від усіх інших мешканців. Там у новій школі Сіріус і зустрів Джеймса. Відтоді вони ні разу не покидали один одного і навіть переїхали разом до Нью-Йорку в пошуках пригод. Сіріус заснував свою рок-групу під назвою Мародери й хоча вона ще не зовсім відома Джеймс неймовірно ним пишається. Що правда згодом Сіріус з’їхав від нього до свого хлопця, чому Джеймс спочатку був не дуже радий, адже він ненавидить самотність.
Джеймс познайомився з Ремусом Люпином в університеті й вони відразу ж стали друзями. Він навчався на адвоката і був набагато кмітливішим за Джеймса, хоч ніколи й не вирізнявся балакучістю на відміну від нього. Коли Джеймс вперше показав його фото Сіріусу той запевнив його, що це і є його кохання на все життя. Що ж, так і сталося.
Джеймс впевнений, що Сіріус не розмовляв із Реґулусом з похоронів їхніх батьків п’ять років тому. Реґулус залишився в Торонто продовжувати навчання в університеті й поки Джеймс не влаштувався до Вісника ніхто з них й гадки не мав, що він перебрався до Штатів. На початку Сіріус був здивований, що молодший брат не вирішив продовжувати сімейну справу. Одного дня він навіть прийшов у будівлю Вісника три роки тому, але Реґулус не прийняв його у своєму кабінеті. Більше він не намагався з ним зустрітись.
Так само як і у Поттерів, у Блеків є свій бізнес у Канаді. Вони володіють величезними акціями в готельному бізнесі. Це й все, що Джеймс знає про родину Сіріуса, окрім того, що вони всі поголовно одержимі ідеєю зверхності над іншими. Джеймс впевнився в цьому, коли був на похоронах Вальбурги та Оріона. Ніхто тоді не плакав.
Стосунки ж між Сіріусом та Реґулусом завжди були загадкою для Джеймса. Принаймні в нього немає підстав ненавидіти Реґулуса, адже той ніколи не завдав фізичного болю Сіріусу. Джеймс не впевнений, що і сам Сіріус каже правду, коли переконує його, що ненавидить свого молодшого брата.
З історій Сіріуса Реґулус завжди був маленьким гімнюком. Добре навчався, товаришував тільки з тими дітьми, котрих схвалили батьки, питав на все дозвіл і взагалі був належним сином. Сіріуса це не на жарт дратувало, адже він був повною протилежністю брата. Постійні дзвінки від директора, запах сигар, брудний одяг і всі інші атрибути проблемного підлітка. Однак, Джеймс добре пам’ятає розповідь Сіріуса про те, як одного разу в кімнаті Реґулуса їхня покоївка знайшла торбину з косяками й звісно ж доповіла все Вальбурзі. Тоді Сіріус вирішив сказати батькам, що то він насправді сховав свої косяки в кімнаті брата. На питання Джеймса, що йому за це було Сіріус так і не відповів.
Джеймс не вважає, що Реґулус змінився з дитинства. Щобільше — зараз він на власній шкурі відчуває, який його бос все ж таки гімнюк. Зараз шість, мати його, ранку і Джеймс відморожує дупу біля єдиного ресторану в усьому Нью-Йорку, де готують страву з білих трюфелів. До вчорашнього дня він навіть і не підозрював, що такі існують. Перед тим як йти додому, Реґулус дав йому доручення, що містило білих трюфелів на сніданок. Тож тепер він припхався сюди ще до відкриття, аби пройти без черг, котрі, за даними інтернету, постійно в цьому ресторані.
Купивши трюфелі й упевнившись, що це саме ті що треба, він поспішив за примірниками обкладинки на завтрашній випуск. В нього не було пакету або хоча б чогось у що б можна було покласти папери.
— Ні, вибачте, Реґулус не зможе вас прийняти опісля десятої. В нього вже запланована нарада з вирішення деяких справ, — відповів Джеймс представнику однієї маркетингової компанії, з якою вони планують співпрацювати з нового року. Це вже п’ятий дзвінок за годину і шия Джеймса вже не витримує тримати телефон, адже обидві його руки зайняті. — Але я можу назначити зустріч на третю годину дня, — Джеймс вже встиг запам’ятати повний розклад Реґулуса. Він досить раціональна людина і працює, як годинник. На відміну від Джеймса.
— Третя година влаштовує, — відповів чоловік по іншу сторону слухавки.
— Чудово, тоді ми на вас очікуємо.
Джеймс добре зрозумів, що якщо він прийде на роботу хоча б на секунду пізніше Реґулуса, то він більше ніколи не буде ходити на цю роботу. Отож, в нього немає часу забігти за сніданком. Що ж, якось переживе. Хоча його організм конче потребує кави.
Вийшовши зі станції метро йому знову почали телефонувати.
— Доброго ранку, містер Блек дав мені цей номер, сказавши, що ти його новий асистент, все вірно? — телефонувала якась жінка.
— Еее, так все вірно, — відповів Джеймс, вдивляючись в небо. Його густо затягнули хмари й різко здійнявся шквальний вітер. Тільки не це.
— Я його покоївка, Доріс. Мені сказали, що ти будеш займатись ремонтом у ванній кімнаті. Прийшли працівники, що мені їм сказати?
Дідько, що? Ні, Джеймс не міг пропустити такого. Реґулус точно не повідомляв його. Хоча… В останні дні Джеймс не розуміє за що братися в першу чергу, цілком можливо, що він пропустив це крізь вуха. І ремонт? У ванній кімнаті? Це вже занадто.
— Слухайте, Доріс. Давай я прийду на роботу і запитаю у самого Реґулуса, добре? Бувай.
— Але ж… — Джеймс закінчив розмову.
Як він і думав невдовзі почалась злива. А йому залишалось ще два квартали до будівлі Вісника. Захекавшись від бігу, льодяне повітря обпікало його легені. Одежа промокла до нитки, а волосся постійно спадало на обличчя. Джеймс має досить неслухняні кучери, і коли цей клубок намочити він виглядає ще більш неохайно.
Джеймс з усіх сил намагався вберегти примірники, притискаючи їх до грудей. Нарешті діставшись до будівлі Вісника, він подивився на свій наручний годинник. П’ять хвилин за восьму. Дідько.
— Виглядаєш жахливо, Джеймс, — привіталась з ним Мері, їхній адміністратор на ресепшені.
— Дякую, — відповів Джеймс, протираючи окуляри рукавом куртки. Він протягнув їй свою робочу картку, щоб та її відсканувала. — Він на місці? — запитав Джеймс, і так добре знаючи відповідь.
— Вже як десять хвилин, — відповіла Мері. — Тобі краще поспішити, — вона віддала йому картку і Джеймс відразу ж побіг до ліфта.
Всі примірники, як він і думав, стали непригодними. Чудово. Джеймс швидко скинув із себе куртку, з якої крапала вода. Він настільки змерз і промокнув, що зуб на зуб не попадає. Принаймні трюфелі були щільно запаковані в судочку.
Трішки позволікавши перед дверима, він все ж таки зважився зайти до Реґулусового кабінету. Він вже сидів за своїм столом, ставлячи підписи під деякими бумагами. Джеймс замислився, чи робить Блек щось зі своїм волоссям. Воно було більш звивистим, аніж Сіріусове. Напевно, тому що було набагато коротше. На відміну від брата, Реґулус ніколи не дозволяв своєму волоссю відростати нижче вух. Кожна прядка немовби була на своєму місці. Навіть та, що вибивається з-за вуха і спадає йому на обличчя.
— Ти наніс бруду в мій кабінет, — не піднімаючи голови, промовив Реґулус. Це допомогло Джеймсу трішки прийти в себе й відвезти очі від волосся свого боса.
— Я потрапив під дощ, — тупо відповів Джеймс, все ще стоячи на одному місці. Реґулус нарешті дозволив собі підняти голову і подивитись на свого асистента. Не приховуючи свого осудливого погляду, він оглянув Джеймса з ніг до голови.
— Я так розумію це мій сніданок? — запитав Реґулус, дивлячись на пакунок в руках Джеймса.
— Е, так, — спохватився Джеймс. — Ось, — він обережно поклав трюфелі на стіл перед Блеком. Той не поспішаючи протягнув руку і відкрив судок. По його виразу обличчя Джеймс зрозумів, що нічого хорошого це не віщує.
— Що це по твоєму таке? — спитав Реґулус, дивлячись з невимовною огидою на Джеймсові трюфеля.
— Ем, — Джеймс прочісав мокре волосся рукою. — Білі трюфеля, як ви й казали.
— Якщо мене не підводить пам’ять, то я просив саме варені. А це смажені, — Реґулус зіштовхнув судок з трюфелями в сміттєвий бак біля свого столу. — Джеймс, ти розумієш різницю між вареним та смаженим?
— Я… — Джеймс все ще дивився на сміттєвий бак. — Так, розумію.
Коли він перевів погляд на Блека, той пильно дивився на нього. Джеймс впевнений, що побачив проблиски гри в його очах. Так ось воно що. Він грається з ним. Що ж Джеймс не з тих, хто так швидко здається.
— Я зараз же піду й зміню на інші, — сказав Джеймс, дивлячись прямо у вічі босу. Реґулус невдоволено склав губи.
— Де мої примірники?
— Вони намокли під дощем, — зізнався Джеймс.
— Скажи, — Блек склав руки в замок. — Чи ти хоча б на щось спроможний?
Джеймс зціпив зуби. Він добре розуміє, що Блек його випробовує. Але настільки принизливо з ним ще не ніхто не ставився.
— Я був асистентом Макгоногел чотири роки й чудово справлявся зі своїми обов’язками.
— Щось не віриться, — промовив Реґулус, нарешті відвівши погляд від Джеймса. Він почав фасувати якісь папери, що зайняло приблизно дві хвилини. Джеймс ж весь цей час намагався просмалити діру на його потилиці.
— Послухайте, — він ступив ближче до Блекового столу, поклавши на нього руку. — Мені потрібна ця робота. Я займаюся рукописами й хочу в майбутньому стати головним редактором у цьому журналі, тому що відчуваю, що це моє покликання… — Реґулус усміхнувся про себе, але Джеймс вирішив не звертати уваги. — І я зроблю все що завгодно, аби протриматись на цій посаді.
***
Йде третій день, як Поттер все ще його асистент. Чесно, мабуть, Реґулус і справді його недооцінював. Наприклад, вчора десь об одинадцятій вечора після новин про скасування третього сезону “Тінь і кістки” Реґулус написав Джеймсу, щоб той дістав йому інтерв’ю з Лі Бардуго. І вже сьогодні зранку він потискав їй руку. І Реґулус збрехав би, якби сказав, що це його зовсім не вразило.
— Джеймс, зайди до мене, — позвав він хлопця, мабуть, десятий раз за останні пів години. Поттер напевно чатує коло його дверей, адже забігає до Реґулусового кабінету, тільки той промовить його ім’я. — Тобі телефонувала Доріс?
— Так, я як раз хотів у Вас…
— В мене немає часу, отож я вимушений покласти це на тебе. В мене проходить ремонт у ванній кімнаті. Так ось я хочу, щоб ти закупив плитку яхонтового кольору. Тільки, будь ласка, без ніяких візерунків і такого іншого. Я повністю покладаюсь на твій смак, так що… — він махнув рукою в повітрі. — Здивуй мене.
Джеймс декілька секунд тупо витріщався на нього, але врешті-решт поплентався до дверей. Реґулус навіть не в курсі чи існує плитка яхонтового кольору. Це займе у Поттера весь день, а в нього ще з десяток доручень. Що ж, побачимо хто кого.
Як раз перед тим, як він збирався йти на обід із Пандорою йому зателефонували. О, ні. Реґулус добре знає цей номер.
— Слухаю, — він взяв слухавку, поставивши телефон на гучномовець.
— Містер Блек, добрий день!
— Добрий, добрий… Здається я вже всі документи вам надав, — телефонував його агент з міграції, містер Полсон.
— Так, так все вірно. Але ми отримали не дуже хороші новини від паспортного контролю аеропорту імені Кеннеді. Ви покидали країну.
— Так. В мене були невідкладні справи у Франкфурті, — як головний редактор він мав бути присутнім на книжковому фестивалі.
— Справи справами, містер Блек, але ви порушили умови продовження візи. І все було б добре, якби на час вильоту ваша стара віза була ще дійсною, але на жаль це не так.
— Але ж моя нова віза вже майже оформлена.
— Це так, але за законами Сполучених Штатів, оскільки ви фактично порушили закон, вас мають негайно депортувати до Канади в строк на один рік.
— Депортувати на цілий рік? Ви, мабуть, жартуєте, — Реґулус почав сміятись. Ні, цього не може бути. Його тільки призначили ген директором, мати його, цілого журналу. Він сам дійшов до цієї посади, без родинних зв’язків, або родичів, котрі б придбали йому це місце. Він не може повернутись до Канади, не тоді, коли він зміг побудувати нормальне життя в Нью-Йорку. Завести справжніх друзів. Має ж бути якийсь вихід, щоб обійти закон…
До кабінету увійшов Джеймс, знову мокрий (чесно Реґулусові варто придбати йому парасольку раз на те пішло).
— Вибачте, хвилинку, — Блек накрив телефон рукою. — Ну що?
— Я не знав який саме відтінок яхонтового кольору Вам треба, тож взяв приклади всіх п’ятьох, — Джеймс розклав кольори перед Реґулусом.
— Джеймс, не зараз…
І я зроблю все що завгодно, аби протриматись на цій посаді. Нещодавні слова Поттера відлунням прозвучали в голові Блека. Все що завгодно кажеш…
— Містер Полсон, ви ще тут? — Реґулус підніс телефон до вуха, дивлячись на Джеймса. Що ж, була не була.
— Так, так.
— Я не думаю, що вам вдасться мене депортувати, адже я виходжу заміж, — хлопець побачив різку зміну у виразі Джеймсового обличчя.
— З яких пір? Чому я про це не знаю?
— О, ви знаєте ми тільки нещодавно це обговорили. Одразу після моєї поїздки у Франкфурт. Документи вже подані до служби міграції, — ніяких документів там звісно із роду не бачили, і якщо Реґулуса на цьому спіймають, то буде ой як не солодко.
— Тоді… це ж чудові новини, містере Блек. Але постарайтесь провести всі необхідні процедури до Різдва. Даю вам рівно місяць. На все добре.
— На все добре, — Реґулус поклав телефон на стіл. Хвилину він обдумував, з чого почати, поки Джеймс здивовано витріщався на нього. Ну звісно, він — Реґулус Блек і виходити заміж. Дві несумісні речі. Однак…
— Джеймс Поттер, чи вийдеш ти за мене заміж?