Втікачі

Минув тиждень після канікул. Увесь свій вільний час Роза приділянню навчального. Вона групувала старі конкурси, перечитувала підручники, креслила графік повторення матеріалу. Але Роза була така не єдина. До запитів готувався весь її гуртожиток. Ба весь Гоґвортс. Її кульки антисон вже майже розкупили і у приватному Розиному гаманці набиралася чимала сума. Вона хотіла витрачати її на…сову. 

Але в суботу уся школа наче забула про іспити і навчання загалом. Був останній матч із Квідічу. Ґріфіндор проти Рейвенклову. Тож усі гуртожитки зібралися на трибунах підтримати свою команду. Поле гуділо від підтримки звуків.

Роза знайшла вільні місця на одному із трибун і вся там. Сьогодні вона вирішила зробити для себе вихідний. І заодно підтримати Лілі, яка вперше вилетіла на поле замість колишнього ловця Ґріфіндору, який захворів на драконячу віспу. Коли капітани команди обмінялися тисками рук, Роза помітила, що до неї наближається дві постаті. Це були Албус і Скорпіус. Роза майже не бачилася з ними за цей тиждень, за окремими трапезами і спільних уроків. Тож коли вони підійшли, вона радісно привіталася. 

- Сідайте, — запропонувала вона хлопцям, вказуючи на вільні стільці поруч собі.

Албус впав на вільне місце через одне від Рози. Тож Скорпіус мусив у Плосься між ними двома. 

-Прийшов підтримати Лілі, — крикнув Албус, перегнувшись через товариша. - Вона дуже хвилюється. 

І він дістав із кишеним плакатом з намальованими кривими червоними літерами, наче кров’ю, надписом “Лілі Поттер — найкраща”.

 Роза розсміялася. Албус обожнював свою сестру настільки, що прийшов би з таким плакатом навіть на матч Слізерін-Гріфіндор. Та він будь-куди міг прийти з цим плакатом, аби тільки там була Лілі. 

-І цього, — він кивнув на Скорпіуса. - Взяв із собою, щоб вивітрився. 

-Агов, я іще тут, — Скорпіус обурено обернувся до Албуса і Роза відчула, як він торкнувся її плеча своїм. 

-Авжеж — сказав Албус і підняв плакат догори. Роза помітила, що Лілі усміхалася, побачивши його. 

Матч почався. Трибуна ледве встигала слідкувати за квафелом. Джеймс успішно забивав голі рейвенкловцям, однак потім сили змінилися і м'яч опинився в руках синіх. Рахунок зрівнявся. Лілі і рейвенкловський ловець кружляли над полем вишукуючи снича. А під ними з битками в руках літали відбивачі. 

-Давай, Лілі! - верещав Албус і Роза зраділа, що він сидів по віддалі її. Її вхопив іспанський сором і вона все ніяк не могла зрозуміти, як той чорний і замкнутий хлопчик перетворився на цього божевільного. Мабуть, Скорпіус, чиє плече вже зовсім приліпилося до Розиного думав те ж саме, бо підсунувся ближче до неї. 

Однак наступної миті Роза зрозуміла, чому Скорпіус так сильно наблизився. Лише на мить вона встигла помітити м'яч, що, як гарматна куля, летів просто на них. А тоді Скорпіус своїм тілом накинувся на Розу і змусив її нахилитися. Вона змогла лише відчути удар його грудьми об свою спину і руки, які міцно затиснули її під ним.

Раптом почувся глухий удар і Скорпіус застогнав. Його голова була прямо над нею і звук линув просто їй у вухо. Роза здригнулася і спробувала підвестись. 

-Щ…що сталося? – запитала вона. 

Приголомшений Албус показав діру у трибуні.

-Бладжер! - сказав він і кинувся до товариша. 

Скорпіус зігнувся наполовину і вхопився рукою за праве плече. Не треба було питати, щоб зрозуміти, що бладжер вдарив його туди. Але, судячи з дірки у трибуні, міг влучити прямісінько Розі у голову. 

-Його треба вести до лікаря! До мадам Помфрі! - крикнула Роза кузенові. - У нього, мабуть, зламана ключиця!

За цей час до них підбіг декан Слізерину і допоміг хлопцеві підвестися. Усі погляди трибун тепер були прикуті до них. Як і дивляться деякі гравці, хоча гра ні на мить не припинялася. Зламані кістки і покалічені кінцівки це абсолютна норма для Квідичу. 

До них підлетів чорний хлопець. Він був у синій мантії з биткою в руках. Один із рейвенкловських відбивачів. 

-Вибач Візлі, я випадково, — гукнув він ошалілий Розі і вибачливо усміхнувся, виставивши всі свої зуби. 

-Іди до біса! - гиркнула вона йому, прямуючи до виходу з трибуни. 

Вона була дуже роздратована, але більше перелякана. Водночас і за себе, і за Скорпіуса, який уже кудись зник із трибуною разом з Албусом і професором. Бісовий квідич, бісові правила, бісові м'ячі!

Роза забігла до шкільного холу і піднялася сходами до лазарету, куди б мали відвести Мелфоя. Врешті решт, вона відчувала обов'язок перед ним. Але, коли вона вже прямувала коридором, з лазарету вийшов Албус. Роза навіть не встигла нічого запитати, як Поттер відповів:

-Він спить, — сказав він заспокійливо і жорстко розвернув кузину назад. - Мадам Помфрі дала йому настоянку і вигнала всіх. Все добре. 

Але Роза відчувала у цій своїй вині. 

-Мені дуже прикро, — тихо простогнала вона

-Розі, навіть не смій думати про це, — обурився Албус. - Це все той тупоголовий Редж. Він міг убити тебе. 

Албус продовжив нарікати на безглуздість Квідічу. На те, що це небезпечна гра з дурними правилами і так далі. Коридори, якими вони йшли, були повністю порожні і глухі. Але внизу вже чувся шум. Напевне, матч закінчився. Вони рушили туди. 

Юрба заповнювала хол і розливалася вусібіч швидкими сходами. Рейвенкловці у синіх мантіях радісно гули. Очевидно, вони виграли цю гру, а разом із тим — кубок. 

-Дідько, застогнав Албус і кинувся шукати Лілі. 

Вона, схлипуючи, йшла позаду всіх, а розлючений Джеймс шпехав її.

-Ну куди ти дивилася, що той малий Колін перший помітив снича?! - кричав він на сестру. 

-В..иииибач, — плакала розчервоніла Лілі.

-Відчепися від неї, — втрутився Албус і взяв сестру за руку. - Вона не винна, що грають нездари. 

-Що ти сказав?! - закричав Джеймс, але Албус проігнорував його. 

-Ходимо на кухню, зробимо тобі шоколад, — сказала він Лілі і вони разом рушили до підвалів. 

Роза теж не хотіла залишитися поруч із Джеймсом і швиденько порушила до кімнати, щоб приготуватися. 

Але рейвенкловська вежа вже святкувала перемогу. Вітальня наповнилася додатково напоями і закусками. Гравців оточила хмара прихильників і прихильниць. Ловець передав усіх по черзі переможного снича. Хлопець, який зарядив бладжером у Розу, блаженно усміхався і тримав над головою блискучий кубок. 

В такій атмосфері Роза не змогла б працювати навіть якби хотіла. Тому непомітно взявши у спальню сумку, вона вислизнула з вежі і пішла до бібліотеки працювати. 

одне й мадам Пінс, яка читала за своїм столом якийсь міглівський роман, у бібліотеці нікого не було. Роза не пішла на обід і мало не пропустила вечір, закопавшись у підручники й пергамент. Навчання трохи вибилося з її голови хвилювання. 

Але увечері, коли вона залізла під ковдру і намагалася заснути під шум вечірки, яка все не закінчилася, Роза знову усе пригадала. Тепер, замість почуття провини, вона відчувала тепло вдячності і темна хмара її почуттів до Мелфоя по волі світлішала.