Втікачі

Канікули у товаристві родичів минулої для Рози абсолютно непомітно. Але останні дні вона відчувала тугу за Говорцем, його рідними стінами, запахами і людьми. Це відчуття ще в рази посилилося, коли одного ранку в її вікні з'явилася сова. Сицилія інтенсивно стукала дзьобом у шибку, тримаючи в лапках товстий лист. Це була відповідь від місіс Бетшоф.

Роза впустила сову до кімнати і акуратно відчепила конверт. Тоді знайшлася на столі кілька засохлих печей у формі кроликів і дала пташки. Та весело почала їх клювати, раз по раз кліпаючи своїми жовтими оченятами. Роза пожалкувала, що у неї немає сови. Від часу, коли померла її подарована татом сипуха минуло вже два роки, але купити нову Роза так і не наважилася. Вона ніжно погладила птаху по голові і відійшла. Читати лист сама вона не хотіла, тому сховала його у вже зібрану валізу. Їй чимдуж хотілося віддати його хлопцям і разом з ними прочитати, що там такого написала їй Бетшоф. Тож вона не могла дочекатися повернення до школи. 

У суботу вранці містер Візлі відвіз усе своє сімейство на вокзалі Кінгс-Крос. Там уже зібралося чимало мовцьких учнів, які повернулися назад. Джеймс одразу приєднався до них, нашвидко омкнувши Поттера у щоку. А Х'ю з Лілі пішли шукати вільне купе. Роза ще залишилася біля батьків і слухала невеличкі настанови мами щодо СОВ. 

-Головне — не напружуються перед самим іспитом і добре виспатися, — сказала вона. - Перед Трансфігурацією краще не снідати, бо знудити. А от перед настійками навпаки — поїж, бо на голодний шлунок можна зомліти. Але ти і сама це прекрасно знаєш. -міс Ґрейнджер лагідно усміхнулася. 

-Так, мамо, — відповіла Роза, коли мати затисла її в обіймах. 

-Слідкуй за братом, — докинув містер Візлі і теж обійняв доньку. - Ти така ж розумниця як і твоя мама, тому не хвилюйся за іспити. 

Роза розпрощалася з іншими родичами і побігла у своє купе. Нарешті вона повертається у Гоґвортс.

Увесь час в потязі Роза читала, тому зовсім не помітила, як увечері вони наблизилися до Гогсміда і потяг поволі зупинився. Вона не могла дочекатися вечора у Великому залі на яку як раз встигла. А ще зустрічі з двома слизерицями для яких мала в кишені сумки листа і коробку тістечок від бабусі Візлі.

Вечірня була неймовірною. Роза наїлася смаженої курки з картоплею так, що опис ледве здужався більшими сходами до своєї кімнати. Поговорити з хлопцями їй невдало. Професорка Макґонеґел після вечора розігнала всі на факультетах і рейвенкловці, які були ближче до виходу, покинули залу перші. Лише на мить Роза зустрілася поглядом з Албусом і той махнув їй “побачимося завтра”. Тож Розі залишилося лише піти до своєї вежі і приготуватися до літнього семестру. 

У дівчачій спальні дивно пахло. Роза помітила це відразу як тільки увійшла. Щось різке з гірким присмаком вдарило їй у ніздрі. Наче хтось перетирав у кімнаті кріп з поліном. Проте Роза подумала, що це нові парфуми котроїсь із дівчатами і спокійно почала викладати свої речі із валізи. На підлозі біля інших ліжок теж стояли валізи, але їх власників у кімнаті не було. Роза почистила швиденько зуби, вмилась і самотньо залізла з головою під синю ковдру. 

Вона вже майже спала, втомлена після дороги, коли до кімнати зайшло трійко дівчат. Емілі, Шарлотта і Енн. Вони голосно сміялися, але побачивши Розу трохи притихли. 

-О, а Роза вже спить, — сказала одна із них. По голосу Роза впізнала Емілі, яка єдина залишилася в кімнаті на канікулі. 

-Тим краще, — шепнув інший голос, який належав Шарлотті Бейз. - Покажи, що у тебе вийшло.

-Ой, я цілий тиждень морочилася з тією настійкою, — прошепотіла Емілі, почавши порпатися в шафці. 

Роза інтересо нашорошила вуха. Про яку настійку говорила Емілі?

-Як багато! - вигукнула третя дівчина і продовжила пошепки. - А ти впевнена, що це справжня амортензія? Але ж хіба це зілля не потрібно настоювати кілька місяців? Роза принишкла і продовжила підслуховувати.

-Звісно, — просила Емілі. - Я ж сама її варила. 

-І ти збираєшся всю її споїти Майклусу Реджу? - хихикнула Шарлотта. 

-Авжеж ні, — відповіла Емілі, — Хочеш я поділюся з тобою для Мелфоя?

Серце Рози бухнуло. Що?! Шарлотта Бейз напої хочети Скорпіуса Мелфоя амортензією?!

Енн з Емілі засміялися, а Шарлотта гиркнула:

-Та іди ти! - але потім стиха додала. — Якщо залишитися, я візьму. 

І дівчата хором загиготили так, щоб не розбудити Розу. А вона тим часом лежала непорушно і не вірила власним вухам. Втім вона так само не вірила тому, що Емілій за тиждень змогла приготувати самостійно таке складне зілля як амортензія. Тим паче в такій кількості, щоб роздавати його подругам. Тому Роза лише гадала, чи варто їй попередити Скорпіуса нічого не брати з рук Шарлотті, чи пустити все на самотік. 

Від цих думок у її раптом тривожно закрутило в тварині. Роза намагалася перевернутися на інший бік і, мабуть, трохи злякала дівчат, бо після цієї двійкової спальні не прозвучало жодного слова. Оце так, Шарлотта і Скорпіус. Знайомий їй з першого класу миршавий і замкнутий Скорпіус Мелфой, якого Роза за ці хвилини почала вважати своєю приватною власністю.

У неділю, прокинувшись після тривалого сну, Роза майже забула нічну розмову своїх сусідок по кімнаті. Вона спустилася разом з усією посмідати у Великій залі й отримати свій щотижневий Віщун з черговими новинами, плитками та нісенітницями. Але, коли Роза побачила за слизеринським столом Албуса і Скорпіуса, їй відразу все пригадалося. Перш за все нічна розмова, а вже потім лист від Бетшоф. 

Тому після сніданку Роза, Албус і Скорпіус вийшли на прогулянку до Чорного озера, бо мадам Пінс вигнала їх із бібліотеки, коли побачила в Розиних руках коробку з їжею. Погода була гожа і вже тепла, тому школярі вирішили, що прогулянка на вулиці їм не завадить. Точніше так вирішила Роза, побачивши, що канікули не надто позитивно вплинули на стан хлопців. 

-У нас весняне екзаменаційне загострення, - промимрив Албус, запихаючи до рота тістечко, - скоро пройде. 

Розі та Скорпіус теж тримали по тістечку і спокійно крокували вздовж берега шукаючи собі місце, щоб присісти. Вони були не єдиними, хто вийшов на прогулянку. Але, коли зграйка старшокласниці покинула місце під буком, трійця швидко порушила туди, щоб зайняти його. І, все на м'яку прохолодну травичку, Албус промовив:

-Що написала та тітка про Блеків?

Роза пошарпалась у кишені мантії і показала йому задрукований лист.

-Я ще не читала. 

-Тоді читай! 

Роза відкрила конверт і звідти випав сувій пергамент. Вона кашлянула і стала читати.

Люба Візлі, я дуже міс, що відгукнулися на цю історію, адже, як мені здалося, кореспондентка Віщуна не дуже серйозно сприйняла моє слово. Отож, розповім Вам як усе це сталося. 

Нещодавно померла моя мати (царство їй небесне) і я вирішила розгребти поліці в її кімнаті. Вона була дивна жінка, любила усякий канцелярський мотлох. І ось я, коли витрушувала її фоліанти помітила як з одного з них вивалилася ціла стопка листів. Я подумала, що залишилася матинка покійна, а я її донька, то маю повне право глянути, що у них написано. І Ви, люба міс Візлі, навіть не уявляєте, як я сильно здивувалася почала читати. Усі ці листи я посортувала за хронологією спроби відтворити події, про які там відбулося. 

Отож Елен Бурд (мене, мабуть, назвали на честь неї) була старшою сестрою моєї матері. З Маріусом Блеком вони познайомилися на прийомі у маєтку Блеків. Бурди це чистокровна родина, тому їх запрошували. А від Маріюса був сквибом і він трохи з'явився на публіці. Елен і Маріус закохалися, але Блеки не дали дозвіл на шлюб, бо тоді вважали, що сквиби народжують сквибів. А коли в Британії через повстання Гріндельвальда стало небезпечно, Маріус та Елен наважилися утекти до Штатів. 

Вони оселилися на півночі штату Мен і там Елен побачила, що вагітна. У 1941 році в ній був народ хлопчик. Його назвали Гілбертом у честь нашого діда. Вони жили серед моглив і вдавали звичайних людей. Титка Елен зламала свою паличку. Але. з її слів в одному з листів, можна зрозуміти, що хлопчик у вас з'явився чаклуном. У нього були здібності, хоча батьки довго приховували це від нього. 

Останній лист від Елена вийшов у 2001 році. Тоді вона і Гілберт ще були живі, але, гадаю, невдовзі вона померла, бо більше листів моя мати не отримувала. Я спробувала надіслати на ту ж адресу свою. А раптом Гілберт ще живий і він там. Якщо матиму якась обов'язково вісті, то обов'язково Вам сповіщу. Дякую за ваш інтерес, Візлі.

З повагою, Елен Бетшоф

Роза дочитала останні рядки і відклала аркуш. Вона дивилася на хлопців, а ті дивилися на неї наче щойно вона прочитала акт про їхню страту. 

-Звучить як божевілля, — мовив Албус. - Але дуже правдоподібне. 

Він вихопив лист із Розиних рук, навів на ньому палічку і зняв копію.

-Надішлю батькові, — пояснив Поттер. - Нехай він щось каже про це. 

Албус вхопився за щойно вичаклуваний пергамент і хутчіше побіг до соварні. Так несподівано і різко, що Роза навіть не встигла запитати чи йти їм із ним. 

Вона з подивом глянула на Скорпіуса, але зрозуміла, що той досі дивиться на неї. Схоже, втеча товариша не вельми його хвилювала. 

-Дякую за сову, до речей, — сказала Роза і Скорпіус трошки відійшлися. 

-Оу, та дрібниці, — мовив він. - Я не часто нею користуюся. 

-Зрозуміла, — відповіла Роза і повела далі. - І що ти думаєш про усе це?

-Про те, що Албус змушує нас займатися своїми об'єктами? - усміхнувся Мелфой.

Роза теж усміхнулася.

-Взагалі про усю цю історію, але так, це теж, — сказала вона.

-Ця пані, — Скорпіус кивнув на лист, який Албус залишив їм. - Вона досить… зв'язно усе розказала. Не думаю, що божевільно можна так логічно висловлювати думки. Але не думаю, що це велике відкриття. Є речі значно цікавіші.

-Що ти маєш на увазі? - запитала Роза. 

-Знайти чийогось далекого родича це не одне і теж, що й винайти щось важливе. Наприклад, зілля-вовкотруту.

-Або амортензію, - зіронізувала Роза. - Чарівники ніколи не винаходять того, що б не несло користі у першу чергу їм самим. 

-Слушно, - сказав Скорпіус і посміхнувся. Сьогодні він був у настрої.

Роза не могла не думати наодинці із ним про те, що саме це зілля залюбки підлила б у ранкову каву Скорпіусові Шарлотта. Але дивлячись на Мелфоя, на його струнку статуру, сріблясте волосся, яке трохи куйовдилося надворі, чистому збереженні і рівні (наче вищипані) брови над світло-крижаними очима, Роза могла зрозуміти її. У Скорпіусових справах було на що запасти. Як би тільки не синці під очима і виглядом таким, наче його виблював озерний кальмар. 

-Як минулі канікули? - раптом запитав Скорпіус, знищивши секундне мовчання між ними. Ти ба, він і справді у настрої, бо важко було таке, щоб він говорив у її присутності першим.

-Добре, відпочила з родиною, - сказала Роза. - А …- їй кортіло сказати ваші, бо вона не звикла сприймати Мелфоя як окрему від Албуса істоту, але вирішила, що так неправильно. - А твої канікули як минулі?

-Теж непогано, - відповів він і більше нічого не додав.

-А чи не знайомий ти із Шарлоттою Бейз? - Наважилася запитати Роза.

-Га? - перепитав Скорпіус.

-Ну, чи знайомий ти Шарлоттою, такою чорною дівчиною з Рейвенклову? - повторила Роза. 

-Ні, а що? - запитав Скорпіус.

-Та нічого, просто вона говорила про тебе.

-Справді? - здивувався Мелфой. - І що ж вона казала?

-Та щось про трансфігурацію, - збрехала Роза. - Я вже точно й не пам'ятаю, почула лише ім'я і стало цікаво. 

Вираз обличчя Скорпіуса побайдужів у кілька разів ніж до того і він просто сказав:

-Вперше про її чую.

Та Роза цим втішилася. Виходить, Шарлотта таємно упадає за ним.

Коли повернувся Албус, Скорпіус підвівся і Роза повторила теж саме. А тоді вони втрьох вирушили до замку. Албус щось захоплено говорив про свої ідеї також написати у Штати, розпитував Розу про батьків, домовлявся зі Скорпіусом про плани на вечір. Сонце світило ще достатньо високо, а до обіду було понад годину. Тож залишок дня всі вони вирішили присвятити СОВам і домашнім завданням на завтрашні уроки.