Жертва
*****
Щойно Патронус Гаррі зникає з повідомленням, вони вчотирьох біжать коридорами назустріч крикам і вигукам, вибухам і битві.
— Може, підемо до Халупи? — запитує Герміона, коли вони завертають за ріг і натикаються на двох смертежерів у масках, які б'ються на дуелі з двома учнями. Гаррі навіть не знає їхніх імен.
— Експелліармус!
Закляття Гаррі влучає в одного з смертежерів. Його паличка злітає над їхніми головами і врізається в сусідню стіну. Смертежер обертається і зупиняється, побачивши Драко. Двоє учнів одразу ж беруть на себе ініціативу, атакуючи решту смертежерів.
Один з них виставляє захисний щит, а інший вистрілює влучним закляттям "Оглушення".
— Мелфой, — посміхається смертежер. — Хоробрий ти, що показав своє обличчя в битві.
Гаррі приголомшує його швидким, відпрацьованим помахом чарівної палички.
— У нас немає часу на ці кляті балачки.
Драко закочує очі, але слухняно слідує за Гаррі, який жестом наказує йому поспішати. Вони пробігають повз учнів, щоб у наступному коридорі, біля сходів, зіткнутися віч-на-віч з великим павуком.
Рон кричить від жаху, розвертається, щоб притулитися спиною до Герміони.
Герміонине "Конфрінго" настільки потужне, що земля під павуком розколюється, в ній з'являється зяюча діра, і павук провалюється крізь неї, хаотично махаючи всіма вісьмома кінцівками.
З нижчого поверху лунає здивований крик, але після швидкого огляду, зазирнувши через край, Лаванда вже повертається до дуелі з іншим смертежером, якого вони не можуть побачити.
— Так, нам треба якомога швидше знайти спосіб обійти захисну бульбашку Наґіні, — бурчить Гаррі, роблячи два кроки за раз. — Я знаю, чому Редл шукає Снейпа.
— Ти маєш на увазі, окрім того, що Снейп його кинув? — вигукує Рон. Драко раптом спотикається об зникаючі сходи, і Рон тягне його назад, не перериваючи кроку.
— Гаррі! ГАРРІ! — Невіл несе оберемок дивних на вигляд рослин, задихаючись, бо швидко долає відстань до них. Його супроводжують Шеймус і Луна, між якими бовтається досить отруйна витка рослина, ну принаймні вона схожа на неї. — Тебе шукала Макґонеґел!
— А де Снейп? — гукає Гаррі. — Ти його бачив?
Невіл хитає головою, вже пролітаючи повз них. Шеймус кидає Ронові пустотливу посмішку, а Луна швидко обіймає Драко, обвиваючи його шию руками.
— Бережи себе, — шепоче вона. — Я впізнала деяких смертежерів з Маєтку.
Драко застигає в її обіймах. Це було б кумедне видовище через величезну різницю в їхньому зрості, якби не схожі похмурі вирази облич у них обох.
— Куди ти йдеш? — Драко відступає назад, суворо вдивляючись їй в обличчя. — Я піду з тобою.
Луна дивиться на нього так, наче ніхто раніше не пропонував їй померти разом з нею.
— Драко, не будь дурнем. Ти повинен допомогти Гаррі з вашою таємною місією. До того ж, зі мною буде Нев. Він досить добре вміє битися, ти ж знаєш.
Драко виглядає так, ніби йому б дуже хотілося заперечити цьому твердженню. Мозок Гаррі послужливо підкидає йому спогади про перелякане обличчя Невіла, коли він намагався зупинити їхню трійцю на першому курсі. Але Драко лише зітхає, злегка смикаючись, намагаючись тримати язик за зубами.
— Гаразд. Пришліть мені Патронуса, якщо щось трапиться.
Луна поплескує його по руці у втішному жесті.
— Ми вже не в підземеллях. Тобі більше не потрібно мене захищати.
— Я знаю, що не потрібно, — бурмоче Драко, дивлячись на свої черевики.
Луна підводиться на носочки, щоб швидко поцілувати Драко в щоку, перш ніж піти за Шеймусом, ледь не перестрибнувши через нього.
— Можна подумати, що вони в захваті від війни, — м'яко зауважує Рон, чухаючи потилицю, й оцінюючи їхнє оточення.
— Розкажи мені про… — каже Гаррі, раптом пригинаючись, коли одне з вікон прямо перед ними розбивається.
Гострі, уламки розлітаються по всьому коридору. Кілька уламків дряпають Гаррі руки та обличчя. Здригаючись і зводячись на ноги, він кілька разів бурмоче "Епіскей", відчуваючи, як шкіра швидко відновлюється і стає гладенькою.
Кров суха і липка.
Драко зайшов за одну з броньованих панелей костюма. Рон швидко наклав на нього та Герміону захисні чари.
На їхній превеликий жах, наступної секунди Геґрід вилітає крізь розбите вікно, ледь не врізавшись у протилежну до нього стіну. Він боляче приземляється в море скла, болісно кривиться, а потім підхоплюється і голосно вигукує:
— Дякую, Ґропе!
— Якого хріна?
Ґроп зазирає у вікно, явно пишаючись своїм успіхом. Він обдаровує Геґріда широкою, вишкіреною посмішкою, перш ніж пошкутильгати назад до лісу, що видніється вдалині. Гаррі кліпає кілька разів, коли закляття влучають у Ґропа, струмені світла висвітлюють бризки крові на землі, кілька тіл – мертвих чи непритомних – валяються на шкільному подвір'ї. Він здригається і відводить погляд від землі.
— Геґрід! — Герміона допомагає йому загоїти порізи на шкірі, а Геґрід заклеює розірвану тканину, сяючи від радості.
— Міоно! О, і Рон! Чорт забирай, а ось і Гаррі. Ох... ем...
— Геґріде, що ти робиш? — Гаррі швидко підходить, мовчки оцінюючи, чи немає інших ушкоджень на чоловікові. Але з Геґрідом, здається, все гаразд, що відчувається в ньому полегшенням. Він не бачив його більше року, тому швидке відчуття радості, переважає над ниючим занепокоєнням. Останнє, що він про нього чув, це те, що Геґрід втік зі школи.
Перш ніж Геґрід встигає сформувати відповідь, лунає гучний крик жаху, і серце Гаррі завмирає. Лаванда завертає за дальній кут, затуляючи обличчя руками, бо спотикається об того, хто стоїть за стіною.
Гаррі вже біжить і чує кроки Рона, який невдовзі приєднується до нього. Коридор час від часу спалахує, плями яскравих кольорів танцюють на кам'яній підлозі. Якби Гаррі не знав, це виглядало б досить гарно. Він все ще чує гучні вибухи на подвір'ї навіть на шостому поверсі, гадаючи, чи зможе допомогти їм усім, та він розуміє, що не зможе.
Провина з'їдає його зсередини.
Лаванда притискається до стіни, скиглячи від болю. Вона опускається на коліна; Гаррі бачить струмочки крові, що витікають крізь щілини її пальців. Залізний прут міцно стискає його серце.
— Лавандо? Поговори зі мною.
Хтось сміється позаду нього. Він чує його здалеку, крізь дзвін у вухах, крізь калатання пульсу. Коли Рон вигукує Грейбек, Гаррі миттєво обертається.
На нього дивиться злісне обличчя Фенріра Грейбека, випромінюючи суміш ненависті та голоду. Він виглядає дуже розлюченим через те, що востаннє, коли він їх зловив, їм вдалося втекти. Він, мабуть, втратив свою дорогоцінну цінність, можливо, навіть до нього застосували пару Круціатусів.
— Так, так, так, — насміхається він. — Хіба мені не пощастило?
Гаррі розлючується.
— Що ти з нею зробив?
Грейбек трохи трусить рукавами, повертає шию туди-сюди, щоб розслабити м'язи, і не поспішає з відповіддю. Тим часом Рон встигає потроху просунутися вперед, міцно стискаючи паличку в пальцях.
— Знаєш, Поттер, — посміхається Грейбек. — Дехто може вважати, що це ганьба, що ти не запропонував себе Темному Лорду, коли він тебе просив. Особисто я цьому дуже радий. — Наступні слова він вимовляє, облизуючи губи повільним, обдуманим рухом. — Уся ця молода кров... свіжа і солодка... хіба тобі вона не подобається?
Гаррі кидає швидкий погляд на Рона.
Рон швидко киває у відповідь, і рука Гаррі раптовим, швидким рухом злітає в повітря. Грейбек миттєво відскакує назад, пригинаючись під потоком світла з Гарріної палички. Він не встигає ухилитися від влучного Ронового “Коньюнктивітус”.
Щойно закляття влучає йому прямо в обличчя, Грейбек виє від болю. Зігнувшись навпіл, він хапається долонями за очі. Гаррі намагається не надто насолоджуватися цим, міцно тримаючи власний шматочок душі.
— Імпедіент!
Рухи Грейбека миттєво сповільнюються. Він видає люте гарчання, кінцівки тріщать і вискакують, і на секунду Гаррі намагається пригадати, чи сьогодні повний місяць.
— Рон?
Герміона, Драко і Геґрід завертають за ріг. Вони завмирають, побачивши видовище перед собою. Першим рухається Геґрід, який присідає поруч з Лавандою, щоб тихо до неї заговорити.
— Ах, — Грейбек звільнився від закляття.
Коли він випростовується, його очі розпухли й наповнилися гноєм. Усе в шлунку Гаррі перевертається. Грейбек експериментально пересмикує плечима, нюхає повітря, наосліп роблячи крок уперед.
— Дитина смертежера, — воркоче він. — І бруднокровка. Так, я б впізнав цей приємний, смачний аромат де завгодно. Мушу уявляти…яке це видовище.
— Фернункулюс!
На подив Гаррі, Грейбек акуратно пірнає ліворуч, щоб уникнути удару. Здається, інші його відчуття загострилися без зору. Але це навряд чи викликає занепокоєння.
Бо наступної миті Рон кричить:
— Інсендіа!
Пригнутися, пірнути, перевернутися.
Гаррі й Герміона ціляться одночасно.
— Ступефай!
Закляття влучає в ціль, і голова Грейбека з гучним хрускотом врізається в стіну. Гаррі думає, що все скінчено, але Драко обирає цей момент, щоб застосувати своє власне закляття. Пісенне заклинання заповнює раптову тишу коридору, і чорне полум'я прорізає простір, підпалюючи непритомну форму Грейбека.
Гучні, пронизливі, завиваючі крики наповнюють повітря. Грейбек прийшов до тями від раптової атаки полум'я, але зрозумів, що йому вже не врятуватися. Гаррі пригадує, що розповідав йому Драко, як Северус навчав його заклинання, як контрзакляття може бути пристосоване до бажання заклинателя.
Йому шкода і водночас приємно дивитися, як Грейбек згорає заживо. Рон і Герміона відступають від розгойдуваної, спотикаючоїся фігури, перелякані й німі. Гаррі обертається до Драко, сам не знаючи, що хоче сказати.
Драко дивиться на нього широко розплющеними сірими очима, важко дихаючи і заїкаючись, його плечі тремтять. Він виглядає досить далеким, ніби він десь у своїх думках, тож Гаррі нерішуче підступає ближче. Перш ніж його рука встигає схопити його за плече, Драко різко сахається, майже притискаючись до стіни.
Він сповзає вниз з глухим стуком.
— Мені потрібна хвилина.
Геґрід підхопив Лаванду на руки. Він дивиться на чорні язики полум'я в німому жаху, а потім різко прочищає горло, серйозно оголошуючи, що збирається супроводжувати дівчину до лікарняного крила.
— Тобі потрібне зілля? — Це Герміона обережно робить кілька кроків до Драко, стаючи на коліна за кілька футів від нього, виглядаючи обережною і розгубленою. — У нас залишилося кілька флаконів.
Драко дивиться на протилежну стіну. Він злегка хитає головою.
Вони чекають.
Зрештою, коли Драко порушує тишу, його голос хрипкий, позбавлений емоцій і цілковито холодний.
— Я нарешті став убивцею. Вітаю, Візлі. Ти маєш цим пишатися.
— Не треба, — твердо каже Рон, так, як часом робить Моллі. — Мелфой, немає часу на роздуми про це. Ти ж знаєш, що вони прагнуть вбита нас всіх. Та я можу сказати, що зараз саме ми перехиляємо чашу терезів.
Драко кидає на Гаррі, надто швидкий погляд, але він встиг його вловити. Гаррі мовчить. Зараз він не може змусити себе бути таким же співчутливим, як Герміона, чи таким же логічним, як Рон; він просто не може. Його слух все ще націлений на крики Грейбека.
Коли гучне, звіряче ревіння розриває нічне небо, думки перериваються. Герміона і Драко швидко схоплюються на ноги; Рон рефлекторно піднімає чарівну паличку. Гаррі підбігає до вікна.
Велетні.
Не один велетень, а ціла орда пробирається лісом, де кілька хвилин тому зник Ґроп. Деякі з них тягнуть довгі, товсті стовбури дерев, створюючи глибокі траншеї в ґрунті; інші несуть валуни розміром з автомобіль, а решта недбало розмахують ногами по шкільному подвір'ю, змітаючи і смертежерів, і Світлу сторону.
Перелякані крики чути аж до самого замку, коли Герміона задихаючись майже гарчить:
— Це варварство, — каже вона ледь контрольованим лютим шепотом. — І він навіть не б'ється в битві! Він просто ховається в Халупі! Невже він справді думає, що може просто наказати іншим померти за нього?
У Гаррі пересохло в горлі. Він ковтає слину, щоб змусити м'язи працювати.
— Я знаю, чому він шукає Снейпа. Але він шукає не того.
— Що ти маєш на увазі? — різко запитує Рон.
Гаррі повертається спиною до вікна, обличчям до них трьох. Цього разу він перехоплює погляд Драко і не відводить його.
— Він думає, що Снейп є володарем Бузинної палички, бо він убив Дамблдора.
Рон голосно лається, стукаючи кулаком у кам'яну стіну біля віконної рами.
— І це все? Це кінець? Він уб'є Снейпа, стане господарем і відправить нас у наступне життя?
— Ні, зачекай, — каже Герміона, з цікавістю дивлячись на Гаррі. — Що ти маєш на увазі під "він думає"?
Гаррі знову ковтає. І знову в роті пересохло.
— А що як – що як Снейп не є їм? Що, як тобі не треба вбивати попереднього господаря, а просто перемогти його?
— А хіба це не одне й те саме? — насупився Рон.
— А якщо ні? — каже Гаррі, намагаючись, щоб його голос не тремтів. — Редл вкрав паличку Дамблдора з його могили, вважаючи, що цього достатньо. Він не думав тоді, що потрібно вбити самого Дамблдора, якщо це дасть йому паличку. Що, якби Грегорович чи Ґріндельвальд – а я не знаю всієї їхньої розмови, якщо чесно, - – що, якби він сказав Редлу, що попередній власник просто не хоче віддавати свою паличку?
Навіть коли Гаррі промовляє це, він бачить, як на обличчі Драко з'являється жахливе усвідомлення. Його очі розширюються до розмірів блюдець, сірі від битви, що триває за вікном, стають сріблястими, а рот роззявляється, на Гаррі в цілковитій невірі та недовір'ї.
— Драко, ти обеззброїв Дамблдора ще до того, як туди хтось потрапив.
— Що? Що? — Рон вигукнув, ледь не склавшись навпіл від Гарріних слів. — Ти це серйозно?
Наступної секунди Гаррі негайно шукає Герміону. Він бачить, як у її мозку крутяться шестерні, поки вона обмірковує логіку, що стоїть за цим. Хоча Гаррі знає, знає, що він має рацію – все всередині його нутра кричить йому про тверду згоду – підтвердження Герміони принаймні допоможе йому чітко обміркувати їхній наступний план дій.
І тоді Герміона киває, повільно й боязко, зуби прикушують її нижню губу, карі очі яскраві, рішучі й довірливі. Вона вірить йому.
Гаррі глибоко зітхає, переконуючись, що по черзі переводить погляд між ними трьома.
— Гаразд. Отже – ось і все. Драко, ти – о, Мерліне, будь ласка, скажи мені, що ніхто не роззброював тебе з тієї ночі?
Здається, що Драко переживає позатілесний досвід, він невидяче дивиться в повітря перед собою, ніби бажаючи, щоб тканина простору-часу розірвалася і схопила його, щоб він зміг втекти від цієї реальності.
У цю тривожну, абсурдну мить Гаррі усвідомлює, що Грейбек перестав кричати і борсатися. Він кидає погляд у його бік, одразу помічаючи купу обгорілої та обвугленої плоті й кісток, сморід від яких тільки зараз дійшов до Гаррі.
— Я… — нарешті прохрипів Драко; Гаррі озирнувся до нього. — Ні. Не пригадую.
— Добре, — тремтяче зітхає Гаррі. — Добре. А тепер – що нам робити? Треба знайти Макґонеґел. Будемо сподіватися, що Снейпа отримав Патронус і він..
— О, Боже, — раптом вигукнув Драко. — О Боже, довбаний Мерлін з милої Цирцеї!
Гаррі, Герміона і Рон здивовано відсахуються. Тепер Драко точно дивиться на Гаррі, а не крізь нього, і, схоже, це нарешті вдарило йому в усвідомлення. Гаррі відкриває рота, щоб перебити його, але Драко вже крокує, хапаючи себе за волосся, сліпо слідуючи встановленому шаблону.
— Бляха. Бляха. Поттер, ти - ти - БЛЯДЬ. Чого я, бляха, такий злий? Це мав бути найкращий день у моєму клятому житті, а я... я все зіпсував. У мене була одна дурнувата робота! Одна! І я облажався так епічно, що забезпечив собі смерть?
— Ти не помреш...
— Ти ж володар Бузинної палички...
— Рональде, витри слину!
— Замовкніть! Заткніться, ви всі! Весь цей безлад – ваше творіння! Ви троє, тупоголові грифіндорці! Ви що, кожен день прокидаєтеся з довбаним списком, кого треба підставити? О! Схоже, Драко Мелфоя знаходиться у власному чортовому будинку, давайте йому допоможемо! Заодно затягнемо його в наш веселий і абсолютно безпечний похід, щоб полювати на шматки довбаної душі!
— Взагалi-то, ми не...
— Ти сам себе втягнув, Мелфой...
— Ми тебе не просили...
Драко випускає крик розчарування. Але він виглядає таким наляканим, яким Гаррі його ще ніколи не бачив, і він більше не знає, що робити.
— Поглянь. Поглянь. — Драко збирається з силами, щоб перестати ходити і знову повернутися до них обличчям, голосно дихаючи. Його очі блищать, і він не намагається цього приховати. — Поттер, я не можу дивитися йому в очі, ясно? Просто не можу. Я краще проживу решту життя безхатченком, ніж зустрінуся з ним. Мені байдуже, чи то моя паличка, чи щось інше.
Гаррі його зовсім не розуміє. Слизеринець чи ні, людина чи ні, цей рівень самозбереження не має жодного сенсу. Він хоче сказати Драко, що Волдеморт, мабуть, не зможе йому зашкодити. Він думає, що паличка не зашкодить своєму господареві. Він знає. Він знає це так само впевнено, як знав, що саме його паличка врятувала його за кілька ночей до дня народження, коли з'явився Волдеморт, коли його рука сама піднялася, щоб відбитися від ворога.
— Хіба ти не хочеш помститися? — наважився сказати Гаррі. — Він убив твоїх батьків. Він змусив тебе катувати людей. Він доручив тобі завдання, яке, як він знав, ти не зможеш виконати.
Погляд Драко звужується на частині про тортури, але цього разу він пропускає це повз вуха. Він, мабуть, вирішив, що у нього є важливіші справи, ніж злитися через те, що Гаррі став свідком ще одного моменту його життя, свідком якого він не повинен був бути. На захист Гаррі можна сказати, що він не хотів цього. Просто так сталося.
— Забери, — процідив Драко, напружуючи щелепи. Він простягає руку вперед. — Просто забери. Мені байдуже. Візьми і вбий його, а тоді зламай цей шматок лайна.
Різким рухом Рон крутить його за плечі, грубо трясучи і кричачи йому в обличчя. — Мелфой, припини! Схаменися, мудак! У тебе наймогутніша паличка в історії, а ти – що? Збираєшся взяти пас, щоб покінчити з цим раз і назавжди? Зрозумiй мене правильно, я б не хотiв, щоб у тебе було щось бiльше, нiж мiсячний камiнь для твоєї принцесиної сукнi, але, друже, я б не хотiв, щоб у тебе було щось бiльше. Я роками спостерігав, як ти пускаєш слину від самої лише перспективи когось образити! Що може бути більшим за великий середній палець для Волдеморта?
Гаррі та Герміона перезирнулися, і Гаррі зрозумів, що вони думають про одне й те саме: Рон явно перейшов на ім'я Волдеморта. Гаррі вирішує, що це було саме вчасно – він уже тут, яке значення насправді має Табу? Але водночас Гаррі думає, що це Рон нарешті відпустив свій страх; можливо, з цим якось пов'язаний той факт, що на їхній стороні є Бузинна паличка.
З іншого боку, Драко дивиться на Рона так, ніби ніколи не бачив його раніше. Він кілька разів відкриває рот, щоб заговорити, але так само швидко його закриває. Рон штовхає його назад, і Драко спотикається об гобелен, намагаючись притиснутись до стіни.
Гаррі порушує мовчанку, кілька разів проводячи рукою по обличчю.
— Треба поспішати.
*****
Їхній план знову переривається, коли на наступному поверсі вони натрапляють на Фреда і Персі, які б'ються з двома замаскованими смертежерами. Герміона і Рон допомагають Фреду здолати смертежера, а Гаррі намагається допомогти Персі. Драко невпевнено крутиться поруч.
У якийсь момент Гаррі притискається до Фреда, Рона і Герміони, а Персі швидкими рухами змахує чарівною паличкою. Посеред дуелі маска смертежера сповзає з його обличчя.
— Здрастуйте, міністре! — вигукує Персі, посилаючи чари у Тікнесі, який впускає свою паличку і пазурі спереду мантії, вочевидь, відчуваючи страшенний дискомфорт. — Я вже казав, що подаю у відставку?
— Ти жартуєш, Персі! — кричить Фред, коли смертежер, з яким він бореться, падає під вагою трьох окремих оглушаюших заклинань. Тікнесі впав на землю з крихітними шипами, що вивергаються з усіх боків; здається, що він перетворюється на якогось морського їжака. Фред дивиться на Персі з радістю.
— Ти насправді жартуєш, Персі... Не думаю, що я чув, щоб ти жартував, відколи ти був...
Повітря вибухає. Гаррі, Рон, Герміона, Фред і Персі, двоє смертежерів біля їхніх ніг, один оглушений, інший перетворений; і в цю мить, коли небезпека, здається, тимчасово минула, світ розлітається на шматки.
— Протего хорібілісі!
За долю секунди до того, як усе закінчиться, лунає гучний крик, а потім важкі уламки рикошетом відлітають від невидимого бар'єру, напір чистої магії тисне з усіх боків, аж поки у вухах Гаррі не дзвенить від оглушливої какофонії звуків, а вітер не розвіює його одяг і волосся.
Через кілька хвилин повітря нарешті заспокоюється. Гаррі бореться з білим світлом у повіках і швидко кліпає, щоб побачити Герміону, Рона, Фреда, Персі, які намагаються звестися на ноги; вони не мертві, вони не мертві, вони не мертві –
Драко все ще тримає обидві руки піднятими догори. Він озирається через плече, а тоді повільно опускає їх.
Простір розтинає недовірливий сміх Рона, що межує з істерикою.
— Це найдивніший день у моєму житті, — заявляє він, неуважно поплескуючи Фреда і Персі; після кількох сильних ляпасів він здається і притягує їх до себе, щоб обійняти. — Не хочу тебе засмучувати, але щось мені підказує, що після цього мама буде запрошувати Мелфоя на кожне Різдво та буде в'язати йому светри. Може, я зможу переконати її намалювати на ньому велетенський член.
— Член, який щойно врятував твою дупу, — огризається Драко, очікувано реагуючи на підкол. — І я ніколи не зайду у твій занедбаний будинок, Візлі.
— Ну звісно, — невиразно, легко відмахується Рон. — Спробуй вирватися, коли мама вчепиться в тебе кігтями. Ти, може, й утік від Волдеморта, але від Моллі Візлі не втечеш.
Срібляста лань перестрибує через найближчу стіну, змушуючи Гаррі різко підстрибнути. Він хапається за груди, адреналін все ще розливається в його крові. Решта туляться ближче один до одного, коли Патронус відкриває рота і говорить – судячи з виразу обличчя Фреда, це був кошмарний сон – шиплячим голосом Снейпа.
— Не пхайте свої носи в мої справи.
— Що ж, це просто чудово, — похмуро бурмоче Гаррі, коли лань зникає.
— Гаразд, якщо він так хоче стати здобиччю Редла, то хто ми такі, щоб втручатися в його плани?
— Я так ненавиджу це, — здригається Драко. — Дуже сильно. Чи є краще слово, ніж "ненавиджу"?
— Зневажати? — пропонує Герміона.
— Ні. Саме ненавиджу.
— Відраза?
— Точно! — клацає пальцями Драко. — Саме так. Я ненавиджу це до кожного атома мого магічно мутованого єства.
— Магічно мутованого? — обурено пищить Герміона.
— Халупа, — Гаррі швидко втручається, відчуваючи, що наступні слова про маглів, будуть жахливими. — Треба знайти спосіб заманити Редла, аби той зняв закляття.
Фред і Персі вирішують знайти Джорджа на Астрономічній вежі. Персі розповідає їм, що бачив Макґонеґел, яка вела армію трансфігурованих металевих обладунків і горгулій проти велетнів. Гаррі трохи насолоджується уявними образами, дозволяючи припливу люті зігріти його пальці рук і ніг.
*****
Що далі вони спускаються сходами, то стає дедалі зрозуміліше, що з обох боків є великі втрати. Гаррі намагається не бачити облич тіл, що встеляють коридори, його душа розбивається і розривається щоразу, коли вони проходять повз одне з них.
На превелике нетерпіння і розчарування Драко, інші троє втручаються в кожну дуель, що трапляється їм на очі. Влучні прокляття Рона та бездоганно накладені Герміоною зурочення переламують хід поєдинків, а Гаррі добиває їх "Приголомшуючим закляттям". Вони повторюють цю схему знову і знову, аж поки слово "Ступефай" не вкарбується в мозок Гаррі так само, як "експеліармус". Весь цей час Драко стоїть осторонь, не тікаючи і не беручи участі.
Рон не залишає це поза увагою. Він весь час скаржиться, що Драко, принаймні міг би кинути Обскуро, і це могло б не лише накласти пов'язки на очі, а й можливо, повністю позбавити їх зору.
— Закляття так не діють, Роне! — наполягає Герміона, своїм роздратованим тоном в якому читається “чому люди такі дурні”. — Воно не може змінити призначення закляття, а лише посилити його вплив. Пов'язка на очах так і залишиться пов'язкою на очах.
— Гаразд, гаразд. Я все одно залишусь при своїй думці.
Драко продовжує ігнорувати їх, аж поки вони не натрапляють на Луну і Падму Патіл біля підніжжя вестибюлю, які борються з велетенським павуком і смертежером. Луна літає і стрибає крізь тріщини в лапах павука, як тренована балерина, поки Падма тримає смертежера на відстані. Цього разу Драко швидший за Гаррі, він робить два кроки за раз, ковзає на кілька футів, коли опиняється на твердій землі.
Він першим біжить до Луни, вигукуючи "Інсендіо", підпалюючи павука. Луна спритно ухиляється від махаючих ніг і наштовхується на Драко, намагаючись втекти. Але лише на секунду, бо наступної миті вона випростовується і вигукує: "Іммобулус!”
Павук завмирає на місці, все ще згортаючи заживо. Луна накладає на павука Силенціо, аби покласти край звукам його страждань.
— Драко, — спокійно каже вона. — Закінчи це.
Драко вагається. Злегка тремтячи, він врешті-решт тихо бурмоче закляття собі під ніс. Голова павука чітко відривається від тулуба, і його посмикування припиняється.
Закінчивши з цим, Луна кидається до Падми. Відволікшись, Падма відкриває рота, щоб вигукнути Таранталлеґра на адресу смертежера. На той час Гаррі, Герміона та Рон пробігають повз мертвого павука. Гаррі намагається не кривитися від огиди.
Танцюючий смертежер вигукує нецензурну лайку, і вона стає ще гірша, коли він бачить Драко та інших. За іронією долі, він починає проклинати родину Мелфоїв до самої могили, коли Падмі, вочевидь, вже все це набридло.
— Петріфікус тоталус! О, привіт, Гаррі. Що сталося? Тебе шукала Парваті. Не кажи їй, що я це сказала, але, здається, вона дуже близько до серця сприймає те, що ми можемо померти.
— Гаразд, — ніяково каже Гаррі. — Дякую, Падмо. За те, що залишилася на битву. І Парваті теж.
Падма у відповідь на це прямо сяє.
— Я обов'язково передам їй твої слова.
— Де Лонгботом? — запитує Драко у Луни, але Гаррі ледве чує її відповідь.
Він дивиться крізь великі вхідні двері. Цей хаос кольорів і людей, у масках і без, у шкільній формі і без, велетнів, павуків і дементорів, і какофонія звуків змушує його серце калатати в грудях. Як довго? запитує він себе. Скільки ще?
Швидко попрощавшись, Луна і Падма зникають у вирі хаосу. Як тільки вони зникають з поля їхнього зору, Драко спостерігаючи за битвою, вимагає у Гаррі його мантію.
— Для тебе теж, — суворо наказує Герміона. — Ми не можемо знати, що може статися, якщо в тебе влячить закляття, Гаррі.
Гаррі теж не знає, якщо вже на те пішло. Знає лише, що Волдеморт сам має це зробити. Цього достатньо, щоб пірнути під мантію, притиснутися до теплого, худорлявого тіла Драко. Проте тканина не закриває їх повністю, з-під подолу видніються їхні щиколотки.
— Рон? Готовий?
Рон киває головою, зціпивши зуби, стискаючи пальці Герміони в напрочуд ніжному жесті. Серце Гаррі стискається, але зовсім з іншої причини.
Як тільки вони спускаються сходами, він майже одразу бачить Джіні. Вона допомагає групі учнів боротися з ордою смертежерів. Потоки заклинань проносяться над головою Гаррі, він ухиляється, перекочується і ухиляється, міцно вчепившись рукою в згин ліктя Драко. Джіні кружляє навколо, коли Гаррі цілиться в неї поспішним "Протеґо", великий дерев'яний стовбур розлітається на шматки. Немає часу на розмови, на слова, тільки битва, і битися, битися, битися, віддати все, що в нього є, бігати по полю бою, відбиваючись від тварюк і смертежерів.
Вбити їх, – шипіння гримить у його мозку. Ти знаєш, що хочеш цього. Ти знаєш заклинання. Подумай, як гарно ти почуватимешся, як це принесе тобі задоволення...
Драко грубо смикає його, наполегливо шепочучи на вухо:
— Припини привертати до нас увагу! Ти не можеш врятувати всіх.
— Та мені байдуже, — гарчить Гаррі, кидаючи навмання в найближчого смертежера зурочення. Той перекидається навпіл, хапаючись за живіт. — Я хочу вбити їх якомога більше.
— Це просто чудово, Поттер, — каже Драко з гримасою. — Але я не повинен бути під перехресним вогнем, пам'ятаєш? Чи ти хочеш втратити перевагу?
— А що ти хочеш, щоб я зробив? — каже Гаррі, швидко стріляючи Протего навколо себе і Драко. — Просто дав їм померти?
— Ні, ти повинен дивитися на картину ширше, — відповідає Драко без жодної паузи, наче знав, що скаже Гаррі, і вже приготував контраргумент у себе в голові. — Хіба це не твоя фішка? Перестань відволікатися на дрібні битви.
— Гаразд, — Гаррі не втримався від сарказму, що просочився в його словах. — То я просто піду і попрямую на смерть, так? Так буде краще, чи не так?
Драко стискає щелепу. Вони наближаються до краю битви, де Макґонеґел контролює світ, здійнявши над головою обидві руки, з чарівною паличкою в одній руці, що нагадує Гаррі музичного диригента, який керує припливами і відпливами оркестру. Він штовхає Драко в живіт і киває підборіддям у тому напрямку.
Озирнувшись через плече, він бачить, що Рон і Герміона все ще б'ються на дуелі, допомагаючи Артуру Візлі вбити кількох замаскованих смертежерів.
Однак чим ближче вони підходять до Макґонеґел, тим очевидніше стає, що дементори починають їх оточувати. Спочатку Гаррі відкидає цю ідею як невдалу і рефлекторно відкриває рот, щоб вимовити закляття, але Драко зупиняє його.
— Не роби цього, — попереджає він. — Твій Патронус може нас видати. Експекто Патронум.
З палички Драко вилітає блискучий сріблястий лис і тісними колами оточує їхні невидимі постаті. Дементори повільно зменшуються, але багато з них все ще залишаються – притягуються – як це було з Гаррі на третьому курсі. Здавалось, що на нього демонтори мали набагато більший вплив на інший, і це викликало в ньому сором.
А тепер, тепер, правда вдарила на нього з силою цегляної стіни. Їх приваблює не він, а те, що всередині нього, що дає їм силу. Від цього його нудить, нудить від того, ким він є, від мерзоти, яка не повинна була б існувати.
Лисиця залишає їх, щоб приєднатися до битви. Гаррі спостерігає, як вона оббігає бійців, прослизає між їхніми ногами, стрибає та вигинається. І це видовище декого дивує, а декого і тішить, і вже скоро з'являються кінь, видра, коза, лебідь, заєць і тер'єр, один за одним, створюючи велике коло блискучого світла, яке дуже сподобалося б Дамблдору.
— Як ти це робиш? — запитує Гаррі, знову повертаючись до Драко.
Драко посміхається.
— Гадаю, я наздоганяю всю цю вечірку господарів Бузинної палички.
Гаррі все ще бачить справжній страх під натренованою маскою невимушеної холоднокровності. Драко може володіти наймогутнішою паличкою в історії, але він все одно не бажає зустрічатися з Волдемортом, якщо це можливо. Він дуже, дуже хоче запитати, який у нього боггарт.
Але зараз не час, вирішує він. Того факту, що Драко цілеспрямовано йде в напрямку Макґонеґел, яка все ще дириґує магічним оркестром, достатньо, щоб Гаррі відпустив це.
— Професоре, — гукає Гаррі крізь галас, добігаючи до них якраз тоді, коли останні дементори відступають. — Професоре? Ви мене шукали?
Макґонеґел кидає один погляд у їхній бік. Вона їх не бачить, але, здається, розуміє, що Гаррі, мабуть, під мантією. Не перериваючи своїх заклинань, які зараз душать одного з велетнів стовбуром дерева, що його він ніс, Макґонеґел промовляє. В той самий час, стогнучи, майже зруйновані обладунки розсікають закривавленими мечами товсту шкіру на його животі та стегнах.
— Ти знайшов ту річ, Поттер? — вигукує вона. Ще один помах – і одна з товстих гілок стовбура дерева пронизує горло велетня. Тепла кров булькає, стікаючи по грудях, щоб приєднатися до річки біля кишок. Гаррі витріщається на це.
— Так, — відривається він від цього видовища. — Ми знайшли її. Де Снейп, професоре?
— Зайнятий, — відповідає вона. — Він під дезилюмінуючими чарами у Вежі, охороняє дахи разом з іншими членами Ордену.
Ще один розсікаючий рух чарівної палички – і ще один велетень розсипається на купу велетенських кінцівок. Земля здригається від сили удару, але Макґонеґел здається абсолютно незворушною. Єдиним свідченням її втоми є той факт, що її тугий пучок вже не такий тугий, а плечі напружені, ймовірно, вони й боліли.
А потім усе завмирає, коли високий, холодний, жорстокий голос Волдеморта проноситься над полем битви, бренькаючи і розтинаючи повітря, піднімаючись по хребту Гаррі і лоскочучи у вухах. Патронуси розчиняються в небутті, знову вкриваючи світ темрявою.
“Ви билися доблесно, але марно. Я не бажаю цього. Кожна пролита крапля магічної крові – жахлива втрата. Тому я наказую своїм військам відступити. За їх відсутності, поховайте своїх загиблих з гідністю. Гаррі Поттер, я звертаюся безпосередньо до тебе. Цієї ночі ти дозволив своїм друзям померти за тебе, замість того, щоб самому зустрітися зі мною. Немає більшої ганьби. Приєднуйся до мене в Забороненому лісі і зустрінься зі своєю долею. Якщо ти цього не зробиш, я вб'ю всіх до останнього чоловіка, жінку і дитину, хто спробує сховати тебе від мене”.
*****
У Великій залі Гаррі заціпеніло сидить на одній із довгих лавок, що вишикувалися вздовж стіни. Він не хоче цього бачити, але нічого не може вдіяти. Холодні, мертві тіла бійців, покладені біля Головного столу пліч-о-пліч, очі заплющені назавжди, груди нерухомі. Він думає про те, що дихання сприймається як належне, і згадує панічні напади Драко, його задишку і жах від того, що він не може набрати повітря в легені.
Він думає про своє дихання, вдих, видих, вдих, видих. Він думає про своє серце, яке намагається зберегти йому життя, заліковує рани, ще не знаючи, як здатися. Але мусить. Гаррі майже вибачається перед ним.
Але ридання Падми все ще дзвенять у його вухах. Він думає, що вона, можливо, й досі плаче, згорбившись над тілом Парваті, сховавши обличчя на грудях сестри і вчепившись пальцями в її мантію. А потім, коли цей спогад виходить на рівень свідомості, він розплутує його, і перед ним постає кляте слайд-шоу, викарбуване в глибині його заплющених повік.
Террі Бут і Захаріас Сміт, Джастін Фінч-Флетчлі та Алісія Спінет.
Ще щонайменше п'ятдесят студентів, деяких він знав побіжно, з деякими вчився разом, а деяких навіть ніколи не бачив. Вони всі воювали і всі загинули, а Гаррі сидить тут, і його серце все ще калатає і спотикається в грудях, хоча на їхньому місці завжди мав бути він.
Найгірше, думає він, Ремус і Тонкс. Лежачи на спинах одне біля одного, вони втупилися в темне небо, всипане зорями Великої зали, але нічого не бачать. Гаррі ще не бачив Тедді, навіть не знає, де він, і відчуває, як істеричний сміх підступає до горла від того, що Тедді теж ніколи не матиме хрещеного батька.
Гарячі сльози котяться по його щоках, просочуючись крізь подряпини, бруд і піт, нашвидкуруч загоєні дрібні рани, крізь ріденьке волосся на щелепі, пульсуючим ритмом стікаючи на горло.
Гаррі не знає, як довго він так сидить. Це могли бути години, або дні, або секунди. Це вже не має значення. Важливо те, що він мусить зробити. Що він повинен був зробити в першу чергу.
Сховавши ноги під поділ мантії, Гаррі поправляє її, коли піднімається на ноги. Без додаткової маси Драко мантія ховає Гаррі так само, як і завжди, надійно й ефективно, безпечно й тепло. Він дозволяє собі лише кілька миттєвостей спостерігати за Роном і Герміоною на тому боці, оточеними Візлі. Вони зараз відволікаються, час від часу перемовляючись словами, яких Гаррі не чує.
Востаннє оглянувши Велику залу, Гаррі виходить.
****
Самотня постать сидить біля підніжжя великого дерева, прихована темними тінями лісу позаду. Незважаючи на це, не можна помилитися з білим світлим волоссям, що мерехтить, як вогонь Нурі.
Драко здіймається на ноги, з чарівною паличкою в руці, виснажений, закривавлений і побитий, і Гаррі більше ніколи не побачить його таким...
Це не схоже на Джіні. Немає квітчастого шампуню з запахом Берроу, що піднімається з зілля, пробуджуючи його почуття, його бажання, його прихильність. Немає дружби, що зароджувалася протягом шести років, немає дитячих захоплень знаменитостями, вони ніколи не грали в одній команді. Немає крадених поцілунків по кутках, немає заспокійливих обіймів після важкого дня, сповненого чуток, немає "все гаразд, я розумію".
Драко якимось чином примудрився зробити його життя ще складнішим, ніж воно має бути. Він намагався збити Гаррі з ніг, коли решта світу була зайнята його підйомом, роблячи з нього героя, який збирався врятувати їх з лап злого Темного Чарівника. Драко не пахне квітами, він пахне відкритим багаттям під зорями і арктичним вітром, що огортає намет. Зіллям, з яким возився в тиші ночей, дряпанням пера.
Як шампунь Гаррі, яким він користувався тижнями, одеколон Гаррі, рушник Гаррі. Як ягоди і жахливе Ронове рагу, як свобода, якої Гаррі ніколи раніше не знав, свобода, яка приходить з грошима, з можливістю витрачати їх на розкішні страви з усього світу, оксамитові гладкі сорочки, що ковзають по шкірі, бездоганно облягаючи її так, як Гаррі ніколи не облягав їх.
Драко ніколи не казав, що це нормально, я розумію. Він ніколи не погоджувався на Гарріні пояснення, виправдання, відмовки. І це несправедливо, чи не так? Порівнювати його з Джіні? Порівнювати його з рештою світу? Це не так, Гаррі знає, і все ж таки.
— Отже, — каже Драко, стоячи за кілька футів від нього. — Це все?
Гаррі киває.
— Це все.
Щелепа Драко стискається. Він ковтає,
його бліде горло здригається. Гаррі не може дивитися вище його плечей, тож втуплює погляд у далеку темряву, уявляючи радісне обличчя Волдеморта по той бік.
— Я думав, ти допомагаєш Снейпу з зіллям?
— Допомагав, — каже Драко. — А тепер не допомагаю.
Він радий, що Драко вирішив супроводжувати Северуса, а не стояти на варті. Мадам Помфрі по вуха в поранених, і їй потрібні зілля, якомога більше і якомога швидше. Гаррі думає, що якби хтось інший наказав Драко допомагати, він би, мабуть, просто відмовився. Але Драко рідко коли міг опиратися вказівкам Северуса, єдиний випадок, про який Гаррі може згадати, – коли він не хотів, щоб той заважав йому в його справі полювання на Дамблдора.
— Поглянь на мене.
Гаррі дивиться. І перестає дихати.
— Якщо ти збираєшся померти, — грубо каже Драко, скрививши губи, зіщуливши сріблясті очі, — то май кляту порядність попрощатися.
— Я… — Гаррі починає, робить паузу, прочищає горло. — Я сказав Невілу вбити змію. Він був – Коллін Кріві – він навіть не був повнолітнім. Рон і Герміона – вони б це зробили. Спробували б зупинити мене. Спробували б знайти інший спосіб. Але ж ми вже давно знаємо, що його не має? Це єдиний шлях.
Драко важко дихає, його груди швидко здіймаються.
— Як тільки я помру, обітниця розірветься, — тихо продовжує Гаррі. — Але я попрошу тебе залишитися. Щоб закінчити битву. Щоб допомогти Рону і Герміоні. Я знаю, що ти хочеш піти, знаю, що тобі не потрібна ця війна – але, Драко. Ти їм потрібен. Ти можеш закінчити цю війну.
Драко робить обережний крок ближче, тепер у межах досяжності Гаррі, якщо той вирішить простягнути руку і схопити його за плече.
— Який сенс, Гаррі? — Його голос твердий, сталевий. — Навіть якщо ми якось вб'ємо змію, йти проти Редла – це ще більша дурість.
І Гаррі відчуває дуже, дуже сильне бажання нагадати йому, що він володар Бузинної палички, що він компетентний чарівник, незважаючи на свої упередження, що якщо він зміг вивчити Патронус за тиждень, то зможе зробити більші речі, такі речі, як смертельно поранити людину, яка ув'язнила його у власному будинку, яка вбила його батьків.
— Ти думаєш, що все це дурниці, — натомість каже Гаррі, відчуваючи, що в його словах звучить роздратування.
— Що ж, так воно і є. І ти теж дурний, бо робиш це.
— Не вдавай тепер здивованого, — дражниться Гаррі, намагаючись зробити вигляд, що все гаразд.
Драко лише хитає головою.
Мовчання між ними зростає, затягується, наче потворна лоза, що обвиває Гаррі горло. Його серце калатає в грудях, компенсуючи всі удари, яких йому бракувало в цьому житті. І Гаррі з приголомшливою ясністю усвідомлює, що сумуватиме за цим блідим засранцем.
— Мені треба йти, — каже він тихо і м'яко. — Драко... дякую тобі. За все.
Драко схиляє голову. Він дивиться на свої черевики, глибоко вдихає, і притискається до Гаррі.
— Не дякуй мені поки що. Ще побачимося, Поттер.
Гаррі кліпає, здивований холодним тоном, дивиться, як Драко віддаляється і зникає за хатиною Геґріда. Йому потрібно кілька секунд, щоб зібратися з думками, пальці міцно стиснуті, стукач – його найперший стукач – тріпочеться його долоні.
Гаррі входить до лісу.
*****
Воно того варте, думає він, відчуваючи, як його нерви заспокоюються, коли він бачить Джеймса Поттера, Лілі Еванс, Сіріуса Блека та Ремуса Люпина, які гордо стоять навколо нього в колі.
Сіріус каже йому, що це буде швидше і легше, ніж заснути. Ремус наполягає, що Тедді виросте в кращому світі, безпечнішому світі, який допомогли побудувати його батьки і хрещений батько. Лілі каже, як його люблять, і завжди будуть любити, і що він Гаррі, і завжди буде Гаррі, і Гаррі відчуває, як його душа, інша, в'яне від її слів, як Том Редл, зникає від її блискучого тепла.
— Ви залишитесь зі мною? — запитує він тихим голосом.
Джеймс посміхається.
— До самого кінця.
****
Холодна посмішка Тома Редла розпливається на його губах, коли він піднімає руку.
Гаррі думає про чайок і кенгуру, про білосніжні пляжі, про грецьке рагу з яловичини, яке він ніколи не куштував. Він думає про гарненьку дівчину з маглівської школи, до якої йому ніколи не вистачало сміливості підійти. Він думає про політ над Тихим океаном, сидячи на своїй "Вогнеблискавці" і розтинаючи пальцями ніг безмежне море. Він думає про іншого очкастого хлопчика, який щойно дізнався, що він чарівник, і заходить до зоомагазину, щоб вибрати собі першого чарівного компаньйона.
Гаррі думає про багато речей, про весь той досвід, якого йому бракує, про те, чим йому доводиться жертвувати, бажаючи, щоб цього не було, але знаючи, що це необхідно зробити. Зрештою, це більше, ніж він сам. Це більше, ніж один Ґрифіндорець з його пошкодженим мозком і грандіозними планами, та й взагалі, чого він очікував, якщо не чергового жахливого плану з високою ймовірністю неминучої смерті?
— АВАДА КЕДАВРА!
За долю секунди, поки заклинання доходить до нього, останнє, що чує Гаррі, – це рев дракона, що роздирає нічне небо, синьо-біле полум'я, що ллється з небес, перш ніж яскраво-зелений колір огортає весь його світ.
****