Принц
*****
Мінерва Макґонеґел бере на себе всю відповідальність.
Вона виводить Гаррі та Луну з вітальні Рейвенкло сходами внизу, на ходу посилаючи свого патронуса до інших професорів Гоґвортсу, аби попередити їх. Гаррі пояснює як з Кімнати на вимогу потрапити до “Кабанячої Голово”, і тільки тоді Макґонеґел погоджується відправити учнів на сьомий поверх.
Їхньому плану на заваді стає поява Северуса Снейпа, що вийшовши з тіні стає на їхньому шляху. Його довге та темне волосся звисає на його сухорляве, змарніле обличчя, засмальцованими прядками. Він одягнений у свою звичайну широку чорну мантію і дивиться на Гаррі примруженими очима.
У своїй люті Гаррі забув знову одягти мантію.
— Гаррі Поттер, — шовковистим тоном вітається він, піднявши чарівну паличку, одним оком дивлячись на Макґонеґел. Він згинає ліву руку. — А я то думав… чому ж Темного Лорда викликали так терміново.
Ненависть закипає в глибині його шлунку. Гаррі кидає на чоловіка нищівний погляд. Він відчуває себе досить роздратованим, щоб сказати:
— Дамблдор завжди знав усе, що відбувалося в школі. Ви ж не справжній директор, чи не так? Вбивство попереднього не обов'язково гарантує славу і владу.
Холодні очі Снейпа звужується до щілин.
— Тільки ти дбаєш про славу, Поттер. Так само, як і твій батько, як я бачу.
— Заткнися, — шипить Гаррі, а на кінчику його язика крутиться закляття.
На обличчі Снейпа промайнуло легке здивування. У минулому Гаррі ставився до Снейпа вкрай нешанобливо, але ніколи так грубо, недбало, наче розмовляв з однолітком. Це приносить йому похмуре задоволення, і він думає, що мав би зробити це набагато раніше.
Снейп, з іншого боку, набуває свого типового нечитабельного виразу обличчя, наче він практикує Оклуменцію впродовж всього часу.
— Темний Лорд на підході, Поттер. Тобі краще тікати, поки ти ще маєш на це можливість. Твій батько зробив би це, підібгавши хвіст. У буквальному сенсі.
Гаррі хоче кинути ще один круціатус. Хоче застосувати всі темні закляття, які є в його арсеналі, і єдине, що його зупиняє, – це те, що душа Волдеморта насолоджуватиметься цим, грітиметься в ньому, заохочуючи його. А Гаррі зараз не в тому настрої, щоб задовольняти її бажання.
Здається, Снейп це розуміє, бо його паличка стає твердішою, готовою відбити будь-яку атаку, що наближається.
— Де Драко?
Це питання збиває Гаррі з пантелику. Він кілька разів моргає, перш ніж згадує, що Снейп дав Незламну обітницю, погодившись оберігати Драко, погодившись захищати його. Але Нарциса мертва; обітниця, мабуть, порушилася. У Снейпа немає більше причин турбуватися про власне дорогоцінне життя.
— Не ваша справа.
Щось змінюється на обличчі Снейпа від Гарріного тону. Здається, він зупиняється на якусь крихітну секунду; його холодний, чорний погляд повністю втупився в Гаррі. Гаррі не ворушиться. Він дивиться вперед, чекаючи, на наступну дію Снейпа.
І Снейп її робить.
Це - ну, це несподівано, але тонко. Спочатку Гаррі взагалі не усвідомлює, що відбувається, вважаючи, що він просто просіює свої спогади, оскільки вони обговорюють місцезнаходження Драко. Для Гаррі цілком природно думати про Драко, про те, як він його врятував, про те, як Гаррі засинав, дивлячись на його силует на тлі заспокійливої какофонії океанських хвиль. Як Драко, хитаючись, закривавлений і виснажений, кричав на них трьох, щоб вони скоріше вилізли на дракона, як він був такий впевнений, що Нурі не небезпечна і не загризе їх в якості вечірньої закуски. Як Гаррі постійно спостерігав за ним, чекаючи, що Драко просто підніметься і піде, заявляючи, що бути мертвим було б набагато краще, ніж померти поруч з Гаррі, але Драко так і не зробив цього. Він спав поруч з Гаррі, коли Рон чи Герміона заступали на нічну зміну, і Гаррі засинав, прислухаючись до його уривчастого дихання, бо він зламав ногу, бо він вирішив взяти участь у великому плані Гаррі.
Гаррі згадує свій останній спогад, коли Драко плакав на холодній кам'яній підлозі Кімнати на вимогу, він тремтів, притискаючись до Гаррі, кажучи, що це він у всьому винен. І Гаррі згадує, як востаннє Драко не витримав, коли…
Герміона дістає з сумки горнятко і ставить його між ними, поруч із чайником.
— Він їх створює.
— Крестражі, — пояснює Рон.
Мелфой дивиться на чашку так, ніби вона може його вкусити.
— Що це ще за довбані крестражі?
Гаррі прочищає горло.
— Частина його душі живе в них.
А далі все пішло під укіс. Його спогади мчать швидше, ніж це має бути, наче хтось фільтрує їх, підштовхує і промацує, бігає порожніми коридорами, відчиняючи двері за дверима, і так само швидко їх зачиняє. Це хаос кольорів і сцен, і звідкись просочується сміх, затиснутий між суцільною панікою і страхом; хтось намагається вбити в тебе якийсь клятий сенс, і ти голосно регочеш, а за ним – мат, і я відчуваю, що все це лайно варте того, щоб побачити, як Мелфой цокає високими підборами.
Гаррі намагається втримати пісок, кожна піщинка вислизає крізь тріщини, і чим сильніше він стискає пальці, тим швидше вони падають.
— Ти хочеш сказати, що в тілі Гаррі є частинка душі Самі-Знаєте-Кого з тієї ночі? Ось чому їхні розуми пов'язані? Але ж це означає...
— Я – горокракс, — заціпеніло промовив Гаррі.
— Я впевнений, що бути замороженим менш боляче, ніж згоріти живцем, — саркастично каже Рон.
— Так чи інакше, ми дізнаємося напевно, адже я ж – горокракс.
Рон міцно хапає його за лікоть.
— Не треба, Гаррі. Я дуже сумніваюся, що вони обидва мають рацію...
— Та я ж пpoстo пoжартував...
— Я так і думав, — задоволено каже Мелфой. — Ти не можеш просто так просити це у інших людей, Поттер. Ти робиш з інших вбивць, бо сам готовий за це платити. А як же вони?
Гаррі безрезультатно ковтає нудоту.
— Гадаю, я просто загину в бою.
— Ніхто тебе не чіпатиме, — беззаперечно повідомляє йому Мелфой. — Всі смертежери мають суворий наказ взяти тебе живим. Редл хоче зробити це сам.
Раптом Гаррі відчуває, як його свідомість смикають з такою силою, що він наштовхується на Луну. Макґонеґел різко гукає Поттера, а Луна обіймає його за плечі, але шкоди вже завдано.
Очі Снейпа широко розплющені й перелякані, і Гаррі ніколи в житті не бачив його таким шокованим. Його обличчя повністю змінюється.
Рука Снейпа з чарівною паличкою злегка опустилася сама собою. Важко дихаючи, Гаррі випростується. Перша думка, яка промайнула в його голові, це те, що гру закінчено, але потім – Волдеморт вже знав, що Гаррі полює за горокраксами, підбираючись все ближче і ближче до того, щоб зробити його смертною людиною. Навіть якщо Снейп поспішить до свого дорогого Лорда з новиною, це не буде справді новиною.
— Злякались? —насміхається Гаррі, дозволяючи своїй люті на Снейпа, на все, поглинути його. Він думає, що з нього досить страху, що він може злетіти на дах Гоґвортсу і кричати, розповідати всім, що Волдеморт робить, чи зробив, і що хтось має просто прикінчити його, щоб Волдеморт міг померти. — Ви повиненні пишатися людиною, якій служите.
Макґонеґел насторожено спостерігає за ними. Гаррі знає, наскільки Снейп вправний легілимен; він був його піддослідним кроликом більше, ніж йому зручно визнавати. Снейп знає, наскільки слабкий розум Гаррі, наскільки він розбитий і фрагментований, наскільки легко зламати стіни. З іншого боку, Гаррі також розуміє, що Снейпу не знадобилося багато часу, щоб дізнатися про речі, які його в біса не стосуються.
Тоді Снейп кричить:
— Мінерво, забарикадуй школу. Ми не можемо впустити Темного Лорда в замок, доки Поттер не знайде загублену річ. Де Керроу?
*****
Коли Гаррі та Луна повертаються на сьомий поверх, Гаррі відчуває, що в нього в боці все колись. Він хапається за нього і починає несамовито крокувати, щоб відчинити Кімнату. На півдорозі його другого кроку двері відчиняються.
Рон, Герміона, Драко і Невіл вибігають назовні.
— Що в біса сталося, Поттер?
— Гаррі, з тобою все гаразд?
— Це правда? Він прийде?
Серце Гаррі стрімко калатає.
— Звідки ви знаєте?
Драко простягає руку вперед, на його блідій шкірі ожила Темна Мітка. Вона чорніша, ніж будь-коли до того, змія звивається. Гаррі хоче її знищити, керуючись чистим інстинктом.
— Хтось доторкнувся до неї.
Гаррі кривиться, розповідаючи їм короткий перебіг подій. Що сталося у вітальні Рейвенкло, який план Макґонеґел, і як Северус Снейп – Драко пересмикується при цьому імені – допомагає їм.
— Що за чортівня?
Рон обертається до Луни, вважаючи, що вона може бути зараз найрозсудливішою з них двох. Луна лише знизує плечима і каже:
— Він бачив все таке саме, що і я.
І цього разу Гаррі хоче обійняти її, міцно притиснути, поцілувати на знак вдячності, якби це могло зійти йому з рук. Сам він не має жодного уявлення, чому Снейпу можна довіряти, окрім того, що Снейп щойно дізнався про горокракс і перше, що він зробив, – дав Гаррі шанс знайти його.
Звичайно, це може бути пасткою. Звичайно, Снейп хоче захистити Гаррі, бо якщо Гаррі живий, то живий і Волдеморт. Звичайно, у Снейпа є ідеальний привід піднести Гаррі Волдеморту на срібній тарілочці, і Волдеморт може тримати його прикутим у підземеллі, підтримувати в ньому життя, щоб він міг жити. Звісно, Снейп завжди був підозрілим, але Дамблдор чомусь довіряв йому, і Гаррі думає, що хоче вірити старому.
Снейп убив Дамблдора, поза всяким сумнівом. Але Снейп також охоче дав Гаррі ампулу зі спогадами з інструкціями, як користуватися думозбіром у кабінеті директора, сказавши, що пароль – Дамблдор.
Герміона дивиться на Гаррі так, ніби вважає, що Гаррі може бути більш пошкоджений через горокракс, ніж вони раніше думали. Так, ніби Гаррі повинен пройти обстеження у цілителів Мунґо, просто щоб перестрахуватися. Щоб переконатися, що Гаррі не втратив здатність розсудливо мислити.
Вони йому не вірять і Гаррі їх у цьому не звинувачує. Вiн сам собi зараз не вipить.
— Макґонеґел попросила всіх учнів зібратися у Великій залі. Вона хоче організувати захист на випадок, якщо прибудуть війська смертежерів. Вони будуть тут з хвилини на хвилину.
Невіл голосно лається; він відступає назад до зали, оголошуючи, що вони офіційно перебувають у стані війни. Він обіцяє покликати членів Ордену. Луна йде позаду.
— Ми що, серйозно збираємося довіряти Снейпу? — недовірливо запитує Рон. — Після всього того лайна, що він накоїв?
Гаррі глибоко видихає. Він дістає з кишені мантії скляну ампулу, в якій закручуються тоненькі цівочки. Герміона здивовано ахає.
— Його спогади, — підтверджує Гаррі, ховаючи їх назад. — Я мушу їх побачити.
— Таємна кімната, — нагадує Рон, дивлячись на флакончик в Гарріній мантії так, наче це був горокракс, і все ще не бажаючи вірити Снейпу. — Ми з Герміоною підемо туди.
Чиста віра, яку Рон виявляє до Гаррі, всупереч усім негараздами – попередня Ронова зрада розпадається в ефірі, ніби її ніколи й не було, стираючи кожну краплину образи, яку Гаррі затаїв, до такої міри, що навіть душа Волдеморта не змогла забрати її до себе, щоб насолодитися нею.
— Гаразд, — каже Гаррі, знімаючи мішочок з шиї. Він витягує чашу, в якій слабко б'ється пульс, і нутрощі Гаррі смикаються у відповідь. Він без коментарів віддає його Ронові. — Драко, ти йдеш зі мною.
Вони розходяться. Рон і Герміона біжать коридором до ванної кімнати Стогнучої Міртл, а Гаррі веде Драко до кабінету Дамблдора. Драко дивно мовчить усю дорогу, навіть не реагуючи, коли учні, одягнені в піжами та нічні халати, витріщаються, перешіптуються, показують пальцями серед переляканого сум'яття.
Коли вони виходять у коридор, він порожній. Гаррі краєм ока дивиться на Драко. Голова Драко схилена, щелепа стиснута, і Гаррі ковтає.
— Що? — вигукує Гаррі, зупиняючись перед горгульями, що охороняють кабінет.
Драко підводить голову. Його сірі очі бурхливі, як ураган, темні хмари збираються, згуртовуються проти Землі, вітер набирає швидкості, піднімається, росте, наростає, а потім у небі гримить грім, блискавки розколюють небеса навпіл.
Гаррі перестає дихати.
Коли Драко нарешті заговорив, його голос був твердим, грубим і хльостким. — Северус хотів допомогти мені минулого року. Я відмовився. Коли прийшов час, він все одно мусив це зробити, бо я був занадто боягузливим. Я бачив це на власні очі, як Снейп застосував Аваду Кедавару до Дамблдора. А потім він відвів мене в Маєток, наказавши сидіти в своїй кімнаті. Я не залишився. Я сховався і чув, як він кричав на мого батька. Мама прийшла до мене тієї ночі, сказала, як сильно вона мене любить, що ніколи не хотіла для мене такого.
Тож вони про це говорять. Гаррі знав, що не зможе уникати цього вічно, але навряд чи зараз для цього підходящий час. Волдеморт скоро буде тут зі своїм військом, військом, в якому не буде Люціуса і Нарциси. Здається, Драко думає про те саме, бо його обличчя знову ледь не кришиться, сірість очей сяє, а потім він моргає кілька разів і відвертається.
— Я знаю, — просто каже Гаррі. — Я був там.
Голова Драко різко повертається до нього, і все його тіло застигає у шоці. весь його біль змішується зі злістю на Гаррі; його губи викривляються в презирстві.
— Перепрошую?
— На Астрономічній вежі. Я був під мантією, і все бачив. В ту мить, я дуже хотів убити Снейпа просто на місці.
Очі Драко звужуються.
— Снейпа, не мене.
— Не тебе.
Гаррі ковзає поглядом по обличчю Драко. Він вивчає його, бо не може відвести погляд. Драко завжди вдавалося привернути його увагу, ще з тієї миті, коли вони зустрілися у мадам
Малкім, коли Драко приміряв мантії, а Гаррі загубився всередині, будучи розгубленим, наляканим і схвильованим. Навіть коли Драко увірвався до їхнього купе, бажаючи побачити знаменитого Гаррі Поттера, простягуючи руку для рукостискання з причин, які в той момент його одинадцятирічний розум вважав важливими. Та він образив Рона, образив Геґріда та образив Герміону. Після цього Драко продовжував активно виступати проти Гаррі, бажаючи зробити його життя якомога жалюгіднішим, насміхаючись і знущаючись, він містив будучи ображеним і розлюченим.
Аж поки Гаррі не став свідком його першого зриву у ванній, поки Гаррі не побачив на власні очі, що Драко Мелфой так само розгублений і наляканий, як і він сам. Доки Гаррі не простягнув руку в знак запрошення, обіцянки солідарності, якщо Драко пообіцяє те саме у відповідь. Вони зв'язали себе не на життя, а на смерть, бо довіра була їм чужою.
— Пам'ятаєш, коли нам було одинадцять? — каже Гаррі. М'яко й ностальгійно, посміхаючись трохи сумно, бо Драко вже сімнадцять років, він сирота, і Гаррі хоче його обійняти.
Перш ніж Драко встигає відповісти, перш ніж він встигає смикнутися, світ зміщується, і Гаррі хитається, хапаючись за кам'яну горгулью для підтримки, коли високий, холодний, жорстокий голос проникає крізь самісінькі стіни. Він непомітно помічає, що Драко в жаху відступив назад, крутячи головою, намагаючись визначити джерело голосу.
“Я знаю, що ви готуєтесь до бою. Але ваші зусилля марні. Ви не можете битися зі мною. Я не хочу вас вбивати. Я з великою повагою ставлюся до вчителів Гоґвортсу. Я не хочу проливати кров чарівників”.
Гаррі наосліп хапається за руку, що простягається вперед, і Драко ловить її; вони випростовуються, обмінюються приголомшеним поглядом і розуміють, що "Сонорус" Волдеморта лунає просто з повітря.
“Віддайте мені Гаррі Поттера, — продовжує Волдеморт, і пальці Драко стискаються, — і ніхто не постраждає. Віддайте мені Гаррі Поттера, і я залишу школу недоторканою. Віддайте мені Гаррі Поттера, і ви будете винагороджені. Маєте час до опівночі".
Тиша, що настає після цього, оглушлива.
Потім Драко огризається.
— Чого ми чекаємо?
Гаррі не рухається. Його пальці розслабляються, але Драко не відпускає їх. Його серце боляче калатає, у вухах дзвенить, очі розфокусовуються, і Драко пливе в його видіннях. Це може бути кінець. З усім цим. Все, що Гаррі має зробити, це дочекатися Волдеморта за брамою, і ніхто не помре. Гаррі може врятувати їх усіх.
— Ти не можеш врятувати всіх, — різко каже Драко, сірі очі прикипіли до нього, і в них блискавично блискає грім. — Мені байдуже, яку гівняну, божевільну, грандіозну схему ти плануєш, але Северус дав тобі ту ампулу не просто так. Ми повинні дізнатися, що це, перш ніж ти зробиш щось дуже дурне, наприклад, вийдеш на вулицю з піднятими довбаними руками.
— Ти ж його чув, — заціпеніло каже Гаррі.
— І що? — запитує Драко. — Відколи це ми почали вірити всьому, що каже цей лисий придурок? Хто сказав, що навіть якщо ти здашся, він не візьме замок в облогу і не вб'є всіх? Включно з Грейнджер і Візлі. У тому числі й дівчину Візлі. Гоґвортс у будь-якому випадку перетвориться на руїни, і ти це знаєш. Тому який, бляха, пароль?
Гаррі намагається заспокоїти своє серце і випалює:
— Дамблдор.
— Чудово, — бурмоче Драко, коли кам'яні горгульї відскакують від нього.
Він тягне Гаррі повз них на рухомі сходи. Він тягне Гаррі до важких дерев'яних дверей і заходить всередину. Він тягне Гаррі до великого столу, що стоїть посередині, і відпускає його лише тоді, коли йому доводиться обшукати все навколо, щоб знайти думозбір.
Гаррі повільно збирається з думками, швидко кліпає очима, придивляючись до оточення. Вони в кабінеті Дамблдора. Вони в кабінеті Дамблдора. Гаррі обшукує все, придивляючись, але всі портрети порожні. Мабуть, вони порозбігалися по інших частинах замку, коли Волдеморт погрожував війною.
Гаррі думає про Герміону і Рона в Таємній кімнаті. Йому цікаво, про що вони думають, або панічно бояться, що Гаррі добровільно погодиться на умови Волдеморта. Він сподівається, що вони все одно знищать горокракс, і він впевнений, що знищать. Це допомагає йому трохи заспокоїтися, дає сили пересунути ноги, підійти до шафи, де захований думозбір, і витягнути його.
Драко видає звук схожий на роздратування, що лунає з самого горла, через те, що Гаррі не міг сказати йому раніше, що знає, де ця клята річ, що йому довелося влаштувати справжній обшук і змарнувати дорогоцінний час.
Гаррі виймає ампулу, коли до нього приєднується Драко. Він вихлюпує вміст у посудину; вихор збільшується, форми та обриси невиразно розцвітають. Гаррі хапає Драко за лікоть і тягне його за собою.
*****
Це його мати, десятирічна, радісно демонструє магію переляканій Петунії. Снейп жадібно шпигує за ними – за нею – і Гаррі застигає на місці, спостерігаючи за розвитком подій: Лілі докоряє Снейпу, а потім біжить за Петунією, щоб заспокоїти її.
Сцена то зникає, то стрімко розгортається знову.
Знову і знову Снейп дружить з Лілі, над ним знущаються Джеймс і Сіріус, а Ремус і Пітер не зупиняють їх навіть тоді, коли повинні.
Знову і знову Лілі сперечається зі Снейпом біля портрета Товстої Леді, змушена розмовляти, бо Снейп сказав, що не піде, поки Лілі не зробить цього, залишиться прямо в коридорі, навіть якщо це означатиме цілу ніч.
Знову і знову, і Лілі мертва, Джеймс мертвий, а Снейп плаче, як поранений звір, у кабінеті Дамблдора, ображений, зраджений і переможений, звинувачуючи Дамблдора в тому, що він порушив своє слово.
Знову і знову Снейп ненавидить Гаррі до глибини душі, бо Гаррі схожий на Джеймса, а Джеймс знущався над ним, мучив його, забрав у нього Лілі і вбив її. Він ненавидить Гаррі, бо в Гаррі очі Лілі і більше нічого від неї, принаймні зовні, і він ненавидить Гаррі, бо Лілі була розумною в зіллях, блискучою в цьому, і він ніколи не хотів би, щоб Гаррі був добрим у чомусь, у чому була Лілі, бо вона мертва, і Гаррі винен так само, як і Джеймс.
Він сам винен, і він чудово грає свою роль у каятті. Він ненавидить Гаррі, але він ніколи не міг ненавидіти Лілі, незалежно від того, наскільки вона була зла на нього, незалежно від того, що вона ніколи не бачила його любові, незалежно від того, що вона ніколи не могла її прийняти, тому що Снейп був слизеринцем, інтелектуально допитливим, любив темні мистецтва і був блискучим у цьому.
Це все трагічно і сумно, і Снейп стискає мертве тіло Лілі, навіть не помічаючи, що її однорічна дитина в ліжечку позаду нього плаче, а шрам від блискавки на його лобі червоніє.
Дамблдор проводить багато часу з Гаррі, і Снейп це ненавидить. Це несправедливо, лютує він, коли Снейп щодня ризикує своїм життям, щоб захистити дитину, яку він ненавидить, дитину, яка йому навіть не рідна, а Дамблдор все одно йому не довіряє.
А коли довіряє, Снейп жалкує, що не довіряє.
Тому що Гаррі має померти, тому що Гаррі – останній горокракс, який має бути знищений, і Волдеморт сам має це зробити.
А Дамблдор хоче зробити з нього героя, апелювати до співчутливої сторони, якої в ньому не існує, копаючи і ставлячи запитання, сумніваючись, чи не змінилася його вірність. Снейп дістає свою чарівну паличку, насміхаючись над самою думкою про неї, і в його очах безпомилково читається любов, коли він спостерігає за сріблястою ланью, що граціозно стрибає довкола нього.
— Після всього цього часу?
— Завжди.
Тому що, звісно. Лілі була Лілі Еванс до того, як стала Лілі Поттер, але це не має значення, бо Лілі завжди була Лілі, завжди буде Лілі, а отже, завжди, завжди матиме Северуса.
*****
Макґонеґел відвела молодших учнів до Кабанячої Голови через Кімнату за вимогою, дозволивши старшим учням залишитися на битву на власний розсуд. Члени Ордену розділили замок між собою для підготовки до битви. Коли Гаррі та Драко заходять до Великої зали, вони помічають Снейпа, що стоїть, а Артур Візлі, Кінгслі Шеклболт і Ремус Люпин притискають його до кутка.
Гаррі мчить через залу, прориваючись крізь натовп, ігноруючи привітання і голоси, що кличуть його. Він чує, як Блейз виразно озивається до Драко, що...
— Зачекайте, зачекайте, зачекайте, — Гаррі кидається між ними, широко розкинувши руки, а Драко зупиняється поруч з ним, застережливо піднявши свою паличку.
Шок від побаченого Гаррі, і від того, що Гаррі з Драко, і від того, що Гаррі і Драко фізично захищають Снейпа, перекривається праведним гнівом. Принаймні, з боку Кінгслі та Ремуса. Артур, з іншого боку, здається більш готовим вислухати Гаррі, або, можливо, не бажає заподіяти Гаррі шкоди в будь-якому випадку.
— Він – з ним усе гаразд, — промовив Гаррі. — Снейп – Дамблдор йому довіряв.
Ремус робить крок уперед. Його обличчя стомлене, але він здається молодшим, ніж Гаррі коли-небудь бачив. Гаррі дуже хочеться запитати, де Тедді.
— Доки він не вбив Дамблдора.
— Ні, — огризається Драко, підтримуючи його. — Він не вбивав.
— Ні? — недовірливо повторює Артур, так, як це робить Рон. Рон робить це так, як робить Артур. — Що значить "ні"?
— Драко правий. Снейп – ми йому довіряємо. Вiн на нашому боцi. Ви можете запитати Дамблдора, – Гаррі невиразно махає рукою. — Якщо знайдете його, то запитай. Він відвідує інші портрети.
— Гаррі, — зітхає Ремус, виглядаючи виснаженим і напруженим. — Я хочу, щоб ти був упевнений, гаразд? Ти... ти сказав, що містеру Мелфою можна довіряти...
— Йому можна...
— А тепер ти кажеш, що людині, яка вбила Дамблдора, можна довіряти? Людині, яка є смертежером і весь цей час служила Сам-Знаєш-Кому, можна довіряти?
— Ти вже казав це одного разу, — відповідає Гаррі. — Ти вірив у розсудливість Дамблдора, а я – ні. Що Дамблдор мусить знати щось таке, чого не знаємо ми, або – щось таке...
— У нас немає часу, — перебиває Драко, вібруючи від нетерпіння. — Гаррі, не починай цю кляту промову. — Гаррі ледь не вибиває собі мізки, коли повертає голову до Драко, тому, що його вперше називають Гаррі. Гаррі. — Погляньте-но. Северус тут, чи не так? Навіть після того, як Мітка спрацювала.
— Це може бути пастка, — зауважує Кінгслі.
— Так, може бути, — погоджується Драко. — А може й ні. Якщо Гаррі Поттер тут чорт забирай благає…
— Слідкуй за мовою, — робить зауваження Артур.
Драко голосно продовжує.
— Благає, бляха-муха, то ви, мабуть, захочете прислухатися до свого Обраного Героя. Дайте йому презумпцію невинуватості, і зрозумійте, що він знає, що він, бляха, робить.
— Ти справді так думаєш? — ошелешено запитує Гаррі.
Драко роздратовано цмокає.
— Не думаю, бо ти рідко знаєш, що робиш; як от зараз, коли я намагаюся допомогти тобі, а ти робиш тільки гірше. Справді, наскільки ти можеш бути тупим? Де в біса Грейнджер, коли вона мені потрібна? Неважливо, я хочу сказати, що ми марнуємо час, бо старечий лиходій на вулиці, і нам потрібен Северус, бо він до біса геніальний чарівник, якого треба мати на нашому боці! Кого хвилює, що ви зрозуміли, це в останню хвилину?
Гаррі пирхає, не втримавшись. Драко повільно повертає голову, з таким виглядом, ніби хоче вбити самого Гаррі, з обітницею чи без, з горокраксом чи без, з Волдемортом чи без, і це тільки розсмішило Гаррі ще дужче.
— Та що з тобою, бляха, таке?
— Старечий лиходій, — задихається Гаррі, хапаючись за бік. — Ти міг би стати великим письменником, Драко. Серйозно. Я б прочитав кожну твою статтю.
Обличчя Драко просто застигає. Гаррі не може стримати сміху, його серце падає в грудях, перечепившись через себе. Він ковтає, намагаючись зосередитися на проблемі. Він дивиться позад себе на Снейпа, вперше з часів "думозбіра", і вираз обличчя Снейпа старанно нейтральний.
Цей чоловік кохав Лілі. Кохав так, як Лілі кохала Гаррі, самовіддано, інстинктивно, просто за те, що він існує. Здається, Снейп ніколи не потребував жодної іншої причини, щоб закохатися в неї; можливо, ніколи й не було ніякої закоханості, а було просто кохання, і це надто багато, щоб по-справжньому усвідомити.
Тож він киває коротким, уривчастим кивком на знак подяки.
Снейп відводить погляд.
Решта все ще не зовсім розуміють цю драматичну зміну в лояльності Гаррі. Незважаючи на те, що Гаррі повторює, що Дамблдор хоче цього, і не питайте мене, звідки я знаю, я просто знаю, і на постійні роздратовані огризання Драко про те, що те, що ти старший, нічого не означає, і як йому набридло, що старі хлопці поводяться так, ніби вони завжди мають рацію, а потім Снейп нарешті простягає своє ліве передпліччя, струшуючи довгі рукави назад; Драко ахає, Гаррі кричить, але Снейп тицяє в нього чарівною паличкою –
— Сектумсемпра.
Там кров, так багато крові. Крик Гаррі застрягає в горлі. Він з жахом і захопленням спостерігає, як Снейп одразу ж починає бурмотіти низку заклинань, наче заспокійливу пісню, те саме, що він робив для Драко минулого року. Периферійним зором Гаррі бачить, як Драко кривиться, торкається своїх грудей, щоб заспокоїти фантомний біль.
Кровотеча зупиняється. Коли Снейп спокійно промовляє очищювальні чари безлад зникає, а його Мітка зникає з руки, тепер на її місці простягається шрам.
— Я думав… я думав, — каже Драко, а потім робить затинаючись глибокий вдих. — Я думав, що ніхто не зможе її позбутися.
Снейп перехоплює його погляд.
— Деяка темна магія вимагає настільки ж потужних темних противаг, — інтонує він так, ніби вони на уроці із Захисту. — Мітка не зникла, не повністю, а лише поранена. Цей акт більше метафоричний, ніж буквальний. Тепер, коли я привернув вашу увагу, давайте поговоримо про стратегії, якщо тільки ви не хочете випробовувати моє терпіння, яке, за загальним визнанням, дуже тонке.
Кінгслі вирішує, що йому цього достатньо, тож одразу ж береться за роль Снейпа в битві. Однак, перш ніж він встиг увійти в бій, Снейп кидає погляд на Гаррі та Драко, які все ще витріщаються на нього з роззявленими ротами.
— Ти подбав про предмет, Поттер?
Щелепа Гаррі відвисає.
— Ні, пане.
Снейп абсолютно не вражений.
— Наскільки я зрозумів, це загублений предмет. Можливо, для тебе це зовсім нове поняття, але чи можу я запропонувати тобі пошукати його?
— Севеpус… — Драко робить крок вперед. — Я… я не знаю, чи ти чув...
— Я знаю, — коротко відповідає Снейп. — Маєток нас вигнав зі своєї території..
Драко застигає.
— Справдi?
— Так. Саме так працює вбивство теперішнього господаря. Ми не можемо перебувати там до поки наступний господар не дасть чіткого дозволу увійти на територію.
— Вас впустив Гріммо-Плейс, — бурмоче Гаррі, нахиливши голову. Крапки все ще з'єднуються в його свідомості, повільно, але впевнено, і кожна нова частинка усвідомлення є такою ж приголомшливою, як і попередня. — Навіть тоді, коли я не давав прямого дозволу.
— Ти дав його Ордену, — холодно заявляє Снейп.
— То Маєток у безпеці? — запитує Драко, не в змозі стримати нетерпіння в голосі. Перспектива мати дім, куди можна повернутися, навіть якщо він порожній, має принести полегшення після тижнів походу і мало не смерті.
— Так.
Драко хитається на ногах. Гаррі машинально кладе руку Драко на спину, підтримуючи його. Снейп рішуче вирішує проігнорувати їх, натомість звертається до Кінгслі. Артур відходить, щоб приєднатися до Гаррі.
— А де Рон? — стурбовано запитує він. — Він у безпеці? Він тут?
— Так, — швидко відповідає Гаррі. Артур зітхає з полегшенням; роки тануть з нього, і він виглядає молодшим, ніж кілька секунд тому. — Він тут, пане Візлі. У замку, я маю на увазі. Він просто в іншій частині з Герміоною. З ними все гаразд.
— О, добре, — Артур ледь помітно посміхається. — Я теж радий, що з тобою все гаразд, Гаррі. Ви троє справді змусили нас хвилюватися, коли робили там Годрик знає що. Білл повідомив нас про раптову появу містера Мелфоя. Ти зробив правильний вибір, юначе.
Драко витріщився у відповідь.
— Перебування тут коштувало мені батьків. Не треба мені лайна про вищу мету. Мені начхати на вищу мету.
Артур вражений його словами, його тоном, і він дивиться на Гаррі, щоб зрозуміти цю ситуацію. Гаррі здригається, знизуючи плечима. Він не може заперечити Драко, бо той говорить правду, але й заперечити Артуру теж не може, бо це теж правда.
Нарешті, Артур каже:
— Мені шкода твоїх батьків.
Драко витріщається сильніше, ковтаючи свій гнів. Він розвертається на підборах, стає віч-на-віч з Блезом, зупиняється. Між ними простягається напружена тиша, а потім Драко каже:
— Ти залишаєшся.
Очі Блейза забавно мружаться.
— І ти теж.
— Ти не мусиш.
— Я знаю. — Ще одна пауза. — Справді?
Драко не відповідає. Його плечі напружені, голова все ще нахилена. Коли він говорить, у його голосі відчувається легке тремтіння.
— Ми йдемо чи як?
— Так. — Гаррі кидає вибачливий погляд на Артура, потім на Ремуса і шкандибає за Драко.
Він незграбно проштовхується повз Блейза, відчуваючи себе найпаскуднішою людиною у світі. Він думає, що, можливо, подібно до Правил магічних зілль, Правила обітниць – якщо вони взагалі існують – також мають бути абсолютно марними. Справді, хто дозволяє таким дурням, як він, просто тримати іншу людину в смертельній клятві, ніби це нічого не значить? Ніби довіру можна замінити магією. Дамблдор,мабуть, перевертається в могилі.
Або на портреті. Чи ще десь там.
*****
Вийшовши з Великої зали, Рон і Герміона біжать сходами вниз. Вони наскрізь просякнуті водою.
— Гаррі! Гаррі, ми це зробили! — кричить Герміона, кидаючись до Гаррі. — О, ти тут. Ти тут, дякувати Мерліну. Ми думали – ми думали – ти – Гаррі, не смій його слухати!
Рон теж кидається до них, його довгі руки обіймають їх обох.
— Бляха. Трясця. Гаррі, не роби дурниць, друже. Просто – просто тримай голову на плечах. Ми з'ясуємо, як можна обійтися без... ну, ти знаєш.
— Моєї смерті? — пропонує Гаррі, його серце завмирає, але голос залишається спокійним. Він міцно обіймає їх у відповідь. — Так. Так, я знаю. Рон, послухай. Твій тато там. Іди до нього.
— Я пiду, пiзнiше. Ви знайшли діадему?
— Ні, ми зараз її шукаємо. Ми були – ми були зайняті.
— Чим? — недовіливо запитує Герміона. — Ви бачили спогади, Гаррі?
— Так, — киває Гаррі. — Бачили. І Снейп там теж. Планує і все таке. Він – він справді на нашому боці. Запитайте Драко, якщо не вірите.
Драко підняв одну тонку брову.
— Я дуже сумніваюся, що вони...
— Це правда? — запитує Герміона.
Драко дивиться, приголомшений, мовчазний.
— Правда? — наполягає Рон. — Мелфой, ти бачив спогади? Якими вони були?
— Це… це довга історія, — відповідає Драко напруженим голосом. — Але так. Северус – він вірний Дамблдору. — Потім він збирається з думками і каже: — Дамблдор знав, що мені наказали його вбити, знав це весь час. Він послав Снейпа захистити мене і сказав йому, що коли прийде час, Снейп мусить це зробити.
У Герміони перехоплює подих, її карі очі широко розплющуються і сяють. Рон розтуляє рота.
— Довір Дамблдору спланувати свій власний похорон, — нарешті бурмоче Рон. — Я ж завжди це казав, хіба ні? Він цілковитий псих. Повний псих.
— Мушу з тобою погодитися, Візлі, — зітхає Драко, і голос його раптом стає виснаженим. — Я тут подумав. Діадема – це загублена річ.
Герміона одразу ж випростовується.
— Так.
— Загублена всередині Гоґвортсу.
— Так.
— У місці, яке добре знає лише Редл.
— Так.
Драко киває.
— Яке найкраще місце в цьому замку, щоб сховати магічні предмети? Сховати так, щоб ніякі викривальні чари не спрацювали? Тобто, щоб вони були заховані від будь-якої магії всередині замку? Підказка, підказка: "Шафа для зникання".
Відповідь крутиться у Гаррі на язиці, перш ніж він усвідомлює, що вона була там весь цей час.
— Кімната за викликом! Ну, звичайно! Я сховав там свій підручник із зілль! І там було багато інших предметів – дуже багато. Там було ціле місто і...
Гаррі зупинився. Йому здається, що його нутрощі зараз згорнуться і засохнуть.
— Що? — запитує Рон. — І що?
— Він у Кімнаті, — задихаючись, каже Гаррі, і його серце калатає. Він відчуває суміш емоцій від цього одкровення. Що швидше вони знайдуть предмети, знищать його, то швидше помре і Гаррі.
Не треба. Ще не час. Просто... Тримай себе в руках.
— Драко, ти геній, — каже йому Гаррі. — Бляха, як ми це проґавили? Ну ж бо! Всі, вже, мабуть, залишили кімнату. Гадаю, ми можемо використати її зараз. Котра година, Роне?
Вони вже піднімалися великими сходами, коли Рон вигукнув:
— Без десяти північ!
*****
Його дихання різке і нерівне. Його кроки відлунюють, коли він мчить стежками, створеними серед веж загублених предметів, шукаючи, шукаючи, шукаючи, шукаючи. Минув цілий рік, відколи він востаннє був у цій кімнаті. Він пам'ятає паніку і тривогу, як йому було страшно, що він ледь не вбив Драко Мелфоя, і що Снейп абсолютно точно збирається вбити його голими руками.
— Є що-небудь? — вигукує він, роздивляючись підручники з собачими вухами, несвіжі цукерки, гнилі предмети, на яких нічого не можна прочитати.
— Ще ні, — відповідає Рон звідкись справа.
— Нічого, — відповідає Герміона звідкись зліва.
— Ненавиджу це, — відповідає Драко десь зі спини.
Гаррі продовжує дивитися, зосереджений лише на цьому завданні, абсурдно думаючи про те, що, можливо, він міг би навчитися медитації. Герміона колись читала їм з Роном лекцію про те, як це допомагає регулювати емоції, розділяти думки і зберігати розум спокійним. У цю мить він відчайдушно потребує цього.
Минуло двадцять хвилин відтоді, як вони увійшли до Кімнати, а вони досі нічого не знайшли. Гаррі гостро усвідомлює, що битва, мабуть, почалася, вже за північ, і навіть якщо вони не можуть вірити всьому, що говорить Волдеморт, Гаррі знає, що він дотримає свого слова, коли справа доходить до цього. Він насолоджується зловживанням владою, а що може бути кращим способом для цього, як не тотальна війна?
Річ у тім, що Гаррі хотів би мати ще хоча б кілька років, знаючи, що їх у нього немає. Знаючи, що вони не можуть собі цього дозволити. Знаючи, що чим довше він проживе, тим більше людей загине. Іронія, звісно, полягає в тому, що Волдеморт хоче вистежити його, виманити, і Гаррі щиро з ним погоджується.
Просто якби він міг спочатку знищити всі інші горокракси, це було б добре. Він міг би померти – не щасливо, але мирно. Вдоволений. Знаючи, що зробив те, що мав зробити.
Час повертатися додому.
Першим Гаррі бачить шафу. На ній оселився тонкий шар пилу. Він хапається за ручку і тягне її на себе, чекаючи, затамувавши подих, дурнувато думаючи, що, можливо, побачить "Боргін і Беркс" зсередини. Йому цікаво, чи зайде він всередину – назовні – чи втече. На нескінченну секунду він дозволяє собі привілей невинної насолоди, думки про тепле сонце, що б'є по шкірі, про вітер, що розвіває волосся, про зірки, що віддзеркалюються в нерухомому, тихому озері.
Але там порожньо; лише дерев'яна шафа. Очі Гаррі пече, рука вислизає з ручки, і він ледь не ламається на місці. Так би й сталося, якби Герміона раптом не вигукнула.
— Гаррі, здається, я знайшла! О, ні, зачекай. Вибач.
Рон голосно лається, звук відлунює в кімнаті.
— Грейнджер!
Гаррі продовжує йти далі. Він бачить її такою, якою вона була минулого року, статую потворного чаклуна, на який Гаррі поклав горокракс, вважаючи, що тоді це було смішно. Це й досі смішно, але зовсім не так, як тоді.
Він заплющує очі, робить кілька глибоких вдихів, простягає руку, щоб підняти його, коли лунає крик, потік яскравого світла, і діадема злітає в небо, щоб приземлитися в іншій купі загублених предметів. Гаррі кружляє навколо.
Креб і Гойл. Заради всього святого!
— Що ви двоє тут робите? — Гаррі шипить, наставивши паличку, блискучі очі кидаються на них обох. — Хіба ви не повинні ховатися за спинами своїх мам й тат тепер, коли Драко більше не захищає вас від вас самих?
Обличчя Креба скривилося від злості. Він робить погрозливий крок уперед.
— У Драко ніколи не було яєць, щоб щось зробити. Ми б знали. Було досить принизливо бути чаклунами, який використовують; але Темний Лорд показав нам правду.
Гаррі ковтає бажання задушити його голими руками, наскільки це можливо. Бійка з двома головорізами зараз може принести йому неабияке задоволення, але це не є пріоритетом.
— Що це за правда?
Гойл вип’ячує свої великі груди. Гаррі відчуває що дивиться на Дадлі, якби Дадлі був тупішим.
— Люди – це інструменти. Драко лише використовував нас, ти ж знаєш. Темний Лорд обіцяв нам власні іграшки. Ми тренувалися з Керроу..
— Невже? — Гаррі нахилився праворуч. — А чому ви думаєш, що Темний Лорд не використовує і вас?
Креб поблажливо хихикає.
— Яка різниця, якщо він це робить? Вiн Темний Лopд, Пoттеp. Він може робити все, що забажає. Якщо ми й далі будемо його слухати, то будемо винагороджені.
— А Драко не винагороджував тебе достатньо?
— Він ніколи не був вдячний, — відповідає Гойл, і його лють від очевидної несправедливості до нього робить його ще потворнішим. — Жодного разу. Він просто хотів помститися тобі, рік за роком. Це все, що його хвилювало. — Він продовжує уривчастим, плаксивим голосом. — Поттер виграв Кубок школи! Поттер виграв Кубок з квідичу! Поттер думає, що він такий до біса геніальний, що мене від цього нудить! Батько сердиться на мене! Він думає, що я тупий, як бруднокровка. Він вважає, що я заслуговую на те, щоб мене перемогла Грейнджер!
Кров Гаррі закипає. Він дивно ображається за Драко. Він пам'ятає відверту лють у голосі Драко, коли той сказав, що вони його друзі, а Гаррі заперечив: “Ти їх використовував". Але це – він думає, що принаймні Креб і Гойл могли б проявити таку ж вірність, яку показав їм Драко.
— Ви двоє варті одне одного, — каже Гаррі, тремтячи від люті. — Драко буде краще без вас.
Креб посміхається.
— Нам краще без нього, Поттер. Ти не розумієш, чи не так? Без нього ми процвітаємо. Він завжди так боявся по-справжньому стати Темним, що це було жалюгідно.
Гаррі ковтає потік слів. Його голова пульсує, нутрощі вирують, чарівна паличка тріщить у долоні, випромінюючи магію. Він уже готовий сказати: "До біса" і кинути спеціальне закляття Джіні, щонайменше, "Кажаняче прокляття", але їх перебивають–
— Вінсе? Грег?
Драко стоїть позаду них, з широко розплющеними від невіри очима. У їхньому напрямку лунають нові кроки; Гаррі напружується, щоб почути, але це лише Герміона і Рон, які запитують його, чи все гаразд.
Краббе обертається.
— Драко.
— Що ти робиш, Вінсе? — запитує Драко, сірі очі обводять його поглядом, повільно наближаючись до них. — Як ви нас знайшли?
Гаррі не бачить виразу обличчя Креба, але той злегка напружується.
— Ми йшли за вами. Бачили тебе з Поттером у коридорах. Драко, ти зрадив нас.
Драко не зупиняється. Він міцно стискає свою паличку в пальцях, намагаючись обдумати, як вийти з цієї ситуації. Гаррі має власну паличку, натреновану на Гойлі.
— Так, — погоджується Драко, киваючи, ніби обговорюючи погоду. — Технічно, не саме вас, зокрема, якщо це допоможе.
Креб бурчить.
— Не має значення. Він сказав нам убити тебе.
Гаррі завмирає, як і Драко. Герміона і Рон одночасно вибігають з-за рогу й одразу ж зупиняються, витягнувши чарівні палички. Але вони з іншого боку, біля Драко, тож Гаррі продовжує повільно просуватися праворуч.
— Ви збираєтеся? — запитує Драко, звужуючи очі до щілин. Здається, він хоче вірити, що Креб його не вб'є, але, мабуть, не дуже здивується, якщо вб'є.
— А в мене є вибір? —відповідає Креб. — Або ти, або я, Драко. Я обираю себе.
І тут на губах Драко з'являється посмішка, горда і схвалююча.
— Слизеринський вибір самозбереження. Я не очікував нічого іншого.
Настає напружена хвилина мовчання. Герміона, Рон, Драко стоять перед Кребом, а Гаррі – перед Гойлом. Гаррі відчуває відчуття дежавю. Час сповільнюється, повзе, і Драко на якусь мить зустрічається поглядом з Гаррі через плече Креба, а потім –
Він підморгує.
І Гаррі Поттер моргає.
— Петріфікус тоталус!
Закляття Драко не влучає в ціль, бо Креб пірнає праворуч. Герміона поспішає виправити ситуацію, вигукуючи
чари перешкод, але Гойл кидає навколо них обох захисні чари. Гаррі швидко кидається до купи магічних предметів, несамовито копаючи і розгрібаючи зламані пера, старі книги, потріскані чорнильниці, вкриті грибком цукерки і шоколад. Він бачив, як він падав десь неподалік... де ж він?
Рон накладає навколо себе і Гаррі захисні чари, забезпечуючи прикриття, поки Драко і Герміона пригинаються і ухиляються від потоків яскравого світла і гучних ударів. Гаррі прислухається одним вухом до хаосу позаду, пальці сверблять, щоб витягнути власну чарівну паличку, але він ігнорує це. Він відчуває, як душа всередині нього б'ється і смикається, тягнучи Гаррі в інший бік, подалі від битви, від небезпеки, туди, де він може бути в безпеці.
— Бомбарда! — лунає голос Драко в якийсь момент.
Пронизливий вибух розтинає повітря. Навколо Гаррі сиплеться дощ скалок; Ронові чари щита все ще тримаються, і уламки підстрибують у невидимому повітрі, рикошетом розлітаючись у різні боки.
— Зв'язатус!
Герміона кричить, і щит здригається. Гаррі ризикує кинути швидкий погляд через плече. Герміона бореться з мотузками, що ковзають навколо її горла, душать її. Креба і Драко віднесло в різні боки, поховало під непотрібним мотлохом.
— Рон, тікай!
Щит зникає. Розлючено цілячись, Рон вигукує Левікорпус, а Герміона виривається на волю, якраз тоді, коли Гойл піднімається в повітря, звисаючи за щиколотку, його мантія спадає, оголюючи труси. Гаррі заплющує очі, лише на мить, щоб викинути з голови обличчя Снейпа, посмішку батька і сміх Сіріуса, лють Лілі, яка захищає Снейпа...
Драко підводиться на ноги, обтрушує пил з одягу, обтрушується. Він показує на уламки, командує:
— Оппуньо!
Пір'я вилітає в бік Креба, гострі і смертоносні. Креб хапається за дерев'яну стільницю і піднімає її вгору. Драко слідує за ним за прокричавши Піертотум Локомотор, і стіл відскакує, очиваючи й обхоплюючи Креба ніжками, обвиваючись навколо його зап'ясть і горла.
Герміона і Рон легко стримують Гойла. Гаррі знову залишає їх наодинці, але щойно він збирається розвернутися...
Драко пригинається, коли з чарівної палички Креба вилітає струмінь яскраво-зеленого світла, закляття влучає в купу уламків, де щойно була голова Драко.
— Не вбивайте його! — кричить Гаррі, і його голос лунає в кімнаті, миттєво припиняючи пошуки. — НЕ ВБИВАЙ ЙОГО!
У наступному відволіканні Рон негайно оглушує Гойла. Креб не розуміє, що Гойл був просто оглушений, бо він видає рев люті, несамовито розмахуючи чарівною паличкою в повітрі, вигукує заклинання – Пекельного вогню.
Пекучий жар миттєво спалахує, розтинаючи простір в усіх напрямках. Гаррі ледве чує крик Герміони "Зложар”, перш ніж кинутися геть від нього. Він відчуває, як шипіння лиже йому спину, в'ється по хребту, наче коханка, оглушає і здіймається вгору, все вище і вище...
Гаррі страшно. Йому страшно, бо він не має жодного уявлення, як почуваються інші, якщо вони взагалі живі. Він мусить переконатися, що з ними все гаразд, але від химер, драконів, феніксів, самого пекла не втекти, воно женеться за ним, живе, чуттєве, неконтрольоване.
Він не знає, як довго біжить, ухиляючись від смуг полум'я, полум'я, що стирає все на своєму шляху, поглинає, шукає розсіяні душі. Гаррі біжить, не усвідомлюючи, що діадема знищена. Залишилися тільки він і Наґіні, людина і змія, Драко, тезка дракона, зміїний Слизерин, лисиця...
— Гаррі! Гаррі!
— ПОТТЕР, ТИ ТУПИЙ ОСЕЛ!
Гаррі підіймає погляд до стелі перед собою. Драко стоїть на мітлі, простягнувши руку, бліде обличчя віддзеркалює вогонь, сірі очі віддзеркалюють вогонь, біле світле волосся палає вогнем; він виглядає так, ніби горить, але це не так, за винятком того, що він просто людина, а не дракон, не змія, не лисиця, а може й всі троє, всі одночасно.
Герміона і Рон летять на іншій мітлі. Гаррі міцно обіймає Драко за талію, зануривши голову в його лопатки, не переймаючись тим, що він мочить сльозами білу сорочку.
Драко житиме. Він буде злий, як чорт, але він житиме.
******
Повітря в коридорі прохолодне і свіже.
Гаррі ковтає його, наче вмираючий, витираючи щоки й очі. Драко притиснутий до протилежної стіни, обличчя холодне, губи тремтять, щелепа напружена. Герміона і Рон задихаються, переводять подих, тримаються одне за одного, щоб підтримати.
Кілька хвилин нічого не чути, окрім віддалених криків, ударів, вигуків битви навколо замку. Час від часу спалахує світло у вікнах, нічне небо осяяне магією. Звідусіль чути, як б'ється скло і вибухає метал, руйнування подорожується і несеться, наче василіск, що ковзає по трубах.
— Тепер це лише Наґіні, — каже врешті-решт Гаррі. Його голос тремтить, але це нічого.
— Гаррі, — Рон перехоплює його погляд. Він абсолютно серйозно каже: — Зазирни в його думки. Подивися, де він. Змія буде з ним.
Гаррі киває, погоджуючись. Наґіні буде з ним. Зробивши глибокий вдих, він заплющує очі, і його шрам відкривається. Він, мабуть, болів уже давно, але він притуплював його. Були більш нагальні проблеми. Тепер, однак, легко знайти його, просто... з'єднатися. Як видихнути.
*****
Волдеморт у Кричущій халупі. Але він не сам. Наґіні загорнута в захисні чари, що висять біля його плечей.
Він відчуває смертельну лють. Один змах чарівної палички – і Гаррі Поттер помре. Одне-єдине закляття, те, яке не спрацювало минулого разу, бо Лілі Поттер, дурна бруднокровка, щось зробила. Та більше ц не має значення; кров Лілі Поттер теж тече в його жилах. Він має імунітет до цього, імунітет до того, що сталося сім років тому...
І все ж, щось не так.
Ця паличка... вона не працює належним чином. Звісно, він успішно виконує потужні чари, але це нічим не відрізняється від того, що він міг би зробити з будь-якою іншою паличкою.
Бузинова паличка належить для йому, вона повинна слугувати йому, для здійснення нездійснених до того чар. І все ж...
Він викрав паличку у її попереднього власника проти його волі. Альбус Дамблдор лежить мертвий у своїй труні, на тій самій землі, яку він поклявся захищати і не зміг. Северус зробив це напрочуд добре –
Северус.
Де Северус? Він не приєднався до смертежерів. Його ніде не видно. А чому? Невже Северус справді засмучений через Мелфоїв? Він досить сильно любив Нарцису... не так, як він любив бруднокровку, звичайно, але бруднокровка була лише швидкоплинним завоюванням.
Можливо, Северус засмучений через юного хлопці, який втік з власного дому, від власних батьків, втік від нього – Темного Лорда · щоб допомогти Гаррі Поттеру ...
Він визнає: він недооцінив хлопця. Він не думав, що переляканий слабак зуміє прожити так довго. Тим не менш, про нього подбали. Хлопці зі слизерину тільки й прагнули, що служити йому. Зрештою, дружба не має значення. Важливе виживання. Дамблдор, напевно, знає це зараз, мертвий, гниючий у своїх розбитих мріях.
Йому треба поговорити з Северусом. Якщо Северус поводиться як дитина, засмучений тим, що Темний Лорд забрав його блискучу іграшку, він неодмінно отримає за це покарання. Звичайно, це якщо не враховуючи того факту, що, можливо, Северус повинен померти.
Як мені його викликати? Цікаво.
*****
Гаррі відступає.
Драко, Герміона і Рон вичікувально нависають над ним.
— Він у Кричущій халупі, — каже Гаррі, і його серце калатає в грудях. — Наґіні у захисній бульбашці. І він шукає Снейпа. Він... він хоче його вбити.
Драко здригається. Герміона і Рон обмінюються важким поглядом, і Гаррі може їх зрозуміти. Після всього, знаючи те, що він знає зараз, Гаррі має змішані почуття до цього чоловіка.
З одного боку, він був відверто жорстоким і жахливим до Гаррі. Він зловживав своїм становищем професора і знущався над Гаррі при кожній нагоді. Гаррі не його батько. І не його мати. Гаррі – це Гаррі, а Снейп не міг бачити крізь свою ненависть, не міг ставитися до Гаррі так, як він того заслуговував. Гаррі ніколи не очікував, що хтось цілуватиме землю, по якій він ходить, ні, але він точно міг би жити без несправедливого ставлення Снейпа.
З іншого боку, Снейп служив Лілі так, як ніхто інший ніколи не робив і, мабуть, ніколи не зробив би. Він щодня ризикував власним життям, перебував у безпосередній близькості до Волдеморта і брехав йому в обличчя. Знову, і знову, і знову. Роками.
Проте, коли доходить до справи, Гаррі не може стати вбивцею. Насправді, є лише одна людина, яку він хотів би вбити, та він навіть не отримав би солодкої можливості зробити це сам.
— Треба попередити Снейпа, — рішуче заявляє він, підводячись на ноги.
Драко все ще виглядає приголомшеним тим, що сталося. Якби Гаррі міг, він би хотів дати Драко перевести подих. Спершу батьки, тепер друзі... та й сам Драко ледь не загинув...
Гаррі привернув його увагу.
— Драко, ти пам'ятаєш, що він має робити? Де він має бути?
— Не зовсім, — грубо відповідає Драко, а потім прочищає горло. Коли він говорить, то звучить так само погано, якщо не гірше. — Гадаю, він не на передовій. Хтось міг би одразу доповісти про нього Редлу.
— Так, — каже Гаррі, замислившись. Якщо не на передовій...
— Давай пошлемо йому Патронус.