Кімната
*****
Поки Герміона з Роном пакували речі, Мелфой підійшов до Нурі, йому вже як два дні зняли гіпс з ноги. Нурі ліниво спирається на передні лапи, жовті прорізи очей слідкують за рухами Мелфоя. Мелфой починає говорити щось тихим голосом, через що Гаррі не може розчути його слів. Натомість, він обертається до галявини, оглядаючи крижинки, залишені Нурі, що виблискують під слабким ранковим сонцем. Всі вони усвідомлюють, що після них залишеться досить помітний слід, та іншого вибору у них всерівно не має.
Чорне полум'я не змогло розтопити лід Нурі. Воно просто горіло, аж до того часу, поки Нурі не вирішила подути на нього своїм полум'ям.
Гаррі виринає зі своїх думок, лише коли чує ляскаючий звук того, як здіймаються великі крила. Він обертається якраз вчасно, щоб побачити, як Нурі злітає, здіймаючись у небо, наче біла ракета.
— Готові? — запитує Гаррі, коли вони вчотирьох збираються на просторій галявині, на якій раніше стояв їх намет.
Рон і Герміона кивають, їхні обличчя сповнені рішучості.
— Як до бою так і до війни, друже.
Не взмозі стриматися Гаррі фиркає. Мелфой цього не коментує. Насправді, під яскравим сонцем він виглядає як привид; біле світле волосся безладне без його рясної кількості засобів для волосся, шкіра майже алебастрового кольору, а одягнений він у свій звичний одяг – чорні штані та біла сорочка із закоченими рукавами.
Вони скупчуються під мантією, яка через їхні розміри та кількість, розвивається прямо біля їхніх колін.
— Не зважай на це, — рішуче каже Гаррі, коли Герміона відкриває рота, щоб висловитися з цього приводу.
Молячись всім кому тільки можна, вони з'являються прямо посеред “Кабанячої Голови”.
Будучи готовим до сигналу тривоги, Гаррі завмирає, вичікуючи. Все його тіло застигло, серце калатає в грудях а пальці стискають чарівну паличку. Та нічого не відбувається. Герміона міцно стискає його руку, її обличчя занепокоєне. Кілька хвилин вони не рухаються ні на дюйм.
Всередині бару абсолютно порожньо. Але перш ніж вони встигають вирішити, що робити, або де всі, лунає тупіт кроків на дерев'яних сходах у кутку. Старий бармен спускається вниз з паличкою в руці. Він бачить чотири пари колін посеред кімнати і опускає руку.
— Поттер? Це ти?
Гаррі знімає плащ. Бармен, здається, зовсім не здивований, ні через Гаррі, ні через інших. Він лише вивчає Мелфоя зі здоровою часткою обережності та підозри, але не ставить під сумнів його присутність.
— Лонгботом казав, що ти можеш з'явитися.
— Так. Здрастуйте. Це Герміона, Рон і...
— Драко Мелфой. Смертежер, який зрештою не зміг ним стати.
Мелфой напружується поруч з ним. Гаррі злегка штовхає його, застерігаючи, а потім звертається до бармена.
— Де Невіл? І чому він сказав нам прийти сюди?
— Я надішлю йому повідомлення, — каже бармен, вже розвертаючись, щоб повернутися до сходів. — Він сам усе вам пояснить.
Щойно вони залишаються наодинці, Герміона і Мелфой швидко змахують чарівними паличками, зачиняють усі штори, та накладають чари приховування. Кімната тьмяніє, але не повністю. Рон заходить за прилавок, щоб перевірити запаси. Гаррі замикає двері.
Переконавшись, що наразі вони в безпеці, вони вмощуються за одним зі столів. Рон ставить посередині кілька пляшок масляного пива, а Гаррі піднімає брови.
— Чи не зарано для цього, Роне?
Рон уже відкриває свою.
— Ми на це заслуговуємо.
Мелфой стискає губи в протесті, але потім тягне одну з пляшок до себе, бурмочучи:
— Ну і добре, пішло все до біса.
— Цікаво, як Невілу вдається залишати школу, — занепокоєно каже Герміона,
перебираючи в руках склянку, і не роблячи жодного руху, щоб випити її.
— Може за допомогою одного із таємних проходів?
— А давайно перевіримо мапу, — пропонує Рон, роблячи глибокий ковток після чого витирає підборіддя. — Подивимося, де він.
Проігнорувавши запитальний погляд що кинув на нього Мелфой, Гаррі дістає з торбинки карту. Він кладе старий пергамент на стіл, поки Герміона все так само крутить свій келих. Гаррі постукує по карті чарівною паличкою.
— Урочисто присягаю не затівати нічого доброго.
Від місця, де торкнулася його чарівна паличка, одразу ж розходяться лінії та криві, поряд зі слідами з'являються імена, Гоґвортс як і раніше розквітає. Мелфой тихо лається, і напевне вперше в житті замовкає.
Невіла ніде не видно. Вони вчотирьох кілька разів сканують кожен куточок і щілину, про всяк випадок пильно стежачи за кожним іменем. Досить скоро стає очевидно, що Невіла явно немає в школі.
— Це дивно, — зауважує Герміона. — Я не бачу нікого з наших сусідів, Гаррі.
— Я ніде не бачу Блейза, — хмуриться Мелфой, бурмочучи так тихо, що Гаррі здається, ніби він розмовляє сам з собою. — Я знаю, що він точно повернувся до школи. Чому я його не бачу?
Страх повільно пробирається всередині нього. Гаррі не хоче цього, та в його голові вже починають з'являтися сценарії того, що Смертежери могли влаштувати щось набагато гірше за викрадення учнів з потягу.
Раптове почуття занепокоєння не полишає його, він проводить руками по волоссю та швидко підводиться з місця, через що стіл мало не перекидається, та Рон ловить його в останню мить.
Гаррі починає крокувати. Цього не може бути. Цього не може бути. Звісно, вони були дещо відірваними від решти світу, але це просто неможливо. Він намагається заспокоїти себе, проговорюючи, що можливо деякі учні вирішили просто не повертатися до школи. Або можливо вони вчинили так само як Мелфой і втекли, приєдналися до Ордену і зараз знаходяться у цілковитій безпеці. Мабуть все саме так. Точно, все має бути, саме так.
Він робить кілька рівних вдихів, щоб заспокоїтися. Бармен усе ще нагорі, робить Мерлін знає що. Гаррі хоче зіткнутися з ним, запитати, де Невіл, чому він не в школі, де всі, і чому бармен так поводитися.
Але тут над їхніми головами виразно скрипнули двері, і Гаррі мало не побіг. Він обмінюється поглядом з іншими, мовчки жестами наказуючи їм озброїтися чарівними паличками. Гаррі не може розібрати тихий шепіт, потім відчиняються ще одні двері, і до нього долинають кроки, що наближаються, наче грім.
Невіл Лонгботом, схвильований і сяючий, кидається прямо на Гаррі, радісно регочучи.
— Це правда? — схвильовано запитує Невіл, міцно стискаючи Гаррі. — Це правда, що ви втрьох втекли з Ґрінґотсу разом з Мелфоєм на клятому драконі?
Перш ніж Гаррі встигає сформувати хоч якусь відповідь Невіл відсторонюється і звертає свою увагу на інших. Він стає ще більш знервованим, коли обіймає Рона та Герміону. Після цього він прямує туди, де ніби закам'янілий стоїть Мелфой і простягає йому руку для привітання.
— Взагалі, спершу я навіть не повірив, — задихано вимовляє Невіл, терпляче чекаючи, поки Мелфой потисне йому руку. — Але одного дня з'явилися Луна і Дін і сказали, що це справді правда. Драко Мелфой приєднався до наших лав – будь я проклятий.
Мелфой нарешті починає рухатися.
Він нерішуче приймає руку Невіла, і Гаррі майже впевнений, що він зараз перебуває десь за межами свого тіла.
Він стискає його долоню лише один раз, і одразу ж відпускає. Невіла здається це анітрохи не образило. Він просто звертає свою уваги на відкорковані пляшки з під пива та бере одну з них, щоб зробити довгий ковток.
— Невіл, де ти був? — нарешті запитує Рон, падаючи на один зі стільців. — Ти що живеш у цьому барі, чи ще десь?
Невіл сміється, ляскає себе обома руками по стегнах і хитає головою.
— Ні. Я був у школі. Аб надіслав мені повідомлення, що ви прибули, тож я тут. Коли ми отримали твого листа, всі дуже зраділи. Відчули, що настав клятий час, розумієш?
— Зачекай, зачекай, зачекай, — Гаррі підняв одну руку, щоб сповільнити потік його слів. — Чому ти виглядаєш так, ніби на тебе наїхав клятий Гоґвортс Експрес?
Невіл одразу ж починає розповідь про те, як деякі учні почали масовий протест прямо в школі. Як вони почали давати відсіч смертежерам. Як старші учні захищають молодших, наскільки це можливо. Як вони сховалися в Кімнаті на вимогу, де смертежери не можуть до них доторкнутися. Як Кімната збудувала новий таємний прохід до бару, де він зустрів Аберфорта...
— Аберфорт Дамблдор? — роззявивши рота, Герміона вражено подивилася на Гаррі.
— Так, — ствердно каже Невіл, протираючи потилицю. — Це досить дивно, чи не так? Ніколи не знав, що Дамблдор має брата, доки не вийшла книжка Скітер. Так чи інакше, Аб нам допомагає.
— А як тобі вдалося обійти виючі чари? — запитав Мелфой. Його тон був максимально нейтральним, а сам він сидів схрестивши руки на грудях і пильно дивлячись на Невіла.
Між ними не було навіть натяку на те, що Мелфой роками знущався над Невілом, ускладнюючи його життя, через що Невілу можливо варто було одразу ж задушити хлопця голими руками.
Але вони перебувають посеред війни, думає Гаррі, і, можливо, Невіл хоче зосередитися на цьому, а не на особистих негараздах. А може, Невіл чомусь переконався, що Мелфой, який стоїть навпроти нього, – більше не є тим, хто раніше піддавав його знущанням. Гаррі не може бути певним, що з цього є правдою, та чи є вона нею взагалі, але він просто радіє, що йому не доводиться ставати між ними, як це було, коли вони перебували в котеджі «Мушля».
— Якби ви з'явилися ззовні, то неодмінно б запустили чари, — насупившись почав пояснювати Невіл. — Взагалі, я ще сам не дуже в цьому розібрався. Все що я знаю, це те, що якщо людина з'являється безпосередньо всередині, це не викликає ніяких сирен. Хоча, з цим треба бути дуже обережним. Смертежери, поки що про це не дізналися, і було б набагато краще, якби так все і залишалося.
— Ти казав, що кімната створила тобі прохід сюди, так? — замислилась Герміона, починаючи розмірковувати над новою магічною таємницю.
Невіл ствердно кивнув.
— Я переховувався в кімнаті кілька днів. Тож, коли я зголоднів настільки, що не зміг більше терпіти, то я забажав їжі. Та кімната не створила для мене їжі…
— Вона не може, — закінчив за нього Рон. — Це один з п'яти винятків із Закону стихійних перетворень Ґампа.
— Точно, — каже Невіл. — У будь-якому разі, вона створив цей прохід.
— Можливо, магія перенеслася разом з ним, — жуючи нижню губу, Герміона відвернулася від Рона із задумливим виразом на обличчі. — Напевне, кімната розширила її до цього місця, аби все ще мати змогу гарантувати тобі захист.
Невіл знизує плечима.
— Ну, тоді це добре спрацювало. До нас час від часу заходять члени Ордену, щоб обговорити стратегію або просто перевірити нас. Що нагадало мені, що нам треба йти. Всі чекають на вас у школі.
— Зачекай, — рішуче перебиває Мелфой. — Де… ти бачив Блейза Забіні?
На загальний подив, Невіл весело посміхається.
— Взагаліто так. Він чекає на тебе, Мелфой. Коли до нас дійшли новини про події в Ґрінґотсі, Забіні якось переконав Шеймуса та Джіні, що йому буде краще на нашому боці.
Серце Гаррі мало не вискочило з грудей.
— Джіні тут?
Посмішка Невіла потепліла, ніби він все сам зрозумів.
— Іноді так. Вона не може залишатися надовго, бо це надто небезпечно, та й місіс Візлі ніколи їй цього не дозволяє. Але сьогодні вона тут. Вона змогла заспокоїти її, коли я сказав, що ти повернешся.
Гаррі, Рон, Герміона і Мелфой з хвилюванням слідують за ним нагору.
Та їм не варто було хвилюватися, так як це виявляється звичайною кімнатою, в якій явно хтось проживав.
Аберфорт Дамблдор сидить за потрісканою кам'яною стійкою і заварює собі чашку чаю. Він обертається, коли за ними зачиняються двері.
— Збираєшся до Гоґвортсу, Поттер?
Гаррі відсахнувся, здивований таким тоном. Він не може придумати жодної причини, чим він міг образити цього чоловіка, але, можливо, він сердиться на Гаррі за те, що той не зміг врятувати його брата.
— Так, сер.
Аберфорт хихикає, звук безглуздий і глузливий. Гаррі майже одразу починає хвилюватися.
— Тобі слід бігти в інший бік, хлопче. Війна не для дітей. До того ж, ми вже програли. Зроби собі послугу і тікай, поки ще можеш.
Невіл починає протестувати.
— Абе…
— Ти виглядаєш досить задоволеним для того, хто програє. — Слова Гаррі різкі і грубі. Він сердиться на чоловіка; тільки тому, що він стоїть на порозі смерті і може змиритися з цим, не означає, що також повинен це робити. — Альбус боровся до самого кінця. Він віддав цій боротьбі все, і я ще не збираюся вішати мантію на цвях.
Аберфорт виливає гарячу воду в свою чашку.
— Мій брат завди так робив. Втягував усіх у те, що, на його думку, було вищим благом. Навіщо ти тут?
Гаррі відчуває гарячий погляд Мелфоя на своєму обличчі.
— У мене є місія.
— Гарна місія, чи не так? — Аберфорт сміється, звук холодний і невблаганний. — Легке і невимушене?
— Пане Дамблдор… — обережно промовляє Герміона.
— Ні, вона не така, — погоджується Гаррі, в його голосі бринить твердь та сталь. — І що з того? Війни не повинні бути легкими. Їх треба вигравати. Ви, може, й зневірилися у своєму братові, але я – ні. Так, він зробив кілька помилок на своєму шляху, і це мало не зламало мене.
Аберфорт повільно і впевнено ставить чайник на стіл. Він бере свій чай та розвертається до Гаррі фіксуючи його своїми бликитними очима – не Дамблдора.
Гаррі витримує його погляд, продовжуючи говорити слова, що стають все правдивішими, ніж він до того усвідомлював.
— Але він все рівно залишається звичайною людиною. Людиною зі своїми власними вадами. Людиною, яка намагалась загладити кожні жахливі речі, які він зробив у підлітковому віці. Ви знали наскільки він все ще був травмований смертю Аріанни? Це був його найгірший спогад, і мені довелося спостерігати, як він переживав його знову і знову, думаючи що він помирає на моїх очах. Але він врятував мене і продовжував довіряти мені до свого останнього подиху. Якщо вам так кортить бачити зломленого чоловіка, то це лише ваш вибір. Він все ще залишається геніальною людиною та тим, хто має більше витримки, ніж будь-хто, кого мені доводилося зустрічати. І будь-кого, кого коли-небудь знатиме світ.
Гаррі з гордістю думає, що Дамблдор – людина, в якій до останнього подиху по жилах текла справжня відданість.
Напружена тиша оглушує. Насправді, тепер, коли Гаррі звернув увагу, весь Гоґсмід здається таким же тихим, як цвинтар. Від цієї думки його серце стискається в грудях.
Аберфорт на мить примружує очі, пильно вивчаючи Гаррі. Закінчивши свою оцінку, він смикає підборіддям в сторону Невіла.
— Точно такий же впертий, як і він. Присягаюся, це нестерпно, що я не можу позбутися його, навіть після того, як він буквально помер. Ну що ж, тоді давай йди. Мабуть, треба перейменувати школу на честь мого брата, бо чомусь кожен бовдур, що заходить у це приміщення, переконаний, що він є найкращим прикладом для наслідування.
Після цього ніхто більше нічого не робить. Але Гаррі інстинктивно знає, що це Аріанна Дамблдор вітає їх гордою посмішкою зсередини портрета, перш ніж двері відчиняються, відкриваючи кам'яний прохід, освітлений з обох боків палаючими смолоскипами.
*****
Галасу, який їх зустрічає, достатньо, щоб Гаррі здивовано відступив назад.
Кімната на вимогу схожа на військовий табір. Учні, яких було надто багато, сяяли, плескали в долоні та кричали, вітаючи їхню групу з розпростертими обіймами. Гаррі одразу ж губиться в натовпі, потискаючи руки і міцно обіймаючись, почуття подяки розростається а ньому, як ніколи до того.
На перефирії зору він бачить, як Мелфой міцно обіймає Блейза Забіні, їхні руки стискаючи, неначи рятівні кола.
Це викликає дивний для нього біль, доказ того, що Мелфой – людина, яка має з кимось дружні зв'язки, та своє особисте життя. Він більше не карикатура на звичайного хулігана, та й не був ним уже дуже, дуже давно.
Коли Джіні знаходить його, з палаючими очима і рудим волоссям, Гаррі обіймає її так, ніби це найприродніша річ у світі.
Він думає, що так воно і є, відчуваючи як його серце заспокоюється від її присутності, а її близькість змушує забути про всі ті місяці їхньої розлуки.
Рон і Герміона теж опиняються в натовпі. Гаррі ловить на собі їхні погляди: Рон ніжно обіймає Лаванду, Герміона обіймає Ханну Еббот, в той час як Майкл Корнер та Ерні Макмілліан, щось захоплено розповідають. Шеймус теж там, щось пояснює дикими жестами. Луна і Дін прокладають собі шлях крізь натовп до Мелфоя, який тихо говорить щось, на вухо Блейзу Забіні задоволено усміхаючись. Невілу потрібен час, щоб заспокоїти всіх, і хіба це не чудово?
Невіл очолює повстанців так, ніби він більше не той недосвідчений малюк, що колись боявсь своєї власної домашньої жаби. Гаррі відчуває величезну гордість, дивлячись, як учні прислухаються до його вказівок, до його команди і слухняно підкоряються.
Джіні стискає його руку, а потім відпускає, приєднуючись до Лаванди і близнючок Патіл з лівого боку. Чо Чанг посміхається до нього, і Гаррі посміхається у відповідь, негаразди між ними тануть, наче їх ніколи й не було.
Рон і Герміона знову приєднуються до нього перед натовпом. Гаррі шукає Мелфоя, піднімає одну брову, на що Мелфой щось каже Блейзу, перш ніж підходить до нього. Він знає, що всі дивляться на нього, і його акторські навички спрацьовують досить добре, бо він впевнено крокує до них, ніби це коридори Гоґвортсу, а він просто йде на наступний урок. В Гаррі сіпаються вуста. Мелфой має тенденцію приховувати свій страх, але вона досить нестабільна.
Тепер, коли Гаррі нарешті має змогу роздивитися, що його оточує, в кімнаті розкидано понад двадцять гамаків. Кілька крісел, безліч кинутих подушок, уламки меблів, полиці, заставлені книжками та пергаментами, велике потріскане дзеркало і купа металевих обладунків у кутку.
— Отже, — голосно каже Невіл. — Який план, Гаррі?
Море облич вичікувально повертається від Невіла до нього. Це найскладніше; коли вони планували це проникнення, у них не було жодних зачіпок. Гаррі обмінюється поглядом з ними трьома, а потім заявляє з бравадою, якої насправді не відчуває.
— Ми дещо шукаємо. Старовинний, магічний предмет, який, мабуть, належав факультету Рейвенклов.
Учні Рейвенклову розгублено дивляться на нього.
— Було б корисніше, якби ти міг його описати, Гаррі, — безтурботно каже Луна, і Гаррі відчуває себе дурнем, як і завжди, коли Луна щось каже.
— Я знаю, — каже Гаррі, намагаючись тримати свої нерви під контролем. — У цьому й проблема. Я не знаю, що це може бути, але знаю, що це з Рейвенклову. Наприклад як у Годрика Ґрифіндора був меч.
— Є загублена діадема, — знизує плечима Луна. — Кажуть, що її створила сама Ровіна Рейвенклов.
— У тому-то й річ, Луна, — каже Чо Чанг. — Вона загублена. Ніхто не бачив її вже багато століть.
Коли Рон запитує, що таке ця діадема, Луна пропонує показати їм її. Вона каже, що у вітальні Рейвенкло є її копія.
— Сьогодні ввечері, — вирішує Гаррі. — Після вечері Луна відведе мене туди.
Натовп розходиться. Рон смикає їх трьох у куток, нахиляється до них і шипить, що їм, мабуть, краще навідатися до таємної кімнати.
— Як тільки знайдемо діадему, можемо заскочити до Василіска, — пропонує Гаррі.
— Нас забагато, — зауважує на це Мелфой. — Твоя мантія на всіх нас не поміститься, Поттер.
— Ми з Герміоною підемо до таємної кімнати, — пропонує Рон. — Вона почувається обділеною, бо ще не бачила її.
— Рональд!
— Грифіндорці.
— Для цього ти мусиш знати парселмову, — нагадує йому Гаррі.
Рон знизує плечима, абсолютно не переймаючись тим, що не знає цієї мови. Він кілька разів імітує дивний шиплячий звук, аж поки Гаррі, стривожений і почервонілий, не каже йому, що з четвертої спроби він зробив це правильно. Рон повторює це ще кілька разів, щоб закарбувати в пам'яті, сором'язливо посміхаючись.
— Я роками чув, як ти розмовляєш уві сні, приятелю, — каже йому Рон. — Тож я дещо та зміг запам'ятати.
— Чудово, — бурчить Гаррі, його вуха швидко рожевіють. Йому цікаво, що ще Рон дізнався, але з лукавої посмішки, яка зараз розпливається по всьому його обличчю, Гаррі поспішно змінює тему на очевидне бажання Герміони побачити мертвого Василіска.
Герміона виглядає збентеженою, але рішучою, пояснюючи, що вона інтелектуально допитлива, а Мелфой так старано закочує очі, що Гаррі на мить боїться, що вони застрягнуть у нього в голові. Рон сміється, обіймаючи її за плечі перебуваючи в гарному гуморі.
Їх перериває Блейз, який наближається до них з крихтою обережності. Гаррі мимохіть помічає, що він став ще вродливішим, ніж був до того. Він стає поруч з Мелфоєм.
— Привіт.
Гаррі, Рон і Герміона обмінюються швидкими поглядами. Але потім Гаррі робить ґречний крок уперед, простягає руку.
— Привіт. Дякую, що приєднався до нас. Чесно кажучи, трохи несподівано бачити тут когось зі слизерину.
— Блейз ніколи не був частиною цього лайна, — Мелфой суворо хмуриться, одразу ж стаючи на його захист.
Блейз ввічливо тисне Гаррі руку, а потім кидає на Мелфоя веселий погляд. Той відступає назад, щоб зайняти своє місце поруч з ним.
— Схоже, нам усім рано чи пізно доводиться приймати рішення, — в'їдливо каже Блейз.
Мелфой виглядає вкрай роздратованим тим, що його викрили так недбало, так легко, ніби все його життя не було сформоване навколо єдиного майбутнього – йти слідами батька, навіть якщо це призведе до того, що він стане смертежером.
— Ти не мусив цього робити, — ледь чутно бурмоче він. — Ти міг би просто перечекати, Блейзе. Твоя мати, мабуть, єдина, хто так зробила, і правильно.
Блейз сміється.
— Якщо ти маєш на увазі обдурювання багатих чистокровних, які одружуються з нею заради багатства, то так, я б сказав, що вона досягла успіху.
— Це набагато краще ніж слугувати Головному Лисому, — одразу ж заперечує Мелфой. — Я трохи думав про все це, знаєш, адже останнім часом у мене з'явилося стільки вільного часу. — Гаррі та Рон заперечують, але Мелфой їх повністю ігнорує, щоб довести свою думку до кінця. — Місіс Забіні – найслизеринськіша слизеринка з усіх слизеринців, — драматично заявляє Мелфой. — Пані знала, що в будь-якому з варіантів цієї війни на неї чекає смерть, і вона просто вирішила, що старі, бородаті чи безносі, – всі вони мудаки. І краще триматися тих, хто принаймні знає, що насправді має значення.
— Гроші? — недовірливо перепитує Гаррі.
Мелфой з огидою кривиться.
— Ні, не гроші… — Рон кліпає, не вірячи своїм вухам. Але Мелфой продовжує. — Багатство. Гроші – це ніщо. Багатство – це все.
— Якщо ти закінчив робити те, що ти робиш, я хотів би поговорити з тобою, — каже Блейз, все ще веселий, незважаючи на роздратування Мелфоя. — Я не бачив тебе кілька місяців, Драко. Нам треба багато чого надолужити.
Мелфой перехоплює його погляд, і Гаррі киває. Блейз стежить за їхнім мовчазним діалогом, й нічого не прокоментувавши, відводить Мелфоя в тихий куточок.
****
Ранок минає швидко. Гаррі, Рона і Герміону просять розповісти історію про Ґрінготс, і Рон ніби входить у свою стихію, щосили розмахуючи своїми довгими руками.
До кінця розповіді Рон зміг побитися на дуелі з Треверсом, збити з пантелику гоблінів, ледь не загинути від лютого й розлюченого дракона і видати бойовий клич, наказавши дракону спалити всіх охоронців, усю підземну споруду, а потім полетіти на ньому угору.
Гаррі був радий, що Рон принаймні оминув ту частину, що стосувалась горокраксів, до того ж досить розумно і гладко. Весь час Герміона продовжувала роздратовано зітхати, в той час як Гаррі опинився під прицілом веселих посмішок Джіні. Коли закінчився обід, Невіл попросив когось піти з ним до "Кабанячої голови", але Гаррі сказав йому, що вони можуть покликати Добі з кухні, щоб він їм допоміг.
Добі з'являється з гучним тріском, витріщивши на Гаррі очі, схожі на тенісні м'ячики.
— Гаррі Поттер! Добі радий бачити Гаррі Поттера живим! Добі не хотів залишати Гаррі Поттера в Маєтку Мелфоїв, але господар Драко підморгнув Добі, а господар Драко завжди підморгував Добі, коли господар пустував, і Добі знав, що господар врятує Гаррі Поттера, хоч Добі й не вірив своїм очам. Господар Драко не дуже добре ставився до Гаррі Поттера в минулому.
— Так, — ніяково відповів Гаррі, але все ж таки стримав усмішку. — Що ж, Мелфой... Драко тут, Добі. Ти правильно зробив, що пішов з іншими. Драко допоміг мені.
Добі не відводить погляду, але щасливо киває, великі вуха ляскають.
— Добі дуже щасливий, Гаррі Поттер.
— Добі, зроби нам послугу.
Добі продовжує кивати з тим же ентузіазмом.
— Добі принесе їжу з кухні, Гаррі Поттер. Добі з радістю допоможе Гаррі Поттеру і його друзям.
— Чудово! Дякую, Добі.
Добі вагається, а потім каже:
— Крічер тут, Гаррі Поттер. Він працює на кухні, як і Добі.
Почуття полегшення ледь не розчавило Гаррі. Він не встиг попередити Крічера, коли їм довелося зникнути з парадних сходів Гріммо-Плейс, а Якслі сидів у них на хвості. Він не знав, що сталося з Крічером, а Гаррі й гадки не мав, як той взагалі додумався працювати в Гоґвортсі.
Якою б не була причина або як би він тут не опинився, Гаррі радий, що він у безпеці.
— Крічер!
Крічер з'являється з черговим гучним хлопанням. Дедалі більше учнів підходять ближче до Гаррі, щоб подивитися на те, що відбувається. Коли вони бачать двох домовиків серед них, стає зрозуміло, що вони з нетерпінням чекають, коли знову їстимуть гоґвортську їжу.
— Господар Гаррі Поттер, — вигукує Крічер, низько вклоняючись. — Крічер радий, що господар Гаррі живий.
— Гм... як ти?
Крічер ще нижче опускає голову.
— Крічер чекав на господара та його друзів, але вони не прийшли. Вороги господара намагалися проникнути в Найстрашніший і Найдавніший Дім Блеків, але моя Господиня була цим незадоволена.
— Чи в безпеці будинок?
— Моя Господиня була незадоволена.
— Я розумію…
— Це означає, що Дім випльовує зловмисників, — лунає голос Мелфоя звідкись праворуч. Гаррі обертається. Мелфой стоїть з Луною і Діном, схрестивши руки, й піднявши брови. — Він захищається. З часом у магічних домівках з'являється щось на кшталт свідомості. Маєток наприклад має спеціальні сходи. У Гогвортсі також таке є.
Гаррі думає про рухомі сходи, стогони обладунків, живі кам'яні горгульї.
— Добі.
Гаррі приховує своє здивування від такої наказовості в голосі Мелфоя. Він хоче миттєво кинутися між ними, але стримується, сам не знаючи чому. Можливо, Мелфой більше не становить небезпеки.
Але Добі все одно завмирає, наче спійманий на гарячому. Повільно, нерішуче, він ловить погляд Мелфоя, зухвало піднявши підборіддя.
— Гос – Драко Мелфой? — Пауза. — Сер?
Вираз обличчя Мелфоя неможливо прочитати. Він виглядає справжнім чистокровним аристократом, незважаючи навіть на складки на одязі, скуйовджену копну світлого волосся та його туфлі, що точно переживали значно кращі часи.
Наскільки Гаррі зміг зрозуміти, усі Блеки мали однакову надбану схожість, в любові до багатства та зарозумілості, що просочувалась в кожній щілині. Він бачив це в Сіріусі, в Белатрісі, в Нарцисі, в Фінеасі Ніґелусі, в Регулусі, в кожному портреті, що висить на стінах в Гріммо-Плейс.
Тепер він бачить це в Мелфої, в його плечах, у вигині брів, в одному-єдиному слові, вимовленому з притаманним йому вироком, що не залишає місця для заперечень. Це відрізнялось від того, як Люціус намагався повернути до себе свого слугу; це було просте нагадування про те, що Мелфой – колишній господар істоти, яка стоїть перед ним.
Вперше в житті Гаррі бачить у Драко Мелфою й напів Блеку майбутнього спадкоємця роду Мелфоїв.
Однак те, що він каже далі, цілковито неочікувано.
— Молодець.
Гаррі не єдиний, хто шоковано відсахнувся. Добі ледь не вистрибує зі шкіри, махаючи своїми крихітними рученятами, бурмочучи "Дякую, Драко Мелфой" і раптом зникає, ніби збентежений таким відвертим компліментом.
Незабаром слідом за ним зникає Крічер, і не минає й десяти секунд розгубленої тиші, як з повітря з'являється великий стіл, що стогне під вагою гарячих страв, охолодженого гарбузового соку, чаю, кави, тістечок і пудингу. Цього достатньо, щоб усі вирвалися зі своїх мрій, хапаючи по порожній тарілці зі стопки в одному з кутків і накладаючи на неї все, що під руку трапиться.
Гаррі рухається разом з натовпом, і усміхнений Шеймус одразу ж вручає йому повну тарілку. Гаррі дякує йому перед тим, як відійти, чекаючи на інших. За мить до нього приєднується Джіні, грайливо підштовхує його, краде шматок ковбаси, а Гаррі відбирає у неї бекон.
— Приєднаєшся до мене? — каже Джіні за мить.
Гаррі киває.
— Звісно.
Вони знаходять вільне місце. Гаррі приносить кілька подушок, і вони вмощуються на них пліч-о-пліч, стукаючись ліктями, з тарілками на колінах.
Джіні грається з їжею, а Гаррі терпляче чекає, з острахом відкушуючи шматок курки. Джіні запитує його, як у нього справи. Питає, чи все в нього гаразд, чи він досі сердиться, що Рон його покинув. Вона ділиться з ним своїми місяцями, коли вона відвідувала школу на повну ставку, коли їй довелося триматися подалі після викрадення Луни, і як Невіл зв'язався з нею, коли в Кабанячій Голові стало безпечно. Вона розповідає йому, як Гоґвортс перестав бути безпечним, що Северус Снейп – шматок мерзенного лайна. Вона не надто допитується, але ставить під сумнів присутність Мелфоя, хоче знати, чи Гаррі справді змирився з їхнім важким минулим.
— Воно не важке, я маю на увазі. Гаразд, важке, — затинається Гаррі. — Але я просто... Джіні, мені треба дивитися на картину ширше, розумієш?
Джіні посміхається, ніжно й з розумінням.
— Я розумію. Думаю, що так. Для мене трохи складно бачити крізь усе це. Я бачила, як слизеринці в школі робили жахливі речі. Але, гадаю, я розумію, через що ти пройшов. Ти завжди був надто добрим, навіть якщо це і не завжди корисно.
— Знаю, це трохи дивно, — зізнається Гаррі, присоромлено сміючись. — Але він просто ніби виріс переді мною. Я не кажу, що він раптом став моїм другом. Але він… хм, гаразд. Коли він не поводиться як повний мудак. Я вже не звертаю на це уваги. Крім випадків, коли він веде себе як упереджений засранець.
Джіні бачить щось на його обличчі, і її посмішка стає ще ширшою. У Гаррі стискає в горлі.
— Невіл сказав... Він сказав, що Блейз переконав тебе? — Гаррі каже, раптом відчуваючи незручність і дискомфорт, не маючи жодного уявлення, чому.
Це Джіні, кричить він сам до себе. Та сама Джіні, яка була єдиною людиною, що змогла витягнути Гаррі з почуття власної провини на п'ятому курсі, коли він відмовився з кимось розмовляти після нападу на Артура Візлі. Та сама Джіні, яка відтягнула його від мертвого тіла Дамблдора. Та сама Джіні, яка була для нього як ковток свіжого повітря, і досі залишається ним, і яка органічно вписується в життя Гаррі. Та сама Джіні, яка розуміє причину, розуміє, чому Гаррі бореться, чому Гаррі мусив її покинути.
Джіні з'їдає виделкою шматок їжі, потім відповідає, ретельно пережовуючи.
— Він прослідкував за кількома учнями, потім ледь не став мішенню для п'ятнадцяти чарівних паличок. Хм, він віддав нам свою чарівну паличку і почав говорити. Здається, це майже все.
— Що він сказав?
— Показав нам свою руку. Мітки не було. Потім запитав, чи правда, що Мелфой перейшов на наш бік.
Гаррі прикусив язика.
— Так. Значить, він приєднався до вас через Мелфоя.
Джіні деякий час вагається із відповіддю.
— Заради Мелфоя. Я думаю, що вони ніби як разом. Чи були разом. Може, й так. Вiн нiколи нiчого не казав. Але я відчуваю... я не знаю. Можливо, я забагато читала про таке.
У голові Гаррі стоїть білий шум; він ще ніколи в житті не почувався таким розпачливим. Включаючи той факт, що він ходячий, дихаючий клятий горокракс.
— Мелфой – він гей?
Джіні знизує плечима, абсолютно незворушно.
— Не знаю. Та й яка різниця?
— Але... але Пенсі Паркінсон. Я бачив їх. Вони були так близько. Дуже близько.
Джіні втупилася в нього дивним поглядом.
— Гаррі, з тобою все гаразд? Знаєш, люди бувають геями. Ти не повинен так дивуватися, коли хтось виявляється ним. Навіть якщо це твій шкільний заклятий ворог.
— Ні, я... це просто... Це Мелфой, — Гаррі намагається розібратися у власних думках, що плутаються.
Джіні піднімає брови.
— І що?
Гаррі знає, що його щоки червоніють. Він знає і нічого не може з цим вдіяти.
— Тобто... Це – знаєш – круто.
— Круто, — спантеличено перепитує Джіні.
— Не те, щоб Мелфой був крутим, — поспішно пояснює Гаррі, щоки якого нагадують Зложар. — Бути геєм – це нормально. Я до цього нормально ставлюся.
Джіні дивиться на нього.
— Ясно.
— Так чи інакше, — каже Гаррі майже відчайдушно. — Що ще сталося?
*****
Лише тоді, коли Гаррі розмовляє з Джіні, Луною, Невілом, Роном і Герміоною, він помічає, що Мелфой сидить на підлозі в кутку, вхопившись руками за волосся, низько схиливши голову на коліна.
— Чорт, чорт, чорт.
Він схоплюється на ноги.
— Герміоно! Настійку!
Він не чекає, аби перевірити чи піде вона за ним. Він уже біжить через кімнату, думаючи про всі можливі речі, які Блейз міг би йому сказати, але це не надто допомагає. До речі, Блейз лежить на боці, його руки нависають над білим світлим волоссям Мелфоя, наче він хоче заспокоїти його, проводячи пальцями по шкірі голови. Це не допоможе, Гаррі хоче закричати, згадуючи, як Мелфой буквально стиснувся минулого разу, поки Герміона і Рон не змусили його втримати в своїх руках "Настійку" разом із чаєм.
— Що сталося? — Гаррі присідає, ставши на коліна перед тремтячим тілом.
— Погані новини, — каже Блейз. Він невпевнено облизує губи, незграбно провівши долонею в повітрі над головою Мелфоя.
Герміона, на щастя, негайно з'являється поруч, як і Рон. Гаррі бере з її руки флакон з зіллям, шкандибає вперед, відчуваючи, як його джинси різко труться об кам'яну підлогу. Блейзова рука відступає, коли Гаррі нахиляється до вуха Мелфоя.
— Усе гаразд, — каже він якомога тихіше, якомога лагідніше. — З тобою все гаразд. Дихай. Просто дихай.
Гаррі обережно тягне за руку Мелфоя, стиснуту в кулак, наполягаючи на тому, щоб флакон був у його руці. Минає кілька секунд, перш ніж Мелфой усвідомлює його існування, і тоді він з силою хапає його, випиваючи одним махом.
Дихання Мелфоя починає заспокоюватися, стаючи все глибшим і глибшим. Його шкіра червоніє, піт стікає по скронях. Тремтіння потроху розсіюється, і Гаррі починає говорити про чайок. Він ігнорує погляди інших, зосереджується лише на описі запаху сухої трави, відкритого блакитного літнього неба, читання газети з чашкою чаю – але тут Мелфой нахиляється вперед, втискає голову в плече Гаррі, пальці стискають його сорочку на спині.
Гаррі сидить, приголомшений, доки відчуття вологості не дає про себе знати через його одяг. Мелфой – плаче. Справді плаче. Що в біса зробив Блейз?
Він не може стриматися; він дивиться на Блейза. Це його провина, цілком його провина, що він так засмутив Мелфоя, що йому довелося заспокоїтися на першому, що спало на думку в його паніці, і це був Гаррі.
— Вони – мертві.
Голос Мелфоя приглушений, болючий, грубий і хрипкий. Неможливо помилитися, хто вони. Його груди палають, Гаррі піднімає руки й обіймає Мелфоя за спину, не знаючи, що він може сказати чи зробити, окрім як змиритися з цим.
— Усе тому, що я – я врятував тебе.
Усе тіло Гаррі палає. Він відчуває провину так, як ніколи не відчував її раніше; емоція настільки сильна і нищівна, що він відчуває себе на межі того, щоб самому її втратити. Він ніколи, ніколи не хотів цього. Ніколи, ніколи не хотів, щоб хтось помирав за нього, щоб врятувати його. Звичайно, Люціус і Нарциса нічого для нього не зробили, але Мелфой відчуває себе розгубленим через все це, і небезпідставно. Він втратив батьків лише тому, що Гаррі був настільки дурним, що забув про Табу на одну кляту секунду.
Однак, якщо він скаже щось із цього, Герміона і Рон досить швидко все це заперечать. Це був вибір Мелфоя – врятувати їх. Вибір батьків Мелфоя призвів до їхньої смерті. Вони мали б рацію, звісно, мали б рацію. Це все одно не робить нічого кращим, думає він, а Мелфой здається, за браком кращого слова, абсолютно невтішним.
Гаррі, звісно, думає про своїх батьків і задається питанням, чи було б так само боляче, якби йому випала нагода познайомитися з ними, жити з ними, виховуватися ними. Він більше не знає, що гірше – померти раніше, ніж пізніше, чи жити, поки всі інші не помруть.
— Це все твоя клята провина.
Гаррі ковтає.
— Мені дуже шкода.
— Тoбi не пoтрiбнo булo з'являтися в Маєтку.
— Я знаю.
— Мені б ніколи не довелося рятувати твою дурну дупу і батька з матір'ю...
Він плаче сильніше, і Гаррі міцніше стискає його. Мелфой усе ще тремтить, але вже не так від паніки, як від ридань. Його тіло тепле біля Гаррі, худорляве і легке, як і годиться для аристократа. Його волосся шкрябає Гаррі по щоці, і Гаррі відчуває запах його власного шампуню.
Буде справедливо, вирішує Гаррі, якщо він стане жертвою Мелфоєвого нервового зриву, коли вся причина його оточення – в ньому самому. Вони сидять так досить довго. В якийсь момент Блейз заспокоюється, терпляче чекаючи, поки Мелфой візьме себе в руки. Рон і Герміона виглядають більш невпевненими, і Гаррі перехоплює погляд Рона в мовчазному спілкуванні.
Рон киває, відтягує Герміону. Коли вони йдуть, Гаррі випадково бачить, що Джіні озирається на нього з допитливим поглядом на обличчі. Гаррі тримає його доти, доки може витерпіти, почуття провини гризе його зсередини, і він не має жодної ідеї, чому.
Джіні – все така ж прекрасна, як завжди. Все така ж сильна, люта. Все ще воїн. Але Гаррі знає, де він потрібен в даний момент, а Джіні більш ніж здатна дати собі раду. Вона сильна, сильніша за своїх братів, і Гаррі досі захоплюється цим у ній.
Але він їй не потрібен. Насправді вона ніколи не потребувала його. Вона хотіла його, а Гаррі хотів її, і це було ідеально, поки тривало. Але посеред війни бажання – це розкіш. Привілей, від якого Гаррі знав, що має відмовитися, коли залишить її позаду.
*****
— Залишайтесь тут, поки я не повернуся, — наполягає Гаррі, натягуючи мантію на себе, щоб утримати голову на плаву. — Серйозно.
Герміона хитає головою.
— Гаррі, будь обережний. Запам'ятай, будь ласка, – у вітальню Рейвенкло без зайвої метушні, а потім одразу назад.
— Так, я знаю, — обіцяє Гаррі. — Мелфой?
Мелфой заспокоївся кілька годин тому. На думку Гаррі, він усе ще почувається вразливим, і Гаррі не може його за це звинувачувати. Тепер він, здається, повністю уникає Гарріного погляду, і Гаррі не може його за це звинувачувати.
— Я буду тут, — відповідає Мелфой, дивлячись у підлогу. — Нікуди не піду.
Гаррі ковтає, посилає мовчазне благання до Рона і Герміони, не переймаючись тим, що виглядає надто добрим чи надто відчайдушним. Хлопець дізнався, що його батьки померли, заради Мерліна. Усе, чого хоче Гаррі, – це закутати його у светр і товсту ковдру, і дозволити Нурі відвезти його кудись подалі від цієї війни. Мелфой, мабуть, не буде надто опиратися. Насправді, десь всередині Гаррі думає, що Мелфой був би радий, якби його не було.
Але він не може, не тоді, коли склав обітницю.
— Я скоро повернуся, — каже Гаррі до всієї кімнати, востаннє поглядаючи на Мелфоя, перш ніж натягнути мантію на голову, вкриваючи ним і Луну.
Прогулянка до вітальні Рейвенкло, до іншої вежі, викликає у Гаррі щонайменше ностальгію. Він ніколи раніше не був у цій частині замку, і все ж, коли вони тихо човгають порожніми коридорами, повз палаючі смолоскипи, повз балакучі портрети і рухомі сходи, тихі класи і заховані гобелени, пальці Луни міцно стискають його пальці, і Гаррі стискає їх у відповідь, тому що розуміє це. Привілей перебувати всередині школи, всередині Гоґвортсу, навіть якщо він кишить смертежерами, все одно залишається привілеєм.
Вони піднімаються до Рейвенкловської вежі. Коли вони опиняються нагорі, Луна стукає в дерев'яні двері, і музичний голос вітає їх.
— Куди діваються загублені речі?
Гаррі кліпає очима, подумки проклинаючи все. Це – вони серйозно? Учні мають зламувати коди, щоб увійти до власної вітальні? Гаррі мало не виламує двері, Гоґвортс вважає це смішним, але Луна безтурботно відповідає на загадку, так, наче вона це вже робила –
Звісно, вона робила це протягом останніх шести років.
— Туди, де їх мають знайти.
Двері відчиняються на петлях. Гаррі хоче похвалити Луну за її кмітливість, але відволікається на кімнату, в якій опинився. Вітальня схожа на грифіндорську, але не зовсім. Вона кругла, тепла, затишна, але більш повітряна і простора, книжки вистилають стіни до самої стелі, дивні інструменти на столах, забуті домашні завдання і підручники розкидані повсюди. Герміона була б у захваті.
Посеред вітальні стоїть велика мармурова статуя, і Гаррі миттєво впізнає в ній Ровіну Рейвенкло. Він вилазить з-під мантії і підіймається на постамент, щоб ближче роздивитися діадему, що виконано у статуї.
— Кмітливість – найбільший скарб людини, — читає він слова, викарбувані на діадемі.
— Що робить тебе дуже бідним і безглуздим, — лунає голос з тіні, і Гаррі від шоку втрачає рівновагу, падаючи на блакитний килим.
Алекто Керроу виходить з тіні. Не вагаючись, вона струшує рукави і торкається Темної Мітки кінчиком своєї палички, а Гаррі з жахом спостерігає за цим.
Бляха, бляха, бляха, бляха, бляха, бляха, бляха, бляха, бляха, бляха, бляха, бляха, бляха, бляха, бляха, бляха.
Раптовий струмінь світла, бах, і Алекто падає на підлогу купою. Луна тягне Гаррі назад під мантію, розмірковуючи про те, що вона не очікувала, що закляття буде таким гучним.
Шкоди вже завдано. Волдеморта попереджено, і Гаррі нічого не може з цим вдіяти. Що ще гірше, галас привернув увагу учнів Рейвенклову, і на сходах чути штовханину, а деякі з них нерішуче прямують до фігури, що лежить на підлозі в їхній спільній кімнаті.
— Алекто?
Гаррі хапає Луну й тягне її з дороги в куток. Амікус стоїть прямо за дверима, він починає кричати і стукати, але двері не піддаються. Учні в жаху кидаються назад нагору. Саме тоді, коли Гаррі починає думати, що Амікус може піти, до нього приєднується професорка Макґонеґел.
І коли Амікус і професорка Макґонеґел опиняються всередині, Амікус опускається на коліна біля сестри, гарчачи і злячись. Він каже, що Алекто не торкнулася б Мітки, якби не бачила Поттера, а це означає, що Поттер явно тут.
— Поттер у моєму факультеті, — жорстко повідомляє йому професорка Макґонеґел, хоча Гаррі помічає в її словах натяк на гордість.
Амікус наполягає на тому, що він тут, аж доходить до того, що він ображає професорку Макґонеґел, й плює їй в обличчя. Гаррі бачить червоний колір. Він знімає мантію, без роздумів піднімає чарівну паличку.
— Не треба було цього робити, — насміхається він. — Круціо!
Амікус кричить. Гаррі відчуває приплив сили, що поколює від пальців, вгору по руці, по всьому тілу. Белатриса казала, що треба робити це серйозно, а Гаррі ніколи в житті не робив нічого серйознішого ніж це. Десь на задвірках свідомості він мимохіть відзначає, що це вже друге непрощенне закляття, яке він застосував за цей рік, а у вухах дзвенить голос Мелфоя, який говорив з ним кілька тижнів тому – три рівні Темних мистецтв, як Круціатус катує фізичне тіло, але не робить цього, як Імперіус контролює свідомість, як Авада Кедавра розщеплює чиюсь душу.
Він має дві душі всередині себе, тепер він знає це напевно. Знає так само, як знає, що Місяць обертається навколо Землі, а Сонце сходить на Сході. Він знає це так само, як знає, що Драко Мелфой ніколи не був народжений, щоб стати смертежером, він був народжений, щоб стати Регулусом, чистокровним бунтарем, якою б жахливою не здавалася йому ця перспектива. Він знає це так само, як знає, що темні мистецтва є темними лише тоді, коли хтось хоче щоб вони ними були.
Поки Амікус продовжує корчитися в агонії, Гаррі згадує Герміону на холодній кам'яній підлозі Маєтку-Мелфоїв, яка розбивається у власній свідомості, а потім Драко шепоче йому на вухо, закликаючи його… горіти, горіти, горіти –
І раптом Гаррі відчуває це, навіть коли його шрам розривається. Він падає, круціатус ламається, і тоді він – Волдеморт, спраглий його крові, його власної крові, а тоді він знову Гаррі, спраглий його душі, його власної душі, іншої, яка скручується і звивається, живлячись його гнівом.
Том Реддл заплатить за це.
*****