Океан
Гаррі Поттер кліпає.
Так, він не носить окулярів, але обличчя Драко Мелфоя занадто близько, щоб він міг не помітити виразу його лиця. Він знає, що Мелфой обізнаний про його особистість. Він знає, що саме цього моменту Мелфой, можливо, чекав усе своє життя – щоб у будь-який спосіб перевершити Гаррі. Власне, у цьому й полягали всі їхні стосунки відтоді, як вони в одинадцять років опинилися по різні сторони морального спектра.
Мелфой дивиться довго й пильно, його сірі очі сповнені страху, паніки й поразки. Гаррі майже вибачається, сам не розуміючи чому, але в нього виникає таке дивне відчуття, ніби він якось підвів Мелфоя, потрапивши сюди. В тому, що їх спіймали, безумовно, є його провина – якби він тільки згадав про дурне табу, вони б не потрапили в таку халепу.
Однак це все таки не та реакція, якої він очікував від Мелфоя.
Мелфой мав би сміятися, показуючи на нього пальцем та називаючи його Шрамоголовим чи ще якимось дурнуватими призвіськами.
Він мав би радіти можливості відати Гаррі Поттера своєму Лорду. Він мав би казати "я ж тобі говорив" вдаючись до подробиць, щоб довести свою правоту – ніби якщо він не пояснить, як саме він мав рацію, то це буде зовсім не так.
Але Мелфой нічого з цього не робить.
Насправді, коли батько звертається до нього, Мелфой відмовляється називати його особу. Звісно, він не каже, що він не Гаррі Поттер, бо це було б зовсім нерозумно, а відповідає "не впевнений", що, на думку Гаррі, свідчить про його слизеринські риси, які проявляються на повну силу: самозбереження, винахідливість і таке інше.
Чому він зараз не танцює?
Коли їх усе одно саджають у підвал, Гаррі відчуває, як безнадійність і безпорадність знову навалюються на нього. У розпачі він дістає дзеркало, молячись усім богам світу, аби по той бік опинився блакитноокий Не-Дамблдор.
Наступні двадцять хвилин його життя – одні з найболючіших. Він бачить, як рука Пітера Петтігрю вбиває свого власника, стоїть перед Белатрисою Лестранж, яка погрожує перерізати Герміоні горло, а потім час сповільнюється, коли Драко Мелфой підходить до нього, щоб відібрати його паличку, як йому було наказано.
Гаррі з дедалі більшим побоюванням спостерігав, як він підходить. Якщо в нього заберуть паличку, він більше нічого не зможе зробити. Він майже не вміє користуватися безпаличковою магією, коли вона йому потрібна, тож зараз йому стало цікаво, якщо він достатньо розлютиться – можливо, він зможе підірвати Белатрису Лестранж і побачити, як вона буде стрибати по стелях Мелфой-Менору.
Гаррі намагається придумати нескінченну кількість варіантів, як вибратися з цього – живим а головне з усіма – і дедалі більше заходить у глухий кут у міру того, як Мелфой скорочує відстань між ними. Коли Мелфой досягає його, він уже опускає плечі, готовий віддати свою паличку.
Але Мелфой уже поруч, а час усе ще повзе. Саме тому Гаррі не випускає з уваги, як очі Мелфоя на одну-дві-три секунди спрямовуються на щось за спиною Гаррі, очі трохи звужуються, від побаченого, після чого його сірі очі зупиняються на Гаррі і...
Він підморгує.
І Гаррі Поттер моргає.
Перш ніж він встигає усвідомити, що щойно сталося, час прискорюється, все проноситься вперед, і Мелфой боляче хапає його за лікоть, тягнучи їх обох за диван, якраз в ту мить, коли щось гучно розбивається і Герміона скрикує. Серце Гаррі завмирає.
Він намагається звестися на ноги, щоб переконатися, що з нею все гаразд, і вона жива, але не може. Мелфой знову тягне його вниз, і натомість Гаррі ловить Рона, який біжить з несамовитим ревом прямо в хаос, який Гаррі не може бачити з цієї позиції.
Він знову намагається відштовхнути Мелфоя від себе, аж тут Мелфой шипить біля його обличчя, ледь не плюючи на нього.
— Не висовуйся, Поттер, якщо не хочеш, щоб тебе вбили до того, як ти виграєш цю довбану війну
Гаррі гарчить.
— Герміона і Рон…
— З ними все гаразд! — Пальці Мелфоя боляче впиваються в його руки. — Вони з Доббі. Він витягне їх звідси.
І Гаррі згадує, що Доббі мав повернутися.
Він з полегшенням зітхає, поки над їхніми головами сиплються закляття, а Мелфой лише закочує очі, ніби в цьому немає нічого нового, і це змушує Гаррі згадати, хто, в біса, ця людина.
Його очі розширюються.
— Мелфой! Що ти в біса робиш! Вони вб'ють тебе за те, що ти мене врятував! Ти зовсім з глузду з'їхав?
Мелфой дивиться у відповідь, його рот розкритий.
— Поттер, якого хріна тебе хвилює, що вони мене вб'ють?
— Якого чорта ти врятував мене? – повторює Гаррі.
Жоден з них не відповідає а лише відводять погляд.
За кілька хвилин, з гучним тріском закляття припиняють літати над їхніми головами, і Мелфой розправляє плечі.
— Куди Доббі їх переніс? – запитує він.
Натомість Гаррі хапає його за лікоть і відчуває навколо себе лише тиск, намагаючись думати лише про місце призначення і сподіваючись, що Доббі безпечно вивів його друзів.
*****
Навколо Гаррі лунає шум океанських хвиль. Він швидко відпускає руку Мелфоя, немов обпікшись, і повертається, щоб перевірити інших.
За кілька футів від нього стоїть тільки Луна.
— Де...? — У Гаррі запершило в горлі.
Луна лише безтурботно йому всміхається
— Рон відвів Герміону в будинок. Вона виглядає дещо поганенко. Гадаю ці тортури лишили свій слід на ній, чи не так?
Паніка Гаррі трохи вщухає.
— А...?
— Вони всі всередині, — заспокоює його Луна. — Доббі повернувся в Гоґвортс. Я чекала на вас. — Її бліді очі метнулися до Мелфоя — Двох. А ще Білл дав мені пароль, щоб я могла провести тебе до будинку.
Тим часом Мелфой піддавався своєму нападу паніки весь час повторюючи:
— Я щойно врятував Гаррі Поттера, я щойно врятував Гаррі Поттера, я щойно врятував Гаррі, чорт забирай, Поттера.
Що, чорт забирай, Гаррі збирається з ним робити?
— Мелфой
— Мила Цирцея, я щойно врятував Гаррі Поттера...
— Мелфой
— Мерлін, мати твою, я щойно врятував Гаррі Поттера...
— МЕЛФОЙ!
Мелфой кружляє в торнадо з чорної мантії, сірі очі виблискують, обличчя спотворене нападом тривоги, світле волосся скуйовджене. Гаррі з болем згадує минулий рік, коли він натрапив на Мелфоя, що плакав, у туалеті Міртл. Але це ще гірше, ніж тоді.
— Що?
Гаррі намагається придумати що-небудь корисне. Не для Мелфоя, а для себе.
— Ти не можеш повернутися
— Ого, — Мелфой починає повільно плескати в долоні, а на стурбованому обличчі розквітає посмішка. Результат жалюгідний.
— Сто очок Поттеру. Яка в тебе гостра спостережливість! Така наукова дедукція присоромила б навіть Снейпа. Щоправда, я щиро приголомшений тим, що Темний Лорд усе ще розмахує своєю паличкою і вимовляє "Авада Кедавра"...
— Заткнись, — шипить Гаррі, наступаючи вперед і стискаючи в кулаках передню частину мантії Мелфоя. Зблизька сірі очі Мелфоя здаються блакитними. На якусь дивну мить Гаррі здається, що його очі належать цьому океанському берегу, відбиваючи небо і скелясті утворення, що їх оточують.
— Заткнутися… — гарчить Мелфой. — Заткнутися? Ти хоч розумієш, що я зробив? Я щойно виступив проти Темного Лорда, Поттер! Забудь про цю зміїну морду, я пішов проти своїх батьків! Якщо змієлиций покарав мене за невдачі мого батька – чи не думаєш ти, що він покарає їх через мою непокору? Я щойно вбив своїх власних чортових батьків, намагаючись врятувати твою дурну, смердючу шкуру!
— Моя шкіра не смердить! — протестує Гаррі, соромлячись відсутності належної гігієни за місяці бездомного життя
— Так і є, — дратівливо каже Мелфой.
— Насправді, я знав, що це ти, через твій тупий сморід. Це навіть гірше, ніж твоя потворна пика.
Гаррі відчуває сильне бажання кинути його в океан. В нього виникає питання, чи вміє Мелфой плавати. Швидше за все, ні. Він з легкістю міг наказати домашнім ельфам виконувати все за нього рухаючи ногами та руками
Натомість він з силою штовхає його.
Мелфой відступає на кілька кроків. Він розправляє мантію, у розпачі хапаючись за волосся.
— Що ж мені тепер робити?
Гаррі заплющує очі. Він відчуває, як усередині нього піднімається сильна емоція, яку Герміона називає геройським комплексом. Він чесно щосили намагається йому протистояти, але Мелфой лише все ускладнює влаштовуючи свої напиди кризи та паніки. І що ж – він ніби як врятував Гаррі.
Гаррі ковтає, змирившись із власною поганою долею.
— Заходь у дім.
Погляд Мелфоя зупинився на ньому —Вибач?
— Ти що збираєшся прожити залишок життя на цьому березі? – в розпачі вимовляє Гаррі.
Схоже, що Мелфой щиро думає саме про це. Але, можливо, в його великій голові – тій, що виросла в особняку, – з'явилося розуміння, що життя на березі не принесе йому розкішних обідів.
Гаррі повертається, щоб піти за ним, але розуміє, що Луна все ще стоїть і дивиться на них порожнім поглядом, і зупиняється. Його подруга буквально була бранцем у будинку Мелфоя, а Гаррі щойно запросив його всередину – для чого? Вступити в Орден? Рон уб'є його голими руками, перш ніж Мелфой встигне відкрити рота, і в Гаррі не буде достатньо вагомого приводу, щоб зупинити його. Він думає, скільки разів зможе використати те, що Мелфой врятував йому життя, перш ніж воно вичерпає себе. Може, один раз. Не бiльше.
Гаррі хоче вибачитися перед Луною і запитати її, чи не проти вона, щоб Мелфой приєднався до них усередині. Якщо вона скаже "ні", Гаррі доведеться залишитися з ним на вулиці. Можливо, він позичить у Герміони намет.
Але перш ніж він встиг остаточно обміркувати план дій і непередбачувані обставини, Луна на його превеликий подив і жах, посміхається до Мелфоя, манячи його вперед однією рукою.
— Ходімо, Драко. Усе гаразд.
Мелфой ковтає, широко розплющивши очі від жаху – Гаррі хмуриться і дивиться уважніше. Мелфой, схоже, боїться не Луни, а самої ідеї увійти в будинок. Невже Луна пробачила його? Звісно, Мелфой не особисто викрав її, як вважає Гаррі, але все ж таки. У Луни, мабуть, більше серце, ніж у решти світу разом узятих. У всякому разі, більше, ніж у Гаррі.
— Я захищатиму тебе, — мило каже Луна, схиляючи голову набік.
Мелфой не рухається ні на дюйм.
— У нас немає цілого дня, — нетерпляче каже Гаррі. — Послухай, ти ж щойно врятував нас усіх. Я буду говорити за тебе, добре? Вони мене послухають.
Нарешті на обличчі Мелфоя з'являється хоч якась ознака розуміння навколишнього оточення. Він знову виглядає роздратованим.
— Так, мій королю. Я впевнений, що весь світ просто вбирає кожне святе слово, що вилітає з кривого рота їхнього Обраного.
— Мій рот не кривий, — огризається Гаррі.
Він ніяк не може зрозуміти, чому Мелфой усі ці роки намагається принизити його за зовнішність. Не те щоб Гаррі вважав себе красенем, але він цілком нормальний. Він безумовно не такий потворний, смердючий або кривий, яким його виставляє Мелфой. І якщо Джіні вважає його привабливим, то він їй вірить.
Мерлін тільки знає, які стандарти краси Мелфоя. Можливо, це хтось на кшталт Блейза Забіні, найвродливішого хлопця в Гоґвортсі, на думку Гаррі. До того ж Гаррі не оцінює всіх за зовнішністю. Він просто помічає їх, як будь-яка нормальна людина.
— А як же мої батьки? — Похмуро зітхає Мелфой, перебираючи пісок пальцями ніг, зчепивши руки за спину. — Напевно, вони вже мертві.
Гаррі не знає, що на це відповісти. Перша думка, яка приходить у голову, – Люціус, напевно, заслуговує на це. Він не знає про участь Нарциси достатньо добре, щоб мати думку про її життя. І все ж слова застрягають у Гаррі в горлі. Зараз саме час відплатити за все те лайно, через яке Мелфой змусив Гаррі пройти за останні шість років, – і все ж він цього не робить. Гаррі хоче вірити, що він кращий за Мелфоя.
На допомогу йому приходить Луна. Вона спокійно підходить до блондина.
— Вони теж могли втекти. Не втрачай надії, Драко.
Гаррі завмирає. Може, Мелфой і не викрадав Луну особисто, але, звісно, вона не може ігнорувати той факт, що його батьки приймали у своєму домі проклятого Темного Лорда. І вони – Смертежери. І Мелфой теж, якщо вже на те пішло. Гаррі на мить забув про це.
Чорт.
У Ордені не може бути смертежерів. Просто не може. Як би Гаррі не намагався переконати їх, що у нього були видіння, як Мелфой змушений катувати інших як форма покарання, або що він відмовився впізнати його перед усією сім'єю смертежерів, Орден ніколи не прийме його з розпростертими обіймами – і на те є вагомі причини.
Боже мій, – з жахом думає Гаррі. Якщо Мелфой не може повернутися, а Орден його не прийме, то чи повинен Гаррі прийняти його?
Це ж неможливо. Зовсiм нiяк. Навіть якщо Гаррі якимось чином вирішить терпіти цього мерзотника наступні кілька місяців, які знадобляться їм для полювання на горокракси, проблема полягає в тому, що вони полюють на горокракси. Вони не можуть просто довірити Мелфою все... все... все.
Гаррі відчуває, як божевільний сміх підступає до горла.
До цього часу Луна якимось чином переконала Мелфоя пересунути руки і ноги на відстань. Вона йде поруч з ним, промовляючи заспокійливі слова тихим голосом, і Гаррі слідує за білявою парою, точно знаючи, що він тут щось пропускає. Ця пара така ж дивна, як Хаґрід і Снейп, які є товаришами по чарці.
Ззовні котедж "Мушля" має помірні розміри. Гаррі сподівається, що всередині він більший. Перебування в безпосередній близькості від Мелфоя під одним дахом викликає занепокоєння. Може, йому вдасться позичити Герміонин намет.
Коли вони вже майже підходять до дверей, Гаррі згадує, що намету в них більше немає; а коли Білл відчиняє двері, Гаррі також робить висновок, що всередині будинок не більший. Чорт забирай.
Очікувано, першим інстинктом Білла є витягнути чарівну паличку і направити її Мелфою прямо між очі. Мелфой застигає.
— Якого біса, Гаррі? — шипить він. Шрами на одному боці його обличчя, люб'язно надані Фенріром Ґрейбеком, спільником Мелфоя, чорт забирай, виринають і роблять Білла більше схожим на людину з провулку Ноктюрн, ніж на того, хто виріс у Норі, харчуючись смачною домашньою їжею Моллі Візлі.
Гаррі зітхає.
— Довга історія.
Білл не опускає чарівну паличку.
— Я вимагаю пояснень. Я не збираюся впускати смертежера у свій дім. Про що ти думав, коли приводив його сюди?
— Він врятував мені життя, — послужливо пояснює Луна. — Усім нам. Він таємно приносив нам їжу і ніколи не катував нас, хоча був посланий для цього.
Гаррі чує ці слова, але вони не мають для нього жодного сенсу.
— Ти можеш запитати пана Олівандера, — пропонує Луна. — Або Діна. Вони скажуть тобі те саме.
Білл переводить погляд між ними трьома. Його паличка трохи опускається, але не повністю.
— Він врятував мені життя, — каже йому Гаррі.
І це все. Білл звужує очі, розчаровано ховаючи паличку назад.
— Якщо хтось вб'є його уві сні, це буде не на моїй совісті.
Ефект від того, що Мелфой заходить через вхідні двері, негайно впливає на всіх, хто знаходиться всередині. Флер Делакур, все така ж неземно прекрасна, виглядає вбивчо. Її паличка вказує на Мелфоя, як і паличка Рона. З іншого боку, Дін, який сидів на дивані вперши голову у руки, схоплюєтьсяна ноги, ніби маючи намір стати між Мелфоєм і світом.
Голова Гаррі йде обертом від такого повороту подій.
— Гаррі? — звертається до нього Рон. Його голос низький, погрозливий та розгублений. — Що відбувається?
Білл підходить до Флер, шепоче їй щось на вухо, і вона опускає руку.
Рон не пропускає цієї взаємодії. Але його паличка не ворушиться.
Мелфой мовчить, твердий, як дошка, і нічим не допомагає. Гаррі відчуває спалах роздратування. Найменше, що він може зробити, це врятувати власну шкуру. Невже він чекає, що Гаррі тепер все робитиме за нього?
— З ним усе гаразд, — врешті-решт заявляє Гаррі. Дін розслабляється. — Рон – ти ж знаєш, що він допоміг.
Рон хмуриться.
— І що? Це ж не означає, що ми впустимо його всередину. Найбільше, що він може зробити, це втекти до маґлівського Лондона, щоб прожити своє життя як безхатько.
Не така вже й погана ідея, думає Гаррі. Мелфой може просто втекти і виживати сам. Він може вивчити маґлівські звичаї, жити з ними, знайти пристойну роботу, заробляти у фунтах – можливо, це навчить його, яким расистським придурком він був усе своє життя. Це расизм? Елітарний? Кровожерливий? Магічний?
Мелфой нарешті смикається.
— Ти з глузду з'їхав? — запитує він у Візлі. — Вони знайдуть мене і вб'ють за день!
— Я вб'ю тебе за годину.
У скронях Гаррі з кожною секундою наростає головний біль. Він знає, що буде далі. Він перехоплює погляд Рона багатозначним поглядом і вибігає на вулицю, щоб усамітнитися. Почувся гуркіт, численні кроки, але голос Рона був твердим:
— Зачекай хвилинку.
Надворі прохолодне і свіже повітря. Гаррі вдихає його якомога більше, перш ніж світ навколо нього попливе, і він більше не Гаррі, а, за красномовним висловом Мелфоя, Темний, бляха, Лорд.
Лють така, як ніколи раніше. Він ледве стримується, щоб не махнути чарівною паличкою в загальному напрямку. А ще розчарування. У Белатрисі. У Мелфоях. У наймолодшому хлопчиську. У нього було стільки планів на нього. Ане нічого страшного. Буде ще багато тих кого можна буде: катувати, зліплювати та з ким можна буде гратися. А зараз потрібно зайнятися господарями будинку. На дурість наймолодшого можна не звертати уваги, а на дурість батьків? Ні в якому разі.
Принаймні, паличка тепер буде у нього. А Гаррі Поттер нарешті загине.
Белатриса покірно стоїть на колінах, чекаючи на своє покарання. Найменше, що він може зробити для своєї найвідданішої слуги, – це дозволити тортурам початися якнайшвидше, щоб не змушувати її чекати. Тож він майже ліниво спрямовує на неї свою чарівну паличку, насолоджуючись її криками, що луною розлітаються по кімнаті...
Гаррі знову вдихає прохолодне повітря океану. Перед ним пропливає очікувальне обличчя Рона. З величезним зусиллям він намагається підвестися – коли ж він впав? – за допомогою стіни позаду себе.
— Що ти бачив? — запитує Рон, допомагаючи йому піднятися, тримаючи його за другу руку.
— Він катував Белатрису.
Обличчя Рона темніє.
— Чудово. Єдиний раз, коли я погоджуся з цим божевільним виродком.
— Як Герміона?
Рон ковтає.
— Спить. Відпочиває. Гадаю, нам треба залишитися тут на кілька днів, Гаррі.
Гаррі киває.
— Так. Рон, послухай. Якщо ви обоє хочете...
Рон піднімає руку.
— Припини. Герміона знала, на що йде. Ми обоє знали. — Потім він тремтяче вдихає і каже: — Могло бути й гірше.
Гаррі не хоче думати про гірше. Натомість він розповідає Рону про свій план. Він хоче поговорити з Олівандером і Ґрипхуком.
— Вони можуть бути в її сховищі, — каже Гаррі. — Вона зовсім збожеволіла, коли подумала, що ми там були. Закладаюся на що завгодно, що якийсь із них там має бути.
Рон замислився.
— А чому Олівандер?
Гаррі глибоко вдихнув.
— Паличка. Ти-Знаєш-Хто катував Олівандера, випитуючи про паличку. Але він усе з'ясував, Рон. Він планує відвідати могилу Дамблдора, щоб вкрасти її.
— Що? — нервово запитав Рон. — Гаррі, ми мусимо його зупинити! Як тільки він отримає бузинну паличку, нам кінець...
— Бузинна паличка?
Гаррі й Рон розвертаються, руки рефлекторно витягують свої палички. Мелфой стоїть за рогом, шкіра біла, як обстріляні стіни, сірі очі в жаху.
— Темний Лорд має Бузинну паличку? — повторює він, його голос підвищується в істериці. — Я щойно врятував твою дупу, забезпечив смерть моїх батьків, щоб наступного дня Темний Лорд міг убити тебе довбаною Бузинною паличкою? Ти знущаєшся з мене? До біса моє життя. Ні, зачекай, взагалі-то, пішов ти, Поттер! До біса всю цю кляту війну, до біса...
— Замовкни, — огризається Гаррі, голова йде обертом. Мелфой, мабуть, теж чув про сховище Белатриси. Звісно, Гаррі й Рон ніколи не використовували слово "горокракс", але все одно не дуже добре, що Мелфой знає, що вони говорять про те, як зламати сховище його тітки.
— Ні, я не заткнуся, — пищить Мелфой від жаху. — Я думав, у тебе є план, Поттер! Я думав, що ти якось переможеш! Я думав, що ти знаєш, що робиш!
У Гаррі в голові лунає відлуння, і відчуття дежавю розливається в його крові. Рішуче не дивлячись на Рона, він робить крок до Мелфоя.
— Я не просив тебе покидати свій бік, — різко каже він. — Ти зробив це сам.
Хоча він говорить це Мелфою, Гаррі задається питанням, чи не говорить він це також і Рону. Він повністю пробачив Рона, і він не зовсім розуміє, чому він гаркає за це на Мелфоя, але ніколи не робив цього Рону. Чому він дозволив Рону сказати ті жахливі речі, ніби це Гаррі винен у тому, що він його обдурив, хоча насправді Гаррі був абсолютно ясний щодо того, що він знає, а чого не знає; більше того, коли все, чого хотів Гаррі, – це врятувати своїх друзів і їхні сім'ї, аж до того, що він сам відважився на цю війну, йому було боляче чути ці слова, кинуті йому в обличчя. Так, ніби Гаррі намагався обдурити їх, щоб вони пішли з ним.
— Поттер, — різкий голос Мелфоя повертає його в теперішнє. — Я не знаю, у що ти граєшся, але Темний Лорд з наймогутнішою чарівною паличкою в історії – це все одно, що вирити собі могилу і впасти в неї! Ясам зроблю честь і встановлю надгробок. Тут лежить Гаррі Поттер, ідіотизм грифіндорців у його найкращому прояві.
— Ти можеш повернутися, — холодно каже Рон. — Ніхто не просить тебе залишатися. Ніхто не хоче, щоб ти залишався.
Очі Мелфоя небезпечно блимають.
— Я знаю, Вiзлi, що зараз я нiкому не потрiбен. І знаєш що? Мені вже начхати на війну. З мене досить цього всього.
— То нащо ти нас врятував? — запитав Гаррі. — Ти ж міг дати нам усім померти!
Мелфой схрещує руки на грудях, підборіддя випинається вгору.
— По-перше, я врятував не всіх вас. Я врятував тебе. Обранця Світлого боку. Того, кого Темний Лорд хоче вбити. Мені начхати на Візлі чи Грейнджер. По-друге, якщо я все одно помру, то навряд чи це буде почесною смертю – бути іграшкою Змієлицего. Може, я і слизеринець, Поттер, але я Мелфой. Гордість – це перше, чого нас навчають. Мій батько, — його голос злегка тремтить. Він грубо прочищає горло і продовжує: — Мій батько, можливо, забув свою власну проповідь, але я ні. У мене не залишилося нічого, крім моєї гордості.
— Навряд чи це гордість – катувати інших, — заперечує Гаррі.
— Це краще, ніж бути підданим тортурам, — заперечує Мелфой. — Ти ж бачив Грейнджер, чи не так? Яка гордість кричати від тортур?
Рон раптом опиняється перед його обличчям, з силою штовхаючи його назад до стіни.
— Герміона має більше честі, ніж ти коли-небудь матимеш! Не смій – Мелфой, присягаюся Годриком, я вб'ю тебе уві сні.
— Герміона відстоювала те, у що вірить, — холодно заявляє Гаррі. — Ось що тут означає честь. А не те лайно, що ти щойно вивергнув.
Мелфой відштовхує Візлі назад, поправляючи мантію. Він робить рівний вдих.
— Може, для тебе це й нісенітниця. Ти не залишився з ним. Ти не їв з ним. Ти не спав ночами з думкою, чи прокинешся вранці. Ти не прокрадався у власний чортів дім, благаючи батьків втекти від цього божевілля. Те, що ти б'єшся на боці Світла, не робить тебе богом. Поттер, можна не бути на твоєму боці і не бути смертежером.
Голос Сіріуса звучить у його голові. Світ не поділений на добрих людей і смертежерів.
Гаррі не хоче думати про Сіріуса. Насправді, він не хоче думати і про те, що Мелфой не є смертежером. Коли Сіріус сказав це, Гаррі кваліфікував це до Амбридж та її різновиду зла. Якщо Мелфой – це Амбриджів тип зла, зла просто заради зла, то у Гаррі від спогадів починає пекти рука. Я не повинен брехати. Якщо Мелфой такий самий, як вона, то навряд чи він буде з Гаррі в нормальних відносинах.
— І що ж ти хочеш робити? — запитує Гаррі в напруженій тиші, що простяглася між ними трьома. — Якщо ти не хочеш на війну, Мелфою, то навряд чи можеш тут залишатися.
Мелфой ковтає. Раптом він виглядає таким же розгубленим, як і у ванній кімнаті Плакси Міртл, коли сльози текли по його обличчю, зараз він змирився з власною смертю.
— Мені більше нікуди йти.
Його сірі очі сяють – на мить Гаррі здається, що він знову близький до того, щоб розплакатися. Вони прикипають до Гаррі з відчаєм, якого він ніколи раніше не бачив. Гаррі не розуміє, чому Мелфой дивиться на нього, шукає в нього допомоги в цьому божевіллі, ніби не витратив останні шість років на те, щоб зробити життя Гаррі якомога жалюгіднішим.
Але Дадлі потиснув йому руку, здається, мільйон років тому, пробурмотівши: "Я не думаю, що ти марнуєш час". Дадлі, маглівська версія Мелфоя, з яким Гаррі виріс. Тепер він бачить Дадлі в Мелфої, а Мелфоя в Дадлі, і те, що він збирається робити, здається очевидним.
Він підкрадається до блондина, простягаючи одну руку. Мелфой дивиться на неї так, ніби ніколи раніше не бачив руки.
— Я зачитаю умови Незламної обітниці, — твердо заявляє Гаррі.
— Гаррі!
— Рон, ти можеш накласти закляття замість нас.
Мелфой дивиться на Гаррі з нерозбірливим виразом обличчя. Його очі трохи звужуються, і він цілу вічність тримає Гаррі за руку.
Ти не покинеш нас, поки війна не закінчиться. Ти захищатимеш нас, як тільки зможеш, в обмін на захист. Ти не повернешся на бік Темного Лорда.