Полювання на Тхора

З-під циновки, що прикривала двері будинку, лилося слабке світло, але цього вистачало, щоб висвітлити невеликий прямокутник двору, і Лі Сунсін встав з самого краю. І поки вершники проїжджали на подвір'я, поспішали і розбирали поклажу, адмірал встиг наказати слузі принести соджу та накрити стіл на чотирьох.

Кирило тим часом рушив до обох своїх підлеглих та зі щирою радістю потис руку Менгу та Хонові.
- Хлопці, з поверненням, - вимовив він, і тут тільки зрозумів, як весь цей час хвилювався за них.
Розсідлали та влаштували відпочивати втомлених коней, зняли поклажу.
- У нас ще їжі трохи лишилося, - Менгу простягнув командирові торбинку. З собою він мав ще один баул, але не поспішав його відкривати, і Кирило здогадався, що там крім речей зброя Тхора. - Ось.
- Неси всі речі в дім, - кивнув Кирило. - Імуги, як рана? - тихо спитав він у офіцера, який втомлено стояв, притримуючись за огорожу.
- Та я й забув про неї, коли почув, хто нам вказує дорогу, - засміявся воїн. Він втомився воістину жахливо, але приїхати в будинок до уславленого адмірала коштувало будь-якої втоми, і Імуги хоробрився щосили. - Менгу дуже добре її обробив.

Лі Сунсін тим часом сам підійшов до вершників і коротко вклонився їм. І Хон за вивченою звичкою вже опустився перед адміралом на землю.
- Пане Лі, для мене найбільшою честю було боротися з тими, хто бажає вам зла, - пробурмотів він, сам не розуміючи поки що, більше в його поклоні справжньої пошани, або ж вивченої пристойності. - Хон Соннен, Чонджу, Чолла. Розжалований із варти заборонених покоїв, щоб вступити до вас на службу.
- Вставайте, пане Хоне, не виявляйте нешанування праці лікаря, - пробурчав Лі Сунсін, обурений що поранений відбиває поклони. І Хон поспішив підвестися, аби не тягли його вгору руки цієї людини, що пройшла важкі тортури.
- Дякую, пане Лі, - він зніяковіло вклонився адміралу вже в пояс. - Моя рана гоїться добре, але я пристану до вашої поради і буду берегтися.

Менгу, який живо згадав, наскільки нешанобливим він був до адмірала у тюрмі, також опустився на землю перед адміралом та схилив голову, ховаюче зашаріле соромом лице. Тоді була мета вберегти пана Лі від нагальної небезпеки, адмірал був об'єктом. Але тепер, усвідомлюючи повною мірою, перед ким він знаходиться, Менгу не знав, куди діти очі.
- Горієв Руслан, - представився він, пригадуючи, що не мав шансу зробити це перед Лі Сунсіном. - Прошу пробачити мою минулу нешанобливу поведінку, пане адмірале.
- Ви виявляєте нешанобливість вже тим, що змушуєте старого кланятися вам самому, - беззлобно пробурчав Лі Сунсін, знову акуратно під лікті піднімаючи Менгу, і коли той піднявся, спокійно і твердо зазирнув йому в очі. - Я приймаю вибачення, пане Руслан. Ходімо вже всі у дім.

У домі вже був накритий стіл - і Кирило мимоволі подумав, яким міг би стати пан адмірал, якби війни не було. Процвітаючої провінції управитель став би з нього, хлібосольний господар, голова великої та дружньої родини, друг своїх друзів...
Клята війна, думав Кирило. Клята, клята війна...

А Менгу, який сидів поруч з Хоном, одразу ніби здувся. Стільки всього він мріяв спитати у адмірала Лі, стільки всього дізнатися - але спочатку адмірал був незручним та невдячним об'єктом захисту в тюрмі, а потім вони поїхали на північ і адмірал знову був далеким об'єктом. А от тепер він сидів перед ними, живий та реальний. І це було схоже на казку або сон.
Своєю рукою адмірал розлив по чашках соджу, присунув до молодих воїнів тарілки з скибками риби - сам він через жалобу по дядечку тримав піст - і, розгладивши бороду, поклав руки на стіл і з усією увагою почав розглядати бійців. Непричесані і неголені, брудні, втомлені до неможливості, вони обидва світилися щирим щастям, навіть розжалуваний стражник.
- Дозвольте мені, сенсею, привітати вас з тим, що ваші підлеглі повернулися обоє, в доброму здоров'ї та з добрими звістками, - насамперед Лі Сунсін підняв соджу у бік Кирила. - Отже, всі ви змогли розрахувати правильно і правильно вибрали людей.
Я вибрав тільки одного, подумки відповів Кирило, подякувавши адміралові за теплі слова. Другого мені нав'язали і це було щасливе нав'язування. Але от новина про те, що Хона було розжалувано, приголомшила. Хлопця було шкода до глибини душі.

Настав час розливати соджу по другому колу, і цього разу Сунсін підняв чашку у бік бійців, не виділяючи поки що нікого з них.
- Знаю я вашу історію, - зі щирою повагою сказав він. - Впустити ворога, а після його наздогнати і знищити, тисячі разів складніше, ніж вразити одним махом. Така робота варта найвищої нагороди, і я хотів би від свого імені хоч щось вам подарувати. Але немає в мене нічого, тож дозвольте обдарувати кожного з вас чаркою вина та поклоном.
- Пробачте, але я не заслужив такої честі, пане адмірале, - сумно похитав головою Менгу. - Впустив Тхора саме я. А застрелив його Імуги, - кивнув він у бік товариша. - Моя заслуга хіба що в тому, що я його пізнав.

Лі Сунсін, вислухавши цю збентежену відповідь, тільки посміхнувся в бороду.
- Не вірю я вам, Руслане, - він з веселим докором похитав головою. - Як людина, яка побачила і тих, хто впустив ворога, і тих, хто вразив, не вірю. Мабуть, ви першим кинулися на Тхора, наздогнавши його вдруге, і самі мало не загинули, підставляючи його під стріли партнера.
- Так і було, - палко закивав Імуги. - Я ледве не зачепив Менгу, і якби Тхір не бігав так швидко, сам Менгу б його мечем і зарубав.
- Я його тільки "прокачував", - забувшись, Менгу вжив сленг розвідників. Кирило поглянув на нього з докором, і той поспішив пояснити: - Ну, тобто встановлював остаточно і безповоротно, що то справді він. І, правду сказати, я розраховував що, в разі чого, Імуги не промаже.
- І все ж, дозвольте мені вдруге запропонувати вам як дар уклін і чашку вина, - з усмішкою сказав адмірал Лі. - А то, дивіться, згадаю, як робляться такі речі, і примушу вас написати повний звіт. Адже ви підготували свідчення, що ваш ворог справді вбитий? У моєму часі для такого відсікають голови, але у вас є чарівна скринька для картинок, і в ній тримати і возити голови набагато легше.
Менгу кивнув із вдячністю.
- Так, пане адмірале, як я можу відмовитися від такого подарунка? І я власноруч перетнув йому горло, пересвідчився, що він помер, і зафіксував це на зображенні.

Кирило полегшено зітхнув.
- Тут все-таки не відкрита війна, - зазначив він. - Доводили б ви потім, що не розбійники і відрізали голову справжньому бандиту.
- З ним був папір від Чжан Вейцзіня, - зауважив Менгу.
- Добре, що у ваш час не відрізають голови, - схвально закивав Лі Сунсін. - Наші бійці часто в гонитві за головами змагаються, це сіє розбрат у військах і виснажує сили. Але папір від Чжан Вейцзіня це погано. Ви, сподіваюся, сховали тіло? Краще щоб китайський підданий зник, ніж був убитий.
- Сховали, так, - кивнув Менгу заспокоююче. Згадав про історію Вон Гюна, який посилав своїх підлеглих відрізати голови, аби похвалитися більшою кількістю убитих ворогів.

Але нарешті випили за обох молодих воїнів, Кирило бачив, що у обох хлопців уже рум'янець заграв на щоках. Небагато їм зараз треба буде, з усмішкою думав він, аби завтра проспати до опівдня.
- Ой, пане адмірале, - вочевидь, випите придало Менгу хоробрості і розв'язало язик, і це був знов веселий та товариський Менгу. - А знаєте, я колись, коли був студентом, побився через вас! Чесне слово! Через ваші кораблі-черепахи!
- Але кораблі-черепахи не мої, - добродушно зізнався адмірал. - Я лише взяв креслення великих кораблів часів ще вана Тхеджона, виставив на них гармати та закрив верхню палубу. І що ж спричинило бійку?
- Дівчина, - зізнався Менгу. - Моя однокурсниця і полум'яна ваша поклонниця, пане адмірале. Її дражнили, доводячи, що існування кораблів-черепах це вигадка. Ну і я заступався і за історичну справедливість, і за симпатичну колегу. Щоправда, боєць тоді з мене був кепський, - зітхнув він.
- Мені вже розповіли, що у вашому часі жінки займаються набагато більшим, ніж турбота про будинок, але я й подумати не міг, що настільки великим, - шанобливо протягнув Лі Сунсін. - Мабуть, дуже важко жінкам і чоловікам вчитися тим самим наукам, відволікають один одного одним своїм виглядом...

- Прошу мене пробачити, пане адмірале, - подав голос Хон. Соджу вдарило в голову, стягнуло її ніби залізним обручем, розтеклося по всіх членах ніби смолою, і хлопець явно відчував, що будь-якої миті може просто впасти прямо у тарілку. - Не вважайте зухвалістю... дозвольте мені вас покинути і йти до кімнати.
— Дозвольте ще раз вам налити, пане Хоне. Як лучнику, який переміг у змаганні, - Сунсін розуміюче посміхнувся, наповнив його чашку. І Хон, ховаючи запалене рум'янцем обличчя, квапливо підхопив чашку, закрився рукавом і випив.
- Вибачте ще раз, - пробурмотів він, підводячись на зовсім нетверді ноги. Озирнувся і, помітивши двері в іншу кімнату, акуратно по стінці дістався туди і тут же ліг на ліжку просто в одязі.

- Важко йому буде на новій посаді, хоч би якою вона виявилася, - зітхнув Лі Сунсін. - Настільки слабо вміти пити - рідкісна невдача і привід для пліток.
- Дозвольте і мені вибачитися на пару хвилин, пане адмірал, - прикинувши, які будуть наслідки і як прийдеться під ранок бідолашному Імуги, сказав Кирило. - Менгу, у вас лишився сорбент?
- Так, командире, - підскочив був той, але Кирило зупинив його.
- Сиди їж. І їж добре. Я знайду.
- Даватимете йому ліки? - Лі Сунсін обернувся, через плече зазирнув у кімнату і співчутливо зітхнув. Сам потихеньку зжував скибку маринованої редьки. - Смію сподіватися, що нічого поганого з ним не станеться. Але, може, краще лишити його спати, а дати ліки завтра зранку разом із теплим питтям?
- Це не ліки по суті, це застережний засіб, щоб не було так погано зранку, - відповів Кирило.
- Та й вночі, - тихенько додав Менгу, який старанно заїдав соджу. - Ми вдень лиш трохи перекусили та на ходу потім ще трохи.
- От сиди відпочивай, - велів Кирило. - Я дам йому сорбент з водою і буде собі спати далі.

- Давайте тоді вип'ємо за вашу чесність, пане Руслане, добре закусимо, і ви також підете спати, - добродушно примружився Лі Сунсін, наповнивши чашку Менгу. - А завтра вже поговоримо.
- Дякую, пане адмірале, - Менгу приняв чашку і вдячно схилив голову. У нього в голові теж шуміло відчайдушно, але він хоробрився з усіх сил. - Ваше здоров'я.

Кирило між тим, знайшовши сорбент та прихопивши миску та ковшик з водою, відправився пічкати застережним засобом бідну жертву ферметної недостатності. Молодий офіцер на вмовляння не реагував, і прийшлося ледь не силоміць влити в нього трошки води, дати капсули, проконтролювати щоб проковтнув та не вдавився, дати знов запити, а потім обережно вкласти на бік - щоб хоч не захлинувся в найгіршому випадку. Кирило поставив поруч з ліжком порожню миску та воду, обережно поплескав Хона по плечу та, упевнившись, що той дихає рівномірно та глибоко, вийшов з кімнати.

- Слуга царю, отець солдатам, - процитував Менгу корейською, коли Кирило повернувся. Соджу грозило остаточно розв'язати його язик.
- Спати іди, солдате, - хмикнув Кирило.
- На правду і варто відповідати правдою, - ледь не розчулено посміхнувся на цю лайку Лі Сунсін.
- Давайте вже все вип'ємо за здоров'я государя і все ходімо спати, - запропонував адмірал. - Ви, шановні, пийте за свого государя, а я за свого.
- Давайте краще, пане адмірале, вип'ємо за вас і ваш чудовий народ, - згадавши подорож на північ і те, як їх з Хоном проводжали, відповів Менгу.
- Правда, пане адмірале, - підтримав Кирило. - Давайте вип'ємо за вас та ваш народ. А то государя у нас нема, і виходить, що пити нам не за кого.

Тут навіть адміральського самовладання забракло Лі Сунсіна.
- Як так – немає государя? - він кілька разів зморгнув. - Невже так сталося, що у вашу війну ви його втратили?
- Сенсеє, ви ж розповідали мені, що у вас людей, які керують країною, обирає сам народ, - обережно зауважив Лі Сунсін, опанувавши себе. - Якщо ви до цього звичні, то чому не вибрали собі государя відразу після того, як втратили колишнього?
- У нас є виборний голова країни, - відповів Кирило. - Але рівняти його до государя я б не став, це зовсім інше. Тому я і сказав, що государя у нас нема.
- Угу, - підтакнув Менгу, якого від утоми та соджу вже теж геть розвезло.
- Певно, ви вже трішки п'яні, сенсею Кіле, - похитав головою адмірал Лі. - Та й я, мабуть, теж. Головна турбота государя це зовсім не правити країною. Головна його турбота — це втішати стражденний народ. І якщо є у вас у країні людина, в якої народ має незаперечну віру, він і є государ. Вип'ємо за те, щоб був у країни государ, відповідний її народу, - твердо промовив Лі Сунсін.
- Вип'ємо, - не бажаючи сперечатися, відповів Кирило та одним ковтком вкинув в себе соджу. Рука згадала тепло пістолетної рукояті і власний придушений шепіт, що більше нагадував зміїне шипіння. "Нікуди ви не летите. Нікуди. Поки ми не відіб'ємо десант". Зусилля було варто не стиснути крихку фарфорову чашку.

Після цього тоста Менгу теж винувато запросився лягти, і Кирило уважно прослідкував за підлеглим, коли той невірними кроками прямував до спальної кімнати.
- Що ж, ви зробили найголовніше, сенсеє, - Лі Сунсін проводив Менгу уважним поглядом, а потім взяв пляшку соджу, поговорив у руці, оцінюючи вагу і те, де хлюпається напій. – Нагородили своїх воїнів. Тепер настав час нагороджувати себе самого і відпочивати, хоч одну ніч. Тут залишилося на чотири чашки, по дві кожному, і я, сидячи зараз з вами, випив чотири. Це на чотири ковтки більше, ніж треба мені сьогодні, але хіба подібна подія не заслуговує на те, щоб заради неї на день скасувати підрахунок?
Кирило тихенько засміявся та покрутив головою.
- Безумовно заслуговує, - сказав він та піднявся з-за столу. - Але почекайте, в цій кімнаті має бути дещо, за що точно варто випити.
Розкривши баул Менгу, він одразу побачив гранати та ще дещо, загорнуте в рядно.
Під рядном виявилася снайперська гвинтівка, з ненайдорожчих, просто якісна штатна - але нова модифікація з регульованим прикладом.
- Зараз не збиратиму, - сказав Кирило, витягнувши гвинтівку та приклад, - але завтра можемо постріляти з неї. Якщо у вас є бажання.
Очі адмірала на мить зайнялися дитячим незамутненим захопленням, але майже відразу адмірал узяв себе в руки і зніяковіло опустив голову.
- Ви змушуєте мене мучитися думками про те, що я нешанобливий небіж, - пробурчав він. - Я мушу журитися про дядечка, але замість того розмірковую про зброю, це нікуди не годиться. Хоча, без сумніву, ця аркебуза варта того, щоб вивчити її виключно заради знання, як можна покращити нинішні.
- Життя лишається життям, - відповів Кирило. Налив соджу адміралові та собі, не доверху. - Наші близькі, які пішли з життя, люблять нас і хотіли б, щоб ми жили. А ми ще й за своїх нащадків відповідаємо. Давайте вип'ємо за нащадків.
- Давайте, це добрий тост, - сумно посміхнувся адмірал, осушив чашку. Не можна було відібрати правди у слів ченця - правди одвічної, людської, але чужої і неприємної звичному ходу речей. - Ви, мабуть, щасливі у своїй країні проводити жалобу за своїми канонами. Наші не дозволяють нам турбувати спокій предків під час жалоби жодним виявом веселощів. Хоча кожен живий, відчуваючи наближення смерті, незмінно замислюється про тяжкість такого жалоби для нащадків і незмінно просить не сумувати за собою.

- У нас щодо жалоби теж є багато своєрідних звичаїв, - відповів Кирило. - Не будемо про це. Я радий, що вам, схоже, не прийдеться примушувати себе безвихідно сидіти в домі, а мені - вмовляти вас це робити. На вас же робили раніше замахи, так? Яким би не був хоробрим, не дуже приємно бути об'єктом полювання.
- Коли раніше на мене вели полювання, були в мене і ікла, і пазурі, і дубова шкура, - гірко посміхнувся адмірал Лі, опустивши погляд на свої долоні. - Не важко мені самому захиститися, так що я і не боявся замахів. Але зараз... ви маєте рацію, учителю, залишатися без захисту неймовірно неприємно.
- У вас просто дуже вправний янгол-охоронець, - покачав головою Кирило. - Як людина, яка професійно знається на замахах, скажу, що часто замахи попереджаються просто завдяки випадковості. Щасливій для об'єкта замаху. І ніякі ікла та дубова шкіра не врятує, якщо у ваше... у вашу повозку підкладено бомбу. Сідаєте - і все. Або від того, що захоплять ваших близьких та почнуть шантажувати ними. Щастя, що у вас це не настільки в ходу.
Адмірал, не впоравшись із собою, стиснув зуби.
- У нас у ході отрути та підіслані таємно вбивці, але уе, мабуть, змагаються один з одним за право в чесній битві добути мою голову, - похмуро пирхнув він. - Ви маєте рацію, сенсею, це неймовірно радісна обставина. Не те... не хочу думати, наскільки легкою мішенню я для подібних підлих і низьких діянь. Можливо, найлегшою у країні.
- Я розумію, - зітхнув зі співчуттям Кирило. - Сам весь час трушуся за батьків. Кожна проста поїздка до них це щось на кшталт таємної операції. А їм і того менш солодко...
- Нічого не поробиш із людською природою. Кріпіться, вчитель, і пам'ятайте, що любов батьків у найважчі хвилини зігріває серце, - Лі Сунсін потягнувся через стіл, обома руками взяв руку Кирила і стиснув у своїх.
- Я, мабуть, уже трохи п'яний, - зніяковіло посміхнувся адмірал, зрозумівши, що без випивки його роздуми не прийняли б такого оберту, відібрав руки. - Вибачте мені мою фамільярність.
- Та що ви, навпаки, дякую вам, пане адмірале, - зі щирою теплотою відповів Кирило. Клята війна, з тугою подумав він знов. Клятий час та клята історія, яка розносить людей, котрим би порозумітися, проводити вечір за бесідами, навчатися один від одного...

- А знаєте, у вас і справді чудовий янгол-охоронець, пане Лі, - намагаючись перебити такі похмурі думки, сказав Кирило з посмішкою. - Та, що помітила, як сюди попав ваш та наш ворог, та вирішила надіслати сюди нас. Не знаю, чи зможе і захоче вона показатися, але раптом почуєте ніби нізвідки сильний духовитий аромат трав - це її знак.
- Що ж, справжнє божество охороняє мене, таке як наймилостивіша Гуаньінь? - Лі Сунсін з ввічливим подивом підняв брови. - І ви, вчителю, удостоїлися честі зустрітися з нею особисто?
- Вона спочатку приходила до мене в снах, - зізнався Кирило. - І я вже думав звертатися до лікаря, щоб прописав якісь ліки. Бо вважав, що втрачаю здоровий глузд. Але потім зрозумів, що не все осяжне нашим розумом, дещо існує і поза межами його.
Пахнуло любистоком, сильно та пряно, і Кирило, вдохнувши пряний аромат, широко посміхнувся.
- О... чуєте?
Ніби м'яке, материнське ніжне торкання торкнулося плеча, торкання тієї самої милостивої Гуаньїнь, в яку зовсім не треба вірити доброму конфуціанцю.
Напівсвідомо Лі Сунсін сам поклав на плече руку, як намагався б зловити чужу долоню, і після примирливо прикрив очі.
Тепер він зрозумів.
- Сое за таке затаврував би мене селюком і дурнем, - зніяковіло посміхнувся він. – Але я відчуваю. І вірю вам, сенсею. Вам і... своєму божеству.
- Дякую за те, що не образили її, - розчулено пробурмотів Кирило. Він відчув, що було б дуже боляче йому, якби адмірал не повірив Любистиці. - Вона була надзвичайною жінкою і поетом в моїй країні. І коли пішла на небо, стала безсмертним духом, Мавкою.

Він розлив по чашкам рештки соджу.
- Давайте вип'ємо за тих, хто нас береже. Хто б то не був - Бог, боги, духи, наші близіки...
– Давайте за тих, хто нас береже. І за людей, і за решту, - погодився Лі Сунсін.

Випили, помовчали, роздумуючи кожен про своє, доїли страви. Тяжко, але спокійно було на душі адмірала, розв'язалися всі його труднощі, затих розум. Нічого залишалося робити, окрім як подякувати чужинцям ще раз і піти спати.
- Ходімо вже, сенсеє, - Лі Сунсін акуратно підвівся з-за столу. - Уль і племінники, мабуть, уже хвилюються.
- Я проводжу вас і повернуся сюди, - сказав Кирил, також піднімаючись. - Не подобається мені стан офіцера Хона, раптом що, хоч зможу допомогти.
– Правду сказав Руслан, ви батько своїм солдатам, – схвалив це рішення адмірал. Пригадав свої міркування про розжалування палацового офіцера і суворо підібгав губи. - Але вам слід бути акуратнішим, не в одному соджу і не в одній рані справа. Ви ж не знали, що офіцера Хона розжалували? Отже, трапилося це вже тоді, коли він був на півночі, або зовсім повертався звідти, а дізнався про це зовсім у столиці. Погано це, дуже погано.

Кирило стиснув руки в кулаки, згадавши сказане адміралом про вбивць та отрути. Офіцер, командир загону палацової варти - могли злякатися, щоб нічого не розтеревенів...
- Думаєте, на прощання його пригостили чимсь недобрим? - тихо спитав він, згадуючи, чи мають вони хоч щось, схоже на антидот.
Разом запалало гнівом обличчя адмірала - чого завгодно він міг очікувати від государя і наслідного принца, але аж ніяк не такого.
- Чи ви при своєму розумі? - він грізно підняв голос. - Зісланим став офіцер Хон, його понизили і позбавили всіх рангів для того, щоб він опинився в рівному зі мною становищі, ви самі це чули! Якби хотіли його знищити в столиці, його стратили б за законом, якщо привід розжалувати вже знайшли. Наскільки ж погано живеться у вашій країні, якщо ви наважилися запідозрити подібне?
- Прошу мене пробачити за таке припущення, пане адмірале, - Кирило розсудив, що не варто зараз нагадувати, на що саме здатен голова країни, яку захищав Лі Сунсін. - Мене ввели в оману слова про те, що не в одному соджу та рані справа.
Він зітхнув.
- Можливо, ви занадто гарної думки про мене, пане адмірале. Можу сказати, я б не виключив можливість, - він підняв очі на Лі Сунсіна та всміхнувся, - використання не дуже чистих та благородних методів ведення війни. Напевне, я більше схожий на вашого кривдника Вон Гюна, ніж ви думаєте.
- Не беріть на себе більшого, ніж можете винести! - гнівно промовив адмірал. - Якщо ви говорите про війну і воєначальників, то добрий той, хто дотримується порядку, карає за провину і нагороджує по подвигу! Хороша та стратегія, яка приносить перемогу, якою б вона не була. Відібрати в матері останнього сина і послати його на вірну загибель, у гарнізон, де зі ста солдатів тридцять хворі – чи не остання справа? А чи знаєте ви, як багато в моєму таборі було подібних синів? Людині, яка відчуває жалість до себе за вкриті кров'ю руки, не місце в армії!

- Тепер ви мене неправильно зрозуміли, - криво всміхнувся Кирило. - Я не відчуваю жалості до себе. Можливо, я відчуваю деяку, - він зупинився, підбираючи слова, - незручність. Я зжився з цим в своєму світі, але тут... Ви будете сміятися, пане Лі, але десь глибоко в мені ще живе таке переконання, що весь сучасни мені світ брудний та брехливий, на відміну від того, як це воно було раніше. Як казала моя бабуся, "за Польщі і глина була жовтіша".

- У стародавній навіть для нинішньої доби стратегії Сунь-цзи неодноразово говориться: війна - це шлях обману, - жорстко обрубав Сунсін. — Я зрозумів вас правильно, то ви самі наполягаєте на помилці. Ви офіцер і політик, ви повинні розуміти, що таке жертва надмірна, жертва розумна та жертва недостатня. Офіцер Хон з великим розумінням відправлений в один зі мною гарнізон, якщо хоч один його товариш по службі залишився в столиці, у двору є шпигун у ставці Квон Юля, а у мене прямий зв'язок із Сое. Розжалувати кращого офіцера для того, щоб дати йому негласну, але стократно важливішу посаду — блискуча стратегія. Обдарувати його отрутою, відправляючи в останню путь — найгірша стратегія. Злякавшись за нього, як слабка людина, яка хотіла його біля себе, ви не встигли потурбуватися про нього як сильний командир, який продумує тактику, сенсею. Ті, хто розпустив загін, продумали цю тактику, перш ніж ви її зрозуміли.

- Пане Лі, я не мав на увазі саме випадок офіцера Хона, - зітхнувши, покачав головою Кирило. - І з тим, що іноді має бути відповідна розумна жертва, я і погоджуюся, і сам тим користуюся. Та й ви теж. Добре, запитаю пряміше - чи ви б захищали людину корисну вам, але негідну, від справедливих звинувачень та переслідування за законом?
- Лі Іппу(1), - ледве двинув губами, одно тільки ім'я бросил Лі Сансін. На миг горько сошлись до переносу його брови. - Ви зобов'язані були вивчити мій щоденник, учитель. І побачити не тільки мої перемоги, але і мої помилки.
- Я читав, - кивнув Кирило. - Але він, здалося мені, був просто дрібним злодюжкою.

Він помовчав.
- У мене був агент. Високоповажна людина, в своїх колах, а головне, у ворогів. Купити його було неможливо, надто багатий. Але, як не дивно, я зіграв на його патріотизмі, навіть не думав, що вийде. Вийшло. І саме він попередив нас детально про плани ворога щодо нападу, так що ми змогли одразу зустріти та дати відсіч на найбільш критичних ділянках.
Кирило опустив голову, потім знову підняв очі на адмірала.
- А потім його вбили, скажімо так, наші ж, тільки не з моєї служби. Вбили як зрадника. Я знав, що вони це хотіли, не детально, але знав, і мабуть що міг зробити більше для його захисту.

Він жорстко всміхнувся.
- Але мені було тоді вигідно, щоб сусідня служба сіла в калюжу, а як агент, цей чоловік вже був малоцінним, до того ж він мені ніколи не подобався як людина. Після вбивства я розкрив його, і сусідня служба мала блідий вигляд, як у нас кажуть. Отак, пане адмірале.
Лі Сунсін слухав мовчки, насупивши брови, і коли вчитель закінчив, глибоко шумно зітхнув.
- Не зі мною ви повинні говорити про таке, - він похитав головою. - Відкрита війна не потребує таких маневрів, моє мистецтво закінчується на тому, з чого ваше лише починається. Неможливе становище, при якому я мушу кинути тінь на інших командувачів.
Адмірал взяв паузу.

- Але не є неможливим становище, коли я захочу це зробити, - стиснувши губи в нитку, нарешті продовжив Лі Сунсін. - Я не освоїв науку, про яку ви говорите, вчителе, я в ній що дитина, яка розбирає "Тисячослів'я". Але Сое володіє настільки майстерно, що гідний сам писати трактати з політичної стратегії. Чи став він поганою людиною від того, що навчився цим методам? І чи перестав він від того бути моїм другом, хоч я й не сприймаю такого?
- Дякую, сенсію, - Кирило схилив голову. Він і сам не думав, що отримає таке полегшення - мов від сповіді. - Дякую.
Адмірал трохи пом'якшав, риси його обличчя набули батьківської, наставницької суворості, але не більше.
- Тепер я розумію, чому ви кинулися захищати наслідного принца, коли я сказав, що він стане слабким правителем, - Лі Сунсін дозволив собі смішок. - Однією болем у вас і в нього болить серце, коли ви вибираєте між більшим і малим злом. Від того, що ви своїми руками проливаєте кров невинного, учитель, ви не стаєте чудовиськом. Аби тільки не дарма її пролити, лише про одне це ви повинні дбати.
- Було не дарма, - кивнув Кирило. - Чудовиськом та покидьком мене вважали і вважатимуть, то вже нічого не поробиш. Але я начебто ефективний покидьок.

Тепер адмірал Лі вже розслаблено, по-доброму засміявся.
- Таким і має бути командувач армією, - впевнено сказав він, глянув на Кирила тепло і приязно. - Я, розжалуваний адмірал Лі Сунсін, це кажу вам. Істинно гідного воїна називають чудовиськом. Дозвольте тепер закінчити цю розмову. Мені варто готуватися до сну, а вам варто провідати своїх бійців, вони пройшли дуже довгий і важкий шлях. Померти заради збереження таємниці для стражника куди більш почесно, ніж отримати повну свободу, - зітхнув Лі Сунсін, трохи помовчавши. - Якби офіцер Хон випив отруту, ви б бачили справжнього воїна. Але я розгледів у ньому лише солдата розбитого полководця. Це я прошу пробачити, що ввів вас у оману.

- Я бачив уже офіцера Хона у стані... сильного душевного хвилювання, - кивнув Кирило. Про те, що отруту могли дати хлопцеві і без його відома, чесний пан адмірал і не подумав. - Розберемося. Все буде добре. Це тепер і мій підлеглий також, а я за своїх, як мої колеги кажуть, порву, - всміхнувся він.
Рушили до будинку, де мешкав пан Лі, і Кирил не наважувався пропонувати підтримати супутника, обмежившись лише тим, що намагався якомога краще освітити дорогу.
Побажавши доброї ночі і адміралу, і його молодшим, Кирило повернувся до будиночку, де спали без задніх ніг його офіцери, вмився з цеберка і, знявши лише куртку, пристроївся на, власне, послану на майже всю підлогу солому, що заміняла ліжко. І заснув, крізь сон прислухаючись до дихання хлопців.

______________________________________________________________________________________________________________

1 - Лі Іппу, що носив також ім'я Лі Сунсін (тільки прізвище писалося іншими знаками) капітан та соратник адмірала Лі. Кілька разів притягався за розтрату казенни х коштів та казнокрадство