Доля одного потопельника
Кирило поглянув на адмірала та посміхнувся.
- Де ви зараз?
Якщо молодий воїн по один бік уловлювача хвиль не стримав тріумфальної усмішки, то адмірал Лі, з іншого боку, тільки погоджуючись прикрив очі.
- Що ж, тепер я зможу тримати жалобу як годиться? – тихо спитав він.
- Так, пане адмірале, - кивнув Кирило, вислухавши, де хлопці зараз, та давши відбій. - Тепер так. Дякую, що потерпіли нас.
- Дякую за вашу службу, сенсею Кіле, - розсудивши, що земного поклону від нього не винесуть, Лі Сунсін вклонився йому в пояс. - Якщо й справді вийшло, що ви двічі врятували мені життя, я до самої смерті пам'ятатиму вашу самовідданість. Нічим мені вас винагородити, то давайте хоч вип'ємо чаю перед тим, як ви поїдете назад свого часу і своєї країни.
Кирило кинувся підняти адмірала.
- Ви що, що ви, пане адмірале... - ніяково забубонів він. - Не маєте ви мені кланятися. Це мені ще від вас вчитися і вчитися. Та й ми ще вимушені будемо затриматися на кілька днів, - Кирило винувато посміхнувся. - До молодика. Тільки тоді ми зможемо повернутися до себе. Так що чаю ми з вами точно встигнемо випити.
- Молодий місяць буде ще нескоро, сенсею, - адмірал Лі похитав головою. - Не годиться вам супроводжувати арештанта так далеко. За цей час ми дістанемося Чинджу, ці місця не були під японцями, але знелюднілі. Залишайтеся тут, в Асані, так і мені, і вам буде спокійніше.
- Буде день, буде й харч, як у нас кажуть, - кивнув Кирило. Зітхнув і тихо додав: - Чинджу буде захоплене, не зараз, пізніше. Але не встоїть. Ех, давайте краще чай пити, пане Лі. Це якось веселіше.
Він розлив чай по чашках та склав руки як учень за партою.
- Хороший сьогодні вечір для розповідей про всякі цікаві незвичайні речі, аби відволіктися.
Чинджу - ворота в провінцію Чолла, шлях до раніше неприступної бази флоту, і втратити Чинджу водночас означало втратити базу. Гірше, ніж раніше, постало становище флоту, чекали втрати і з суші, і з моря. Насамперед слід написати лист Першому міністру, наказав собі адмірал Лі. Потрібні ресурси для перенесення ставки флотилії, потрібні гроші та безліч робітників.
- Давайте пити чай, - розсіяно посміхнувся адмірал, узяв чашку і принюхався. Всі свої думки він уже розклав ніби свитки в шафі, і безжально цю шафу зачинив. - Він справді добрий.
Вони пили чай, і адмірал розповідав про свою першу службу на кордоні з чжурчженями, з легкою посмішкою розказав про візит прискіпливого ревізора, що ревізував більше знання майбутнього адмірала з праць Конфуція, ніж стан ввіреного тому гарнізона.
Кирило слухав уважно і думав, що отак і загартовуються характери. Хоча - яких би висот досягнув Лі Сунсін, якби почав раніше, якби не було того падіння з коня...(1)
- Шкода, що тоді ви не писали щоденник, - зітхнув він.
Розреготався Лі Сунсін, щиро, по-доброму, без краплини гіркоти.
- Я на півночі звітів майже не писав, - почав розповідати він. - і тому мав можливість вести щоденник, але втратив його, коли був розжалуваний вперше, і після того разу не поспішав заводити. Тільки коли був підвищений на безліч рангів разом, почав вести знову. Писати про те, як проведений день, буває надзвичайно корисним.
- Я пишу собі план на наступний день, і на тиждень, іноді щодо чогось і на місяць, - зітхнув Кирило. - Писати ще й про те, як пройшов день, нема часто ані часу, ані сил. Робочі замітки, звісно, записую. Хоча... щодо перших днів великої війни, якщо дасть Бог сили, напишу коли-небуть обов'язково. Про людей, про незвичайну висоту та настільки ж велику ницість.
Він тряхнув головою.
- Ви мудра людина, пане адмірал, то чи можу я розповісти один дивний випадок, який стався прямо незадовго перед повномасштабною нашою війною? Щодо нього ані я, ані розумніші за мене люди так і не дійшли пуття. Лише нещодавна, прямо перед тим, як відправитися у ваш час та країну, я зрозумів, що можливо, десь у вашій країні можна шукати коріння того. Чи випадково не чули ви про людину на ім'я Сонбон, Лі Сонбон?
Усього чекав адмірал Лі - але тільки не подібного питання.
- Ви, мабуть, не бачили цього імені в моєму щоденнику, - зовсім тихо сказав він, опустивши погляд на свої руки. - Сонбон пишеться двома ієрогліфами, один із яких означає "сосна", другий "вершина гори". Але перший ієрогліф також може означати "лохматий". Так що Сонбон це водночас і соснова гора, і непричесаний. У Кьонсу... у адмірала Лі Оккі вічно з-під шолома та стрічки на скронях вибивалося волосся. Скажіть, учитель Кіле, звідки вам відомо це ім'я?
І Кирило розповів, як у січні, перед самим вторгненням, на урізі річної води неподалік будівлі, де він працював, раннім ранком було знайдено непритомного молодого чоловіка азіатської зовнішності.
- Ми, повірте, не та служба, щоб біля нас хтось міг з'явитися отак зненацька, - розповідав Кирило. - Тому, поки невідомий був у шпиталі, постаралися дізнатися про нього все. І - нічого. Він був практично голий, одни тонкі штани. Років трохи за тридцять, худорлявий, може трошки вище від вас зростом. А головне - у нього були ознаки утоплення в морській воді, а знайшли його біля річки. Далеко від моря. Лікарі сказали, не мав він вижити - ЧМТ, тобто сильний удар по голові, в легенях вода, хоча води небагато. Він мав захлинутися. Але, сказали мені, таке враження було, ніби його витягнули з моря тільки-но він туди потрапив, і перенесли до нас. І кинули на самому урізі води.
- Він вижив і навіть доволі швидко одужував, - продовжив Кирило, - мовлення повернулося, розуміння. Вільно володіє нашою мовою, але з огляду на ім'я, яким він назвав себе, ми припустили що він володіє і корейською. Спеціаліст, якого ми запросили, сказав, що його корейська доволі... архаїчна. І про себе крім імені, він нічого сказати не міг, втрата пам'яті.
Кирило відпив ще чаю.
- Перевіряли його на совість. В такий тривожний час, невідомий чужинець, біля управління розвідки - самі розумієте, довіри до нього було менше, ніж до мене у вашій королівській тюрмі.
Вловивши лють в очах адмірала, Кирило додав.
- Але це не означає тортури, якщо ви зрозуміли мене саме так.
Адмірал Лі слухав мовчки, не перебиваючи, навіть собі не ставлячи запитань. Оглушуюча, неможлива ясність захопила все його єство. Не було сенсу не довіряти чужинцям, вже неодноразово Лі Сунсін переконувався в істинності їхніх слів - і як би неймовірно не звучала історія про чудовий порятунок, ніщо в адміралі не сколихнулося проти неї. Прокрутилися млинові жорна, перетерли зерно, що потрапило в них, і тільки борошно просипалося.
- Мабуть, ваш світ співвідноситься з нашим як те саме казкове підводне царство драконяче, або ж ми царство драконяче для вас, - адмірал подивився на Кирила поглядом гострим та майже чужим. - І треба померти у своєму, щоб потрапити в чуже, та провести там сто днів за сто років. Що ж, хай усе буде так.
Не зламати, не зруйнувати млинові жорна історії, з глухою тугою вдарило в серце адмірала. Загине флот, будуть зруйновані морські бази та гірські фортеці, сотні людей залишаться поховані у морських водах. Станеться все так, як повинно. Але з усього виходить, що Небо прийняло його жертву.
Все життя склалося перед думкою Лі Сунсіна в дії, події та помилки, свої і чужі, так само ясно, що і рядки Тисячослів'я.
- Скажіть, сенсею, - лише з ввічливості додав адмірал запитання до своїх слів. Від цього непорушного знання вже не було куди тікати. - Я загину в ту мить, коли останні кораблі уе будуть залишати наші води?
Кирило очікував запитань, прискіпливих та жадібних, але оце проникнення думкою, немов хірургічним скальпелем, у саму гущавину подій, у їхнє сплетіння, вдарило його. Він безпорадно опустив очі.
- Ви загинете в битві, в якій переможете, - тихо-тихо сказав Кирило. - В останній битві війни.
Адмірал повільно опустив повіки, найменшим зусиллям позначив кивок.
- Сподіваюся, Кьонсу сподобалися вина вашої країни, - тепло посміхнувся він.
- Він практично не п'є, кажуть його сослуживці, - розгублено відповів Кирило.
- Ну що ж, соджу невелика втрата в порівнянні зі здобутим життям, - приглушено промовив Лі Сунсін, знову підняв погляд на вчителя Кіла, і не було в ньому більше тієї жорстокої, схоплюючої різкості. - Бережіть Кьонсу, він справжня перлина. Якщо є у вашому царстві дракона гідні цієї перлини дракони, то лише подібні до вас.
- Він зараз наш ледь не найкращий оператор морських дронів, маленьких керованих кораблів з вибухівкою, які направляються з великої відстані на ворожі кораблі, - відчуваючи, що зобов'язаний зараз розказати адміралові про того їхнього чужинця, відповів Кирило. - І дроном-розміновувачем він теж керував. Навчився неймовірно швидко, хоча й з повного нуля.
- Коли він одужав, - продовжив Кирило, - уже повним ходом йшла війна. І він почав проситися на фронт. Психолог, що працювала з ним, - помимо волі голос Кирила потеплів, - стала наполягати, щоб його хоч до волонтерської роботи допустили. Ми дуже сильно коливалися. Але тут один офіцер... командир нашого елітного партизанського загону, сказав, що забере його до себе. А якщо щось не так піде, вони самі розберуться з ним.
Кирило розказав, як Сонбон тренувався разом з бійцями спецпідрозділу, що важко йому було спочатку, але він заслужив своє місце між них. Як під час звільнення острова виявилося, що він дуже добре знається на всьому що пов'язано з течіями, водою, річками та морем.
- Хлопці жартували, що кому ж це і знати, як не потопельнику, - посміхнувся Кирило.
І потім, коли почалася програма роботи з морськими дронами, Багс (такий позивний йому дали, пояснив Кирило, через те, що він дуже спритний) Багс став кращим оператором.
Коротко посміхнувся адмірал Лі. Дуже вже схоже це було на того Кьонсу, що він знав, і навіть ім'я, дане на чужій землі та чужою мовою, вторило імені майстерного флотоводця корейською навіть вірніше, ніж тою іншою, невідомою мовою.
Знявши з чайника кришку, адмірал Лі пальцем обтер воду, що зібралася, і цією водою вивів на столі два ієрогліфи.
- Паксу? - з усмішкою перепитав він, на корейський манер промовивши нове ім'я друга. - Це ім'я має безліч значень, але найперше з них це гарбуз, що пливе по воді. Той самий гарбуз, на якому Пак Хеккосе переплив Цусімську протоку, щоб дати початок державі Сілла. Або, якщо вам завгодно, ось - тим же мокрим пальцем він вивів два інші ієрогліфи. - Освічений воєначальник.
Кирило тихенько засміявся.
- У нас це дитячий герой, кролик, кмітливий та спритний, - сказав він. - Але ваше тлумачення мені більше подобається.
Воістину, доля це змія, що кусає себе за хвіст, сказав собі Кирило подумки. Коли вперше заговорила з ним та, що послала їх сюди, вона мовила, що шпаринка між світами та часами відкрита та зсунуто вісь. І все через те, що колись зглянулася вона на сильне та щире прохання того, хто не байдужій був їй - і хто просив не за себе.
- Мабуть, це хороша ідея брати собі нове їм'я час від часу, - вголос проговорив Кирило, наливаючи чай адміралові та собі.- Ніби оновлюєшся.
- Не помічав я раніше, що Кьонсу любить тварин. Та нехай буде і кролик, - Лі Сунсін із вдячним кивком взяв чай, зробив ковток. - Але вірна річ скинути стару долю зі старим ім'ям. Дякую вам за цю новину, сенсею, вона стала для мене великою втіхою. Давайте доп'ємо чай, і я піду віддавати розпорядження, щоб ваших бійців влаштували в належному будинку.
- За документами, які ми зробили йому, він Сергій Лі, - відказав Кирило, теж беручи чашку. Він дотепер не був остаточно впевнений, що Лі Сунсін правий, і що той їхній знайда-утопленик справді Лі Оккі. Але адміралові легше думати так. Нехай. Нічого в тому дурного. - А це прізвисько - у хлопців з того загону така вже звичка, вони собі беруть показово кумедні та дурненькі прізвиська, без всякого пафосу. От і йому таке дали. Це свого роду відзнака, значить, він "свій". Ну і, я чув, перше, що він там зробив - обіграв у шахи, гра схожа на вашу чангі, усіх, хто наважився з ним грати. Хоча шахові правила хлопці йому буквально тільки-но пояснили.
- Було кілька людей, здатних обіграти Кьонсу в чанги, але навіть мені це вдавалося всього кілька разів, - реготнув адмірал Лі, ковтнув чаю і добродушно прикрив очі. Ім'я, служба на морі, чанги... залишилося його другові-адміралу щось від колишнього життя, і цього вже достатньо, щоб не журитися про нього. - Якщо зустрінете його ще раз, як повернетеся, і якщо буде таке можливе, дайте йому постріляти з лука. Якщо не вразив той удар по голові його очі та вміння, Кьонсу ще раз вас здивує.
- Лі Сонбон з пістолета навчився стріляти ледь не найкраще з усього їхнього підрозділу, - відповів Кирило. - Так що я не здивуюся його успіхам з луком. Але при першій нагоді після повернення спробую закріпити в парі з ним ваші уроки з лучної стрільби, - Кирило засміявся. - Якщо його пильний охоронець, тобто охорониця дозволить мені.
Адмірал Лі не зміг зрозуміти, як особиста охорона співвідноситься зі службою в ударному загоні, але коли Кирило акуратно сам себе поправив, все стало очевидним.
- Що ж, від молодого розумного чоловіка цього слід було чекати, - кивнув адмірал із щирим схваленням. - Тепер я за Кьонсу зовсім спокійний.
- Лікарка-психолог, яка його тестувала та й потім допомагала адаптуватися, - пояснив з посмішкою Кирило. - Банальна історія, лікарка та постраждалий. Але працює. Не знаю, наскільки там все серйозно, але живуть разом і поки не покусали один одного.
- Ось який пан адмірал правої напівпровінції Чолла в цьому роді битв, я, на жаль, сказати не зможу. Не бачив його в ділі, - весело примружився Сунсін, глянув у чайник і розлив по чашках чаю. - Прийміть мою щиру вдячність за цю бесіду, учитель Кіле. Був би я зараз на посаді, пожалував би вам у нагороду хоч що-небудь. Мені надарили безліч луків... візьмете на згадку?
- Для мене це було б неймовірною честю, пане адмірале, - зі стриманою, але дуже щирою радістю та вдячністю відповів Кирило. Взяв чашку з чаєм. - І побажайте мені, будь ласка, щоб я зміг знаходити час на практикування.
- До першого числа п'ятого місяця, якщо вийде мені час без жалоби, навчатиму вас стрільбі, - серйозно кивнув адмірал Лі, допив чай і з кректанням піднявся. - Ходімо тепер шукати ночівлю для ваших бійців. Чайник слуги заберуть.
Незважаючи на пізній вечір, у селищі ще кипіло життя, і в будинку далеких родичів матінки Лі Сунсін знайшов вільний флігель. Домовився і про овес для коней, і про вечерю та діжку гарячої води, зі щирою послужливістю та чемністю погодилися на прохання арештанта.
- Ваші люди під'їдуть до будинку Пен Хьонбека? - спитав адмірал у ченця, коли вони вже поверталися до себе. - У щоденнику я з усього поселення згадував лише його.
- Сподіваюся, вони не будуть вас компроментувати, а просто викличать мене по рації, - відповів Кирило. - Не дуже уявляю, як відреагує незнайомий сільський житель, якщо до нього постукають двоє озброєних чужинців та запитають пана Лі Сунсіна.
- Тоді поясніть їм, де будинок, куди їм слід попрямувати, - попросив Лі Сунсін, підняв проникливо серйозний погляд на Кирила. - І я хотів би особисто їх привітати і переконатися, що обоє дісталися до нас у доброму здоров'ї. Ваші воїни за день пройшли той самий шлях, що і ви за п'ять днів, пане. Подумайте про їхній стан і стан коней.
- Вони зараз як на крилах летять, - усміхнувся Кирило, згадавши стримане захоплення у голосі Менгу. - Але припускаю, що уже зараз не надто поспішатимуть та вирішать переночувати в полі, а приїхати вже на ранок, аби мати свіжіший та більш достойний вигляд. Думаю, пан офіцер королівської варти на тому наполягатиме.
Лі Сунсін поставив себе на місце чужих солдатів - молодих, що ледве вчинили велику справу, та ще й після того, як уже схибили - і розсудив, що летів би попереду вітру, аби похвалитися. Тим більше, якщо другим був офіцер государевої варти... залишалося тільки дізнатися, як же невідомий чернець здобув собі такого воїна.
- Коли зв'яжуться вони з вами, ми вийдемо їх зустрічати, - погодився Лі Сунсін, але потім задумливо, запитливо подивився на Кирила. - Але те, що ви приховали від мене офіцера государевої варти, варте догани. Не могло дістати вам сил забрати одного воїна у самого государя, й сам міністр Ю не міг здобути собі людину з вартової сторожі. Звідки він узявся?
Кирило з непідробним здивуванням поглянув на адмірала.
- А ви про це не знали? - спитав він. - Я був певен, що пан Ю повідомив вас про це. Адже це... - він розсміявся. - Це була свого роду угода. Я дав панові Ю можливість послати офіцера разом з моїм підлеглим в обмін на можливість мені відправитися охороняти вас.
- Ані слова міністр Ю не писав у листі про офіцера государевої варти, - насупив брови адмірал Лі. - Лише про вас і ваші чудові прилади.
Кирило, приглушивши голос, розказав всю історію появи офіцера Хона в їх маленькій розвідгрупі.
- Не приховуватиму, я був проти. Але вони з моїм підлеглим міцно спрацювалися, судячи з усього. Та й... дуже хороший хлопець. Я навіть спробував виторгувати його в міністра Ю суто для себе.
- То що, виходить, у Його Високості був власний загін охорони, а не просте відділення від варти? Ай-ай, а я й не знав, - адмірал Лі зі щирою досадою похитав головою. - Мабуть, ніхто й не знав про таке. Пощастило вам, сенсею, то не просто государева варта, це варта, що потоптала копитами коней усі дороги Чосону. Але тепер я ще більше здивований. Невже міністр Ю має такий великий вплив на спадкоємного принца?
- Я б зробив висновки, що навпаки, спадкоємний принц має великий вплив на міністра Ю, - зауважив Кирило, приглушивши голос.
І тут ожила рація. Кирило, широко посміхнувшись, витягнув її з-за пазухи.
- Другий викликає першого, прийом, - почулося, варто йому було включити прилад.
- Перший на зв'язку, - відповів Кирило.
- Ми біля в'їзду в селище з півночі. Куди далі? - почувся голос Менгу. Кирило запитально поглянув на Сунсіна.
- Дозвольте, сенсею, - без страху Лі Сунсін простяг руку до пристрою. - Вже зовсім вечір, ви їм не поясните, а повторювати двічі негоже.
І, отримавши скриньку, що передає голоси – на які важелі в ній натискати, адмірал Лі запам'ятав ще з першого разу – він спокійно підніс її до самого обличчя.
- З вами говорить Лі Сунсін, Асан, будинок кріпосних сімейства Пен, - спокійно і твердо, як командував би своїми матросами, але не надто голосно заговорив він. - Якщо ви в'їхали в потрібне селище, то ліворуч за сорок кроків мали пройти пагорб із пологою вершиною, він загородить три зірки. Дорога шириною три кроки, два коні проїжджають поряд і місця ще на собаку. Доповідайте, чи це спостерігаєте...
Поки Лі Сунсін дбайливо, як або добрий дядечко, або не менш добрий командир, розповідав про дорогу, вправно переключав рацію з режима в режим, Кирило душив в собі дурні сентиментальні почуття. Та і в очі ніби піску насипали.
Цій людині сьогодні сказали, що жити їй осталось зовсім недовго. Цю людину вчора повідомили про скору смерть близької людини. Цю людину нещодавно випустили з тюрми, так і не знявши звинувачень.
Де бере адмірал сили на доброту?
- Дякую, пане адмірале, - якомога рівніше та холодніше проговорив Кирило. - Від завтра я буду предметно навчати вас користуватися рацією. Від та до. Щоб могли самі вибирати та настроювати частоту та навчили того, кому довірите прилад. Хочу, аби він якомога краще прислужився вам.
На своє щастя, адмірал Лі вважав це тепло у голосі ченця простою подякою і лише поблажливо кивнув у відповідь.
- Добре, сенсею, я з радістю займуся цією наукою, - сказав він, і тут же уважно прислухався - вдалині явно лунав кінський тупіт. Разом посерйознішав адмірал. - Але перш за все треба зустріти ваших бійців. Чи є у вас розпорядження до них?
- Пред'явити вилучену у ворога зброю, - відповів Кирило, вдивляючись в темряву. - Обробити рану офіцера Хона та іти відпочивати.
- Це правильно і недовго. Дозвольте мені тоді супроводити вас, - попросив адмірал Лі. Не встигли вони з учителем відійти від виділеного новим гостям будинку кріпаків, і Сунсін подався туди.
__________________________________________________________________________________________________
1. - Під час екзамена на військовий чин Лі Сунсін впав з коня та зламав ногу, тому екзамен перескладав через деякий доволі довгий час