Полювання на Тхора

- Я повинен тепер супроводити вас до міста, пан Хо, - сказав Менгу. Кирило схвально кивнув. - Якщо не з чемності, якій мені бракує, то з вдячності. Стає темно, а район тут не найбезпечніший.
- Ох, думаєте, у місті без японців і навіть без китайців низькому службовцю може щось загрожувати? - розреготався Хо Гюн, дивлячись прямо в очі співрозмовнику. - Що ж, якщо таке ваше бажання, то будь ласка. Але скажіть, хан Мунке, настільки невгодне вам наше нічне змагання, що ви не бажаєте його продовжити?

- Змагання? - з осторогою перепитав Кирило. Менгу знітився.
- Після читання хронік ми бесідували з паном Хо, - пояснив він. - Грали в гру - він називає одного правителя варварів, а я - одного правителя Чосона.

Кирило зітхнув.
- Дитячий садочок, - пробурмотів він українською. І додав вже зрозумілою Хо Гюнові мовою: - То не проводити ж таке високовчене змагання на дорозі?
- Якщо проводити таке змагання за всіма правилами конфуціанських учених, пану ченцю воно не сподобається, - Хо Гюн зі значним виглядом підняв палець, подивився на Кирила. - Щоразу, як звучатиме ім'я покійного государя, треба буде звернутися обличчям на схід і вшанувати його пам'ять, краще якщо запаленням пахощів, але тоді ми можемо задихнутися. Стільки хурми та персиків не знайти, так що залишається хіба що чашка соджу. Чи не краще змагатися на ходу?

- В тюремному дворі, мені згадується, ані ви, ані пан Ю не дуже підривалися обертатися лицем на схід та почитати пам'ять минулих государів, - хмикнув Менгу. - Не кажу вже про соджу.
- Тоді з превеликою радістю запрошу вас до себе, учитель Кіле, - кивнув Хо Гюн, і, оглянувши Кирила з голови до ніг, дозволив собі єхидну усмішку. - Більше того, бачу, вам потрібна та корисна буде моя допомога. У читаних вами книгах, мабуть, ні слова не говорилося про те, що ми, які їх написали, розуміємо звичайнісіньким і не вартим уваги?
- Будемо дуже вдячні за таку допомогу, - кивнув Кирило. Він чудово розумів, скількох помилок вони припустилися, скоріше за все, порушуючі ті звичаї, які були для місцевих звичайністю. Хоча у своїй личині дурня та п'яниці Кирило не помічав надто прискіпливих поглядів з боку місцевих мешканців.
Менгу ж з соромом опустив очі, прекрасно відчуваючі свою відповідальність за історичну достовірність та свої косяки.

- Ви не справляєте враження людини дурної й простої, пане Кіле, - неквапливо почав Хо Гюн, обмацуючи поглядом обличчя та постать співрозмовника. - Я не знавець фізіогноміки і не смію читати ваше обличчя, але скажу лише те, що помітить будь-хто. У вас очі лева, очі хороброї людини, яка має дар керувати людьми. У вас кругле обличчя і пухкі губи, ознака відкритої натури, що не ховає свої почуття. Мочки ваших вух досить великі, що свідчить про мудрість. У вас високий прямий ніс із широкими ніздрями, що свідчить про волю та духовну силу. А вада, отримана вами в юності, обдурить простолюдина, але аж ніяк не обдурить людину хоч трохи обізнану. Щоб розгледіти у вас воїна, не треба бути воїном. Чому ж ви не хочете стати гірським самітником-ченцем?

Кирило всміхнувся.
- То в дурні я не дуже гожуся? - запитав він. - Але ж гірський самітник у місті - це малоймовірно. До того ж, під шаром бруду в обличчя ніхто особливо не вдивляється, волоцюга й волоцюга.
- Гірські самітники хіба є в Чосоні? - несміливо запитав Менгу. - Це притаманно Ямато, хіба ні? Тут монахи, навіть бойові монахи, знаю про кількох, що створили партизанський загін - але ж не гірські самітники.
Хо Гюн відкрито, голосно і з почуттям розреготався.
- Бачу, ви старанно читали книги нашої країни, - він весело примружився у бік Менгу. - Та тільки життя від книжок відрізняється. Гірський самітник це всього лише чернець, школа і монастир якого складаються з нього одного, чого ж тоді такому не бути?
- У відкриту стати тим, хто вирізняється з-поміж оточуючих, монахом-самітником, який плювати хотів на те, чи звертають на нього увагу? - роздумливо пробурмотів Кирило. - Це значить сховати листа на найвідкритішому місці. Не найгірша стратегія. Дякую, пане Хо.

- Якщо ви чернець, але не дістаєте чотки і не просите благословення Будди у будь-яку важку хвилину, або дурень, але говорите з дотриманням усіх правил високого стилю мови, це набагато дивніше, ніж бути самітником-даосом, - самовдоволено посміхнувся Хо Гюн. І тим же м'яким поблажливим тоном, не припиняючи кроку, почав розповідати про те, як здаватися тим, ким треба здатися, але не привертати до себе увагу.

Слухали його уважно, перепитували, уточнювали деталі - і вже почало сутеніти, коли можна було сказати, що основне викладено.
- І скоро по ліву руку буде крамниця, де торгують добрим вином, - посміхнувся Хо Гюн. - Я зустрічав там китайські сливове та грушеве, та наші гарбузове та лікувальне, з медом та гірськими ягодами. Бажали б узяти?
- У питанні вина ми покладемося на ваш багатий досвід, пане Хо, - розсміявся Менгу.

В крамничці взяли вина та іди, нагрузили все в торбинку, яка знайшлася у Кирила, та рушили далі. Викотився вже над низькими дахами місяць та поплив, освітлюючи шлях.
- "Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі. Вдивіться у неї: з середини неба зорить місяць. Неосяжне небесне склепіння напнулося, розгорнулося ще неосяжніше. Горить і дихає воно..." - почав цитувати Менгу, на ходу та кострубато перекладаючи з гоголівської мови на місцеву.
Кирило покачав головою.
- Повірте, пане Хо, в оригіналі це виглядає дуже поетично, - сказав він. - Руслане, не ганьбіть Гоголя.
- Мабуть, ваша мова та ваша поезія сильно відрізняються від наших, - задумливо промовив Хо Гюн. - Але я охоче вірю, що ваші поети так само вмілі, як і наші.

Тим часом дісталися до будинку книжника. Його наймане житло знаходилося майже під стіною зруйнованого палацу Кенбоккун, і весь цей квартал був безрадісним видовищем.
- Сподіваюся, я доживу до того моменту, як ці стіни повернуть собі колишню велич, - тяжко зітхнув Хо Гюн, коли повернули до закопченої, без черепиці, огорожі палацу. - Скільки палаців за чотириста років залишиться в Ханьяні, можете сказати?
- Ми в наш час не були в Сеулі... тобто в Ханьяні, Сеул це так він називатиметься, - відповів Кирило, роздивляючись закопчену стіну.
- Але їх щонайменше п'ять, - додав Менгу. - Красивих та величних. Після всіх воєн їх старанно відбудовували.

Кирило всміхнувся.
- В моїй країні в столиці палац всього один. І той невеличкий.
- П'ять? - Хо Гюн подумки перебрав усі відомі йому палаци і скрушно похитав головою. - Залишається тільки плекати надію, що п'ятий палац збудовано в епоху благоденства країни. Справжня столиця має бути такою, щоб серед будинків простого люду не вгадати будинок государя.

Хо Гюн відчинив ворота і поспішив начепити на обличчя дурну, широку усмішку.
- Хазяєчко! - крикнув він, потрясши пляшкою в руці. - Хазяєчко, любов моя до вас безмірна!
- Ідіть спати, пане! - крикнули йому у відповідь із флігеля, і Хо Гюн, п'яно хихикнувши, схопив Менгу за рукав і потяг за собою.
Менгу промовчав про те, що палаци відбудує ледь не одразу після війни той самий спадкоємний принц, з яким вони сьогодні так приємно спілкувались. А от те, як його за рукав протягнули за собою, живо нагадало студентський гуртожиток, а надто його дівчаче крило.

- Благословення Будди Аміда, - копіюючи те, що бачив та чув від монахів монастиря, пробурмотів Кирило, рухаючись в кільватері їхньої веселої кавалькади.
- Я прямо як в пору студентства повернувся, - зізнався Менгу, коли вони опинилися в будинку. - Коли потай лазив у дівчачий гуртожиток.
- Так, схоже, - схвально кивнув Кирило, який також згадав пору курсантства.

- Давайте вип'ємо за успіх справи, - запопонував Хо Гюн, коли всі троє влаштувалися в кімнаті навколо низького витягнутого з простінка столика і виставили на нього вино та закуски. - Адже ви, мабуть, все собі розпланували?
- Розпланували в межах того, що здатні передбачити, - односложно відповів Кирило. - Тому давайте вип'ємо за те, щоб нас всіх чекало якомога менше неприємних сюрпризів.
- Ох, пане Кіле, слід помолитися про те, щоб вам не довелося за ці сюрпризи розплачуватися чотирма кіньми, - скрушно зітхнув Хо Гюн. - Ви, мабуть, не знаєте, що це означає?
- "До нас їде ревізор", - процитував Менгу. Кирило кинув на нього затуманений погляд, в якому раптом затанцював бісовський веселий вогник.

- Саме так, капітане, - повільно, стримуючи веселощі в голосі, проговорив він, розливаючи всім вино по чашкам. - "Ревізор". У нас буде своє ІПСО. Перше - поголос попереду, а ти слідом. А далі - "до нас їде ревізор"
- Пане Хо, ви знаєте, що таке інформаційно-психологічна спеціальна операція? - спитав Менгу, якому передалися веселощі командира. І, не очікуючі відповіді, почав коротко переповідати комедію Гоголя вперемішку з поясненням щодо сутності використання інформації для впливу на суспільну думку.

- Якщо Тхір використовуватиме методи ІПСО, ми повернемо його зброю проти нього, - сказав Менгу.
Коли Менгу закінчив свою розповідь, молодий сановник з байдужим виглядом розлив по встиглим опустіти чашкам вино.
- Його Високість дивовижна людина, - зовсім тихо, з ледь вловимою сумною ніжністю заговорив він. - Вміє привертати до себе людей, зачаровує їх, як ті легендарні красуні, що завойовують царства одним поглядом. Але в нього самого, крім усіх чеснот, є один недолік. Він дуже легко сам зачаровується людьми. Ви розумієте, шановні панове, чим він ризикує, віддаючи вам бляху таємного інспектора?
- Прекрасно розуміємо, - відповів Менгу.
- Сановнику Хо, ми могли б навіть не брати тої печатки, - тихо та роздільно вимовляючи слова, додав Кирило. - Це не вплинуло б на той план, який ми маємо. Але можу вас запевнити - печатку буде використано лише в разі крайньої необхідності. І за ніяких обставин не стане відомо, як ми її отримали. Хоча стоп... печатки номерні, тобто... - він зробив паузу, переформулюючі на мову більш зрозумілу. - Чи мають печатки кожна індивідуальний номер, який десь реєструється? Чи всі печатки повністю тотожні?

Хо Гюн не одразу зрозумів, до чого слова про номери на табличках інспектора - а потім його обличчя розгладилося і засяяло, як місяць.
- На знаках немає номера, лише тавра ливарної на звороті, - пробурмотів він тихо, але з щирою радістю в голосі. - І є опис, де вказано, скільки їх передано, і кому, і якщо виправити в цьому описі цифру, той знак, що ви отримали, стане підробкою. Або підробкою стане той, з яким прийде сановник після вас. І жодний службовець поза палацу без листа до столиці не дізнається, скільки було викарбувано знаків таємного інспектора!

- Я так і думав, - кивнув Кирило, цілком задоволений відповіддю. - Добре, що у вас ще до цього не додумалися. Вірніше, добре тільки зараз і для нас, але в цілому - самі подумайте, пане Хо, наскільки складніше було б вдаватися до зловживань, якщо б у таких документів була система звітності.
Він взяв чашку з вином.
- Отепер давайте вип'ємо за успіх.

- Можливо, варто запропонувати таке, коли при дворі поменшає чиновників старого порядку, - Хо Гюн також узяв чашку, принюхався до вина, явно старанно ховаючи свій інтерес до розмови. - Хоча без найсуворішого контролю навіть нумерація не допоможе. Завжди знайдеться людина, здатна змусити государя дати подібну печатку. Краще вже здобути право служити при дворі незаконнонародженим та простолюдинам, більше користі буде. У ваших краях, смію сподіватися, не розрізняють людей за походженням?

- Формально ні, але насправді людям з простих сімей пробитися буває важче, - подумавши, відповів Кирило. - Я от родом зі столиці і мені, можна сказати, повезло.
- Особливо важко якщо ти з богом забутого села десь посередині ніде, - погодився Менгу. - В нас це часто називають "скляною стелею". Але люди з, наприклад, купецькою жилкою пробиваються.
- Ніщо не змінюється у світі, - зітхнув Хо Гюн, перекинув у себе чашку вина і заїв скибкою маринованої редьки, скривився від кислого. - Нехай же ваша справа зробить вашу країну хоч трохи кращою. А чи є у вас державні іспити? - він перевів погляд на Менгу. - Деякі вчені у нас вивчають книги лише із власного задоволення, не намагаючись навіть домагатися чиновницької посади, але таких один із ста. Інші зі шкіри лізуть виключно заради іспиту. Чи є у вас таке?

- У нас є державні іспити після загальноосвітньої школи, яка є обов'язковою, - почав пояснювати Кирил. - А після них всякий сам вирішує, чи йти вчитися у вищий навчальний заклад, чи йти працювати.
- І після вищого навчального закладу, звісно, є іспити, - додав Менгу.

- О, я зрозумів, - Хо Гюн гаряче схвально закивав. - Немає у вас такого, що одне або два місця отримують істинно гідне призначення, а інші живуть у провінції. Кожен, хто пішов до школи, зобов'язаний по її закінченні продемонструвати свої вміння? Добре вигадано. Але заждіть... Виходить, у вас є школи, де навчають не лише наук, а й ремесел? Немає того, що той, хто бажає, наприклад, робити папір або займатися різьбленням по кістці, повинен спочатку знайти собі вчителя, а досить відразу вибрати собі потрібну школу? Як же мудро та здорово придумано! Це справжня країна для народу. Давайте ж вип'ємо за такі країни.

Випили, але захопленності Хо Гюна гості не поділяли.
- Хто хоче навчитися, той все одно навчається сам, - відповів Менгу, зітхнувши. - Школа може дати основи, а так все одно самоосвіта наше все.
Кирило на словах "країна для народа" лише посміхнувся.
- Так воно звучить, пане Хо, але це не означає, що так воно завжди відбувається, - промовив він. - Давайте вип'ємо за те, щоб в устрої країн хоч на десяту частину справджувалися наші сподівання.

- Зрештою, для Небесного Владики навіть наші государі це той самий народ, і яку б країну ми не зробили, вона вийде країною для народу. Потрібно лише вибрати потрібну частину цього народу, - Хо Гюн з усмішкою знов розлив по чашках вино. - Коли свого часу тиран Йонсангун споруджував школи для кісен(1), його ганьбили як того, хто плюндрує самі стовпи Неба, але тепер саме його стараннями жінкам можна стати художниками та поетами нарівні з чоловіками. Ви істинно праві, панове, не все, що замислюється, працює так, як замислювалося. Давайте вип'ємо за десяту частину.
- За десяту частину, - кивнув Кирило.

Випили, закусили квашеними овочами та рибою.
- Знаєте, що мені дивно, - сказав Кирило після роздумів. - Кухня вашої країни завжди казалася мені дуже гострою. А тут я їм, і мені нормально і смачно, бо я не поціновувач особливо гострої кухні.
- Імбир та часник, а перців ще не впровадили, - замітив Менгу. За останні роки головною перевагою будь-якої їжі стала сама можливість її знайти, подумав він.

- Видно, Чосон досить розбагатів до вашого часу, - примружився Хо Гюн, вичепивши паличками скибку капусти з миски і з насолодою нею захрумтів. - Мені не відомо, що таке перець і який він гострий, так що, мабуть, ми почали закуповувати його в якихось варварів. А наскільки ж він гострий, цей перець? Невже гостріший від імбиру та женьшеню?

- Гостріше, набагато, - кивнув Менгу. - І гостріший від сичуанського перцю, якщо ви знаєте такий, - додав він, згадавши популярну в Індії, Китаї та Непалі приправу, яку колись куштував.
- Васабі ви точно не закуповуватимете, - заспокоїв він корейця. - Перець це інше.
- Васабі? – зацікавився Хо Гюн. Задумливо підпер рукою підборіддя. - Мабуть, щось японське? А ви можете мені описати його смак?
- Гіркий, дуже гіркий, холодний, - згадуючи посиденьки з суші, почав Менгу. Кирило тихо хіхікнув. - Зелений такий порошок, його розводять водою до кашиці. З якого овоча роблять, я вибачте не знаю, я та кухня то взагалі несумісні речі.

– Зелений? - Хо Гюн окинув задумливим, обмацуючим поглядом столик - і раптом, зрозумівши, ляснув долонею по коліну і розреготався на повний голос. - Невже у ваш час цей васабі вважається японським зіллям? Це ж хрін, найзвичайніший хрін, який ми тремо у квашені овочі для того, щоб вони зберігалися з зими до весни і не цвіли. Ох і розбійники ці уе! Мабуть, і чай вони стверджують, що п'ють за власним розумінням і зі свого посуду, а не тому, що через нашу країну купують і те, й інше?

- Боюсь вас дуже засмутити, пане Хо, - зітхнув Кирило, - якщо розкажу, якою країною стала Японія в наш час. Але щодо вміння адаптувати в себе чуже та потім робити те, що вийшло, популярним - в цьому їм не відмовиш, хоча багато в чому їм просто повезло. Давайте краще ви з Менгу продовжите ваше високовчене змагання.
- І ви не сваритимете його, якщо він програє, пане Кіле? - Хо Гюн з самовдоволеним виглядом підняв брова. - А щодо уе, ви істинно праві, ці злодії та розбійники не здатні зробити нічого свого, але віртуозні в тому, щоб зляпати ліки з собачих фекалій, підібраних на дорозі у сусіда.
- Програє то програє, - всміхнувся Кирило, не бажаючи продовжувати про японців. - В грі важливіше процес, а не результат. Це ж не війна.

Розливши вино по чашках, книжник розставив кілька страв у порядку, прийнятому для поминок, метнув веселий, лисячий єхидний погляд на Менгу.
- Що ж, хане Мунке, розпочнемо? – усміхнувся він. - І чи слід нам згадувати покійних государів як належить?
- Думаю, обійдемося без зайвих церемоній, - всміхнувся і Менгу. - Здається, черга була за вами. Але ось в чому проблема - ваших государів все-таки всього чотирнадцять дотепер, а варварських правителів набагато більше.
- Але в Чосоні важко здобути книги інших країн, ми зневажаємо і тому навряд чи вивчаємо їхню історію з необхідною старанністю, а маньчжури, мабуть, будуть надто близькими варварами, - парирував Хо Гюн. - І ми з вами хіба не домовилися, що ви називаєте государя Чосона, але не більше? Можете назвати і того, хто вже правив, і того, хто правити лише буде. Якщо ви назвете їх посмертними іменами, яких я ще не можу знати, це не зашкодить перебігу історії.
- Добре, - кивнув Менгу. Кирило розлив всім вина. Йому було напрочуд весело і легко - придумана ідея з ревізором наповнювала впевненістю. Хлопець впорається. Не з таким порався. А сам він дочекається адмірала - бо все-таки впевненості в тому, що Тхір вирішить вразити одну та доступнішу ціль, було більше, ніж у тому, що бувший заслужений заколотник почне черговий заколот.

- Що ж, ви минулого разу мені відповіли, значить, цього разу починаю я, - Хо Гюн урочисто підняв чашку. - Темучжин, творець монгольського союзу племен.
- Відомий в історії більше як Чингіз-хан, - відповів Менгу. Теж взяв чашку. - Чонджон, другий ван Чосону та син Тхеджо.
Про Лі Санге та його родину він знав непогано та ще один король минулого у нього в запасі був.
- Великі індійські землі свого часу підкорила одна людина... - почав Хо Гюн задумливо. - Інші кажуть, що він ступив на саму гору Кайлас, але правителям давнини приписують занадто багато божественного. Ісикандаль, або якось так його звали. Це мені зарахується?
Менгу здвинув брова, не в змозі збагнути, кого має на увазі кореєць.

- Іскандер! - по асоціації з ракетою осінило Кирила. - Олександр Македонський! Звісно, це зараховується.
- О, у арабів та монголів його звали Іскендер Дворогий, - зрадів і Менгу. - Тхеджон, третій ван Чосона. Пам'ятаю, там була бурхлива сімейна історія.
- Ваше мовлення мені явно важко буде повторити, не інакше як для цього треба вивихнути язика, - посміхнувся Хо Гюн. — А щодо сімейних історій... престолонаслідування це завжди привід піднестися і знищити своїх ворогів за те, що вони обрали іншого. Давайте вип'ємо за те, щоб історія государя Тхеджона не повторилася.

Випили за Тхеджона та Олександра Македонського.
- Щодо престолонаслідування та всьго, що поруч з ним, - всміхнувся Кирило, - це не унікально. Та що вже там, про мій народ кажуть - "де два українці, там три гетьмани".
- Гетьман це військовий лідер, який в певні періоди ставав і лідером країни, - пояснив Менгу.
- Певно, ваш народ подібно до уе обирає собі лідерів по тому, у кого більше військо, - з легким докором похитав головою Хо Гюн, закусив вино рибою. Але від подальших зауважень утримався.
- За трохи іншим принципом, але так, вибирає, - кивнув Кирило, який теж не дуже бажав продовжувати тему. І подумав "Як і ваш народ через чотириста років, пане Хо".

- Коре довгий час торгувало з купцями з далеких західних земель, - згадав Хо Гюн чергового правителя. - І чи засновником династії, чи легендарним володарем їх був Аль-Рашид.
- Гарун Ар-Рашид, - широко посміхнувся Менгу. - Так, і у нас про нього розповідають казки та легенди...

...Кирило, відкинушись трохи назад та опершись на руку, тепер просто спостерігав за поєдинком, зрідко вставляючи слово-два та цидячи вино крихітними ковточками. Це ніяк не нагадувало їхні посиденьки з друзями - але було так хороше, що він подумав, непогано було б вдома грати в якісь такі розумові ігри замість просто теревеніти про стороннє, старано не торкаючись роботи.

Між тим змагання йшло своїм чередом, Хо Гюн весело примружився, вчергове розлив усім вина.
- Що ж, моя черга, - патокою лився голос Хо Гюна. - Не правив цей государ у своїй країні, але така неймовірна кількість прихильників знайшла, що можна назвати його найбільшим государем чотирьох сторін світу. Принц Сітхартха Шакьямуні.
- Сітхартха Гаутама, - Менгу склав руки, прошепотівши "Благословенний Будда". - Я ж назву... короля Конміна, художника та музиканта.

- Стійте-стійте, пане Менгу, чи не викриваєте ви мене в шахрайстві? - Хо Гюн недобре звузив очі, і тут же розсміявся, підняв глечик і, оцінивши на вагу кількість вина, розлив по чашках трохи більш ніж до середини. - Конмін був чудовим правителем, але він був правителем Коре, а не Чосона. Ай-ай, як не соромно.

- Він був таким самим правителем Чосона, як принц Сідхартха правителем Шак'я, - відказав Менгу і підняв чашку. - І за них обох точно варто випити.

- Ох, гаразд. Вип'ємо за государя Конміна і за принца Сітхаратху! - Хо Гюн з усмішкою підняв свою чашу і випив в один ковток, заїв капустою. - Що ж, і імператора Ашоку ви вважаєте надто легендарним?

Кирило бачив, що обидва комбатанти вже були практично в зюзю, тому вирішив покласти змаганню край. Але він не встиг нічого сказати - Менгу вочевидь по обличчю командира зрозумів його наміри.
- Кажуть, людина яка п'є надто багато, втрачає образ божий, - сказав він з сумом. - Я відчуваю, що вже наближуюся до цієї межі. Тому останнє ім'я на сьогодні від мене і я пропоную відкласти наш турнір, - Менгу прикрив очі. - Хеєджон(2), п'ятнадцятий ван Чосону.

- І ви, мабуть, не скажете мені, яким же ієрогліфом записується перший склад імені цього государя? - очі Хо Гюна звузилися так, що перетворилися на тонкі щілинки без зіниць. - Але бути по тому, я згоден припинити змагання на сьогодні.
- Не скажу щодо ієрогліфів, - зітхнув Менгу. - Але маю сподівання, що змагання ще зможемо продовжити.

Гостей розмістили в маленькому флігелі, і це було набагато комфортніше того, як вони влаштовувалися у крамничника або в монастирі - не кажучі вже про тюрму.
- Господиню, мені так гірко, що ми вас потурбували! Моя подяка не знає меж! - навіть не надто зображуючи п'яний тон, крикнув Хо Гюн у порожнечу, отримав у відповідь порцію сонної лайки хазяйки і повернувся до гостьового флігеля.
- Після такого мене зазвичай намагаються не будити до того, поки не встану сам, - прочинивши двері, шепнув він гостям - заздалегідь послинивши палець і встигнувши на одну зі стулок прилаштувати волосинку. - Як тільки розвидниться, я виведу вас звідси, панове. Спіть спокійно.
І, тихенько засунувши назад двері, він як міг акуратно підклеїв кінець волосинки до другої стулки і пішов до себе.

Маніпуляції було помічено, але Кирило лише посміхнувся - якщо господареві так спокійніше, нехай буде волосинка.
- Ніби щось нам завадить вислизнути через вікно, - хмикнув Менгу.
- Не зловживатимемо гостинністю, - відказав Кирил.
Вмившись та знявши верхній одяг, аби дати тілу відпочити найкраще перед тяжким днем, обоє вляглися.

Кирило, за звичкою пробігшись думками по всіх подіях та вчинках дня минулого, задоволено прикрив очі. Тутешній алкоголь не давав тяжкості голові, думки були ясні, лише по м'язах розливалася млявість, яка обіцяла пройти доволі швидко. Капітан Руслан Горієв, позивний Менгу, тихо дихав уві сні, час від часу по-дитячому зітхаючи. Не дитина, всього на дванадцять років молодше, він здавався Кирилові зараз хлопчиськом, і до скрежету зубів страшно було відпускати цього хлопчиська в оце страшне нікуди - без звичного зв'язку, без прикриття. Голого та босого.

Шелестить за вікном та тихо, заспокійливо тюкає нічнар. І пахне раптом, сильніше й сильніше - любистоком, чебрецем; овиває, навіває сон - глодом кислуватим, вишнями, темними ялицевими голками. Спи, спи, все добре буде.

***
Світанок ще не почався, коли обидва розвідники прокинулися - години безперешкодного сну організми вже навчилися використовувати максимально ефективно. Розминка та ранковий туалет не зайняли багато часу, і коли на дворі трохи виступили з мороку дахи та стіни будівель, Кирило та Менгу були вже готові починати день. І тут за стінами почулися кроки.

- Якщо ви не спите, панове, зараз я велю подати води, митися, - шепнув через двері Хо Гюн. - Тяжко, що вам доведеться користуватися однією зі мною балією, але явно набагато краще, ніж взагалі без неї. Відхоже місце вздовж двору і ліворуч за стіну комори, якщо треба, виходьте.
- Заходьте, пане Хо, - так само тихо відповів Менгу, відсунув двері. - Доброго ранку.
- Доброго ранку, пане Хо, - привітався і Кирило. - Будемо дуже вдячні за воду.

І заговорницьким тоном додав: - Замість волосинки краще кладіть древесний листочок в паз або на порог тоненький шар світлого порошку. Це не так привертає увагу.

Хо Гюн приголомшено закліпав очима, але все-таки впорався з собою і абсолютно невимушено зайшов до кімнати.
- Ви вже пробачте мені, шановні пані, - він із цілком щирою усмішкою вклонився гостям. - Розумом я розумію, що якщо ви захочете, ви і через стелю цього скромного житла виберетеся, але слабка людська природа звеліла мені потурбуватися про таку негідну перевірку. Як вам спалось? Мабуть, краще, ніж у в'язниці?

- Спалося чудово, і ми дуже вдячні вам за гостинність та приносимо вибачення за ті незручності, які спричинили, - відповів Менгу якнайчемніше. Кирило схвально кивнув.
- Так, пане Хо, дуже вам вдячні, - сказав він. - Ми можемо потихеньку піти зараз, тим більше що митися в ручаї ми вже звикли.
- Не треба поспішати, - Хо Гюн глянув у затягнуте папером вікно, хмикнув собі під ніс. - Спершу Його Високість прокинеться, десь у годині Зайця, потім привітає батька, потім випросить дозволу нагородити конем міністра Ю, - тут книжник заплющив очі. Видно було, що міністра Ю він не дуже схвалював. - Вже після ранкової поради він знайде офіцера, щоб відвести коня до будинку Першого міністра. Тому й не назвав точний час. Він побоювався, що може просто не встигнути.

Кирило кивнув.
- Зрозуміло, пане Хо, вдячні вам ще раз, - додав він.
- А щодо коня, - встряв Менгу, - чи не міг би пан Перший міністр позичити мені котрогось зі своїх? Не обов'язково подарованого Його Високістю, але з чотирма ногами і здатного пройти не найлегшими дорогами.
Кирило, який приблизно уявляв, якими можуть бути місцеві коні, хоч не дуже знався на конях взагалі, кинув на нього здивований погляд.

- Ви маєте уявлення, про що кажете? - тихо спитав він, не переходячи з корейської, щоб не насторожувати Хо Гюна зайвий раз.
- Ще б пак, - засміявся Менгу. - Я ж грав свого монгольського тьозку на польових рольовках, а там були злобні кошлаті якути. Ви, пане генерале, таких певно і не бачили.
- Сенсею Кіле, вас з вашим зростом наші коні зможуть нести лише вдвох, та й то в возі, - добродушно зареготав Хо Гюн. - Але для пана Мунке ми підберемо бойового коня. Денщик міністра Ю, мабуть, ви його бачили, теж не малий на зріст, і якщо віддати йому коня з государевої стайні, то його нинішній може бути відданий пану Мунке. Тільки дозвольте дізнатися, ніколи раніше я не чув породу "якут". Що ж це за коні?

- Якутія - територія, північніша за Монголію, холодно там, - відповів Менгу, не вдаючись у географічні деталі. - Тамтешні коні невеличкі та непоказні і мабуть мають спільне походження з монгольськими, але дуже витривалі та невибагливі. Я мав досвід їзди на них.

Про те, що коні то вже майже екзотика, ані Менгу, ані Кирило вирішили не згадувати, аби потім уникнути довгих розповідей про те, як воно все влаштовано в їхньому часі.

- А, зрозумів, ті самі землі, де навіть чжурчжені та тангути кочніють від холоду, - закивав Хо Гюн. Від руху пасма волосся спало йому на чоло, і книжник схаменувся, пригладив розпатлану шевелюру. - Але що ж це я, право слово. Давайте я піду до господині і накажу гріти воду, а ви поки що відпочивайте.
І, розпрощавшись із гостями, він поспішив до господарської частини будинку, звідки незабаром і повернувся з глеком рисового чаю від похмілля.

- З такого приводу зазвичай подають варену собачатину, але тяжкий зараз час, так що освіжіться цим, - книжник простяг гостям глек. - Рисовий настій, відмінно полегшує голову після вечірніх вливань.

Кирило, котрого після вчорашнього трохи сушило, із вдячністю відпив з глека, намагаючись не думати про варену собачатину, - напій мав дивний смак, але пити хотілося. Менгу ж на собачатину уваги не зверну, а від рисового чаю приблизно знав, чого чекати, так що також напився з глека і обоє подякували господарю. Та нагадали, що можуть піти прямо зараз, щоб не завдавати клопоту.

- У наш час вміння чекати вважається чеснотою шляхетної людини, - зауважив Хо Гюн з виразними нотками зверхності. - І бувають такі сумні часи, коли це стає єдиною потрібною чеснотою. Повірте, зараз у вас достатньо часу, щоб посумувати про будинок, навчитися писати вірші, написати гірку поему і віднести її видавцеві, перш ніж вам знадобиться улюблена вами швидкість.

- Чи не означає це, що ви предрікаєте нам в'язницю? - засміявся Кирило. - Не бачу іншого способу надбати таку кількість вільного часу.
- О, у в'язницях не пишуть вірші, у в'язницях складають пісні, - зауважив Хо Гюн зі знанням справи. - Щоб оцінити красу вірша, його треба записати, а тому, хто сидить у в'язниці, рідко коли вистачає світла. Вірші найвільніше писати у вигнанні, особливо якщо розщедриться государ на вигнання у рідні місця, або ж у південні провінції, де гори, річки та в достатку зерна. Ви, хан Мунке, мабуть, добре знаєте, як пише свої вірші шановний Сонган, га?
- Самі вірші знаю, але особистістю пана Сонгана не дуже цікавився, - зізнався Менгу. - Як на мене, мерзотник був ще той.
- Пане капітане, це непрофесійно прикладати власну емоційну оцінку історичній особі, - єхидно замітив Кирило. Він зціпів руки в замок та акуратно розтягував м'язи, зводячи лопатки.
- А в мене зараз особистий час, робота ще не почалася, пане командире, - так само весело відповів Менгу. - І я впевнений, пан Хо в душі погоджується з моєю непрофесійною оцінкою.

- Якщо ви лаєте "західних", значить, кожен визнає вас знаряддям "північних"(3), - суворо відказав Хо Гюн. - А раз ви знаряддя, слабкий зі страху захоче вас знищити, а сильний із жадібності використати. Якщо вам доведеться сидіти в надмірно гучній компанії, набагато доцільніше лаяти місцевих магістратів та японців.

- В гучних компаніях, якщо вважати такими мого бувшого роботодавця, - замітив Менгу, - я читав вірші шановного Сонгана напам'ять.
- Читати вірші можна чиї завгодно, якщо їх автор не визнаний гідним всіх покарань злочинцем, - наставницьким тоном зауважив Хо Гюн, про всяк випадок приглушивши голос ще трохи. - Пану Сонгану не так далеко залишилося до подібного звання, але поки що є люди, які високо цінують його та його таланти, подібне декламування можливе. Але пам'ятайте, пане Мунке, вірші найчастіше пишуть для того, щоб висловити словами те, чого висловлювати ними зовсім не слід. Ви, мабуть, знаєте, що пан Сонган часом писав вірші від жінки? А чи знають у ваш час хто той чоловік, про якого мріє жінка з цих віршів?

Кирило добре помітив, як в очах Менгу промайнули веселі вогники, хоч би як не намагався підлеглий це приховати.
- Не впевнений, чи варто мені зізнаватися, як саме коментували мої однокурсники те, хто саме був адресатом віршів пана Сонгана, котрі той писав від жіночого імені, - з удаваним ваганням у голосі і ледь тамуючи посмішку, відповів Менгу. - Скажу лише що так, у наш час це відомо, і відомо аж занадто добре (4).

Хо Гюн явно оцінив цей вкрадливий тон і з повним задоволенням, хоч і приглушивши голос, розреготався.
- Ось так і треба відповідати кожному, хто засумнівається в кришталевій чистоті ваших слів, хан Мунке! - він ляснув себе по коліна. - Чудово. Значить, алегорії про чаплю і орла, сосну пряму і сосну криву, бамбук, квітку, вдову і рибалку ви так само вірно вивчаєте на ваших заняттях і вмієте їх витлумачити?

- Одне діло тлумачити їх на заняттях, і зовсім інше тлумачити після занять, - відповів Менгу. - Особливо коли це робить група достатньо освідчених, сільних у висловлюваннях та гострих на язики хлопців та дівчат.

- Тоді явно нема чого мені вас вчити, хан Мунке, - хмикнув Хо Гюн. - Тільки дозвольте маленьку пораду. Якщо захочете ви комусь прочитати вірші, робіть це лише після того, як він щось прочитає при вас. Багатьох казусів можна буде уникнути.
- О, я ніяк не любитель читання віршів, - помотав головою Менгу. - І читатиму їх хіба що в разі крайньої потреби.

Кирило в той час порозтягував та трохи розім'яв плечі, руки та спину та перейшов до тулуба. Що б там не чекало далі, тіло могло знадобитися. І кожну хвилину він відганяв від себе думку про те, як ведеться в тюрмі адміралові. Історія історією і хроніки хроніками, але звички та поведінка тутешніх еліт, котру він поспостерігав хоч і коротко, але змістовно, не давали йому впевненості в тому, що Лі Сунсіну нічого не загрожує.

— Якщо ви бажаєте увійти в довіру до адмірала, пане Кіле, вам доведеться багато працювати, — зітхнувши, зауважив Хо Гюн, який явно спостерігав за розминкою. - Ви прості і чесні настільки, що мимоволі хочеться докопатися у вас про приховану вигоду, яку ви отримаєте. Вам доведеться довго доводити свою лояльність міністру Ю, щоб він просто допустив вас до ближнього кола адмірала, не те що рекомендував йому.

Від того, як його невеселі думки про адмірала співпали зі словами Хо Гюна про недовіру міністра до нього, неприємний холодок пробіг по хребту.
- Цікаво, пане Хо, - не припиняючи розтягування, зауважив Кирило. - Я якраз думав, чи так вже безпечно адміралові зараз попри запевнення пана Ю, що його добре охороняють.

- О, навіть найвправніші наші вбивці не вміють подібно до вас з'являтися з повітря, - Хо Гюн все ж таки дозволив собі легкий докір, але після голос його став серйозним. - Мені розповіли всю вашу історію, і я вражений вашею невдачею. Не можу судити про те, наскільки давно Юн Дусу плекав свої плани знищити адмірала, але ваша поява завершила їх, як останній штрих в ієрогліфі. Як шкода, що не сталося те, що сталося, на очах адмірала Лі, це коштувало вам його довіри, але ви, безперечно, зробили велику справу. Ніхто тепер не насмілиться навіть посадити в його камеру будь-кого, трапезу його перевіряють, а ключів, мабуть, у тюремників більше немає, - тут Хо Гюн насмілився хмикнути. - Ніхто більше не хоче визволяти п'яного пана міністра Ю з-за ґрат.

- Я б дуже хотів, щоб було саме так, як ви кажете, - відповів Кирил зі стриманою злістю. - Тому що я, на мій превеликий жаль, якраз і не вмію з'являтися з повітря. А в той раз, знаєте, я не міг сказати панові адміралу "гей, вийдіть з відключки після тортурів, пане Лі, подивіться як я красиво замочу вашого вбивцю".

- Все трапляється так, як трапиться, і ніяк інакше, - зітхнув Хо Гюн. - Ви, пане Кіл, опинилися в той самий час, щоб зробити все необхідне. Пан Ю, мабуть, вже знайшов завдяки вам способи позбавити сили пана Юна, або, ще краще, зробити його своїм союзником. Хане Мунке, ви ж знавець хронік, - він обернувся до Руслана. - Чи пам'ятаєте ви казус із призначенням спадкоємця, коли три найлютіших ворога об'єдналися заради спільної справи, але зрештою зімкнули зуби на горлі один одного?
- Якщо ви про ситуацію не дуже давню, то знаю приблизно, - всміхнувся Менгу, здогадавшись. - Через яку панові Сонгану стало багато часу писати вірші?

Кирило слухав бесіду підлеглого та молодого сановника про нюанси історичних подій - і відчував себе старим хортом, що спостерігає за грою молодих цуценят. Молодь схожого складу швидко знаходить приятелів в будь-якій ситуації, думав він. Час був і не було на що його тратити, то можна було поспостерігати та послухати. Пригадати читаний щоденник адмірала Лі та ту путь, яку пройшов та проїхав пан Лі після звільнення. Ціле турне країною, і кожен пункт може стати пасткою. Монастирі, подумав Кирил. Превелебний Соан(5), якого з такою шаною згадує пан настоятель, і який створив з монахів бойові партизанські загони, доведши, що буддисти здатні на набагато більше, ніж просто співати мантри та оповідати коани.

- Пане Хо, ванна готова! - пролунав тим часом крик із двору.
- Ходімо, - Хо Гюн підвівся, послинив палець і акуратно проробив дірочку в паперовому полотні дверей і визирнув у двір. Переконавшись, що там нікого немає, тихенько прочинив ворота, вийшов і, поманивши за собою гостей, рушив до бічної прибудови.

Це схоже на те, як відпочивали під Севастополем в дитинстві, подумав Кирило, побачивши невеличку діжку за загородкою. Згадував маленьке курортне містечко, уривчастий беріг над диким пляжем, з якого спуститися було легко дітлахам та молодим людям і далеко не так легко огрядним жіночкам та дядечкам з пивними черевцями. І звісно літня душова згадувалася, де чорний пластиковий бак нагрівається сонцем так, що вода ставала майже гарячою.

- Хоч у чомусь, але я конфуціанець, - пробурмотів Хо Гюн, прикинув, наскільки видно буде височенного Кирила за ширмою, підкотив дерев'яний кавчук, що служить підставкою для ковша, і вказав на нього. - Деякі чутки мені все ще шкідливі. Сядьте, будь ласка, пане Кіле.
І, коли гості влаштувалися хоч якось пристойно і непомітно з двору, він як годиться вмостився в діжці і почав швидко, але не без задоволення митися.
- Поки я приберу волосся, ви, мабуть, обидва встигнете вимитися, - тихо зауважив він. - Вивести вас через ворота я не зможу, але дах сараю вам обом явно нижче маківки, шановні.

- Тримайте, пане Хо, - Менгу зняв з зап'ястя запасну резинку для волосся, якою пучок збирався набагато швидше, ніж тутешнім традиційним шнурком, та простягнув книжникові. - З цим волосся збирати легше, а зверху вже шнурком обмотати.

Хо Гюн з недовірою взяв протягнуте ткане колечко, навіть не зрозумів спершу, як приладнати його на волосся. Але потім потяг, посмикав і розплився в тріумфальної усмішці.
- А. О! - він начепив гумку на зап'ястя за прикладом Менгу, на пробу однією рукою підібрав волосся і другою спустив її на пучок. Обличчя його стало задоволеним, як у кота, що вкрав рибу. - І ви можете говорити, що ваша країна не для народу? Це найкращий винахід, що я бачив у своєму житті! А що то за волокно? Якісь жили?

- Штучна речовина, яку виробляють з нафти, - не вдаючись у подробиці, відповів Менгу. - Беріть собі. Будемо сподіватися, ми ще зустрінемося і я матиму нагоду розповісти вам про це докладніше.

Самим прибульцям вистачило короткого часу, щоб помитися, потерши одне одному спину, витертися та зібратися. Менгу подумав, що невеличкий шрам на його лопатці справляє набагато менше враження, ніж хоч і добре зашитий та давній, але білий та довгий шрам, що перетинає плече, шию та спину командира.

- Ми дуже вдячні вам за гостинність, пане Хо, - додав Кирило з усією серйозністю та щирістю. - Сподіваюся, це не буде надмірним зухвальством, якщо бідний дурний монах час від часу заходитиме до вашої оселі попросити милостиню. Я помітив, ваша хазяйка шанує Будду, - додав він, згадавши аромат курінь, що доносилися до них, коли проходили двором.

Переконавшись, що не підведуть свого нового приятеля, подолали паркан на вулицю, порожню та захаращену - мабуть мало хто хотів гуляти цим сумним кварталом біля згорілого палаца.
- Ти йдеш до монастиря і спиш, - велів Кирило. - Я дізнаюся про коней бронзових та живих коней, походжу тут і повернуся.
- Ясно, - відповів слухняно Менгу.

_______________________________________________________________________________________________________________

1 - куртизанки
2 - посмертне ім'я, яке у 2011 році було дано Кванхегунові
3 - "північні", "західні" - назви політичних фракцій в Чосоні
4 - Чон Чхоль (Сонган) писав багато своїх віршів від жіночого імені та у них звертався до короля Сонджо

5 - Соан або Сосан - монах, який заснував один з найбільших загонів Армії Справедливості